Адаптаційна трансформація психологічного захисту особистості рятувальника МНС

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ АДАПТАЦІЇ ТА ЗАХИСНИХ МЕХАНІЗМІВ

1.1. Визначення копінгу Вперше термін «Coping» з’явився в психологічній літературі в 1962 році; Л. Мерфі застосував його, вивчаючи, яким чином діти долають кризи розвитку [33]. Чотири роки опісля, в 1966 році Р. Лазарус у своїй книзі «Psychological Stress and Coping Process» («Психологічний стрес і процес його подолання») звернувся до копінгу для опису усвідомлених стратегій подолання стресу і інших подій, що породжують тривогу [52].

Точніше копінг-поведінка визначається так: копінг — це «безперервно змінні когнітивні і поведінкові спроби справитися із специфічними зовнішніми і/або внутрішніми вимогами, які оцінюються, як надмірні або такі, що перевищують ресурси людини» [Lazarus & Folkman, 1984, p.141, цит. за Losoya, 1998]. Автори підкреслюють, що копінг — це процес, який весь час змінюється, оскільки особа і середовище утворюють нерозривний, динамічний взаємозв'язок і роблять один на одного взаємний вплив (там же) [53].

Як показано Лазарусом [Lazarus, 1991], стверджується, що стрес — це дискомфорт, що відчувається, коли відсутня рівновага між індивідуальним сприйняттям запитів середовища і ресурсів, доступних для взаємодії з цими запитами. Саме індивід оцінює ситуацію, як стресову чи ні. За Лазарусом і Фолкманом, індивіди оцінюють для себе величину потенційного стресора, зіставляючи запити середовища з власною оцінкою ресурсів, якими вони володіють, щоб справитися з цими самими запитами [30].

З часом поняття «копінг» стало включати реакцію не тільки на «надмірні або перевищуючі ресурси людини вимоги», але й на щоденні стресові ситуації. Зміст копінгу при цьому залишився тим же: копінг — це те, що робить людина, щоб справитися із стресом: вона об'єднує когнітивні, емоційні і поведінкові стратегії, які використовуються, щоб справитися із запитами буденного життя. Думки, почуття і дії утворюють копінг-стратегії, які використовуються в різному ступені в певних обставинах. Таким чином, копінг — це «поведінкові і когнітивні зусилля, застосовувані індивідами, щоб справитися з взаємостосунками людина-середовище» [41].

При цьому підкреслюється, що реакції індивіда на стресову ситуацію можуть бути як довільними, так і мимовільними. Мимовільні реакції - це ті, що засновані на індивідуальних відмінностях у темпераменті, а також ті, що набуті в результаті повторення і більше не вимагають свідомого контролю [Compas, 1998].

Психологи, що займаються проблематикою копінг-поведінки, дотримуються різних поглядів на ефективність стратегій подолання. Якщо в багатьох теоріях враховується, що копінг-стратегії за своєю суттю можуть бути як продуктивними, функціональними, так і непродуктивними, дисфункціональними [Frydenberg, 2002; Frydenberg, Lewis, 2000; Lopez, Little, 1996; Skinner, Koplik, 1992, Vitaliano, 1990], то існують автори, з погляду яких невід'ємною характеристикою копінг-поведінки є її корисність [Нікольська, Грановська, 2001]; вони визначають подолання, як «адаптивні дії, цілеспрямовані і потенційно усвідомлені» [4].

Альтернативна точка зору полягає в тому, що копінг не завжди є продуктивним; його ефективність залежить від двох чинників: реакції у відповідь і контексту, в якому цей копінг реалізується[14].

В сучасних психологічних дослідженнях [3; 4; 5; 9; 10] поняття копінг (coping behavior) охоплює широкий спектр активності суб'єкта, починаючи від неусвідомлених психологічних захистів і завершуючи цілеспрямованими способами подолання проблемних ситуацій. Ця категорія використовується для опису характерних способів поведінки суб'єкта не лише в екстремальних ситуаціях, але й у буденній діяльності. Психологічне призначення копінг поведінки полягає в якомога найкращій адаптації суб'єкта до вимог ситуації шляхом оволодіння або послаблення цих дезидератів, тобто у полегшенні стресового впливу ситуації. Проблема адаптації активізує можливості, вкрай необхідні для подолання вимог назрілого. Назріле стає організаційним принципом, відповідно до якого різні можливості суб'єкта актуалізуються саме в тій послідовності, яка є єдиною, можливою та необхідною для вирішення цього зовнішнього завдання.

Дослідники копінг-стратегій у спробах систематизувати і створити струнку класифікацію виділяють декілька рівнів узагальненості того, що робить індивід, щоб справитися із стресом: це копінгові дії, копінг-стратегії і копінгові стилі. Копінгові дії (те, що індивід відчуває, думає або робить) часто групуються в копінг-стратегії, стратегії, у свою чергу, групуються в копінгові стилі (наприклад, групу стратегій, яка є концептуально схожими діями). Наприклад, таким стилем може бути «Звернення до інших». Іноді терміни копінгові дії і копінг-стратегія використовуються як взаємозамінні, тоді як копінгові стилі загалом відносяться до дій або стратегій, які послідовно використовуються індивідом, щоб справитися із стресом. Інші схожі терміни — це копінгові тактики і копінгові ресурси [16].

1.2. Елементи копінгу

1.2.1. Копінг-поведінка

Роботи, присвячені вивченню феномена копінг-поведінки, з’являються в зарубіжній психології з другої половини XX століття. У роботі німецьких авторів використовується термін «bewaltigung» (подолання). Вітчизняні дослідники поняття «Копінг-поведінка» інтерпретують, як опанувальну поведінку або психологічне подолання. Копінг-поведінка має на увазі індивідуальний спосіб справляння людини із скрутною ситуацією відповідно до її значущості в її житті і з особистісно-середовищними ресурсами, які багато в чому визначають поведінку людини [1] .

Досить розгорнуте визначення сутнісних ознак копінг поведінки пропонує А. Маслоу [54]: подолання, або функціональна поведінка, за визначенням цілеспрямована та мотивована, завжди має інструментальний характер і є засобом досягнення певної мети; більш детермінована зовнішніми перемінними; зазвичай спрямована на зміну поточної зовнішньої ситуації; націлена на задоволення тих чи інших потреб організму або на усунення загрози, що виникла; як правило, усвідомлюється повністю, хоча інколи може мати неусвідомлюваний характер. Копінг, на думку дослідника, репрезентує функціональну реакцію на певну критичну чи проблемну ситуацію або на певну потребу, задоволення якої забезпечується фізичним або культурним середовищем [1, с. 202]. Аналізоване утворення, як зазначав автор, за своєю природою є не що інше, як спроба змінити навколишній світ, і вона, зазвичай, є більш-менш успішною.

Поняття «копінг» інтерпретується по-різному в різних психологічних школах.

Перший підхід — неопсихоаналітичний. Копінг-процеси розглядаються, як его-процеси, направлені на продуктивну адаптацію особистості у важких ситуаціях. Функціонування копінг-процесів передбачає включення когнітивних, моральних, соціальних і мотиваційних структур особистості в процесі вирішення проблеми. У разі нездатності особистості до адекватного вирішення проблеми включаються захисні механізми, сприяючі пасивній адаптації. Такі механізми визначаються як ригідні, дезадаптивні способи вирішення проблеми, перешкоджаючі адекватній орієнтації індивіда в реальній дійсності. Інакше кажучи, копінг і захист функціонують на підставі однакових его-процесів, але є різноспрямованими механізмами у вирішенні проблем.

Другий підхід визначає копінг, як якості особистості, що дозволяють використовувати відносно постійні варіанти відповіді на стресові ситуації. А. Біллінгс і Р. Моос виділяють три способи подолання стресової ситуації.

1. Копінг, націлений на оцінку, — подолання стресу, що включає спроби визначити значення ситуації і ввести в дію певні стратегії: логічний аналіз, когнітивну переоцінку та ін.

2. Копінг, націлений на проблему, — справляння зі стресом, що має на меті модифікувати, зменшити або усунути джерело стресу.

3. Копінг, націлений на емоції, — подолання стресу, що включає когнітивні, поведінкові зусилля, за допомогою яких людина намагається зменшити емоційну напругу і підтримати афектну рівновагу [11].

У третьому підході копінг виступає як динамічний процес, який визначається суб'єктивністю переживання ситуації і багатьма іншими чинниками. Р. Лазарус і С. Фолькман позначили психологічне подолання як когнітивні і поведінкові зусилля особистості, направлені на зниження впливу стресу. Активна форма копінг-поведінки, активне подолання, є цілеспрямованим усуненням або послабленням впливу стресової ситуації. Пасивну копінг-поведінку, або пасивне подолання, передбачає використання різного арсеналу механізмів психологічного захисту, які направлені на зниження емоційної напруги, а не на зміну стресової ситуації. [19].

Р.Лазарус виділив три типи стратегій вирішення загрозливої ситуації: механізми захисту его; пряма дія — напад або втеча, яка супроводжується гнівом або страхом; подолання без афекту, коли реальна загроза відсутня, але потенційно існує.

На думку С. Фолькман і Р. Лазаруса, копінг виконує дві основні функції:

— регуляція емоцій (копінг, націлений на емоції);

— управління проблемами, що викликають дистрес (копінг, націлений на проблему).

Обидві ці функції здійснюються в більшості стресових ситуацій. Їх кількісне співвідношення залежить від того, як оцінюються стресові ситуації. Оцінка того, що відбувається, грає важливу роль у процесі еволюції людини, від неї залежить інтенсивність і характер емоцій, які відчуває людина, зустрічаючись з проблемами.

Д. Галахер висунув гіпотезу, що оцінка події залежить від об'єму наявних у особистості ресурсів, які дозволяють справитися з цією подією. Якщо індивід оцінює ресурси як недостатні, неадекватні, то подія сприймається як загроза. Зазвичай стійкі до стресу люди адекватно оцінюють свої ресурси і сприймають стресогенні події як зміни [50].

Виділяються два види когнітивної активності - первинна і вторинна оцінка.

Первинна оцінка дозволяє людині вирішити, чи є дана ситуація загрозливою чи її можна віднести до ситуації зміни, яка не містить в собі загрози його благополуччю. Вона дозволяє оцінити силу стресової дії, зіставити можливість шкоди, що завдається нею, з індивідуальними можливостями.

Вторинна оцінка доповнює первинну. Вона визначає, якими методами можна вплинути на негативну подію та її результат, тобто процес вибору механізмів і ресурсів подолання стресу. З її допомогою людина вирішує, що вона може зробити в даній ситуації.

За когнітивною оцінкою ситуації слідує вироблення механізмів подолання стресу.

Якщо у тварин поведінкова відповідь на несприятливі дії середовища виявляється переважно уникненням, відходом від загрозливої ситуації, агресією, то у людини при подоланні стресу включаються когнітивні розумові процеси прийняття адаптаційного рішення.

А. Незу, Т. Дзурілла, М. Голдфрід першими описали процес вирішення соціальних проблем або копінг-процес. Це стало теоретично важливим моментом у вивченні формування активної поведінки подолання — стратегій вирішення проблем. Активне вирішення проблем є когнітивно-поведінковим процесом, в результаті якого формується загальна соціальна компетентність особистості [44].

Автори виділили п’ять компонентів копінг-процесу.

1. Орієнтація в проблемі, підключення когнітивного і мотиваційного компонентів для загального ознайомлення.

2. Визначення і формулювання проблеми, її опис у конкретних термінах і ідентифікація специфічних цілей.

3. Генерація альтернатив, розробка численних можливих варіантів рішення проблеми.

4. Вибір оптимального варіанту рішення проблеми.

5. Виконання рішення з подальшою перевіркою, підтвердженням його ефективності.

1.2.2. Копінг-ресурси

До копінг-ресурсів, що допомагають справитися із стресогенними ситуаціями відносяться: ресурси особистості (Я-концепція; інтернальний локус контролю; ресурси когнітивної сфери; афіляція; емпатія; позиція людини по відношенню до життя, смерті, любові, віри; духовність; ціннісна мотиваційна структура особистості) і ресурси соціального середовища (оточення, в якому живе людина, а також її уміння находити, приймати і подавати соціальну підтримку).

Уявлення людини про себе, або Я-концепція, в процесі дорослішання повинна бути замінена на нову, відповідну особливостям віку. З погляду формування адаптаційних механізмів слід розглядати Я-концепцію, як найважливіший особистісний ресурс. Процеси формування Я-концепції та інших психологічних механізмів адаптації до соціального середовища здійснюються паралельно, роблячи виражений вплив один на одного. Я-концепція є немовби сконструйованим утворенням, відображає, як вікові, так і індивідуальні особливості і включена в безліч зв’язків і відносин з іншими феноменами розвитку людини [8].

Інтернальний локус контролю, або вміння контролювати своє життя і брати відповідальність за нього, є особистісним ресурсом, на основі якого формується адаптаційна поведінка. Саме від цього ресурсу багато в чому залежить вибір варіанту адаптації до соціального середовища і життєвий стиль людини.

На думку Д. Роттера (автора даного поняття), суб'єктивний контроль, або локус контролю, є «певний ступінь сприйняття людьми подій, залежних або від власної поведінки (інтернальний локус контролю) або від інших людей, долі, успіху (екстеральний локус контролю)», а також трактується, як «ступінь розуміння людиною причинних взаємозв'язків між власною поведінкою і досягненням бажаного». Доведено, що люди з внутрішнім (інтернальним) локусом контролю проявляють велику когнітивну активність, ефективніше долають стрес і проявляють вищий рівень соціальної адаптації, чим «екстернали» .

Можливості, що дозволяють оцінювати дію соціального середовища і власну поведінку, тісно пов’язані з когнітивним розвитком людини. Вона базується на змінах Я-концепції і формуванні зрілого мислення. При цьому необхідно врахувати, що в підлітковому і юнацькому віці когнітивні процеси не статичні, а є динамічним процесом, що проходить від незрілості до зрілості, на який впливають біологічні, індивідуальні чинники і досвід взаємодії з середовищем. Процес когнітивного розвитку відбувається на різних рівнях і є розвитком здатності критично і концептуально мислити. В процесі розвитку конкретного мислення і отримання емпіричного досвіду дитина, підліток, а потім вже молода людина набуває здатності мислити абстрактними категоріями, символами і гіпотетичними вимірами. В той же час формуються реалістичніші плани на майбутнє. Когнітивні процеси беруть участь у становленні особистісної ідентичності. Здатність формувати альтернативні пояснення і розглядати різні перспективи приводить до соціальної адаптації і можливості вирішувати складніші проблеми. Когнітивний розвиток впливає на формування навиків подолання проблем і міжособистісної, комунікативної ефективності. Негнучкість і обмеженість поведінкових стратегій у дитинстві в більшості випадків змінювалася адекватнішими творчими і емпатичними навиками в дорослому періоді. Самоповага, самоефективність, що є продуктом розвитку когнітивних процесів, створюють можливість адекватно реагувати на стресові ситуації і справлятися з ними [11, 49].

Прагнення бути разом з людьми, вміння співпереживати — афіляція і емпатія — є комунікативними особистісними ресурсами, що впливають на поведінку людини. Блокування афіляції викликає відчуття самоти, відчуженості, породжує і посилює стрес.

Афіляція нерозривно пов’язана з емпатією, яка визначається як збагнення чужого емоційного стану, проникнення в переживання іншої людини. Це — цілісний процес, що включає фізіологічний, кінестетичний, афектний, когнітивний і мотиваційний компоненти, суттєво і позитивно впливає на якість спілкування і позитивні особистісні зміни. Вона є одним з ключових чинників у розвитку соціального взаєморозуміння, просоціальної поведінки і виступає найважливішим ресурсом подолання стресу.

Людина переживає будь-який свій стан через призму складної і обширної мережі взаємозв'язків. Виникнення самоти є знаком порушення цієї мережі, знаком втрати життєво важливого у внутрішньому світі особистості [2].

Соціальна підтримка — це інформація, що приводить людину до переконання, що її люблять, цінують, піклуються про неї, що вона є членом соціальної мережі і має з нею взаємні зобов’язання (Cobb S., 1976). Соціальна підтримка визначається як обмін ресурсами між різною кількістю людей, принаймні, двома — донором підтримки та її реципієнтом (одержувачем) і є функцією соціальних мереж, які характеризують соціальне середовище особистості.

Мережі соціальної підтримки — це структури, здатні надати людині допомогу. Вони включають різні взаємостосунки між людьми, сприяючі підтримці здоров’я.

Люди, що одержують ефективну соціальну підтримку від сім'ї, друзів, значущих для них людей і соціальних співтовариств, володіють міцнішим здоров’ям, легше справляються із стресами, стійкіші до розвитку захворювань, тому важливу роль у подоланні стресових і проблемних ситуацій грає соціально підтримуючий процес, що включає три ланки:

1) здатність індивіда знаходити людей, готових надати йому допомогу — пошук соціальної підтримки;

2) наявність структур, здатних подати підтримку (члени сім'ї, друзі, значущі інші, члени суспільних організацій і т.д.) — мережі соціальної підтримки;

3) здатність людини приймати допомогу від оточуючих — сприйняття соціальної підтримки [14].

Виділяють наступні типи соціальної підтримки:

— емоційна або інтимна — турбота про іншого, довіра і співпереживання йому;

— інструментальна або матеріальна — допомога колег по роботі, фінансова допомога, забезпечення ресурсами;

— інформаційна — сприяння у вирішенні проблеми шляхом пропозиції важливої інформації, поради;

— зворотний зв’язок або підтримка у формі оцінки — оцінка виконання після вирішення проблем.

До компонентів соціальної підтримки відносяться:

— структура (сімейний статус, число друзів, зв’язки з родичами, членами формальних і неформальних організацій і т.д.);

— функції (емоційна, оцінна, інформаційна, ресурсна);

— ефект (задоволеність підтримкою).

Соціальна підтримка пом’якшує дію стресу високої інтенсивності, виступає як буфер між стресором і людиною. Висока соціальна підтримка нейтралізує негативний вплив стресу високої інтенсивності і забезпечує збереження здоров’я. Низька соціальна підтримка при стресі високої інтенсивності не робить буферного ефекту, що приводить до погіршення здоров’я.

Соціальна підтримка сприяє процесам подолання стресу в трьох напрямах: за рахунок підвищення самооцінки; завд8яки допомозі інших людей у зміні стресової ситуації; шляхом включення оцінки значущого іншого в свою систему, що змінює емоційну відповідь на дію стресогенного чинника і дозволяє побачити ситуацію «іншими очима». С. Кохен і С. Сайм вважають, що соціальна підтримка знижує негативну дію стресу і збільшує позитивну шляхом підвищення самооцінки, посилення міцності імунної системи, внаслідок чого зменшується сприйнятливість до хвороб [15].

Феномену соціальної підтримки та її впливу на адаптацію індивіда в стресовій ситуації присвячено багато досліджень.

Т.А.Вілле було встановлено, що допомога членів сім'ї і друзів робить найбільш важливий вплив на поведінку подолання.

Існує зв’язок між соціальною підтримкою і ефективністю лікування пацієнтів із залежностями. Порівняльний аналіз результатів дослідження людей, що припинили курити і продовжують курити, показує, що ті, хто продовжують курити, в основному спілкуються з соціальним оточенням, що забезпечує підтримку куріння. Ті, хто припинили курити, набували соціальної підтримки з оточення некурящих. Пацієнтам із залежністю від алкоголю властиве ефективне сприйняття підтримки з боку партнерів по алкоголізації, які мають певні можливості в плані придбання алкоголю і його прийому [14]. .

На групі хворих наркоманією був вивчений взаємозв'язок між імпульсивністю, емпатією, життєвим стилем і участю пацієнтів у роботі 12 крокової групи самодопомоги. Дослідження показали, що емпатія сприяє тривалості стриманості і участі в роботі групи. Емпатія розглядається як необхідна складова успішної участі в програмі. Імпульсивність сприяє тривалому вживанню наркотиків і підвищує ризик рецидиву [20].

Існує величезна кількість методик, направлених на виявлення і вимірювання різних видів соціальної підтримки. Їх велика кількість і різноманітність утрудняє вибір найбільш ефективного інструменту для проведення наукових досліджень.

У 1979 році Л. Беркман і С. Сім розробили «Індекс соціальної мережі» — опитувальник, що вимірює джерело соціальних контактів у сферах: «сім'я», «родичі», «релігійне товариство» і «суспільні організації» (Berkman L., Sim S., 1979). Трохи пізніше була створена «шкала соціального зв’язку», в якій оцінювалися якісні і кількісні аспекти соціальної підтримки, що відносяться до роботи, фінансів, сім'ї, власного здоров’я, власної особистості і суспільства в цілому. Шкала складається з 18 пунктів. Час роботи з шкалою — 7 хвилин [27]. .

Можна також відзначити «опитувальника соціально-підтримуючої поведінки», розробленого в 1981 році, за допомогою якого визначається частота отримання соціальної підтримки від оточуючих і сприйняття цієї підтримки респондентом (Ваггега М., 1983); «шкалу соціальної підтримки», що включає субшкали дружньої, сімейної підтримки, підтримки, що отримується від сусідів і громадських організацій (Din A., 1981); «опитувальник соціально-підтримуючих ресурсів», що вимірює розмір, характеристики і структуру індивідуальної соціально-підтримуючої мережі (Vauks A., 1982); «опитувальник соціальної підтримки» Саразона, що визначає сприйняття числа осіб, що подають соціальну підтримку, а також задоволеність соціальною підтримкою (Sarazon B.R. et. al., 1983); «індекс соціальної підтримки» Вілкокса, що вимірює сфери емоційної, інформаційної і матеріальної підтримки, «багатовимірна шкала сприйняття соціальної підтримки» Зімета, розроблена в 1988 році, яка оцінює ефективність і адекватність соціальної підтримки по трьох аспектах: сім'я, друзі, значущі інші[10].

1.2.3. Копінг-стратегії

Проблемі подолання стресу присвячено безліч досліджень. Серед них найбільш популярні роботи, що вивчають механізм дії копінг-стратегій (поведінкових стратегій), їх зв’язок з копінг-ресурсами (особистісними ресурсами) та іншими психологічними характеристиками. У цих роботах визначаються стилі поведінки подолання, вивчається його вплив на процеси адаптації, самопочуття людей. Великий інтерес викликають вікові і статеві відмінності копінг-поведінки.

Встановлено, що психічне і фізичне самопочуття залежить від вибору копінг-стратегій у момент зіткнення з психотравмуючою ситуацією. Використання активних поведінкових стратегій подолання і відносно низька сприйнятливість до стресових ситуацій сприяють поліпшенню самопочуття. А до його погіршення і наростання негативної симптоматики приводять уникнення проблем і застосування пасивних стратегій, направлених не на вирішення проблеми, а на зменшення емоційної напруги [34].

У використанні копінг-стратегій існує певна вікова динаміка. Із збільшенням віку підвищується вірогідність використання активних поведінкових стратегій вирішення проблем.

Необхідно зазначити, що для характеристики процесу оволодіння ситуацією дослідники звертаються до поняття «стратегія», розрізняючи її дихотомічні диспозиції: «активна — пасивна». Уточнюючи сутнісний зміст цієї категорії в контексті копінг поведінки, можна визначити стратегію як складне утворення, в якому інтегрується досвід психічної діяльності суб'єкта, що синтезує дії, які, з одного боку, визначаються сутнісними (суб'єктними) характеристиками особистості, а з іншого — об'єктивними чинниками.

Дослідження стратегій подолання стресу, використовуваних студентами, показало, що емоційно-орієнтовані поведінкові стратегії служать безпосередньому емоційному вирішенню, зняттю негативних відчуттів, а стратегії, орієнтовані на проблему, направлені на зміну реальної ситуації. Крім того, було встановлено, що люди з високою тривожністю частіше використовують емоційні копінг-стратегії (уникнення, звинувачення і т.п.), які пов’язані із зниженням самооцінки, погіршенням адаптації до захворювань [27], а високий рівень психологічної зрілості людей, відчуття власної значущості, висока самооцінка обумовлюють використання когнітивних копінг-стратегій. [34].

Досліджуючи статеві відмінності в стилі подолання стресу, Н. Ендлер і Д. Паркер дійшли висновку, що у жінок молодого віку стиль подолання депресії емоційніший і більш орієнтований на уникнення. Проте і чоловіки, і жінки з явно вираженою депресивною симптоматикою більш схильні до емоційного стилю подолання стресу, чим люди з менш вираженою депресією [48].

За даними Н. К'юпера із співавторами, дистанціювання, самоізоляція розглядаються як неефективні стратегії поведінки, сприяючі виникненню депресії. Встановлено також, що при боротьбі із стресогенними подіями вразливі люди використовують неадекватні стратегії, переважно самоізоляцію [35].

Т.А. Вілле досліджував поведінкові копінг-стратегії, які включають дії, сприяючі або не сприяючі вживанню психоактивних речовин. Поведінка, направлена на уникнення контактів з людьми, що вживають наркотики, полегшує протистояння соціальному тиску і зменшує вірогідність наркотизації. Пошук соціальної підтримки у осіб, що не вживають наркотики, сприяє припиненню наркотизації. Поведінка ж, направлена на реалізацію поведінкової стратегії «пошук задоволення», пошук підтримки у наркоманів, сприяє посиленню наркотизації [7].

Інтерес дослідників до проблеми подолання стресу привів до того, що за останні 15 років збільшилося число робіт, автори яких намагалися не тільки вивчити, але й виміряти копінг-поведінку, створюючи для цієї мети спеціальні анкети.

Автори опитувальників найчастіше виходили з потреби досліджувати:

1) окремі, конкретні ситуативні копінг-стратегії;

2) стратегії, розділені за основними сферами психічної діяльності (когнітивні, емоційні, поведінкові);

3) базисні стратегії копінг-поведінки, що включають когнітивні, поведінкові і емоційні варіанти реагування на стрес і об'єднані з окремих ситуативно-специфічних копінг-стратегій за принципом активності-пасивності подолання стресу;

4) окремі ситуативно-специфічні копінг-стратегії і базисні копінг-стратегії, для чого в опитувальників включалися шкали, націлені на вивчення тих і інших типів стратегій [9].

У 1978 році Л. Перлін і К. Шулер вперше використовували метод інтерв'ю для вимірювання копінг-поведінки дорослих випробовуваних. Вони виділили три копінг-стилі, відповідні основним сферам психічної діяльності: повед2інкові відповіді, які змінюють ситуацію; відповіді, які змінюють значення або оцінку ситуації; відповіді, націлені на контроль негативних відчуттів [38].

Р. Лазарус і С. Фолькман створили опитний лист «Способи копінгу» (1980), що складається з 118 пунктів, який в подальшому в різних модифікаціях став одним з найбільш популярних інструментів вимірювання копінг-поведінки. Методика визначає 8 видів ситуативно-специфічних копінг-стратегії: конфронтація, самоконтроль, пошук соціальної підтримки, відхід-уникнення, планове вирішення проблем, позитивна переоцінка, прийняття відповідальності (Lazarus R.S., Folkman S., 1980).

Аналіз засвідчив, що й дотепер не існує єдиної класифікації стратегій подолання, хоча створено їх чимало і кожна досить оригінальна [4]. Так, К. Коплик виокремлює пряме подолання та психологічне придушення; А. Біллінгс і Р. Моос розрізняють активні когнітивні стратегії подолання, активні перетворюючі стратегії подолання та уникнення; П. Віталіано виокремлює проблемно-орієнтовані та емоційно-орієнтовані стратегії подолання; І. Сизова і С. Філіппченкова — конструктивні перетворюючі стратегії, конструктивні пристосувальні стратегії та неконструктивні стратегії подолання [27]. Втім, більшість класифікацій створюється навколо двох стратегій, запропонованих Р. Лазарусом та С. Фолкманом: 1) проблемно-сфокусованого копінгу (зусилля спрямовуються на вирішення існуючої проблеми): а) планомірне вирішення проблеми; б) шлях конфронтації; в) пошук соціальної підтримки; та 2) емоційно-сфокусованого копінгу (зміна власних установок стосовно ситуації): а) дистанціювання масштабу проблемної ситуації; б) прийняття відповідальності на себе; в) самоконтроль; г) позитивна переоцінка [25].

С. Хобфолл [52] запропонував дещо інший підхід до опису моделі «поведінки подолання». Стратегічний напрямок копінг поведінки у змістовому плані, на думку дослідника, повинен описуватися за допомогою як мінімум трьох координат: двох основних — вісь просоціальної - асоціальної стратегій, вісь активності - пасивності, а також однієї додаткової: вісь прямої - непрямої (маніпулятивної) поведінки. Ці осі репрезентують вимірювання загальних стратегій подолання. Залежно від ступеня конструктивності, стратегії й моделі поведінки можуть сприяти або заважати успішності подолання кризових явищ, професійних стресів, а також впливати на збереження здоров’я суб'єкта діяльності.

У подальші роки були розроблені різні варіанти опитувальників для вивчення копінг-поведінки. А. Біллінгс і Р. Моос створили опитувальника, за допомогою якого виділили три види копінгу: націлений на оцінку; націлений на проблему; націлений на емоції. Е. Хейм запропонував методику дослідження особливостей копінг-поведінки, диференційованих по основних сферах психічної діяльності, в якій виділялося більше 25 ситуативно-специфічних копінг-стратегій. Ці стратегії були розділені на три групи: більш адаптивні, менш адаптивні і такі, що мають невизначений вплив на адаптацію [37].

У 1989 році була створена шкала копінг-поведінки, в якій виділяються дві форми копінг-поведінки: характерологічну і ситуативну [42].

У 1990 році з’явився багатовимірний опитувальник, що визначає 3 види копінгу: орієнтований на завдання; орієнтований на емоції; орієнтований на уникнення [3].

Дж. Амірхан на основі факторного аналізу різноманітних копінг-відповідей на стрес розробив «Індикатор копінг-стратегій». Він виділив 3 групи копінг-стратегій: вирішення проблем, пошуку соціальної підтримки і уникнення [50].

" Індикатор копінг-стратегій" можна вважати одним із найбільш вдалих інструментів дослідження базисних стратегій поведінки людини. Ідея цього опитувальника полягає в тому, що всі поведінкові стратегії, які формуються у людини в процесі життя, можна підрозділити на три великі групи:

1. Стратегія вирішення проблем — це активна поведінкова стратегія, при якій людина прагне використовувати всі наявні особистісні ресурси для пошуку можливих способів ефективного вирішення проблеми.

2. Стратегія пошуку соціальної підтримки — це активна поведінкова стратегія, при якій людина для ефективного вирішення проблеми звертається за допомогою і підтримкою до навколишнього середовища: сім'ї, друзів, значущих інших.

3. Стратегія уникнення — це поведінкова стратегія, при якій людина прагне уникнути контакту з оточуючою дійсністю, піти від вирішення проблем [9].

Людина може використовувати пасивні способи уникнення, наприклад, відхід у хворобу або вживання алкоголю, наркотиків, може зовсім «піти від вирішення проблем», використавши активний спосіб уникнення — суїцид.

Стратегія уникнення — одна з провідних поведінкових стратегій при формуванні дезадаптивної, псевдоподолальної поведінки. Вона направлена на подолання або зниження дистресу людиною, яка перебуває на нижчому рівні розвитку. Використання цієї стратегії зумовлене недостатністю розвитку особистісно-середовищних копінг-ресурсів і навиків активного вирішення проблем. Проте вона може носити адекватний або неадекватний характер залежно від конкретної стресової ситуації, віку і стану ресурсної системи особистості (Сирота Н.А., Ялтонський В. М., 1996).

Найбільш ефективним є використання всіх трьох поведінкових стратегій, залежно від ситуації. В деяких випадках людина може самостійно справитися з виниклими труднощами, в інших їй потрібна підтримка оточуючих, у третіх вона просто може уникнути зіткнення з проблемною ситуацією, наперед подумавши про її негативні наслідки.

1.3. Загальні теоретичні й методологічні підходи до вивчення адаптації

Адаптація це динамічний процес, завдяки якому рухливі системи живих організмів, незважаючи на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну для існування, розвитку й продовження роду. Саме механізм адаптації, вироблений у результаті тривалої еволюції, забезпечує можливість існування організму в постійно мінливих умовах середовища [51].

Вивчати адаптацію першими почали біологи, які відзначали багатство ідеї адаптації з точки зору пізнання широкої дійсності. Так, І.П. Павлов писав, що вірно зрозуміла «ідея про пристосування чи доцільності являє собою невичерпне джерело для різних наукових гіпотез, служить постійною науковою темою, дає могутній поштовх для подальшого вивчення питань про сутність явиш життя». Якщо розвиток є стратегія життя, то адаптація — це тактика, яка дозволяє усьому живому, у тому числі людині, засвоювати зміни, в той же час самозберігатися, забезпечуючи тим самим можливість подальшого руху.

Адаптація — одне з найбільш широко використовуваних понять, зміст якого, на думку зарубіжних соціологів, спеціалістів в галузі словників з соціології, інтерпретується дуже широко. Однозначного визначення «адаптації» немає. Це пояснюється багатоваріантністю форм та механізмів адаптації [29].

Не дивлячись на велике різноманіття, загальним в усіх визначеннях адаптації можна виділити, як рахує Н. Н. Мельникова, наступні моменти [39]:

1) процес адаптації завжди передбачає взаємодію двох об'єктів;

2) ця взаємодія розгортається в особливих умовах — умовах дисбалансу, неузгодженості між системами;

3) основною ціллю такої взаємодії є деяка координація між системами, ступінь і характер якої може варіювати в досить широких межах;

4) досягнення цілі передбачає визначення змін в взаємодіючих системах.

Поняття «адаптація» відображає загальну властивість живих організмів, живої матерії пристосовуватись до змін оточуючого середовища. Це стосується біологічної адаптації. Але існує не тільки біологічна адаптація, але інші види адаптації: соціальна, професійна, особистісна, соціально-психологічна тощо [45].

Завдяки процесу адаптації досягається збереження гомеостазу при взаємодії організму із зовнішнім середовищем. У цьому зв’язку процеси адаптації містять у собі не тільки оптимізацію функціонування організму, але й підтримка збалансованості в системі «організм-середовище». Процес адаптації реалізується щораз, коли в системі «організм-середовище» виникають значимі зміни, і забезпечує формування нового гомеостатического стану, що дозволяє досягати максимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій. Оскільки організм і середовище перебувають не в статичному, а в динамічній рівновазі, їхні співвідношення міняються постійно, а отже, також постійно повинен здійснюватись процес адаптації.

Вищенаведене відноситься рівною мірою й до тварин, і до людини. Однак істотною відмінністю людини є те, що вирішальну роль у процесі підтримки адекватних відносин у системі «індивідуум-середовище», у ході якого можуть змінюватися всі параметри системи, грає психічна адаптація.

Психічну адаптацію можна визначити як процес установлення оптимальної відповідності особистості й навколишнього середовища в ході здійснення властивої людині діяльноості (процесу), що дозволяє індивідуумові задовольняти актуальні потреби й реалізовувати пов’язані з ними значимі цілі, забезпечуючи в той же час відповідність максимальної діяльності людини, його поводження, вимогам середовища. [46].

Психічна адаптація є соцільним процесом що, містить у собі ще два аспекти:

а) оптимізацію постійного впливу індивідуума з оточенням;

б) установлення адекватної відповідності між психічними й фізіологічними характеристиками.

Психологічна адаптація розглядається як один з провідних способів і як необхідна умова соціалізації. Саме так її розглядав Л. С. Виготський, аналізуючи спосіб входження дитини в новий соціальний світ та процес формування у неї певного ставлення до суспільного оточення.

Чим більш складним є середовище (якісно новий інший зміст освіти, спільна діяльність, вимо