Термінова допомога студентам
Дипломи, курсові, реферати, контрольні...

Стихотворение А.Ахматову «Заплакана осінь, як вдова...»

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Вообще осінь завжди асоціюється з чимось сумним, тужливим і похмурим. Ось і тут: осінь, як вісниця гіркоти й нудьги, зіставляється із нерозважної вдовою, знаходить риси, властиві це й явища природи, і людині. Завдяки цій деталі читач може дізнатися лише про душевному стані героїні, проникнути всередину її переживань. Ахматовская муза — це муза пам’яті. Саме пам’ять це не дає героїні можливості… Читати ще >

Стихотворение А.Ахматову «Заплакана осінь, як вдова...» (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Стихотворение А. Ахматову «Заплакана осінь, як вдова…»

Анна Андріївна Ахматова творила у дуже складний час, час катастроф і соціальних потрясінь, революцій та міжусобних війн. Поети у Росії таку бурхливу епоху забували, що таке свобода, їм доводилося вибирати між вільним творчістю, і життям. Але, попри всі ці обставини, вони всі як і продовжували творити дива: створювалися чудові рядки — і строфи. Ось і Ахматова до своїх днів присвячувала себе й усю своє життя творчості, поезія завжди була нею справою життя.

Излюбленная тема віршів Ахматової - тема любові. Героїня її любовної лірики міг би сказати себе словами Данте: «Любов'ю я дихаю … «Але любов у Ахматової що ніколи не постає в спокійному перебування. Це обов’язково криза: злет чи падіння, перша чи розрив, втрата почуття чи завершення відносин. Так вірш «Заплакана осінь, як вдова … », вміщене зі сторінок книжки післяжовтневих років «Anna Domini », розповідає нам про нещасної, трагічно обірвалося любові. Перші рядки вірші переповнені притаманними лірики Ахматової темними тонами, що відразу налаштовує читача на трагічний фінал: «Заплакана осінь, як вдова/ У одежах чорних все серця туманить … «Але чому «вдова «стає героїнею даного вірші?

Для відповіді це запитання звернемося вчасно написання вірші - 15 вересня 1921 рік. 1921 рік — той самий рік, коли час дуже жорстоко обійшлося з Ахматової. Наприкінці серпня цього року у несправедливому обвинуваченням у приналежність до контрреволюційному змови розстріляли Миколу Гумільова. Хоч і життєві шляху на той час розлучилися, вже 3 роки минуло після їх розлучення, але завжди був у пам’яті й у серці Анни Ахматової дорогим людиною. Тому все пережите разом із Гумільовим залишалося із нею протягом усього життя, було важливим і досить дорогим. Адже пішов із життя — не йде з серця. Саме тому удовиний плач, горі, страждання і скорбота про безвинно загубленном людині пронизує все вірш: від самої початку до фінальних рядків. У вірші присутній іще одна характерний ахматовської лірики прийом — поетеса не розповідає про все це прямо, вона робить це з допомогою розмовляючих деталей. У даному вірші одній з таких деталей є постать осені.

Вообще осінь завжди асоціюється з чимось сумним, тужливим і похмурим. Ось і тут: осінь, як вісниця гіркоти й нудьги, зіставляється із нерозважної вдовою, знаходить риси, властиві це й явища природи, і людині. Завдяки цій деталі читач може дізнатися лише про душевному стані героїні, проникнути всередину її переживань. Ахматовская муза — це муза пам’яті. Саме пам’ять це не дає героїні можливості все забути, почати нове життя: «…Перебираючи чоловікові слова, / Вона ридати не перестане …» Пам’ять усуває давні вчинки і пристрасті від забуття, зберігає у свідомості усе, що випало героїні, постійно змушує переглядати і переосмислити пережите. І буде вічно, пам’ять завжди повертатиме її поваги минулому. Та все ж маленький вогник надії мерехтить у душі героїні: «І незабаром буде так, поки найтихіший сніг/ Не сжалится над скорботній і втомленою …» Про це свідчать вживання Ахматової більш м’яких, світлих тонів, що, що у початку вірші: чорне змінюється білим, туманність перетворюється на тишу («найтихіший сніг»).

Героиня сподівається, що також, як брудна, похмура осінь змінюється холодної, свіжої взимку, і її втомлена, змучена душа «охолоне», придбає політичний спочинок і настане кінець її муках і страждань. Але, як відомо, серце будь-коли забуває, тому обидві! рнуться її надії насправді - покаже тільки час. Але героїня впевнена, що й за хвилинку «забуття були й забуття млостей», що приносить їй пам’ять дорогому людині, вона віддала б життя, І що «при цьому життя віддати немало».

Стихи Анни Андріївни Ахматової про кохання майже завжди просякнуті почуттям смутку, головне, що зробила їх такими проникливими, це співчуття, жаль у коханні. Коли читаєш цей вірш перед тобою відкривається вихід із світу замкнутої, егоїстичною любові, любви-забавы до справді великої любові для таких людей і впроваджують любові.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою