Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми

Стрімкий розвиток мобільного та динамічного ринку праці, становлення освіти та знань у сучасному світі транскордонним та транснаціональним явищем — все це робить актуальними вивчення проблем професійної мобільності. Але, на нашу думку, у вітчизняному освітянському полі не всі вони є вже достатньо висвітленими.

Тому темою нашої статті є: проаналізувати наукові роботи з проблем професійної мобільності; узагальнити знайдений матеріал та на його підставі вивести основні поняття професійної мобільності стосовно соціальних працівників, спираючись на практичний досвід; підготувати підґрунтя для подальших досліджень з питань формування професійної мобільності працівників соціальної служби.

Виклад основного матеріалу дослідження

У літературних джерелах зустрічаються такі визначення професійної мобільності:

• — якість особистості, що дозволяє їй бути соціально активною, конкурентоспроможною, професійно компетентною, здатною до саморозвитку й модернізації власної діяльності та зміни видів діяльності [3];
• — здатність і готовність особистості досить швидко і успішно оволодівати новою технікою і технологією, набувати відсутні знання і вміння, що забезпечують ефективність нової профорієнтаційної діяльності [2];
• — здатність швидко змінювати вид праці, переключатися на іншу діяльність у зв’язку зі змінами техніки й технології виробництва, що виявляється у володінні системою узагальнених прийомів професійної праці та застосуванні їх для успішного виконання будь-якого завдання на суміжних за технологією ділянках виробництва. Передбачає високий ступінь розвитку узагальнених професійних знань, а також готовність до оперативного відбору й реалізації оптимальних способів виконання виробничо-технічних завдань [9];
• — здатність і готовність особистості досить швидко й успішно опановувати нову техніку та технологію, набувати знань та умінь, яких бракує, що забезпечує ефективність підготовки до нової професійної діяльності [7];
• — рухливість працівника, його здатність до швидкої зміни стану, статусу, соціальної категорії, готовність та здатність особистості до набуття нових знань, навичок, умінь, уміння швидко орієнтуватися в ситуації, саморегулюватися, самоорганізовуватися, знаходити потрібні форми діяльності [12];
• — дуалістичне поняття: по-перше, це зміна позицій, яка викликана низькою заробітною платою, відсутністю працевлаштування, що викликає необхідність робітників адаптування до реального життя; по-друге, це внутрішня свобода, самовдосконалення особистості, що базується на стабільних цінностях та потребі в самоорганізації, самовизначенні й саморозвиткові, здатності швидко реагувати на зміни в соціумі завдяки грамотності, освіченості та професійній компетентності [11].

Узагальнюючи вищенаведені визначення, отримуємо — професійна мобільність включає в себе здатність та готовність фахівця до зміни професії, місця і роду діяльності, розвинені самоорганізацію та саморегуляцію особистості. Професійна мобільність не обмежується рамками однієї галузі і розглядає мобільність фахівця як можливість професійної та особистісної самореалізації у будь-якій сфері соціально-економічної та соціокультурної діяльності.

Теоретичний аналіз наукових джерел та вивчення практичного досвіду дає можливість виокремити два основних типи професійної мобільності: вертикальну та горизонтальну, яка, в свою чергу, поділяється на висхідну та низхідну [1]:

• — горизонтальна мобільність — це рівнозначний перехід без зміни соціального статусу, наприклад, перехід на аналогічну посаду в межах одного або іншого підприємства;
• — вертикальна висхідна мобільність — це перехід до більш високого положення, який характеризується високою конкурентоспроможністю й професійною адаптацією особистості працівника, а також більш повна професійна реалізація;
• — вертикальна низхідна мобільність характеризується втратою певного соціального або професійного статусу. У своїй роботі І. Хом’юк відмічає, що саме низхідна мобільність є одним із засобів уникнення безробіття. З погляду молодої людини, яка, закінчивши навчальний заклад, вперше шукає роботу, низхідну мобільність можна розглядати як вибір професії, соціальний статус якої нижчий за статус професії, яку планувала отримати особистість [11].

Саме ж формування професійної мобільності відбувається за трьома напрямками: горизонтальному, тобто оволодіння ключовими й професійними компетенціями; вертикальному, що заключається у просуванні по службовим сходинам; центральному, що включає в себе формування й розвиток важливих особистісних якостей і характеристик суб'єкта діяльності [10].

У контексті дослідження становить інтерес виокремлення тих якостей, що є супутниками виявлення та розвитку професійної мобільності особистості: здатність успішно переключатися на іншу діяльність або змінювати види діяльності в професійній середі із залученням супутніх сфер; уміння ефективно використовувати систему узагальнених професійних прийомів для виконання будь-яких завдань у згаданих сферах; уміння порівняно легко переходити від одного виду діяльності до іншого, згідно з аналізом поточної робочої ситуації; володіння високим рівнем узагальнених професійних знань, досвідом їх удосконалення та самостійного здобування; готовність до оперативного відбору та реалізації оптимальних способів виконання завдань у професійній галузі, спираючись на передові світові тенденції; орієнтації в кон’юнктурі ринку праці [5].

Крім професійних навиків та умінь, майбутній фахівець для успішного формування професійної мобільності повинен розвинути: оцінювання сучасних процесів та проблем у суспільно-політичному житті держави з погляду історичних подій та її геополітичного становища; засвоєння та реалізацію наукових та культурних досягнень світової цивілізації з толерантним ставленням до різних культур, національних традицій, релігій, прав людини; стійкий світогляд, правильне сприйняття сучасних проблем розвитку суспільства, людського буття й духовної культури, політичну свідомість та політичну культуру; володіння державною мовою, грамотне використання професійної лексики, практичні навички ділового мовлення та здатність застосовувати знання іноземної мови у своїй професійній діяльності; навики соціологічних досліджень із метою покращення психологічного клімату в колективі; навики здорового способу життя, удосконалення фізичних та психічних якостей; психологічну готовність до змін виду й характеру професійної діяльності, усвідомлення необхідності підвищення кваліфікації, здатність самостійно оволодівати додатковими знаннями, що стосуються професійної діяльності; цілісне уявлення про природні й суспільні явища, що необхідні для вирішення професійних завдань з урахуванням соціально-економічних та екологічних факторів; навики організації діяльності з охорони праці та безпеки життєдіяльності;знання з техніки пошуку роботи, стану та перспектив розвитку [8].

Специфіка діяльності соціального працівника вимагає додати до цього переліку розвитку ще й таких особистісних якостей: відкритості фахівця по відношенню до нового, впевненості у своїх силах в процесі його засвоєння; широти і багатогранності мислення; гнучкості настанов особистості фахівця, які дозволяють регулювати свої дії в умовах, що змінюються; критичності особистості, здатності адекватно оцінювати свої результати і намічати нові перспективи.

Аналізуючи наукову літературу, ми спробували структурувати й виокремити основні компоненти формування професійної мобільності майбутніх працівників соціальної сфери, а саме: мотиваційно-особистісний, інформаційно-комунікаційний, діяльнісний.

Мотив аційно-особистісний компонент включає в себе мотивацію на професійну мобільність, основу якої складає бажання особистості змінити не тільки себе, а й своє професійне поле та життєве середовище; усвідомлення необхідності володіння професійною мобільністю як інтегративною якістю фахівця, що відповідає майбутній спеціальності та кваліфікації; мотивацію до вивчення гуманітарних дисциплін, що сприятимуть підвищенню пізнавального інтересу, провідний мотив до опанування майбутньою професією; оволодіння теоретичними знаннями в обраній області професійних знань та інших фундаментальних наук.

Він забезпечує ініціацію процесу професійного самовизначення та динаміку його розгортання і включає, насамперед, потребу в професійному самовизначенні. Важливою складовою компоненту є комплекс мотивів, цінностей та настанов, що утворюють педагогічну спрямованість особистості: 1) позитивне ставлення до роботи соціального працівника та впевненість у правильності зробленого вибору; 2) наявність інтересу до змісту діяльності, широта інтересів та їх креативний рівень (творчий задум); 3) домінування гуманістичних професійних цінностей та ідеалів; 4) стійкі та адекватні наміри розвитку кар'єри в обраній професії.

Професійна мобільність в мотиваційно-особистісному компоненті визначається такими показниками: пов’язаними зі ставленням до праці: висока працездатність, старанність, вольовий потенціал; тими, що характеризують загальний стиль поведінки й діяльності: емоційна стабільність, комунікабельність, дисциплінованість, самостійність, енергійність; тими, що характеризують інтелект та творче мислення: гнучкість розуму, широта розумового кругозору, креативність.

Інформаційно-комунікаційний компонент — сформованість теоретичних і практичних фахових базових знань та спеціальних знань із проблеми професійної мобільності. Показниками сформованості інформаційно-комунікаційного компоненту професійної мобільності соціальних працівників є: соціальна активність, професійна ініціативність, готовність до ризику, прагнення до саморозвитку, критичність і логічність мислення.

Діяльнісний компонент — сукупність основних умінь, що характеризують професійну мобільність, серед яких виокремлюємо: організаторські (уміння розподіляти завдання, мотивувати діяльність свою та інших, планувати та організовувати процес професійної діяльності, інструктувати працівників, координувати їх діяльність), комунікативні (уміння встановлювати правильні взаємини з колегами, підлеглими, уміння заохочувати, здатність до групової роботи, уміння обґрунтовувати свою позицію, шукати компромісне рішення, толерантне ставлення до партнерів; наявність умінь з конфліктології, здатність реалізовувати в груповій взаємодії особистісних потреб, уміння слухати та вести діалог, здійснювати емоційно-вольовий вплив на людей), дидактичні (уміння перетворювати наукову інформацію у виробничий процес, займатися науково-практичною діяльністю), проектувальних (уміння моделювати процес професійної діяльності, обґрунтовувати використовувані засоби, форми й методи роботи відповідно до індивідуальних особливостей) знань та вмінь.

Професійна мобільність в діяльнісному компоненті визначається такими показниками: визначення цілей діяльності та стратегії їх реалізації, контакт з представниками різних вікових та соціальних груп, прийняття рішень в нестандартних ситуаціях, самостійне вирішення професійних проблем, адекватне оцінювання своїх професійних здобутків.

Принцип гуманітаризації освіти передбачає використання таких технологій навчання, у котрих всі педагогічні процеси спрямовуються на диференційований розвиток і саморозвиток особистості, максимальне наближення кожної навчальної дисципліни до майбутніх потреб особистості, формування системи морально-правових відносин, політичної культури, оптимальне поєднання загальнолюдських і національних цінностей, виховання на засадах загальноприйнятої моралі, посилення ролі гуманітарних наук і гуманітарно орієнтоване вивчення інших навчальних предметів [6]. Оскільки це відповідає раніше викладеним показникам компонент сформованості професійної мобільності працівника соціальної служби, то, на нашу думку, є оптимальним для розвитку професійної мобільності використовувати форми, засоби та методи, засновані саме на принципі гуманітаризації. В першу чергу, до них ми відносимо: інтерактивні семінари та практикуми, дискусії, дебати, круглі столи тренінги, рольові та ділові ігри, професійні ігри, ситуативні ігри, моделювання професійної діяльності, імітаційні методики, мозковий штурм, розробку та запровадження соціальних проектів тощо.

Висновки з даного дослідження і перспективи. Отже, в сучасному мінливому світі, в соціально-економічних умовах, що стрімко змінюються, вже недостатньо бути спеціалістом в одній вузькій галузі: потрібні знання в суміжних галузях, додаткова вища освіта. Тому різко зростає роль розвитку професійної мобільності як складової підготовки працівників соціальної служби у системі вищої освіти, адже вона допомагає забезпечити конкурентоспроможність людини на ринку праці, успішність у професійній самореалізації, кар'єрі.

До того ж, слід відзначити, що чим вищий рівень розвитку професійної мобільності соціального працівника, тим більш інтенсивно він залучений в інноваційний процес, оскільки новації і мобільність в сучасному світі — це два чинники, взаємопов'язаних і взаємовпливаючих один на одного. Відповідно, ефективними формами та засобами формування професійної мобільності є інноваційні технології, засновані на гуманістичних принципах. І завданням нашого подальшого дослідження буде визначення та апробація оптимальних інноваційних форм підготовки професійно мобільного працівника соцільної служби в рамках навчальних дисциплін «Соціальна робота в сфері дозвілля», «Основи професійної етики та спілкування в соціальній роботі».