Бракосочетание шляхом викрадення і насилия

БРАКОСОЧЕТАНИЕ ШЛЯХОМ ВИКРАДЕННЯ І НАСИЛИЯ.

Бегство під час шлюбної церемонії є символічне думка, що передувало дефлорації у той епоху, коли її здійснювало тварина. Дівчина лякалася намагалася втекти. За ній улаштовували гонитву, наздоганяли, силою повертали тому та змушували піддатися нападу звіра, яке, цілком імовірно, іноді волочило у себе летальний кінець.

Усе це, має бути, справляла настільки моє найбільше враження на наших віддалених предків, що в окремих народів втеча жінки, її спіймання і удаване опір стали невід'ємною частиною весільного обряду.

Дівчина намагається втекти. Вона ж сьогодні, як й ті давні часи, охоплена страхом, та заодно, у свого єства, палко бажає контакту, який зробить із неї жінку, і тому, підпорядковуючись закону природи, дозволяє наздогнати себе.

Саме тому в багатьох примітивних народів союз чоловіків і жінок засвідчує втечею, переслідуванням і частенько боротьбою.

Навіть коли цивілізовані нації відмовилися від послуг цього ритуалу через брутальності й насильства, неминуче з нею пов’язаних, тим щонайменше його відгомони збереглися у тому цілком сучасному звичаї, як весільне подорож, хоча у дуже символічною формі.

Отже, церемонія, характерна доісторичних людських громад, залишила сліди в релігійному житті народів та в психології жінки.

Брак шляхом викрадення.

Еще зовсім недавно Лапландії шлюби здійснювалися лише шляхом викрадення, якому передувало саме грубе насильство. Жінка захищалася щосили, а наречений домагався її згоди не інакше як за допомогою куркулів.

У деяких племенах Океанії бажаючий одружуватися юнак підстерігає дівчину із племені, накидається її у, б'є її палицею і далі гвалтує… У цьому вся, щодо справи, і є обряд одруження.

У арауканов традиційний весільний ритуал полягає у викраденні і грубому згвалтування, сопровождающемся іноді справжньої битвою.

У Росії її, і в християнській середовищі, ще у столітті батіг грав дуже значної ролі у побуті. Він існував у кожному будинку, і чоловік частенько вдавався щодо нього спілкування з дружиною.

Экзогамия.

У багатьох народів, розбитих на клани, існує практика, звана экзогамией. Юнак, бажаючий одружитися, має знайти свою наречену у сусідній племені і відвести її звідти, ми інколи з застосуванням сили.

Экзогамный шлюб — це шлюб шляхом викрадення. У стосунках між чоловіком та жінкою переслідування і спіймання є стійкою традицією. Викрадення нареченої із клану дозволяє організувати її переслідування і поимку, було практично неможливо, якби юнак одружився у рамках клану.

В окремих кочових народів Азії, що у наметах, наречена втікає через приховане отвір, несучи із собою ягняти. Вона сідає на коня і рухається в степ. Тим часом майбутній чоловік переслідує її пускали разом відносини із своїми товаришами, а родичі нареченої з усіх сил намагаються затримати їх. Гра закінчується той час, коли ягняти виривають особисто від жінки.

У Римі весільний обряд включав у собі інсценівку викрадення. Будинок прикрашали лавровими вінками, влаштовували у ньому ілюмінацію і наповнювали звуками пісень і гімнів. Тоді як наводила до ладу свій весільний туалет, до будинку вривався наречений на чолі групи людей оголеними мечами до рук, старалися зробити максимально застрашливе враження. Дівчину виривали особисто від матері та з помпою приносили у житло нареченого у супроводі процесії хлопчиків, які несли смолоскипи.

У Вірменії і Персії іноді у бігу пускався наречений. Його ловили і з допомогою стусанів і стусанів відводили до будинку, де відбувалася шлюбна церемонія.

У деяких поселеннях Бретані ще у дев’ятнадцятому столітті існувала традиція, за якою під час весільної церемонії молода користувалася найменшої можливістю, щоб втекти від чоловіка в рідний дім.

Ішла захоплююча гра: друзі нареченого, на чию обов’язок входило ознайомитися з нареченою, давали їй, хіба що випадково, можливість втекти, що він і робила у своїх подруг. Усі присутні кидалися навздогін і через деякий період із тріумфом повертали утікачку до будинку нареченого.

Для організації подібного уявлення бретонці часто спеціально запрошували масовика-витівника (поета, співака, танцівника).

Список використаної литературы:.

1. Марсиро Ж. История сексуальних ритуалів М.: КРОНА-ПРЕС, 1998. -320 з ISBN 5−232−878−1.