Постановка проблеми. 
Педагогічний закон у контексті історії розвитку науково-педагогічної думки

Важливим завданням педагогічного дослідження є виявлення порядку в процесі, що вивчається, тобто встановлення закономірності. Закономірність — це факт наявності постійного й необхідного взаємозв'язку між реальними феноменами процесу. На основі емпіричних закономірностей процесу виховання розкриваються теоретичні закони. Закон — чітко зафіксована закономірність. Сучасна наука визначає його як необхідну, внутрішньо властиву природі явищ тенденцію зміни, руху, розвитку. Вона характеризує загальні етапи й форми становлення явищ, процесів, систем, що розвиваються. Закони існують незалежно від того, як повно вони розкриті наукою. Пізнання закону дозволяє зрозуміти його дію й правильно використати його в інтересах розвитку та виховання людини. Як на наш погляд, закон у педагогіці неможливо розглядати ізольовано від законів розвитку Всесвіту, оскільки її предметом вивчення є людина, яка інтегрує складники всесвітнього простору.

Світ — це складна геобіоенергетична система. Про те, як вписується в цю систему людина, існує багато філософсько-наукових досліджень. У якій погодженості з ними розвивається педагогіка — то це питання є особливо актуальним для сучасних вчених світу. Людство потребує якісно нових теоретичних підходів, які б розглядали суспільство не просто як деяку сукупність соціальних організацій, інститутів і груп, а як складну самоорганізуючу систему, в якій важливу роль відіграють загальні закони адаптивної поведінки. Останні, звичайно, пов’язувалися з біологічними системами й на суспільні форми життя не поширювалися, хоча згодом стає все очевиднішим, що вивчення з єдиної позиції процесів самоорганізації як природи, так і суспільства, усього, що створено людством — це один із найплідніших напрямів гуманітарного знання, що оновлюється.

Синтезувавши різні погляди щодо цієї проблеми, проаналізуємо ці закони, оскільки саме вони мотивують методологічні підходи до пізнання предмета вивчення педагогіки та його розвитку, особливості прогнозування освітньо-виховних цілей та їх реалізацію — процес програмування (конструктивний), педагогічне системотворення та процесуальний — передбачення шляхів реалізації й оновлення педагогічного впливу на людину, а через неї і на навколишній світ, оскільки в Людині фокусуються й через неї реалізуються всі сфери світового простору.