Вища школа в контексті протиріч громадянського суспільства

У сучасних умовах життєдіяльності освіта, мабуть, вперше за всю тисячолітню історію перетворюється з допоміжного засобу з обслуговування привілейованої частини населення в глобальний фактор соціального розвитку. За оцінками західних експертів, однією з умов виживання людства у XXI столітті стане рівень освіти кожного учасника виробництва не нижче випускника коледжу. Тому сьогодні в усьому цивілізованому світі розширення масштабів вищої освіти (у т. ч. за рахунок недержавного сектора), підвищення його ролі і значущості, зміна змісту і пріоритетів — це об'єктивний і всепланетарный процес.

Аналіз і вивчення сучасних тенденцій розвитку світової системи освіти спонукав переважну більшість розвинених країн до реформування вищої школи. Уроки реформування вищої школи в розвинених країнах світу зводяться, в основному, до наступного:

• — невдачі в реформуванні завжди приводили до підвищення жорсткості системи освіти, посилення опору інноваціям, скептичному відношенню до проектів змін;
• — самовідновлення і перебудова системи освіти «з середини» (тобто з надр існуючих ВНЗ і органів державного управління) практично неможливі, оскільки її працівники, як правило, є для реформаторів мало не головним гальмом трансформацій;
• — просте збільшення капіталовкладень в діючу систему освіти без її принципових змін закінчується загальним зниженням її ефективності.

Коли уряд не займається справами освіти, народ перестає звертати на нього увагу і самоорганізовується. Отже, давно махнувши на галузеве міністерство, громадянське суспільство, що зароджується в Україні стало виробляти нові освітні структури, здатні замінити своєю діяльністю бездіяльність державних органів. Найбільш яскравий приклад — досвід створення і функціонування найбільшого в Україні недержавного ВНЗ — Міжрегіональної академії управління персоналом (Київ). Створена у 1989 році, МАУП стала ініціатором багатьох новацій у сфері вищої школи. Так, вивчивши досвід 20 відкритих провідних університетів світу, академія запровадила в Україні дистанційні форми навчання, що дозволяють населенню в масовому масштабі без відриву від трудової діяльності здобувати вищу освіту, проходити перепідготовку або підвищувати кваліфікацію. Ще з 1992 року МАУП розробила і успішно використовує модель безперервної ступеневої освіти, до ідеї якої тільки зараз підходить Міносвіти. У числі новацій академії - запровадження екстернату, проведення наборів студентів протягом усього року, відмову від вступних іспитів, переклад професорсько-викладацького складу на відрядну оплату праці, присвоєння своїх академічних звань без оглядки на державні, підтвердження документів про освіту у відповідності з міжнародно визнаними нормами, пошук місць працевлаштування задовго до випуску своїх фахівців і багато іншого. Крім МАУП, у недержавному секторі освіти успішно працюють і інші українські внз — Академія праці і соціальних відносин (Київ), Вища школа бізнесу (Алчевськ), Нікопольський інститут управління, бізнесу і права, Харківський інститут менеджменту і бізнесу, Черкаський інститут управління бізнесом, Київський інститут інвестиційного менеджменту. Справедливості заради потрібно відзначити, що Міносвіти, як старанний «двієчник», час від часу «списує» у провідних недержавних вузів ті чи інші новації, правда, видаючи їх за свої і геть забуваючи про їх авторство. Створення в Україні життєздатної недержавної системи освіти роблять ситуацію у вищій школі та країні в цілому не такою вже безнадійною, оскільки щорічне «вливання» в політичну і соціально-економічну сфери все нових випускників недержавних вузів повільно, але неухильно повертає суспільство в бік побудови демократичної та правової держави. Структури громадянського суспільства в освіті Крім власне вищих навчальних закладів, у недержавному секторі діють і інші структури громадянського суспільства (професійні асоціації та громадські організації), які беруть на себе працю безкорисливого служіння цілям національного розвитку. Наприклад, міжнародна громадська організація «Міжнародна кадрова академія» (МКА, Київ), що спеціалізується на проблемах освітньої та кадрової політики, за порівняно короткий термін свого існування встигла стати членом Європейської мережі національних центрів з академічного визнання та мобільності Ради Європи/ЮНЕСКО, встановити міцні контакти з авторитетними міжнародними організаціями, створити ряд структур в області міжнародної освіти. Міжнародна кадрова академія сприяє розширенню темпів і масштабів вищої освіти, збільшенню різноманітності вищих навчальних закладів. При МКА створена Асоціація ректорів вузів, об'єднала близько 60 вищих навчальних закладів України, а також Австрії, Білорусі, Угорщини, Кіпру, Росії, США, Франції та інших країн.

Висновки

• 1. Громадянське суспільство характеризує всю сукупність різноманітних форм соціальної активності населення, не обумовлену діяльністю державних органів і втілює реальний рівень самоорганізації соціуму. Описується поняттям «громадянське суспільство» стан суспільних зв’язків і відносин, які є якісним показником громадянської самодіяльності жителів тієї чи іншої країни, основним критерієм розподілу функцій держави і суспільства в соціальній сфері. Реальна свобода особистості стає можливою в суспільстві справжньої демократії, де не держава, політична влада панує над суспільством і його членами, а суспільство має безумовну першість відносно держави. Перехід до такого суспільства — історично тривалий процес, і він пов’язаний з формуванням громадянського суспільства.
• 2. Громадянське суспільство має складну структуру, включає господарські, економічні, сімейно-родинні, етнічні, релігійні і правові відносини, мораль, а також не опосередковані державою політичні відносини між індивідами як первинними суб'єктами влади, партіями, групами інтересів і т.д. В громадянському суспільстві, на відміну від державних структур, переважають не вертикальні (підпорядкованості), а горизонтальні зв’язки — відношення конкуренції і солідарності між юридично вільними і рівноправними партнерами.
• 3. Інтелектуальний потенціал — це передусім зв’язок ресурсів і резервів суб'єкта з рушійними силами інтелекту, з мотиваційною сферою і загальними здібностями людини і, нарешті, з енергетичним забезпеченням творчої продуктивності людини в процесі діяльності.
• 4. Уроки реформування вищої школи в розвинених країнах світу зводяться, в основному, до наступного:
  • · невдачі в реформуванні завжди приводили до підвищення жорсткості системи освіти, посилення опору інноваціям, скептичному відношенню до проектів змін;
  • · самовідновлення і перебудова системи освіти «з середини» (тобто з надр існуючих ВНЗ і органів державного управління) практично неможливі, оскільки її працівники, як правило, є для реформаторів мало не головним гальмом трансформацій;
  • · просте збільшення капіталовкладень в діючу систему освіти без її принципових змін закінчується загальним зниженням її ефективності.