Висновки. 
Поезія Юрія Липи

Таким чином спадщина Юрія Липи стоїть високо в ієрархії літературних і наукових цінностей українського народу. Вона становить собою самобутнє явище в історії української літератури, філософії та естетичної думки і відкриває перед сучасними дослідниками широкі інтерпретаційні можливості.

Ю. Липа — автор поетичних збірок «Світлість», «Суворість», «Вірую», історичного роману «Козаки в Московії», трьох книг оповідань під загальною назвою «Нотатник», збірника літературознавчих есе «Бій за українську літературу», низки наукових праць. Однак тільки поезія стала його справжнім покликанням. Незважаючи на його скептичне ставлення до власного віршування, саме в цій царині він постав органічно сформованим щодо стилю, тематики і словника.

Перша збірка «Світлість», що була надрукована 1925 р. у таборі інтернованих вояків армії УНР у Калуші, заявила про дебют акварельно-імпресіоністичного лірика, який стрімко еволюціонував до виповненої вольовими інтонаціями, строгими історіософічними алюзіями «Суворості» (1928) та збірки «Вірую» (1931). Саме в поезії Ю. Липа найщиріше відкриває нутро своєї душі, душі, яка спрагнена дії, чину.

Аналіз ранньої творчості Юрія Липи дає змогу говорити про наявність у межах його поезії двох яскраво виражених тематичних груп — лірики громадянської та інтимної, із переважанням останньої. Більшість віршів цього періоду, зібраних в основному у «Світлості», має характер ліричних етюдів, яким притаманна певна незавершеність інтонаційного контуру, умовність побудови, герой з аморфними переживаннями. До цієї групи належать поезії «Чи ти так само чуєш солов'їв…», «Твій голос, наче голос пісні…», «Ти, серце, змучене коханням і журбою» та багато інших, не знайдемо до кінця не зрозумілі й самому ліричному персонажеві почуття, оспівування коханої жінки. Тими настроями має перейматися й природа.

Про те, що цей тематичний пласт у творчості письменника не був випадковим, свідчить і його остання збірка — «Вірую», у якій знаходимо вже зрілу любовну лірику: «Ланцюг ніжності», «Молитва за кохану жінку», «Лист Елісси», «Жінка», «Любов то завжди є нещастя».

Художній світ віршів збірки Юрія Липи «Світлість» позначений відчуттям всюдиприсутності Бога, юнацькими сподіваннями покорити нові дні. Автор плекає світлість помислів, ясність думок, перемогу духовного над спокусами плоті. Світлість Всевишнього, світлість помислів, світло людської душі, що звільняється від житейських спокус і намулу гріховності, — такий вузол її лейтмотивів, що знаходять вияв у ключових словах: світ, світло, світлість. Ключ до розуміння його «Світлості» закономірно слід шукати в однойменному циклі, який має ще й додаток. У зв’язку з тим, що автор рідко відзначав дату написання віршів, можна припускати, що до циклу ввійшли твори, написані до 1920 року.

Загалом же збірка «Світлість» стоїть дещо осторонь від громадської та поетичної діяльності Ю. Липи того часу. Вона була своєрідною втечею поета від жорстокості й безглуздя світу. Перша збірка, хоч і відбивала риси авторської індивідуальності, проте не визначала творчого обличчя поета, а лише контурно окреслювала його.

Характеризуючи художньо-стилістичні особливості поезії Юрія Липи, майже всі дослідники визначають в його творчості прояв романтичних (неоромантичних) і барокових тенденцій. Його стильова манера становить собою багатоструктурне художнє явище з філософською складовою. Вірші поета вміщують індивідуально-авторське наповнення образів романтичної та барокової мистецької традиції. Імператив національної ідентичності та самототожності став емотивно-ментальною та філософсько-естетичною основою романтизму митця.

Духовно-релігійна тематична спрямованість, що поєднується з метафізичною поезією, сформувала бароковий дискурс у його творчості. У романтизмі Ю. Липи функціонують ідеалізований образ духовної України-держави та романтичний тип героя-борця, пророка. Характерними рисами його романтичного письма можна вважати акцентацію діяльної особистості (нації), активне культивування історизму, естетизацію чину, динамічну напругу текстів, їх високоемоційне звучання.

Твори поета адекватні бароковій літературі своєю образністю, зокрема, схильністю до релігійних моделей структурування тексту (молитовний пафос; елементи містики та візійності; розгортання теми на основі ключових опозицій: високе-низьке, духовне-тілесне, мить-вічність, сакральне-профанне). Художня модель світу Ю. Липи, його авторське мислення репрезентували власну концепцію барокової творчості. У ній відсутні епатажна образність, дотеп та іронія, в обмеженій кількості вживаються панегіричні тональності. Найістотнішим досягненням поета можна вважати його унікальну здатність надати світу художньої гармонії, для чого автор використовував метафізичний дискурс, що концептуально визначило особливості авторської свідомості, змістово-формотворчі рівні тексту — як барокового, так і романтичного.

Отже, романтичні та барокові тенденції в художньому світі Ю. Липи функціонують синхронно, перетинаючись і синтезуючись в єдину естетичну цілісність.

Художня складова віршів поета характеризується майстерним використанням ним майже всіх видів тропів, серед яких найпродуктивнішими виявилися епітети, порівняння та метафори, а також неабияким почуттям кольору, яке знайшло втілення в його поезії. В аналізованій збірці домінують світлі, радісні фарби, що визначає загальну тональність збірки, життєстверджуючий настрій ліричного героя.