Філософський аналіз значущості психоаналізу З. Фройда для розвитку дослідження структури особистості у теорії соціальних систем

Стаття присвячена філософському аналізу значущості теорії З. Фройда для більш пізніх досліджень, які пов’язані з розвитком структури особистості для соціальних систем та теорії Т. Парсонса, зокрема. Проаналізовані основні наукові роботи, які на думку автора, мають відношення до даної проблематики. Описані концепції супер-его, символу батька та табу на інцест в світлі теорії соціальних систем. В статті пропонується для ознайомлення вклад теорії психоаналізу в інтеграцію соціології та психології. Не всі ідеї психоаналізу беруться до уваги через обмеження лише в термінах особистості та її оточення, що є не застосовними до специфіки системи соціальних взаємодій. В структурі фройдової схеми виокремлюються певні моменти, які можуть бути досить прямим чином співвіднесені: по-перше, із соціологічним аналізом сім'ї, як малої соціальної групи та, по-друге, із проблемою переходу дитини від членства переважно в своїй власній сім'ї до участі в ширших колах суспільства. Актуальність подальшого дослідження тісно пов’язана з інтеграцією соціології та психології для подальшої побудови теорії особистості, яка стосується різних аспектів людської діяльності та реалізації соціальних ролей в сучасному суспільстві.

Ключові слова: особистість, індивід, теорія соціальних систем, супер-его, соціалізація, суспільство, психоаналіз.

Досліджуючи концепції супер-его, символу батька та табу на інцест в світлі теорії соціальних систем, ми можемо побачити спільну основу для теоретичного аналізу людської поведінки, яка поєднує в собі соціологію та психоаналітичну теорію особистості, що стосується проблеми співвіднесення мотивації та діяльності щодо реалізації соціальних ролей, а також здійснення контролю над діяльністю через нормативні механізми. Не зважаючи на те, що головний зміст структури особистості походить саме з соціальної системи та системи культури, в процесі соціалізації, індивід стає незалежною системою через стосунки зі своїм власним організмом та через унікальність свого життєвого досвіду. Саме тут, на думку автора, важливий внесок має вчення З. Фройд, яке становить основу психологічного підходу Т Парсонса до структури особистості.

На початку XX ст. у науковому просторі з’явилося нове явище — психоаналітична теорія З. Фройда, яка представлена в низці його робіт. На деякі з них, а саме «Психологія несвідомого» [7] та «Основні психологічні теорії в психоаналізі» [6] ми будемо опиратися в цьому дослідженні. За свою столітню історію психоаналітична концепція зазнала і розквіт, і відносний занепад, але досі дуже поширена і вживана для інтерпретації самого широкого спектра явищ. Незважаючи на те, що з самого свого виникнення психоаналіз сприймався досить скептично, багато його положень (хоча і в зміненій формі) застосовувалися і застосовуються до цих пір в конкретних наукових дослідженнях.

Зазвичай при розгляді теми психоаналізу на перший план висувається фундаментальне значення психосексуального потягу як визначального мотиву та едипів комплекс як толкування концепції міжособистісної взаємодії. Для нашого дослідження найбільш істотні кілька аспектів, пов’язаних з роллю психоаналітичної теорії особистості в загальній ситуації, що склалася в науці в першій половині ХХ ст. Крім того, психоаналітична теорія особистості мала значний вплив на подальший розвиток психологічної орієнтації в етнології (в першу чергу в США) як у напрямку розширення предмета досліджень, так і в теоретичній інтерпретації емпіричних результатів польових досліджень. Наприклад, дослідження Маргарет Мід [3].

Широкої популярності в середині XX століття набуває праця Т. Парсонса «Про структуру соціальної дії» [4]. Американський вчений, соціолог синтезував теоретичні підходи своїх попередників та розробив загальну теорію дії і, зокрема, соціальної дії як системи, що само-організовується. В останній, яка задана набором функціональних проблем будь-якої системи, він аналітично виокремлює підсистему особистості. Орієнтації дійової особи (актора) описуються при цьому за допомогою набору стандартних змінних. Цю теоретичну мову Т. Парсонс використовував для опису будь-якої системи. На ранньому етапі досліджень він прагнув знайти певний компроміс між раціональним та нелогічним, підсвідомим. Саме тут опорою стала теорія психоаналізу З. Фройда, яка знайшла своє відображення в праці «Соціальна структура і особистість» [5].

Так же, до уваги була взята праця Келвін С. Холл, Гарднер Ліндсей [1], яка має стосунок до перспективи дослідження теорії особистості в міждисциплінарному напрямку та праця А. Ковалев [2], що проливає світло на важливі моменти в процесі формування теорії соціальної дії.

Мета статті. Окреслити та коротко аргументувати значущість психоаналізу З. Фройда для розвитку дослідження структури особистості у теорії соціальних систем. За відсутності комплексних досліджень, актуальність даної проблеми є вкрай важливою, а питання інтеграції соціології та психології для наукових досліджень викликає багато розбіжностей на сучасному етапі розвитку науки.

На сучасному етапі розвитку теорії соціальних систем вважається, що основний принцип об'єктних стосунків через ідентифікацію, об'єкт-катексис та інтерналізацію має бути поширений на всю психоаналітичну теорію особистості. Ця позиція, зокрема, має дві конкретні переваги. По-перше, вона формулює психоаналітичну теорію в таких термінах, які дуже сильно полегшують її узгодження з теорією соціальних систем. Це насамперед стосується теорії мотивації соціальної поведінки, а отже є сутнісною передумовою розвитку деяких напрямів соціології. І водночас це несе в собі деякі переваги й для психоаналізу — приміром, таке формулювання пропонує шляхи, йдучи якими теорія особистості зможе враховувати розбіжності в структурі соціальних систем, з якими вона стикається.

Психоаналітичне поняття супер-его безпосередньо можна співвідносити з теоретичним суспільствознавством та соціальною теорією. Це поняття є одним із найголовніших моментів зв’язку між психоаналізом та соціологією. Під певним кутом зору, існує можливість поєднання головних теоретичних спрямувань цих дисциплін в єдиному дослідницькому полі. Супер-его є передусім нормативною схемою вищого порядку, що керує поведінкою різних членів, що виконують різні ролі в межах сім'ї як системи. Ця схема перш за все впливає на дитину через санкції, що накладають на її поведінку.

«Існує й інший бік фройдового мислення, котрий, як мені здається, стає дедалі важливішим у міру складної еволюції його концептуальної схеми, що сягає своєї кульмінації в працях про структурну диференціацію особистості на Воно, Я, Над-Я і його пізніх працях про тривогу» [5, с. 82].

Видатний психолог привносить такі важливі поняття для структури особистості як ідентифікація, об'єкткатексис, інтерналізація чи інтроекція, та супер-его. І навіть по при всю складність інтерпретації цих понять, не викликає сумніву те, що вони стосуються інтерналізації, стаючи таким чином частиною структури самої особистості, а також нормативної культури суспільства, в якій зростає індивід. Зокрема, ці поняття пов’язані з трьома різними рівнями процесу соціалізації.

Ідентифікація в першу чергу має відношення до тих стосунків, котрі встановлюються між матір'ю та дитиною на оральній стадії. Категорія об'єкт-катексису використовувалася переважно для опису відносин між матір'ю та дитиною на стадії, що знаходиться в положенні між оральною та едиповою. Фройдова концепція об'єкткатексису вказує на ту первинну основу, на якій базується один тип процесів диференціації в структурі особистості. Вихідною точкою такого процесу є інтерналізована мати, встановлена через попередню ідентифікацію. Тоді як інтерналізація чи інтроекція відноситься переважно до формування супер-его на едиповій стадії. Кожна з цих категорій в той чи інший спосіб позначає якийсь аспект включення особистості в соціальну систему, тобто конкретний процес навчання в конкретному контексті об'єктних стосунків.

Будемо стверджувати, що фройдів принцип реальності має стосунок до соціального оточення особистості. Тоді, поняття інтерналізації не обмежується лише супер-его, а стосується також і его, але тоді воно має включати також й ідентифікацію, як осад доедипових об'єктних стосунків. А теорія об'єкт-стосунків є аналізом ставлення індивіда до структури суспільства, в якому він живе. Теорія стосунків індивіда з системою об'єктів це теорія ставлення особистості індивіда до соціальної системи.

З такого погляду головні структури его є осадком об'єктних стосунків, які переживає індивід у продовж свого життя. Це означає, що інтерналізація соціокультурного оточення забезпечує основу не лише одного компонента особистості людини, а й усього, що в людському сенсі складає її ядро. Основними конституюючими компонентами стають цінності культури та сенси соціальних об'єктів, вплив яких і відчуває на собі особистість у процесі свого розвитку.

З. Фройд відкрив процес інтерналізації моральних цінностей як суттєвий момент в структурі особистості, який сам по собі став важливою віхою в історії науки про людську поведінку. У широкому сенсі, можливо, найважливіший внесок психоаналізу до царини суспільних наук полягає в суттєвому поглибленні та збагаченні нашого розуміння людської мотивації.

Моральні стандарти, як ядро оціночного аспекту спільної культури, становлять основу стабілізуючих механізмів системи суспільної взаємодії. Понад те, ці механізми забезпечують стабілізацію не лише ставлень — тобто емоційних значень, якими особи наділяють одна одну — але й категорії - тобто когнітивні визначення того, чим є ці особи в суспільному сенсі.

Царина теорії символу щодо вивчення цінностей має багато напрямів та відгалужень. Але нас цікавить зв’язок, який дає змогу говорити про її причетність як до соціологічної теорії так і до психоаналізу, вивчення індивідуальної особистості до соціокультурного рівня. Т. Парсонс використовує привнесений ним з психології символ батька в своїй теорії й, зокрема, наголошує на ролі батька в структурі особистості як найважливішого моменту артикуляції відносин між сім'єю та рольовою структурою суспільства.

«Символізм, пов’язаний з батьком, зокрема, є цікавим напрямом як через ту суттєву роль, яку він відіграє в психоаналітичній теорії, так і через його соціологічну значущість для аналізу сім'ї як соціальної системи та її місця в суспільстві взагалі» [5, с. 38].

Символічне значення батька є одним із центральних для психоаналізу, а також майже у всіх роботах З. Фройда так і деяких його по слідовників. Тоді як на нашу думку роль батька, без сумніву, є одним з наріжних каменів соціальної структури в цілому, причому не лише на рівні атомарної сім'ї, а у системі царської влади, а її співвіднесеність зі структурою суспільства в цілому, поза межами царської влади, являє собою одну з найважливіших соціологічних проблем.

Символ є значущим в тому сенсі, коли його значення відсилає до інших об'єктів не як об'єктів, а як до мотиваційних станів або станів одного чи кількох залучених діячів. Символ батька може виступати примусом до дотримання суворих норм поведінки та спонукати до турботи й піклування в суспільстві. Ранні стадії соціалізації мають місце саме в сім'ї. Базова структура людської сім'ї, розглядаючи універсальні аспекти, мусить мати глибинне значення для процесів соціалізації та інтеграції в суспільстві.

«…турбота про дитину в ранньому віці лежить переважно на матері, а не на батькові, і відповідно від того, що частка участі батька у стосунках соціальної групи поза межами сім'ї є більшою і стратегічно більш значущою, аніж частка матері» [5, с. 42].

Батько, і саме він один, стоїть в точці переходу від підсистеми родини до більш широкої системи суспільства. І це первинна основа його символічної ролі. Тут відбувається диференціація відносно стратегічного значення об'єктів у системі. Батько є символічним центром тиску з боку зовнішнього світу, який несе відповідальність за руйнування раю, тобто благословенного стану безпеки дитини в єднанні з її матір'ю — навіть попри те, що вона сама бере участь у цьому руйнуванні, все ж ми маємо достатньо підстав думати, що відповідальність за агресивні моменти цього процесу зрештою покладаються на батька. Відтак батько, з одного боку, уособлює вищі стандарти та вимоги, яким має відповідати дитина, а відтак вимагає більшої шани та авторитетності, і водночас саме на нього спрямовується та агресія та ненависть, що породжуються в ході цього процесу.

З точки зору теорії соціальної дії, концепція полягає в необхідності функціонального поділу сфер діяльності або диференціації чоловічих і жіночих соціальних функцій (інструментальної для чоловіків і експресивної для жінок). Інструментальна функція забезпечує відносини системи із зовнішнім світом, забезпечує засоби до існування і вимагає владності і жорсткості. Експресивна функція спрямована на підтримку інтеграції членів системи, встановлення моделей відносин і регулювання рівня напруженості членів сім'ї й передбачає вміння погасити конфлікт.

Розподіл чоловічих і жіночих ролей, згідно Т Парсонсу, є, по-перше, механізмом, що забезпечує стабільне функціонування будь-якої соціальної системи, у тому числі і сім'ї. Сім'я відповідальна за соціалізацію дітей і підтримку дорослих, причому ролі чоловіків і жінок у ній різні. Роль інструментального лідера завжди належить батькові. Можна пояснити такий розподіл ролей між біологічними статями тим, що народження дітей і догляд за ними передбачає первинність відносин матері до дитини, тому жіноча роль пов’язується переважно з внутрішнім життям сім'ї. Роль батька, усунутого від цих біологічних функцій, зі сферою зайнятості. Величина доходу і престижність роботи батька визначають соціальний статус, стандарт і стиль життя сім'ї в цілому, що зумовлює його верховенство в сім'ї. Мати повинна дбати про психологічне благополуччя чоловіка і дітей, підтримувати відносини з родичами та сусідами. Подібний баланс різних, але рівних ролей матері і батька, згідно теорії соціальної дії, дозволяє виключити змагання між подружжям за владу, статус, престиж і забезпечує гармонію, цілісність і стабільність сім'ї, що, у свою чергу, є найважливішим елементом нормального функціонування суспільства.

По-друге, розподіл ролей в сім'ї, крім ефекту її стабільності, є соціологічним механізмом, за допомогою якого дитина звільняється від емоційної надмірної залежності від матері й визнає авторитет батька, оскільки саме він є провідником соціальних норм. Як і З. Фройд, Т Парсонс визнавав, що табу інцесту і едипів комплекс сприяють залученню дитини до суспільства і культури. Діти повинні бути соціалізовані для подальшого найкращого виконання соціальних ролей, причому хлопчиків слід виховувати на основі цінностей інструменталізму, лідерства та орієнтації на досягнення, оскільки саме чоловіки володіють здібностями працювати поза домом і приймати рішення всесвітньо-історичного значення. Саме цей момент, в образі батька, є джерелом суперего, на чому так сильно наголошував З. Фройд. Його фігура стає прототипом та джерелом будь-якого авторитету. Індивід в подальшому стикається з базовою структурою відносин, що була вибудувана в цій взаємодії. Саме ця едипова стадія здійснює функцію інтеграції дитини в сім'ю, заступаючи схему мати-дитина. Важливе місце тут посідає не розподіл ролей в сім'ї, а членство в ній, відбувається диференціація рольових типів, яка має важливе значення для соціальної системи.

Взагалі, на сучасному етапі існує багато теорій, які підкреслюють роль інституту батьківства. Наприклад, Маргарет Мід, один з провідних етнографів світу, вважає «інститут батьківства» тією біологічною основою, на якій Грунтується культурна та соціальна еволюція [3]. Основна структура орієнтації діяльності складається із складних символів та їх значень — культурна поведінка. Всі символічні комплекси, що центруються навколо ролей у сім'ї, які стосуються батька, мають стратегічне значення як зв’язки між раннім сімейним досвідом та рольовими структурами суспільства в цілому.

«…символ батька поширюється настільки далеко, наскільки йде індивідуальне узагальнення — від власного досвіду до певного загального типу, з яким установлюються специфічні стосунки» [5, с. 55].

Так же, тут потрібно окреслити тему заборони інцесту так як вона є спільною структурою для будь-якого суспільства. Візьмемо за основу атомарну сім'ю та поєднаємо відповідні міркування про неї з рештою суспільства. Тут відбувається аналіз психологічних механізмів у відношенні з еротизмом в особистісних стосунках та для самої особистості.

«Універсальність певних настанов стосовно табу на інцест, звісно ж, безпосередньо пов’язана із тим фактом, що атомарна сім'я є такою ж мірою універсальною в усіх відомих суспільствах» [5, с. 61].

Мати мусить мати специфічні відносини з чоловіком, який не є її родичем, і який в соціологічному відношенні є батьком цієї дитини, і ці стосунки є основою легітимності дитини — її референтного статусу. Більшість гуманітарних наук говорячи про універсальність атомарної сім'ї вбачають лише її біологічне відображення складу та функції: статеве відтворення, різницю та диференціацію за статтю. Коли теорія соціальних систем наштовхує нас на думку, що на рівні людської культури існує й інший аспект проблеми сталості.

«Два біологічні чинники диференціації - стать і належність до покоління мають розглядатися як точки референції типів суспільної значущості того, що є спільним для структури малих груп» [5, с. 62].

Саме в сім'ї, більш ніж у будь-якій іншій суспільній групі, еротичні бажання та задоволення можуть знаходити своє інституційне оформлення, а також вони суворо регулюються; і табу на інцест є одним з яскравих негативних аспектів цієї системи регулювання. Однією з головних спільних рис соціальної структури, яка найбільше пов’язана з табу на інцест є той факт, що атомарні сім'ї на культурному рівні не можуть існувати як незалежні цілісні суспільства. Атомарна сім'я — це утворення, що існує в суспільстві.

Суспільні функції високого рівня можуть здійснюватися лише колективами в яких спостерігається поширення табу на інцест. Дуже важливо для здорового суспільства, щоб атомарна сім'я не само відтворювалася, а дорослі діти вбирали в себе таку структуру особистості, яка б спонукала їх до створення нової атомарної сім'ї. Особи виявляються здатними брати на себе ті ролі, які дають змогу здійснювати функції, яка нездатна здійснювати ніяка атомарна сім'я, тобто брати на себе поза сімейні ролі. Адже суспільство може функціонувати лише за умови здійснення цих поза сімейних ролей. Еротичний інтерес має підпорядковуватися іншим інтересам ролі.

Переходячи до висновків, можемо вказати, що деякі ідеї З. Фройда виявилися суттєво обмеженими через те, що він мислив у термінах особистості та її оточення, не вдаючись до аналізу специфіки системи соціальних взаємодій. Але з своєю концепцією супер-его, видатний психолог лише поклав початок аналізу значення спільної культури для особистості. Структура його теоретичної схеми не дозволила йому побачити можливості для того щоб перейти від інтерналізації моральних стандартів до інтерналізації когнітивного контексту між особистої взаємодії і спільної системи когнітивного символізму.

Тим не менше, в структурі самої фройдової схеми можна виокремити певні моменти, які, не потребуючи значної переінтерпретації, можуть бути досить прямим чином співвіднесені: по-перше, із соціологічним аналізом сім'ї, як малої соціальної групи та, по-друге, із проблемою переходу дитини від членства переважно в своїй власній сім'ї до участі в ширших колах суспільства, котрі в західному світі організовані, переважно, не за принципом спорідненості. Актуальність подальшого дослідження тісно пов’язана з інтеграцією соціології та психології для подальшої побудови теорії особистості, яка стосується різних аспектів людської діяльності та реалізації соціальних ролей в сучасному суспільстві.

Список використаних джерел

фрейд теорія особистість інцест.

• 1. Келвин С. Холл, Гарднер Линдсей. Теория личности. Перевод И. Б. Гриншпун. C. S. Hall, G. Lindsey. Theories of Personality — N.Y.: John Wiley and Sons, 1970; М.: «КСП+», 1997. — 810 с.
• 2. Ковалев А. Формирование теории действия Толкотта Парсонса / А. Ковалев // История теоретической социологии. В 4-х тт. — М.: Канон, 1997. — Т.3. — С.150−179.
• 3. Мид М. Мужское и женское. Исследования полового вопроса в изменяющемся мире. Пер. с англ. и общая ред.: М. Ощурков, Л. Михайлова, Д. Кутузова. — М.: «РОССПЭН», 2о04. — 416 с.
• 4. Парсонс Т О структуре социального действия / Т Парсонс; пер. с англ. — М.: Академический Проект, 2000. — 880 с.
• 5. Парсонс Т. Соціальна структура і особистість / Т. Парсонс; Пер. з англійської В. Верлоки і В. Кебуладзе. — Дух і літера, 2011. — 338 с.
• 6. Фрейд З. Основные психологические теории в психоанализе /
• 7. З. Фрейд; пер. М. В. Вульф, А. А. Спектор. — М.: АСТ, 2006. — 400 с.
• 8. Фрейд З. Психология бессознательного: Сб. произведений / З. Фрейд; Сост., науч. ред., авт. вступ. ст. М. Г Ярошевский. — М.: Просвещение, 1990. — 448 с.