Процентна політика: роль і місце в стратегії українських банків

ДИПЛОМНА РОБОТА

ПРОЦЕНТНА ПОЛІТИКА: РОЛЬ І МІСЦЕ В СТРАТЕГІЇ УКРАЇНСЬКИХ БАНКІВ

ЗМІСТ

ВСТУП.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ.

1.1 Економіко-правова сутність реалізації процентної політики.

1.2 Системний підхід до визначення основних елементів процентної політики банківських установ.

1.3 Особливості впливу ринкового середовища на формування процентної політики банків.

1.4 Техніко-економічна характеристика ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЮЧОЇ СИСТЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЦЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ.

2.1 Динаміка розвитку узагальнюючих показників банківської діяльності України в 2008 році.

2.2 Оцінка передумов формування процентної політики на ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

2.3 Організація аналізу кредитного портфеля ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

2.4 Аналіз інформаційної системи та технологій в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» по Харківській області.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ПРОЦЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» В ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ.

3.1 Оптимізація процентної політики дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» по Харківській області.

3.2 Ціноутворення як елемент процесу формування процентної політики.

3.3 Перехідна динаміка швидкості нарахування проценту банку РОЗДІЛ 4. ПРАВОВІ, СОЦІАЛЬНО — ЕКОНОМІЧНІ, ОРГАНІЗАЦІЙНО — ТЕХНІЧНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В БАНКІВСЬКІЙ УСТАНОВІ.

4.1 Аналіз санітарно-гігієнічних умов праці в Нововодолазькому відділенні ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

4.2 Техніка безпеки та протипожежна профілактика.

4.3 Розрахунок шляхів і часу евакуації людей з приміщення Нововодолазького відділення ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

ВИСНОВКИ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

Вступ

Однією з головних функцій банківської системи є раціональний розподіл грошових ресурсів шляхом акумулювання тимчасово вільних коштів суб'єктів господарювання і населення та спрямування їх у кредитування реальної економіки, тобто надання банківського процентного продукту в умовах конкурентного ринку. Ознакою сучасного вітчизняного ринку є недостатня пропозиція ресурсів з боку небанківського сектора, висока вартість залучених коштів, яка впливає на рівень ставки за кредитами при обмеженій кредитоспроможності економічних суб'єктів. При цьому динаміка процентних ставок залучених та розміщених коштів тісно пов’язана з тенденцією облікової ставки Національного банку України, а співвідношення обсягів та процентних ставок значно відрізняються від класичних форм рівноваги.

У діючих ринкових умовах важливою проблемою фінансового менеджменту є ефективна процентна політика, що пов’язує необхідні обсяги банківського продукту з припустимим абсолютним рівнем ставок та відносним значенням чистого процентного спреду та маржі. Рівноважна процентна політика поєднує ставки залучених і розміщених коштів зі стратегічними задачами розвитку банківських установ, підтримкою їх прибутковості та фінансової стійкості. Формування концептуальних засад управління фінансовою діяльністю банку на сучасному етапі залишається актуальною науковою та практичною проблемою, що обумовлює актуальність обраної тему дослідження.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є процентна політика, її формування та реалізація на основі даних ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Предметом дослідження є організація процесу рівноважного цінового управління процентним продуктом.

При виконанні дипломної роботи використано методи економічного аналізу та вивчення економічних процесів: нормативно-розрахунковий, групувань, а також методи економіко-математичного моделювання при визначенні оцінки процентного ризику, факторного аналізу. Розгляд теоретичних положень здійснювався за допомогою наступних методів дослідження: синтезу, індукції, систематизації та угрупувань.

Метою дипломної роботи є обґрунтування та розробка теоретичних і методичних підходів до підвищення рівня чистого процентного доходу банківської установи при одночасній підтримці її фінансової стійкості на базі дослідження головних чинників, що впливають на банківський процентний продукт.

Для досягнення поставленої мети в роботі поставлені наступні завдання:

— визначити сутність та обґрунтувати економічний зміст поняття процентної політики;

— розглянути процес впливу зовнішніх факторів на формування процентної політики;

— обґрунтувати методичні підходи до управління процентною політикою з використанням фінансових інструментів контролю показників ризику, структури балансу, зв’язку між ставками залучених та розміщених ресурсів;

— дослідити динаміку узагальнюючих показників банківської діяльності України, і зокрема ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»;

— провести комплексний аналіз залежність динаміки обсягів банківських операцій від рівня процентних ставок та термінів використання ресурсів;

— проаналізувати кредитний портфель ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та визначити основні критерії його оптимізації;

— здійснити аналіз інформаційної системи та технологій здійснення кредитних операцій в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»;

— запропонувати факторну модель впливу зовнішніх та внутрішніх факторів на динаміку процентних доходів банку;

— надати пропозиції щодо використання інструментів ціноутворення при формуванні процентної політики.

Означеному питанню приділяється значна увага з боку Національного банку України, що знайшло своє відображення у Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 № 679 — ХІV (зі змінами та доповненнями), законі України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000 р. № 2121 — ІІІ (зі змінами та доповненнями) та положенні «Про процентну політику Національного банку України» № 1092/9691 від 02.09.04р.

Проблема процентної політики є предметом дослідження багатьох зарубіжних та вітчизняних авторів: Дж. Сінкі, П. Роуза, Б. Едвардса, К. Редхерда, Е. Xeлфepтa, Л. О. Примостки, О. В. Bacюpенкa, В.В. Вітлінського, В.І. Міщенка, Л.М. Кіндрацької, В. В. Коваленко, С.В. Науменкової, І.В. Сало та інших.

Практичне значення одержаних результатів дипломної роботи визначається обґрунтованими рекомендаціями та пропозиціями щодо вдосконалення існуючих методів та запровадження нових підходів до підвищення ефективності процентного банківського продукту в умовах ризикової діяльності.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Економіко-правова сутність реалізації процентної політики

Розрізняють процентну політику НБУ та процентну політику комерційних банків.

Процентна політика на макроекономічному рівні уявляє собою сукупність заходів в області процента, що направлені на забезпечення рентабельності банківської системи та забезпечення оптимальних темпів розвитку економіки. Проведення політики на макроекономічному рівні, як правило, здійснює центральний банк країни. Процентна політика НБУ визначається цілями і задачами грошово-кредитної політики держави, а та в свою чергу — процесами, що відбуваються в економіці, і тими задачами, що ставляться на певних етапах її розвитку.

Процентна політика банку — це сукупність заходів, спрямованих на встановлення оптимальних ставок позичкового процента, з метою забезпечення прибутковості банку при здійсненні кредитних операцій і мінімізація ризиків, що супроводжують зміну цін на кредитні послуги [33].

Загалом така політика мала б формуватися на основі чіткого документа, який би формувався у вигляді затвердженої належним чином концепції, яка б враховувала вплив усіх можливих факторів розвитку економіки та особливості діяльності тих груп позичальників, на обслуговування яких орієнтований банк.

Потрібно звернути увагу, що в умовах змінної зовнішньоекономічної кон`юнктури і високої мінливості транскордонних потоків капіталу економіка дуже чутлива до змін іноземних процентних ставок. Тому необхідно, щоб при проведенні облікової політики Національний банк України враховував різницю між процентними ставками всередині країни та за її межами. Таким чином, дисконтна політика повинна згладжувати дисбаланс між процентними ставками за активами, номінованими в національній та іноземній валютах.

Зміна розміру рефінансування виконує роль сигналу для всього грошового ринку, даючи його учасникам інформацію щодо оцінки рівня інфляції. Тому в своїй процентній політиці кредитні установи повинні орієнтуватися на рівень ставки рефінансування.

Розглянемо структуру процентної політики комерційного банку (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Структура процентної політики комерційного банку Одним з підрозділів процентної політики є депозитна політика. Депозитна політика є комплексом заходів, направлених на мобілізацію банками грошових коштів юридичних і фізичних осіб, а також держбюджету у формі внесків (депозитів) з метою їх подальшого взаємовигідного використання. Депозитна політика припускає розробку науково обґрунтованих підходів до організації стосунків комерційних банків з юридичними, фізичними особами і державою з приводу залучення їх тимчасово вільних грошових коштів, а також визначення цілей і завдань в цій області і проведення практичних заходів щодо їх реалізації. При проведенні депозитної політики враховуються принципи організації депозитних операцій і їх взаємозв'язок з сукупним грошовим оборотом, співвідношення економічних і організаційних методів в управлінні депозитними операціями, форми депозитних рахунків і сфера їх застосування, порядок відкриття і закриття депозитних рахунків, правила зарахування і вилучення грошових коштів клієнтів, порядок і умови переказу грошових коштів з одних депозитних рахунків на інших, граничні терміни зберігання грошових коштів на депозитних рахунках.

Реалізувати даний комплекс заходів зможе лише той комерційний банк, який постійно розширює діапазон послуг, що надаються клієнтам, знижує витрати, покращує якість кредитово-розрахункового і касового обслуговування, надає різні пільги при обслуговуванні клієнтів, пропонує їм різного роду консультації і тому подібне. Таке комплексне обслуговування грає істотну роль при встановленні співвідношень між рівнями процентних ставок по кредитних і депозитних операціях банку. Особливе значення має рівень депозитного відсотка, тобто відсотка, виплачуваного клієнтам комерційного банку по привернутих внесках (депозитам), оскільки основу депозитної діяльності комерційних банків складають операції по залученню ними грошових коштів.

Депозитна політика повинна базуватися на об'єктивних закономірностях формування і використання грошових доходів і накопичень юридичних і фізичних осіб, а також держави. При цьому треба враховувати найбільш істотні особливості депозитів юридичних і фізичних осіб. Такою особливістю є те, що, наприклад, внески державних органів і юридичних осіб в банки відносно нечисленні, відрізняються великими розмірами і порівняно швидкою оборотністю. Депозити ж фізичних осіб, навпаки, набагато численніше, але менше по розмірах і обертаються набагато повільніше. Операції по залученню депозитів населення відрізняються також своєю трудомісткістю.

При проведенні депозитної політики необхідно враховувати ряд умов, серед яких можна виділити такі, як визначення джерел банківських внесків і структури банківських пасивів і активів, встановлення граничних термінів зберігання грошових коштів вкладників, досягнення максимального доходу від операцій, що проводяться, облік централізованих визначуваних нормативів і «правил гри» на ринку позикових капіталів, забезпечення повної самостійності і відповідальності сторін, що беруть участь в депозитних операціях і ін.

Депозитна політика повинна враховувати структуру банківських пасивів і активів, що історично склалася, динаміку їх співвідношень. Це має важливе значення для аналізу ліквідності балансів комерційних банків. Цьому сприятиме також оптимальне поєднання різних видів внесків. Використання різноманітних депозитів дозволяє банку забезпечити їх найбільш оптимальну структуру і на цій основі чітко розмежувати кредитні ресурси по їх цільовому призначенню і швидкості обороту, що має важливе значення для підвищення рівня ліквідності банку і зміцнення грошового звернення в цілому. При проведенні депозитної політики важливе значення має визначення видів внесків юридичних і фізичних осіб, форми депозитних рахунків, порядок відкриття, режим функціонування і закриття цих рахунків, терміни зберігання цільових і термінових внесків, граничні розміри процентних ставок по депозитних операціях [32].

Проведення науково обґрунтованої процентної політики припускає не тільки вдосконалення системи внесків, що діє, як форми акумуляції грошових коштів суб'єктів господарювання, але і створення спеціальної системи економічних стимулів, які повинні спонукати підприємства, організації і населення зберігати свої поточні грошові доходи і накопичення на тих або інших депозитних рахівницях, зацікавлювати банки в розвитку різних видів внесків, впровадженні нових, прогресивніших і економічних форм депозитних рахунків.

Цілі депозитних операцій зводяться до дотримання комерційних інтересів банку і поліпшення ліквідності його балансу, що припускає знання основних правил, лежачих в основі депозитних операцій:

депозитні операції повинні організовуватися так, щоб вони сприяли отриманню банківського прибутку або створенню умов отримання прибули в майбутньому;

в процесі організації депозитних операцій слід забезпечувати різноманітність суб'єктів депозитних операцій і поєднання різних форм депозитів;

при здійсненні банківських операцій необхідно забезпечувати взаємозв'язок і взаємузгодженість між депозитними операціями і операціями по видачі позик по термінах і сумах депозитів і кредитних вкладень;

особлива увага в процесі організації депозитних операцій повинна приділятися терміновим депозитам, які найбільшою мірою забезпечують підтримку ліквідності балансу банку;

при організації депозитних операцій банк повинен прагнути до того, щоб резерви вільних (не залучених в активні операції) засобів на депозитних рахівницях були мінімальні (резерви вільних банківських ресурсів визначаються як різниця між залишками засобів на розрахункових, поточних і інших депозитних рахунках і величиною позикової заборгованості);

слід приймати заходи до розвитку банківських послуг і підвищення якості і культури обслуговування, що сприяє залученню депозитів.

Депозитний відсоток і плата за депозитну операцію не збігаються між собою, оскільки остання є комісійними банку за ведення операції. При встановленні плати за депозитну операцію можуть враховуватися приховані елементи ціни кредиту, наприклад, вимоги центрального банку про обов’язкове страхування депозитів, банківські комісії за відкриття рахунків і ін. Доходи, що виплачуються по внесках, виступають серйозним стимулом для населення і суб'єктів господарювання у виборі форм зберігання і накопичення грошових коштів.

Найбільш поширеними видами внесків в даний час є (у тому числі і за кордоном) (рис. 1.1):

термінові внески, засоби з яких не можуть бути зняті раніше обумовленого терміну;

цільові житлові внески, призначені на будівництво або покупку житла (власникам таких внесків надано право першочергового користування житловим кредитом);

молодіжні внески, що відкриваються молодим людям, які зобов’язуються за договором робити регулярні місячні внески на депозит протягом заздалегідь обумовленого терміну;

виграшні внески, залучення засобів на яких стимулюється їх участю в розіграші грошових виграшів, автомобілів, непродовольчих товарів, будівельних матеріалів і др.;

пенсійні ощадні внески.

Іншим підрозділом процентної політики є кредитна політика. За користування кредитами позичальники сплачують банку відсотки, при визначенні розміру яких банк виходить з процентної політики, що проводиться в державі, рівня інфляції, вигляду і терміну кредиту, ступеня захисту банківської риски (якості представлених заставних зобов’язань, гарантій, поручительств) і інших чинників. Розмір процентних ставок, порядок, періодичність, терміни нарахування і сплати відсотків, а також механізм їх стягнення у кожному конкретному випадку визначаються банком індивідуально за узгодженням з клієнтом і закріплюються в кредитному договорі. Процентні ставки за кредити можуть бути фіксованими (твердими) або регульованими (плаваючими). По фіксованих ставках позики зазвичай видаються на термін, що не перевищує 30 днів, і погашення їх супроводжується заздалегідь встановленими виплатами по відсотках, незмінних протягом всього терміну користування позикою. Кредити на триваліший термін вимагають застосування плаваючих процентних ставок, рівень яких протягом терміну кредитування банком може переглядатися з обов’язковим повідомленням позичальника, що має бути зафіксоване в кредитному договорі. Плаваючі ставки коливаються залежно від розвитку ринкових стосунків, зміни розміру відсотків по депозитах (внескам), попиту, що складається, і пропозиції на кредитні ресурси, а також стани економіки. При використанні плаваючої ставки процентний ризик несе позичальник [44].

Економічна роль позикового відсотка не реалізується автоматично, а досягається певною процентною політикою і є результатом конкретної системи управління позиковим відсотком. Під системою управління позиковим відсотком розуміється організація всіх елементів механізму функціонування позичкового відсотка, тобто система процентних ставок, критерії диференціації рівня відсотка, методи регулювання системи процентних ставок, джерело сплати відсотка. При формуванні своєї процентної політики банк повинен планувати процентні ставки так, щоб отримувані банком відсотки забезпечували покриття витрат (зокрема для виплати відсотків по його пасивних операціях) і отримання ним необхідному прибутку.

Таким чином, поняття процентної політики застосовується як на макроекономічному рівні, так і на мікроекономічному. На макроекономічному ринку процентну політику втілює НБУ, шляхом зміни облікової ставки він може впливати на процентну політику комерційних банків.

1.2 Системний підхід до визначення основних елементів процентної політики банківських установ

Одним з найважливіших чинників, що впливають на ефективність реалізації процентної політики комерційного банку є державне регулювання. Вплив держави на процентну політику комерційного банку може здійснюватись за допомогою наступних методів (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Методи державного регулювання процентної політики комерційного банку Методи прямого встановлення ціни на банківські послуги, при яких держава в особі уповноважених нею органів, однозначно встановлює рівень ціни на ті чи інші послуги без права банку на будь-яку зміну. Такі методи ціноутворення на банківські послуги є характерними для адміністративно-командної економіки. В умовах розвинутого ринку банківських послуг сфера прямого визначення державою ціни на банківські послуги є незначною і охоплює, як правило, послуги комерційних банків по обслуговуванню окремих державних цільових програм, спрямованих на досягнення певних соціальних цілей [45].

Методи параметричного ціноутворення, при яких державою визначаються верхні і нижні параметри зміни ціни або тільки один із них. Типовими прикладами застосування методів параметричного впливу держави на цінову політику комерційних банків можна вважати встановлення максимальних розмірів відхилень курсів купівлі і продажу іноземних валют від офіційного курсу центрального банку, встановлення валютного коридору, прив’язка депозитних процентних ставок до рівня облікової процентної ставки тощо.

Інструменти грошово-кредитної політики центрального банку зображені на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Інструменти грошово-кредитної політики Вплив інструментів грошово-кредитної політики носить опосередкований, але цілком прогнозований характер.

Методи бюджетно-фіскальної політики, вплив яких на цінову політику комерційних банків здійснюється, насамперед, через рівень і характер оподаткування банківської діяльності. Ріст податкового навантаження на комерційні банки матиме своїм наслідком зростання цін на банківські послуги і навпаки. Рівень і характер оподаткування банків можуть мати як загальний, так і вибірковий вплив на цінову динаміку банківських послуг.

Процентні ставки по депозитах в деяких країнах залежать від суми внесків: з їх зростанням збільшується дохід по внеску. В цілях стимулювання заощаджень, особливо на тривалий термін, кредитні установи зарубіжних країн платять вкладникам достатньо високі відсотки (з урахуванням низької інфляції).

Відсутність продуманої диференціації процентних ставок по депозитних операціях не достатньо стимулює залучення ресурсів на термінові депозитні рахунки в крупних сумах і на тривалий термін [37].

Основними чинниками, що впливають на розмір процентної маржі, є об'єм, склад і структура кредитних вкладень і їх джерел (кредитних ресурсів). Розподіл кредитів по термінах, способах забезпечення риски, позичальниках (державні і комерційні підприємства, населення), цілям кредиту визначає різну прибутковість кредитних вкладень. При цьому важливим є об'єм депозитів, їх види, терміни і так далі. Зміна процентної маржі може бути викликане зростанням або зниженням ставок по активних операціях банку, став відсотків по платних ресурсах (пасивним операціям), що привертаються, і частки платних ресурсів в загальному об'ємі кредитних вкладень. Тому розмір процентної маржі знаходиться під безпосередньою дією співвідношення кредитних вкладень і їх джерел, пов’язаних з настанням часу платежу і термінами перегляду процентних ставок.

Ставка позикового відсотка залежить від ступеня риски неплатоспроможності позичальника, характеру наданого забезпечення, гарантій повернення, змісту проекту, що кредитується, ставок конкуруючих банків і інших чинників. Процентні ставки за кредит можуть бути фіксованими (твердими), плаваючими і базисними (базовими). При видачі кредитів по фіксованій ставці їх погашення зазвичай супроводжується заздалегідь встановленими виплатами по відсотках, незмінних протягом всього терміну наданої позики. Фіксовані процентні ставки як вже було вказано встановлюються по кредитах з недовгим терміном користування (до 30 днів).

Плаваючі процентні ставки коливаються залежно від ступеня розвитку в країні ринкових стосунків, зміни розміру відсотків по депозитах (внескам), попиту і пропозиції на кредитні ресурси, а також стани економіки і фінансового положення позичальника. Плаваюча процентна ставка може переглядатися комерційним банком з обов’язковим повідомленням про це позичальника. У ряді випадків комерційний банк може змінювати ставку позикового відсотка (зокрема фіксовану) відповідно до процентної політики центрального банку.

Процентні ставки по позиках з плаваючим відсотком зазвичай нижче за ставки по позиках з фіксованим відсотком, оскільки в даному випадку вище ризик позичальника (процентна ставка може вирости і, відповідно, зростуть щомісячні виплати позичальника). Кредити з плаваючими процентними ставками вигідніші комерційним банкам, оскільки дозволяють захистити їх від можливого підвищення депозитного і облікового відсотка центрального банку. При використанні плаваючих процентних ставок процентний ризик несе позичальник [32].

При встановленні позикового відсотка банки зазвичай враховують не тільки рівень облікової ставки центрального банку, але і розмір базової ставки (є результатом середніх або нейтральних дій чинників на рівень ставок), а також ставки відсотка інших банків. Базова процентна ставка є свого роду точкою відліку, невеликі банки можуть змінювати позиковий відсоток залежно від базової ставки крупних банків.

Найбільш важливі закономірності побудови системи процентних ставок ринку позикових капіталів зводяться до наступного:

— ставки по грошових інструментах (вільно оборотним цінним паперам), що вільно звертаються, зазвичай нижче за ставки по інструментах з обмеженою оборотністю;

— ставки по пасивних операціях банків нижче за ставки по активних операціях;

— ставки на міжбанківському ринку (оптові ставки) в середньому нижче за ставки по кредитних операціях з клієнтурою (роздрібні ставки);

— ставки по кредитах першокласних позичальників нижче за ставки по кредитах менш надійних боржників;

— довгострокові ставки змінюються плавніше, ніж короткострокові;

— ставки по довгострокових кредитах зазвичай вище за ставки по короткострокових позиках;

— ставки по кредитах із забезпеченням нижче ставок по незабезпечених позиках.

Позиковий відсоток пов’язаний з наданням так званих дисконтних позик, тобто позик, номінальна величина яких менше тієї величини, яка фактично передається в розпорядження позичальника банком у момент видачі позики. Різниця між номінальною величиною позики і сумою, переданою позичальникові, утримується з останнього також у момент видачі позики і є формою позикового відсотка (дисконту) [33].

Позичковий відсоток — плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування останнім позиченими грошима. Ставка (або норма) відсотка — це відносний показник ціни банківського кредиту, що відображає відношення суми сплачених відсотків до величини позики. Комерційні банки як незалежні економічні суб'єкти мають право самостійно встановлювати рівень відсоткової ставки за кредитами залежно від попиту та пропозиції на кредитному ринку та рівня облікової ставки Національного банку України. Як правило, зростання попиту на позики призводить до підвищення відсоткової ставки. При укладенні кредитного договору банк домовляється з позичальниками про конкретну величину відсоткової ставки.

Формування відсоткової ставки багатофакторний процес, який визначається багатьма чинниками. Серед них: рівень облікової ставки Національного банку, термін надання позики, особливості забезпечення позики, платоспроможність і авторитет позичальника, темпи інфляції, перспективи зміни ринкової кон’юнктури тощо. Сукупність цих чинників буде визначати межі диференціації кредитного відсотка. Головним чинником, що впливає на рівень відсоткових ставок, є ціна кредитних ресурсів. Чим дорожче банку обходиться формування кредитних ресурсів, тим вище відсоткова ставка. В сучасних умовах вирішальний вплив на ціну кредитних ресурсів здійснюють, насамперед, розміри депозитних ставок. За короткостроковими позиками ставка, як правило, вища, ніж за довгостроковими. Короткостроковими є кредити на поточну виробничу діяльність; вони, як правило, забезпечені товарами, які швидко реалізуються.

Суттєвий вплив на рівень відсоткової ставки здійснює інфляція. В умовах інфляційних очікувань комерційні банки змушені «страхувати» себе на випадок прискорення темпів інфляції шляхом збільшення ставок за кредитами. Позичковий відсоток за мінусом знецінення грошей часто називається «реальним відсотком». Використовується також поняття «від'ємний відсоток», який відображає умови випередження темпів знецінення грошей відносно темпів зростання позичкового відсотка [35].

Рівень відсоткової ставки є головною умовою проведення кредитної операції. Крім наведених вище чинників, що визначають рівень відсоткових ставок комерційних банків, можна виділити ще такі чинники: об'єкт кредитування, ступінь ризикованості проекту, рівень ставки податку на прибуток банку, умови надання аналогічного виду кредиту на загальнодержавному та регіональному кредитних ринках, можливості банку щодо додаткового залучення кредитних ресурсів, а позичальника щодо отримання такої ж позики в інших банках, наявність різних форм матеріального забезпечення позики тощо. За великими позиками відсоткова ставка нижче, ніж за дрібними.

В рамках формування процентної політики у банківській практиці широко застосовується «маржа», як інструмент регулювання дохідності кредитного процесу. Маржа — це різниця між відсотковими ставками; для процесу кредитування — це різниця між ставками виданих кредитів (ставки позичкового відсотка) і залучених депозитних коштів (ставки депозитного відсотка). Зрозуміло, що маржа має бути такого рівня, щоби забезпечувати належну рентабельність комерційного банку і створювати фінансові ресурси для його розвитку. Проте банк, що орієнтується на довгострокові перспективи своєї діяльності, не розглядає максимізацію маржі як визначальну свою мету і першочергове завдання. Часто буває економічно вигідніше інше: створити пільгові умови для постійних клієнтів, сприяти розширенню їх кола, надавати допомогу в розвитку їхньої фінансово-господарської активності тощо. Робота на перспективу у сфері управління відсотковими ставками більшою мірою сприятиме забезпеченню ліквідності, рентабельності й розширенню діяльності комерційних банків.

Методика визначення облікової ставки Національного банку України базується на п’яти основних принципах:

— забезпечення позитивного реального рівня ставки відносно інфляції;

— встановлення у межах коридору ринкових відсоткових ставок комерційних банків за кредитами та депозитами;

— наближення до рівня міжбанківських відсоткових ставок у стабільній ситуації на грошово-кредитному ринку;

— урахування інших чинників (обмінний курс, ліквідність банківських установ, попит на кредит у кінцевих споживачів тощо);

— відповідність поточній політиці НБУ щодо регулювання грошово-кредитного ринку.

У сучасних умовах значний вплив на відсоткову ставку за кредитами здійснює очікувана динаміка відсоткових ставок за державними цінними паперами. У західних країнах чинні законодавчі акти, які обмежують рівень відсотка, що стягується за позиками; встановлюються граничні відсоткові ставки залежно від конкретного виду банківського кредиту, юридичного статусу позичальника, характеру кредитної угоди тощо.

Рівень відсоткової ставки за користування кредитом комерційні банки встановлюють також залежно від рівня ризику [43]. Банківський ризик пов’язаний із можливістю економічних втрат у разі виникнення несприятливих для банку обставин. Відсотковий ризик — це небезпека фінансових втрат банку через перевищення відсоткових ставок, що виплачуються за залученими коштами, над ставками за наданими позичками. Відсотковий ризик виникає також внаслідок можливості втрат від несплати позичальниками відсотків за користування позичкою. В умовах кризової економіки закономірно має місце високий ризик неповернення позик. Ризик — є невід'ємним атрибутом кредитування. Розрізняють кредитний і процентний ризики. Рівень цих ризиків залежить від виду позички і від порядку сплати процентів. Найризикованішими є незабезпечені (бланкові) позички. Ступінь ризику забезпечених кредитів залежить від повноти і якості застави. Чим вищий ступінь кредитного ризику, тим більша вірогідність для банку зазнати втрат від неповернення позичальником основного боргу і несплати процентів по ньому. Тому більш ризиковані позички видаються під вищий процент, аби компенсувати кредитору витрати від ризикового розміщення коштів [45].

Отже рівень процентної ставки залежить від таких факторів:

— облікова ставка центрального банку;

— рівень інфляції;

— строк позички;

— ціна сформованих ресурсів;

— ризик;

— розмір позички;

— попит на банківські позички;

— якість застави;

— зміст заходів, що кредитуються;

— витрати на оформлення позички і контроль;

— ставка банку-конкурента;

— характер відносин між банком і клієнтом;

— норма прибутку від інших активних операцій.

Вплив цих факторів на рівень процентної плати за користування банківськими позичками є взаємозв'язаним, тому важко визначити кількісне значення кожного з них, але враховувати їх у сукупності доцільно.

1.3 Особливості впливу ринкового середовища на формування процентної політики банків

Організація депозитних операцій залежить від наступних чинників, таких як:

— у багатьох країнах депозитні операції банків регламентуються в законодавчому порядку, часто найбільш загальні умови депонування засобів фіксуються в законах про центральні банки (Англія, Німеччина). Здійснюється уніфікація процентних ставок, а у Німеччині законодавчо визначений термін повідомлення про вилучення засобів індивідуальними вкладниками з ощадних рахунків. У Великобританії банківській установі необхідно отримати від Банку Англії ліцензію, що дозволяє привертати депозити, а у разі порушення на порушника накладається значний штраф або він піддається тюремному висновку строком до двох років; комерційні банки в значних об'ємах привертають депозити як фірм і корпорацій, так і некомерційних організацій і приватних осіб, що створює можливості для розширення кредитної діяльності банків і підвищення ліквідності їх балансів;

— депозитні операції супроводжуються наданням широкого спектру і високої якості додаткових послуг, що фактично означає комплексне обслуговування клієнта (дрібному вкладникові пропонується управління фінансовими активами, ведення комунальних рахунків, розрахунків по споживчому кредиту і так далі, а великим — послуги з лізингових і факторингових операцій, консультації по питаннях інвестицій, сприяння в емісії акцій і так далі);

— комерційні банки при проведенні депозитних операцій використовують різні угоди, договори або зобов’язання по депонуванню засобів, на основі яких регулюються стосунки між банком і депонентом (такі договори або угоди можуть містити особливі умови депонування, повернення засобів і їх використання банком).

В умовах ринкової економіки для вкладників одним з найважливіших стимулів є рівень відсотка по депозитах. Процентна політика в області депозитних операцій повинна враховувати об'єктивність умов встановлення відсотків по всіх видах внесків і економічну обґрунтованість відповідних процентних ставок, а також необхідність забезпечення ув’язки депозитних відсотків з процентними ставками по активних банківських операціях. Тому процентні ставки по депозитних операціях банків повинні враховувати реальні економічні процеси, що відбуваються в наявному обігу і безготівковому платіжному обороті, реагувати на тенденції зміни грошової маси, володіти відповідною мобільністю. При цьому депозитний відсоток в ринковій економіці може виступати як:

показник прибуткової діяльності банківської установи;

інструмент збереження купівельної сили грошей, особливо в умовах високої інфляції;

форма соціально-економічного захисту вкладників від знецінення їх заощаджень;

інструмент конкурентної боротьби банків, що носить макроекономічний характер;

інструмент підтримки рівноваги локального грошового ринку, здійснюваного на мікрорівні;

стимул до створення внесків (депозитів) фізичних і юридичних осіб.

Цей перелік відображає ринковий підхід до формування депозитного відсотка. Проте в умовах ринкового встановлення процентних ставок по активних і пасивних операціях може скластися таке їх співвідношення, яке не дозволить отримати прибуток. Для усунення цього співвідношення різке пониження процентних ставок по депозитах або відповідне збільшення відсотка по кредитах є не завжди можливим або бажаним для банку. Тому для стабілізації процентних ставок по пасивних і активних операціях необхідна наявність спеціальних резервних або страхових фондів, які допомагають покрити потреби банку в частині зобов’язань і прибутку при несприятливій економічній кон’юнктурі. Без створення таких фондів, одним з призначень яких є відшкодування витрат по виплаті відсотків у разі підвищення вимог депозиторів або падіння доходів, неможливо забезпечити стійку роботу банку.

Рівень інфляції має бути обчислений наростаючим підсумком з моменту відкриття рахунку до останньої дати, передуючої його закриттю. Унаслідок неможливості точного обліку інфляції і інших чинників ринкової кон’юнктури на тривалий термін (понад рік) шкала процентних ставок також не може бути жорстке фіксованою. Жорстко фіксуватися можуть тільки базова процентна ставка і надбавки до неї за терміновість, а решта складових депозитного відсотка повинна розраховуватися банком періодично.

Підвищення рівня процентних ставок по депозитах є об'єктивним економічно і соціально, оскільки в умовах інфляції неможливо забезпечити захист інтересів вкладників, а також зацікавити розміщувати внески в банк на тривалий термін. У цих умовах банки повинні активізувати свою депозитну політику і вести конкурентну боротьбу за «пасиви» суб'єктів господарювання, а також за внески населення.

Витримати цю конкурентну боротьбу зможе той банк, який постійно розширюватиме діапазон що надаються клієнтам послуг, знижувати їх вартість, покращувати якість кредитово-розрахункового і касового обслуговування, надавати які-небудь пільги при кредитуванні, пропонувати клієнтам різного роду консультації і тому подібне Тому переходу на комплексне обслуговування клієнтів набуває вирішальне значення в конкурентній боротьбі банків.

Засобом регулювання депозитної політики банків є депозитний відсоток по внесках, при встановленні якого враховуються унікальність послуг і оригінальність умов зберігання грошових коштів в даній банківській установі, лідерство банку на ринку в частині надання послуг, необхідність утримання банком позицій на ринку, процентна політика конкуруючих банків, методи встановлення плати за депозити (надбавки, знижки, виграші) і так далі. Розмір відсотка по депозитних операціях складається під впливом безлічі чинників, до яких можна віднести термін залучення ресурсів, стан попиту на кредит, умови пропозиції кредитних ресурсів, що склалися, ступінь надійності клієнта, рівень ставок податків на доходи банку, характер (фізична або юридична особа, державне або приватне підприємства і ін.), рівень інфляції, розмір депозиту, що привертається, витрати банку на проведення операцій і ін.

Ринкові методі регулювання грошового ринку в перехідній економіці України представлені такими інструментами: визначення норм обов’язкових резервів, процентна політика, операції на відкритому ринку, політика рефінансування комерційних банків. Проте, більшість ринкових методів та інструментів регулювання грошового ринку застосовуються в обмеженому або деформованому вигляді порівняно з можливостями їх використання в сучасних ринкових економіках. Така обмежена або низька ефективність державного регулювання грошового ринку обумовлена недостатнім розвитком ринкового середовища, низьким рівнем монетизації економіки, що не забезпечує адекватну реакцію на заходи грошово-кредитної політики. В широкому розумінні ефективність регулювання грошового ринку пов’язана з можливістю досягнення певних цільових орієнтирів: розміру процентних ставок, параметрів грошової маси, грошових агрегатів та обмінного валютного курсу. В міру відхилення отриманих результатів від цільового орієнтиру регулювання грошового ринку можна визнати низько ефективним або неефективним. Низька ефективність процентної політики Національного банку України пов’язана з неспроможністю зміни облікової ставки впливати на динаміку кредитних операцій комерційних банків і стимулювати економічну активність. В сучасних умовах ринкової трансформації найбільш суттєвий дефект регулювання грошового ринку пов’язаний з відсутністю достатньої кореляції між зміною пропозиції грошей та динамікою цін.

1.4Техніко-економічна характеристика ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»

Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» зареєстровано 27 березня 1992 року (до 25 вересня 2006 року — Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль») (рис. 1.4.).

Рис. 1.4. Акціонери Райффайзен банку Аваль на 01.01.09 р.

Із жовтня 2005 року банк став частиною банківської холдингової групи Райффайзен Інтернаціональ Банк-Холдинг АГ.

ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» продовжує займати лідируючу позицію за розміром активів серед українських банків. Структура клієнтів банку наведена в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 Структура клієнтів банку на 01.01.09 р.

Як видно з таблиці 1.1., послугами банку на початок 2009 року користувалися 4,1 млн. приватних клієнтів, 196 тис. представників малого та середнього бізнесу та понад 9 тис. великих корпоративних клієнтів.

Широкий перелік стандартних та новітніх банківських послуг надаються клієнтам банку через загальнонаціональну мережу, до якої станом на 1 січня 2009 року входили 1180 структурних підрозділів. Дані щодо кількості структурних підрозділів банку та загальної кількості працівників наведені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 Кількість структурних підрозділів та загальна кількість працівників банку.

Динаміка кількості відділень відображена на рисунку 1.5., кількості працівників — на рисунку 1.6.

Рис. 1.5. Динаміка кількості відділень Рис. 1.6. Динаміка кількості працівників Як бачимо з наведених рисунків (1.5. та 1.6.), незважаючи на скорочення кількості відділень протягом досліджуваного періоду, кількість працівників зросла.

Банк має ефективну структуру управління, побудовану на чіткому розподілі на бізнес-лінії (рис. 1.7.) та вертикалі підтримки (рис. 1.8.), створені на рівні Центрального офісу та регіональних дирекцій банку.

Рис. 1.7. Бізнес-лінії банку Рис. 1.8. Вертикалі підтримки банку Як і всі міжнародні банки, ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» має чітке розмежування функцій фронт-офісу та бек-офісу, що підвищує якість обслуговування клієнтів та сприяє зменшенню ризиків.

Високу якість роботи ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» упродовж усіх років його діяльності неодноразово відзначали і клієнти, і експерти банківського ринку. Так, зокрема, за підсумками міжнародного фестивалю-конкурсу «Вибір року» банк отримав нагороди «Іпотечна програма року-2007» та «Депозитна програма року-2007» .

У 2007 році банк став переможцем й конкурсу «MasterCard банк року-2007» в Україні. ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було визнано серед найкращих і в номінаціях «Іпотека року», «Банківський продукт року». Всеукраїнська рейтингова програма «Гвардія брендів-2007» визнала бренд банку найдорожчим серед банків України.

У той же час впливовий британський журнал «The Banker» у 2007 році назвав ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» «Банком року» в Україні в рамках рейтингу «Awards for Excellence 2007». А Європейський банк реконструкції та розвитку вчетверте поспіль відзначив ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» як найактивніший банк в Україні в межах Програми сприяння торгівлі (TFP).

Крім того, в 2007 році ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» отримав визнання і як роботодавець, що дбає про свій персонал, опікується питаннями його розвитку та соціального захисту. Банк було визнано «Найкращим роботодавцем серед банків України» за підсумками дослідження компанії GfK Ukraine на замовлення журналу «Кореспондент». Журнал «Навчання персоналу» відзначив банк як «Найкращу навчаючу компанію». Найкращими на регіональних рівнях визнавалися й обласні дирекції банку [50].

Основні техніко-економічні характеристики за даними звітності банку наведені в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3 Основні техніко-економічні характеристики (тис. дол. США).

Як видно з таблиці 1.3., динаміка показників за розглянутий період за групою Райфайзен Банку в цілому позитивна: збільшилися основні показники (власний капітал, активи, кредити та зобов’язання), проте у 2008 році зменшився чистий прибуток банку.

Динаміку показників графічно відобразимо на рис. 1.9.

Рис. 1.9. Динаміка основних показників банку З рисунку 1.9. наочно видно зростання показників.

Щодо адекватності капіталу банку є такі дані (табл.1.4.).

Таблиця 1.4. Адекватність капіталу.

Райффайзен Інтернаціональ Банк-Холдинг АГ, що входить до складу Групи РЦБ, центральною установою якої є Райффайзен Центральбанк Остеррайх АГ, продемонстрував рекордний прибуток у 2008 році, незважаючи на світову фінансову кризу. Консолідований прибуток (після оподаткування та виплат міноритарним акціонерам) зріс на 16,7% і склав 982 млн євро (у 2007 році — 841 млн євро). Прибуток Групи до оподаткування досяг 1 429 млн євро (у 2007 році — 1 238 млн євро). Чистий прибуток на акцію збільшився до 6,39 євро порівняно з 5,80 євро в 2007 році. Правління буде рекомендувати щорічним загальним зборам акціонерів виплату дивідендів за 2008 рік у розмірі 0,93 євро на акцію, як і в попередньому році. Якщо акціонери погодяться з такою пропозицією, загальний розмір сплачених дивідендів складе 143,8 млн євро.

«Попри значне погіршення макроекономічної ситуації, ми вкотре змогли досягти рекордних результатів у 2008 році, і це досягнення підкреслює життєздатність нашої бізнес-моделі, — заявив голова правління Райффайзен Інтернаціональ Герберт Степіч. — І хоча загальний розвиток подій у цілому був сприятливим для нас, минулого року ми оперативно відреагували на циклічне падіння економіки в регіоні». Крім застосування значно суворіших критеріїв оцінки ризиків, Райффайзен Інтернаціональ різко скоротив обсяги кредитування в іноземній валюті й відмовився від подальшого розвитку мережі відділень і найму нових співробітників у межах усієї Групи. Довелося здійснити скорочення персоналу в Україні; на початку 2009 року Групі довелося вжити аналогічних заходів і в Угорщині. Крім того, в процесі оптимізації бізнес-процесів доведеться провести скорочення персоналу в Словаччині. «Заходи щодо підвищення ефективності нашої діяльності та розширення наших можливостей, яких уже вжито і які ще належить впровадити, вселяють у нас впевненість у тому, що ми перебуваємо в досить гарній формі, щоб упевнено пройти 2009 рік і пережити кризу», — додав Г. Степіч.

Операційний прибуток зріс на 40% завдяки процентному доходу.

Незважаючи на несприятливу ситуацію на світових ринках у 2008 році, Райффайзен Інтернаціональ досяг кращих результатів за всю свою історію. Операційний прибуток за підсумками року збільшився майже на 40% і склав 2 247 млн євро. Загальні адміністративні витрати за звітний рік зросли на 21% (або 449 млн євро) і становили 2 633 млн євро. У минулому році загальні адміністративні витрати збільшилися на 21%, що значно нижче приросту операційного прибутку на 29%. Таке співвідношення позитивно відобразилося на коефіцієнті співвідношення прибутку й витрат — ключовому показнику ефективності банківської діяльності, який визначає залежність операційних витрат від операційного прибутку. Цей показник покращився на 3,6 п.п., знизившись із 57,6% до 54,0%.

Резерви на покриття збитків від знецінення збільшені більш ніж удвічі в 2008 році.

На тлі світової фінансової та економічної кризи, яка позначилася на країнах Центральної і Східної Європи, в 2008 році довелося значно збільшити відрахування у резерви на покриття збитків від знецінення, особливо в четвертому кварталі. Резерви було збільшено на 119% (або 423 млн євро) до 780 млн євро, причому таке збільшення значно перевищило зростання обсягу операцій. Таким чином, коефіцієнт співвідношення ризику й доходів значно зріс із 14,8% до 24,1%.

Менш ніж 2/3 резервів на збитки від знецінення (507 млн євро) припадає на приватних осіб, решта (269 млн євро) — на корпоративних клієнтів. Основна частина нових резервів на збитки від знецінення сформована в країнах СНД (46% або 356 млн євро), що забезпечує коефіцієнт співвідношення ризику до доходів у розмірі 28% у цьому регіоні.

У Центральній Європі також зросла необхідність у резервах, і нові відрахування у розмірі 265 млн. євро створюють коефіцієнт співвідношення ризику та доходів у 26%. Нові відрахування до резервів у Південно-Східній Європі (159 млн. євро) значно зросли у порівнянні з украй низьким рівнем за попередній рік, але коефіцієнт ризику та доходів має найнижче значення в Групі — 17% [50].

У минулому році Райффайзен Інтернаціональ приділяв основну увагу зростанню обсягів клієнтських вкладів, які станом на кінець 2008 року склали 44,2 млрд євро, що є відображенням зростання на 9,3% порівняно з попереднім роком (у 2007 році — 40,5 млрд євро). «Той факт, що ми змогли досягти помітного зростання обсягу клієнтських депозитів, незважаючи на загальну нестабільність на ринку та відповідний відтік клієнтських вкладів минулої осені, я вважаю нашим головним досягненням у минулому році. Такий позитивний розвиток подій відображає високий рівень довіри клієнтів до бренду Райффайзен та довгострокової стратегії нашої Групи», — говорить Г. Степіч. Клієнтська база зросла майже на 1 мільйон завдяки розгалуженій мережі.

У роздрібному сегменті станом на кінець звітного періоду послугами Райффайзен Інтернаціональ користувалися майже 14,7 млн приватних осіб та малих підприємств у наших відділеннях, через банкомати, Інтернет та по телефону. Таким чином, можна зробити висновок, що ВАТ «Райффайзен банк Аваль» динамічно розвивається не зважаючи на несприятливу економічну ситуацію завдяки розгалуженій мережі філіалів та відділень, значному власному капіталу, продуманій процентній політиці та професіональному колективу.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЮЧОЇ СИСТЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЦЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ

2.1 Динаміка розвитку узагальнюючих показників банківської діяльності України в 2008 році

Комерційні банки основна ланка кредитної системи країни, у яку входять кредитні заснування, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на засадах комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і залучають фінансовий капітал у виді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів і інших джерел. Причому притягнуті засоби, як правило, значно перевищують обсяг власного капіталу комерційних банків.

Основною метою комерційних банків, що стали створювати в Україні з 1989 року, було оперативне одержання їхніми засновниками і клієнтами широкого спектра банківських послуг, рішення засновниками за допомогою власного банку своїх групових чи індивідуальних проблем, одержання максимального прибутку для своїх чи акціонерів пайовиків, а також для власного розвитку.

Одну з ведучих ступенів у банківській діяльності займають кредитні операції та процентна політика. Задачі корінного поліпшення функціонування кредитного механізму висувають на перший план необхідність обґрунтування і використання економічних методів керування кредитом і банками, орієнтованих на дотримання економічних границь кредиту. Це дозволить запобігти невиправдані з погляду грошового обігу і народного господарства кредитні вкладення, їхні структурні зрушення, забезпечити своєчасне і повне повернення позичок, що має важливе значення для підвищення ефективності використання матеріальних і грошових ресурсів.