Розділ 1. Теоретичні та методичні основи аудиту наявності та руху матеріалів на складах і в бухгалтерії
Основні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності висвітлено у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 9 «Запаси». Згідно з даним нормативним документом, запаси визнаються активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх використанням, та їхня вартість може бути… Читати ще >
Розділ 1. Теоретичні та методичні основи аудиту наявності та руху матеріалів на складах і в бухгалтерії (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Економічна сутність та характеристика виробничих запасів
Необхідною умовою здійснення процесу виробництва є постійна наявність виробничих запасів у потрібній кількості та асортименті.
Основні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності висвітлено у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 9 «Запаси». Згідно з даним нормативним документом, запаси визнаються активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх використанням, та їхня вартість може бути достовірно визначена [1].
Запаси — це предмети праці, які:
- — утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;
- — перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;
- — утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством [2].
З метою забезпечення ефективності обліку, виробничі запаси поділяють на такі класифікаційні групи:
- — сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;
- — незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;
- — готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;
- — товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;
- — малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;
- — поточні біологічні активи, якщо вони оцінюються за П (С)БО 9 «Запаси», а також сільськогосподарська продукція і продукція лісового господарства після її первісного визнання [1].
Виробничі запаси — це придбані або самостійно виготовлені вироби, які підлягають подальшій переробці на підприємстві. До них відносяться: сировина і матеріали, тара і тарні матеріали, будівельні матеріали, матеріали, передані в переробку, запасні частини, матеріали сільськогосподарського призначення, інші матеріали [2, c. 27].
Отже, матеріали входять до складу виробничих запасів і обліковуються на рахунку 201 «Сировина і матеріали». Як правило, на підприємстві обсяг операцій із матеріалами досить великий, а тому їх перевірка є трудомістким і відповідальним процесом.
Спочатку запаси надходять на підприємство у вигляді сировини, матеріалів і комплектуючих виробів, призначених для виробництва, а також товарів, придбаних для перепродажу. Потрапляючи у виробничий процес, вони переходять в категорію незавершеного виробництва, після чого запаси стають готовою продукцією. Крім того, для забезпечення виробництва підприємство утворює і запаси малоцінних та швидкозношуваних предметів [5, c. 112].
Основним джерелом надходження запасів є їх надходження від постачальника, тобто за плату. В даному випадку первісна вартість матеріальних запасів, при їх надходженні на підприємство за плату оцінюються за їх собівартістю, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачується згідно з договором постачальнику за вирахуванням суми непрямих податків, суми ввізного мита; транспортно-заготівельних витрат (затрати на заготівлю запасів, оплата за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування товарів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів); інших витрат, пов’язаних із придбанням матеріалів та доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.
Також, надходження запасів, в окремих випадках, здійснюється в результаті створення власними силами. Первісною вартістю товарів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається собівартість їх виробництва.
Надходження запасів відбувається також в результаті бартерних операцій, тобто в результаті обміну на надані послуги. Первісна вартість одиниці матеріальних запасів, придбаних у результаті обміну на подібні товари, дорівнює балансовій вартості переданих будівельних матеріалів. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первісною вартістю отриманих запасів є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих матеріальних запасів включається до складу витрат звітного періоду.
Підприємство обирає метод оцінки вибуття запасів з урахуванням інтересів користувачів звітності. Обрані методи оцінки розкриваються у Примітках до річної фінансової звітності за вимогами П (С)БО 9.
Існує п’ять основних методів оцінки запасів при вибутті (Табл. 1.1) [3, c. 186−188].
Таблиця 1.1
Методи оцінки запасів при вибутті.
№. | Метод оцінки запасів. | Характеристика методу. |
Ідентифікована собівартість. | Передбачає особливе нарахування кожної одиниці запасів, що дозволяє в будь-який момент часу визначити вартість, а також встановити дату витрачання кожної одиниці запасу певного виду, собівартість витраченого запасу та вартість запасів, що залишилися. | |
Середньозважена собівартість. | Проводиться за кожною одиницею запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця та вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця й одержаних у звітному місяці запасів (п. 18 П (с)БО 9). | |
ФІФО. | Базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, в якій вони надходили на підприємство відображені в бухгалтерському обліку, тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів (п. 19,20 П (С)БО 9). | |
Нормативні затрати. | Полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних норм витрат і ціни у нормативній базі повинні регулярно перевірятися та переглядатися (п. 21 П (с)БО 9). | |
Ціни продаж. | Базується на застосуванні підприємством роздрібної торгівлі середнього відсотку націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати (якщо інші методи оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, що мають значну та змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгівельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. |
Підприємство має право застосовувати одночасно декілька методів оцінки, проте, існує наступне обмеження: для всіх одиниць обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується виключно один з наведених методів. Тому допустима ситуація, коли в обліку підприємства різні запаси оцінюватимуться по-різному, якщо є можливість підтвердити різницю в умовах їх використання.
Важливе значення має класифікація матеріалів за економічним змістом. Розглянемо докладніше цю класифікацію.
Сировина — добуті, вирощені власними силами або придбані на стороні оборотні ресурси, які на момент придбання не пройшли жодної стадії промислової обробки і призначені для споживання власним виробництвом як необхідний компонент майбутнього продукту виробництва.
Матеріали — придбані на стороні оборотні ресурси, призначені для використання у власному виробництві як необхідний компонент майбутнього продукту цього виробництва або для обслуговування технологічного процесу і управління. Матеріали умовно можна поділити на основні та допоміжні.
Основні матеріали — це матеріали, які становлять основу продукту виробництва.
Допоміжні матеріали — матеріали, які використовують для обслуговування процесу виробництва й управління.
Цей поділ має умовний характер і часто залежить лише від кількості матеріалу, використаного на виробництво різних видів продукції [3, c. 213−214].
Отже, запаси є найбільш важливою і значною частиною активів підприємства, вони займають особливе місце у складі майна та домінуючі позиції у структурі витрат підприємств різних сфер діяльності, при визначенні результатів господарської діяльності підприємства та при висвітленні інформації про його фінансовий стан.