Глобалізація через призму поглядів істориків

Глобалізація через призму поглядів істориків

Найбільш дискусійним питанням за останні тридцять років стала оцінка проблем глобалізації. Наскільки велика увага приділяється цьому у дослідженнях істориків, політологів, економістів, культурологів, дослідників цивілізаційного розвитку свідчать ті факти, що, наприклад, в Інтернет-системі Google станом на 17.02.2011 року є матеріали, в яких обговорюються проблеми глобалізації: 18,7 млн на англійській, 1,3 млн на російській і 1,3 млн на українській мовах.

Поняття феномену глобалізації виникло не сьогодні. Ще понад 70 років тому всесвітньо відомий вчений В.І.Вернадський, обгрунтовуючи своє вчення щодо ноосфери як стану сфери життя і розвитку, що формується інтегрованим в одне ціле людством, висував три умови для її створення: людство повинно стати єдиним в економічному та інформаційному відношенні, воно повинно прийти до повної рівності рас, народів незалежно від кольору шкіри і що ноосфера може бути створена тільки в умовах загального миру на землі [1].

Відомий російський історик В.І. Пантін у монографії «Циклы и волны глобальной истории. Глобализация в историческом измерении», також обмежився описанням трьох найближчих до нас циклів історії глобалізації, хоча при цьому зазначив, що є історичні дані щодо наявності більш ранніх циклів диференціації-інтеграції, тривалістю кожного з них близько тисячі років.

Перший цикл складається, на його думку, з хвилі диференціації, яка продовжувалася близько п’яти століть з початку VIII ст. до н.е. до приблизно ст. до н.е. і хвилі інтеграції, яка також продовжувалася близько п’яти століть з початку III ст. до н.е. і до приблизно кінця II ст. н.е.

Другий цикл мав хвилю диференціації від початку III ст. н.е. до кінця ст. н.е. і хвилю інтеграції, яка тривала близько шести століть з початку ст. н.е. до кінця XIII ст. н.е.

Третій цикл також складається із хвилі диференціації тривалістю близько п’яти століть з початку XIV ст. до кінця XVIII ст. і хвилі інтеграції, яка ще не закінчилася, в якій ми живемо і яка розпочалася з початку XIX ст.

При цьому кожен цикл продовжувався близько тисячі років. Перший цикл в основному відповідає Античному періоду, в якому межа IV-III ст. до н.е. розділяє дві хвилі: розквіт Давньої Греції та епох елінських держав до панування Риму. Другий цикл в цілому відповідає занепаду Риму і Середньовіччя при розділу епохи Римського Середньовіччя від епохи Зрілого і Пізнього Середньовіччя. Третій цикл відповідає епосі Відродження і Нового часу, а межа XVII-XIX ст. розділяє доіндустріальну та індустріальну епохи. Зазначимо також, що автор хронізував основні події кожної хвилі.

Так, антична хвиля диференціації (IV-VIII ст. до н.е.) починається з розпаду Нижнього Єгипту на велику кількість дрібних державних утворень і закінчується початком боротьби царства Цинь за об'єднання всього Китаю (IV ст. до н.е.), а антична хвиля інтеграції починається зі споруди Великої Китайської стіни (IV—III ст. до н.е.) і закінчується війною Рима з Парфією (кінець II ст. до н.е.).

У свою чергу хвиля диференціації другого циклу починається з того, що слов’янські племена займають територію від Балтійського моря до Північного підніжжя Карпат, межуючи на Заході з німцями і кельтами, а на Півдні та Південному Сході з сарматами, і починають експансію в Північне Причорномор’я (III—IV ст.).

Хвиля інтеграції другого циклу починається зі зміцнення мусульманської держави в Аравії (початок VIII ст.) і закінчується наступом турків на Візантію і захопленням ними частин Малої Азії (1300 p.).

Що стосується третього циклу, то його хвиля диференціації починається з розквіту африканської імперії Малі (XIII-XIV ст.) і закінчується відновленням англійцями індуської династії в Майсурі та створенням Російсько-американської компанії для засвоєння Російських володінь у Північній Америці (1799 p.).

Хвиля інтеграції Нового часу пов’язана з роком прийняття всезагального огороджування в Англії та першого перепису населення (1801 p.), має найбільшу кількість подій порівняно з іншими хвилями і природно ще не закінчилася. Більше того, третій цикл має у своїх межах більше коротких хвиль глобалізації кожна з яких має свою специфіку [2].

На думку російського дослідника М. Косолапова: «Первые начала всемирной истории, а с ней и мирового развития (понимаемого как становление и нарастание взаимосвязанности мира, с последующим его развитием как единого хотя и внутренне противоречивого целого, а не как простая сумма происходящего в отдельных его частях) пришли, видимо, с эпохой великих географических открытий, и окончательно утвердились с капитализмом и колониально разделили мир» [3,с.52].

Тобто, таким чином, автор підводить до думки, що глобалізація розпочалася з великих географічних відкриттів, а до тих пір розвиток мав чітко виражений регіональний характер.

На відміну від М. Косолапова, розглядаючи глобалізацію як історичний процес, інший російський дослідник Г. С. Померанц зазначив, що він продовжується вже 4 тис. років, і що перша стадія глобалізації почалася за 2 тис. років до н.е. з появи царів, що називали себе царями чотирьох сторін світу; друга стадія це імперсько-конфесіональна; третю стадію він називає колоніально-торговою, що виникла завдяки географічним відкриттям, і четверта це електронно-фінансова [4].

Обговорюючи хронологію глобалізації, В.Б. Кувалдінузагальнив матеріали багатьох дослідників щодо початку глобалізації таким чином:

Зародження людства;

Неолітична революція 5 тис. років тому;

Початок Нового часу, епохи Модерну близько 500 років тому;

Середина XIX ст.;

Середина XX ст.;

Кінець XX ст.;

Її ніколи не було [5,с.14].

Разом з тим, на думку П. К. Гречко, в історичній глобалізації змішуються два не співпадаючих процеси глобалізація та інтеграція. Остання йшла по різних напрямках: етноісторичному: рід плем’я народність нація; соціокультурному: дикість варварство цивілізація; матеріально-виробничому: збиральне господарство виробнича економікатоварно-ринкова економіка. На всіх цих напрямках превалювала до визначеного часу локальність і регіональність, а планетарні масштаби, на думку автора, інтеграція набрала тільки в Осьовий час між VIII і II ст. до н.е. Цей час слід розглядати, вважає П. К. Гречко першою хвилею планетарної інтеграції людства. Друга інтеграційна хвиля накрила земний простір вже в Новий час, в епоху модернізації, що привело до створення світового ринку. З останньої чверті XX ст. іде відлик третьої хвилі планетарної єдності людства власне сама глобалізація (виділено нами В.В.), яка є радикально новим, унікальним явищем [6,с.13−14].

Але, за думкою іншого російського дослідника А.В. Сьомушкіна глобалізація починається з часів Європейського Ренесансу та є етапом, який відрізняється від попередніх етапів розвитку глобалізації [7,с.128]. Виникає питання, якщо, на думку А.В. Сьомушкіна, глобалізація почалася з часів Європейського Ренесансу, то що тоді таке «попередні етапи розвитку глобалізації?».

Два підходи до виділення історичних етапів глобалізації сформулював колектив російських дослідників з питань народонаселення, який зазначив, що початком процесу глобалізації є епоха Великих географічних відкриттів, а точніше в момент відкриття Колумбом Америки (скоріше, на нашу думку, не в момент відкриття, а через деякий час після того, як в Європі дізналися, що є інший континент і почалося його освоєння європейцями В.В.).

Другий етап йде з часів Великої англійської революції 1648 p., з якого світ живе в індустріальну епоху. Третій нинішній, коли долю планети і людства все більше починають визначати Hi-Tech технології, тобто це постіндустріальна епоха [8,с.34−35].

Водночас дещо далі автори зазначили, що перша хвиля глобалізації відчулася за часів Великої Греції і Риму, а справжня глобалізація коли Колумб висадився у Новому Світі [8].

Після цього вони подали зовсім інший підхід щодо історії розвитку людства, поклавши в основу поняття давньогрецької та сучасної філософії «еон», яке в часи античності означало «століття», «шлях життя», «час протягом життя людини і живих істот» [9].

Виходячи з цього поняття, автори сформували сім еонів:

перший, біологічний (почався 2 млн років тому і закінчився приблизно 40−100 тис. років тому) від появи на Землі перших антропоморфних біологічних особин до виникнення Homo Sapiens як сталої біологічної популяції, що мала елементарні форми соціальної організації;

другий, історичний (почався приблизно 40 тис. років тому і закінчився близько 10 тис. років тому) коли на планеті форми соціуму стали примітивними, але достатньо стійкими асоціаціями (доетнічними сімейні клани, племена, і додержавні союзи племен);

третій, (приблизно від 8 тис. років до Р.Х. і до 2500 р. до Р.Х.), еон мінісистем, етносів і держав (Урарту, Єгипет);

четвертий, еон рабовласницьких і ранніх феодальних імперій і параімперій (приблизно від 2500 р. до Р.Х. і до 12 жовтня 1492 р. після Р.Х.) (яка точність, автори мають на увазі дату висадки X. Колумба на перший острів Американського континенту В.В.);

п’ятий, еон великих імперій, феодально-капіталістичних і пізніх феодальних імперій (від 14 жовтня 1492 р. до 2 вересня 1945 p.);

шостий, еон Ялтинсько-Потсдамської системи світу (від 2 вересня 1945 р. до кінця грудня 1991р.) (скоріше за все, автори мають на увазі дату закінчення II—ї світової війни і зустріч в Біловезькій пущі керівників Росії, Білорусії та України, що призвела до розвалу СРСР В.В.);

сьомий, сучасний еон, як перехідна, біфуркаційна епоха [10,с.35−36].

Достатньо цікавий підхід щодо історії виникнення та розвитку глобалізації окреслений українським дослідником В. П. Клочко, який вважає, що «Виникнення глобалізації не можна ототожнювати із зародженням капіталістичних відносин, оскільки вона існувала набагато раніше протягом декількох століть» [ІІ.с.48].

Цілком згодні в цьому відношенні з автором, який трохи далі пише, що власне глобалізація охоплює період з 80-х років XX ст.

Більше того, автор зазначає, що треба розрізняти передісторію глобалізації, коли формувалися окремі передумови, і що основним критерієм розмежування етапів розвитку глобалізаційного процесу як складової міжнародного бізнесу (виділено нами В.В.) є розгляд останнього з точки зору зрілості факторів виробництва.

Цікаво, що глобалізація, на його думку, є складовою міжнародного бізнесу, а не навпаки, як то є в реальній дійсності.

На думку В. Дахина «любая социально-экономическая и политическая система, возникающая на основе определения культурно-цивилизационной общности соответственно тенденции станет глобальной» (виділено нами В .В.). Такие масштабы определяются способностью человека реальными возможностями очертить ее (глобальность) границы. Границы глобальности человека в мире подвижны и историчны. Они зависят от уровня знаний об окружающем мире, технических возможностей освоения пространства, транспортно-коммуникационных возможностей и т. д." [12,с.26−27].

Цікавою є думка Дж. Абу-Луход, яка вважає, що протягом багатьох століть існувала глобально (виділено нами В.В.) інтегрована «світосистема», яка досягла наприкінці XIII ст. кульмінації, і до якої в кінці кінців приєдналася Європа (виділено нами В.В.), включичившись у вже достатньо розвинуту систему міжконтинентальної торгівлі. При цьому згідно її досліджень основними структурними елементами світосистеми тих часів були чотири основних ядра: Середній Схід, що займав стратегічну позицію у міжнародному обміні; Північний Степ, що тягнувся по всій Центральній Азії і в кінці кінців з' єднався з Китаєм (додамо, що таке з' єднання привело до виникнення «Великого шовкового шляху»); зона Індійського океану, який зв’язував Китай із Середнім Сходом та Індією і четверте ядро до якого ввійшли міста Західної Європи [13].

Тут, на нашу думку, слід додати п’яте ядро, яке утворилося на території сучасного Причорномор’я під впливом еллінської цивілізації.

Оцінюючи сучасний світ, Дж. Луход вважає, що нині у світі формується нова світосистема з такими тенденціями:

• а) глобализация как минимум высоких уровней обращения финансов производства планирования и торговли в пределах капиталистических стран (чому тільки в капіталістичних? В.В.);
• б) потери статуса «империи» атлантическими государствами и подъем целого ряда азиатских стран, которые до этого в течение столетий были маргинальными или изолированными по отношению к остальным;
• в) новое оживление в Тихоокеанском регионе, который после Второй мировой войны значительно укрепился и приобрел равную, если не большую значимость по сравнению с регионом Атлантическим, составляющим основу в прежней миросистеме.

В тому ж виданні розміщена стаття Р. Коллінза, який вважає, що світосистемні, тобто глобальні відношення супроводжували людство протягом всієї його історії за винятком періоду, коли людина жила за рахунок мисливства та збирання їстівних плодів. Він пише: «Мой тезис состоит в том, что в любой период существования человечества не было общества такого типа, в котором миросистемные отношения не воздействовали бы на его структуру и динамику. Иначе говоря, экономические и военно-политические связи между организованными социальными единицами оказывают в качестве некоторой всеохватывающей структуры (pattern) влияние на эти единицы; все общества в важных аспектах структурированы извне внутрь» [14,с.462].

Цікавою є зміна поглядів відомого американського дослідника У. Робінсона, який спочатку визначився з періодизацією глобалізації в статті у співавторстві з P Бербахом, а потім в одноосібній монографії.

В статті зазначалося, що сучасна глобалізація це четверта епоха світової історії капіталізму, а перша пов’язана з Великими географічними відкриттями та завоюваннями. Друга це розвиток промислового капіталізму, виникнення буржуазії і національних держав. Третя розпочалася на початку XX ст. з розвитком монополістичного капіталізму і формуванням фінансово-промислового капіталу [15,р.11].

При цьому автори зазначають, що, можливо, першою подією, що сповістила про перехід до епохи глобалізації було оголошення у 1971 р. Президентом СІЛА P Ніксоном відмови від золотого стандарту, після якої розпочався перехід від фази світового капіталізму, в межах якого існували національні держави, відносини між якими були чітко визначені рамками інституціональних, організаційних, політичних і регулятивних структур, до нової транснаціональної фази, яка тільки що почала формуватися [15,р.12].

В монографії У Робінсон доводить, що сучасна глобалізація це кульмінаційна, четверта епоха багатовікового розвитку капіталізму, а початок капіталістичної епохи він датує часами феодальної Європи та віком Великих географічних відкриттів і завоювань, періоду меркантилізму і первинного накопичення капіталу XIV кінець XVIII ст.

Другий період пройшов у кінці XVIII на початку XIX ст., коли сформувався класичний капіталізм, відбулася промислова революція і становлення буржуазії, а також формування націй-держав. Третій період тривав з початку XIX ст. і до 70-х років XX ст. при розвитку монополій, консолідації світового ринку і системи національних держав як основ світового капіталізму.

Нинішній етап капіталізму має риси епохальних всесвітніх змін соціальної структури, початку інформаційного століття і краху спроб соціалізму і національно-визвольних рухів країн третього світу запропонувати альтернативу світовому капіталізму [16,р.4−5].

Зазначимо, що ще однією особливістю глобалізації є те, що вона торкається фундаментальних змін у просторових і тимчасових контурах соціального розвитку людства, суттєвий початок якої прийшовся на період виникнення залізничних і повітряних шляхів, комунікацій (телеграф, телефон). Так, наприклад, англійський дослідник Д. Харві зазначив, що ще у 1839 році англійський журналіст, коментуючи створення залізничного транспорту писав, що завдяки цьому відстань між містами була знищена, поверхня Англії скорочуватиметься у просторово-часовому вимірі у розмірі поки вона (країна) не стане одним величезним містом [17,р.1], а трохи пізніше К. Маркс і Ф. Енгельс у Комуністичному маніфесті сформулювали, що безжальна сила індустріального капіталізму допомагає прокласти шлях до універсальної взаємозалежності націй [17,р.2].

Через 100 років американський дослідник М. Хайдегер, спираючись на розвиток комунікаційних та інформаційних технологій прогнозував, що вони скоро породять нові можливості, драматично поширять область віртуального світу і що у перспективі буде «все однаково далеко й однаково поряд», а інший представник американського континенту канадець М. Маклухан сформулював поняття «глобальне село», яке формується на планеті як наслідок прискорення на всіх рівнях людської організації, що базується на новітніх технологіях [17,р 3].

Таким чином, погляди учених розрізняються щодо розвитку процесів глобалізації в історичному аспекті при єдності щодо просторово-часових поняттях впливу глобалізації на соціальний розвиток людства.

Список використаних джерел

• 1. Вернадськнй В. И. Биосфера и ноосфера/В.И. Вернадский. М.: Наука, 1989. 261 с.
• 2. Пантин В. И. Циклы и волны глобальной истории. Глобализация в историческом измерении. М.: Новый век, 2003. 276 с.
• 3. Косолапов И. Социум и экономика: глобальные альтернативы//МЭиМО, 1994, № 2.
• 4. ПомеранцГ.С. Ступени глобализации. [Електронний ресурс] -Режим доступу: http: //www. і—u. m/biblio/archive/pomeranc_stupeni
• 5. Кувалдин В. Б. Глобальный мир: экономика, политика, международные отношения: [учеб. пособие]/В.Б. Кувалдин: МШЭМГУ им. М. В. Ломоносова. -М.: Магистр, 2009.'
• 6. Гречко П. К. Глобализация: историческая данность или исторический вызов /П.К. Гречко //Глобализация и мультикулыуризм (Отв. Ред. Н.С. Кирибаев) [моногр.] .-М.: Изд-во РУДН, 2005.
• 7. Семушкин А. В. Глобализация: торжество или начало конца северо-атлантической цивилизации?/А.В. Семушкин //Глобализация и мультикультуризм (Отв. Ред. Н.С. Кирибаев) [моногр.]. М.: Изд-во РУДН, 2005.
• 8. Население и глобализация: 2-е изд. / Н. М. Римашевская, В. Ф. Галецкий, А. А. Овсянников и др. М.: Наука, 2004.
• 9. 9. ЭОН [Електронний ресурс]: Режим доступу http://dic.academic.ni. Назва з екрану. Ю. Население и глобализация: 2-е изд. / Н. М. Римашевская, В. Ф. Галецкий, А. А. Овсянников и др. М.: Наука, 2004.
• 10. Клочко В. И. Глобалізація: економічні та соціально-культурні аспекти: монографія. К.: Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2005.
• 11. Дахин В. Глобализация взгляд историка / В. Дахин // Свободная мысль, 2001.-№ 5.-С.26−27.
• 12. Абу-Луход Дж. Переструктурируя миросистему, предшествующую новому времени /Дж. Абу-Луход//Время мира. Альманах. Вып. 2: Структуры истории, Новосибирск, 2001.— С .451—452.
• 13. Коллинз Р. Географические и экономические миросистемы основанных на родстве и аграрно-принудительных обществ /Р. Коллинз//Время мира. Альманах. Вып. 2: Структуры истории, Новосибирск, 2001.
• 14. Burbach R., Robinson W.I. Thefindi siecle debate: globalization as epochal shift// Science and Society. -N.Y. 1999. Vol. 63, № 1.
• 15. Robinson W.I. A theory of global capitalism: Production, class and state in a transitional world. Baltimore, London: Jolms Hopkins Univ. press, 2004.
• 16. Globalization. Stanford Encyclopedia of Philosophy [Електронний ресурс], http: // plato. Stanford, edu / entres/globalization/ Назва з екрану.