Детство й перша молодість Іоанна IV

Після смерті Олени правління залишилося серед руках Думи боярської чи, краще сказати, у тих бояр, які, будучи сміливіше за інших, присвоїли собі владу понад усіма. Те були князі Шуйские, нащадки князів суздальських, завжди ненавиділи великих князів за знищення доль. Найголовнішим був князь Василь Васильович. Схиливши до собі різними засобами багатьох бояр і сановників, він заявив себе у день смерті Олени головним у правлінні через тиждень велів схопити князя Телепнева та її сестру, боярыню Агрипину, що була улюбленої надзирательницей при маленькому Жанні. Ні прохання, ні сльози бідного малютки-государя не врятували його улюбленців, і першого Шуйський знищив голодом в темниці, другу послав у невеличкий місто Каргополь й звелів постригти в черниці. Щоб ще надійніше затвердити своєю владою, він постарався зробитися родичем государя і одружується з його двоюрідної сестрі. Але, попри всі це, Бог не допустив його довго управляти Росією, і за кілька місяців він занедужав і помер, залишивши владу у руках свого рідного брата, князя Івана Васильовича Шуйського. Бідна батьківщину наше терпіло ще більше у своїй новому правителі: не мав жодних хороших якостей і він зол, гордий і сміливий як проти бояр, і навіть проти самого государя, який й у дитячому віці може бути предметом на глибоку повагу для підданих. Звернення Шуйського не показувало того: переважають у всіх вчинках його примітно було, що він вважав себе набагато важливіше маленького Іоанна. З іншого боку, він був такий жадібний, що брав з державної скарбниці великокнязівської безліч золота, наказував робити собі потім із нього посуд і вирізати у ньому імена своїх покійних предків. Усі важливі посади й вигідні місця він роздавав родичам і друзям своїм, які без милосердя розоряли ввірені їм області. При таких моралі і за таких розпорядженнях головного вельможі і правителя держави можна уявити, як було виховання Івана! Ні Шуйський, і його помічники — три інші князя Шуйские, Іван й жити Андрій Михайлович і Шаляпін СкопинШуйський, — не думали, що щастя всього народу залежить від якостей серця й розуму його государя. Навпаки того, вони міркували, що найвигідніше їм самих було б її, якби Іоанн й у скоєному в якому віці входив до жодної справи і надав вони мають управляти державою, й у це зважилися виховати його те щоб не любив ні яких занять й гадав б лише про забавах і задоволеннях. До того ж, виконуючи все дитячі бажання князя, вони сподівалися, він і кого нічого очікувати так прив’язаний, як до Шуйським. Отже, ці горді, самолюбні, жорстокі бояри, думавшие лише себе, та не своє бідне батьківщині, щодня забавляли маленького государя то новими іграми в палаці, то різноманітних полюванням на полі. Полювання, під час якої котрі мають такими веселощами вбивають безневинних тварин, має серце до жорстокості, і, таким легким шляхом сприймають все враження і яким немає розуму дорослих людей, щоб предохранять себе поганих, будь-коли повинні бачити полювання, а як самі брати участь у ній. Бідний дівчинка Іоанн, дивлячись майже щодня на цькування тварин, мимоволі звик до такої жорстокості, що вони йому зробилося задоволенням мучити і домашніх. Часто сидячи вищому ганку Кремлівського палацу, кидав він звідти кімнатних собачок, кішок, кроликів, білок, і, коли нещасні верещали слабким голосом від забитих місць, або навіть зовсім вмирали, жорстокий дитина весело сміявся і радів їх мукам, а безрозсудні бояри говорили: «Нехай державний веселиться!» З цією забави він тримав ведмедів, і найчастіше, коли добрий народ сходився на палацову площа подивитися на червоне сонечко, надіюгосударя, — цей государ наказував випускати двох чи трьох ведмедів, що впадали усім, хто встигав Христом утекти від них. Так царствену дитя, обдароване від природи рідкісним розумом і великими здібностями, проводило свій час в усі правління Шуйских, Які намагалися віддаляти його від усіх розумних, доброчесних і запопадливих бояр. Вони вживали до того що різноманітні засоби, і багато хто хотів заслані, укладено в темниці, навіть позбавлені життя. Серед таких жертв владолюбства Шуйских знамените, добрішими і несчастнее всіх був князь Іване Федоровичу Бєльський, родич государя. По розуму й чеснот тільки він міг стати гідним вихователем Іоанна і правителем держави. Шуйские додивилися до цього, — і нещасний князь, попри високий місце, його в думі боярської, попри користь, яку принесли його Росії поради під час був 1541 року навали на наші області хана кримського і царя казанського, незважаючи на близьке кревність його з великою князем, був посаджений до темниці і невдовзі потім умерщвлен без відома Іоанна, за одним приказанию Шуйских.

Таке жахливе стан Двору і лише народу тривало до тринадцятирічного віку государя. Саме тоді два дядька його — князі Глинские, Юрій Бєлоног і Михайло Васильевичи, ненавиділи Шуйских, почали казати племіннику, що час забрати йому владу в жорстоких бояр, управляли іменем Тараса Шевченка, що час оголосити себе справжнім государем і, позбавити народ від нечуваних утисків, покарати головних тиранів. Іоанн, будь-коли любив Шуйских право їх зухвале поводження з них і через те, що вони нападали на улюбленців його, охоче вислухав рада дядьком і не розповідаючи нічого, раптом скликав себе бояр 29 грудня 1543 року й оголосив, що, бачачи, як чимало їх, користуючись його молодістю, грабують і вбивають його підданих, вирішив покарати винних, а ще до всіх — князів Шуйских. Бояри були надзвичайно здивовані сміливістю маленького князя, досі думавшего про одних забавах, й раніше, ніж встигли схаменутись, головний з Шуйских був виведений на і віддано на волю псарів, які, своєю чергою, віддали його звірів на розтерзання. Усі мовчали, і з родичів і друзів нещасного не смів показати ані найменшого невдоволення: так грозен має вигляд тринадцятирічного государя й дуже майстерно нові правителі - князі Глинские — влаштували свою нову план.

Того ж день всіх Шуйских та його прихильників уклали в темниці чи заслали у віддалені місця. Народ радів падіння своїх утискувачів, вважаючи, що що тепер будуть спокійними і щасливі. Але як жорстоко обманувся народ! Вороги їх зникли, лише змінили ім'я, і тоді замість Шуйских стали Глинские; а государ, входячи в вік, не любив нічого протиріч та, з дитинства привчений до жорстокості, у відсутності зеленого поняття про страждання і шкодував нікого. Народ безперервно казав те про гніві великого князя на однієї з бояр, про новому покарання іншого, про засланні третього. Так, одному придворному чиновнику протягом кількох зухвалих слів відрізали мову; так, п’ятдесяти новгородцям відрубали голови лише те, що вони посміли поскаржитися Івану на утиски, які робили їм бояри — улюбленці його. Одне слово, кілька років першої молодості Іоанна IV віщували стільки жорстокостей і стільки лих щодо його підданих, що тільки безмежна прихильність російських імператора своєму допомогла їм перенести страждання. Не сміючи нарікати на того, хто призначений був Богом управлятимуть, вони ретельно просили Панове умилостивити серце його й послати йому розумних і добрих радників, котрі казали йому про потреби народу, та не забавах і веселостях. Вже чотири роки російські молилися у тому. ———————————;

Использованная література: А. Ишимова.

«История Росії у розповідях для детей».

Лебденко Анни 8.

а.