Загострення протерічь, щодо вимог до рівня професійної діяльності педагога

Спостерігається загострення таких протиріч між:

зростаючими вимогами до рівня професійної діяльності педагога й неготовністю вчителя до створення педагогічного простору, що забезпечує реалізацію індивідуальних навчальних програм, формування соціальних компетентностей образом професійної діяльності, що затвердився, педагога з творчою спрямованістю педагогічного мислення та сформованою моделлю професійної освіти, зорієнтованої переважно на традиційну «знаннєву"парадигму педагогічної діяльності, необхідністю мобільно реагувати на безупинно мінливі вимоги до розвитку суб'єктів освітнього процесу й характером сформованої системи підготовки педагога;соціальним замовленням на висококомпетентного фахівця та відсутністю розроблених механізмів у подоланні таких негативних явищ, як ранні педагогічні кризи, педагогічне виснаження, уповільнення та припинення професійного росту педагога.

Необхідність рішення цих протиріч і викликала потребу в розробці питань, пов’язаних із розглядом становлення професійної педагогічної діяльності.

Для рішення задачі становлення високопрофесійної педагогічної діяльності, реалізованої в індивідуальному стилі вчителя, нам потрібна багаторівнева система випереджального підвищення педагогічної майстерності, яка б ураховувала умови навчального закладу, спиралася б на умови навчального закладу, спиралася бна можливості, здатності й особливості кожного педагога.

Однак на сьогодні відсутні:

• · механізми самовдосконалення для забезпечення особистісного росту вчителя;
• · випередження у формуванні педагогічної техніки;
• · реальні рефлексивні простори для педагога;
• · учитель не володіє технологіями створення педагогічного простору, що забезпечує реалізацію індивідуальних навчальних програм і проектної діяльності, соціальних компетенцій;
• · педагогічні спілки, що вміють працювати у проектному режимі;
• · недостатньо використовуються технології вибудовування паритетних відносин;
• · учитель слабко володіє механізмами експериментальної апробації;
• · психологічний і педагогічний моніторинг формування індивідуального стилю педагогічної діяльності.

Гіпотеза: створення накопичувальної системи безперервного підвищення кваліфікації кадрів призведе до формування нової персоніфікованої культури професійної педагогічної діяльності, реалізованої через індивідуальний стиль кожного педагога, що призведе до:

ь підвищення інтересу до здійснення інноваційної діяльності (включення досягнень педагогіки та технології у свою повсякденну практику);

ь росту компетентності (ясного уявлення про систему нових педагогічних ь технологій, що будуть уводитись в освітній процес, і розуміння того, як це треба зробити);

ь росту рівня професійних навичок і вмінь для нововведень;

ь наявності цілей та організаційно-освітніх засобів, що забезпечують досягнення поставлених цілей;

ь наявності плану та програми введень і реалізації нових інформаційних технологій або їх елементів у педагогічну діяльність учителя;

ь формування компонентів індивідуального стилю педагогічної діяльності;

ь достатнього рівня саморегуляції, самоорганізації;

ь наявності мотивації й оволодіння ефективною самодіагностикою;

ь створення системи позитивного управління, що дозволить узгоджувати цілі й задачі в колективі;

ь появи нової культури управління з персоніфікованою відповідальністю за результати своєї праці;

ь появи в керівників ліцею резерву для творчої роботи.

Основні принципи реалізації програми:

• · узгодженість, спільне обговорення конкретних задач, способів їх рішення;
• · взаєморозвиток (розвиток особистості дитини й дорослого — педагога); дорослого — педагога);
• · «вирощування» (створення умов для поступового розширення свідомості, покрокового розвитку особистості вчителя);
• · саморозвиток (створення умов для появи в усіх педагогів установки на усвідомлення цінності та значущості індивідуального розвитку кожного);
• · рефлексивність (проведення аналізу й корекції діяльності, способів мислення та взаємодії колективу);
• · доброзичливість (опора на індивідуальність, унікальність та особливість особистості вчителя);
• · створення корпоративної атмосфери навчання, взаємної довіри та поваги,
• · співробітництва дітей і дорослих (дорослі не тільки транслюють зразки спілкування, мислення, організації діяльності, а й живуть за цими зразками);
• · самовизначення (усвідомлення себе як унікальної й особливої особистості, усвідомлення своїх можливостей у досягненні ситуації успіху у справі, дії чи діяльності);
• · єдине концептуальне поле (пріоритетності конструктивно-діяльнісних форм освіти педагогів);
• · психологічна підтримка (допомога у визначенні особистісних якостей).

Для реалізації цих принципів розробили та стали орієнтуватись у подальшому на модель педагога як на учасника освітньої взаємодії. Модель описує інтегративні показники діяльності педагога, а також виділяє ряд професійно-особистісних якостей у вигляді кодексу честі педагога. Модель як основні виділяє такі якості, професійно-педагогічні цінності:

визначення як домінанти будь-якої освіти цінності самої людини;

теоретичні гуманістичні педагогічні знання методів і прийомів, що адекватно стимулюють розвиток особистості та просування учня у визначеному напрямі;

інноваційно-педагогічна свідомість і визнання інновації як невід'ємної та значущої частини освіти;

можливість забезпечення зміни структури освіти та діяльності педагога відповідно до суспільних перетворень і розвитку культури, науки й виробництва, що гарантують інноваційний характер педагогічної діяльності;

свобода вибору форм, змісту й методів особистісно зорієнтованої освіти.

Кодекс описує педагога в такий спосіб:

ь позитивна Я-концепція, що має свій розвиток у доброзичливому ставленні до дітей;

ь творче начало, високий рівень креативності;

ь знання особливостей психології обдарованих дітей, уміння відчувати їхні інтереси;

ь високий рівень інтелекту, різнобічні здібності, інтереси та широкий культурний діапазон;

ь добре знання свого предмета та поінформованість у проблемах суміжних наук;

ь почуття гумору, позитивний погляд на життя;

ь готовність до постійного самовдосконалення;

ь прагнення до розуміння й задоволення інтересів і запитів високоінтелектуальних дітей;

ь сформований особистий світогляд;

ь добре психічне та фізичне здоров’я.

У сучасного вчителя, який працює у віддаленні від науки та культури, є різні шляхи та форми досягнення мети — формування індивідуального стилю педагогічної діяльності. Це:

ь самоосвіта, через індивідуальні творчі плани, конкурс педагогічних ініціатив, участь у роботі майстер-класів, фестивалі педагогічних ідей, у стажуваннях, педагогічних майстернях, Школі педагога-експериментатора, дослідно-експериментальній роботі;

ь робота у проблемній групі, участь у роботі педагогічних спілок, таких як методичні об'єднання, кафедри, форуми, диспути, «круглі столи», дні відкритих дверей, творчі лабораторії, проблемні групи, традиційна система безперервної освіти через курсову перепідготовку.

Кожний із цих шляхів має достоїнства й недоліки. Для самоосвіти характерний цілий ряд особливостей. Це й усвідомлена постановка гуманістичних цілей, і антропологічна орієнтованість — акцентування уваги на розвитку самого себе, і цілісність і продуманість усіх компонентів саморозвитку, і, нарешті, високі моральні орієнтири та природовідповідні, ненасильницькі методи самоосвіти. При цьому професійну майстерність учителя складають такі компоненти, що мають характер антропоцентричних:

потребнісно-мотиваційна сфера особистості педагога як інтегральна якість, що характеризується сукупністю соціальних установок, ціннісних орієнтацій, інтересів;операційно-технічна сфера особистості як інтегральна якість, що характеризується сукупністю загальних і спеціальних знань, умінь і навичок;самопізнання особистості.

В основі системи підвищення кваліфікації педагогів — навчання основним технологіям і технікам професійної діяльності. Розроблена накопичувальна система підвищення кваліфікації освіти — більш розроблена та якісна.

Вона визначає виявлення професійних ускладнень і реалізацію особистісно зорієнтованого принципу в задоволенні запитів у підвищенні кваліфікації педагогів, основні цілі, правила побудови, порядок здійснення індивідуального освітнього маршруту (освітньої програми) підвищення кваліфікації педагогів, установлює систему й порядок взаємодії установ додаткової професійної педагогічної освіти, керівників освітніх установ і самих педагогів у організації освітнього процесу. Накопичувальна система підвищення кваліфікації вводиться з метою створення умов для реалізації педагогом можливостей безперервної освіти, дозволяє самостійно конструювати освітній маршрут з урахуванням своїх професійних потреб, проблем і вибирати найбільш прийнятні для себе строки його реалізації.

Дана форма підвищення кваліфікації рекомендована педагогічним працівникам, які мають досвід підвищення кваліфікації за традиційною ійною формою, і не суперечить сформованій системі підвищення кваліфікації. Вона заснована на створенні для кожного педагога освітньої програми, що виявляє індивідуальний освітній маршрут педагогічного працівника.