Емотивність художнього твору як об'єкт дослідження лінгвістики

емоція страх мовний художній.

Емоції як предмет вивчення лінгвістики

Протягом останніх років науковці досягли значних результатів у дослідженні механізмів мовного вираження емоцій людини, що говорить, і мовної номінації, інтерпретації емоцій як об'єктивної сутності того, хто говорить і слухає. На даному етапі розвитку лінгвістики емоцій існує низка проблем, які визначають декілька головних напрямів досліджень, зокрема і комунікацію емоцій, категоризація емоцій та емотивний семантичний простір мови [34, с. 40].

Лінгвістика емоцій як наука сформувалась у ХХ ст. на основі психології та традиційного мовознавства. Проте до середини 70-х років проблема вираження емоцій не була основною в лінгвістиці, а роботи на цю тематику з’являлися досить рідко, та й взагалі, не становили великого інтересу.

З розвитком гуманістичної лінгвістичної парадигми, головні засади якої ґрунтуються на концентрації уваги на носієві та користувачу мови та їх психології, проблема емотивності мови стає однією з провідних. Висуваються різні концепції. Постають питанням «мовної вербалізації та концептуалізації» та «категоризації емоцій», виникнення емоції, «чи виходить вона зі слів і зворотів, чи йде від особистості, яка промовляє фрази», чи вона є поняттям мовним, чи когнітивним [34, с. 21].

Сьогодні, після десятків років досліджень у галузі лінгвістики, вивчення емоцій, на думку В.І. Шаховського, вийшло на новий рівень [34, с. 42]. Дослідник зауважує, що на відміну від французьких лінгвістів, які дотримувалися думки, що лише деякі слова мають емоційний компонент, а більшість словникового запасу мови має нейтральне забарвлення, російські психолінгвісти вважають такий поділ неправильним і переконані, що кожне слово може мати емоційний заряд [36, с. 81−92].

Розрізняють два способи вираження емоцій: вербальний (за допомогою мовних засобів) та невербальний (міміка, пантоміміка, жести тощо), або, як їх ще називає В.І. Шаховський Verbal language та Body language [33, с. 96]. Тобто, існує як мінімум дві семіотичні системи емоцій, які ще недостатньо вивченні. Та, судячи з того, що вже описано та систематизовано, було встановлено, що вербальний спосіб вираження емоцій переважає над невербальним у ряді характеристик, зокрема «надійності, швидкості, прямоті, ступені відвертості і якості (сили) декодування одержувачем» [34, с. 33]. Професори Бердсфіла та Мейерабіана провели дослідження у ході якого виявили, що словесна лексика складає менше 35%, в той час як за допомогою невербальних засобів спілкування передається більше 65% інформації [39, с. 17]. Це пояснюється тим, що не все можна передати за допомогою мови, адже мова бідніша за дійсність. Крім того, вербалізація емоцій не є точною, бо емоції ніколи не трапляються в чистому вигляді [41, с. 26−27].

Деякі вчені (зокрема, Н.М. Разінкіна, Ч. Стівенсон) пропонують розрізняти лексику, яка лише позначає емоції, і лексику, яка виражає їх [20, с. 20−22], [22, с. 129].

Інші дослідники (В.А. Чабаненко, Т.В. Аносова) при розгляді лексичних засобів для передачі емоцій виділяють серед них три групи:

• · мовні одиниці, які безпосередньо виражають емоції (це емоційні вигуки),
• · категорія слів, що називають або характеризують емоції людини,
• · мовні одиниці, які можуть і виражати, і передавати емоційне ставлення мовця до будь-якого предмета або явища.

Дослідники наголошують на тому, що в такому слові обов’язково наявна певна характеристика предмета й емоційне ставлення до нього. До цієї групи емоційних слів належать слова з суфіксами суб'єктивної оцінки [2, с. 7−8], [31, с. 147].

Загальна думка щодо класифікації емоцій полягає у їх чіткій дихотомії, тобто поділі за типом оціночного знака на: негативні і позитивні [8, с. 323].

Порівнюючи лексику з цієї точки зору, можна виявити, що у багатьох мовах емотивів з негативною оціночною семантикою в кількісному відношенні більше, ніж емотивів з позитивною оцінювальною семантикою в кількісному. [34, с. 47].

Існують й інші класифікації емоцій. Наприклад К. Ізард виокремлює такі емоції, як: щастя, подив, сум (смуток), відраза, гнів, страх [2, с. 33]. Більшість вчених класифікує емоції на позитивні та негативні [2; 7]. Така класифікація є дещо узагальнена, а самі поняття «позитивні, негативні емоції» потребують деякого уточнення. До негативних емоцій належать гнів, смуток, відраза, обурення [2, с. 34]. Інколи спалахи гніву, страху можуть сприяти виживанню особи, тоді як невиправдані, безпричинні спалахи гніву мотивують з’яву негативних емоцій. Переживання гніву супроводжується зміною кольору обличчя (від червоного до блідого), напруженням вен на чолі та шиї, розширенням ніздрів, міцним стисненням вуст, гучним мовленням, мобілізацією сил для боротьби або нападу [3].

Усі існуючі класифікації емоцій взаємодоповнюють одна одну. Дослідники виокремлюють ядерні та периферійні емоції; ті, які найбільш часто переживає людина, і ті, в яких потреба менша. В. Шаховський стверджує, що для вираження однієї й тієї ж емоції люди використовують різні мовні засоби [7, с. 33]. Різноманітні емоції, виражені словами, зрозумілі всім носіям певної мови тільки тому, що ці емоції - певна форма сприйняття світу. Мова проникає у внутрішню структуру людських емоцій, лексикалізуючи їх.