Комбінаторні зміни звуків

До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза.

Акомодація (від лат. accomodatio «пристосування») — зміна одного звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування сусідніх звуків.

При вимові звуків органи мовлення настроюються на наступний звук і таким чином відбувається накладання екскурсії наступного звука на рекурсію попереднього. Це добре відчутно, коли порівняти вимову голосних у таких парах слів, як дар і доза, той і тон. У слові доза відбувається огублення звука [д], а в слові тон — крім огублення [т], звук [о] під впливом звука [н] набуває носового відтінку.

Як бачимо, акомодація стосується впливу голосних на приголосні і навпаки.

В українській та інших слов’янських мовах голосні звуки змінюють свою артикуляцію під впливом м’яких приголосних. Після м’яких приголосних звуки [а], [о], [у], [е] стають більш передніми, більш закритими і більш напруженими. Пор.: саду [саду] і сяду [с" аду], тук [тук] і тюк [т'ук]; рос. сок [сок] і сёк [с'ок], сэр [сэр] і сер [с'эр].

Акомодація може бути двобічною: лягти [л'агтй], батько [бат* ко], няня [н'ан'а]. Таким чином, в українській мові маємо чотири [а] - [а], [а], [а], [а].

В англійській мові акомодації звуків майже немає. Можна лише говорити про більш відкрите [е] перед [1] і більш губне [ш] після [j]: [gel] «гель», [nju:] «новий». Однак в історії англійської мови явища акомодації були поширеними. Так, скажімо, після [w] голосний [а] перейшов в [о], бо губний приголосний [w] огублював голосний [а], що й зумовило цей перехід: what [wot] «що», was [woz] «був», quarrel [vjor (e)] «сварка», quality [Tcwoliti] «якість». Якщо в українській, як і в інших слов’янських та в англійській мовах, приголосні впливають на голосні, то у французькій мові, навпаки, відкритий і закритий характер голосних впливає на артикуляцію приголосних.

На акомодації приголосних голосними ґрунтується перехід [ґ], [к], [х] у [ж], [ч], [ш] і [з], [ц], [с] перед голосними переднього ряду в праслов’янській мові (нога — ножь-ка — нозЬ, рука — ручька — руцЬ, муха — мушька — мусь), а на акомодації голосних приголосними — перехід [е] в [о] після стверділих шиплячих у давньоукраїнській мові (пшено -> пшоно, жена — «жона, четири -» чотири).

Отже, акомодація може бути консонантною і вокалічною, прогресивною (попередній звук упливає на наступний) і регресивною (наступний звук упливає на попередній).

Асиміляція (відлат. assimilatio «уподібнення») — артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.

Наприклад, у слові боротьба дзвінкий [б] впливає на попередній глухий [т'] і уподібнює його собі, тобто одзвінчує його: [бород'ба].

Асиміляція характерна для багатьох мов: рос. лодка [лоткъ], травка [трафкъ]; лат. scrіbo «пишу» — scriptus «написании», rego «правило» — rectus «правильний»; англ. ьoicea [voist], what’s [wots], doef^she [daj/i]. В англійській мові іменникове закінчення множини і дієслівне закінчення третьої особи теперішнього часу (Present indefinit) — s після дзвінких приголосних звучить, як [z], а після глухих, як [в]: dogs [aogz] «собаки», birds [bdiaz] «птахи», reads [ri:dz] «читає», cats [kaets] «коти», cups [слрз] «чашки», works [wd:ks] «працює».

Приголосні звуки можуть асимілюватися за дзвінкістю/глухістю (усі ви ще на ведені приклади), за місцем і способом творення (безжурний [бе" журниі], рос. сушить [шыт']), за м’якістю/твердістю (цвіт [ц'в'іт], (nie [с'п'іу], слід [с'л'ід], гість [г'іс'т']. Тут зубні [з] і [с] асимілюються з піднебінними [ж] і [ш], а тверді [ц] і [с] уподібнюються з м’якими [в*], [п'], [л'], [т*].

Асиміляція від акомодації відрізняється тим, що, по-перше, при асиміляції взаємодіють однорідні звуки (приголосний і приголосний або голосний і голосний), а, по-друге, асимілюватися можуть не тільки сусідні звуки, але й звуки, які знаходяться на відстані один від одного.

Розрізняють декілька різновидів асиміляції:

• 1) за результатами — повну і неповну (часткову);
• 2) за спрямуванням — прогресивну і регресивну;
• 3) за розташуванням звуків, які взаємодіють, — контактну (суміжну) і дистанційну (несуміжну).

Повна асиміляція — асиміляція, за якої звуки уподібнюються повністю, тобто стають абсолютно однаковими. Наприклад: знан] а — «[знан'а], сільЬ -» [cfjf'y], безжалісний [бе" ж ал'ісциі], рос. отдых [одых], еыеший [вышьц]; нім. Zimoer ~"Zimmer «кімната»; англ. doefshe [dajji]; татар, урманлар -" урманнар «ліси».

Неповна (часткова) асиміляція — асиміляція, за якої звуки наближаються за ознаками, але повністю не збігаються. Наприклад: просьба [проз'ба], боротьба [бород'ба]. Тут під упливом дзвінких [б] і [д] одзвінчуються [с'] і [т'], але не стають звуками [б] і [д].

Прогресивна асиміляція — асиміляція, за якої попередній звук упливає на наступний (стрілка, яка вказує на вплив зводів, спрямована вперед): англ. volcea [voist], нім. Zimoer -> Zimmer, татар, и мои л эр — «имэннэр „дуби“; польськ. trieb a [tfeba], trzy [tjy] (буквосполучення г г позначає дзвінкий звук, близький до українського [ж]: ггесг „річ“ читається як жеч). Прогресивної асиміляції в сучасній українській мові немає, хоч колись вона мала місце: знан] а -» знання, пчела — «бджола, Ганця -» Гандзя.

Регресивна асиміляція — асиміляція за якої наступний звук впливає на попередній: молотьба [молод'ба], рос. лавка [лафкъ], англ. newspaper ['nju; s, peip3].

Контактна (суміжна) асиміляція — асиміляція, за якої взаємодіють сусідні звуки (всі вищенаведені приклади).

Дистанційна (несуміжна) асиміляція — асиміляція звуків на відстані. Наприклад: сочевиця чечевиця, желізо -> залізо (пор. рос. железо).

Класичним прикладом несуміжної асиміляції голосних є сингармонізм (від гр. syn «разом», harmonia «співзвучність») — фонетичний процес, який полягає в тому, що всі голосні в слові стають однорідними за артикуляцією.

Якщо в першому складі слова (в деяких мовах — у корені слова) є голосний переднього ряду, то в усіх інших складах можуть бути тільки голосні переднього ряду, а якщо в тій позиції є голосний заднього ряду, то в усіх інших складах також повинен бути лише голосний заднього ряду.

Сингармонізм притаманний тюркським, монгольським, тунгусо-маньчжурським, фіно-угорським та корейській мовам.

Так, скажімо, в турецькій мові місцевий відмінок іменника виражається за допомогою афікса — da, а значення множини — за допомогою афікса — lar: oda «кімната», odada «в кімнаті», осіа/аг" кімнати", odalarda «в кімнатах». Якщо ж у першому складі слова будуть голосні переднього ряду, то афікси відповідно матимуть вигляд de, ler: ev «дім», evde «в домі», evler «доми», evlerde «в домах». Пор. ще татарські: кул «рука» — куллар «руки», корт «черв'як» — кортлар «черв'яки», агач «дерево» — агачлар «дерева», бат «голова» — башлар «голови», але кУл «озеро» — кУллэр «озера», теш «зуб» — тешлдр «зуби», имзн «дуб» — имэннэр «дуби». В угорській мові сингармонізм залежить від голосного звука в корені слова: ablak-hoz «до вікна», cipesz-hez «до шевця», kьszob-hdz «до порога».

Дисиміляція (від лат. Dissimilatio «розподібнення») — розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак.

Дисиміляція по суті зводиться до заміни в слові одного з двох однакових або подібних звуків менш подібним. Це протилежний асиміляції процес.

Наприклад, український займенник хто виник із колишнього кто, де стояли поряд два проривних звуки [к] і [т]. Таке сполучення звуків є важким для вимови, внаслідок чого проривний [т] впливає на однорідний за цією ознакою [к] і розподібнює його, змінюючи його на фрикативний [х]. Сполучення фрикативного [х] із проривним [т] є зручним для вимови.

Дисиміляція, як і асиміляція, може бути прогресивною (срібро -> срібло; рос фе в pap ь — «февраль, регресивною (рицар — „лицар, рос. что ->[што], нім. Bibel „біблія“ -“ Fibel „буквар“); контактною (легкий [ле» хки[], рос. скучно [скушнъ]); дистанційною (велблюд -^верблюд, рос. просторічне коридор -" колидор, icn. arbor -> albor «дерево», фр. тарре -> nappe «обрус»).

Значно поширеніше, ніж у літературній мові, явище дисиміляції в діалектному і просторічному мовленні: бон-ба, транвай, ланпа, тунба, дохтор, фрухти, секлетар тощо.

Наслідком дисиміляції є сучасні форми інфінітива, що закінчуються на — сти: вести < - ведти, мести — метти. Звуки основи [д] і [т] зберігаються в особових формах дієслів: веду, мету.

Гаплологія (від rp. haploos «однаковий, простий», logos «слово») — випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів.

Наприклад: мінералологія — «мінералогія, трагікоко медія -> трагікомедія, дикообраз — «дикобраз, пеперець (лат. piper) -> перець, стипепендія (лат. stips «подаяния», pendere «оплатити») -» стипендія, рос. знаменоносец — «знаменосец, близозоркий -> близорукий, кърноносый (давньоруськ. кърнъ «короткий») -» курносый.

Результатом гаплології є староукраїнська назва березня — березоль (березіль), яка виникла з березозолъ, що спочатку позначало час, коли спалювали березу на золу, для того щоб нею золити білизну, тобто парити, заливши її спеціально для цього приготовленим розчином золи.

Діереза (від rp. diairesis 'поділ, розділяння") — викидання звука чи складу в слові для зручності вимови.

Наприклад: корыстный -> корисний, обвластъ -> обдасть, згибнути -> згинути, гляднути — «глянути, кивнути -» кинути, утопнути -> утонути, солнце -> сонце, сердце — «серце, честний -» чесний; рос. обврахцение — «обращение, обвоз -> обоз, обвязать -> обязать, нуждный -> нужный, поздно -» /"познъ].

Утрачені в наведених словах звуки збереглися в позиції, коли після них йдуть голосні або коли вони знаходяться в кінці слова: користуватися, користь, погибати, глядіти, кидати, утопати, серденько, честь, рос. нужда, опоздать тощо.

Епентеза (від rp. epenthesis «вставка') — поява у словах додаткового звука.

Наприклад: страм із срам «сором» («Тепер всяк хам показує натуру, а нам мовчать? Се був би чистий страм». — Леся Українка), строк із срок, верства із верста, павук із паук; білор. павука із наука.

Особливо поширене явище епентези в говірках та просторічному мовленні: радійо, окіян, константувати; рос. Ларывон, радыво, ндрав тощо.

Явище епентези спостерігається також при засвоєнні запозичених слів зі збігом двох голосних: Italia — Італія, лат. cancellaria — канцелярія, італ. cavalleria — кавалерія та ін.

Як бачимо, епентеза — протилежне діерезі явище.

Метатеза (від гр. metathesis «перестановка») — взаємна перестановка звуків або складів у межах слова.

Наприклад, слово суворий виникло із суровий, намисто із монисто, бондар із боднар «той, що робить бодні», ведмідь із медвідь «той, що їсть мед»; рос. потчевать із почтевать, ватруиіка із творушка, сыворотка із сыро-ватка, ладонь із долонь (пор. укр. сироватка, долоня); серб, гомила із могила; чеськ. mlha «мла» із тліа; польськ. krowa із korwa, bloto із bolto.

Найчастіше метатеза спостерігається в запозичених словах: нім. Teller — «польськ. talerz -> укр. тарілка, нім. Futteral — футляр, лат. тагтог -» рос. мрамор, лат. flor (i$) «квітка» укр. і рос. ім'я Фрол.

Значно більше, ніж у літературній мові, прикладів метатези знаходимо в діалектному, просторічному та дитячому мовленні: вогорити (говорити), увернімаг (універмаг), ніститут (інститут), крутка (куртка), гамазин (магазин), рос. дитячі макейка (скамейка), салатна (із ласатка «лошадка») тощо. На базі літературного нишпорити внаслідок метатези виникло діалектне шнипорити: «Не йдуть [війт, присяжний і хлопи] до хати, а стали коло одного вугла, шпортають, штуркають, шнипорять. «п (І. Франко).

Крім позиційних і комбінаторних, у мові бувають зміни, зумовлені звичною для мовців артикуляційною базою. До них належить субституція звуків.

Субституція (від лат. substitutio «підстановка») — заміна в запозичених словах чужого звука своїм.

Так, німецький фрикативний придиховий [h] замінюється українським фрикативним гортанним [г] або фрикативним задньоязиковим [х], російським проривним задньоязиковим [г] або фрикативним [х]: Herzog — укр. герцог, рос. герцог, Hьlze — укр. гільза, рос. гильза, Holbein (прізвище художника) — укр. Гольбейн, рос. Хольбайн (Хольбейн), Hans (ім'я) — укр. Ганс, рос. Ганс і Хане Подібне маємо і в передачі англійського звука [h]: Hilary — укр. Хіларі, рос. Хилари, Howard — укр. Говард, рос. Говард, Humphry — укр. Гамфрі, рос. Хамфри і Гамфри.

Колись у слов’янських мовах не було звука [ф]. Коли почали запозичувати іншомовні слова з цим звуком, то його заміняли своїми звуками [п], [т], [х], [кв]: Пилип, катедра, Хома, квасоля.

Для багатьох мовців в Україні й нині вимова [ф] становить певні труднощі, тому нерідко можна почути Хведір, хверма тощо.

Оскільки така вимова часто стає предметом насмішки над мовцями, то деякі з них, які недостатньо обізнані з мовними нормами,.