Особливості формування образу Японії в радянській пресі у 1964-і 1973 роках: зовнішньополітичний аспект (за матеріалами «Комсомольської правди»)

Формування у суспільній свідомості населення однієї країни образу іншої з одного боку певним чином впливає на розвиток взаємовідносин між цими державами, з іншого є складовою формування цілісного образу світу. Особливо актуальним в цьому контексті виявляється дослідження особливостей процесу формування образу різних країн в СРСР через засоби масової інформації - пресу. Для нас виявилося цікавим розглянути приклад Японії: по-перше, це є актуальним з точки зору вписування в загальний сценарій світобачення Радянського Союзу однієї окремо взятої країни, що, в цілому, не мала чіткого визначення в рамках дихотомії «друг — ворог»; по-друге, сформований в радянський період образ Японії позначається на сьогоднішньому сприйнятті цієї держави та її спадщини в країнах пострадянського простору, в тому числі в Україні.

Хронологічні межі дослідження — 1964;1973 рр. — період військової присутності США у В'єтнамі, що була знаковим фактором в контексті ілюстрації Японії радянською пресою, адже матеріали про Японію, запропоновані радянською пресою, були малоінформативними по відношенню до цієї країни як об'єкту висвітлення, слугуючи другорядними складовими інформаційної пропаганди в рамках Холодної війни та класової боротьби і формування образу Японії в цілому протягом зазначеного періоду відбувалося переважно саме в руслі ідеологічного протистояння із США.

Тему формування образу Японії в суспільній свідомості почали досліджувати на межі 1980;х — 1990х рр., а особливої актуальності вона набула в сучасній російській історіографії, однак роботи, їй присвячені, мають здебільшого загальний характер або присвячені висвітленню особливостей іміджу Японії на сучасному етапі, рідше — в інші історичні періоди. Особливий інтерес у заломленні до нашого дослідження представляє робота російського емігранта у США С. Вербицького «Сприйняття Японії в СРСР в період холодної війни та перебудови», в якій автор описує процес створення низки стереотипних уявлень про Японію у свідомості радянського суспільства, однак він зробив загальний нарис, в якому відсутнє описання багатьох нюансів. Особливості формування образу Японії в радянській пресі, зокрема в контексті перебігу Холодної війни в період 1964;1973 рр., не знайшли спеціального відображення в роботах науковців. В українській же історіографії, на скільки відомо автору, дослідження в цій сфері взагалі відсутні, що й обумовлює новизну даної роботи.

Джерельною базою дослідження виступають матеріали «Комсомольської правди» за означений період як центрального друкованого органу Радянського Союзу, який в усіх питаннях, з одного боку, віддзеркалював офіційну позицію уряду, з іншого, формував ставлення до них читачів, перед усім молоді, яка була цільовою аудиторією.

Як було зазначено вище, серед інформаційних потоків, в контексті яких надавалася інформація про Японію, домінуючим в цей час виступала «агресія США у В'єтнамі» та суміжні з нею теми. Так, на сторінках «Комсомольської правди» багаторазово підіймалися питання розташування на території Японії американських військових баз, статусу і положення на островах Рюкю та атомні бомбардування Хіросіми й Нагасакі наприкінці Другої світової війни.

Як відомо, протягом декількох повоєнних років Японія була окупована Сполученими Штатами Америки. Це положення змінилося із заключенням у 1952 році Сан-Францизького мирного договору, за яким Японія поверталася в систему міжнародних відносин, визнаючи втрату Курильських островів та о. Сахалін на півночі, які після війни відійшли до СРСР, та опіку ООН і США над низкою островів на півдні, включаючи Рюкю. Крім того, із США окремо було укладено «договір безпеки», згідно з яким американські військові бази, створені на території Японії за час її окупації, продовжували своє функціонування. Цей договір не припиняв чинності, а щоразу продовжувався з певними змінами, що, звичайно, викликало негативну реакцію Радянського Союзу. радянський пропаганда антиамериканський Так, великий резонанс в радянській пресі отримала участь США у в'єтнамській війні, а у зв’язку з цим підіймалися і проблеми американських військових баз в Японії, використання портів Йокосука та Сасебо для заходів американських авіаносців та атомних підводних човнів, а також положення на Окінаві (основний острів архіпелагу Рюкю). Зокрема, острови Рюкю називали в радянській пресі не інакше, як «насильно отторгнутые» «японские острова», що перебувають під американською «оккупацией» і які США перетворили на «военный плацдарм» і «базу для агрессии». Радянські журналісти також звертали увагу на прагнення населення островів до «возз'єднання» із Японією, на правові утиски з боку американського командування, зокрема заборону використання японського національного прапору (а у випадку дозволу — паплюження військовими цього символу), а також безпорядки, що їх коїли американські військові по відношенню до населення та їх практично абсолютна безкарність. В той же час тема територій, що відійшли Радянському Союзу, підіймалася тільки в контексті «загрози ремілітаризації Японії», слова «территориальные претензии» бралися, як правило, в лапки, чим підкреслювалася позиція автора щодо безпідставності таких претензій.

Також радянська преса наголошувала на проблеми, що мало японське населення через сусідство із військовими базами. Протягом всього зазначеного періоду радянський читач натикався на повідомлення про «решительную борьбу жителей… против проведения американских ракетных стрельб», «по ошибке» скинуті американськими бомбардувальниками навчальні бомби на населені пункти Японії, «решительный протест. против обстрела американскими бомбардировщиками крестьянских домов», про те, що «американские военные в Японии стали инициаторами торговли огнестрельным оружием и наркотиками» тощо. Тобто, японці, в тому числі населення Рюкю, представлялися як сторона, постраждала від політики і дій Сполучених Штатів Америки.

Однією з найважливіших складових теми війни США у В'єтнамі було її засудження світовою спільнотою, в тому числі японцями, та питання боротьби за мир в цілому. Так, «КП» регулярно інформувала про численні демонстрації та мітинги японців за «прекращение агрессии США во Вьетнаме», із гаслами «Против баз агрессии», «„Нет!“ — войне» і т.д. У 1972 р., коли мали місце перемовини Японії із США стосовно повернення Окінави і далі як їх результат власне її «возз'єднання з Японією», дана тема все одно висвітлювалася радянською пресою з негативної точки зору, адже «американские военные базы. по-прежнему остаются на острове. Продолжает свою подрывную работу радиостанция „Голос Америки“, ведущая с Окинавы клеветнические передачи против социалистических стран Азии», а повідомлення про офіційну церемонію «возз'єднання» отримало назву «Торжества не удались», оскільки «не такого возвращения Окинавы добивалась демократическая общественность Японии, население многострадального острова». Із припиненням участі американських військ у війні у В'єтнамі у 1973 р. тема «бази для агресії» себе вичерпала, і радянська преса «забула» про американські військові бази в Японії.

Показовим є те, що повідомлення про антивоєнні мітинги та демонстрації іноді потрапляли також в інформаційне коло «класової боротьби», де, зокрема, японський народ протиставлявся японському урядові. Так, ми читаємо: «студенческий митинг. в Киото» за «прекращение агрессии США во Вьетнаме»; «всеми силами бороться за прекращение войны во Вьетнаме, за вывод с вьетнамской территории американских войск» — це заклик з'їзду Всеяпонської профспілки робітників телеграфу та телефону; «демонстрация окинавских рабочих и студентов с требованиями вернуть Окинаву Японии», «день единых действий демократических сил Японии в борьбе против японо-американского договора безопасности, за ликвидацию американских военных баз на японской земле, за возвращение Окинавы» тощо. В інших статтях читаємо: «правительство Сато. защищает интересы Соединённых Штатов, которые хотят превратить Окинаву в свою постоянную военную базу»; «темно-серая масса полицейских набросилась на демонстрантов, требовавших вывода американских войск из Японии» і власне тема робочого класу: «в Японии особенно наглядно видно, какую силу в движении за мир представляет организованный рабочий класс».

Таким чином, японський уряд, тобто Японія як держава, набував в радянській пресі дещо негативного забарвлення як такий, що підтримував політику США. Однак, слід зазначити, що така «негативна» характеристика звучала вкрай рідко, як і власне протиставлення «влада — народ». Наголос робився на Японію як народ, що потерпає від американських військових, Японію як людей, що вступають в боротьбу за мир і проти «агресії США».

В контексті боротьби за мир та висвітлення негативних наслідків діяльності США однією з центральних, найбільш популярних проблем у зазначений нами (як і у більш пізні) період є атомне бомбардування американськими військовими японських міст Хіросіма та Нагасакі 6-го і 9-го серпня 1945 р. відповідно. Ці дати стали відмічатися як Дні пам’яті жертв атомного бомбардування Хіросіми і Нагасакі. 6 серпня стало також Всесвітнім днем за заборону атомної зброї, у 1955 р. в цей день в Хіросімі відбулася перша міжнародна конференція за заборону атомної та водородної зброї. Подібні заходи мали тут місце і у наступні роки, і знаходили висвітлення і у «Комсомольській правді». Особливо тема цих двох постраждалих міст та їх мешканців підіймалася протягом 1965;1970 рр., переважно на роковини трагедій, і мала яскраве антиамериканське, а часто і прорадянське, забарвлення.

От що можна прочитати у випуску «КП» від 6 серпня 1965 р.: «Двадцать лет прошло с тех пор, как американские империалисты сбросили атомные бомбы на мирные японские города Хиросиму и Нагасаки. Страшное оружие было направлено не против милитаристской Японии, которая и так находилась на пороге капитуляции, а против её мирных жителей и с дальним прицелом — против Советского Союза и демократических сил, чьё влияние в мире неизмеримо возросло после победы над фашизмом в Европе». Через рік у статті «Урок Хиросимы» автор Є. Русаков застережує читача від забуття того, «что такое Хиросима, ибо Хиросима — это трагедия всего человечества, начало неспокойной эпохи накопления ядерных сил в целях разрушения». У чергових матеріалах, написаних до річниці бомбардування під назвою «Над Хиросимой дождь.» автор, описуючи страшну трагедію, паралельно звинувачує японців у тому, що погано її пам’ятають і вчать англійську мову та переймають американську моду, а також у тому, що надали «американской военщине — той же самой! — базы на японской земле», і звинувачує американців, які заспокоїли «и память, и совесть», відкупившись «от преступления современным госпиталем» і «шелковой демагогией ЮСИС» (інформаційна служба США), в тому числі американських лікарів у хіросімському шпиталі, які не відчувають почуття провини. «Комсомольська правда» регулярно інформувала про поповнення списку «жертв атомної трагедії». До 25-х роковин бомбардування Хіросіми було написано статтю «Правда и ложь. Размышления над пеплом Хиросимы», автор якої Грунтовно пояснює відсутність необхідності атомного бомбардування Японії для її капітуляції у 1945 р. і пише про те, що уряд США знайшов необхідним «публично продемонстрировать это оружие путём „наложения его на Японию…“» «для того, чтобы повлиять на реальный баланс сил». Цікавими і досить вичерпними за смисловою наповненістю є завершальні слова цього тексту: «.каждое слово о Хиросиме и заговоре против мира, который пытались было выковать в первом атомном горне враги человека и человеческого, каждое такое слово найдёт себе опору в силе и непримиримости ещё одного бойца. И если говорить о нас, советских людях, то каждого из нас в нашем стремлении не допустить повторения хиросимской трагедии вооружает ещё и сознание преданности самого нашего государства этой великой цели, государства, доказавшего свою мощь на полях сражений второй мировой войны, свою стойкость перед угрозами ядерного шантажа, волю и последовательность двадцатью пятью годами ежедневного, нелёгкого, но такого благородного послевоенного боя за мир». Хіросіма та Наґасакі завжди використовувались у СРСР заради підтримання напруги та страху ядерної війни. Це був наочний, жахливий приклад того, що може статися, того поганого, чого СРСР намагається запобігти.

Тобто, в цілому, тема бомбардування японських міст наприкінці Другої світової війни та відправлення річниць цих подій виступає в радянській пресі одним із засобів з одного боку, очорнення образу США, з іншого, висвітлення «визначної ролі» Радянського Союзу в боротьбі за мир.

Таким чином, прослідкувавши особливості формування образу Японії в контексті перебігу Холодної війни головною молодіжною радянською газетою — «Комсомольською правдою» — в період 1964;1973 рр., ми можемо зробити висновок, що тема Японії була одним з інструментів антиамериканської пропаганди. Дана країна розглядалася в цьому руслі як така, що перебуває під впливом Сполучених Штатів і виступає на захист їх інтересів, однак ця характеристика мала другорядне значення, а на перший план виступав образ Японії як народу, що страждає від американської військової присутності, народу, який невпинно бориться за мир. Проблеми території, що їх було відторгнуто СРСР, практично залишались у зоні умовчання.