Інформаційна складова в забезпеченні кримінологічної безпеки

Статтю присвячено питанням забезпечення кримінологічної безпеки, що розглядається як інтегративна складова національної безпеки, а також ролі інформаційної складової та інформаційної сфери життєдіяльності суспільства в її забезпеченні.

Ключові слова: кримінологічна безпека, національна безпека, злочинність, загроза, інформаційна система, інформаційна сфера, інформаційна безпека.

Непересічне значення розвитку ідеї кримінологічної безпеки зумовлюється необхідністю формування нової ідеології протидії злочинності, переорієнтування правоохоронної системи з постійного пошуку кримінологічних загроз на реальне виконання головного завдання — забезпечення безпеки особи, суспільства й держави від злочинних посягань.

Проблеми забезпечення кримінологічної безпеки, у тому числі з точки зору інформаційної складової, досліджувались у працях О. Костенка, А. Шаваєва, Г. Горшенкова, В. Плєшакова, А. Тер-Акопова, В. Заплатинського, Т. Мельничук, Ю. Мельникова, Д. Симоненка, Б. Бідової, С. Лєбєдєва, Є. Скулиша, О. Фоміна, М. Клейменова, М. Бабаєва, В. Дрьоміна, С. Шабанова, М. Шелухіна та інших учених.

У статті планується розглянути перспективи забезпечення кримінологічної безпеки та роль у цьому інформаційної складової.

Оскільки оцінка реалій кримінологічної обстановки, що склалася на сьогодні, дозволяє дійти висновку, що сучасний стан злочинності й рівень боротьби з нею є одними з основних факторів, які дестабілізують соціально-економічну та політичну обстановку. Забезпечення безпеки особи, суспільства й держави від загроз злочинних посягань входить до числа найбільш пріоритетних завдань усіх інститутів державної влади в Україні. Зростання суспільної небезпеки, жорстокості, різноплановості та «всюдисущості» злочинних проявів на фоні посилення організованості й професіоналізму дій злочинців та корумпування публічної сфери зумовлює стан знервованості населення, побоювання й усвідомлення особою стану безпорадності перед кримінальною загрозою. З криміналізацією різних сфер життєдіяльності держави й суспільства збільшується кількість ризиків, пов’язаних зі злочинністю, інтересами криміналітету та корумпованої влади. Натомість заходи забезпечення безпеки від злочинних посягань, розроблювані в межах чинної концепції національної безпеки, спрямовуються переважно на «боротьбу зі злочинністю», що відповідає усталеному науковому підходу та практиці протидії злочинності, за змістом яких єдиним об'єктом впливу залишаються злочинність (злочини) і злочинці. Однак нагальною потребою сьогодення є розширення сфери забезпечення безпеки людини, суспільства й держави від злочинних посягань завдяки таким напрямам, як захист об'єктів від злочинних посягань, робота з потерпілими (у тому числі потенційними), ускладнення здійснення злочинної діяльності, мінімізація соціальних наслідків злочинних посягань, роз’яснювально-просвітницька діяльність тощо, не зводячи її винятково до впливу на злочинність і злочинців. Тобто фактично мова йде про кримінологічну безпеку та її забезпечення [1; 2; 3; 4; 5].

З огляду на те, що згідно зі ст. 3 Закону України «Про основи національної безпеки України» об'єктами національної безпеки є людина й громадянин (їхні конституційні права та свободи), суспільство (його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні й матеріальні цінності, інформаційне та навколишнє природне середовище й природні ресурси), держава (її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність), можна стверджувати, що національна безпека являє собою комплексний феномен (метасистему), складовими якого є безпека відповідних об'єктів у кожній сфері їх життєдіяльності [6]. Однак оскільки держава й суспільство не становлять самостійних екзистенційних центрів, то слід брати до уваги, що «життєдіяльність» останніх, їх участь у соціальних процесах і суспільних відносинах у будь-якому разі здійснюється за посередництва людини. Отже, безпека людини являє собою систему, яка є складовою метасистеми національної безпеки, що, відповідно, зумовлює доцільність антропоценричного підходу до розробки концепції національної безпеки. Це повною мірою знайшло відображення в теорії кримінологічної безпеки [7]. Чи належить у цьому сенсі кримінологічна безпека до складових національної безпеки поряд з інформаційною, економічною, політичною та іншими видами безпеки? Не маючи самостійного, зумовленого галузевим поділом залежно від сфери життєдіяльності особи, суспільства й держави об'єкта, вона є радше якісним аспектом, «зрізом» національної безпеки в її повному комплексному прояві, що визначається специфікою загроз усьому спектру складових національної безпеки. Фактично кримінологічна безпека є «безпекою національної безпеки» та «безпекою» її окремих складових від протиправних посягань.

У контексті інтегративного характеру кримінологічної безпеки неможливо не згадати про інформаційну безпеку внаслідок її подібного характеру й системотвірного значення для національної безпеки. Так, інформаційна безпека є не лише самостійною складовою національної безпеки, а й невід'ємною інтегрованою частиною політичної, економічної, оборонної та інших складових національної безпеки, оскільки в соціальних системах залежність має інформаційну природу. Зокрема, має місце вплив різних компонентів інформаційної дії на внутрішню структуру інтересів (життєвих цінностей, соціальних пріоритетів, внутрішніх настанов) соціальних об'єктів (соціальні групи, окрема особистість) та на еволюцію їх зовнішньої соціальної поведінки [8], оскільки інформаційна сфера не лише існує самостійно, утворюючись сукупністю певних елементів (суб'єктів інформаційних процесів, інформації, призначеної для використання суб'єктами інформаційної сфери, інформаційної інфраструктури, суспільних відносин, що складаються у зв’язку з формуванням, зберіганням, передачею та розповсюдженням інформації), а й забезпечує функціонування та взаємозв'язок інших сфер життєдіяльності суспільства, у тому числі й оцінку загроз їх безпеці [9; 10; 11].

Такий особливий статус інформаційної сфери (і, відповідно, інформаційної безпеки) зумовлюється тим, що суб'єкти інформаційної сфери та окремі елементи її інфраструктури можуть об'єднуватися загальним поняттям інформаційної системи, тобто системи, яка здійснює отримання вхідних даних, їх обробку та (або) зміну власного внутрішнього стану, видачу результату або зміну власного зовнішнього стану. Метою існування інформаційних систем, що діють у кібернетичному й соціальному просторі, є зміна у своїх інтересах поведінки інших інформаційних систем або ж підтримання їх поведінки незмінною. Для цього може застосовуватись як інформаційний, так і механічний (фізичний) вплив, однак останній є ефективним не для всіх інформаційних систем (зокрема, небіологічних), тому завжди супроводжується відповідними інформаційними впливами, які є безконтактними й сугестивними. Кожна інформаційна система, здатна за вхідними даними відпрацьовувати той чи інший алгоритм, може розглядатись як об'єкт інформаційного впливу, під яким розуміється вплив із використанням засобів, що дозволяють здійснювати з інформацією, яка передається, обробляється, створюється, знищується чи сприймається, заплановані дії, або ж цілеспрямована передача інформації (у більш загальному вигляді) [12]. Отже, будьяка подія або дія, у тому числі взаємодія інформаційних систем, зумовлюється отриманням інформації (або потребою в ньому) та продуціює актуалізовану або потенційну інформацію, оцінюється інформаційними системами внаслідок сприйняття такої інформації. Саме ця закономірність спричиняє «проникнення» інформаційної сфери до інших сфер життєдіяльності суспільства та обґрунтовує особливий статус інформаційної безпеки, причому в ході розвитку технічного прогресу залежність інших сфер національної безпеки від безпеки інформаційної все більше зростатиме.

Особливу роль інформаційна сфера відіграватиме також у забезпеченні кримінологічної безпеки. Поперше, інформаційна сфера є однією із самостійних сфер життєдіяльності об'єктів кримінологічної безпеки, що потенційно потерпає від кримінальних загроз, причому забезпечення інформаційної безпеки, у тому числі від кримінальних загроз, справлятиме позитивний вплив на забезпечення кримінологічної безпеки об'єктів в інших сферах їх життєдіяльності. Подруге, власне визначення кримінологічної безпеки включає інформаційний фактор — усвідомлення захищеності від кримінальних загроз, що передбачає наявність та оцінку інформації про стан захищеності. Потретє, з точки зору теорії інформації діяльність правоохоронних органів із викриття, знешкодження й прогнозування кримінальних загроз носить насамперед інформаційний характер (являє собою процес збирання, аналізу та використання інформації), як і власне процес вчинення злочину, як пов’язаного, так і не пов’язаного з використанням механічних інформаційних систем (злочинець оцінює інформацію щодо потенційного потерпілого, предмета або об'єкта злочину, можливі результати своїх дій тощо, займається інформаційним пошуком у процесі готування до злочину, здійснює безпосередній інформаційний вплив на потерпілого шляхом погроз, шантажу тощо; навіть у разі вчинення злочинів без попередньої підготовки має місце отримання від зовнішнього середовища інформації, у тому числі опосередкованої, що спонукає до певних дій, та реакції на неї, яка у свою чергу змінює об'єктивну реальність і, відповідно, лишає по собі інформацію). Це дозволяє вести мову про доцільність досліджень, спрямованих на розкриття відповідних закономірностей інформаційної сфери й інформаційної складової національної безпеки. Використання їх результатів у подальшому розвитку теорії кримінологічної безпеки як системи знань про стан захищеності життєво важливих та інших істотних інтересів особи, суспільства й держави від злочинних посягань та їх загроз, а також про діяльність щодо зниження небезпеки кримінальних загроз, забезпечення віктимологічного захисту об'єктів і предметів злочинних посягань та віктимологічної профілактики сприятиме перенесенню змістовного акценту з об'єкта нападу (злочинність) на об'єкт захисту (особа, суспільство, держава), тобто на ті цінності, яким має гарантуватися кримінологічна безпека, ефективне прогнозування кримінологічної безпеки та її антропоцентризація з відповідним внесенням істотних коректив у підхід до розробки концепції національної безпеки. У теоретичному сенсі мова йде про принципово новий підхід до формування фундаментальних базових ідей, на яких має будуватися державна кримінальна та кримінологічна політика, орієнтована не на традиційне викриття й покарання персоніфікованого зла, а на реальний захист кожної особи від такого зла [14; 15].

Розвиток концепції кримінологічної безпеки, сутність якої полягає у визначенні захисту кожної конкретної особи кінцевою метою та найвищим сенсом правоохоронної політики, з огляду на особливості значення інформаційного підґрунтя життєдіяльності людини та суспільства в сучасному світі передбачає вирішення нових завдань, не лише спрямованих на досягнення власне кримінологічної мети, а й таких, що здійснюють істотний внесок у забезпечення всіх складових національної безпеки (економічної, екологічної, військової, політичної, техногенної, інформаційної тощо) та сприяють побудові правової держави, в умовах якої попередження злочинів і зниження рівня злочинності розглядаються не як кінцева, а як проміжна мета.

кримінологічний безбека інформаційний національний.

ЛІТЕРАТУРА

• 1. Плешаков В. А. Криминологическая безопасность и ее обеспечение в сфере взаимовлияния организованной преступности и преступности несовершеннолетних: дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08 / В. А. Плешаков; Академия управления МВД России. — М., 1998. — 323 c.
• 2. Плешаков В. А. Криминологическая безопасность в системе общественной безопасности /
• 3. А. Плешаков, Н. Д. Нечевина // Предупреждение преступности и обеспечение безопасности в городах: Материалы международной науч.-практ. конф. (7−8 апреля 1999 г.). — М.: Моск. юрид. ин-т МВД России, 1999. — С. 135−144.
• 4. Шаваев А. Г. Криминологическая безопасность негосударственных объектов экономики / А. Г. Шаваев. — М.: ИНФРА-М., 1995. — 128 с.
• 5. Репецкая А. Л. Организованная преступность в сфере экономики и финансов и проблемы борьбы с ней / А. Л. Репецкая. — Иркутск: Иркутский гос. унив-т, 2000. — 165 с.
• 6. Бабаев М. М. Криминологическая безопасность в системе национальной безопасности (опыт структурного анализа) / М. М. Бабаев, В. А. Плешаков // Криминологический журнал. — 2005. — № 7. — С. 5−9.
• 7. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http ://www.rada.kiev.ua
• 8. Каландаров К. Х. Устойчивое развитие: коммуникативные основания. Философский анализ / К. Х. Каландаров. — М.: Гуманитар. центр «Монолит», 1999. — 271 с.
• 9. Баранов А. А. Концептуальные вопросы информационной безопасности Украины / А. А. Баранов // Нормативно-правовая база защиты информации: сб. материалов. — К., 1997. -53−58.
• 10. Шерстюк В. П. Информационная безопасность в системе обеспечения национальной безопасности России, федеральный и региональный аспекты обеспечения информационной безопасности / В. П. Шерстюк // Информационное общество. — 1999. — № 5. — С. 3−5.
• 11. Лопатин В. Н. Информационная безопасность России: автореф. дисс. на соиск. науч. степ. докт. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория права и государства; история права и государства; история политических и правовых учений» / В. Н. Лопатин. — СПб., 2000. — 28 с.
• 12. Литвиненко О. В. Інформаційний простір як чинник забезпечення національних інтересів
• 13. України :монографія / О. В. Литвиненко, І.Ф. Бінько, В.М. Потіха. — К.: Чорнобильінтерінформ, 1998. — 50 с.
• 14. Расторгуев С. П. Информационная война / С. П. Расторгуев. — М.: Радио и связь, 1998. — 415 с.
• 15. Бердяев Н. А. О рабстве и свободе человека: опыт персоналистической философии / Н. А. Бердяев // Царство Духа и царство Кесаря / сост. и послесл. П. В. Алексеева. — М.: Республика, 1995. — C. 63.
• 16. Лебедев С. Я. Криминологическая безопасность в системе национальной безопасности России / С. Я. Лебедев // Российский криминологический взгляд. — 2006. — № 3. — С. 211−215.