Кристалізація письменницького методу через практику літературного перекладу (про що говорить переклад Ф. Достоєвським бальзаківської «Євгенії Гранде»)

Кристалізація письменницького методу через практику літературного перекладу (про що говорить переклад Ф. Достоєвським бальзаківської «Євгенії Гранде»)

Дана стаття ставить за мету конституювання та вивчення проблеми творчих передумов авторського письма, що переважно ігнорується традиційним підходом до аналізу формування авторського стилю. Дослідницька методика. Основним методом розвідки є компаративістська практика в аспекті теорії рецепції. Тобто виокремлюється в якості первісного витоку авторського методу — перекладацький досвід, який в даному разі постає першим кроком в ідентифікації власних стилістичних преференцій. Результати. Стаття показує, що творча лабораторія письменника починає активізуватися значно раніше, ніж в читацький обіг входять його власні художні тексти. Особлива вага надається перекладацькому досвіду, з якого насправді розпочався творчий шлях Ф. Достоєвського. Акцентується необхідність уваги до попереднього письменницького досвіду автора, який включає в себе, поза тим, як практику формування рецептивного смаку, так і попереднє активне «нефікційне писання» (епістолярій, щоденники, замітки тощо). Наукова новизна. Виходячи з аналізу конкретного перекладацького зразка, тут показано, що властивості опису образу та психології героя Ф. Достоєвського відштовхуються в протилежний бік від бальзаківського стилю, водночас зберігаючи у власному стилі пам’ять про зразок з присутністю в ньому романтико-реалістичного синтезу. Практичне значення. Виокремлення практики перекладу Ф. Достоєвським французького першоджерела (роман О. де Бальзака «Євгенія Гранде») надалі має спрямувати увагу дослідників у бік розкриття тих запозичених елементів, які продукують власне авторські стильові домінанти.

Попри те, що традиція, та й сам Ф.М. Достоєвський, перший етап формування творчого стилю письменника пов’язують з «подоланням» автором гегелівського впливу (читаємо: «На шляху до усвідомлення свого істинного жанру Достоєвський повинен був порахуватися зі своїм великим попередником і вчителем, з „демоном російської літератури“, як він його пізніше назвав. Подолання Гоголя — ось перший етап у розвитку творчості Достоєвського (курсив А. Бема. — О.Ч. і Р. Д.)» [4, с. 497], попри це, не варто ігнорувати такі ніби маргінальні фактори, що сприяли першим крокам письменника до самостійного шляху. В цьому плані значущими є такі етапні чинники, як коло читання, як листування (епістолярний досвід) та ведення щоденника, й, нарешті, творчий досвід перекладання чужого іноземного тексту на власну мову. Достоєвський починав саме з цього.

Значення перекладу «Євгенії Гранде» О. де Бальзака, зробленого Ф. Достоєвським, сьогодні може видаватися дещо архаїчною проблемою, позаяк на це питання вже неодноразово звертали увагу [11; 12; 13; 14; 15; 16; 17; 18]. Однак дослідження російськомовного тексту пов’язане з численними проблемами текстологічного характеру.

По-перше, це зміни, яких зазнавав сам французький оригінал. Так, «Євгенія Гранде» вперше виходить в журнальному варіанті в 1933 р.

Того ж року роман друкується в першому виданні «Сцен провінційного життя», де він ділиться на 7 глав з авторськими передмовою і післямовою. В наступних виданнях ні передмова, ні післямова більше не публікувалися. У видання 1943 р. Бальзак вносить редакторські правки. Також тут зникає поділ на глави (як стверджується, по редакторській вині [9, с. 784; див. дет.: 2, с. 515−516].

По-друге, складною є історія перевидань перекладу Ф. Достоєвського. Вперше переклад виходить у маловідомому журналі «Репертуар и Пантеон» в 1843 р. Більші чи менші видавничі правки, як зараз відзначається, містять усі наступні видання (в журналі «Изящная словесность», 1883; у Зібранні творів О. де Бальзака, 1897; Повному зібранні творів Ф.М. Достоєвського (1911;1918), 1918; Творах Бальзака, 1935) [див.: 9, с. 784−785].

Над цим питанням потрудилися такі відомі дослідники, як Л. Гроссман, В. Нечаєва, Г. Поспелов та ряд інших. Вперше до Повного зібрання творів переклад «Євгенії Гранде» був включений Л. П. Гроссманом у виданні 1918 р. [6]. Далі - у 1995 р. [8]. Таку практику підтримало й найновіше на сьогодні видання Повного зібрання творів Ф.М. Достоєвського [9]. Дійсно, цей переклад пройшов текстологічну та компаративістичну перевірку, звірений і прокоментований більш ніж сумлінно. Все це підтверджує вагу російськомовного тексту Бальзака для цілісного розуміння доробку російського автора.

В найновішому російському виданні перекладу «Євгенії Гранде» сюжет впливу творчості Бальзака на Достоєвського, з посиланням на перше академічне видання (1972;1990 рр.) та Д. В. Григоровича (вид. 1987 р.), вже узагальнено: «Інтерес до творчості французького романіста виник у Достоєвського дуже рано. Так, у листі до брата від 9 серпня 1838 він повідомляв, що ним прочитаний «майже весь Бальзак», і далі вигукував: «Бальзак великий! Його характери — творіння всесвітнього розуму! Не дух часу, а цілі тисячоліття приготували борінням своїм таку розв’язку в душі людини». Про це ж, через багато років, згадував Д. В. Григорович, за свідченням якого вони з Достоєвським в той час ставили Бальзака «незмірно вище за всіх французьких письменників» [9, с. 783]. «Бальзак, — справедливо зазначав у цьому зв’язку Л. П. Гроссман, — виявився для юнака Достоєвського найбільш рідним і близьким письменником. Він приніс щойно пробудженій фантазії нервового сімнадцятирічного мрійника якісь нові насолоди і широко розкрив йому ще невідомі шляхи творчих досягнень. Він надовго залишився для нього, як Вергілій для Данте, lo maestro е l’autoie — учителем, який долучив до таємниць свого мистецтва, і вірним провідником по всіх його темних і небезпечних переходах. З усім запалом незміцнілого генія Достоєвський кинувся в цей хворобливий світ бальзаківського роману і до кінця вже не міг забути своїх перших вражень від читання Людської Комедії» [9, с. 783].

У цілому, цією роботою дослідники переважно й констатують початок творчої біографії російського класика. Відзначається нееквілінеарність перекладу — всілякі рецептивні неточності і, більше того, самовільне «домальовування» образів, а також артикулюється надихаючий вплив перекладацької практики на створення «Бідних людей» [11; 16]. Приміром, В. Нечаєва зазначає, що «майже кожну фразу Достоєвський починає по Бальзаку, але в його перекладі вона ускладнюється, обростає новими образами, новими ознаками образів, і бальзаківський текст тоне в плоті, в яку одягає його Достоєвський» [16, с. 115].

Питання, однак, може поставати й у значно ширшій перспективі: не менш цікаво, наскільки є випадковими і про що говорять виявлені неточності і всілякі перекладацькі вольності російського автора. Зокрема, яким чином вони вписуються у проблему творчого методу Достоєвського.

Зафіксоване більшістю дослідників «осентименталення» реалістичного стилю французького письменника [16, с. 126] можна пов’язувати й із майбутніми особливостями реалізму самого Достоєвського. Однак, скажімо, С. Цвайг приписував неподоланий сентименталізм й автору першоджерела: «Безсоромність бульварного письменництва, неправдоподібність і махрову сентиментальність Бальзаку так і не вдалося остаточно вигнати зі своїх романів» [20, с. 75]. Якісне переродження О. де Бальзака як реаліста С. Цвайг пояснював тим, що «між оповідачем і мислителем стоїть спостерігач, і його справжній ґрунт дійсність». І він констатує таке: «Справжню рівновагу Бальзак знаходить в тих романах, де він стає «історіографом свого часу» [20, с. 225]. Ми можемо спостерігати аналогічне, як певну органічну паралель, й у випадку Достоєвського (див. [5]).

Вплив спадщини сентиментального роману російським письменником також не відкидається, а, навпаки, він промальовується як значуща гетерогенна компонента майбутнього реалістичного письма — це те, що окремі дослідники визначали як «школу сентиментального натуралізму», проголошуючи, більше того, самого Ф. Достоєвського вождем цієї школи [19, с. 150]. На підставі фейлетону Ф. Достоєвського «Петербурзькі сновидіння у віршах і прозі» (1861) А. Бем дуже точно стратифікує відповідно три періоди в розвитку творчості письменника: «сентиментальноромантичний», «натурально-фантастичний» і «психологічно-філософський» [4, с. 496−497]. Переходи між цими періодами пов’язані з впливом одних і доланням інших літературних авторитетів. Бальзаківський вплив Ф. Достоєвський «переживає» передусім через «муки» перекладацького досвіду. Але чому в даному випадку акцентується сентименталізм — адже у зв’язку з іменем О. де Бальзака звично постає реалізм у його класичному, навіть еталонному розумінні?

На наш погляд, тут часто випускається з уваги той факт, що сам Бальзак не був чужим впливові сентименталістської' поетики. Традиційно сентименталізм прийнято інтерпретувати як певну ваду в межах реалізму, яку варто викорінювати. Не випадково ми читаємо у статті В. Виноградова про «боротьбу Гоголя з сентиментальними формами — як одну з великих трагедій художника» [19, с. 151]. Не випадково також й А. Бем підкреслює, що Достоєвський згодом відчуває у сентименталізмі «сліпоту до суворої життєвої правди, заслоненої штучною чутливістю» [3, с. 208]. На значущість питання про вагу сентименталістської поетики у творчості російського класика додатково вказує той факт, що М. Бахтін планував розгорнути його окремо. В його робочих чернетках 60 — початку 70-х років зустрічаємо такий запис: «Достоевский и сентиментализм». «Опыт типологического анализа» [1, т. 6, с. 413].

Художні тексти Ф. Достоєвського містять величезну кількість алюзій, ремінісценцій, безпосередніх натяків, сюжетних варіацій тощо, що відсилають читача до класичних зразків сентименталістської літератури. До прикладу, він відверто зберігає ім'я карамзінської «Бідної Лізи» у «Підлітку», причому історія Лізи Долгорукої повністю повторює сумну фабулу карамзінської героїні, яка неодноразово проступає на сторінках роману:

" - Неужели вы можете так рассуждать! А суд собственной совести, а Лиза, которую я обманул и… хотел бросить, стало быть? А обет, данный себе и всему роду моих предков, — возродиться и выкупить все прежние подлости! Умоляю вас, не говорите ей про это. Может быть, она этого одного не в состоянии была бы простить мне! Я со вчерашнего болен. А главное, кажется, теперь уже всё кончено и последний из князей Сокольских отправится в каторгу. Бедная Лиза!" [7, т. 13, с. 248].

Або, читаємо у покаянному листі князя Сокольського:

" Бедная Лиза! вчера, поутру, когда она приходила ко мне в последний раз, я открыл ей мой обман и признался, что ездил к Анне Андреевне с намерением сделать той предложение. Я не мог оставить это на моей совести перед последним, задуманным уже решением, видя ее любовь, и открыл ей. Она простила, всё простила, но я не поверил ей; это — не прощение; на ее месте я бы не мог простить. Попомните меня" [7, т. 13, с. 280].

Проте, вочевидь, умовність фабули претексту в романі Достоєвського прописано не як сентиментальну жалісну історію, а як трагічний, психологічно мотивований, жорсткий і типовий факт реальності, вплетений у контекст інших жорстких пластів сюжету. Отже, в цих зразках присутнє швидше полемічне ставлення до спадщини сентименталізму, хоча у перших самостійних пробах письменника вплив сентименталізму заперечувати не доводиться (пригадаємо «Бідних людей», «Білі ночі», «Принижених і зневажених» тощо). Не був позбавлений впливу сентименталістської літератури й сам О. де Бальзак. Так само не варто ігнорувати впливу на його поетику романтичної традиції, а також творів таких його безпосередніх попередників, як П. Шодерло де Лакло, Ф.-Р. де Шатобріан, Б. Констан та ін.

Так звані погрішності перекладу Ф. Достоєвського теж багато про що свідчать. Одну з таких зафіксовано в коментарях до найновішого Повного зібрання Достоєвського: «Любезный Альфонс!» вместо «Любезный Адольф» [9, с. 782]. І ця похибка вказує на французький роман Б. Констана «Адольф» (1816), дуже популярний на ті часи в російських читацьких колах.

Зовсім не випадково Ф. Достоєвський дозволяє собі певну корекцію характеристик бальзаківських персонажів. Це переконливо доводить компаративний аналіз всіх трьох російських версій перекладу бальзаківської «Євгенії Гранде», зроблений сучасною дослідницею О. Лешневською. Вона, зокрема, акцентує таке: «У передачі внутрішньої напруги оригіналу перекладачеві Достоєвському немає рівних, проте він послідовно посилює романтичний компонент образів Євгенії та старого Гранде. Якщо у Бальзака Гранде холодний, розважливий і настільки віртуозний у поводженні з грошима, що його підприємницьке чуття донині ставлять діловим людям в приклад, то в перекладі пристрасть героя до грошей майже хвороблива, а сам герой більш емоційний і сентиментальний, ніж в оригіналі. (Якщо у Бальзака Гранде називає Шарля „mechant mirliflor“ — „бридкий Франтішка“, у Достоєвського він кричить: „Этот тряпичник, лоскутник, дрянь“). Якщо образ старого Гранде в перекладі послідовно огрубляється, то образ головної героїні - ідеалізується» [15].

Цікаво звернути увагу ще на такий момент. Бальзак дуже багато уваги приділяв колористиці - опису інтер'єру, одягу, зовнішності персонажів та деталізації простору подій, що ставилося за одну з найбільших заслуг його методу. Однак представники різних класів, оцінюючи тексти Бальзака саме як його сучасники, тобто сприймаючи їх імпліцитно, як правило, підкреслювали певну умовність його описів, а часами й неточність в зображенні психологічних рис чи характеристик персонажів.

Так, Б. Гріфцов звертає увагу на те, що бальзаківські герої (насамперед аристократи) не завжди відповідали реальним образам. З посиланням на анонімні мемуари «Бальзак викритий» (вийшли лише 1928 р.) бальзакознавець наводить приклад гострої реакції аристократичного кола на тексти письменника: «Якщо мова йде про опис вулиць, куди порядна людина й кроку не ступить, будинків з поганою славою, смердючих квартир, поїдених черв’яками меблів і неохайного одягу, то яз вами згоден. Ви більш копіткі і точні, ніж фахівець-оцінювач. Ви порахуєте кожен цвях на дверях татуся Гранде і всі мушачі сліди на барометрі, про які навіть говорити непристойно. Але стосовно мови та звичаїв світських осіб, це — інша справа. Ви приписуєте їм манери і штучну мову, не прийняту ніде!» [10, с. 287−288]. Це зауваження сучасника слід вважати суттєвим рецептивним ключем.

Характерний для О. де Бальзака обрахунок «кожного цвяху на дверях татуся Гранде і всіх мушачих слідів на барометрі», напевно, Достоєвському-перекладачеві не дуже пасував. Мабуть, перевтомлений перекладанням подібного роду фрагментів, він ніби зарікся так уважно, так деталізовано прописувати простір, й тим самим позбавляти уяву читача певної свободи. Переклад російського автора свідчить про те, як він сам сприймав О. де Бальзака. Поза тим він являє собою очевидну трансляцію активної письменницької рецепції. Надалі у своїх текстах Ф. Достоєвський прагне прорисовувати невидимий світ, духовний простір особистості. Колоритні подробиці мають дуже велике значення лише в описі найбільш суттєвих, кульмінаційних моментів сюжетики того чи іншого з його текстів. Зрештою манера Достоєвського-портретиста ніби свідомо відштовхується від бальзаківської манери.

На це вказує й майстерність персоносфери. У Ф. Достоєвського вона зрештою вибудовується в абсолютно протилежний спосіб, ніж у О. де Бальзака, хоча на початку у цьому плані він більшою мірою наслідує-таки французького класика: у порівнянні з «Євгенією Гранде» подібною виглядає сюжетна організація його текстів 40-х років «Бідні люди», «Білі ночі», «Нєточка Незванова» та ін.

Сказане також відсилає нас до порівняння жанрової специфіки спадщини обох авторів. За часів О. де Бальзака у французькій літературі відбувся певний стилістичний «струс». Як підкреслює Б. Гріфцов, «вчення про жанри рухнуло, що було природно для епохи соціальних і політичних змін, які стрімко йшли одна за одною. Звалилася і єдність стилю. Поруч з Бальзаком створювався новий стиль, романтичний, барвистий, рясний на нарочиті порівняння і риторичні контрасти. Бальзак ж істотно прозаїчний, і цей стиль йому чужий» [10, с. 304]. Але не такими постають перед читачем тексти Ф. Достоєвського: вказаний досвід, відбракований О. де Бальзаком, він перетравлює на своє вкрай специфічне письмо.

Й, нарешті, привід для порівняння дає також поетика фіналу. За спостереженням Б. Гріфцова, О. де Бальзак «часто важкуватий і педантичнопросторий в описах. Він поспішний в авторських, підсумкових відступах, фальшивий і сентиментальний в любовних сценах. Він дуже нерівний» [10, с. 305]. Найбільш виразно таке постає саме у завершенні «Євгенії Гранде» .

Ф. Достоєвський, як правило, у своїй особистій практиці, на відміну від свого перекладу роману О. де Бальзака, надає перевагу відкритому фіналу. Питання фіналу, мабуть, є найскладнішим моментом в інтерпретації теми Бальзак — Достоєвський і потребує окремого, предметно розгорнутого дискурсу.

У даному разі, як ми пам’ятаємо, Ф. Достоєвський мав справу з першою редакцією роману і, як підкреслюють дослідники, у перекладі фіналу він дотримувався певної точності.

Заключний фрагмент перекладу, в якому доля Євгенії Гранде переводиться в узагальнюючу мистецьку парадигму («божественная статуя»), залишається для Ф. Достоєвського стійким зразком:

" Тайно рука этой женщины простерта для врачевания ран жизненных. Она стремится к небу, напутствуемая хором благословений несчастных и слезами благодарности. Великая душа ее уничтожает и покрывает недостатки ее образования и прежние привычки. Вот повесть, вот картина жизни бедного создания, женщины, которая «не от мира сего», которая создана была быть нежнейшею супругою и не знала мужа, которая была бы образцом матерей и не насладилась счастием быть матерью.

В судьбе человеческой жизнь Евгении Гранде может считаться образцом страдальческого самоотвержения, кротко против уставшего людям и поглощенного их бурною, нечистою массой. Она вышла… как из руки вдохновенного художника Древней Греции выходит божественная статуя; но во время переезда в чужую землю мрамор упадает в море и навеки скрывается от людских восторгов, похвал и удивления" [9, с. 466].

Однак самим автором «Євгенії Гранде» надалі такий стилістичний пуант відкидається. Під впливом епічного задуму «Людської комедії» в остаточній бальзаківській редакції 1843 р. (її переклад належить Ю. Верховському — 1935 р.) ми спостерігаємо натяк на продовження історії Євгенії Гранде:

" Рука этой женщины врачует тайные раны всех семей. Евгения совершает свой путь к небу в сопровождении сонма добрых дел. Величие ее души скрадывает мелочность, привитую ей воспитанием и навыками первой поры ее жизни. Такова история этой женщины — женщины не от мира среди мира, созданной для величия супруги и матери и не получившей ни мужа, ни детей, ни семьи.

Несколько дней как заговорили о новом для нее замужестве. Сомюрцы заняты ею и маркизом де Фруафон, родня которого начинает обступать богатую вдову, как некогда делали это Крюшо. Говорят, что Нанета и Корнуайе держат руку маркиза, но в этом нет и тени правды. Ни Нанета, ни Корнуайе не достаточно умны, чтобы понять испорченность света" [2, с. 185].

Наслідуючи Ф. Достоєвського, завершуємо свою статтю відкритою перспективою. За нашим переконанням, необхідно враховувати той факт, що творча лабораторія письменника починає активізуватися значно раніше, ніж в читацький обіг входять власне художні тексти митця. Зокрема, переклад «Євгенії Гранде» О. де Бальзака, з якого реально розпочався творчий шлях Ф. Достоєвського, доводить, що цей досвід зберігає у стилі письменника «генетичну пам’ять» про першозразок та наявні в ньому ознаки романтико-реалістичного синтезу, що надалі трансформуються в знаний «реалізм у вищому сенсі» .

Література

• 1. Бахтин М. М. Собрание сочинений: в 7 т. / М. М. Бахтин. — Москва: Русские словари; Языки славянской культуры, 1997;2010.
• 2. Бальзак О. де. Собр. соч.: в 24 т. / О. де Бальзак. — Москва: Правда, 1960. — Т. 6. — 528 с.
• 3. Бем А. Л. Достоевский — гениальный читатель / А. Л. Бем // Вокруг Достоевского: в 2 т. Т. 1. О Достоевском: сб. статей под. ред. А. Л. Бема / сост, вступ. ст. и коммент. М. Магидовой. — Москва: Русский путь, 2007. — С. 2о 6−218.
• 4. Бем А. Л. «Шинель» и «Бедные люди» / А. Л. Бем // Вокруг Достоевского: в 2 т. Т. 1. О Достоевском: сб. статей под. ред. А. Л. Бема / сост., вступ. ст. и коммент. М. Магидовой. — Москва: Русский путь, 2007. — С. 492−500.
• 5. Червинская О. В. Писатель как историограф: сербский вопрос и личность генерала М. Г. Черняева в рецепции Ф. М. Достоевского (непрочитанная страница «Дневника писателя») / О. В. Червинская // Історична панорама: зб. наук. ст. — Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2010. — Вип. 10. — С. 41−65.
• 6. Полн. собр. соч. Ф. М. Достоевского. С многочисл. прил.: в 23 т. / собр. и коммент. Л. П. Гроссман. — Санкт-Петербург: Просвещение, 1911;1918.
• 7. Достоевский Ф. М. Полн. собр. соч.: в 30 т. / Ф. М. Достоевский. — Ленинград: Наука, 1972;1990.
• 8. Достоевский Ф. М. Полн. собр. соч.: в 15 т. / Ф. М. Достоевский; под ред. В. Н. Захарова. — Петрозаводск: ПетрГУ, 1995. — Т. 1. — 688 с.
• 9. Достоевский Ф. М. Полн. собр. соч. и писем: в 35 т. / Ф. М. Достоевский. — СПб.: Наука, 2013. — Т. 1. — 816 с.
• 10. Грифцов Б. А. Психология писателя / Б. Грифцов. — Москва: Худож. лит., 1988. — 462 с.
• 11. Гроссман Л. П. Бальзак и Достоевский / Л. П. Гроссман // Поэтика Достоевского. — Москва: ГАХН, 1925. — С. 64−115.
• 12. Кибальник С. А. «Eugenie Grandet» О. де Бальзака в переводе Достоевского / С. А. Кибальник // Достоевский и мировая культура: альманах / О-во Достоевского, Моск. отд-ние; [гл. ред. К.А. Степанян]. — СПб.: Серебряный век, 2012. — № 29. — С. 27−40.
• 13. Кибальник С. А. К проблеме интертекстуальной аккультурации оригинала («Евгения Гранде» О. де Бальзака в переводе Ф.М. Достоевского) / С. А. Кибальник // Ceslovo Miloso Skaitymai. — Kaunas: Vitauto Didziojo universitetas, 2012. — N° 5. — С. 68−77.
• 14. Кобаяси Г. Вокруг слова «индивидуум» (из заметок о переводе Достоевским романа Бальзака «Евгения Гранде») / Гинга Кобаяси // Поэтика Достоевского. Статьи и заметки. — Riga: LU Akademiskais apgads, 2007. — С. 4−13.
• 15. Лешневская А. Три «Гранде» / А. Лешневская // Иностр. лит. — 2008. — № 4. — С. 283−291.
• 16. Нечаева В. С. Ранний Достоевский. 1821−1849 / В. С. Нечаева. — Москва: Наука, 1979. — 288 с.
• 17. Поспелов Г. Н. «Eugenie Grandet» Бальзака в переводе Ф. М. Достоевского / Г. Н. Поспелов // Учен. зап. Ин-та яз. и лит. (РАНИОН). — 1928. — Т. 2. — С. 103−136.
• 18. Шкарлат С. Н. О переводе Ф. М. Достоевским романа «Евгения Гранде» О. де Бальзака / С. Н. Шкарлат // Проблемы исторической поэтики. — Петрозаводск: Изд-во ПетрГУ, 1998. — Вып. 5. — С. 303−310.
• 19. Виноградов В. В. Школа сентиментального натурализма: (Роман Достоевского «Бедные люди» на фоне литературной эволюции 40-х годов) // Виноградов В. В. Поэтика русской литературы: избранные труды. — Москва: Наука, 1976. — С. 141−187.
• 20. Цвейг С. Бальзак / Стефан Цвейг; [пер. с нем. А. Голембы]. — Москва: Мол. гвардия, 1961. — 496 с. — (Жизнь замечательных людей).