Самодостатня демократична особистість

Сучасне суспільство, з одного боку, потребує дедалі глибшого особистісного розвитку людини, а з іншого — створює дедалі кращі передумови для цього.

Якщо визначати основні причини першої із названих тез, то варто зазначити, що процес глобалізації, який до того ж супроводжується розвитком сучасних інформаційних технологій, істотним чином, буквально у кілька порядків, розширює комунікаційне середовище, в якому живе і функціонує людина. За порівняно стислий історичний період комунікативне середовище людини стало невпізнанним. Якщо в общинній Росії і в радянському колгоспному селі людина спілкувалась у вузькому середовищі невеликого населеного пункту, то в сучасних, тим більше — майбутніх, умовах людина отримує нескінченну множину інформаційних впливів з усього світу. Ці впливи не тільки різноманітні, а часто й суперечливі, протилежні, що істотно ускладнює визначення самостійної позиції людини. Тобто для того, щоб залишатися собою, а тим більше бути ефективною в багатоманітному полі спілкування та впливів, людина має бути значно більш розвиненою як особистість, бути самодостатньою особистістю.

Наступною причиною необхідності поглиблення особистісного розвитку людини, формування самодостатності особистості є об'єктивно обумовлений у світі і, зрозуміло, в Україні, процес зростання демократичності суспільства. Цей процес, у свою чергу, викликаний різноманітними причинами. Серед них — необхідність регулюювальних, управлінських дій у масштабах людства, що обумовлено глобалізацією і зростанням цілісності світу; створення регіональних організацій держав, яким добровільно передано низку функцій держав; необхідність демократичної загальної атмосфери для розвитку сучасних науково-інформаційних технологій; потреба, врешті-решт, у дедалі розвиненішій демократії для дедалі глибшого розвитку й самореалізації особистості в суспільстві і т. ін. Одним словом, демократизація є необхідною передумовою подальшого прогресу суспільства і людини.

Водночас варто зазначити, що головний чинник подальшої демократизації — в розвитку особистості, в її самодостатності, здатності своєю сутністю обумовлювати характер і дедалі вищий рівень демократії. Так, для демократичності країни важливо, яким є президент держави, який склад парламенту і характер законів, що ним приймаються, з представників яких політичних сил складається уряд і т. ін. Але справжню демократичність суспільства, насамперед, визначає рівень самодосконалості громадян, їх здатність до самостійної й усвідомленої дії, зокрема і раціонального, з погляду демократичності, формування владних структур різних рівнів у державі. Освіта має готувати демократичну людину, яка органічно, всім своїм єством, а не за закликом провідників, прагне демократичного суспільства і не здатна жити в авторитарному суспільстві. Тому навчально-виховний процес в освітніх закладах, а також соціальне середовище в суспільстві в цілому мають бути максимально зорієнтованими на формування розвиненої, демократичної, самодостатньої особистості. А проблем тут поки що багато.

Освіта в Україні, як і в будь-якій іншій країні, нерозривно пов’язана з суспільством, його традиціями та цінностями, і тому зберігає багато рис минулого. На превеликий жаль, толерантне ставлення до особистості, турбота про утвердження її самодостатності не були, кажучи дуже м’яко, сильною стороною ні політики царської Росії, ні політики Радянського Союзу. Навпаки, нехтування правами людини, а інколи і її життям, свідчення чого є і Голодомор в Україні у тридцятих роках, мало природний і логічний характер для суспільства минулого. Ці особливості суспільних відносин перейшли до вітчизняної освіти і склали сутнісну основу стосунків у навчальних закладах. І хоча за роки незалежності відбулася певна демократизація атмосфери в освітніх закладах, на превеликий жаль, прояви репресивної, авторитарної педагогіки, суб'єктно-об'єктний тип взаємостосунків того, хто навчає, і того, хто навчається (коли перший є активним суб'єктом, а другий — пасивним об'єктом), ще досить поширені. Як результат часто формується не самодостатня особистість, а несамостійна людина, людина-пристосуванець, людина, що діє за принципом «чего изволите». Такий тип стосунків потрібно залишити в минулому якомога швидше. Це потрібно не так для освіти, як для суспільства. Не зробивши цього, ми ніколи не матимемо сталого демократичного суспільства і цивілізованої ринкової економіки. Бо дитина, провчившись десять і більше років в авторитарному середовищі школи, у дорослому віці, навіть несвідомо, вимагатиме і творитиме авторитарне, а не демократичне суспільство. Так, учителеві, якого не шанують діти, працювати в умовах демократії, толерантної педагогіки і рівноправних суб'єктно-суб'єктних відносин із учнями значно складніше. Але навіщо дорога, яка не веде до храму, навіщо навчання, яке не формує особистість?

Із метою посилення формування самодостатньої особистості в модернізації освіти останніми роками було вирішено низку проблем. Так, у початковій школі введено інтегрований курс «Я і Україна». На заняттях не просто розкривають навколишній світ, визначальними є поняття: Я-особистість, мої взаємини з середовищем, як з іншими людьми, колективами, суспільством у цілому, так і з природою. У 5—6 класах запроваджено новий предмет «Етика», який також покликаний посилити особистісну орієнтацію навчання. Введено позитивне дванадцятибальне оцінювання, яке має більше заохочувальних, спонукальних можливостей, ніж попереднє, що мало три позитивні (3, 4, 5) і дві негативні оцінки (1, 2). Відбувається демократизація стосунків учителя і учня тощо. Водночас багато ще належить зробити. Найбільше турбує ставлення до особистості в суспільстві і в сім'ї. Маємо багато прикладів жорстокого ставлення до дитини, нехтування її думкою, позицією, що, безумовно, негативно позначається на розвитку дитини. Тому демократизація суспільства важлива також і як передумова для формування вільної, самостійної особистості.