Виявлення закономірностей конструювання кримінально-правових санкцій у контексті законодавчої діяльності

Виявлення закономірностей конструювання кримінально-правових санкцій у контексті законодавчої діяльності

Пошук шляхів вдосконалення кримінального законодавства є одним із головних завдань кримінально-правової науки.

Особлива роль у застосуванні кримінального закону належить кримінально-правовим санкціям, від конструкції яких залежить не тільки вибір покарання, що застосовується до винної особи, але й застосування інших інститутів кримінального права.

Такі аспекти механізму конструювання кримінально-правових санкцій, як вибір видів і розмірів покарання, співвідношення із санкціями суміжних видів злочинів, побудова санкцій кваліфікованих складів злочинів завжди викликали науковий інтерес та були предметом численних наукових досліджень.

Загальноприйнятим вважається, що під час конструювання кримінально-правових санкцій повинні враховуватися: об'єкт кримінально-правової охорони, суспільна небезпека діяння (спосіб, засоби, знаряддя, час, місце, обстановка, злочинні наслідки); особа злочинця (рецидив, форма вини, мотив, ціль злочину); вид і розмір покарань за злочини, які є близькими виду і характеру. Однак, яким чином ці обставини повинні впливати на межі кримінально-правових санкцій, науковці, на жаль, відповісти не можуть. Ні в науці кримінального права, ні в правозастосовній діяльності так і не визначено чітких правил конструювання кримінально-правових санкцій.

Про неможливість встановлення закономірності визначення верхніх та нижніх меж санкцій неодноразово йшла мова в науковій літературі [1, с. 53; 2, с. 9].

При цьому, як справедливо зазначав професор М. Д. Шаргородський, законодавець повинен так виразити свою думку в законі, щоб ця думка знаходила в ньому найбільш досконале вираження [3, с. 82].

Відсутність же чітких і зрозумілих критеріїв конструювання кримінально-правових санкцій негативно позначається на реалізації кримінального закону.

Важливим із позиції характеристики кримінально-правових санкцій є аналіз критеріїв та закономірностей їх конструювання.

Під закономірністю розуміється об'єктивно наявний, постійний і необхідний взаємозв'язок між предметами, явищами або процесами, що випливає з їхньої внутрішньої природи, сутності [4, с. 157].

Дослідженням окремих питань конструювання та вдосконалення інституту кримінально-правових санкцій займалися такі вчені, як Ю.В. Баулін, Н.О. Беляєв, В. М. Бурлаков, Б.В. Волженкін, Н. М. Гальперин, С.І. Дементьєв, Ю.А. Демідов, Т. А. Денисова, В. К. Дуюнова, В. М. Коган, І.Я. Козаченко, А. П. Козлов, М. Й. Коржанський, Л.Л. Кругліков, В. М. Кудрявцев, О. М. Литвак, Н. А. Орловська, В. О. Туляков, Ю.В. Філей, О. Г. Фролова. Незважаючи на численні дослідження, присвячені цій проблематиці, окремі питання вдосконалення кримінально-правових санкцій потребують подальшого наукового осмислення.

Кримінально-правова норма не може створюватися довільно, не піддаючись законам логіки та вже наявним нормативним приписам, тому конструювання кримінально-правових норм повинно мати певні закономірності.

Кримінальний закон, як і будь-який інший закон у нашій державі, перед тим, як власне стати законом, проходить встановлену Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» процедуру його розгляду, прийняття та набрання чинності, і саме цей процес дає змогу встановити відповідні підстави та передумови криміналізації та пеналізації суспільно небезпечних діянь.

Хоча сам процес законодавчої діяльності є предметом дослідження конституційного права, нас він буде цікавити в контексті формування кримінально-правових приписів, і з цього, на нашу думку, повинно починатися вивчення будь-якої проблематики кримінальної законотворчості.

Тому метою дослідження є визначення закономірностей конструювання кримінально-правових санкцій на основі аналізу законодавчої діяльності в зазначеному напрямі та вироблення рекомендацій щодо вдосконалення кримінального закону.

З урахуванням того, що в науковій літературі існує декілька підходів щодо визначення санкції [5, с. 57], відразу зазначимо, що в рамках статі ми розглядатимемо санкцію лише як другий абзац статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України (далі - КК України), у якій зазначені вид і розмір (строк) покарання за вчинення конкретного злочину.

На підставі даних офіційного сайта Верховної Ради України нами була проаналізована законотворча діяльність Верховної Ради України за 20 142 016 роки в частині порядку прийняття Законів України про внесення змін до КК України, у яких передбачалось внесення змін до санкцій та диспозицій статей (частин статей) Особливої частини КК України, так як останні (диспозиції) перебувають у діалектичному зв’язку із санкціями. У рамках нашого дослідження ми проаналізуємо процес прийняття Законів України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-УІІ, «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-УІІ, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій законної професійної діяльності журналістів» від 14 травня 2015 року № 421-Уііі, «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення захисту професійної діяльності журналістів» від 4 лютого 2016 року № 993-УІІІ, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей подання службовими особами декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру у 2016 році» від 15 березня 2016 року № 1022-УІІІ.

Так, наприклад, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення захисту професійної діяльності журналістів» від 4 лютого 2016 року № 993-УІІІ [6] стаття 171 КК України (перешкоджання законній професійній діяльності журналіста) була викладена у новій редакцій:

• 1. Незаконне вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених журналістом матеріалів і технічних засобів, якими він користується у зв’язку із своєю професійною діяльністю, незаконна відмова у доступі журналіста до інформації, незаконна заборона висвітлення окремих тем, показу окремих осіб, критики суб'єкта владних повноважень, а так само будь-яке інше умисне перешкоджання здійсненню журналістом законної професійної діяльності - караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
• 2. Вплив у будь-якій формі на журналіста з метою перешкоджання виконанню ним професійних обов’язків або переслідування журналіста у зв’язку з його законною професійною діяльністю — караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років.
• 3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, якщо вони були вчинені службовою особою з використанням свого службового становища або за попередньою змовою групою осіб, — караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Частини 2 та 3 фактично є наслідком поділу частини 2 статті 171 КК України редакції 2001 року (переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою) з незначними змінами. При цьому нам не зрозуміло, чим керувався законодавець, визначаючи їх кримінально-правові санкції. Зокрема, не зрозуміло чому, наприклад, частина 3 статті 171 КК України в новій редакції передбачає штраф від двохсот до п’ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тоді як фактично за ступенем суспільної небезпечності вона практично не відрізняється від частини 2 статті 171 КК України редакції 2001 року, яка передбачала штраф до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Ні у висновку профільного комітету (Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності) [7], ні у висновку Головного науково-експертного управління [8] питання конструювання кримінально-правових санкцій вказаних нових складів злочинів не вивчалося. При цьому цілком справедливі зауваження Головного науково-експертного управління щодо недоцільності доповнення об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 171 КК, такою ознакою, як «незаконне вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених журналістом матеріалів і технічних засобів, якими журналіст користується у зв’язку зі своєю професійною діяльністю», оскільки воно є одним із проявів умисного перешкоджання законній професійній діяльності журналіста та повною мірою охоплювалося частиною 1 статті 171 КК України редакції 2001 року, до уваги законодавець не взяв.

Законом України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-УІІ [9] КК України було доповнено статтею 366−1 (декларування недостовірної інформації) такого змісту: «Подання суб'єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», або умисне неподання суб'єктом декларування зазначеної декларації - карається позбавленням волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка. Суб'єктами декларування є особи, які відповідно до частин першої та другої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» зобов’язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування".

Головним науково-експертним управлінням [10] були висловленні заперечення щодо встановлення кримінальної відповідальності за «декларування недостовірної інформації»: по-перше, будь-який законопроект, метою якого є криміналізація нових діянь, розширення обсягу кримінальної відповідальності чи зміна передбачених законом ознак об'єктивної сторони певного злочину, повинен мати серйозне наукове обґрунтування. Проте обґрунтування такого роду в доданих до законопроекту документах відсутнє; по-друге, наведення завідомо неправдивих відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, без настання яких-небудь суспільно небезпечних наслідків само по собі не досягає рівня суспільної небезпеки, достатньої для визнання таких дій злочинами. Звільнення такої особи із займаної посади, яке може бути передбачене і без встановлення кримінальної відповідальності, є цілком достатньою мірою відповідальності за відповідні дії; по-третє, опис забороненого діяння у тексті статті 366−1 КК (у редакції проекту) дає можливість для досить серйозних зловживань, оскільки на практиці буде неможливо відмежувати надання «завідомо неправдивих» відомостей від простої арифметичної помилки, яка може бути допущена в тексті декларації. Отже, на практиці відповідна стаття з огляду на цю обставину або не буде застосовуватися взагалі, або ж буде застосовуватися шляхом притягнення до відповідальності за будь-яку неточність у тексті декларації, що може привести до масових безпідставних порушень прав громадян.

Не викликає сумніву, що кожне із зазначених зауважень заслуговує на увагу та мало бути предметом довгих та виважених дискусій. При цьому висновок Головного науково-експертного управління, датований 6 жовтня 2014 року, а вже 14 жовтня 2014 року Закон України «Про запобігання корупції» був прийнятий в цілому, КК України був доповнений статтею 366−1, редакція якої тотожна редакції цієї статті, запропонованій у законопроекті.

Питання конструювання кримінально-правової санкції не обговорювалося, оскільки Головним науково-експертним управлінням взагалі була поставлена під сумнів необхідність криміналізації зазначеного діяння. Санкція, як і вся стаття, була прийнята в редакції, запропонованій ініціатором законопроекту.

Згодом законодавець у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей подання службовими особами декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру у 2016 році» від 15 березня 2016 року № 1022-УІІІ (далі - ЗУ № 1022-УІІІ від 15 березня 2016 р.) [11] виклав у новій редакції абзац другий статті 366−1 КК України (кримінально-правову санкцію): караються штрафом від двох тисяч п’ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (при цьому визначити, чому була вибрана саме така конструкція кримінально-правової санкції, не представляється можливим); та доповнив примітку абзацом другим такого змісту: відповідальність за цією статтею за подання суб'єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації стосовно майна або іншого об'єкта декларування, що має вартість, настає у випадку, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму понад 250 мінімальних заробітних плат.

Так, якщо для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 366−1 КК України в редакції Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 р., достатньо було подати суб'єктом декларування в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, будь-які недостовірні відомості, і за це можна було призначити особі покарання у вигляді позбавлення волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, то для притягнення до кримінальної відповідальності за декларування недостовірної інформації стосовно майна або іншого об'єкта декларування, що має вартість, відповідно до ст. 366−1 КК України в редакції ЗУ № 1022-УІІІ від 15 березня 2016 р., необхідно, щоб такі відомості відрізнялися від достовірних на суму понад 250 мінімальних заробітних плат, що станом на 1 грудня 2016 року становило понад 400 000,00 гривень. При цьому в кримінально-правовій санкції в альтернативі з’явилися такі покарання, як штраф від двох тисяч п’ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та громадські роботи на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, що свідчить про пом’якшення кримінальної відповідальності. Ми в цілому підтримуємо внесення змін до примітки статті 366−1 КК України в розрізі встановлення вартості майна або іншого об'єкта декларування, недостовірні відомості про які подаються в декларації, однак порівняно із санкцією статті 3661 КК України в редакції Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 р. зміна санкції статті 366−1 КК України в редакції ЗУ № 1022-УІІІ від 15 березня 2016 р., з урахуванням внесення змін до примітки, має нелогічний вигляд. Кримінальна відповідальність повинна була не пом’якшуватися, а посилюватися.

Примітно зазначити, що законодавець не врахував зауваження Головного науково-експертного управління [12] відносно необхідності.

забезпечення принципу єдності термінології під час конструювання кримінально-правових норм і встановлення замість розрахункової одиниці «мінімальна заробітна плата» «неоподаткований мінімум доходів громадян», який використовується у КК України, за винятком примітки до статті 160 КК України. Зазначене зауваження, можливо, безпосередньо й не стосується конструювання кримінально-правових санкцій, але чітко ілюструє нехтування Верховною Радою України з позиції правил законодавчої техніки цілком слушних пропозицій. Це, зокрема, підтверджується й тим, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774-УІІІ у примітці до статті 366−1 КК України «мінімальна заробітна плата» була замінена на «прожитковий мінімум для працездатних осіб».

Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII [13] Кримінальний кодекс України було доповнено статтею 332−1 (порушення порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї) такого змісту:

• 1. Порушення порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї з метою заподіяння шкоди інтересам держави — караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк та з конфіскацією транспортних засобів.
• 2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, — караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією транспортних засобів.
• 3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією транспортних засобів.

При цьому у першій редакції проекту зазначеного вище закону стаття 332−1 КК України була дещо іншої редакції, так, зокрема, у диспозиції частини 1 статті 332−1 КК України не була зазначена «мета заподіяння шкоди інтересам держави», та була суворіша санкція. Це один із тих випадків, коли на занадто суворі санкції було вказано у висновку Головного науково-експертного управління [14], і ці зауваження були враховані під час прийняття остаточної редакції закону. Фактично це є єдиним випадком (з тих законопроектів, що ми вивчили), коли конструюванню санкцій була приділена увага.

Хоча законотворча діяльність і проходить певні стадії, законопроект обговорюється в профільному комітеті, Головному юридичному управлінні, Головному науково-експертному управлінні, визначити, яким чином конструюються відповідні кримінально-правові санкції, практично неможливо.

Частково це пояснюються тим, що Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» в тій частині, що регулює порядок реєстрації та розгляду законопроектів, містить достатньо загальні вимоги щодо змісту документів, які мають супроводжувати законопроект, особливо тих, у яких міститься обґрунтування необхідності прийняття відповідного закону. Обґрунтування конструювання або зміни наявних кримінально-правових санкцій повинно здійснюватися ще на рівні пояснювальної записки, обов’язково повинно бути як предметом розгляду профільного комітету, так і Головного юридичного управління та Головного науково-експертного управління.

Зазначений вище аналіз кримінальної законотворчості без перебільшення дає змогу зробити висновок, що під час прийняття кримінальних законів кримінально-правові санкції практично не обговорюються і зазвичай залишаються в редакції, запропонованій у законопроекті.

Єдиною закономірністю конструювання кримінально-правових санкцій, що вдалося встановити в рамках цього дослідження, є безсистемний характер їх конструювання.

Часткове виправлення зазначеної негативної тенденції, на нашу думку, можливе шляхом удосконалення законодавства, а саме встановлення обов’язку ще в пояснювальній записці до законопроекту обґрунтовувати вибір відповідної конструкції (моделі) кримінально-правової санкції та обов’язковості здійснення наукової та юридичної експертизи законопроекту не лише в контексті доцільності криміналізації суспільно небезпечного діяння, а й у розрізі відповідної кримінально-правової санкції.

Література

кримінальний закон санкція правовий.

• 1. Висновок Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України до проекту Закону України «Про запобігання корупції» (реєстраційний номер: 5113) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://w1.c1.rada. gov.ua/pls/zweb2/webproc4₁? pf3511=52 247.
• 2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей подання службовими особами декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру у 2016 році: Закон України № 1022-VlIl від 15 березня 2016 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1022−19.
• 3. Висновок Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей подання службовими особами декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру у 2016 році» (реєстраційний номер: 3755) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc4₁? pf3511=57 642.
• 4. Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України: Закон України № 1207-'УЇЇ від 15 квітня 2014 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1207−18.
• 5. Висновок Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України до проекту Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (реєстраційний номер: 4473−1) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4₁? pf35П=50 320.