Специфіка формування здорового способу життя учнів в умовах сільської школи

Специфіку сільських шкіл вивчали такі вчені, як К. Ушинський, П. Каптеров, М. Корф, М. Буланов, В. Вахтеров, С. О. Рачинський, М. Гур’янова, В. Кузь, Л. Якименко, С. Харченко, О. Захаренко, О. Коберник, В. Кузь та інші. Усі вони відзначали, що рівень розвитку дітей селян багато в чому визначається економічними умовами життя і діяльності сільського населення. Прогресивні педагоги і народні вчителі підкреслювали, що сільські діти значно відрізняються від своїх міських ровесників працелюбністю, організованістю, більш серйозним ставленням до навчальної діяльності. Безпосередня участь дітей з ранніх років у всіх справах батьків, пізнання складностей селянського життя озброювало сільських школярів життєвим досвідом виховувало діловитість і самостійність почуття відповідальності за свої вчинки, усвідомлення необхідності у своїй праці. Ці корисні якості сільські діти приносять і в школу.

Останнім часом приділили увагу дослідженню цього питання вітчизняні педагоги І.В. Пєша, С. М. Трусова, А. Й. Капська, Л. С. Волинець, В.Є. Савка, М. Лукашевич, роботи яких певною мірою спираються на систему знань педагогічних закономірностей та особливостей розвитку сільської школи, запроваджених видатними педагогами А. С. Макаренком та В. О. Сухомлинським.

Для того щоб визначитися із особливостями формування здорового способу життя в сільській школі ми вважаємо за доцільне розпочати із порівняння умов життя в місті та на селі.

Соціокультурне середовище сільської дитини має свої особливості і відрізняється від соціокультурного середовища міської дитини. Це виявляється у різнобічних відносинах, зв’язках, взаємостосунках дитини з людьми, природою, культурою, взагалі з суспільством. «Пізнаючи світ і себе як частину світу, вступаючи у різнобічні відносини з людьми, відносини, які задовольняють її матеріальні і духовні потреби, дитина включається в суспільство, стає її членом» [15].

Для визначення розбіжностей між міським та сільським середовищем, ми розглянули їх порівняльну характеристику. Результати вивчення Л. Коганом особливостей двох протилежних соціокультурних систем представлено у таблиці.

Таблиця 1.1.

Порівняльна характеристика сільського та міського середовища.

Сучасне місто надає своїм мешканцям й переваги економічного та соціального характеру, а саме:

• — наявність місць роботи та можливість зміни роботи;
• — забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги;
• — можливість створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;
• — анонімність соціальних відносин, що сприяє створенню власного кола спілкування;
• — розвиток міжнародної та регіональної культури.

Але, незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного, того, у якому тисячоліттями проходило їхнє життя.

На противагу міському середовищу, специфіка сільського соціального середовища зумовлена, перш за все, самим сільським способом життя, умовами праці, побуту дозвілля, характером та спрямованістю виробництва [16]. Його типовими рисами також є обізнаність про всіх мешканців селища, однорідність поглядів, інтересів, цінностей.

Особливості сільського середовища пов’язані з особливостями праці та побуту мешканців: залежність ритмів праці від пори року; більш важкі, у порівнянні з містом, умови праці; злиття меж праці та побуту, трудомісткість праці у домашньому та підсобному господарствах. Життєвий устрій сільських поселень зберігає елементи традиційної сусідської общини. У них досить стабільний склад мешканців, їх слабка соціально-професійна та культурна диференціація, типові тісні родинні та сусідські зв’язки.

У цілому, сучасні селища зберігають багато традиційних рис сільського способу життя. Як зазначає А. Мудрик, ритм життя на селі розмірений, неквапливий, зберігає елементи природовідповідності. Відсутність великих соціальних та культурних відмінностей серед мешканців роблять спілкування відкритим, більш тісним та охоплює всі боки життя. Дружба та товаришування диференціюється слабо, тому емоційна глибина та інтенсивність спілкування з різними партнерами рідко мають серйозні відмінності. Оскільки, зазвичай у селищі мешканців небагато, зв’язки між ними досить тісні, анонімне існування людини у такому середовищі практично неможливе, кожний епізод життя може стати об'єктом зовнішньої оцінки селян. Тому великий вплив на соціалізацію дітей, підлітків та молоді має соціальний контроль поведінки людини, який характерний для всіх сільських поселень [17].

У психологічному аспекті зазначимо, що ритм сільського життя менш напружений порівняно з міським, тому сільський мешканець відчуває набагато менше психологічних навантажень, ніж міський. Це відбивається на нервовій системі, виявляється в більш спокійній, неквапливій поведінці людини, яка виросла на селі. Водночас, процес соціального формування сільського мешканця протікає в умовах досить замкненої соціальної спільності людей, ізольованих від зовнішнього світу, на фоні обмеженого доступу до культурних і освітніх послуг, у відносно простому, культурно бідному середовищі, де праця на землі й у власному господарстві займає значне місце в житті кожної родини [4].

Соціально й культурно обмежені умови сільського соціуму дозволяють говорити про недостатність культурної бази для розвитку особистості дитини, що негативно відбивається на темпах дитячого розвитку [16].

Отже, загалом, особливості соціокультурного середовища села проявляються у: способі життя, сезонності та циклічності виробництва; специфіці умов праці, побуту; нормах поведінки та формах спілкування жителів села; наявності і можливостях культурних і освітніх установ.

М. Гур’янова, О. Коберник, В. Кузь, С. Харченко вважають, що сільський соціум — важливий фактор виховання та соціального становлення людини, а економічний і соціальний простір життєдіяльності людей зі своїми специфічними умовами життя є особливим середовищем проживання людей, що породжує особливості сільського способу життя. Це середовище відрізняється:

• — невисоким рівнем життя населення;
• — слабо розвиненою соціальною та побутовою інфраструктурою (дефіцит сервісного обслуговування, низький рівень комфортності тощо);
• — несприятливими соціальними умовами життя, праці, побуту, дозвілля;
• — великою трудомісткістю сільськогосподарської праці, переважно в домашньому та присадибному господарстві;
• — залежністю праці від природних циклів, що визначає структуру вільного часу мешканців села;
• — близькістю до природи, можливістю відчувати її красу та важливість для людини [18].

Проте, сільське середовище, на думку Л. Якименко, «характеризується і вельми позитивними чинниками, що дають змогу формувати моральні якості сільської дитини. Це, зокрема, реальна можливість залучення та привчання до праці, дотримання народних традицій, життя у тісному зв’язку з природою, локальна замкненість самого середовища, розмірений ритм життя, психологічна захищеність від стресових ситуацій» [19].

Нині у сучасному селі спостерігається послаблення сімейно-побутових відносин, ролі сім'ї у духовному, моральному вихованні дітей. Діти відірвані від сімейних справ, трудових і моральних традицій сім'ї. Це призводить до руйнування духовної близькості та єдності дітей і батьків. Важкими є соціально-побутові умови. Поступово втрачаються ідеї народної педагогіки, добра, мудрості, гуманізму, поважного ставлення до старшого покоління. Сім'я не бере участі у вихованні дітей, сільська спільнота, яка традиційно була головною виховною силою у формуванні дитини, не впливає на виховання дітей. Втрачені такі загальнолюдські цінності, як гордість, честь, гідність, добро, співпереживання, цнотливість, патріотизм. Поступово згасає і сільська взаємодопомога.

За останні роки знизився виховний потенціал сільської сім'ї, її матеріальний і культурний рівень, звузилося коло соціального спілкування і соціальна активність. Наявність домашнього господарства створює великі можливості для спільного виконання роботи всіма членами сім'ї, розширення сфери спілкування, формування загальних переживань, потреб, інтересів, устремлінь. Однак цей потенціал сільської родини реалізується не повністю. Зайнятість батьків на селі надає дітям велику свободу, яка допомагає їм пізнавати світ, вчить їх самостійності та сприяє дорослішанню [19].

Сучасна ситуація соціального неблагополуччя, нестабільності, кризові явища в Україні значною мірою загострили кризові зміни у житті людей та проблеми села:

• — погіршення соціально-економічного стану;
• — утворення освітнього і культурного вакууму;
• — деформація свідомості громадян;
• — обмежений доступ до оперативної кваліфікованої медичної допомоги;
• — поширення серед сільського населення асоціальних явищ — алкоголізму, криміналізації, бродяжництва.

У наш час школа відіграє особливу роль у соціальному контексті села. В умовах слабкої інфраструктури села, особливо малого, в якому немає клубу, бібліотеки, позашкільних закладів, своєї парафії, значення школи як головного осередку виховання і соціалізації дітей та молоді дуже зростає. Школа є, по суті, єдиним освітньо-виховним і культурним центром роботи з дітьми і молоддю в сільській місцевості [20].

Характерною особливістю діяльності сільської школи є залежність педагогічного процесу від особливостей регіону, в якому вона знаходиться. Реальні демографічні, територіально-поселенські, економічні, культурні, національні особливості регіону викликають певні проблеми, з якими стикаються педагоги в своїй роботі, специфіку педагогічної діяльності. Наприклад, демографічна ситуація, яка склалася у багатьох областях країни, зумовлює різні або навіть діаметрально протилежні цільові установки в сфері профорієнтації учнів сільських шкіл. У західних областях України більший вплив на духовний розвиток дітей має церква, що значно полегшує виховну роботу[21].

А.Айрікян, Л. Бурлакова вважають, що сільська школа — це унікальне явище, тому що школа в селі — це соціокультурний, освітній центр, який акумулює духовність і традиції, національну ментальність і звичаї народу. Якщо живе школа, триває життя села. А сьогодні, на жаль, у багатьох селах через складну демографічну ситуацію школи закриваються.

Також автори вважають, що сучасна сільська школа характеризується:

урізноманітненням мережі закладів нового типу (школи-садки, школи-родини, школи для дітей з особливими потребами, ліцеї для обдарованих тощо);

зменшенням питомої ваги сільської школи у системі безперервної освіти. Щороку знижується кількість першокласників;

реальною можливістю для одержання дитиною повноцінних знань у зв’язку з комп’ютеризацією всього навчально-виховного комплексу;

збереженням і відродженням духовного єднання поколінь, неповторністю і культурною самобутністю [22].

Нестандартні умови функціонування сільської школи вимагають пошуку відповідних форм, методів і прийомів роботи із школярами та засобів, які дадуть можливість гнучко організувати навчально-виховний процес для позитивного використання цих умов.

Проаналізувавши теоретичну літературу з даного питання ми дійшли до висновку, що проблема формування здорового способу життя саме в умовах сільської школи залишається майже не досліджуваною з боку вчених. Хоча порівняння умов життя в міському та сільському середовищах вказують на те, вони різняться між собою. Так як соціокультурне середовище, умови життя, економічне становище та інші фактори впливають на розвиток та становлення населення, можна зробити припущення про те, що діяльність сільської школи з формування здорового способу життя також буде мати свої особливості.

Отже, спираючись на аналіз теоретичних джерел, нами було виведено особливості формування здорового способу життя учнів в умовах сільської школи.

На здоров’я учнів сільської школи впливає цілий ряд факторів, зокрема:

• — екологічні та географічні особливості місцевості;
• — економічне становище родини та умови проживання;
• — залучення дітей змалечку до активної трудової діяльності;
• — підвищена рухова активність;
• — постійне знаходження на свіжому повітрі;
• — важкодоступність якісної та висококваліфікованої медичної допомоги;
• — профілактична діяльність школи, сім'ї, громади з попередження адитивної поведінки, шкідливих звичок, ІПСШ;
• — ціннісних орієнтацій підлітка, традицій та соціальн прийнятних для даного суспільства норм.

Діяльність з формування здорового способу життя підлітків в умовах сільської школи також має свої особливості, зокрема вона залежить від:

• 1. Низького рівня економічного забезпечення населення;
• 2. Низького рівня фінансування системи формування і охорони здоров’я;
• 3. Відсутності в багатьох сільських школах соціальних педагогів, або перекладення їхніх обов’язків на інших учасників навчально-виховного процесу;
• 4. Відсутності ідеології здоров’я і технології її впровадження;
• 5. Структурної недовершеності систем, що забезпечують здоров’я;
• 6. Некритичності оцінки ролі громадянина щодо збереження здоров’я;
• 7. Деформованості управління охороною здоров’я;
• 8. Дефіциту інформації (деформованість функціонування центрів здоров’я тощо);
• 9. Соціального контролю поведінки місцевих жителів;
• 10. Тісних родинних зв’язків, традицій, що зберігаються на селі;
• 11. Відсутності можливості організації змістовного дозвілля.

Таким чином, формування здорового способу життя сільських підлітків — складний процес, який потребує активної участі в ньому якнайбільшої кількості людей, різних організацій і насамперед — самих підлітків. Ефективність цього процесу залежить від інтеграції та координації зусиль державних і громадських організацій, школи, батьків у сфері формування здорового способу життя, від залучення засобів масової інформації до пропаганди здорового способу життя, а також від розроблення інформативно-освітніх програм, тренінгів, орієнтованих на формування життєвих навичок, які ведуть до збереження, зміцнення та відтворення здоров’я.