Народна іграшка, її художня і педагогічна цінність

Іграшка — це найсуттєвіший компонент гри, вона відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну ролі. Як і гра, іграшка є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею усіх видів діяльності на більш високому рівні.

На підставі поліфункціонального характеру української іграшки, було виділено окремі її функції:

• — інформаційну,
• — мотиваційно-стимулюючу,
• — сенсорну,
• — культурологічну,
• — навчальну,
• — розвивальну,
• — виховну.

С. Русова вважає, що «навчання дітей із самого початку повинно бути збудовано на тому рідному ґрунті, на якому зростає дитина, щоб воно було міцно зв’язано з тими враженнями, що їх заклала в душу дитини рідна сім'я, рідна хата. Мають значення „цяцьки“, які будуть у руках дітей; вони ж поширюють перші спостереження дітей, розвивають пам’ять та зовнішні чуття» [8, с. 55].

О. Найден говорив, що саме традиційна у своїх розмаїтих функціях та змістовно-формальних засадах іграшка зберігає в собі образну і пластичну пам’ять про ті далекі часи, коли людина вперше почала використовувати природні матеріали для створення речей, які не тільки в чомусь допомагали, щось позначали, а й щось символізували. Традиційна народна іграшка у своїх певних функціях, формах, пластиці, образних засадах містить у собі інформацію про початкові чинники людського предметно-духовного середовища. Дослідник підкреслює, що дитина має сприймати народну іграшку не як предмет побуту, об'єкт гри, а як твір мистецтва, який потребує вивчення, певного аналізу, творчого наслідування, повторення.

Таке ставлення до народної іграшки сприятиме її збереженню і духовному збагаченню дитини. Народна іграшка в сім'ї, дитячому садку, різних гуртках повинна не витісняти сучасну іграшку, не заміняти її, а існувати поруч із нею, доповнювати її, давати дитині те, чого нездатна дати сучасна іграшка [28, с. 75]. О. Найден також наголошував, що для дітей, які перебувають на межі між раннім і середнім віком, такі іграшки особливо потрібні, вони допомагають знаходити образні відповідники між реально-конкретним та умовно-узагальненим, осягати світ предметних реалій через пластично-доцільні та дотично-комфортні форми. Автор вважає, що іграшка містить більше інформації, ніж будь-яка комп’ютерна гра [28, с. 76].

Народна іграшка є спадщиною подібно до рідної мови, казки, пісні. Народні іграшки перевірені дитячою любов’ю до неї, дитячою грою. Вона несе в собі художню культуру народної творчості, розвиває самобутні риси естетики свого народу. Культура іграшки — важливий елемент загальної культури нації. Колись у колиску ліворуч клали ляльку для доньки, для хлопчика праворуч — сопілку. За старими повір'ями, то були символічні атрибути — обереги, які прийшли з часів язичництва і мали в собі магічну силу [8, с. 55]. З давніх-давен діти робили собі іграшки самі - народ виховував майбутніх майстрів. А зараз діти мають велику кількість дорогих сучасних іграшок. Вони яскраві, ефектні, але, як свідчать дослідження вчених, швидко набридають і рідко стають улюбленими — дитячій фантазії до них немає чого додати.

Українська народна іграшка вирізняється тематичною неоднорідністю та глибоким змістовим наповненням. Вона представлена розмаїттям матеріалів технічних і художніх способів опрацювання, багатством формальних, композиційно-орнаментальних, колористичних вирішень. Вона включає в себе декілька видів народного мистецтва, наприклад, вишивка, розпис, ткацтво. Вишивка і ткацтво стосуються народних ляльок, розпис покриває іграшки з дерева. Проте ні вишивка, ні ткацтво не є матеріалом іграшки. Її матеріалом традиційно є дерево.

В процесі сприйняття і творчої роботи з творами декоративно-прикладного мистецтва, зокрема, з народною іграшкою, створюються сприятливі умови для формування моральних якостей: «любові до рідного краю, а через неї - до Батьківщини, поваги до творців прекрасного; виховуються дружні відносини між дітьми, формується вміння використовувати вільний час для цікавої і корисної роботи» [20, с. 65].

Отже, народна іграшка має виступати в педагогічному процесі як тип художньої творчості, який поєднує в собі матеріальні і духовні здобутки. Іграшки є особливим типом художньої творчості, що інтегрує в собі різні види народного мистецтва, поєднує матеріальні та духовні здобутки української культури, сприяє формуванню творчо активної особистості - продовжувача народних традицій.

Народна іграшка є специфічним витвором, має пізнавальну цінність для дитини, відображає явища реального світу в доступних їй формах, несе в собі інформацію, є естетичною і втілює оригінальну ідею. Використання її в роботі з дітьми урізноманітнює ігрову діяльність дітей, розширює сфери пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для національної культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню. Таким чином, українська народна іграшка посідає важливе місце в системі засобів формування творчої активності дітей, вона унікальним чином інтегрує в собі побутові, мистецькі, педагогічні традиції і підтверджує нерозривність становлення окремої людини і людства. Іграшка — це засіб виховання дитини, зрештою, ідеологія. Без неї не можна виростити патріотів. Відтак народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна іграшка. Існуючи поряд, вони доповнюють одна одну [8, c. 56].