Висновки. 
Педагогічні ідеї Анатолія Погрібного в системі розбудови національної освіти

Таким чином, проведений аналіз праць науковця, особисті спостереження уможливлюють висловити основоположні педагогічні концепти А. Погрібного, а саме:

Науковець і педагог був активним будівничим національної освіти, борцем за українську Україну: викладач української літератури в Київському університеті, блискучі лекції якого приходили послухати і студенти з інших курсів та факультетів, довкола себе згуртовував ініціативні групи, з яких зросло Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка («Просвіта»).

А.Погрібний був активним в громадському житті: у 1990 році як депутат першого демократичного скликання Київради піднімає над Хрещатиком український прапор, координує акції допомоги голодуючим студентам.

Як освітянин, як державний діяч він після проголошення незалежності — «українізує» Міністерство освіти, виступає одним із ініціаторів створення Конгресу української інтелігенції, очолює Всеукраїнське педагогічне товариство ім. Г. Ващенка, на початку дев’яностих років минулого століття був один із тих, хто підтримав становлення й розвиток Інституту українознавства: спочатку як урядовець Міносвіти, а згодом — як завідувач відділу української літератури, провідний науковий співробітник відділу української мови, незмінний учасник і доповідач на всіх організованих Інститутом міжнародних конгресах і наукових форумах.

А.Погрібному, великому педагогові, вченому із світовим ім'ям, хотілося бачити нас українцями, задля цього він завзято боровся із «малоросійством», українськими духовними лінощами, почуттям меншовартості, байдужістю й лякливою поміркованістю.

А.Погрібний прагнув, щоб кожен українець «сповнився волею бути національно самим собою», переконував, що «альтернативи будівництву національної держави з українськими пріоритетами у всіх без винятку сферах життєдіяльності просто не існує».

Інакше — загроза катастрофи, можливий крах усіх наших національних сподівань," — бив він у набат в останній своїй книжці, написаній у час хвороби (і спільної нашої надії на диво), закликаючи «захотіти — і бути» Українцями" [1, с.96].

Його найважливіші педагогічні думки — ідея українства; всебічний і гармонійний розвиток природи особистості високими патріотичними ідеалами, любов’ю до рідної мови, культури, України; виховання патріотичного чину школярів та студентів на науковому розумінні природних і соціальних процесів, які узгоджуються із загальними законами розвитку суспільства, що взяло курс на євроінтеграційні та демократичні процеси; навернення до історичної пам’яті, до вшанування українських героїв, без чого, вважав, не може існувати національна освіта.

Педагогічні ідеї А. Погрібного базувалися на орієнтації особистісної моделі побудови взаємодії зі студентами; на творенні процесу навчання й виховання з максимальним залученням механізмів функціонування особистості студента (мотивацій, цінностей, «Я-концепції», суб'єктивного досвіду), а також на формуванні освітнього процесу, враховуючи гуманістичні цінності, які на зорі незалежності в 90-х рр.

ХХ ст. набирали всебічного розвитку — це принцип свободи, створення ненасильницького розвивального соціально-педагогічного середовища, насичення життєдіяльності освітньої установи новим толерантно орієнтованим змістом.

Не зникав із поля зору професора принцип особистісного підходу до всіх учасників освітнього процесу.

Педагог-новатор добре знав, що метою освіти є не формування особистості із заздалегідь визначеним завданням, характеристиками, а створення умов для повноцінного прояву й розвитку власне особистісних функцій студента.

З його уст все частіше лунає словосполучення національна українська педагогіка.

А.Погрібний був педагогом-державником, відкидав казарменне виховання А. Макаренка, на практиці відходив од консервативного педагогічного крила, натомість розвивав ідеї виховання волі і вибору свободи, самоцінності й неповторності кожної окремої особистості.

Дата надходження статті: «20» січня 2015 р. Стаття прийнята до друку: «18» лютого 2015 р.