Розділ ііі. 
Творча спадщина михайла вербицького

Загалом творча спадщина Михайла Вербицького нараховує 143 композиції. Як зазначав сам композитор, його творчість можна поділити на три основні напрямки:

• 1. музика для церкви;
• 2. музика для салону;
• 3. музика для театру.

Стосовно творів на духовну тематику, то слід відзначити, що вони є найвагомішою ділянкою творчої спадщини Вербицького. Він був єдиним композитором першої половини ХІХ століття на теренах всієї України, який працював у цій галузі. Та це й не дивно, бо народився в священичій родині, і сам був священиком. Щоденно відправляючи Службу Божу, Вербицький відчував на собі облагороджуючий вплив літургійного співу і його особливого відчуття — гармонійного духовного стану, блаженного спокою в молитовному єднанні з Богом. Метою створеної Вербицьким Літургії було підтримати і поглибити в рідному українському народі головні християнські чесноти: віру, надію, любов. У музиці Літургії Вербицького помітні риси класичного стилю створів Дмитра Бортнянського, але поряд з цим Вербицький зумів створити і власний індивідуальний стиль, якому притаманні романтичні риси. Особливо це відчувається у ліричних частинах: «Тебе поєм», «Отче наш», «Ангел вопіяше». Задушевність, сердечність, часом з елегійним відтінком, емоційна відкритість сприяють посиленню особистісного начала в музиці. У ліричній мелодиці Вербицького відчуваються інтонації галицької міської пісні-романсу, зокрема, в «Отче наш». Завдяки пісенній наспівності Літургія зберегла свою популярність і в наші дні. Вона повністю або частково використовується в богослужбовій практиці і сьогодні.

Ще за життя Вербицький здобув визнання як творець улюблених і популярних хорів, солоспівів та театральної музики. Цьому сприяли пісенний характер мелодики, гомофонно-гармонічний тип викладу, використання фольклорних мотивів, зокрема, коломийкових. Значного поширення набув патріотичний хор «Тост до Русі», а також інші чоловічі акапельні хори: «До зорі», «Думка», «Поклін» та інші. Новаторство хорової музики Вербицького як фактора національного відродження полягає насамперед у тому, що він використовував поезію українських авторів: І. Гушалевича, В. Шашкевича, Ю. Федьковича.

Вербицький є також першим із галицьких композиторів, який звернувся до поезії т. Шевченка. Це був текст «Заповіту» в музичній інтерпретації для подвійного хору (мішаного і чоловічого), соліста (бас) і симфонічного оркестру. Кантана-поема Вербицького «Заповіт» прозвучала на святковому Шевченківському концерті у Львові 1868 року. Цікаво, що на цьому концерті було виконано ще один «Заповіт» для чоловічого хору, тенора соло в супроводі фортеп’яно. Це був твір молодого, майже нікому невідомого тоді композитора з Києва Миколи Лисенка, який відгукнувся на пропозицію львівської інтелігенції написати хор на слова Шевченка. Ось так символічно перетнулися творчі шляхи двох корифеїв — зачинателя української професійної музики в Галичині та фундатора української національної композиторської школи.

Загалом, хорові композиції Вербицького — це своєрідні мініатюри для чоловічого хору без супроводу, написані у формі двоабо тричастинної пісні. Гармонічна мова їх нескладна. Композитор користувався переважно основними функціями ладу, не дбаючи про особливу колоритність чи барвистість звучання. Творча індивідуальність Вербицького найяскравіше виявилась у мелодиці й ритміці композицій. За змістом хори Вербицького — це патріотичні пісні або невеликі пейзажні чи ліричні зарисовки. Зразком першого виду може бути хор «На погибель» (або «Дай, дівчино, нам шампана.

Театральна спадщина Вербицького — це музика для численних оперет, водевілів, історичних драм. Найвідоміша з них — «Підгіряни» на лібрето І. Гулашевича (1864). Для виконання в театрі також призначені так звані «симфонії», а точніше — оркестрові увертюри. Структурними особливостями ці твори нагадують західноєвропейські ранньокласичні увертюри. Усі вони здебільшого побудовані за одним принципом: починається «симфонія» повільним, наспівним вступом, що складається з одного або двох епізодів задумливого, ліричного або урочистого характеру.

Центральна частина побудована на кількох темах і своєю структурою наближається до форми сонатного алегро без розробки. У «симфоніях» Вербицького майже немає тематичної розробки, весь розвиток музичних думок іде за рахунок повторення і зіставлення цільних мелодій. Форма увертюр Вербицького нескладна. Незважаючи на це, композитор зумів влити в них стільки душевної теплоти, почуття, виявити таку творчу винахідливість, що його «симфонії» можна сміливо зарахувати до кращих здобутків українського дожовтневого мистецтва. Їх музика захоплює своєю виразністю і мелодійністю. Логіка й прозорість тем, стислість конструкції свідчать про розвинене архітектонічне чуття композитора. Але найяскравішою і найпривабливішою рисою увертюр є їх яскраво виражений національний колорит, адже Михайло Вербицький був неабияким знавцем фольклору. В його увертюрах дивує і захоплює багатство коломийкових мелодій, які кожного разу з’являються у новому вигляді, у нових варіантах, не втрачаючи разом з тим своїх специфічних рис, оригінальності й привабливості.

Увертюри Вербицького були першими і єдиними впродовж усього XIX ст. спробами створити в Західній Україні національну симфонічну музику на професіональній основі.

За життя композитора оркестрові твори не принесли йому такої слави, як хори і сценічна музика. Можливо, це пояснюється тим, що в той час бракувало відповідної виконавської бази. Проте саме увертюри — чи не найцінніша частина спадщини Вербицького. Завдяки своїм яскравим музичним образам і професіональній майстерності музичного письма вони могли б і зараз бути окрасою програм наших концертних колективів, давати глядачам високу естетичну насолоду.

Твори Вербицького тривалий час, приблизно до Другої світової війни, становили основу репертуару західноукраїнських виконавських колективів. Важко назвати будь-який концерт чи святковий вечір того періоду, на якому б не звучала його музика. Композиції Вербицького міцно увійшли у практику домашнього музикування, витіснивши звідтіль низькопробні зразки зарубіжного бюргерського мистецтва. На його творчих традиціях виховувалося ціле покоління західноукраїнських музикантів, які з великою пошаною і любов’ю ставились до корифея рідного музичного мистецтва.

Ім'я Михайла Вербицького, видатного композитора і відданого борця за народність музичного мистецтва, дороге українським людям, які високо цінують кращі культурні здобутки минулого.