Розділ 1. Теоретичні засади

Історичні особливості розвитку британської англійської мови в 19 столітті

Мова — це жива матерія, яка знаходиться в постійному розвитку і змінюється разом з культурою носіїв. Тому для того, щоб успішно оволодіти іноземною мовою і навчитися відчувати її, необхідно знати її історію, розуміти, чим зумовлені ті чи інші зміни.

Історія походження англійської мови іде далеко в минуле. В 1 тисячолітті нашої ери Британію населяли кельти (галли) — стародавні індоєвропейські племена. Більшу частину Британських островів завоювали римляни, а до 5−6 століття нашої ери Британію підпорядкували собі англосакси. Кілька областей залишилися не захопленими (Гірська Шотландія, Ірландія, Уеллс, Корноул). У цих областях збереглися місцеві мови (валлійська і галльський), які існують і сьогодні, і називаються кельтськими.

У 7−10 століттях нашої ери утворилася англо-саксонська народність, яка ввібрала в себе і елементи культури кельтів. Потім до Британії прийшли скандинави (вікінги), які говорили на давньоісландських мовою. Пізніше, у 1066 році землі Англії були завойовані французами. Так, мова та культура англосаксів змішалися з данцями, норвежцями та французами — звідси і беруть початок англійські народності.

За всю історію свого існування англійська мова зазнала безліч вторгнень, в результаті яких англосаксонське ядро обросло запозиченою лексикою. Кельтські мови, якими говорили в стародавній Британії, були майже повністю втрачені з приходом німецьких племен. Збереглися вони лише у віддалених районах Ірландії, Шотландії та Уельсу. Пізніше, в період вторгнення вікінгів, мова розвивалася під впливом давньоісландської.

Поворотним моментом стало завоювання англійського престолу нормандцями, які буквально нав’язували поширення французької мови. Довгий час французька вважалася мовою аристократії, англосаксонською ж говорили тільки простолюдини — це і послужило потужним поштовхом для перетворення і збагачення мови, який в результаті примусової асиміляції сформувався в знайомий нам варіант англійської. Завоювання Англії французами сильно позначилося на мові, на якій говорили в той час британці. Майже два тисячоліття французький мова була мовою, якою розмовляли англійські аристократи, англійська ж мова була поширена тільки серед простих людей. Це призвело до того, що в лексиці англійської мови з’явилося безліч французьких виразів, і словник мови вже містив у себе в два рази більше слів. Лексика англійської мови розділилася надвоє: у ній поряд зі словами німецького походження вживалася французька лексика. Це дуже добре відчувається і сьогодні. Результатом використання двох мов на сьогоднішній день є те, що в англійській мові існує багато слів-синонімів, які однакові за значенням, але різні за звучанням. Наприклад, слова вівця — sheep, корова — cow — слова німецького походження, а mutton — баранина і beef — яловичина — французького. Однак основою англійської все-таки залишилася лексика англосаксонського мови. З XIV століття в Британії англійська мова набуває статусу державного. Він є мовою, який використовують в юриспруденції, англійською мовою викладають у навчальних закладах та його вживають в літературі. У той час, коли почалися масові переселення британців до Америки, англійська мова знову зазнавав зміни в різних напрямках: він, то в якійсь мірі змінювався, то зберігав свої британське коріння. Три століття тому існував тільки один варіант англійської мови. На ньому говорили жителі Британії. Але історія не стояла на місці. У XVII-XIX століттях англійські мандрівники відкрили багато нових земель, які згодом заселялися англійцями або ставали колоніями Великобританії. Це острова Нової Зеландії, Індія, країни Азії та Африки, Австралія і Америка. Британський англійська мова почала поширюватися по світу. І в кожному регіоні мову еволюціонував і розвивався, збагачувалася його лексика, фонетика та орфографія. Емігранти поверталися на батьківщину, привозячи разом з новими технологіями і товарами і змінений в тій чи іншій мірі мову. Підводячи підсумки і намагаючись розібратися, що ж являє собою в даний час британський англійська мова, потрібно відзначити кілька моментів. Перше, на чому треба зупинитися, це той факт, що сьогодні британський англійська мова позбавлена однорідності, а друге — це те, що вона зовсім не схожа на ту англійську мову, яка існувала три століття тому. Розглядаючи сучасну англійську мову, можна виділити в ньому три типи: received pronunciation або BBC English — мову засобів масової інформації, стандарт, прийнятий у Великобританії, conservative — консервативний тип мови, якою розмовляють у парламенті і спілкуються члени королівської сім'ї та — мова, на якою розмовляє молодь, вона носить назвупросунутої англійської. Третій тип мови — просунутий — будучи мовою молоді, активно змінюється. У нього постійно вносяться слова з інших мов і елементи культури інших країн. Advanced english зазнає більшою мірою, ніж інші типи мови тенденцію до спрощення. Змінюється лексика британської англійської. З’являються назви нових явищ, що виникають у житті, а назва старих, вже існуючих, змінюється. Якщо говорити про фонетичні особливості британської англійської мови, то потрібно відзначити, що ця його частина змінилася більше, ніж всі інші частини. Відмінності діалектів мови полягає в їх фонетиці. Наприклад, слово «любов» — «love» звучить по-різному на різних діалектах англійської мови: на британському діалекті - «лав», на шотландському — «Лув», а на ірландському — «лів». І таких прикладів безліч. У американському варіанті англійської мови можна виділити три основні діалекти, які використовують у спілкуванні жителі Північної Америки (північний діалект), Південної Америки (південний діалект) і Центральної Америки (центральний діалект). Кожен з цих діалектів ділиться на субдіалекти. Південний діалект значно відрізняється від інших, він як би є основою, сутністю вимови, прийнятого в американській англійській мові. До класичної британської англійської мови ближче всього північний діалект. На ньому розмовляють жителі східного узбережжя. Саме сюди в роки еміграції переселилися вихідці з Великобританії. Якщо говорити про саме Об'єднане Королівство, то тут також мають місце різні діалекти, характерні для тієї чи іншої області. Так виділяють ірландський, валлійський, шотландський, південно-східний і південно-західний, центральний і північний діалекти. Найближче до класичної англійської мови є мова, якою спілкуються в Новій Зеландії, Австралії та Ірландії. Ці країни досить ізольовані з географічної точки зору, від інших країн. Саме тому англійська мова в них відносно не змінилася — вплив на неї її сторони мов та культури інших країн було обмежено. Основні відмінності діалектів цих країн полягає не так у самій фонетиці, як у мелодичності мови. Слова вимовляються рівніше, міжзубний звук th-замінюється звичайним, і т.д. Крім цього, ірландський діалект, в основу якого лягла кельтська мова, більш музична, милозвучна. У ньому присутні нейтральні голосні звуки між приголосними (це стосується вимови). Ритм австралійського діалекту повільніший, вимова позбавлена бурхливих інтонацій. Що ж стосується американської англійської мови, То можна сказати, що в Америці утворилася своя, зовсім нова мова. Тут британська англійська мова змінилася повністю. Нововведення були введені в фонетику, лексику і навіть у граматику, в саму стійку частину мови. Сьогодні американську англійську прийнято називати спрощеним варіантом британської англійської. Вже на початку XX століття англійська мова — це мова міжнародного спілкування. І вже тоді було піднято питання про вдосконалення викладання мови, яка включала б у себе вироблення певних ознак і засобів, які б дозволили з найбільшою ефективністю вивчати мову.