Фінансове середовище. 
Фінансове середовище

ліквідність актив інвестиція окупність Фінансове середовище — це середовище, яке визначає умови зростання світового фінансового ринку і впливає на рішення, що приймаються керівниками банків, керівниками фінансів корпорацій та інвесторами. Розвиток світового фінансового середовища тісно пов’язаний зі змінами у світовому економічному середовищі. Зміни, що відбуваються в останньому, помітно впливають як на формування, так і на функціонування світового фінансового середовища. Упродовж повоєнних років формування структури світової економіки було позначено впливом найважливіших тенденцій світового економічного розвитку. Серед них: перегрупування країн світу та зміни у співвідношенні сил; пріоритетний розвиток наукомісткого виробництва на противагу трудомісткому у промислово розвинутих країнах; зростання впливу багатонаціональних корпорацій у міжнародному інвестуванні; посилення значення міжнародного руху капіталу у світовій економіці. Основні зміни в економічному середовищі ХХ ст. і початку ХХІ ст. можна характеризувати через чотири головні структурні тенденції. По-перше, відбулися зміни у відносинах між промислово розвиненими країнами та сировинними країнами. Ці зміни можна поділити на три основні етапи. 1914 р. — початок 1950;х років — відновлення світових господарських зв’язків, які фактично було згорнуто під час двох світових воєн, революцій, громадянських війн, економічної кризи 30-х років. Понад сорок років знадобилося для того, щоб обсяги світової торгівлі та руху факторів виробництва досягли рівня 1913 р. Це період домінування двох сил — СРСР та США. 1950;1970;ті роки — посилення інтеграційних процесів, поява угруповань ЄС, СЕВ, НАФТА, розвиток ТНК, швидке переміщення приватного капіталу, технологій трудових ресурсів. Зміцнення позицій соціалістичних країн та країн «третього світу» у світовій економіці. Високі темпи економічного зростання в таких країнах, як Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, і перетворення їх на розвинуті країни. Утворення трьох полюсів усередині розвинутих країн: Європейський Союз (20% світового ВВП за паритетом купівельної спроможності), НАФТА (24%) та Японія (7%). 1980;1990;ті роки — значні зміни у розвитку окремих груп країн: колишні соціалістичні країни розпочали ринкову перебудову, тоді як у найбільш розвинутих країнах помітними стали ознаки постіндустріального суспільства. Наприкінці 1980;х років визначальний прорив здійснила головна країна з перехідною економікою — Китай. Його частка у світовому ВВП перевищила 10%. З кінця 90-х років Китай — друга за економічною могутністю держава світу та лідер Азіатсько-Тихоокеанського регіону. По-друге, перехід промислово розвинутих країн від трудомісткого до наукомісткого виробництва. Автоматизація та комп’ютеризація виробництва у цих країнах обумовила зростання попиту на висококваліфікованих й освічених працівників, збільшився рівень зайнятості «білих комірців» на відміну від «синіх комірців». Інвестування у «людський капітал», тобто у здібності і трудові навички, які приносять дохід, стало чинником підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності.

По-третє, зростання транскордонних фінансових потоків, яке відбувається значно вищими темпами, ніж зростання міжнародної торгівлі. Так, щоденний обіг валюти з 80-х до 90-х років ХХ ст. зріс: у Лондоні з 90 млрд. до 303 млрд. дол.; у Нью-Йорку — з 50 млрд. до 192 млрд. дол.; у Токіо з 48 млрд. до 128 млрд. дол. Світовий експорт становив у 1981 р. 2000 млрд. дол. та 3447 млрд. дол. у 1991 р. Якщо з 1982 до 2002 р. щорічний приріст світового ВВП становив 3,47%, світової торгівлі - 6,02%, то приріст випуску облігаційних позик зростав у середньому на 64,6% щорічно, а накопичений обсяг вихідних прямих іноземних інвестицій збільшувався у середньому на 44% щороку. Отже, на кожні 10% зростання світового виробництва припадає близько 17% збільшення обсягу світової торгівлі, 186% приросту облігаційних позик та 126% накопиченого обсягу прямих іноземних інвестицій. По-четверте, виникнення та посилення ролі транснаціональних корпорацій у розвитку світового господарства. Наприкінці XX ст. кількість материнських компаній ТНК становила близько 64 тис., а їхніх філій у різних країнах світу — близько 870 тис. На них припадало близько 25% загальносвітового обсягу виробництва та дві третини обсягу світової торгівлі. Валовий продукт іноземних філій ТНК зріс з 1982 до 2002 р. у 5,4 рази, загальні активи — в 12,7 рази. До групи ТНК належать і транснаціональні банки (ТНБ), які мають розгалужену мережу підрозділів за кордоном. Після Другої світової війни спостерігаються також певні зміни в основних формах міжнародної економіки, які обслуговує світова валютна система. До цих змін відносять:постійне зростання міжнародного товарообороту; обсяг світового експорту щорічно збільшується на 5−6%; розвиток міжнародної торгівлі супроводжується нарощуванням світового багатства; посилення міграції робочої сили; наприкінці ХХ ст. значно підвищився рівень легальної та підпільної міграції робочої сили, особливо між розвинутими країнами, з одного боку, та країнами, що розвиваються, і країнами з перехідною економікою, з іншого; міграція населення супроводжується міжнародним рухом грошових коштів; у 1980;1990;х роках спостерігається щорічне збільшення переказів грошових коштів робітниками на 27%; полегшення доступу на національні фінансові ринки для іноземних інвесторів та емітентів з промислово розвинутих країн з кінця 1960;х — на початку 1970;х років унаслідок поступового пом’якшення валютного контролю; розмір фінансових потоків між країнами, основну частину яких становлять портфельні інвестиції, наприкінці 1990;х років досяг понад 1 трлн дол. США. Усі розглянуті зміни в основних формах міжнародної економіки сприяють розвитку системи фінансових послуг у світовому масштабі.