Розділ 1. Теоретичні засади використання дидактичної гри у процесі навчання іноземних мов учнів початкової школи

Учитель англійської мови постійно працює над проблемою, як зробити свій урок цікавим, захоплюючим і домогтися того, щоб діти добре й міцно засвоювали мовний матеріал. Проаналізувавши велику розмаїтість прийомів організації навчальної діяльності, варто звернути увагу на дидактичну гру. Використовуючи її як засіб навчання, багато видатних педагогів справедливо відзначали великі потенційні можливості навчальної гри.

Поняття дидактичної гри у науковій літературі

О. Негневицька говорить, що гра — це не просто колективна розвага. Це основний спосіб досягнення всіх завдань навчання, тому необхідно: точно знати, яка навичка й уміння потрібні, що дитина не вміла й чому навчиться в ході гри; гра повинна поставити дитину перед необхідністю розумового зусилля [4, с. 57]. Отже, дидактична гра є інструментом викладання, який активізує розумову діяльність дітей, що навчаються, дозволяє зробити навчальний процес привабливішим і цікавішим, примушує хвилюватися й переживати, що формує могутній стимул до оволодіння англійською мовою. Навчання дітей молодшого шкільного віку іноземній мові сприяє всесвітньому розвитку дитини в процесі вивчення мови, активному включенню в цей процес мислення, пам’яті, уяви, емоції, використання іншомовної мови для вираження й розуміння думки.

Залучення молодшого школяра за допомогою іноземної мови до іншої культури дозволяє йому усвідомити себе як особистість, що належить до певної соціокультурної спільності людей, з одного боку, а з іншого боку — виховує в ньому повагу й терпимість до іншого способу життя.

Проблема розвитку пізнавальних інтересів цікавила вітчизняних педагогів, таких, як: А. Алексюк, О. Біляєва, Е. Голанд, Л. Гордон, О. Синиця, В. Сухомлинський, В. Онищук, О. Савченко та інші. На значення ігрової діяльності в навчанні іноземній мові вказують відомі методисти, такі як Є. Пассов, М. Скаткін. Вони стверджували, що важливо усвідомлювати, вирішенню яких дидактичних завдань повинна сприяти дана гра, на розвиток яких психічних процесів вона спрямована [7]. Гра — це лише оболонка, форма, змістом якої повинне бути навчання, оволодіння видами мовної діяльності [5]. Є. Пассов відзначає наступні риси ігрової діяльності як засобу навчання: мотивованість, відсутність примушення; діяльність, що індивідуалізувалася, глибоко особиста; навчання й виховання в колективі й через колектив; розвиток психічних функцій і здібностей навчання із захопленням [5].

Найвідоміший теоретик ігрової діяльності Д. Ельконін наділяє гру чотирма найважливішими для дитини функціями: засіб розвитку мотиваційно-споживацької сфери; засіб пізнання; засіб розвитку розумових дій; засіб розвитку довільної поведінки [3]. Є. Пассов виділяє наступну мету використовування навчальної гри в ході навчального процесу: формування певнихнавичок; розвиток певних мовних умінь; навчання вмінню спілкуватися; розвиток необхідних здібностей і психічних функцій; запам’ятовування мовного матеріалу. Питання методики викладання іноземної мови з використанням навчальних ігор на початковому етапі отримали освітлення в роботах Г. Рогової й І. Верещагиної, Є. Пассова, Д. Ельконіна, О. Негневицької й інших учених, методистів і психологів. За те, щоб починати ще з 5−6 років вивчати іноземну мову, висловлюються такі лінгвісти-психологи, як Н. Імедадзе, М. Павлович, H. Aгypoвa та багато інших. Ці автори вбачають основу посиленого навчання молодших школярів іноземної мови саме у специфіці психо-фізіологічних можливостей дітей. Так, на думку У. Пенфілда, фізіологічна причина успіху навчання мови полягає в тому, що в цей віковий період мозок дитини має спеціалізовану здібність до навчання мови — здібність, яка зменшується з віком. Сьогодні педагоги часто використовують новий цікавий підхід до вивчення англійської мови — це комунікативно-ігровий метод навчання. Він забезпечує дійове, зорієнтоване на особистість навчання іншомовного спілкування. Як зазначала Г. Рогова, гра для дитини — не лише цікавий спосіб провести час, але й спосіб моделювання зовнішнього дорослого світу, спосіб моделювання взаємовідносин, коли в дитини формується схема її взаємовідносин з однолітками [6]. Ураховуючи психологічні та фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку, найоптимальнішим способом початкового навчання є ігрова ситуація. Гра — це один із найдавніших, до тепер актуальних методів навчання. Зі слів І. Верещагіної для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку гра має виключне значення: гра для них — це навчання, праця, серйозна форма виховання [2]. Задовольняючи потребу дитини гратися, перевтілюватися, рухатися, учитель забезпечує умови для розвитку пізнавальної діяльності молодших школярів на уроках англійської мови. Така форма навчання не виснажує нервову систему та організм дитини, а реалізується головним чином за рахунок мимовільних процесів сприйняття й пам’яті. Водночас ігрова діяльність як засіб формування та вдосконалення знань, умінь і навичок у процесі навчання іноземної мови має бути спрямована на формування та вдосконалення не тільки аспектів мови, а й мовленнєвих механізмів (уміння говоріння, аудіювання, читання та письма). Важливо, щоб кожен учень був головною дієвою особою на уроці, почував себе вільно та комфортно, брав активну участь в обговоренні тем уроку.