Диференціальний діагноз та лікування хвороби

Диференціальний діагноз. Холеру слід диференціювати з ешерихіозом, харчовими токсикоінфекціями, стафілококовим харчовим отруєнням, шигельозом, ротавірусним гастроентеритом, отруєннями мухомором зеленим, пестицидами, солями важких металів.

У разі сальмонельозного гастроентериту зневоднення рідко досягає III чи IV ступеня. Спочатку з’являється біль у животі, нудота, блювання, підвищується температура тіла і тільки пізніше приєднується пронос, у той час як холера починається з проносу, а блювання виникає пізніше, на тлі прогресуючого зневоднення. У хворих на сальмонельоз фекалії зеленого кольору з домішками слизу, смердючі. Часто виявляється збільшення печінки і селезінки, що нетипово для холери.

Шигельоз характеризується спастичним болем у лівій здухвинній ділянці, тенезмами, невеликою кількістю фекалій з домішками слизу та крові, чого немає при холері, майже не спостерігаються ознаки зневоднення.

У хворих на ешерихіоз підвищується температура тіла, поступово розвивається зневоднення (ексикоз), довго зберігається каловий характер фекалій, які у маленьких дітей мають оранжевий колір.

Ротавірусний гастроентерит спостерігається у вигляді спалахів, переважно в осінньо-зимовий період, фекалії пінисті, зневоднення не досягає такого ступеня, як при холері. Часто виявляються гіперемія та зернистість слизової оболонки ротової частини глотки.

Отруєння мухомором зеленим (блідою поганкою) часто, як і холера, супроводжується синдромом ентериту, але для нього характерні різкий біль у животі і тяжке ураження печінки з жовтяницею. Потрібно також диференціювати холеру з отруєннями сполуками миш’яку, метиловим спиртом, антифризом (велике значення має анамнез), а також із тяжкими формами малярії.

Лікування. Першочерговою і найефективнішою в хворих на холеру є патогенетична терапія. Вона охоплює лікувальні заходи, що спрямовані насамперед на боротьбу із зневодненням і втратою організмом хворого мінеральних солей, з ацидозом, а також на нейтралізацію і виведення токсинів з організму, знищення збудника.

Оскільки тяжкість перебігу холери зумовлюється гострим зневодненням, то найістотнішим слід вважати своєчасну та якісну ре-гідратацію шляхом парентерального введення ізотонічних сольових розчинів. Регідратація здійснюється в два етапи: перший — первинна регідратація з метою компенсації водно-електролітного дефіциту, який вже є, другий — корекція втрати води та електролітів, що продовжується.

Обов’язковою умовою ефективності регідратаційної терапії є вирішення трьох питань: які розчини, в якому об'ємі і як їх слід вводити хворому.

Перший етап регідратації має бути проведений протягом перших годин хвороби. Об'єм розчинів повинен дорівнювати початковому дефіциту маси тіла, про який можна довідатись з опитування хворого або його родичів. Є кілька способів визначення загального об'єму рідини, потрібної для регідратації. Найбільш простий — це вже згадуваний метод визначення об'єму рідини за втратою маси тіла. Можна використати також формулу Філіпа.