Планування грошових потоків на підприємстві

Національний аграрний університет кафедра фінансів Курсова робота на тему:

«Планування грошових потоків на підприємстві»

Роботу виконала :

студентка 3 курсу 1 групи економічного факультету від. «Економіка підприємства»

Нємцева Жанна В’ячеславівна Перевірила :Заліско І.М.

КИЇВ — 2006Зміст

Вступ Розділ 1. Склад і характеристика грошових надходжень підприємств

1.1 Суть та структура грошових надходжень

1.2 Доходи від звичайної діяльності

Розділ 2. Доходи від операційної діяльності

2.1 Виручка від реалізації продукції, товарів і послуг

2.2 Методи планування виручки від реалізації продукції, товарів та послуг Розділ 3. Грошові надходження від інвестиційно-фінансової діяльності

3.1 Значення грошових надходжень від інвестиційної діяльності

3.2 Надходження грошових коштів у результаті утворення боргових зобов’язань

3.3 Доходи від фінансових операцій Розділ 4. Формування валового доходу і прибутку

4.1 Формування валового доходу

4.2 Формування прибутку підприємств

4.3 Методи планування прибутку

4.4 Розподіл та використання прибутку підприємства Висновки Список використаної літератури

Вступ

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Вкладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від її продажу характеризує кругообіг коштів підприємств.

Найважливішою стороною діяльності підприємств є забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва і обігу, своєчасного виконання фінансових зобов’язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання для формування доходу і прибутку.

Соціально — економічний розвиток ринкових відносин в Україні супроводжуються якісними структурними зрушеннями у бік інтенсифікації виробництва, пошуку джерел його фінансування, підвищення його ефективності.

За цих умов важливим фактором подальшого розвитку будь — якого підприємства є грошові надходження, що перевищують платежі підприємства. Від наявності або відсутності коштів буде в кінцевому підсумку залежати можливість функціонування підприємства, його конкурентоспроможність та фінансовий стан.

З переходом на ринкові основи в господарювання зростає роль фінансової діяльності підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій із цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для фінансових служб підприємств. Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки — це раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Отже, грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і фонди грошових коштів, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, вдосконалення та розширення господарства, збільшення власного капіталу.

Розділ 1. Склад і характеристика грошових надходжень підприємств

1.1 Характеристика та склад грошових надходжень підприємств

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів, тобто вкладення коштів у виробництво з метою виготовлення продукції й отримання виручки від її продажу.

Забезпечення грошових надходжень, потрібних для відшкодування витрат виробництва й обороту, своєчасного виконання фінансових зобов’язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств .

Грошові надходження — це кошти, які надходять на поточні й інші рахунки підприємству банках та в касу підприємств.

Термін «грошові надходження» є ширшим ніж термін «дохід (виручка) від реалізації». Він охоплює всі вхідні грошові потоки підприємств.

Під грошовими потоками розуміють надходження і витрати грошових коштів та їхніх еквівалентів. За джерелами надходження грошові потоки можна поділити на внутрішні та зовнішні. Кошти, що надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, належать до внутрішніх. Надходження коштів на поточний рахунок підприємства в банку, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання ним зовнішніх джерел.

Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою 60—70% фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.

За командно-адміністративної економіки, коли ще не було реального фінансового ринку, введення у класифікацію грошових надходжень доходу від позареалізаційних операцій було цілком виправданим. Тоді підприємства майже не мали доходів від цінних паперів, крім державних облігацій, питома вага яких у загальній сумі грошових надходжень була незначною.

Трансформація економіки в ринкову супроводжувалася створенням необхідної інфраструктури, насамперед розвитком фінансово-кредитної системи та фінансового ринку. За цих умов підприємства поряд з операційною (основною) здійснюють і фінансову та інвестиційну діяльність.

Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, крім інвестиційної та фінансової.

Основна діяльність — операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Інвестиційна діяльність — це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівалентами грошових коштів.

Фінансова діяльність — це сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного і позичкового капіталу. Види діяльності підприємства зображено на рис.1

Така класифікація дає змогу:

· оцінити можливості підприємства із забезпечення продовження та розширення основної діяльності необхідними коштами без залучення зовнішніх джерел фінансування:

· передбачити майбутній рух грошових коштів, пов’язаний з вимогами засновників, які надали підприємству капітал.

Віднесення конкретної операції до певної класифікаційної групи залежить від напрямку господарської діяльності підприємства. Так, інвестиції в цінні папери для виробничого підприємства є інвестиційною діяльністю, але для інвестиційної компанії - це основна (операційна) діяльність.

Коли якась операція супроводжується надходженням коштів від кількох видів діяльності, то ці надходження розподіляються за відповідними позиціями. Так, суму, сплачену банку, яка включає погашення позички та відсотки, буде відображено двома позиціями: сплату відсотків у складі операційної, а погашення позички — у складі фінансової діяльності.

Операційна, інвестиційна та фінансова діяльність підприємства — це його звичайна діяльність.

Звичайна діяльність — це будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що забезпечують основну діяльність або виникають унаслідок її здійснення. Крім звичайної діяльності, виділяють надзвичайні події.

Надзвичайна подія — це подія або операція, яка не входить у звичайну діяльність підприємства та настання котрої не очікується періодично або в кожному наступному звітному періоді. Надзвичайними подіями вважають стихійне лихо (землетрус, зсув ґрунту, повінь тощо), експропріацію власності підприємства за кордоном.

Повна й достовірна інформація про грошові надходження підприємства за звітний період формується в бухгалтерському обліку. Оскільки ця інформація є основою для аналізу і прийняття управлінських рішень, то відображається вона за видами діяльності підприємства.

Грошові надходження від надзвичайних подій відображаються в обліку відокремлено від звичайної діяльності.

1.2 Доходи від звичайної та надзвичайної діяльності

У грошових надходженнях підприємств найбільша питома вага належить доходам від операційної діяльності та іншим операційним доходам. Усі доходи підприємства поділяються на дві групи:

доходи від звичайної діяльності;

доходи від надзвичайних подій.

Відповідно, і грошові надходження від звичайної діяльності підприємств включають доходи від:

— основної (операційної) діяльності;

— іншої операційної діяльності;

— фінансової діяльності;

— фінансових операцій;

— інвестиційної діяльності;

— іншої звичайної діяльності.

Доходи від надзвичайних подій включають:

· відшкодування збитків від надзвичайних подій;

· інші надзвичайні доходи.

Класифікацію доходів від звичайної діяльності показано на рис.2

Грошові надходження підприємств значно перевищують отримувані підприємством доходи від різних видів його діяльності. Положеннями _ (стандартами) бухгалтерського обліку П (С)БО встановлено відповідні вимоги щодо визнання доходу за кожним видом діяльності.

У бухгалтерському обліку дохід визнається в разі збільшення активу або зменшення зобов’язань, що супроводжується зростанням власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Не визнаються доходами грошові надходження від інших осіб:

· сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим

· договором;

· сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

· сума завдатку під заставу або на погашення позички, якщо це передбачено відповідним договором;

· надходження від первинного розміщення цінних паперів;

· сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт,

· послуг);

· сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових платежів, що підлягають переказуванню до бюджету й позабюджетних фондів;

· інші надходження.

Ці грошові надходження збільшують активи підприємства, але не примножують власний капітал, а тому не визнаються доходом.

За кожним видом діяльності дохід визнається як зростання економічних вигід, які отримані чи підлягають отриманню в результаті реалізації товарів, продукції, послуг, інших активів, а також у результаті використання активів підприємства іншими сторонами (у вигляді відсотків, дивідендів, роялті). Визначення доходу за бухгалтерським і податковим обліком не збігається. усі розрахунки з бюджетом побудовано на основі податкового обліку.

Рис. 2. Класифікація доходів

Схему формування і використання доходів підприємств відповідно до національних стандартів бухгалтерського обліку П (С)БО, запроваджених з 2000 року в «Україні, зображено на рис. 2.

Грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.Розділ 2. Доходи від операційної діяльності

2.1 Доходи від операційної діяльності

Головним джерелом грошових находжень від операційної діяльності є грошові кошти, отримані від покупців і замовників. Операційна діяльність, як правило, є основним джерелом доходу підприємства. У доходах від операційної діяльності важливе місце посідають доходи (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг).

Процес виробництва та реалізації завершується доведенням продукції до споживача.

Реалізація продукції (Т — Г) — це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства (ГТ … В … Т' — Г), яка є його важливим показником. Рух товарів і коштів створює підґрунтя економічних відносин між виробниками, постачальниками, посередниками і покупцями.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає потребам покупців, суспільному попиту.

На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції;

а)метод нарахування — продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулося передавання права власності);

б)касовий метод — одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію.

В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бути оформлені відповідно до чинного законодавства. Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми вартості (Т — Г), тому бартер, або прямий товарообмін (Т-Т), не можна вважати реалізацією продукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху коштів, немає надходжень виручки від реалізації продукції, тобто не відбувається зміни форми вартості. На превеликий жаль, в економіці України ще й досі залишається значною питома вага товарообмінних бартерних операцій.

Податкові зобов’язання підприємств у податковому обліку, пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), виникають за події (однієї з двох — відвантаження продукції чи отримання коштів), що відбулася раніше. Винятком є малі підприємства, де виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається тільки за касовим методом.

Отже, існують різні методичні підходи до визнання доходу (виручки) за податковим і бухгалтерським обліком.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та інших активів за бухгалтерським обліком визнається за наявності всіх наведених нижче умов, передбачених П (С)БО 15 «Дохід»:

· покупцеві передані суттєві ризики і вигоди, пов’язані з правом власності на товар (продукцію, актив);

· підприємство не здійснює подальше управління та контроль за реалізованими товарами (активами);

· сума доходу (виручки) може бути достовірно визначена; «є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигід підприємства;

* витрати, пов’язані із цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Якщо підприємство отримало грошові кошти чи сталося збільшення інших його активів, але не виконано хоча б однієї з названих вище умов, то в бухгалтерському обліку дохід не визнається.

Так, одержаний від покупця аванс за товари, які ще йому не відвантажені, відображатиметься в бухгалтерському обліку як кредиторська заборгованість за одержаними авансами, оскільки не дотримано першої умови, коли покупцеві передаються суттєві ризики і вигоди, пов’язані з правом власності на товар. Водночас у податковому обліку ці надходження визнаватимуться доходом, за яким виникають податкові зобов’язання.

Як було щойно сказано, однією з важливих умов визнання доходу є можливість достовірної оцінки витрат, пов’язаних з одержанням указаних доходів. Стосовно бартерних операцій, то сума доходу за бартерним контрактом визнається за справедливою (ринковою) вартістю активів, які одержані або підлягають одержанню підприємством, зменшеною чи збільшеною відповідно на суму переданих або одержаних грошових коштів. Якщо справедливу вартість активів, які отримані або підлягають отриманню за бартерним контрактом, визначити неможливо, то дохід визначається за вартістю активів, переданих за цим бартерним контрактом.

Зростання бартерних операцій в Україні зумовлене кризовим станом платежів. Багато підприємств за браком коштів на рахунках змушені користуватися бартерними операціями. Про це свідчать дані, наведені в табл. 1.

Згідно з чинним господарським законодавством бартерні операції нині включаються у звітність з реалізації продукції підприємств, що певною мірою спотворює реальний стан справ.

Підприємство, здійснюючи господарську діяльність, може отримувати доходи від реалізації послуг — окремих або супутніх до іншої діяльності (готельні послуги і громадське харчування, продаж товарів з наступним обслуговуванням тощо).

Особливості визнання доходу в бухгалтерському обліку від надання послуг випливають зі специфіки даного виду господарських операцій. Дохід, пов’язаний з наданням послуг, визнається виходячи з рівня завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції.

Існують певні особливості визнання доходу за цільового фінансування господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб.

Цільове фінансування не визнається доходом доти, доки не існує підтвердження того, що воно отримане та підприємство виконує умови фінансування. Інакше кажучи, цільове фінансування визнається доходом протягом тих періодів, у яких визнаються витрати, пов’язані з виконанням умов цільового фінансування.

Доходи (виручка) від реалізації групуються за такими видами діяльності:

o реалізація товарів;

o реалізація готової продукції;

o виконання робіт та надання послуг.

Розмір виручки від реалізації продукції за інших однакових умов залежить від:

1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;

2) рівня реалізаційних цін.

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків нереалізованої продукції на початок і кінець звітного періоду. Асортимент реалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки.

Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін, тому підприємство має їх обґрунтувати.

Залежно від того, яку мету має підприємство на ринку, розрізняють різні підходи до ціноутворення (оптимізації цін). Такими цілями можуть бути:

· виживання на ринку стає головною метою, коли ринок досяг майже граничної місткості (для збереження життєздатності підприємства можуть установлювати низькі ціни, сподіваючись, що ринок буде чутливим до них);

· максимізація прибутку (у цьому разі зіставляються попит і витрати на виробництво з альтернативними цінами і вибирають туз них, яка забезпечить максимальний прибуток);

· лідерство на ринку досягається через зниження витрат і одержання високого і тривалого прибутку (установлюються низькі ціни з метою збільшення частки підприємства на ринку);

· лідерство за якістю товарів передбачає встановлення відносно високих цін, які мають компенсувати високі витрати на науково-дослідні роботи й забезпечення якості.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані та регульовані ціни. Фіксовані ціни встановлюються адміністративне (державою), переважно на послуги першої необхідності на товари (послуги), які монопольне виготовляються чи надаються державою (газ, електроенергія, пасажирський транспорт тощо). Регульовані ціни встановлюються для регулювання рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад, хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. Державою встановлюються ще й індикативні ціни — мінімальний і максимальний рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто такими, що склалися на ринку під впливом попиту і пропонування за домовленістю сторін — постачальників і споживачів.

2.2 Методи планування виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

З метою встановлення оптимального рівня цін, ураховуючи фактори, що впливають на ціни, а також прийняту підприємством ринкову стратегію, використовуються такі методи ціноутворення:

Витратний метод («витрати + прибуток»).

Отримання цільової норми прибутку.

Оцінка споживної вартості.

Пропорційне ціноутворення.

Метод «очікуваного прибутку».

Метод швидкого повернення витрат.

За методом «витрати + прибуток» ціна (Ц₁) обчислюється за формулами:

Ц₁ =С + П, де С — собівартість продукції, грн;

П — величина прибутку в ціні, грн.

Прибуток визначається у відсотках до собівартості виходячи з міркувань забезпечення як прибутковості продукції, так і її конкурентоспроможності. У ринковій економіці сфера застосування цього методу є обмеженою.

Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і прибуток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на додану вартість.

Ц₂= С + П + ПДВ, де Ц₂ — ціна продукції з податком на додану вартість;

ПДВ — податок на додану вартість.

Ц₃=С+ П + АЗ + ПДВ, де Ц₃ — ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість;

АЗ — акцизний збір.

Ц₄ = С + П + АЗ + ПДВ + ТН, де Ц₄ — роздрібна ціна продукції;

ТН— торгова націнка.

Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються відпускні та роздрібні ціни. Відвантаження продукції здійснюється посередниками оптом або партіями за відпускними цінами. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають націнки, пов’язані зі збутом. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають товари за роздрібними цінами, тобто з торговою націнкою. Продаючи товари за фіксованими цінами, торгові організації отримують торгову знижку.

За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фактором регулювання процесу виробництва та споживання і безпосередньо впливають на попит і пропозицію, Специфіка ринкового ціноутворення полягає в тому, що витрати, пов’язані з виробництвом і збутом продукції, безпосередньо рівень цін не визначають.

Метод ціноутворення з урахуванням отримання цільової норми прибутку орієнтований на витрати і цільову норму прибутку. Підприємства намагаються встановити ціну, включаючи в неї прибуток, що планується у відсотках на інвестований капітал. При цьому використовується концепція беззбитковості і за встановлення ціни відповідно до цієї методики враховується залежність загальних витрат і виручки від обсягу продажу:

Ц = В_ам + (В _пост + П _заг /N)

де В _зм — величина змінних витрат на одиницю продукції, грн;

В_пост — постійні витрати на дану продукцію за певний період (рік), грн;

П_заг — загальна сума прибутку, яка має бути одержана за той самий період від продажу продукції, грн;

N — обсяг продажу продукції в натуральних одиницях.

Метод оцінки споживної вартості ґрунтується на оцінці вигоди, яку матиме споживач від використання товару. Цьому методу ціноутворення властивий певний ризик внаслідок можливості невиправданого завищення або заниження ціни.

Метод пропорційного ціноутворення характеризується тим, що, користуючись ним, підприємства виходять не стільки з власних витрат, оцінки споживної вартості чи попиту, скільки Із цін конкурентів. За цього методу (його ще називають «за рівнем конкуренції») ціна встановлюється як функція цін на аналогічну продукцію конкурентів, тобто:

Ц =f (Ц₁, Ц₂,…, Ц_n),

де n— кількість продавців аналогічної продукції;

f— функція цін на аналогічну продукцію.

Метод «очікуваного прибутку» застосовують найчастіше тоді, коли підприємство планує підписати контракт і, пропонуючи нижчі ціни, ніж інші підприємства, має шанси виграти боротьбу за контракт.

Метод швидкого повернення витрат використовується підприємствами з метою активного продажу великих обсягів продукції і швидкого повернення витрачених коштів. Такої поведінки дотримуються здебільшого виробники, котрі не впевнені в тривалому успіхові їхньої продукції на ринку.

Існують ще й інші методи ціноутворення, але використання будь-якого з них потребує наступного коригування ціни, із застосуванням різноманітних знижок і доплат (за оплату готівкою, величину придбаної партії товару, доставку, сезонних знижок, вартості супутніх послуг тощо).

На практиці підприємства встановлюють не окремі ціни на окремі товари, а використовують цілу систему цін, щоб продати весь асортимент своїх товарів, ураховуючи попит на різних, у тому числі територіальна віддалених ринках.

Основною складовою грошових надходжень підприємств є виручка від реалізації продукції. Це — фінансова категорія, яка виражає грошові відносини між постачальниками І споживачами товару.

Виручка від реалізації — це сума коштів, які надійшли на поточний рахунок підприємства в банку або в касу підприємства від продажу товарів та надання послуг. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств.

Підприємство визначає як планову, так і фактичну виручку від реалізації продукції. Для забезпечення правильності її визначення надзвичайно важливе значення мають дані про різницю між часом відвантаження і часом оплати продукції; питома вага по ставок продукції за попередню оплату; поставок, які будуть оплачені протягом одного-трьох місяців після відвантаження; поставок за бартером: змін дебіторської заборгованості. Узагальнення такої інформації дає змогу спрогнозувати реальне надходження грошових коштів у плановому періоді (місяць, квартал, рік).

Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого рахунку. За його використання виручка від реалізації визначається множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів.

Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначають за формулою;

В = Р*Ц, де В — виручка, Р— кількість реалізованих виробів, Ц — ціна реалізації кожного виробу.

Обсяг реалізації можна розрахувати укрупненим. методом виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки виробів на початок планового періоду і віднімаючи такі на кінець планового періоду. Плановий обсяг реалізації розраховують за формулою:

Р=3₁+Т-3₂,

де Р — обсяг реалізації в плановому періоді;

3₁— залишки кожного виду готових виробів на складі та від вантажених на початок планового періоду;

Т — випуск товарної продукції в плановому періоді;

З₂— залишки кожного виду виробів на складі на кінець планового періоду.

Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на підставі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, утому числі з урахуванням попиту і пропозиції.

Порядок обчислення обсягу реалізації та виручки методом прямого рахунку наведено в табл.

Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для обчислення виручки від реалізації виробів іншого асортименту користуються укрупненим методом. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього вартість залишків на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю (табл.2).

Таблиця 2. Розрахунок виручки від реалізації продукції

Таблиця.3.Укрупнений метод розрахунку виручки від реалізації

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягам продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кінцевому підсумку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

Визначаючи суми грошових надходжень, слід ураховувати залежність між ними, обсягом реалізації і зміною залишків дебіторської заборгованості, бо остання в Україні з року в рік зростає. Основна частка її - це заборгованість за внутрішніми розрахунками між підприємствами України. Залишається високою питома вага простроченої дебіторської заборгованості, що негативно впливає на грошові надходження підприємств.

Залежність грошових надходжень від реалізації продукції (робіт, послуг) від зміни дебіторської заборгованості визначається так:

Сума грошових надходжень = Сума реалізації + Дебіторська заборгованість на початок періоду — Дебіторська заборгованість на кінець періоду.

Для того щоб визначити суму грошових надходжень, треба прогнозувати величину дебіторської заборгованості станом на кінець періоду, що аналізується:

D_c=AR*T/S,

де D_c — строк погашення дебіторської заборгованості (строк оборотності);

АRсередні залишки дебіторської заборгованості;

Т — тривалість періоду, що аналізується (у нашому випадку 360 днів);

Sвиручка від реалізації продукції.

На суму грошових надходжень підприємства значно впливають форми розрахунків з покупцями продукції.

За умови, що в майбутньому періоді характер розрахунків з покупцями не змінюватиметься, для визначення суми грошових надходжень можна скористатися обчисленим раніше значенням строку погашення дебіторської заборгованості. Тоді середні залишки дебіторської заборгованості в прогнозованому періоді можна розрахувати за формулою:

Для точнішого розрахунку за цією формулою потрібно в чисельнику врахувати виручку, одержану за умови наступної оплати. Оскільки прогнозувати таке співвідношення на перспективу досить складно, то можна вважати прийнятним використання в чисельнику загальної прогнозованої величини виручки.

На величину грошових надходжень підприємств впливають як зовнішні, так і внутрішні фактори.

До зовнішніх факторів належать: кон’юнктура товарного та фондового ринків; форми розрахунків; умови та порядок банківського кредитування; система оподаткування підприємств; умови надання товарного кредиту; можливість залучення безоплатного цільового фінансування.

До внутрішніх факторів належать: життєвий цикл підприємства; тривалість операційного циклу; невідкладність інвестиційних програм; сезонність виробництва і реалізації продукції; амортизаційна політика підприємства; коефіцієнт операційного левериджу; фінансова підготовка менеджерів підприємства.

Для забезпечення ефективності функціонування підприємства необхідно оптимізувати грошові надходження. У короткостроковому періоді це досягається через використання «системи прискорення — уповільнення платіжного обороту». Підприємством розробляються заходи, спрямовані на прискорення грошових надходжень і уповільнення їх виплат. Особливу увагу варто приділяти прискореному погашенню дебіторської заборгованості. На підприємствах України понад 70—90% дебіторської заборгованості припадає лише на один її вид — дебіторську заборгованість за розрахунками за поставлену продукцію (наданий товарний кредит).

Крім доходів від реалізації продукції (товарів, послуг), підприємство отримує інші операційні доходи, які включаються в доходи від операційної діяльності.

Інші операційні доходи включають доходи від операційної діяльності підприємства у звітному періоді, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

До інших операційних доходів належать: «дохід від реалізації іноземної валюти:

· дохід від реалізації Інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій):

· дохід від оперативної оренди активів;

дохід від операційної курсової різниці за операціями в іноземній валюті;

· одержані штрафи, пені, неустойки;

· дохід від списання кредиторської заборгованості, щодо якої минув строк позовної давності;

· відшкодування раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні);

· одержані гранти та субсидії;

· інші доходи від операційної діяльності — такі, що не знайшли відображення у названих вище доходах, зокрема доходи від операцій з тарою, від інвентаризації тощо.

· дохід від реалізації іноземної валюти;

· дохід від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій) — виробничих запасів, малоцінних та швидкозношуваних предметів;

· дохід від оперативної оренди активів (майна), крім фінансової, якщо ця діяльність не є предметом (метою) створення підприємства. Підприємство має право здавати в оренду (лізинг) нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку);

· дохід від операційної курсової різниці за операціями в іноземній валюті (активами і зобов’язаннями підприємства), пов’язаними з операційною діяльністю підприємства.

Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає передавання права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь дві або три сторони: підприємство-постачальник, лізингова фірма (підприємство-орендодавець) та орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом певного часу.

Розрізняють два основні види лізингу — фінансовий і оперативний. Фінансовий лізинг належить до фінансових операцій.

Оперативний лізинг включає всі ті види оренди, що не є фінансовим лізингом. Оперативний лізинг припускає можливість кількаразового передавання устаткування в оренду, причому право власності не переходить до орендаря.

Оперативний лізинг укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцу або знову передається в оренду.

Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Остання залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов договору.

Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії договору. За високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періодичного збільшення лізингового відсотка.

Підприємства можуть також одержувати доходи у формі курсової різниці. Вона являє собою різницю між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти за різних валютних курсів. Валютний курс — це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Перерахунки іноземної валюти в Україні в національну здійснюються стосовно податкового обліку за податковим законодавством, а бухгалтерського —- за П (С)ЬО 21 «Вплив валютних курсів». У бухгалтерському обліку перерахунок курсової різниці здійснюється залежно від того, яка подія відбулася раніше — надходження коштів чи відвантаження товарів. Якщо першою подією було отримання авансу в грошовій формі, то такий актив є немонетарним і надалі його вартість не перераховується ні на дату балансу, ні на дату поставки товарів (робіт, послуг). Так само курсова різниця не перераховується, якщо першою подією була видача авансу у валюті на відрядження за кордон.

Коли ж першою подією було відвантаження продукції (товарів, робіт, послуг), за яку згодом передбачається отримати іноземну валюту, то такі активи класифікуються як монетарні і їх вартість перераховується як на дату балансу, так і на дату проведення розрахунків. Бартерні операції також не створюють монетарних активів І перерахунок не здійснюється. Якщо заборгованість частково покрито товаром, а частково коштами, то перерахунок курсової різниці буде зроблено тільки в частині грошових розрахунків.

За податковим обліком підприємства отримують дохід у формі додатної курсової різниці за таких перерахунків:

· залишків іноземної валюти на поточних рахунках у банках у національну валюту України на кінець звітного періоду (перерахунки здійснюються за квартал). У бухгалтерському обліку це буде не операційна курсова різниця;

· операцій в іноземній валюті для реалізації зовнішньоекономічної діяльності, де валюта використовується як засіб платежу в розрахунках між резидентами і нерезидентами, а на дату здійснення операцій треба враховувати зміну валютного курсу.

До операцій в Іноземній валюті відносять господарські операції, вартість яких визначено в іноземній валюті або які потребують розрахунків у іноземній валюті.

З метою оподаткування будь-яка іноземна валюта або заборгованість в іноземній валюті, що перебуває на обліку платника податку на кінець звітного періоду, перераховується в національну валюту за офіційним курсом НБУ на останній робочий день звітного періоду. При цьому додатна чи від'ємна курсова різниця за результатами такого перерахунку і балансовою вартістю іноземної валюти або заборгованості включається у валові доходи (витрати) платника податку.

Для наступного податкового періоду балансову вартість іноземної валюти або заборгованість в іноземній валюті прирівнюють до їх вартості, визначеної на кінець попереднього звітного періоду.

Курсові різниці, що виникають від фінансової та інвестиційної діяльності, є неопераційними.

Додатні курсові різниці від перерахунку грошових коштів у іноземній валюті та інших монетарних статей, пов’язані з операційною діяльністю, класифікують як інші операційні доходи.

Додатні курсові різниці, що виникають у процесі здійснення фінансових інвестицій у господарські одиниці за межами України, відображаються у складі іншого додаткового капіталу.

Від'ємну суму курсової різниці вираховують із суми власного капіталу підприємства.

У разі ліквідації господарської одиниці за межами України нагромаджена додатна сума курсових різниць, відображених у складі іншого додаткового капіталу, включається до складу доходу того звітного періоду, в якому визнано прибуток від реалізації фінансової інвестиції.

· Одержані штрафи, пені, неустойки та інші санкції за порушення господарських договорів, які визнані боржником або щодо яких є рішення суду, господарського суду про їх стягнення, а також про суми з відшкодування завданих збитків.

· Відшкодування вартості раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні).

· Дохід від списання кредиторської заборгованості, що виникла в ході операційного циклу, після закінчення строку позовної давності (трьох років з дати її виникнення).

· Одержані гранти, асигнування та субсидії.

Розділ 3. Грошові надходження від інвестиційної, фінансової та іншої звичайної діяльності підприємств

3.1 Значення грошових надходжень від інвестиційної діяльності

За умов ринку зростає значення інвестиційної та фінансової діяльності підприємств. З прийняттям П (С)БО в Україні уточнено зміст цих видів діяльності. Поняття фінансової діяльності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку П (С)БО4 («Звіт про рух грошових коштів»), інвестиційної - П (С)БО 5 («Звіт про власний капітал»).

Раціональне використання грошових коштів, пошук ефективних варіантів їх інвестування, які забезпечуватимуть додатковий дохід, є важливим напрямком інвестиційної діяльності підприємства.

Інвестиційна діяльність дає можливість підприємству отримувати грошові надходження:

· від продажу основних засобів;

· реалізації нематеріальних активів;

· реалізації цінних паперів та інших довгострокових фінансових інвестицій;

· повторного продажу власних акцій;

· погашення наданих позичок;

· отримання позичок;

· одержання процентів і дивідендів.

Слід зауважити, що оскільки підприємства намагаються розширити і модернізувати виробничі потужності, то інвестиційна діяльність найчастіше призводить до відпливу грошових коштів.

Інвестиційна діяльність підприємства починається з розроблення інвестиційної стратегії. Інвестиційна стратегія — це формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення. Отримання доходу від Інвестиційної діяльності здебільшого визначається типом інвестиційної стратегії — агресивної (активної) чи пасивної. Агресивна стратегія спрямована на отримання максимального прибутку, тоді як пасивна — на збереження за рахунок Інвестицій досягнутого рівня показників операційної діяльності.

Інвестиційна стратегія визначає як можливості поліпшення результатів діяльності підприємства за допомогою інвестицій, так і напрями інвестування з метою отримання доходів і збільшення власних активів.

Відповідно до розробленої стратегії інвестор оцінює альтернативні інвестиційні проекти, здійснює їх техніко-економічне обґрунтування, відбираючи найперспективніші, та формує з них інвестиційні портфелі.

Розроблена інвестиційна стратегія підприємства визначає орієнтири щодо придбання і продажу тих чи інших активів залежно від кон’юнктури ринку, структури портфеля, послідовності інвестиційних рішень.

Свою інвестиційну діяльність підприємство здійснює відповідно до розроблених стратегічних напрямів, які обумовлюють розподіл інвестицій, з одного боку, на капітальні і фінансові, а з другого — за галуззю та по регіону.

Співвідношення між капітальними (реальними) і фінансовими інвестиціями визначають такі фактори:

• стадія життєвого циклу підприємства; функціональне спрямування діяльності підприємства;

• розмір підприємства за обсягом операційної діяльності; готовність до реалізації окремих реальних проектів;

• стан попиту на продукцію підприємства;

• кон’юнктура інвестиційного ринку

Інвестиційна стратегія підприємства має передовсім передбачати запровадження реальних інвестиційних проектів і формування портфелів такого типу, тому що ця форма інвестування забезпечує підприємству швидкий розвиток, освоєння нових видів продукції та розширення ринку збуту. Реальні, або капітальні, інвестиції здійснюють в різних формах:

o капітальне будівництво;

o придбання (виготовлення) основних засобів;

o придбання (створення) нематеріальних активів тощо.

Вибір галузі (регіону) для інвестицій здійснюється відповідно до їхньої інвестиційної привабливості. Після вибору галузі (регіону) підприємство розробляє стратегію формування інвестиційних ресурсів підприємства, формує політику інвестиційної діяльності, оцінює результативність інвестиційної стратегії. Крім капітальних інвестицій, підприємства здійснюють також фінансові інвестиції.

Фінансові інвестиції — це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигід для інвестора.

Підприємства здійснюють фінансові інвестиції в різноманітних формах, а саме:

1. Вкладення капіталу в дохідні види фондових інструментів. Підприємство може придбавати у власність різні види цінних паперів, що перебувають у вільному обігу на фондовому ринку, з метою отримання інвестиційного доходу в різних його формах.

Вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів. Підприємство розміщує свої тимчасово вільні грошові активи у формі депозитних вкладів, фінансових кредитів з метою отримання інвестиційного доходу.

Вкладення капіталу в статутний капітал спільних підприємств. Підприємство розміщує будь-які форми капіталу в заснування інших підприємств з метою диверсифікації операційної діяльності та отримання Інвестиційного доходу, Фінансові інвестиції поділяють на довгострокові та поточні.

Основним критерієм такого поділу фінансових інвестицій є мета їх здійснення.

Довгострокові фінансові інвестиції - Інвестиції зі строком погашення понад один рік, а також інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

Поточні фінансові інвестиції - інвестиції зі строком погашення, меншим за один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. Серед поточних фінансових інвестицій виділяють фінансові інвестиції, які для цілей фінансової звітності визнаються еквівалентами грошових коштів.

Еквіваленти грошових коштів — це короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються в певну суму коштів з незначним ризиком зміни їхньої вартості.

Такими еквівалентами є високоліквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не перевищує трьох місяців (казначейські векселі, депозитні сертифікати тощо).

З-поміж довгострокових фінансових інвестицій розрізняють такі, що надають право власності (інвестиції в акції інших підприємств, внески до статутного капіталу), та інвестиції, що утримуються підприємством до їхнього погашення (боргові цінні папери, довгострокові векселі тощо).

За цими ознаками довгострокові фінансові інвестиції поділяються на групи боргових та пайових з такими характеристиками.

Довгострокові боргові фінансові інвестиції (облігації, довгострокові векселі):

• не дають права участі в капіталі об'єкта інвестування;

• приносять дохід у вигляді відсотка;

• як правило, мають точно визначений строк обігу;

• утримуються інвестором до строку погашення;

• у разі, коли довгострокові цінні папери, що утворюють фінансову інвестицію, придбано за ціною, більшою за номінальну, різниця може бути амортизована (поступово списана на витрати) до моменту погашення.

Довгострокові пайові фінансові інвестиції (акції) — це такі, що:

засвідчують право інвестора на частку в капіталі об'єкта інвестування;

• дають дохід у вигляді дивідендів;

• не мають визначеного строку обігу;

• різниця між вартістю придбання та номінальною вартістю не амортизується (не списується на витрати).

Поточні фінансові інвестиції класифікують на:

1) еквіваленти грошових коштів,

2) інші поточні фінансові інвестиції.

Еквіваленти грошових коштів (казначейські векселі, депозитні сертифікати тощо) характеризуються тіш, що це:

• високоліквідні цінні папери з низькою дохідністю і високою надійністю;

• цінні папери, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент з мінімальною втратою вартості;

• цінні папери, які мають постійну ринкову вартість; папери, які придбаваються (зберігаються) в основному як страховий резерв готівки.

Інші поточні фінансові інвестиції характеризуються тим, що вони:

• перебувають в обігу на активному ринку;

• можуть бути вільно реалізовані з незначною втратою вартості;

• мають строк функціонування в межах року або придбаваються з метою перепродажу незалежно від виду інвестиції;

• дають дохід у вигляді відсотків, дивідендів або у формі різниці між купівельною та продажною ціною в разі перепродажу.

Фінансова діяльність на підприємстві ведеться з метою примноження його грошових коштів І служить для фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності.

Рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності підприємств визначається на основі змін власного капіталу та Інших зобов’язань, пов’язаних з фінансовою діяльністю: «Забезпечення наступних витрат і платежів», «Довгострокові зобов’язання», «Поточні зобов’язання», «Короткострокові кредити банків». «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями». «Поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками» тощо.

3.2 Надходження грошових потоків у результаті утворення боргових зобов’язань

З фінансовою діяльністю підприємства пов’язані такі надходження грошових коштів:

• від емісії власних акцій;

• отриманих довгострокових кредитів і позичок;

• короткострокових кредитів і позичок;

• цільових фінансових надходжень;

• курсових фінансових надходжень;

• курсових валютних різниць від переоцінки валюти тощо. Надходження грошових коштів від розміщення акцій та від інших операцій ведуть до збільшення власного капіталу.

Отримані позички, тобто надходження грошових коштів у результаті утворення боргових зобов’язань (позичок, векселів, облігацій, а також інших видів короткострокових і довгострокових зобов’язань, не пов’язаних з операційною діяльністю), призводять до збільшення позичкового капіталу.

Перш ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, покупець мусить їх всебічно оцінити. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються підприємством у майбутньому.

Для оцінки акцій, які планується придбати, використовують такі показники:

1. Дивідендна віддача акції, яка встановлює зв’язок між величиною дивіденду і ціною акції.

Дивідендна віддача акції =(Дивіденд/ Ціна акції)100%

Цей коефіцієнт є основним індикатором, який дає змогу зіставляти рівень прибутковості акцій різних підприємств.

2. Коефіцієнт «Ціна—Прибуток», який установлює зв’язок ціною акції і рівнем чистого прибутку акціонерного товариства, що припадає на 1 акцію Коефіцієнт «Ціна—Прибуток"= Прибуток на 1 акцію / Ціна акції.

3. Коефіцієнт виплат, який виражає у відсотках ту частину чистого прибутку, отриманого акціонерним товариством, яку розподілено у вигляді дивідендів.

Коефіцієнт виплат =(Дивіденд / Дивіденд на 1 акцію)*100%

Коефіцієнт дивідендного покриття — показник, обернений до коефіцієнта виплат.

Показник капіталізованої вартості акції, який визначає ринкову вартість усіх акцій акціонерного товариства.

Капіталізована вартість акції = Кількість акцій * Курс однієї акції.

6.Показники віддачі (рентабельності) акціонерного капіталу за чистим прибутком і обсягом реалізації. Перший показник визначає співвідношення рівня чистого прибутку акціонерного товариства і капіталізованої вартості акції за певний період. Другий — співвідношення обсягу реалізації (продажу) і розміру капіталізованої вартості акцій.

Коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу за чистим прибутком= =Чистий прибуток / Капіталізована вартість акцій;

Коеф. Рентабельності акціонерного капіталу за обсягом реалізації =

Обсяг реалізації/Капіталізована вартість акцій

7.Показник вартості акції за балансом показує, яка величина акціонерного капіталу і резервного (страхового) фонду припадає на одну випущену акцію.

Вартість акції за балансом=(Акціонерний капітал+Резервний фонд)/ к-ть акцій

8.Показник реальної вартості акції показує величину всіх капітальних ресурсів акціонерного товариства, що припадає на одну випущену акцію.

Реальна вартість акції = Капітальні ресурси, включаючи неоголошені резерви/Кількість акцій

9. Показник валового прибутку від капіталу, що узагальнює всі доходи і збитки, які дають акції.