Фоносимволіка. 
Поетична фоніка

Звуки можуть мати символічне значення. Найхарактерніші символічні значення деяких звуків:

О — радість, відвага, сила духу.

А — голосіння, голосний крик, радість, страх, білий колір.

І - спокій, ніжність, кохання, краса, синь, захоплення, подив, переляк.

У — страх, сум, біль, жаль, передчуття смерті: Кружить, кружить над Рунами крук (І. Качуровський).

Г — грім, битва, гамір: «Гармидер, гамір, гаму гаї» (Т. Шевченко).

Л — любов, ніжність, м’якість, лагідний смуток:

Неначе ляля в льолі білій Святеє сонечко зійшло.

(Г. Шевченко) Р — суворість героїзм, рішучість, трагізм, рух.

За кражу, за войну, за кров, Щоб братню кров промити, просять.

І потім в дар тобі приносять З пожару вкрадений покров.

(Т. Шевченко) Шиплячі - свистячі, африкати (ж, ч, ш, дж, з, ц, с, дз) — брязкіт зброї, плин ріки, шум, смерть, шелест листя.

А. Ткаченко включає в фоніку інтонацію (лат. Шопо — голосно вимовляти). Інтонація — це фонетичний засіб мови. Елементи інтонації:

• 1) мелодика мови, вона виявляється у підвищеннях і пониженнях голосу (тону);
• 2) ритм (чергування наголошених і ненаголошених складів);
• 3) фразовий і логічний наголос, який служить засобом виділення окремих слів або груп слів у фразі;
• 4) темп мови (тривалість мовних відрізків і зупинок між ними).

Інтонація може бути мажорною, урочистою, сумною, гнівною, іронічною, наспівною, розповідною, запитальною, ствердною, запрошувальною, драматичною, меланхолійною.

Мовна мелодика не має строгого регламентованого темпу і тональності. Перерви у мелодиці називають павзами (грец. рашіз — припинення) — це перерва у мовленні, яка виконує роль словоподілу, вона відмежовує одну фразу від іншої. Павзи позначаються розділовими знаками: крапкою, комою, крапкою з комою. Не завжди розділові знаки позначають павзу. Порівняльні звороти «засіяла, як блискавка», «висока, як тополя» можна читати з павзою і без павзи.

Через інтонацію, темп, ритм твору виражається емоційний темпоритм — це поєднання темпу, ритму і емоційності. У «Цікавому літературознавстві» К. Фролової є розділ «Трактат про емоційний темпоритм і музичність у літературі», де знаходимо аналіз емоційного темцоритму творів П. Тичини і М. Рильського. У «Сонячних кларнетах» П. Тичини емоційний темпоритм імпульсивний, чергуються строфи з довгими рядками і рефрени:

Арфами, арфами ;

Золотими, голосними обізвалися гаї.

Самодзвонними:

Йде весна Запашна, Квітами-перлами Закосичена.

Емоційний темпоритм сповнений радісним передчуттям. Вірш «Плуг» сповнений динамікою і драматизмом. Короткі рядки змінюються довгими імпульсивними:

Вітер.

Не вітер — буря!

Трощить, ламає, з землі вириває… (з блиском! ударами!).,.

Емоційний темпоритм наявний і в прозі. Він передає внутрішній емоційний стан персонажа, автора або оповідача. Для прикладу наведемо уривки з різних творів, які представляють різні емоційні темпоритми. У творі М. Коцюбинського «Хмари» він сповнений руху, динаміки. Хмара, як і душа поета, несе в собі вогонь. Вона розтинає тишу, закликає прокинутися від сну: «Я знаю її. Вона… Неспокійна, вся насичена вогнем, вся пашача великим і праведним гнівом. Мчиться шалено по небу і підганяє ліниву землю золотою різкою… Вперед… вперед… І гука так, щоб всі почули, щоб ніхто не спав, щоб всі прокинулись…».

Приклад розважливого, спокійного, уповільненого темпоритму в «Зачарованій Десні» О. Довженка: «Не знаю, справді так воно було, чи то мені приснилось, чи, може, сни переплелись із спогадами і спогадами про спогади — вже не пригадую. Пам’ятаю тільки, що дід був дуже старий і що скидався він на образ одного з богів, які охороняли й прикрашали нашу стару хату».