Просвіта. 
Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації

Період окупації став часом організації на території реґіону осередків національно-культурного товариства «Просвіта». Ініціаторами створення їх на місцях здебільшого виступили члени похідних груп ОУН, які мали можливість опертися на місцеву проукраїнськи налаштовану інтелігенцію. Є відомості про організацію просвітянських осередків (із різним ступенем активності) в Маріуполі, Ворошиловграді, Юзівці, Костянтинівці, Сватовому, Волновасі, Слов’янську, Краматорську, деяких селах.

Статути товариств попередньо розглядали в місцевих комендатурах і пропаґандистських структурах вермахту, де до них вносилися необхідні зміни й корективиАрхів УСБУ в Донецькій області. — Спр.35 692-пф. — Арк.64; ВА-МА. — RH 22/202, Bl.11, 39. Поточна робота «Просвіт», організовані ними заходи, як правило, перебували під контролем німецьких адміністративних, пропаґандистських інституцій, а також спецслужбBundesarchiv (Berlin; далі — BA). — R 58/222. — Bl.180.

Ключовою метою товариств, як свідчать їхні статути, мав стати «розвиток і поширення в масах української національної культури» Semystyaha V. New Documentary Information about Maksym Bernats’kyi, a Leader of the Ukrainian Underground in Eastern Ukraine during World War II // Harvard Ukrainian Studies. — 1994. — 18 (¾), December. — P.323., «збереження української культурної спадщини» ВА-МА. — RH 22/202. — Bl.39. «Просвіта» ставила за мету гуртування населення на національній основі, пробудження в нього національної самосвідомості. Досягти цього просвітянські осередки збиралися шляхом проведення лекцій, доповідей на історичну тематику, концертами, святами, театральними вечорами, художніми виставками, реекспозицією діючих музеїв. Одним із важливих напрямів роботи було створення бібліотек. Безумовно, реалізація цих завдань значно полегшувалась, якщо просвітяни могли розраховувати на підтримку з боку органів місцевого самоврядування, як це було, наприклад, у Краматорську, де читання лекцій з історії України можна було проводити у приміщенні районної управиЗеленская Л. И. Театр — любовь моя: из истории любительского театра Краматорска. — Краматорск, 2004. — С.125.

Суттєвою перешкодою на шляху поширення впливу просвітянських організацій було врахування ними етнічності як визначального критерію. За умов національної строкатості населення на території Донбасу, особливо в містах, це звужувало потенційну базу членів товариств. Саме така обмеженість, як дозволяють судити статути, що збереглися, була притаманна «Просвітам» у Маріуполі та Ворошиловграді, до яких приймали лише етнічних українців BA-MA. — RH 22/28. — Bl.39; Semystyaha V. New Documentary… — P.324. У цьому плані до-волі показовий приклад Маріуполя — міста, де «Просвіта» була помітним чинником громадського життя. Структура населення, відповідно до даних німецьких спецслужб, виглядала так: україн-ці - 47%, росіяни — 34%, греки — 11%, євреї - 4%, німці - 1%, білоруси — 1%, представники інших національних груп — 2% (див.: BA. — R 58/219. — Bl.234).

Організаційна структура просвітянських осередків не була універсальною. Вона різнилася залежно від цілей, що ставили перед організаціями їх засновники, кола залучених людей. У місцевих «Просвітах» передбачалася робота літературних, історичних, театральних, молодіжних, сільськогосподарських, економічних та інших секцій (щоправда, більшість цих планів так і залишилася нереалізованою). Найбільш розгалуженою була структура маріупольської «Просвіти», яка складалася з декількох секцій.

Від початку окупації доволі лояльне ставлення нової влади до діяльності просвітянських осередків пояснювалося їх різко вираженою антирадянською позицією, сподіваннями нацистів на підконтрольність «Просвіт» і можливість використання у власних цілях. Водночас, працюючи леґально, розгортаючи свою діяльність як структурно, так і географічно, вони ставали певним фактором українізаційного впливу в ряді міст, зокрема в Маріуполі, Слов’янську, Ворошиловграді. Незважаючи на реальне або уявне демонстрування «Просвітами» лояльності щодо окупаційної влади, вони залишалися структурами, що мали свої власні цілі, які у стратегічній перспективі не лише не збігалися, але й суперечили планам окупантів. Особливо значущою була пропаґандистська робота. Акцент при цьому робився на роботі з молоддю (за свідченням одного з учасників націоналістичного підпілля на Донеччині С. Мушенка) для «виховання її в дусі українського націоналізму» Архів УСБУ в Донецькій області. — Спр.34 465-пф. — Арк.13. Просвітянські осередки широко використовувалися для поширення спеціальної літератури, яку доправляли з Галичини члени ОУН. Мало місце також тиражування пропаґандистських матеріалів на місцях — за допомогою друкарських машинок або склографів. З огляду на все це можна констатувати, що просвітянські організації, діючи на Донбасі, ставали центрами не лише культурного, але й громадського та політичного життя, тим більш цінними, що функціонували вони в умовах жорсткої німецької цензури. Саме це в подальшому, з кінця 1942 — на початку 1943 рр., стане передумовою обмежень, а то й прямої заборони «Просвіт» .