Вступ. 
Поняття перекладацьких трансформацій та проблема їх класифікації

Постановка проблеми. Проблема перекладацьких трансформацій є однією з найактуальніших у сучасному перекладознавстві. Для того, щоб вірно відтворити зміст іншомовного тексту перекладачі вдаються до різноманітних трансформацій, які повністю або частково змінюють структуру речень оригіналу. Переклад виконує надзвичайно важливу соціальну функцію. У процесі перекладу часто виявляється неможливим використати значення слів і словосполучень, які пропонуються у словнику, часто виникає потреба у відступі від системних еквівалентів, тобто виникає потреба у перекладацьких трансформаціях.

Останні дослідження показують, що на сьогоднішній день не існує єдиної системи класифікації трансформацій, більш того, існують різні думки з приводу того, які саме перекладацькі прийоми відносяться до трансформацій.

Мета статті — визначити та проаналізувати поняття перекладацьких трансформацій, а також дослідити їх класифікації.

Виклад основного матеріалу дослідження

Переклад є зіставленням двох мовних систем на всіх рівнях. Лінгвістичний рівень перекладу є найнижчим в ієрархії перекладацьких завдань, проте він вкрай необхідний для повноцінної передачі змісту тексту оригіналу. лінгвістичний перекладацький словник трансформація Зрозуміло, що перекладачу знадобиться передати не тільки суму смислів, закодованих у реченнях, але й інформацію, що відноситься до культури, традицій, смаків нації, що потребує виходу за суто лінгвістичну мовну систему (вищий рівень перекладу) і називається екстралінгвістичною інформацією або фоновими знаннями. Але, як зазначає В. С. Виноградов, починається переклад із суто лінгвістичного рівня [1, с. 18].

У процесі перекладу часто стає неможливим використати буквальний словарний відповідник, і перекладач вдається до перетворення внутрішньої форми слова чи словосполучення або ж його повної заміни, тобто до перекладацької трансформації.

За визначенням, поданим у лінгвістичній енциклопедії О.О. Селіванової, трансформація — основа більшості прийомів перекладу, яка полягає в зміні формальних (лексичні або граматичні трансформації) або семантичних (семантичні трансформації) компонентів вихідного тексту при збереженні інформації, призначеної для передачі [2, с. 536]. Взагалі цей термін використовується у багатьох галузях мовознавства і має безліч різноманітних визначень.

Щоб дати визначення терміну «перекладацька трансформація», необхідно спочатку зрозуміти зміст, вкладений у нього. Різні вчені (Л.С. Бархударов, О. Д. Швейцер, Я. Й. Рецкер, В.Н. Комісаров, Л. К. Латишев та ін.) по-різному інтерпретують це поняття.

Наприклад, на думку Я. Й. Рецкера, трансформації є прийомами логічного мислення, які допомагають розкривати значення іншомовного слова в контексті і знаходити йому відповідник, який не збігається зі словником [3, с. 38].

Загалом перекладацькі трансформації можна вважати міжмовними перетвореннями, перебудовою вихідного тексту або заміною його елементів задля досягнення перекладацької адекватності та еквівалентності. Основними характерними рисами перекладацьких трансформацій є міжмовний характер та цілеспрямованість на досягнення адекватності перекладу.

На сьогодні існує безліч класифікацій перекладацьких трансформацій, запропонованих різними авторами. Наприклад, Л. К. Латишев [4, с. 78] класифікує перекладацькі трансформації за характером відхилення від міжмовних відповідностей, і поділяє їх на:

• 1. морфологічні - заміна однієї категоріальної форми іншими або кількома;
• 2. синтаксичні - зміна синтаксичної функції слів і словосполучень;
• 3. стилістичні - зміна стилістичного забарвлення відрізка тексту;
• 4. семантичні - зміна не лише форми вираження змісту, але й самого змісту, за допомогою якого описана ситуація;
• 5. змішані - лексико-семантичні та синтаксично-морфологічні.

Я.Й. Рецкер, у свою чергу, виділяє лише два види трансформації: граматичні, до яких належать заміни частин мови або членів речення, та лексичні, що включають конкретизацію, генералізацію, диференціацію значень, компенсацію втрат, що виникають у процесі перекладу [5, с. 87].

Л.С. Бархударов у своїй класифікації розрізняє перекладацькі трансформації за формальними ознаками: перестановка, додавання, заміна, опущення [4, с. 112]. При цьому вчений підкреслює, що такий поділ є значною мірою приблизним і умовним.

Такі вчені, як А.М. Фітерман та Т. Р. Левицька, у спільній праці виділяють три типи перекладацьких трансформацій [6, с. 56]:

• 1. граматичні трансформації, до яких відносяться перестановки, опущення і додавання, перебудови та заміни пропозицій;
• 2. стилістичні трансформації, до яких належать такі прийоми, як синонімічні заміни та описовий переклад, компенсація та інші види замін.
• 3. лексичні трансформації, які включають в себе заміну і додавання, конкретизацію і генералізацію понять.

Наступною розглянемо класифікацію О. Д. Швейцера, який розрізняє такі групи трансформацій [7, с. 113]:

• 1. трансформації на компонентному рівні семантичної валентності у разі застосування різного роду замін. Наприклад, заміна морфологічних засобів лексичними, іншими морфологічними, синтаксичними або фразеологічними та інші;
• 2. трансформації, що здійснюються на референціальному рівні, а саме:
  • — конкретизація (або гіпонімічна трансформація);
  • — генералізація (гіперонімічна трансформація);
  • — заміна реалій (інтергіпонімічна трансформація);
  • — переклад за допомогою реметафорізаціі (синекдохічна трансформація);
  • — метонімічні трансформації;
  • — реметафорізаціі (заміни однієї метафори іншою);
  • — деметафорізаціі (заміни метафори її антиподом — неметафорою);
  • — комбінації вищезазначених трансформацій;
• 3. трансформації на стилістичному рівні: компресія і розширення. Під компресією мається на увазі еліпсис, семантичне стягнення, опущення надлишкових елементів і лексичне згортання.

Р.К. Міньяр-Білоручев [8, с. 96] розглядає три типи трансформацій: лексичні, граматичні, семантичні.

• 1. лексичні трансформації: прийоми генералізації і конкретизації;
• 2. граматичні трансформацій: прийоми пасивізації, заміна частин мови і членів речення, об'єднання речень або їх членування;
• 3. семантичні трансформації: синонімічні, метафоричні заміни, логічний розвиток понять, антонімічний переклад і прийом компенсації.

Слід також розглянути погляд іноземних лінгвістів, таких як Ж.-П. Віне та Ж. Дарбельне. Хоч вони і не говорять про різновиди перекладацьких трансформацій, але пропонують певні прийоми, які варто використовувати в ході перекладацької роботи. Так, у процесі непрямого перекладу зміст тексту може спотворюватися або зовсім зникати, може навіть спостерігатися зміна норм мови у неправильному руслі. Це пов’язано з тим, що здійснити прямий переклад у цій ситуації неможливо.

Зважаючи на це, Ж. Дарбельне і Ж.-П. Віне висунули ідею про дві групи технічних прийомів, які використовуються під час перекладу [9, с. 157−167]:

• 1. прийоми прямого перекладу:
  • — дослівний переклад;
  • — калькування;
  • — запозичення;
• 2. прийоми непрямого перекладу:
  • — еквіваленція (передача змісту попереджувальних написів, прислів'їв, афоризмів іншими словами);
  • — транспозиція (заміна однієї частини мови іншою);
  • — адаптація (заміна деталей історії, що повідомляється, іншими);
  • — модуляція (зміна присутньої точки зору).

Але далі всіх пішов М. К. Гарбовський, який поряд із трансформаціями виокремив ще й перекладацькі деформації, які є також перетвореннями, однак пов’язані з певними перекладацькими втратами і стосуються насамперед форми мовленнєвого твору, хоч можливими, на його думку, є й семантичні деформуючі операції [10, с. 507]. Разом із цим дослідник вирізняє неусвідомлені перекладацькі помилки.

Причинами помилок можуть бути недостатнє володіння мовою оригіналу, недостатній когнітивний досвід, недостатність знань про описувану у вихідному тексті дійсність, неуважне ставлення до системи смислів тексту оригіналу, нерозуміння авторської думки, невміння розрізняти особливості індивідуального стилю автора тощо [10, с. 514]. Але такий потрійний поділ перекладацьких перетворень ще більше ускладнює визначення трансформацій, адже межа між трансформаціями та деформаціями є не тільки нечіткою, а й недостатньо обґрунтованою, оскільки, з одного боку, дослідник обмежує деформації лише формою, з іншого, припускає можливість семантичних деформацій.

Розмежування трансформацій і помилок перекладу надає трансформаціям лише позитивний статус правильного вибору відповідників у перекладному тексті, але дуже важко віднайти критерії оцінки відповідності оригіналу й перекладу, зважаючи на наявність різних установок перекладу, різної мети перекладу, а також найголовніше — з огляду на те, що досягнення повної еквівалентності можливе лише в ідеалі.