Господарський договір

1. Правова основа, поняття та особливі ознаки господарського договору.

Право України регулює майнові господарські та інші відносини господарських суб «єктів із їхні контрагентами завдяки застосуванню двох основних нормативноправових категорій: договір та господарський договір. Це майнові домов. Перша категорія — майновий договір — є загальною. Законодавче майнові домов всіх видів врегульовано Цивільним кодексом (ст. 151−160). У господарському праві категорія договір використовується у загальному й спеціальному значеннях. Договір, який регулює ст. 153 Цивільного кодексу, у господарському праві означає будь-яку майнову угоду між двома чи понад суб «єктами господарського права. Алі із точки зору статутної діяльності господарського суб «єкта майнові домов є різні. Наприклад, договір поставки підприємством продукції чи договір підряду на капітальне будівництво, із одного боці; договір купівлі-продажу підприємством меблів для офісу, канцелярських товарів й т.ін. — із іншого. Ці домов різні, оскільки самі регулюють основну статутну діяльність господарюючих суб «єктів, інші — обслуговуючу. Тому законодавець визначає й регулює домов про основну господарську діяльність суб «єктів окремою юридичною категорією — категорією господарського договору. Термін господарський договір у право України введено Арбітражним процесуальним кодексом України, який регулює порядок розгляду й вирішення господарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами та організаціями, котрі виникають при укладанні та виконанні господарських договорів (ст. 1 АПК). Отже, категорії договір й господарський договір співвідносяться як загальне й особливе. як особлива категорія господарського законодавства й права України, господарський договір має певну правову основу. Господарські домов в Україні (за відсутності господарського чи Торгового кодексів) регулюються: а) загальними статтями Цивільного кодексу про вол «язання, договір, вол «язання, що випливають із договорів; б) спеціальними статтями Цивільного кодексу про майнові відносини між суб «єктами (підприємствами, установами, організаціями). Це, зокрема, відносини: по поставках продукції (товарів); по закупівлях сільськогосподарської продукції у товаровиробників; по капітальному будівництву; по перевезеннях вантажів та ін. Крім того, дані домов регулюються загальними законами про господарюючих суб «єктів. В частности, згідно зі статтею 21 Закону «Про підприємства в Україні» господарські відносини (а це-предмет господарського договору) підприємства із іншими підприємствами й організаціями у сфері господарської діяльності здійснюються на основі договорів. У даному разі йдеться про господарські домов. Господарські домов регулюються також законами України про окремі види господарської діяльності: інвестиційну, транспортну, зовнішньоекономічну тощо. Значну групу складають нормативні акти колишнього Союзу РСР, котрі регулюють тих господарські домов, котрі повністю чи частково не врегульовані законодавством України. В частности, це домов поставки продукції виробничотехнічного призначення та товарів народного споживання; домов перевезення вантажів залізничним, морським й внутрішнім водним транспортом; частково-підрядні відносини в капітальному будівництві. Арбітражний процесуальний кодекс України визначає загальний порядок врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні господарських договорів (ст.10) та при їхнього зміні й розірванні (ст. 11), а також регулює процесуальні відносини щодо порушення позовного провадження із господарських спорів та їхнього вирішення. Отже, у визначенні поняття господарського договору слід враховувати й загальні ознаки категорії майнового договору, й особливі його ознаки, відображені у господарському законодавстві. З загальноправової точки зору господарський договір являє собою господарське правовідношення між двома чи понад суб «єктами, змістом якого є їхнього договірні майнові вол «язання діяти певним чином: передати й прийняти майно, виконати роботу, надати послуги й т.ін. Господарський договір — це регулятор конкретних (одиничних) господарських відносин (зв «язків) між суб «єктами господарської діяльності, умови дії якого визначають сам ці суб «єкти. як спеціальна законодавчо-правова категорія, господарський договір має особливі ознаки. По-перше, господарське законодавство регулює даний договір як таку угоду, Яка має визначену економічну й правову мітку. Господарський договір завжди укладається із господарською (комерційною) метою для досягнення необходимых сторонам господарських й комерційних результатів. Це виробництво й реалізація за плату продукції, виконання робіт й оплата їхнього результатів, надання платних послуг. Звідси господарські домов — це майнові домов, що обслуговують безпосередньо виробництво та господарський (комерційний) обіг. За критерієм мети господарські домов відмежовуються від інших договорів підприємств, установ й організацій, котрі не обслуговують виробництво й обіг, й є допоміжними. По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їхні укладання й змісту господарських договірних вол «язань. Законодавством про господарські домов встановлено, що тих із них, котрі спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботів та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень. Юридичною особливістю в даному разі є ті, що зміст господарського договору, який укладається на підставі державного замовлення, обов «язково має відповідати цьому замовленню (ст. 152 Цивільного кодексу, ст. 20 Закону «Про підприємства в Україні»). У теорії такі домов визначаються як плановані. Алі не усі господарські домов укладаються на підставі державного контракту чи державного замовлення. Отже ця ознака господарського договору не є абсолютною. Зміст господарських договорів, котрі укладаються без державного контракту чи державного замовлення, має відповідати господарським намірам й юридичне вираженій згоді сторін. У теорії такі домов називаються регульованими, тобто такими, що регулюються самими сторонами «По-третє, закон обмежує коло суб «єктів, котрі можуть бути суб «єктами господарських договорів. Згідно з статтею З Цивільного кодексу та статтею 1 Арбітражного процесуального кодексу суб «єктами господарських договорів є організації — юридичні особини (підприємства, установи, організації), до того числі колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, індивідуальні, приватні, спільні підприємства тощо. Отже, господарський договір — це майнова угода господарюючого суб «єкта із контрагентом, Яка встановлює (змінює, припиняє) вол «язання сторін у сфері господарської й комерційної діяльності: при виробництві й реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг. Господарський договір згідно з законом співвідноситься із юридичною категорією господарського вол «язання. Господарське вол «язання — це врегульоване правом господарське ставлення, з якого один бік управнена (уповноважена) вимагати від іншої здійснення господарських функцій — передачі майна, виконання роботи, надання послуг тощо, а інша сторона вол «язана виконати вимоги щодо предмета вол «язання й має право вимагати за це зустрічної винагороди (сплати грошей, зустрічних послуг й т.ін.). Категорія господарського вол «язання водночас є й загальною (широкою), й частковою (вужчою) стосовно господарського договору. Загальною вон є тому, що господарські вол «язання виникають із ряду підстав, а саме: з державного контракту чи державного замовлення; із іншого акта органу управління; з господарського договору, укладеного на підставі держконтракту, держзамовлення чи іншого управлінського правового акта; з господарського договору, укладеного за простою згодою сторін; із інших підстав, що не суперечать закону (із конкурсу, тендеру, іншого публічного торгу). Таким чином, із одного боці, господарський договір є лише частковою підставою виникнення господарських вол «язань. У цьому розумінні категорія господарського вол «язання узагальнює договірні господарські вол «язання, засновані на договорі. З іншого боці, зміст господарського договору — це сукупність господарських вол «язань сторін, тобто їхнього взаємних прав й обов «язків, що виникають саме із даного договору. Тобто категорія господарського договору є узагальненою щодо договірних господарських вол «язань. Господарський договір — це юридичне джерело договірних господарських вол «язань.

2. Класифікація й система господарських договорів за законодавством України.

Різноманітність господарської діяльності обумовлює широке коло господарських договорів. Кожному господарському договору властиві й загальні риси даної правової категорії, й ознаки, притаманні саме даному виду господарських договорів. Тому для їхні (договорів) розмежування застосовуються доктринальна й нормативна класифікації господарських договорів, основою які є їхні юридичні (внутрішні) властивості. Теорія вол «язального права класифікує господарські домов за кількома критеріями. За суб «єктним складом розрізняються двой багатосторонні домов. Прикладом Першого є постачання продукції (сторони — постачальник й покупець — ст. 245 Цивільного кодексу). Прикладом іншого договору є перевезення вантажів: у ньому беруть доля перевізник, вантажовідправник й вантажоодержувач — особа, уповноважена на одержання вантажу (ст. 358 Цивільного кодексу). Залежно від юридичної підстави укладення договору розрізняються три різновиди .господарських договорів: — господарські домов, котрі визначені й регулюються як державні контракти. Це домов поставки продукції, виконання робіт, надання послуг тім споживачам, потреби які фінансуються за рахунок держави й замовниками у які виступають центральні державні органи (міністерства, відомства). Держконтракти поєднують у собі юридичні властивості держзамовлень (актів централізованого планування) і, власне господарських договорів. Особливою їхні ознакою є ті, що держава гарантує оплату продукції, робіт, послуг за державними контрактами; — господарські домов, котрі укладаються на підставі державних замовлень й зміст які винен відповідати цим замовленням. Їх особливістю є ті, що держава може надавати економічні пільги виконавцям цих договорів. як виконавці державного контракту, то й виконавці державного замолення забезпечують собі матеріально-технічними ресурсами самостійно шляхом укладання прямих договорів із підприємствами-постачальниками, державними постачальницько-збутовими та іншими посередницькими організаціями. Виняток становлять окремі види ресурсів, виробництво й споживання які контролюється й централізовано розподіляється Державою; — господарські домов, котрі укладаються про поставки продукції, виконання робіт, надання послуг на підставі господарських намірів сторін, юридичне виражених істотними умовами договорів (регульовані домов). Залежно від способу виникнення розрізняють формальні, реальні консенсуадьні господарські домов. Для укладання формального господарського договору необхідні два моменти: узгодження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній (загалом визначеній законом) формі. Форма господарських договорів письмова, причому здебільшого регулюється імперативними нормами. Це їхнього істотна ознака. Для укладання реального господарського договору необхідні не лише узгодження волі сторін, а і передача речі — про «єкта-договору. Консенсуальні домов — це такі господарські домов, котрі виникають в останній момент реальних намірів сторін, недвозначно виражених словами чи конклюдентними діями. Консенсуальні господарські домов повинні матір письмову форму. За способом оферти й визначення змісту розрізняють: — домов приєднання. Це господарські домов, у які один бік наперед визначає істотні умови майбутнього договору. Іншій стороні залишається чи прийняти їхнього, чи не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо); — домов, зміст які сторони визначають при їхні укладанні. За змістом істотних умів розрізняють прості й складні господарські домов. Прості домов мають у своєму тексті майнові елементи лише одного виду договору: поставки, міни, перевезення й т.ін. У складних господарських договорах поєднуються майнові елементи двох й понад договорів. Наприклад, у договорі підряду на капітальне будівництво—постаїка, підряд, майновий найом. За регулятивними функціями розрізняють: — —попередні й основні господарські домов. Попередній договір визначає умови, на які сторони вол «язуються у певний рядків укласти господарський договір («договір про договір», протокол про наміри). Такий договір є необхідним щодо тихий господарських відносин, в які для укладання основного договору треба здійснити ряд дій, без які його неможливо укласти (підряд на капітальне будівництво складного про «єкта); — генеральні й поточні господарські домов. перший укладається все період діяльності, Яка регулюється. Генеральний договір визначає істотні умови співробітництва сторін протягом усього періоду здійснення відповідної діяльності. Поточні (разові) домов укладаються на підставі генерального договору як такі, що розраховані на певні (короткі) проміжки години. Поточні домов, як правило, не включають умів, не передбачених генеральним договором, інакше це був бі новий (окремий) договір. Нормативна класифікація господарських договорів здійснюється за предметною ознакою, тобто залежно від видів майнових відносин, котрі є предметом відповідних договорів. Їх систему дає Цивільний кодекс як основний закон про господарські домов (підрозділ II «Окремі види вол «язань» розділу III «Вол «язальне право»). Цивільний кодекс систематизує господарські домов разом з цивільними. За предметною ознакою закон розрізняє господарські домов передати майна у власність (повне господарське відання, оперативне управління), на передачу майна у строкове оплатне користування, на виконання робіт, на перевезення вантажів (транспортні господарські домов) та надання інших господарських послуг.

3. Функції господарського договору.

Господарський договір, як й будь-який інший, виконує в економіці ряд функцій. Функції господарського договору — це передбачені чи санкціоновані законом регулятивні властивості його як юридичного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні господарські відносини. Господарському договору властиві загальні договірні й специфічні, тобто господарсько-договірні, функції. Загальними функціями договору є: — ініціативна (договір як акт прояву ініціативи й узгодженої волі сторін врегулювати певні відносини); — програмно-координаційна (договір як програма поведінки сторін щодо здійснення господарських відносин й засіб узгодження, координації їхнього дій відповідно до економічних інтересів й намірів); — інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умів включає у собі інформацію про правове становище сторін у договорі, Яка необхідна сторонам, у відповідних випадках — юрисдикційним органам, третім особам); — гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних вол «язань, як неустойка, завдаток, застава тощо); — правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусове виконання вол «язань сторін шляхом використання майнових санкцій, засобів оперативного впливу). Специфічними, властивими господарському договору є такі функції: — правового забезпечення економічних потреб стосовно тихий споживачів, потреби які централізовано враховуються Державою й фінансуються за рахунок державного бюджету. Цю функцію виконує такий особливий господарський договір, як державний контракт; — правового засобу реалізації державних замовлень. Державні замовлення — це обов «язкові для виконавців юридичні акти централізованого планування виробництва. У формі держзамовлень планується: виробництво дефіцитної продукції; заходь щодо розвитку пріоритетних галузей народного господарства; виконання міждержавних економічних угод; експортно-імпортна діяльність; вирішення соціальних проблем тощо. Державне замовлення реалізується шляхом укладання господарських договорів між його виконавцями й споживачами продукції, послуг, замовниками робіт; Інакше кажучи, господарський договір у цьому разі є функціональним правовим засобом реалізації державного замовлення; — правового інструмента (засобу) децентралізованого планування господарської діяльності. Детально ця функція врегульована статтею 20 «Планування діяльності підприємства» Закону «Про підприємства в Україні». Вона полягає до того, що «— юридичними актами планування діяльності підприємств б їхнього плани: виробничого й соціального розвитку (затверджуються як локальні правові акти) Плани з перспективи розробляються підприємствами, виходячи й попиту на продукцію, роботи, послуги — попит визначається двома правовими формами державним замовленням та господарськими договорами, котрі підприємства укладають з споживачами та постачальниками матеріально-технічних ресурсів. Таким чином, істотні умови господарських договорів є обов «язковою економічною інформацією для складання планів підприємств.

4. Форма господарського договору.

Щодо господарського договору діє загальне правило, за яким він має бути укладений у письмовій формі Це правило встановлене статтею 44 Цивільного кодексу, Яка називається «Письмові догоди» Закон вимагає щоб господарські домов укладалися письмово й були підписані уповноваженими особами. Разом із тім стаття 154 Цивільного кодексу дає змогу сторонам обирати певну письмову форму господарського договору В частности, такі господарські домов, як договір поставки. міни. купівлі-продажу, можуть укладатися у формі одного письмового документа, що підписується сторонами Це так кликана повна письмова форма. Крім того, договірні відносини між сторонами можуть бути встановлені у так званій скороченій письмовій формі — шляхом обміну листами, телетайпограмами, радіограмами, телеграмами й т ін Письмовою формою договору поставки визнається також замовлення покупця, прийняте до виконання Мається на увазі, що постачання продукції, Яка не розподіляється у централізованому порядку, здійснюється безпосередньо за замовленнями покупців, котрі не відхилені постачальниками протягом 20 днів после їхні одержання, якщо в зазначених замовленнях (дані щодо кількості, розгорнутої номенклатури якості продукції, строків поставки, ціни, інших необходимых для здійснення поставки даних. Стосовно окремих видів договірних господарських відносин (наприклад, підрядних та субпідрядних) договірна документація є типовою. Так, 4 грудня 1991 р. Держбудом України затверджено типовий «Контракт», на підставі якого сторонами розробляється, як правило, повна письмова форма договору. При укладанні ряду господарських договорів застосовуються не довільні, а уніфіковані (стандартні) форми договірних документів, щодо які діють спеціальні правила їхнього складання й котрі мають точно визначені офіційні назви. В частности, це стосується форми договорів перевезення_ванхажів. Так, згідно з статтею 38 Статуту залізниць Союзу РСР та Правилами заповнення накладної й комплекту перевізних документів формою договору перевезення вантажів залізничним транспортом є комплект перевізних документів: накладна установленої форми, дорожна відомість, корінець дорожноЇ відомості, квитанція на приймання вантажу. Виконання повітряних перевезень вантажу здійснюється на підставі договору повітряного перевезення. Форми документів, котрі посвідчують цей договір, та правила їхні застосування затверджує Міністерство транспорту України. Аналогічно регулюють форму договору перевезення вантажів і інші транспортні статути й кодекси. На автомобільному транспорті формою договору є товарно-транспортна накладна, на внутрішньому водного — накладна. На морському транспорті накладною оформляються «малокаботажні» перевезення вантажів. Для інших договорів морських перевезень вантажів застосовується така форма, як коносамент. Недотримання установленої законом форми господарського договору не тягне за собою його недійсності, якщо інше не передбачене законодавством.

5. Порядок укладання господарських договорів.

Укладання господарського договору — це зустрічні договірно-процедурні дії двох чи понад господарюючих суб «єктів щодо вироблення умів договору, котрі відповідають їхні реальним намірам та економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору (надання цим умовам певної форми) як правового акту. Особливістю господарських договорів є ті, що при їхнього укладанні застосовуються певні техніко-юридичні процедури, тобто порядок висловлення пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою формалізований. «Законодавством України (ст. 153−158 Цивільного кодексу) встановлено загальний порядок укладання будь-яких цивільних договорів (незалежно від їхнього видів), який стосовно господарських договорів діє тоді, коли сторони вільно укладають господарські домов: на біржових торгах, ярмарках, аукціонах тощо. При цьому пропозиція укласти договір має бути чітко висловленою й виражати справжній намір господарюючого суб «єкта вступити в договір. Пропозиція вважається достатньо визначеною, коли в ній зазначені усі істотні умови договору чи порядок їхні визначення. Договір визнається укладеним, якщо, між сторонами досягнуто згоди щодо його істоти (тобто тихий, котрі визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду), а також всіх умів, щодо які за заявою однієї із сторін винне бути досягнуто згоди. Колі пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням рядок для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, котра зробила пропозицію, здобула від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цого рядок. Другою особливістю укладання господарських договорів є доарбітражне врегулювання розбіжностей, що виникають при цьому. Такі розбіжності між підприємствами, організаціями розглядаються керівниками чи заступниками керівників підприємств та організацій чи за їхні уповноваженням іншими особами. При наявності заперечень щодо умів договору підприємство чи організація, котрі здобули проект договору, складають протокол розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, та в 20-денний рядків надсилають іншій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом із підписаним договором. Підприємство, організація, котрі здобули протокол розбіжностей, вол «язані протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей із другою стороною, включити до договору усі прийняті пропозиції, а тих розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей ж рядків на вирішення арбітражного суду. Описаний порядок доарбітражного врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні господарських договорів, визначений статтею 10 Арбітражного процесуального кодексу України. Він є загальним й підлягає додержанню сторонами, якщо інший (спеціальний) порядок не встановлено діючим на територї України законодавством, яку регулює конкретний вид господарських відносин (ст. 5 АПК України). Отже, третьою особливістю укладання господарських договорів є ті, що законодавство передбачає спеціальні порядки укладання господарських договорів окремих видів. Суть їхні полягає до того, що форми, рядки укладання таких договорів та ін. регулюються нормами кодексів, статутів, правил та положень про конкретні види господарських договорів.

6. Виконання господарських договорів.

Загальні принципи й умови виконання договорів, у тому числі господарських, врегульовані розділом 15 «Виконання вол «язань» Цивільного кодексу (ст. 161−177). Щодо господарських договорів діють й спеціальні умови виконання, передбачені нормативними актами про окремі види договорів. На господарські домов поширюються такі інститути й категорії загального вол «язального права, як загальні умови виконання вол «язань (ст. 161 ЦК), забезпечення виконання вол «язань (ст. 178−196 ЦК), відповідальність за порушення вол «язань (ст. 203−215 ЦК), умови про рядків (ст. 165, 166 ЦК) та місце виконання вол «язань (ст. 167 ЦК) тощо. Особливість виконання господарських договорів полягає лише до того, що дані категорії та інститути значною мірою деталізуються ще і господарським законодавством про окремі види договорів. Принципи виконання господарських договорів. Ці принципи є загальнодоговірними (ст. 161 ЦК). Коротко їхнього суть можна визначити формулою: «виконання господарських договорів має бути чітким й точним». Основним принципом є принцип належного виконання господарського договору. Це, зокрема, означає виконання його належним суб «єктом (боржником) відповідно до перед позначка виконання, визначеного у договорі, у належному місці, відповідним способом й т.ін. З цого основного принципу випливає другий принцип — реального виконання господарського договору. Він закріплений у з статтею 208 Цивільного кодексу, згідно із якою вол «язання винне бути виконано в натурі. Це означає, що боржник має вчиняти дії, котрі передбачені господарським договором, а саме: передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо. Замінювати ці дії іншими можна лише за згодою кредитора, але й це уже якщо інший договір. Невиконання господарського договору реально, в натурі, породжує право кредитора вимагати цого примусово (зокрема, вимагати відібрання майна — про «єкта договору майнового найму — й передачі його кредитору). З принципу належного виконання випливає й третій принцип — виконання господарського договору в установлень рядків. Щодо всіх господарських договорів рядків є, як правило, їхні істотною умовою. Тому порядок включення цієї умови в договір досить детально регулюється господарським законодавством (наприклад. Положенням про поставки продукції виробничотехнічного призначення та Положенням про поставки товарів народного споживання — щодо відносин поставки). Наступний принцип виконання господарських договорів відповідність виконання вказівкам закону. Категорію вказівки закону слід тлумачити розширювальне, а чи не буквально. По-перше, це вказівки закону в прямому розумінні: господарські домов повинні виконуватися у відповідності із статтями 20,21,22,24 та іншими Закону «Про підприємства в Україні», правилами Цивільного кодексу та інших законодавчих актів. По-друге, вказівками закону у даному разі є норми положень про поставки, транспортних статутів, відповідних правил перевезення вантажів, прийнятих згідно із ними, тощо. По-третє, це й норми відомчих нормативних актів: положень, інструкцій, наказів, нормативно-технічних документів. Щодо так званих планованих договорів діє принцип виконання їхнього відповідно до актів планування. Господарські домов, щодо які не існує будь-яких «вказівок», виконуються «відповідно до вимог, що звичайно ставляться» (ст. 161 ЦК).

Алі более детальніше я розгляну зовнішньоекономічні домов на розгляді які я зупинюсь в наступній частини своєї роботи. Та використаю примірний договір.

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ДОГОВОРИ.

§ 1. Визначення поняття зовнішньоекономічної діяльності.

Включення України в міжнародні ринкові відносини заговорили українською у «язане дедалі ширшим застосуванням у господарській діяльності українських підприємств договорів із іноземними фірмами й компаніями. У розділі ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» відносить до зовнішньоекономічної діяльності експорт та імпорт товарів капіталів та робочої сили, надання суб «єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб «єктам господарської діяльності, до того числі виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних, наукову, науково-технічну, науково-виробничу, виробничу, навчальну та інші види кооперації із іноземними суб «єктами господарської діяльності, навчання та підготовку спеціалістів на комерційній основі, міжнародні фінансові операції та операції із цінними паперами, кредитні та розрахункові операції між суб «єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб «єктами господарської діяльності, створення суб «єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ на територї України та за її межами, спільну підприємницьку діяльність між суб «єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб «єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів й форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на територї України, то й за її межами, підприємницьку діяльність на територї України, заговорили українською у «язану із наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних про «єктів власності із боці іноземних суб «єктів господарської діяльності, аналогічну діяльність суб «єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України, організацію та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб «єктів зовнішньоекономічної діяльності, організацію та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на територї України, товарообмінні (бартерні) операції та іншу діяльність, побудовану на формах зустрічної торгівлі між суб «єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб «єктами господарської діяльності, орендні, до того числі лізингові, операції між суб «єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб «єктами господарської діяльності, операції по придбанню продаж та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку, роботи на контрактній цій основі фізичних осіб України із іноземними суб «єктами господарської діяльності як на територї України, так й за її межами, роботи іноземних фізичних осіб на контрактній сплатній основі суб «єктами зовнішньоекономічної діяльності як на територї України, то й за її межами. Тобто практично будь-які цивільно-правові відносини українських фізичних чи юридичних осіб із іноземними фізичними чи юридичними особами підпадають под визначення зовнішньоекономічної діяльності. Така діяльність здійснюється на підставі укладених між українськими та іноземними суб «єктами зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

§ 2. Поняття зовнішньоекономічного договору (контракту).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріально оформлена угода двох чи понад суб «єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхні іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну чи припинення їхнього взаємних прав та обов «язків у зовнішньоекономічній діяльності. Договір (контракт) укладається відповідно в Україну «Про зовнішньоекономічну діяльність» та інших законів України із урахуванням міжнародних договорів України. За своєю юридичною природою зовнішньоекономічний договір є цивільноправовою угодою, спрямованою на встановлення, зміну чи припинення цивільних .прав та обов «язків. Таким чином, на зовнішньоекономічні домов (контракти) повною мірою розповсюджуються як норми, встановлені главою 3 ЦивК України, то й спеціальне законодавство, що регулює форму, порядок укладення та визнання Цих угод недійсними. Ч. 2 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлено, що зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається. У письмовій формі, якщо інше не встановлено законом чи міжнародним договором України.

§ 3. Недійсність зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Відповідно до год. 2 ст. 45 ЦивК України для зовнішньоторговельної догоди недодержання форми безумовно тягне за собою недійсність догоди. Під недійсністю угод у цивільному законодавстві розуміється ненастання в силу закону тихий юридичних наслідків, які сторони бажали викликати при укладенні догоди. У розділі ст. 48 Цивільного кодексу встановлює загальне принципове правило про недійсність угод: «Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону». Наявність цого загального правила дозволяє законодавцю обмежитись у регулюванні окремих випадків недійсності встановленням норм, що відносяться до найбільш типових видів недійсних угод. У розділі ст. 48 ЦивК застосовується лише до тихий угод, котрі не відповідають вимогам закону, але й недійсність їхні окремо законом не встановлена. Таким чином, якщо угода підпадає под дію спеціальної норми, що передбачає її недійсність, ст. 48 не застосовується. Спеціальною нормою для визнання зовнішньоекономічної догоди недійсною у разі недодержання форми та порядку укладення цієї догоди є ст. 45 ЦивК України. Ч. 5 ст. б Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», крім загального правила про недійсність зовнішньоекономічних угод у випадку невідповідності вимогам законів України, аналогічному ст. 48 ЦивК, встановлює також додаткову підставу для визнання зовнішньоекономічної догоди недійсною, а саме: невідповідність вимогам міжнародних договорів України, й застосовується для визнання таких угод недійсними саме на цій підставі.

§ 4. Права та обов «язки сторін. Умови зовнішньоекономічного договору.

Права та обов «язки сторін зовнішньоекономічної догоди визначаються правом місця її укладання, якщо сторони не перегодили інше, й відображаються в умовах договору (контракту). До умів, котрі повинні бути передбачені в договорі (контракті) відносяться: 1.1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення. 1.2. Преамбула. У преамбулі визначається повне найменування сторін — учасників зовнішньоекономічної операції, под якими смердоті офіційно зареєстровані, з зазначенням країни, скорочене визначення сторін як контрагентів («Продавець», «Покупець», «Замовник», «Поставник» тощо) та найменування документів, якими керуються контрагенти при укладенні договору (контракту) (статут підприємства, установчий договір тощо). 1.3. Предмет договору (контракту). У цьому розділі визначається, який товар (роботи, послуги) один із контрагентів вол «язаний поставити (здійснити) іншому, з зазначенням точного найменування, марки, сорту чи кінцевого результату роботи, що виконується. У випадку бартерного (товарообмінного) договору (контракту) чи контракту на переробку давальницької сировини визначається також точне найменування (марка, сорт) зустрічних поставок (чи назва товару, що є кінцевою метою переробки давальницької сировини). Якщо товар (робота, послуга) потребує более детальної характеристики чи номенклатура товарів (робіт, послуг) досить велика, усі це вказується у додатку (специфікації), який має бути невід «ємною частиною договору (контракту), про що робиться відповідна позначка у тексті договору (контракту). Для бартерного (товарообмінного) договору (контракту) згаданий додаток (специфікація), крім того, балансується по загальній вартості експорту та імпорту товарів (робіт, послуг). У додатку до договору (контракту) на переробку давальницької сировини вказується відповідна технологічна схема такої переробки. Технологічна схема переробки давальницької сировини винна відображати: — усі основні етапи переробки сировини та процес перетворення її в готову продукцію; — кількісні показники сировини на кожному етапі переробки із обгрунтуванням технологічних втрат її; — витрати виконавця переробки на кожному етапі переробки. 1.4. Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг). У цьому розділі визначається залежно від номенклатури одиниця виміру товару, прийнята для товарів такого виду (в тоннах, кілограмах, штуки тощо), його загальна кількість та якісні характеристики. У тексті договору (контракту) на виконання робіт (надання послуг) визначаються конкретні обсяги робіт (послуг) та термін їхні виконання. 1.5. Базисні умови поставки товарів (прийому, здачі виконаних робіт чи послуг). У цьому розділі вказується вид транспорту та базисні умови поставки (відповідно до «Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» у редакції 1990 р.), котрі визначають обов «язки контрагентів щодо поставки товару й встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний рядків поставки товару (окремих партій товару). Міжнародні правила із тлумачення торгових термінів згруповано у чотири базові категорії. Перша група — продавець передає товар у розпорядження покупця в приміщенні, яку йому належить (умови групи Є, ЕХW— франко-завод). Друга група — продавець передає товар под відповідальність перевізника, вказаного покупцем (умови групи F, FСА — франко-пере-візник, FAS, FOB). Третя група — продавець передає товар перевізнику, із яким він уклав договір перевезення, але й без ризику загибелі чи пошкодження товару чи виникнення додаткових витрат, викликаних подіями, що відбулись после завантаження та відправлення товару (CFR, CIF — «перевезення сплачене до …», «СІР — перевезення й страхування сплачені до …»). Четверта група — умови, за якими продавець вол «язаний нести усі ризики, необхідні для доставки товару в країну призначення (DAF — «постачання до кордону …», DES — «поставку із судна…», DEQ — «постачання із пристані…», DDU — «постачання з судна без сплати мита…», DDP — «постачання з сплатою мита …»). Усі умови згруповані под десятьма заголовками, де кожний заголовок із боці продавця дзеркально відбиває аналогічну позицію покупця по відношенню до саме його предмета. Торговим партнерам, що бажають користуватися правилами щодо тлумачення торгових термінів, належить зазначати у тексті, що при укладенні договору смердоті користувались ІНКОТЕРМС у редакції 1990 року. Сторони, котрі бажають матір можливість звернутися за допомогою в Арбітраж Міжнародної торгової палати для врегулювання взаємних суперечок, повинні зробити у контракті спеціальне чітке застереження про взаємну згоду на Арбітраж Міжнародної торгової палати. Указом Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» N 567/94 від 4 жовтня 1994 р. встановлено, що при укладанні суб «єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом які є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою. У випадку укладення договору (контракту) на виконання робіт (надання послуг) у цьому розділі визначаються умови та рядки виконаних робіт (послуг). 1.6. Ціна та загальна вартість договору (контракту). У цьому розділі визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів чи вартість виконаних робіт (наданих послуг), що поставляються згідно із договором (контрактом) (крім випадків, коли ціна товару розраховується за формулою), та валюта платежів. Якщо згідно із договором (контрактом) поставляються товари різної якості та асортименту, ціна встановлюється окремо за одиницю товару шкірного сорту, марки, а окремим пунктом договору (контракту) вказується його загальна вартість. У цьому випадку цінові показники можуть бути вказані у додатках (специфікаціях), на котрі робиться посилання у тексті договору (контракту). У договорі (контракті) на переробку давальницької сировини, крім того, зазначається її заставна вартість. У бартерному (товарообмінному) договорі (контракті) загальна вартість товарів, що експортуються, та загальна вартість товарів, що імпортуються за цим договором (контрактом), виражені в іноземній валюті. 1.7. Умови платежів. Цей розділ визначає спосіб, порядок та рядки фінансових розрахунків та гарантії виконання сторонами взаємних платіжних вол «язань. Залежно від обраних сторонами умів платежу в тексті договору (контракту) вказуються: — умови банківського переказу (авансового платежу) до чи после відвантаження товару, чи умови документарного акредитиву чи інкасо (із гарантією), визначені відповідно до спільної постанови Кабінету міністрів України й Національного банку України від 21 червня 1995 року N 444 «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) й типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), котрі передбачають розрахунки в іноземній валюті»; — умови по гарантії, якщо вон є чи коли вона необхідна (вид гарантії (на вимогу, умовна), умови та термін дії гарантії, можливість зміни умів договору (контракту) без зміни гарантій). 1.8. Умови здачі (приймання) товару (робіт, послуг). У цьому розділі визначаються рядки та місце фактичної передачі товару, перелік товаросупровідних документів. Приймання-здача за кількості згідно із товаросупровідними документами, по якості — згідно із документами, що засвідчують якість товару. 1.9. Упаковка та маркування. Цей розділ містить відомості про упаковку товару (ящики, мішки, контейнери тощо), нанесене на ній відповідне маркування (найменування продавця та покупця, номер договору (контракту), місце призначення, габарити, спеціальні умови складування й транспортування та ін.), а й за необхідності також умови її Повернення. 1.10. Форс-мажорні обставини. Цей розділ містить відомості про ті, за які випадків умови договору (контракту) можуть бути не виконані сторонами (стихійні лиха, воєнні дії, ембарго, втручання із боці влади та інше). При цьому сторони звільняються від відповідальності на рядків дії цих обставин чи можуть відмовитись від виконання договору (контракту) частково чи без додаткової фінансової відповідальності. Строк дії форс-мажорних обставин підтверджується Торгово-промисловою палатою відповідної країни. 1.11. Санкції та рекламації. Цей розділ встановлює порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків та перед «явлення рекламацій у зв «язку із невиконанням чи неналежним виконанням одним з контрагентів своїх вол «язань. При цьому мають бути чітко визначені розміри штрафних санкцій (в % від вартості недопоставленого товару чи суми неоплачених коштів, рядки виплати штрафів — від якого терміну смердоті встановлюються та протягом якого години діють), рядки, протягом які рекламації можуть бути заявлені, права та обов «язки сторін договору (контракту) при цьому, способи врегулювання рекламацій. 1.12. Арбітраж. У цьому розділі вказується місце арбітражного суду, повна його назва, країна та матеріальне право, яку застосовуватиметься при розгляді спорів та обумовлені випадки, за які сторони можуть звернутись до суду. 1.13. Юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін. При цьому вказуються повні юридичні адреси, повні поштові та платіжні реквізити (№ рахунку, назва банку) контрагентів договору (контракту). За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть визначатись додаткові умови: страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації товару, збереження торгових марок, порядок сплати податків, мст, зборів, різного роду захисні застереження, із якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контракту), можливість та порядок внесення доповнень та змін до договору (контракту) та ін.

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИЙ ДОГОВІР.

(контракт).

________________________.

" __ «__________ 200_ р.

(населений пункт) Постачальник: ______________________________________, в особі________________________ __________________________________, що діє на підставі Статуту, _______________________ із одного боці, й Покупець: ___________________________________, із______________________ іншого боці, уклали цей Договір про таке:

1. Предмет договору 1.1. Постачальник вол «язується систематично постачати ____ (далі — товар), а Покупець вол «язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цого договору.

2. Кількість товару.

1. Кількість товару визначається у специфікаціях на кожну партію товару, котрі оформлюються додатками до цого договору й є його невід «ємною частиною.

2. У випадку необхідності для Покупця змінити позиції із кількості товару, що постачається, він вол «язаний податі Постачальнику нову специфікацію для узгодження у рядків ___ днів до настання нового терміну постачання.

3. Нова специфікація вважається прийнятою в редакції Покупця, якщо.

Постачальник протягом ___ днів после її отримання не заявити щодо неї свої заперечення.

3. Якісні характеристики товару.

3.1._____________________________________________________________________.

______.

4. Терміни та порядок постачання.

1. Товар винен поставлятися Покупцю партіями в кількості та у рядки, узгоджені сторонами у специфікації на кожну партію товару.

2. Постачальник має декларація про дострокове постачання кожної партії товару із обов «язковим повідомленням Покупця про це в термін __ днів до моменту її відвантаження.

3. Покупець має право відмовитись від прийому товару, якщо його якісні характеристики не відповідають умовам цого договору.

4. Ціна 1. Покупець оплачує поставлений Постачальником товар за ціною, вказаною у специфікаціях на кожну партію товару.

6. Порядок розрахунків.

1. Платежі за товари, поставлені в рахунок цого договору, мають бути здійснені США із безвідкличного документарного акредитива, відкритого за дорученням Покупця на користь Продавця банком-кореспондентом банку Продавця й авізованого через банк.

Продавця.

Якщо акредитив якщо відкритий банком, який не є кореспондентом банку.

Продавця, Покупець забезпечить підтвердження акредитива банкомкореспондентом банку Продавця.

2. Акредитив, що відкривається відповідно до цого договору, підпорядковується Уніфікованим правилам й звичаям для документарних акредитивів у редакції 1993 року, опублікованим Міжнародною торговельною палатою за № 500.

3. Акредитив має бути відкритий протягом не пізніше __ днів від дати повідомлення Продавцем про ті, що товар підготовлено до відвантаження, терміном дії __ днів, на повну суму вартості товару.

4. Якщо із звинувачуй Покупця чи його банку відкриття акредитива якщо затримано. Продавець має право відмовити у відвантаженні товару чи розірвати Договір.

5. Платежі за акредитивом будуть здійснюватися в банку Продавця проти подання Продавцем таких документів: 1. комерційного рахунку (інвойсу) в __ примірниках; 2. дубліката залізничної накладної, що містить найменування Покупця вантажу, й позначку Перевізника про відправлення вантажу; 3. копії контракту; 4. копії специфікації, за якою здійснюється постачання; 5. копії вантажної митної декларації.

Документи повинні бути подані Продавцем до банку протягом __ днів від дати відвантаження товару.

6. Акредитив передбачає можливість чи дозвіл часткових відвантажень.

7. Усі витрати, заговорили українською у «язані із відкриттям, авізуванням, підтвердженням, продовженням терміну, зміною умів та виконанням акредитиву, сплачує.

Покупець.

8. Якщо умови відкритого акредитива не відповідатимуть умовам цого договору, Покупець за свій рахунок за дорученням Продавця забезпечить внесення необходимых змін до умів акредитива.

7. Умови постачання.

1. Постачання здійснюється на умовах ____________________ відповідно до ІНКОМТЕРМС -1990.

2. Перехід права власності товару відбувається в останній момент здійснення поставки.

3. Перехід ризиків товару відбувається в останній момент переходу права власності.

4. Постачальник винен повідомити Покупця про відвантаження в термін.

__ днів до моменту відвантаження телеграфом/факсом. У повідомленні зазначаються:

— дата відвантаження;

— номер накладної; - кількість товару.

8. Тара й пакування.

8.1. Товар винен бути затарений й спакований Постачальником таким чином, щоб та/ чи знищення його на період постачання до прийняття товару Покупцем.

9. Передача товару 9.1. Приймання-здача товару здійснюється в пункті поставки.

10. Термін дії Даного Договору.

10.1. Даний Договір набирає чинності із моменту підписання його сторонами й діє до «__ «__________ 200_ р.

11. Відповідальність Сторін.

11.1. За порушення умів цого договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки, у тому числі нестриманий прибуток, у порядку, передбаченому чинним законодавством.

11.2. Постачальник за цим Договором несе таку відповідальність: -за порушення рядок поставки сплачується пеня у розмірі __ % непоставленого в рядків товару протягом дня затримки, але й не понад 5% від вартості виставленого на його ім «я акредитива.

12. Розв «язання спорів.

12.1. Усі спори між сторонами, із які не було б досягнуто згоди, розв «язуються відповідно в Україну у Міжнародному комерційному суді при Торгово-промисловій палаті України.

12.2. Сторони визначають, що усі ймовірні претензії за цим Договором повинні бути розглянуті Сторонами протягом ЗО днів із моменту отримання претензії.

13. Зміна умів Даного Договору.

13.1. Умови цого Договору можуть бути змінені за взаємною згодою Сторін із обов «язковим укладанням письмового документа.

13.2. Жодна з Сторін помиляюся передавати свої права за договором третій Стороні без письмової згоди другої Сторони.

14. Форс-мажорні застереження 14.1. Сторони погодилися, що в разі виникнення форс-мажорних обставин (дії нездоланної сили, Яка не залежить від волі Сторін), а саме: війни, воєнних дій, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, інших дій держав, котрі унеможливлюють виконання Сторонами своїх вол «язань, пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ, зокрема таких, як замерзання моря, проток, портів тощо, закриття шляхів, проток, каналів, перевалів. Сторони звільняються від виконання своїх вол «язань на годину дії зазначених обставин.

У разі, коли дія зазначених обставин триває более як ЗО днів, кожна з Сторін має декларація про розірвання договору й не несе відповідальності за таке розірвання за умови, що вона повідомить про це іншу Сторону не пізніш як за 10 днів до розірвання.

Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торговопромисловою палатою кожної з сторін.

Виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови Покупця від плати за товари, поставлені до їхні виникнення.

15. Інші умови.

15.1. Договір укладено у двох оригінальних примірниках, за одним для кожної з Сторін.

Юридичні адреси та банківські реквізити Сторін.

Література.

1. За редакцією Ю. С. Шемшученка, Я. М. Шевченка. Договір у цивільному й трудовому праві. Довідник 1, 2 частина — До: 2000.

2. Пилипенків А. Я., Щербина В. С. Господарське право: навчальний посібник. — До: Вентури, 1996.

3. Цивільний кодекс України.

4. Арбітражний кодекс України.

5. Закон України від 27 березня «Про підприємства України» (20,.

21,22,24).