Особливості формування вміння самостійно вчитися в учнів початкової школи

Надто складно передбачити майбутнє наших дітей, покладати на школу відповідальність забезпечити їх знаннями і вміннями на все життя. Нестабільність світу, інтенсивність соціально-економічних і технологічних змін зумовлюють потребу вчитися впродовж життя. Тому одне з найважливіших завдань — розвивати мислення дітей, виховувати в них здатність до самонавчання. [7.95].

Світ, у якому доведеться жити сучасним дітям, змінюється вчетверо швидше, ніж наші школи. У класи приходять нові покоління, які живуть в інформаційному суспільстві, в цифровому середовищі, тому необхідно переосмислити самоцінність знань («Знання — це скарб, а вміння вчитись — ключ до нього»).

Автори бестселера «Революція в навчанні. Навчити світ вчитися по-новому», відомі американські педагоги Гордон Драйден і Джанет Вос, пишуть: «За нашою думкою, два предмети повинні сформувати основу шкільної освіти і бути в усіх курсах: навчання тому, як вчитися, і навчання тому, як думати… Справжня революція в навчанні полягає не лише в змісті шкільної системи, вона полягає в навчанні того, як учитися, як думати, у вивченні нових методів, які ви можете використати для розв’язання будь-якого завдання, що виникає перед вами в будь-якому віці» .

О.Я.Савченко розглянула найважливіше у такій складній проблемі, як розумове виховання. У широкому розумінні воно передбачає виховання допитливої, інтелектуально розвиненої особистості, здатної до самостійного творчого пізнання світу.

Дослідження шляхів розвитку молодших школярів у навчальній діяльності переконує, що такої мети можна досягти, якщо впливати на навчально-виховний процес системно, поєднуючи засоби опосередкованого впливу і методики цілеспрямованого формування самостійної розумової діяльності. За цих умов можна навчити дітей самостійно вчитися, тобто розуміти і приймати мету діяльності, організовувати свою працю, уміти спілкуватись, вступати в діалог, користуватись мислительними вміннями, контролювати й оцінювати результати своєї праці, прагнути їх поліпшити. [3.35].

Цілеспрямоване розумове виховання у початкових класах здійснюється з урахуванням програми «Формування загальнонавчальних умінь і навичок», яка є результатом проведеного ним дослідження, її зміст відкриває збірник програм для раніше діючої і сучасної 4-річної початкової школи. Освоєння цих ідей на практиці, як показує досвід, є складним процесом. Це зумовлено кількома причинами: необхідністю формування загальнонавчальних умінь на міжпредметному рівні, охоплення цим процесом різних за складністю умінь (організаційних, логіко-мовленнєвих, пізнавальних, контрольно-оцінних); необхідністю врахування психологічних засад цього процесу; значними відмінностями індивідуальних можливостей учнів. У новій 4-річній школі формування в учнів повноцінної навчальної діяльності є особливо значущою проблемою. Адже вона — інструмент розвитку і саморозвитку, а саме це стає провідною діяльністю молодших школярів.

Фундаментальність початкової освіти — не лише у міцно засвоєних учнями уміннях, навичках, а й ключових компетентностях, які мають стати найважливішим надбанням розвивальної шкільної освіти. Це такі компетентності: уміння вчитися, здоров’язбережувальна, загальнокультурна, громадянська, підприємницька, соціальна, інформаційно-комунікативна.

Формування кожної з них вимагає системного впливу. Так, для формування у молодших школярів уміння вчитися необхідно забезпечити комплекс умов, якими є: стимулююче навчальне середовище, висококваліфікований учитель, обов’язково сприятливе родинне виховання, яке не дає зів'янути природній допитливості малюка, і, безумовно, цілеспрямоване керівництво формуванням цих складників уміння вчитися.

Яскравим прикладом системного підходу до розумового виховання і розвитку у дітей уміння вчитися є методика, створена В. О. Сухомлинським у Павлиській школі.

Ця система передбачала:

• 1) постановку вчителями перспективних цілей розвитку мислення і творчих здібностей учнів;
• 2) досягнення тісного взаємозв'язку мовленнєвої, розумової і трудової діяльності молодших школярів;
• 3) проведення уроків мислення в природі - біля джерел думки;
• 4) творчі роботи з розвитку мовлення (складання описів, розповідей, казок);
• 5) стимулювання інтелектуальних і естетичних почуттів дитини («запитання — вузлики знань»).

Загальний розвиток і розумове виховання, за переконанням вченого, необхідне людині не тільки для праці, а й для повноти духовного життя. У книжках «Серце віддаю дітям», «Павлиська середня школа» є блискучі приклади використання вчителями розвивального потенціалу матеріалу, вміння індивідуально підійти до розвитку особистості дитини. «Повноцінне навчання, тобто навчання, яке розвиває розумові сили і здібності, було б немислимим, якби не спеціальна спрямованість, скеро-ваність навчання — розвивати розум, виховувати розумну людину навіть за умови відносної незалежності розумового розвитку, творчих сил розуму від обсягу знань. Напруження власних зусиль, досягнутий працею успіх, радість розумової праці - ось три сходинки, піднімаючись по яких, дитина йде до міцних осмислених знань. Справжній учитель-вихователь ніколи не ставить оцінки, якщо бачить, що дитина не вміє вчитися, не розуміє, що від неї вимагається…» .

О.Я. Савченко до опосередкованих засобів відносить особистісно орієнтоване, гуманне спілкування, різні прийоми заохочення допитливості, виникнення позитивних інтелектуальних почуттів (емоційність навчання), формування самостійності думки, нагромадження і осмислення цілеспрямованих спостережень, підтримка розумових зусиль дитини, розвиток асоціативного мислення, уяви. Не менш важливими є розвивальна насиченість змісту (саме це здійснено у Державному стандарті загальної початкової освіти і програмах, розроблених переважно науковцями лабораторії початкової освіти Інституту педагогіки АПН України), естетична і розвивальна привабливість навчального середовища в класі та інших рекреаціях. [3.40].

Особливо важливо розвивати допитливість, уміння запитувати, підтримувати різними засобами дослідницьку поведінку.

Виникнення у дітей запитань, різних пошукових дій, перевірка своїх сил у процесі пошукової діяльності, вільного вибору завдання виховує самостійне мислення. Орієнтація програм на розвиток творчості дітей сприяла створенню у багатьох класах рукописних журналів, театральних студій, виготовленню конструкторських «саморобок» тощо. Все це заохочує не лише здібну, а й «слабку» дитину випробувати себе у різних видах творчості, відчути впевненість у своїх силах.

Прямі засоби формування в учнів умінь навчатися — використання систем розвивальних вправ і завдань багатофункціонального характеру.

Перша група: розвиток процесів сприймання, уяви, формування організаційних, логікомовленнєвих, загальнопізнавальних, оцінних і контрольних умінь та навичок.

Друга група, виконання учнями готових і самостійно складних конструктивних, фантазійних, творчих завдань засобами слова, образу, практичної дії.

Третя група: включення у навчальний процес завдань комплексного характеру, у яких провідна навчальна дія підживлюється, збагачується за рахунок інших (трудові дії - музичним і віршованим супроводом; словесні творчі роботи — одночасним сприйманням живопису; орфографічні вправи — музичним ритмом та ін.).

Четверта група: використання всіляких опор, алгоритмів, моделей (особливо тих, які створюються дітьми у співпраці з учителем і стимулюють їхні самостійні міркування, допомагають молодшим школярам переходити від конкретного до узагальнених способів дій).

Усі групи завдань опрацьовані О. Я. Савченко у підручниках «Читанка» (2−4 класи), а також на міжпредметному рівні у навчальному комплексі для молодших школярів («Барвистий клубок», «Розвивай свої здібності», «Умій учитися»). Для вчителів ці ідеї відображено у книжках «Сучасний урок у початкових класах», «Дидактика початкової школи», «Методика читання у початковій школі» .

Вчителям найскладніше реалізувати такі напрями розумового виховання, як розвиток в учнів сенсорних умінь і формування у кожного школяра індивідуального досвіду самостійної творчої праці. Вважається, що у дитини, яка приходить до школи, добре розвинені процеси сприймання. Насправді ж їх формування не завершене, а тільки розпочинається у дошкільному віці. Тому у початкових класах обов’язково слід цілеспрямовано розвивати і вдосконалювати в учнів уміння бачити, спостерігати, уважно слухати, відтворювати, вправно діяти обома руками. Адже без точного і всебічного сприймання зовнішніх ознак і властивостей об'єктів (колір, форма, величина, опір матеріалу, розташування в просторі тощо) активне мислення молодшого школяра, пізнання внутрішніх властивостей предметів неможливе.

Доречно тут нагадати думку В. О. Сухомлинського про те, що, Дивитися — ще не означає бачити. Уміння бачити, уміння помічати те, що, на перший погляд, не відрізняється чимось особливим — це, образно кажучи, повітря, на якому тримаються крила думки, першоджерело розуму, думки, мислення — у навколишньому світі; у тих явищах, які людина бачить, пізнає, які викликають у неї інтерес" .

Володіння умінням учитися програмує індивідуальний досвід успішної праці учня, запобігає перевантаженню, сприяє пізнавальній активності, ініціативі, раціональному використанню часу і засобів учіння. Не менш важливо, що людина, яка звикла самостійно вчитися, не губиться в новій пізнавальній і життєвій ситуації, не зупиняється, якщо немає готових рішень, не чекає підказки, а самостійно шукає джерела інформації, шляхи розв’язання, бо уміння вчитися змінює стиль мислення і життя особистості.

Розкриття змісту і обсягу поняття «уміння самостійно вчитися» зумовлене тим, як ми розуміємо сутність процесу навчання. У сучасній психології і дидактиці це цілеспрямована взаємозв'язана діяльність вчителя і учнів, яка охоплює мотивацію, цілепокладання, планування, підготовку та її здійснення, рефлексію і оцінювання результатів (Г.С. Костюк, Д.Б. Ельконін, В. В. Давидов, В.В. Рєпкін, І.Я. Лернер, А. В. Хуторський, С. Д. Максименко та ін.). Психологічною основою такого розуміння є визначення О.М. Леонтьєвим загальної структури діяльності людини, яка охоплює такі компоненти, якот:

Потреба і мотивація, що зумовлюють мету діяльності.

Дії, операції для її розв’язку.

Пізнавальні процеси, що забезпечують функціонування діяльності (увага, пам’ять, сприймання та ін.).

Тільки розуміючи діяльність як цілісний і багатофункціональний процес, можна обґрунтувати склад її компонентів з урахуванням специфіки навчальної діяльності.

Зі структури навчальної діяльності випливає, що вміє самостійно вчитися той учень, який:

сам визначає мету діяльності або розуміє і приймає ту, яку ставить учитель;

виявляє зацікавленість навчанням, докладає вольових зусиль;

організовує свою працю для досягнення результату;

добирає або знаходить потрібні знання, способи для розв’язання задачі;

виконує у певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дїї, прийоми, операції;

усвідомлює свою діяльність і прагне її удосконалити;

володіє уміннями і навичками самоконтролю і самооцінки.

Такий перелік складових характеризує розгорнуту, розвинену навчальну діяльність. Як показують численні психологічні і дидактичні дослідження, зазначене утворення не набуває достатнього розвитку без цілеспрямованого поступового формування його кожного компонента.

Ядром самостійної навчальної діяльності є індивідуальна мислительна діяльність учня. Це той процес, до якого багато вчителів спонукають дитину коротким словом «Думай!». Наказуючи учневі думати, мало хто уявляє повною мірою, що у цей напружений момент йому треба досить швидко і безпомилково на очах усього класу виконувати різні мислительні операції, серед багатьох способів вибрати один. Як полегшити шлях до самостійного мислення? Очевидно, слід не пускати його на самоплив, а цілеспрямовано допомагати дітям набувати успішний досвід у цій справі. Оскільки мислительних операцій багато, то найперше, щоб формувати їх, треба знати, що їх об'єднує і у чому специфіка кожної.

Що ж є спільним? В основі всіх розумових дій лежать процеси аналізу і синтезу, тобто розкладання і об'єднання. Виконуючи їх, учень спостерігає, виділяє ознаки, частини, диференціює, знаходить зв’язки і т.ін. Тому формування кожного загальнопізнавального вміння передбачає опору на ці операції. Спільними є і критерії сформованості пізнавальних уміїїь. Зокрема, учень повинен знати сутність даного способу дії і вміти ним самостійно користуватися (Н.О. Менчинська, П.Я. Гальперін, К.М. Кабанова-Меллер, Н.Ф. Тализіна). Тому, закінчуючи початкову школу, дитина має знати не тільки що таке, скажімо, узагальнення, порівняння, а й які операції у якій послідовності треба виконати.