Розділ 1. Огляд літератури по методиці застосування системного підходу до управління ротою військової організації

Таким чином, предметом дослідження виступає системний підхід в управлінні. Проблема системного підходу до управління широко освячена в сучасній літературі. Це обумовлено високою ефективністю даного підходу до управління організацією, зокрема військовою. З чисто теоретичних позицій можна звернути увагу на підручник [6, ст.38]. Підручник розкриває суть предмету, еволюцію і багато аспектів сучасної парадигми теорії управління, її функції, методи процедури і технології менеджменту, включаючи системний підхід, стратегічне управління і управління розвитком соціально-економічних систем, маркетинг, моніторинг. У виданні значною мірою узагальнені новітні досягнення вітчизняних досліджень в області управління, широко представлені приклади порівняльного аналізу досвіду і моделей американського, європейського і японського менеджменту, а також обгрунтовані можливості і обмеження їх використання в українських умовах. Викликає інтерес і монографія [7,с.56]. Вона містить набір інструментальних засобів і методів дослідження систем управління. Застосування методів дослідження дозволяє діагностувати стан існуючої системи управління, виявляти аномалії у функціонуванні системи управління, кореневі проблеми менеджменту і розробляти проекти її поліпшення. Монографія «Дослідження систем управління» направлена на практичне освоєння навиків проведення аналізу, тому в розділах посібника приведені задачі і завдання для самостійної роботи.

У роботі була використана і книга [8, с.90]. Даний посібник присвячений сучасній теорії прийняття рішень. Виходячи з принципу: «Прийняття рішень — робота менеджера», в першій частині розглянуті основи технології і процедур розробки і прийняття управлінських рішень. Методи прийняття рішень, зокрема оптимізаційні, імовірнісно-статистичні, експертні, обговорюються в другій частині. Моделювання як метод теорії прийняття рішень і аналіз ряду конкретних моделей — предмет третьої частини. Кожен розділ навчального посібника — це вступ у велику область теорії прийняття рішень. Приводяться як традиційні, так і недавно розроблені методи розробки і прийняття управлінських рішень, даються приклади їх практичного застосування в умовах системного підходу. Що стосується літератури, відносно системного підходу до управління військовою організацією, то хотілось би звернути увагу на монографію [9, с.80]. Дана книга представляє інтерес з погляду професійного підходу до управління військовоюорганізацією, розглядається у тому числі і системний підхід.

Таким чином, об'єктом дослідження в даній роботі є військова організація (рота).

Проблемою військової організації суспільства вітчизняні учені почали займатися порівняно недавно. Разом з тим слід зазначити, що базис для розробки даної проблеми був закладений ще в 70-і роки. Так, Іванов В.Н. в 1974 році в своїй книзі «Організація військової справи» відзначав, що військова організація — це соціальна організація, призначена для здійснення функції захисту від імперіалістичних посягань. Як елементи військової організації автор виділяв збройні сили держави, цивільну оборону і військово-патріотичні масові організації.

У дефініції Іванова В.Н. присутній організаційний підхід з яскраво вираженим ідеологічним ухилом, характерним для епохи протистояння соціалістичної і капіталістичної систем, періоду холодної війни.

Останнім часом з’явилися інші підходи до визначення даного поняття. Зокрема, військові політологи, укладачі короткого історичного довідника по загальній і військовій політології вважають, що військова організація — це складне соціально-політичне утворення, що включає озброєну організацію суспільства або держави і їх військово-політичні, економічні, наукові і інші організації і установи, об'єднані спільною діяльністю по досягненню загальної соціально значущої мети у військовій сфері.

Як елементи військової організації розглядаються: власне озброєна організація, виступаюча у вигляді збройних сил і інших збройних формувань;

система забезпечення життєдіяльності і функціонування збройної організації, в якості ядра якої виступає військово-промисловий комплекс;

органи і установи державної влади і управління, що безпосередньо займаються питаннями національної оборони; нормативно-правові акти, регулюючі порядок взаємодії структурних елементів військової організації і відносини їх підсистем.

Аналогічне визначення дається в тематичному словнику-довіднику по військовій політології, виданому колективом авторів Гуманітарної академії Збройних сил.

На їх думку, озброєна організація — це складне соціально-політичне утворення, що є сукупністю збройних сил держави, а також політичних, економічних, наукових і інших державних органів, організацій і установ, об'єднаних спільною діяльністю у військовій області для досягнення соціально значущих цілей.

У військову організацію включаються:

• * збройні сили;
• * органи державної влади і управління, пов’язані з розробкою і реалізацією військової політики;
• * система забезпечення, через яку військова організація зв’язується зі всіма сферами суспільного життя. Окрім основних елементів додатково в структуру військової організації входять:

добровільні збройні формування військового часу; оборонно-патріотичні організації, що займаються підготовкою населення до захисту Вітчизни;

масові патріотичні рухи і союзи, цілі яких прямо або побічно пов’язані з військовою діяльністю.

Предметом дослідження теорії управління Збройними Силами (ЗС) є закони, закономірності, категорії і принципи управління, організаційні форми і методи функціонування систем управління силами при вирішенні бойових і повсякденних завдань в різних умовах обстановки із застосуванням сучасних технічних засобів управління.

Теорія управління охоплює теорію і практику діяльності командування і штабів всіх рівнів по підтримці високої бойової готовності сил флоту, по підготовці і керівництву їх діями для успішного виконання поставлених завдань. Теорія управління ЗС пронизує всі елементи військово-морської науки, але має і самостійну область досліджень. Вона базується на загальних закономірностях і принципах управління озброєними силами з урахуванням специфіки ЗС.

Теорія управління, як складова частина військової науки, безпосередньо пов’язана зі всіма її елементами. Основою для управління є рішення командувача (командира) на операцію і бойові дії. Сам процес прийняття рішення і його методика дозволяють на основі категорій військового мистецтва виробити ідею знищення супротивника або вирішення інших завдань. Штаб є головним органом управління силами, частинами і підрозділами. Методика роботи штабу в повсякденних і бойових умовах закріплена в повчанні по службі штабів. Основні елементи управління: освітлення обстановки, розвідка, зв’язок, командний пункт і, безумовно, об'єкти управління.

Успіху у вирішенні завдань в операції і бою досягне той, хто володіє обстановкою на театрі бойових дій, хто виграє боротьбу за інформацію і створення інформаційного поля. Інформація і її отримання в реальному масштабі часу — основа успіху в операції. Отже, всі складові частини теорії управління повинні бути технічно об'єднані в єдину багатофункціональну систему бойового управління, що відображаєобстановку в реальному масштабі часу. У загальному випадку в основі процесу управління лежить розумова діяльність людини, пов’язана з аналізом і синтезом інформації.

Розглядаючи теорію управління, необхідно враховувати, що військова організація — не підбір сил, засобів і об'єктів різного призначення, а бойова система, що постійно діє і постійно удосконалюється.

Завдання теорії управління полягає в тому, щоб виробляти теоретичні основи і практичні рекомендації по управлінню ЗС з урахуванням їх розвитку для максимальної ефективності в збройній боротьбі з супротивником у війнах нового покоління.

Суть управління — це засноване на закономірностях озброєної боротьби і принципах військового мистецтва цілеспрямована дія командування, штабів і інших органів управління на підлеглі сили для підтримки бойової готовності і керівництво ними при виконанні поставлених завдань. Основні функції управління: безперервне «добування, збір, вивчення, відображення і аналіз даних; прийняття рішення і доведення завдань до підлеглих; планування операцій і бойових дій; організація і проведення заходів, по підвищенню (підтримці) бойової готовності сил, забезпеченню їх боєздатності, оперативному (бойовому), спеціальному і тиловому забезпеченню; організація управління з урахуванням специфіки вирішуваних завдань; безпосереднє керівництво підготовкою сил до виконання завдань і до бойових дій; контроль за діями підлеглих сил відповідно до прийнятого рішення і обстановки, що складається.

Теорія управління ЗС включає:

• • Загальні положення (основи), що визначають предмет дослідження, закони, закономірності, категорії і принципи, форми і методи управління, вимоги до нього і інші поняття.
• • Методологічну побудову систем управління різних рівнів і призначення, організацію їх функціонування в різних умовах обстановки, а також методику оцінки ефективності систем управління.
• • Методи роботи командування, органів і пунктів управління при рішенні бойових і спеціальних завдань в ході підготовки і ведення операцій, а також методику підготовки управлінських кадрів.
• • Сили і засоби управління, організацію і способи їх застосування, розробку вимог до їх постійного вдосконалення. При цьому в структурі теорії управління силами повинна враховуватися специфіка управління кожним родом військ.

Методологічною основою теорії управління, як і всіх інших наук, є закони і категорії військової науки.