Праця, її продуктивність

праця продуктивність аграрний мотивація Кадрова політика підприємства має за мету забезпечення кожного робочого місця персоналом відповідної кваліфікації.

Вона реалізується у тісному співробітництві з генеральною дирекцією і з відповідними структурними підрозділами підприємства.

Обсяг робіт щодо набору персоналу залежить від різниці між наявною чисельністю і майбутніми потребами.

Сільськогосподарська праця має свої особливості (сезонність, універсальність характеру, просторова розпорошеність, ризикованість (погодні умови).

Забезпеченість сільськогосподарських підприємств таким ресурсом, як праця, і ефективне її використання значною мірою залежать від формування та функціонування ринку праці.

Ринок праці — це система відносин щодо обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для її розширеного відтворення, і розміщення робітників у системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва. На ринку праці продається і купується специфічний вид товару — робоча сила, тобто здатність людини до праці, а не сама праця.

Рівень використання трудових ресурсів характеризується:

• 1) відношенням кількості працівників, які брали участь у виробництві, до наявної їх кількості;
• 2) відношенням фактично відпрацьованих людино-днів (людино-годин) до можливого фонду робочого часу;
• 3) відношенням чистого робочого часу до можливого денного робочого часу.

Одна з основних причин неповного використання трудових ресурсів в аграрних підприємствах — сезонність.

Продуктивність праці. Людина володіє здатністю до праці, яка є природною необхідністю людського життя. Будь-яке матеріальне виробництво здійснюється при обов’язковому застосуванні праці.

Праця — це доцільна діяльність людини, спрямована на створення матеріальних благ, а її результат характеризується продуктивністю. Отже, продуктивність праці - це здатність працівників виробляти певну кількість продукції за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

Розрізняють продуктивність індивідуальної яЬя*@_я@*праці, яка відображає затрати лише живої праці робітників, і продуктивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої праці.

Існують такі методи визначення виробітку:

натуральний (ділення і обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах);

вартісний (ділення обсягу виробленої продукції в у.о. на затрати часу, виражені в середньосписковій чисельності робітників, або відпрацьованій ними кількості людино-годин.;

трудовий (ділення обсягу продукції, представленої в затратах робочого часу у нормо-годинах, на кількість робітників).

Найбільш універсальними, а тому й найрозповсюдженішими, є вартісні показники виробітку.

Для економіки в цілому важливим є показник, що характеризує ефективність загальної праці, тобто її продуктивність.

Продуктивність визначається відношенням виробленого за розрахунковий період (в основному за рік) національного валового доходу до кількості працівників, зайнятих у сфері виробництва:

В залежності від виду трудових процесів усі робочі місця в сільськогосподарському виробництві поділяються на постійні й тимчасові.

Постійні робочі місця не змінюють свого розташування у просторі, властиві вони тваринницьким галузям, ремонтним майстерням, підсобним підприємствам.

Тимчасові робочі місця характеризуються переміщенням виконавців і засобів виробництва, а інколи і предметів праці (рослинницькі галузі, транспортні роботи, відгінне вівчарство тощо Залежно від рівня механізації праці робочі місця поділяються на:

місця ручної роботи — виконавці здійснюють операції за допомогою ручних засобів праці (прополочні роботи, збирання продукції, догляд за тваринами);

механізовані робочі місця — виконавці діють на предмети праці за допомогою робочих органів машин і механізмів, якими вони керують;

автоматизовані робочі місця — механізми і автомати виконують технологічні операції за заданими параметрами, а виконавці керують ними за допомогою дистанційних пультів (тваринницькі комплекси, переробка продукції).

В залежності від кількості виконавців робочі місця поділяються на.

індивідуальні (обслуговуються одним робітником) та.

колективні (призначені для групових виконавців).

Загальними вимогами до будь-якого робочого місця в сільському господарстві можна вважати:

• * суворе дотримання встановленої технології; забезпечення можливого скорочення ручних операцій і заміни їх виконання машинами і механізмами;
• * створення на робочому місці умов, які дозволяють виконавцеві прийняти зручну позу і застосовувати кращі методи і прийоми праці.