Лукашеві переклади жартівливих віршів Льюїса Керрола в редакції І. Малковича й зіставленні з новими перекладами В. Корнієнка до 95-річчя Миколи Лукаша

Лукашеві переклади жартівливих віршів Льюїса Керрола в редакції І. Малковича й зіставленні з новими перекладами В. Корнієнка до 95-річчя Миколи Лукаша

Найвидатніший український перекладач — поліглот Микола Олексійович Лукаш (19 грудня 1919;29 серпня 1988) здійснив переклади віршів Льюїса Керрола до першого українськомовного видання казок про Алісу («В країні чудес» та «В задзеркальній країні», I960), редактором якого він був. А видавець і редактор нового перекладу казок («Аліса в Країні Див» та «Аліса в Задзеркаллі», 2001) Іван Малкович частково залишає як основу.

Lewis Carroll (from Alice in Wonderland):

`I have answered three questions and that is enough, ' Said hisfather; `don't giveyourself airs!

Doyou think lean listen all day to such stuff?

Be off, orl’ll kickyou down stairs!' [3, c. 58].

«В країні чудес».

(переклад з англійської Г. Бушиної,.

редактор М.О. Лукаш) Переклад М. Лукаша:

— Я тобі відповів вже на троє питань,

Та дурний все одно не мудрішає.

Ти з дурницями, хлопче, відмене відстань,

Вимітайся, бо вижену втришия! [2, с. 45].

переклад керрол лукаш паунд переклади М. Лукаша, вносячи до них істотні правки, частково замінює їх перекладами Валентина Корнієнка. Зокрема, в останній строфі вірша «Ти старий, любий діду», що є визнаним шедевром поетичного жарту, у Лукаша рима модерністська, заснована на співзвучності наголошених голосних та збігові наступного приголосного, Малкович же виправляє цю Лукашеву риму на традиційно точну:

Дослівний переклад:

«Я вже відповів на три питання і цього досить», ;

Сказав його батько, — «Не чванься!

Ти гадаєш, що я увесь день можу слухати подібні речі?

Йди геть, або я спущу тебе зі сходів!".

«Аліса в Країні Див».

(переклад з англійської В. Корнієнка, редактор І. Малкович) Правка І. Малковича:

Скільки можна дурних задавати питань!

Ти схибнувсь, чи об'ївся метеликів?

Все, терпецьмійурвався, благаю: відстань!

Вимітайся, бо дам духопеликів! [1, с. 49].

В оригіналі перехресно римуються рядки:… `don t give yourselfairs! — …or I’ll kick you down stairs!' (… «He чванься! — …або я спущу тебе зі сходів!»). Це точна графічна рима, тож правка Івана Малковича формально ближча до оригіналу, одначе тут семантично точнішим усе-таки видається переклад Миколи Лукаша, в якого ця строфа є промовистим зразком модерністського римування (використовується співзвучна рима мудрішає — втришия). Правку Івана Малковича можна пояснити не тільки формальною, а ще й прагматичною метою: паронімічна рима метеликів — духопеликів цікавіша для дитячої аудиторії, ніж співзвучна Лукашева рима. І все ж таки Малковичева рима тут виглядає «притягнутою за вуха», ба навіть дещо «канібалістською» в контексті розмови Аліси з Гусінню (яка й виголошує цей віршик).

Правці було піддано не лише побудову фраз та римування в Лукашевих перекладах, промовисті власні імена також зазнали істотних змін. Зокрема, двійники Близняк і Близнюк стали Крутем і Вертем, хоч вони й товстуни з величезними животами, яким не так просто «крутитись» та «вертітись».

Варто звернути увагу на римування в цій «старовинній пісні» (вид. I960 р.) — «знайомій пісні» (вид. 2001 р.). У відредагованому Малковичем перекладі у другій строфі з’являється радикально нова рима: почвара — чвара (при цьому змінюється і поетичний розмір другого рядка). Це точна (навіть багата) рима, при творенні якої використовуються книжні лексеми. Такий шлях суперечить невимушено-розмовному духові Лукашевих перекладів, у якого тут, як і всюди у віршованих текстах до казок про Алісу, панують розмовна лексика, фразеологія, неускладнений розмовний стиль. Зокрема, у наведеному тексті в Лукаша обидві строфи об'єднано наскрізним, злегка неточним римуванням, яке й обрамлює пісеньку, робить її цілісною, легкою для запам’ятовування і водночас урізноманітнює виголошування: бійку — торохтілку — гілку — спірку. Переклад Лукаша сприймається також логічнішим: у другій строфі читаємо, що коли чорний ворон прилетів і з криком сів на гілку, то цим він дуже налякав обох бійців, і ті з переляку враз забули спірку, — прислівник «враз» передає тут при — чинно-наслідковий зв’язок (так налякалися, що враз забули спірку). Але у Малковича враз крук із гаю надлетів, немов він тільки й чекав, щоб Крутеві Верть зламав торохтівку.

Розглянемо переклад найвизначнішого поетичного нонсенсу в англомовній літературі «Jabberwocky», названого так за іменем чудиська Jabberwock (Курзу-Верзу) у цьому віршику.

JABBERWOCKY

'Twas brillig, and the slithy toves Did gyre and gimble in the wabe:

All mimsy were the borogoves,

And the mome raths outgrabe.

«Beware the Jabberwock, my son!

Thejaws that bite, the claws that catch! Beware the Jubjub bird, and shun Thefrumious Bandersnatch!"

He tookhis vorpal sword in hand:

Long time the manxomefoe he sought —

So rested he by the Tumtum tree,

And stood awhile in thought.

And, as in uffish thought he stood,

The Jabberwock, with eyes of flame,

Came whiffling through the tulgey 'wood,

And burbled as it came!

One, two! One, two! And through and through The vorpal blade went snicker-snack!

He left it dead, and with its head He wentgalumphing back.

«And, has thou slain the Jabberwock?

Come to my arms, my beamish boy! Ofrabjous day! Callooh! Callay!'

Не chortled in hisjoy.

'Twas brillig, and the slithy toves Did gyre and gimble in the wabe;

Переклад M. Лукаша:

Курзу-Верзу.

Був смажень, і швимкіяски Сверли-спіралили в кружві,

Пичхали пирсаві псашки І трулі долові.

«Мій сину, бійсь Курзу-Верзу,

То кусозуб і дряполап!

Не знайся з птицею Зу-Зу І велезнем Хап-хап!"

Меча-штрича він вруки взяв,

Півдня тропив ворожий слід

І в смужній думі спочивав Під древомДіодід.

Тараптам чує слушний цвист,

Кругом немов могонь пашить,

В тримучім лісі никне лист -

Курзу-Верзу метить!

Вінраз мечем! Він два штричем!

Отак штричаєм ворогів!

Зняв гмію золову з плечей,

Додвому посмішив.

«Ти вбив грозу Курзу-Верзу?

Мій хлопчику, ти чудодець!

«О сплавний день! Стрибай пісень, Тодімоуханець!»

Був смажень, і швимкіяски Сверли-спіралили в кружві,

Пичхали пирсаві псашки

І трулі долові [2, с. 134−135].

Видання 2001 р. (в редакції І. Малковича) відзначається корпусом наукових коментарів до мовних реалій перекладуваних творів у вигляді посторінкових виносок. Зокрема, у виносці до наведеного вгорі вірша розтлумачується його походження як пародії на незрозумілу сучасним англомовцям англосаксонську героїчну поезію, а також вказується, що «Jabberwocky» — улюблений вірш багатьох визначних людей і його знають напам’ять багато поколінь англійських школярів [1, с. 20].

Отож, на наш погляд, бажано, щоб і в українському перекладі тривала подібна єдність поколінь, спільна традиція впізнавання знайомого з дитинства улюбленого віршика. Отже, яка рація в окремих правках геніально відтвореного Лукашем нісенітного мовлення? Адже цей переклад настільки авторський, що Малковичу доцільніше було б запропонувати цілком власний варіант як альтернативу Лука — шевому витвору, пересотворити оригінал.

AH mimsy were the borogoves,

And the mome raths outgrabe.

(from Through the Looking-Glass and What Alice Found There, 1872).

Правка I. Малковича:

Курзу-Верзу.

Був смажень, і швимкі яски Спіралили в кружві,

І марамульки йшли в псашки,

Як трулі долові.

«Мій сину, бійсь Курзу-Верзу,

То зубий дряполап!

Не знайся з птицею Зу-Зу І велезнемХап-хап!"

Меча-штрича він вруки взяв,

Тропив ворожий слід

І в думній тужі спочивав Під дервом діодід.

Тараптам - цвист, оглушний цвист!

Кругом погонь вашить,

В тримучім лісі никне лист -

Курзу-Верзу телить!

Вінраз мечем! він два штричем!

Аж кервиться торва!

І барбаризнула з плечей,

Сміюцька голова!

«Ти вбив грозу Курзу-Верзу?

Ти, слинку, чудодець!

Славний день! Стрибай пісень,

Тодімоуханець!"

Був смажень, і швимкі яски Спіралили в кружві,

марамульки йшли в псашки,

Як трулі долові [1, с. 20-21].

заново, ніж порушувати самоцінність Лука — шевого перекладу частковим втручанням.

У стилізованій як передмова Л. Керрола і адаптованій для українського читача «Авторовій передмові» до видання за редакцією І. Малковича читаємо: «Нові слова у вірші „Курзу-Верзу“ викликали певні незгоди щодо їхньої вимови: тож, мабуть, годилося б дати пояснення і з цього приводу. У „яски“ наголос слід робити на останньому складі, а в „марамульки“ — на передостанньому» [1, с. 8]. В оригіналі - в авторському коментарі до «Аліси в Задзеркаллі», датованому Різдвом 1896 р., — Керрол писав: «The new words, in the poem „Jabberwocky“, have given rise to some differences of opinion as to their pronunciation: so it may be well to give instructions on that point also. Pronounce „slithy“ as if it were the two words, „sly, thee“: make the „g“ hard in „gyre“ and „gimble“: and pronounce „rath“ to rhyme with „bath“» [5, p. 4].

У передмові до поеми «Полювання на снарка» (The Hunting of the Snark; снарк — фантастична тварина із цієї поеми) Керрол також коментував першу строфу «Jabberwocky»; зокрема, він писав: «[Let] me take this opportunity of answering a question that has often been asked me, how to pronounce „slithy toves.“ The „i“ in „slithy“ is long, as in „writhe“; and „toves“ is pronounced so as to rhyme with „groves.“ Again, the first „o“ in „borogoves“ is pronounced like the „o“ in „borrow.“ I have heard people try to give it the sound of the „o“ in „worry.“ Such is Human Perversity» [4].

Таким чином, в адаптованому перекладі «Авторської передмови» фактично комбінуються обидва вищенаведені коментарі Л. Керрола: у перекладі коментуються перший і третій рядки першої (і заключної) строфи, тоді як у коментарі Керрола, датованому Різдвом 1896 р., третій рядок не коментується, зате він коментується у передмові до поеми «Полювання на снарка», де пояснюється вимова римованих закінчень першого і третього рядків, а саме лексем slithy toves — borogoves. В українському перекладі видання 2001 р. утверджується відредагований варіант віршика, з поправкою у третьому рядку першої строфи з «Пичхали пирсаві псашки» на «/ марамульки йшли в псашки», при цьому залишається Лукашеве римування (швимкі яски — псашки), а замінюється словосполучення з двох трискладових слів на початку рядка на словосполучення з одним чотирискладовим словом (марамульки), котре за довжиною краще відповідає лексемі з означеним артиклем the borogoves, які разом також містять чотири склади (All mimsy were the borogoves).

Однак редакторську правку I. Малковича навряд чи можна назвати істотно важливою, адже у «Jabberwocky» перекладач стикається із нонсенс-мовленням, словогрою, що спирається на псевдо-референтність, витворювану унікальним поєднанням звукової форми й асоціативних значень у рамках однієї конкретної мови, — тож референт — ність «Jabberwocky» у принципі є неперекладною, за винятком окремих формальних граматичних значень. У цьому випадку перекладач, не обмежений референціями вихідного тексту, вільний творити новий псевдо-референтний текст за аналогією до оригіналу: йому забезпечене широке поле для експериментування, оскільки переклад «Jabberwocky» можна розглядати як еквівалентний оригіналові лише на найвищому рівні абстрагування від формальної семантичної подібності між двома мовами — на рівні мети комунікації. Звісно, такий рівень майстерно забезпечується у перекладі М. Лукаша. Тому правка І. Малковича відіграє в ньому неістотну роль і відображає, з одного боку, прагнення наблизитись до економії оригіналу, а з іншого — суто суб'єктивне асоціативне відчування редактором-поетом потенційної звукової семантики рідної мови.

Редакторську тактику І. Малковича цікаво простежити на наступному прикладі нон — сенс-мовлення, де він обирає радикальну адаптацію, повністю замінивши оригінальний переклад М. Лукаша, в якому збережено основні образні конотації першотвору, функціональним аналогом з українського фольклору, переставивши місцями слова-рими суміжних рядків (це винахідливе, але ухильне рішення!):

«Twinkle, twinkle, little bat!

How Iwonder whatyou’re at!"

«Up above the worldyoufly,

Like a tea-tray in the sky.

Twinkle, twinkle" [3, p. 85-86].

Переклад M. Лукаша: Редакторський варіант:

Мигай, мигай, кажанок, Іди, іди, борщику,

Двигай, двигай, казанок… Зварю тобі дощику

В олив’янім горщику…

Мені каша, тобі дощ Щоб періщив густий борщ!

Іди, іди, борщику…

[1, с. 70−71].

Добре відома українцям змалку дитяча пісенька-заклинання «Іди, іди, дощику» як основа для словогри — це доречне для дитячої аудиторії рішення, проте переклад М. Лукаша має свої суто естетичні переваги над комунікативним, одомашнювальним підходом І. Малковича. Спираючись на ключовий образ у першотворі, Лукаш створює для нього свіжу паронімічну риму, яка сприяє відповідному ефекту, — він «одивнює» семантику заклинання, що, як і всяке заклинання, має залишатися незрозумілим '. Мигай, мигай, кажанок, / Двигай, двигай, казанок…

Наступним прикладом проілюструємо неповторний Лукашів звукопис, який руйнується редакторським втручанням:

«The Queen of Hearts, she made some tarts, All on a summer day:

The Knave of Hearts, he stole those tarts, And took them quite away!" [3, p. 181].

Редакторський варіант:

Краля Чирвова спекла пиріжки,

А також спекларулет. Та ті пиріжки, як і той рулет,

Украв ЧирвовийВалет… [1, с. 107]

У Лукаша декламаційно-танцювальна мелодика створюється ямбічним розміром і чисельними внутрішньорядковими асонансами та алітераціями. Так, у першому рядку: чиРВоВа кРаЛя в ЛітНій деНь (р-во-ва-ра-ля-лі-н '-н); у другому рядку: СпекЛА СмачнийруЛЕт (с-ла — с-ле); у третьому рядку: Та Той РУЛЕТ, ще й паРУ котЛЕТ (та-то-ру-ле-т-ру-ле-т); у четвертому рядку: укРАВ ЧиРВОВий ВАлет (р-ав — р-в-ов-ва).

Редактор змінює розмір і збільшує кількість складів у рядках (окрім останнього, невідре — дагованого рядка). Дактиль у першому рядку прискорює темпоритм фрази, але при цьому лексемна перебудова у трьох рядках змінює не тільки розмір, а й звукопис усієї строфи, неповторно-Лукашеве мелодійне чергування голосних і приголосних звуків.

У першому і третьому рядках оригінал має внутрішньорядкову риму з цезурою посередині рядка: The Queen of Hearts. / she made some tarts — The Knave of Hearts. / he stole those tarts. Усі чотири рядки перехресно римуються: а-б-а-б (у першому і третьому рядках — тавтологічна рима, у другому і четвертому рядках — асонансна рима). Лукаш намагається відтворити внутрішньорядкове римування у третьому рядку (рулет — котлет), яке зникає у відредагованому Малковичем варіанті. Він передає римування оригіналу потрійною нетавтологічною суміжною римою (рулет — котлет — валет), яку редактор уодноманітнює в другому і третьому рядках (рулет — рулет — Валет).

Таким чином, редактор спирається на Лукашеву словогру, лише замінивши «рулет» на «пиріжки», а «котлет» на «рулет», додає немилозвучну лексему «також», двічі вживає дієслово «спекла», вдається ще до кількох дрібніших змін — і, як наслідок, переклад втрачає частину алітераційного звукопису, створеного Лукашем.

Перекладач нового видання «Аліси в Задзеркаллі» Валентин Корнієнко переклав наново віршик про людину-яйце Humpty — Dumpty, перетворивши Лукашевого Хиту — на-Бовтуна на Шалама-Балама: цей варіант ближчий до загально-впізнаваного російськоговідповідника Шалтай-Болтай. Проте семантично прозорий національний відповідник Хитун-Бовтун (від «хитати» і «бовтати»), вигаданий Лукашем, є більш вдалим способом відтворення промовистого імені цього персонажа, тоді як ім'я Шалам-Балам асоціюється з фразеологізмом робити щось на халам-балам, тобто абияк, на відміну від російського імені Шалтай-Болтай (від «шатать» і «болтать»), яке зберігає потрібну конотацію. Ось цей віршик в оригіналі:

Humpty Dumpty* sat on a wall,

Humpty Dumpty had a greatfall;

All the King’s horses and all the King’s men, Couldn «tput Humpty together again.

*Це ім'я набуло в англійській мові загального переносного значення: humpty-dumpty — (щось) розбите вщент, що не піддається відновленню.

Переклад М. Лукаша:

Хитун-Бовтун на стіні стояв,

Хитун-Бовтун додолу впав.

Хоч прибігла вся королівськарать, Хитуна-Бовтуна не змогли вже піднять [2, с. 187].

Переклад В. Корнієнка:

Шалам-Балам на мурі сидів.

Шалам-Балам на землю злетів.

Уся королівська кіннота і есе лицарство зі свити Не можуть Шалама, не можуть Балама Знов на той мур підсадити! [1, с. 75].

Порівняймо обидва варіанти перекладу з російськомовним перекладом С.Я. Маршака, який розбиває рядки на ще коротші й посилює словогру:

Шалтай-Болтай Сидел на стене.

Шалтай-Болтай Свалился во сне.

Вся королевская конница,

Вся королевскаярать Не может Шалтая,

Не может Болтая, Шалтая-Болтая,

Болтая-Шалтая,

Шалтая-Болтая собрать!

Валентин Корнієнко слідує за Маршаком у власній назві (Шалам-Балам) та словогрі (Не можуть Шалама, не можуть Балама), але не дублює російськомовного вислову вся королевская рать, що став усталеним, добре відомим російському читачеві, зокрема, з перекладу назви відомого політичного роману американського письменника Роберта Пенна Воррена «All The King’s Men» (1946 p.), яка походить із вищенаведе ного дитячого віршика-загадки, — «Вся королевская рать» (переклав В. П. Голишев, 1988 р.), а ще раніше словосполучення вся королевская рать зафіксувалося як усталений переклад російською мовою назв кількох телеверсій цього роману («All The King’s Men», 1949 p., США; 1958 p., США), серед яких і російськомовний фільм «Вся королевская рать» (1971 р., СРСР). Валентин Корнієнко пропонує свій, розподібнюючий, варіант перекладу: все лицарство зі свити. У Миколи Лукаша, навпаки, збережено усталений відповідник російського зразка: вся королівська рать, який у сьогоденній українській мові поступився місцем усталеному відповіднику все королівське військо.

Правка І. Малковича:

Весною, як усе цвіте, Скажу тобі про се й про т. е.

Я дочекаюся весни Й скажу тобі, про що вони.

А восени, як жовкне лист, Запишеш ти пісень цих зміст.

А восени листки суши Й на них пісні ці запиши.

А рибоньки морські дрібні.

Прислали відповідь мені.

їх відповідь була така:

«У нас причина є, яка…».

Невдовзі (за дванадцять літ) Отримав я від них одвіт:

«Ми теж хотіли, і могли б Зробити це для вас, коли б…».

Послав листа, а рибки в сміх:

«Уже ми бачили таких!».

Ну, покажу ж я вам смішок!

Узяв я добрий казанок, А в казанок води набрав, Як треба до подібних справ.

Вони у відповідь: «Пардон!

Взяли ви надто грубий тон!".

Тоді урвався мій терпець!

Узяв я добрий казанець, А в казанець води набрав, Додав цибульки і приправ…

Хоч ти що хоч йому роби: «Я розбудив би їх, якби…».

Лихий він став, і як закляк: «Я розбудив би їх, однак…».

Та в хату я ввійти не міг, ;

Замкнув хтось двері, як на гріх.

[2, с. 196, 197, 198].

Цікаво, що у цьому віршику в Аліси передостанній рядок вийшов довшим, ніж решта, про що вона вголос і зауважує. Оскільки в перекладі М. Лукаша найдовшим виявився останній рядок (Аліса з відповідного видання говорить саме про цей рядок — «Останній рядок занадто довгий для вірша»: перекладачка застосувала тут прийом прагматичної адаптації), то при зіставленні з перекладом В. Корнієнка впадає в око, що найдовшим знову стає третій рядок, як і в оригіналі (і коментар Аліси відповідно переакцентову — ється: «Третій рядок явно задовгий!»).

Хитун-Бовтун (Шалам-Балам) виголошує перед Алісою ще один жартівливий віршик (про свої пісні): перша строфа однакова у Лукаша і Лукаша-Малковича, далі строфи більш чи менш різняться між собою, і дві заключні строфи знову збігаються. Нижче наводимо тільки строфи, які різняться римуванням.

Із розбіжностей між двома варіантами — невідредагованим і відредагованим — добре помітна налаштованість Лукаша на розмовну Та двері, бачте, хтось запер, ;

Що ж мав робити я тепер?

[1, с. 84, 85, 86].

інтонацію (Весною, як усе цвіте, // Скажу тобі про се й про те), розмовні слова, словоформи, синтаксичні конструкції та звороти (про се й про те, рибоньки морські, відповідь була така, послав листа, рибки в сміх, уже ми бачили таких, ну, покажу ж я вам смішок, як треба до подібних справ, хоч ти що хоч йому роби, в хату, як на гріх), які сприяють створенню ухильно-іронічного, жартівливого тону, що відображає авторську інтенцію. Малкович же вводить до перекладу лексеми та усталені звороти літературно-книжного походження (невдовзі, літ, одвіт, пардон, грубий тон, урвався терпець, казанець), у чому явної необхідності не простежується.

До нового видання казок про Алісу поряд із правками Лукашевих перекладів увійшли і самостійні переклади Івана Малковича. Зокрема, він наново переклав слова старої пісні (старовинної пісні — в новому перекладі), які Аліса на бігу повторювала про себе (пригадувала собі — в новому перекладі). Ось ці слова. Переклад М. Лукаша:

Боролись за корону Лев і Одноріг,

Лев Однорогау місті переміг.

Несли їм люди всячину - хто хліб, а хто

пиріг,

А той, 'хто був сміліший, гнав їх за поріг

[2, с. 205].

Переклад І. Малковича:

На майдані за трон бились Лев з Однорогом

пресміло,

Лев Однорога бихоша й товкошау гриву і в тіло, їм міщани несли 'хто хлібець, 'хто пиріг

з диво-тіста.

А опісля звитяжців преславних відбарабанено

з міста [1, с. 92].

Літературність у підході Малковича і розмовність у підході Лукаша найвиразніше простежується на відмінностях між цими двома перекладами. Варіант Малковича стилізований під староукраїнську книжну поезію і супроводжується пояснюючим коментарем, в якому описується предмет пародіювання в оригіналі: «Цей стародавній вірш (поч. XVII ст.) з’явився в результаті спілки між Англією та Шотландією, коли було прийнято новий бритійський герб, на якому шотландський єдиноріг і бритійський лев підтримують (аж до сьогодні) королівський геральдичний щит» [1, с. 93].

Видання I960 р. не містило коментарів до тексту, і це звужувало стилізаційні можливості перекладача. Однак не обов’язково саме із цієї причини у спрощеному варіанті Лукаша панує дух народно-розмовного мовлення. Такою є тактика Лукаша як перекладача і редактора першого українського видання казок про Алісу: віршики та пісеньки із цього видання мали полюбитися українським дітям, а значить, бути нескладними, передавати Керролову словогру, містити незрозумілі слова-загадки, але не бути переобтяженими дорослою лексикою.

Видання 2001 р. розраховане, по-перше, не тільки на дітей Алісиного віку, а й на старшу аудиторію, по-друге, воно враховує високий рівень інтелектуальних запитів сучасної комп’ютеризованої дитини і, по-третє, відображає постколоніальний стрибок у використанні лексичних багатств української мови, яка стала насиченішою, колоритнішою в новому перекладі В. Корнієнка, ніж у попередньому перекладі Г. Бушиної.

Але, на відміну від прозового перекладу, самоцінність перекладу поетичного вимірюється не тільки семантичною ТОЧНІСТЮ І мовностилістичною вправністю, а й роллю цього перекладу в національній літературній і, ширше, культурній полісистемі. Культурна роль Лука — шевих поетичних перекладів до казок про Алісу є дуже вагомою. Ці переклади не просто добре знайомі кільком поколінням українських дітлахів, вони стали складовою загального фонду української культури XX ст. Так, слова Лука — шевого перекладу заключного вірша з «Аліси в задзеркальній країні» покладено на музику, і вже як відома пісня цей переклад виконується популярною вокальною формацією «Піккардій — ська Терція».

Валентин Корнієнко переклав цей заключний вірш наново, щоб передати форму акровірша в оригіналі: з перших літер кожного рядка складається ім'я — Аліса Плезнс Ліддел (Liddell). Зіставивши між собою переклади Миколи Лукаша і Валентина Корнієнка, звичайно ж, розуміємо, що останній переклад відтворює жанрову специфіку оригіналу, а попередній — ні. Але якою ціною?

Ось ці два переклади:

Під ясним шатром небес Ах, та синява небес! Поміж тихих, сонних Літо, човен, тиша плес, плес І довкола квітне без.

Човен пливу край чудес.

Слухатьраді малюки Аж до вечора казки Посерединіріки…

Літній день, гай-гай,

погас,

Ех, літа… Невпинний час! Зимний вітер студить нас.

Ні, наснився знов мені Сон: Аліса вдалині,

Лицар, сонце і пісні.

І я, сповнений життя,

Дні мої, як в сні, летять, Дні, мов хвилі забуття.

Ех, той човен десь там он Лине в золотий затон! Леле, це життя чи сон?.

[1, с. 141]

Переклад В. Корнієнка переповнений вигуками: ах, гай-гай, ех, ех, леле. Він містить частки (аж, ні); у ньому більше вказівних займенників, ніж у перекладі М. Лукаша (у Лукаша: тім; у Корнієнка: та, той, там он), а також складніша пунктуація, котра має поси-лювати експресію (три знаки оклику — один із трикрапкою; дві окремі трикрапки; один знак запитання з трикрапкою) або зосереджувати увагу (двокрапка), — тож загалом формальні чинники уповільнюють читання. Називні речення, відокремлений дієприслівниковий зворот (…я, сповнений життя), інверсоване речення-строфа (Слухать раді малюки / Аж до вечора казки / Посередині ріки) повтори, насиченість тексту службовими частинами мови, літературними зворотами (синява небес, тиша плес, невпинний час, хвилі забуття) і перенасиченість вигуками — все це риси декларативно літературного твору, який, зрозуміло, значно важче проспівати, ніж мелодійний, легкий для запам’ятовування переклад Миколи Лукаша. За типологією Дж. Голмса переклад В. Корнієнка — формоцентричний за своєю домінантою — можна зарахувати до міметичних, формонаслідувальних перекладів, тоді як переклад М. Лукаша доцільно зарахувати до органічних, змістоцентричних перекладів, форма яких органічно випливає з трактування змісту першотвору. Змістовою ж домінантою Лукаша в цьому перекладі було створення відповідного ностальгійно-світлого, мрійного, солодко-щемливого настрою — і це йому блискуче вдалося.

Неможливо тут не вибудувати паралелі між творчим методом Миколи Лукаша і творчим методом великого американського поета й перекладача Езри Паунда, якого авторитетний перекладознавець Дж. Голмс вважає найвизначнішим представником органічного типу перекладу. У контексті розмови про редакторську переробку чи заміну Лукашевих перекладів варто нагадати тут про негативне ставлення Паунда до того, що він сам називав «літературною декорацією», і його думку про доцільність обмежень у використанні перекладачем так званих «необов'язкових», або «порожніх», слів, які служать для створенняпотрібного розміру, ритму й т. ін., тобто допомагають відтворити поетичну форму оригіналу, але не несуть у собі семантичного навантаження, істотного для змісту, і, що найгірше, не сприяють тому, щоб мова твору звучала природно [6, с. 357−358]. Лукашеві переклади — оптимально природні, органічні, позбавлені «порожніх», необов’язкових слів.

Водночас уявлення про першотвір залишиться украй неповним, якщо цільовий читач не дізнається про своєрідність та нюанси його форми, тому варіативність перекладів, їхня орієнтованість на різні грані першотвору — це в цілому позитивне явище, яке сприяє різно — ґраннішому засвоєнню оригіналу в цільовій культурі. Тож автор нового перекладу казок про Алісу В. Корнієнко зробив правильний перекладацький хід, вирішивши відтворити оригінальну форму вищенаведеного акровірша Л. Керрола, який вважається одним із його найкращих поетичних творів.

Література

• 1. Керрол Л. Аліса в Країні Див. Апіса в Задзеркаллі / Льюїс Керрол; пер. з англ. — К.: «А-БА-БА-ГА-ЛА — МА-ГА», 2001. — вид. 4-е (новий формат), 2005. — 141 с.
• 2. Керролл Л. Апіса в країні чудес. Казки / Льюїс Керролл; пер. з англ — К.: Рад. письменник, I960. — 248 с.
• 3. Carroll Lewis. Alice’s Adventures in Wonderland. / Lewis Carroll. — London: Penguin Books, 1994. — 157 p.
• 4. Carroll Lewis. The Annotated Hunting of the Snark. / Edited with notes by Martin Gardner, illustrations by Henry Holiday and others, introduction by Adam Gopnik/ Lewis Carroll. — New York City: W.W. Norton & Company, 2006 [1876]. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: en.wikipedia. org/wiki/Jabberwocky
• 5. Carroll, Lewis. Through the Looking Glass. / Lewis Carroll. — Raleigh: Hayes Barton Press, 2005. Див. також електронний ресурс: en.wikipedia.org/wiki/Jabberwocky
• 6. Pound, Ezra. The Letters of Ezra Pound, 1907;1941. Edited by D.D. Paige. With a Preface by Mark Van Doren / Ezra Pound. — New York: Harcourt Brace and World, A Harvest Book, 1950; London: Faber and Faber, 1951. — XXV, 358 p.