Нова економична політика та ії законодавче оформлення

Розділ І. Становище України на початку 20-х років.

Нова економічна політика та її законодавче оформлення.

Зовнішньоекономічна політика України.

Наприкінці 20-го — початку 21-го року стало зрозуміло, що ідеї більшовиків про перемогу світової пролетарської радянської революції в реальному житті зазнали повного краху. Радянські республіки потрапили у міжнародну ізоляцію із повністю зруйнованими першою світовою й громадянськими війнами промисловістю та сільским господарством. Вихід із цого стану шукали в становленні мирних відносин із капіталістичними країнами. Деякі зрушення в цьому напрямі малі місце. Так, 7 грудня 1921 року було б підписано угоду між РСФРР й УСРР, із одного боці, та Австрією — із іншого, про встановлення економічних та торгівельних відносин, а 21 января 1922 р. укладено договір про дружбу між УСРР й Туреччиною. На початку 1922 р. було б оголошено про ухвалене в Канах рішення Верховної Заради скликати в Генуї конференцію із участю радянської Росії та Німеччини для врегулювання економічних й фінансових проблем. Ос-кільки інші радянські республіки на конференцію не запрошувалися, смердоті доручили делегації РСФРР від їхнього імені укладати і підписувати міжнародні домов та угоди.

Внутрішнє становище України.

Зрозуміло, що ці та інші зовнішньополітичні акції було неможливо стількинебудь глибоко змінити внутрішнє становище в України. На початку 20-х років воно та було б дуже складним. Загальні збитки за воєнні рокта склали 10 млрд золотих карбованців. Найбільших руйнувань зазнала важка промисловість. У Донбасі до початку 1920 року понад 600 шахт було б затоплено. Занепав залізничний, річковий, морський транспорт. Значних руйнувань зазнали легка та харчова промисловість.

У скрутному становищі перебувало сільське господарство республіки. Його стан ускладнювался продовольчою розверсткою й забороною торгівлі селянам. У 1921 р. в республіці було б вироблено лише 25% довоєнного збору. Розруха в сільському господарстві призвела до голоду.

Незважаючи на кризовий стан у сільському господарстві, повну незацікаленість хліборобів у розширенні виробництва, більшовицьке керівництво не відмовлялося в кінці 1920 р. від воєнно-комуністичної доктрини, продовжуючи продрозверстку за допомогою озброєних робітничих й червоноармійських загонів. У відповідь на це селяни почали чинити збройний опір. По всій Україні поширювався селянський рух, який офіційна пропаганда називала «політичним бандитизмом » .

Нова економічна політика (НЕП).

Дедалі очевиднішою ставала потреба якнайшвидче змінити економічну політику, Яка грунтувалася на засідках воєнно-комуністичної доктрини. Реальний перехід до нової економічної політики (непу) в радянських республіках, у тому числі й в УСРР, розпочався после ухвали Х із «їздом РКБ (б) (березень 1921 р.) рішення «Про заміну розверстки натуральним податком », яку лягло основою цілої низькі законодавчих актів, прийнятих державними органами РСФРР, а потім продубльованих в УСРР. Так, надзвичайна сесія ВУЦВК V скликання ухвалила 27 березня 1921 р. постанову «Про заміну розверстки натуральним податком ». Податок був значно меншим у порівнянні із продрозверсткою. 29 березня 1921 р. Раднарком УСРР прийняв постанову про «Про натуральний податок на зернові продукти », Яка заздалегідь визначала селянам розмір податку на зернові продукти врожаю 1921/1922р. 28 травня 1921р. Раднарком УСРР прийняв постанову «Про натуральний податок на хліб, картоплю та олійне насіння ». Відповідно до цієї постанови розмір податку визначався для шкірного господарства окремо й обчислювався залежно від врожаю в певній місцевості та від кількості ріллі й числа їдців у господарстві. З метою зацікавлення селян у швидкому виконанні вол «язань перед Державою та розгортання товарообміну Раднарком УСРР 19 апреля 1921 р. видав постанову про вільний обмін, купівлю та продажів сільськогосподарських продуктів, що залишалися перед селянами после виконання податку, а також фабричнозаводських й кустарних виробів. Рішення про скасування продрозверстки й запровадження натурального податку стимулювало розвиток сільського господарства. Селянин знавши заздалегідь, що не будуть вилучатися лишки, а існуватиме певний податок: лишками він зможе розпоряджуватися на свій розсуд, зокрема обмінювати їхні на необхідні для дальшого піднесення свого господарства промислові товари. Згодом уряд прийняв ще ряд законодавчих актів, які стимулювали відбудову сільського господарства. Серед них важливе значення мала постанова ВУЦВК від 19 апреля 1922 р. «Про відбудову та зміцнення сільського господарства України ». У ній накреслювалася програма деякої допомоги селянам. Провідне місце серед правових актів у галузі сільського господарства посіда земельний кодекс УСРР, затверджений ВУЦВК у листопаді 1922 р. Відбудові сільського господарства сприяли заходь, передбачені декретом ВУЦВК й Раднаркому УСРР від 19 травня 1923 р. про запровадження єдиного сільськогосподарського податку до копійчаного. Український уряд неухильно провівши у законодавстві трерду класову політику, підтримуючи бідноту. Так, захищаючи бідні верстви селянства, ВУЦВК 8 июля 1922 р. прийняв постанову «Про визнання недійсними кабальних угод на хліб », 1 листопаду 1922 р. «Про продовження рядок для закріплення майна, відібраного комнезамами ». Схвалюючи податкове законодавство, уряд основний тягар податків перекладав на заможні верстви сільського населення.

Запровадження засідок непу в сільському господарстві України позитивно впливало на його відбудову. У 1925 р. загальна посівна площа в Україні сягнула довоєнного рівня. Такого ж рівня досягла й середня врожайність сільськогосподарських культур.

Складалися сприятливі умови для відбудови й розвитку промисловості, в тому числі важкої. Алі слід було б негайно реорганізувати на засідках непу управління націоналізованою промисловістю, надати державним підприємствам господарсько-оперативної самостійності й перевести їхні на господарський рахунок. Це заговорили українською у «язувалося із тім, що реальний перехід до нової економічної політики вимагав функціонування ринку й ринкових відносин. Вже восени 1921 р. радянська держава використовувала товарно-грошові відносини.

Під годину впровадження непу поруч із розгортанням ринкових відносин відбувався процес організації планового господарства, формувалася система планових органів. 28 вересня 1921 р. ВУЦВК України й Раднарком УСРР створили Українську економічну раду. У положенні про цей орган вказувалося, що він створювався при Раднаркомі УСРР для про «єднання, систематичного узгодження, планового керівництва, регулювання й контролю роботи економічних наркоматів УСРР, уповноважих наркоматів РСФРР. УЕР був найвищим господарським органом на територї України. Почали створюватися губернські економічні заради, а 28 вересня 1921 р. було б прийняте положення про ці заради. Одним із найголовніших завдань економічної заради було б створення єдиного господарського плану. Для реалізації цого заподіяння при економіічній раді був заснована Українська державна загально-планова комісія (Укрдержплан). 10 апреля 1925 р. уряд УСРР прийняв нове «Положення про державну планову комісію УСРР ». На відміну від попереднього положення, згідно із яким Держплан УСРР підлягав економічній раді, за новим положенням Держплан УСРР переходив до відання Раднаркому УСРР. Це, безумовно, підвищувало роль й значення Держплану республіки в системі державних органів, пидсилювало планові засади у керівництві народним господарством. Слід зазначити, що уряд лишав за собою контроль не було за важкою промисловістю, а й за такими «командними висотами «в економіці, як банки, транспорт, зовнішня торгівля.

Щоб прискорити відродження промисловості й налагодити обмін між нею й сільським господарством, велику кількість дрібних підприємств держава передала в оренду організаціям (комнезамам, кооперативам, артілям), а також приватним особам, у багатьох випадках — колишнім власникам цих підприємств. Таким чином, із переходом до непу створювалися умови для виникнення в Україні так званої нової буржуазії: орендарів, приватних торгівців, комісіонерів та ін. Для підприємців-приватників узагальнюючим стало слово «непман ». Алі в цілому економічні позиції непманів завдяки застосовуваним владою різноманітним обмеженням (економічним й адміністративним) були слабкими. Так, на відміну від державної промисловості приватнокапіталістичні підприємства останніми роками відбудовного періоду занепадали. Наприкінці відбудовного періоду в кам «яновугільній, металургійний й цементній галузях промисловості не залишилося жодного приватного підприємства. Таке становище значною мірою було б заговорили українською у «язане із політикою радянської влади стосовно приватних осіб в економіці. Намагаючись не допустити значної концентрації приватного капіталу, держава активно втручалася в приватногосподарський сектор, використовуючи податки.

Запровадження принципу госпрозрахунку викликало необхідність перегляду ряду найважливіших інститутів трудового права, в першу чергу скасування трудової повинності й трудових мобілізацій, а також системи оплати роботи. Замість зрівнялівки в постачанні, що існувала в рокта «воєнного комунізму », поступово впроваджувався принцип оплати за кількістю й якістю роботи. У Україні був прийнятий ряд законодавчих актів, спрямованих на вдосконалення системи заробітної плати.

Одним із найголовніших складових елементів нової економічної політики був торгівля. Тому не випадково держава значну увагу приділяла законодавчому регулюванню торгівлі, як державної, то й приватно. Тільки за період 1923;1924 рр. були прийняті такі правові акти в галузі торгівельного законодавства: постанова ВУЦВК й Раднаркому УСРР від 3 января 1923 р. «Про купівлю-продаж вроздріб з розстрочкою платежу », Яка мала особливе значення для сільського населення, бо давала змогу селянам купувати на пільгових умовах сільськогосподарські машини; положення Раднаркому УСРР від 23 лютого 1924 р. «Про товарні біржі «, котре визначало структуру бірж; постанова ВУЦВК й Раднаркому УСРР від 14 березня 1924 р. «Про боротьбу із дорожнечею », що мала на меті зниження цін; «Інструкція про торгівлю », котра визначала коло осіб, котрі малі право торгувати; постанова Раднаркому УСРР від 26 вересня 1924 р. «Про фірму », що встановлювала порядок функціонування фірм й самий зміст поняття фірми; постанова Раднаркому УСРР від 2 жовтня 1924 року «Про торговельний реєстр », Яка вимагала від всіх торговельних й промислових підприємств реєструватися органів НКВТ УСРР.

У тієї годину, коли розвиток державної й кооперативної торгівлі державними органами стимулювався, регулювання приватної торгівлі із боці держави було б непослідовним й значною мірою зводилося до її всілякого обмеження й витіснення. Основними методами впливу із боці держави на приватний ринок були: вилучення деяких видів торгівлі із приватної сфери, монополізація до рук держави торгівлі цілим поруч про «єктів; податкове обкладання торгівлі й обмежене кредитування; економічне регулювання торгівлі шляхом виходу державних торговельних органів на вільний ринок і використання методів конкуренції й т.д.

Для стримання намагань приватних торгівців порушити встановлені законодавством рамки держава активно використовувала судові й адміністративні органи. Під годину непу значну роль у посиленні регулюючого впливу на ринок із боці держави відігравало використання такої форми організації обміну, як біржа, Яка обмежувала приватний обіг, сприяла впровадженню планових засідок у розвиток товарообігу. У руках урядових установ й держторговельних організацій біржі ставали одним із найбільш дійових важелів з обліку і контролю приватної торгівлі. У Україні формування біржового торгу припадає на 1923 р. Велике значення у зміцненні товарообігу та господарських зв «язків мала ярмаркова торгівля. У грудні 1922 р. Раднарком УСРР прийняв постанову «Про порядок відкриття ярмарків » .

Дискримінаційні заходь держави стосовно приватної торгівлі негативно впливали на її стан. Так, уже у 1925/1926 рр. частка приватного капіталу в оптового товарообігу знизилася до 5,8%. Алі в роздрібній торгівлі в Перші рокта непу приватний капітал займав сильні позиції. Так, за 1922/1923 операційний рік 96,3% роздрібної торгівлі перебувало до рук приватного капіталу.

Перехід до нової економічної політики супроводжувався зміцненням таких галузей державного господарства, як фінанси й кредит. Нормалізації економічного стану України значною мірою сприяла грошова реформа. У жовтні 1922 р. уряд увів банківські білети (червінці), що забезпечувалися золотом, валютою, ходовими товарами. Алі сталий червінець спочатку обслуговував лише потребі оптової торгівлі й розрахунки між державними установами та підприємствами. У роздрібній торгівлі й сільському господарстві продовжував функціонувати несталий радзнак, що за відсутністю інших ресурсів використовувався Державою для покриття бюджетного дефіциту. З зміцненням змички між промисловістю й сільським господарством, з поліпшенням фінансового стану держави виникла можливість завершити реформу. У лютому 1924 р. згідно із декретом ЦВК й Раднаркому СРСР й обіг надійшли державні казначейські білети вартістю 1, 3, 5 крб. золотом. Радзнак було б вилучено повністю.

На рубежі 1925;1926 рр. закінчувався так звань «відбудовний період », коли в економіці на засідках непу в республіці, як й в цілому в СРСР, були здобуті певні успіхи. Це заговорили українською у «язувалося із рішеннями XIV із «їзду ВКП (б) (грудень 1925 р.). Реалізація накреслених більшовицькими із «їздами програм призвела до згортання непу.

XV із «їзд ВКП (б) затвердивши директиви Першого п «ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР, розрахованого на 1928/1929 — 1932/1933 господарські рокта. У травні 1929 р. проект Першого п «ятирічного плану затвердивши V Всесоюзний із «їзд Радий. У УСРР перший п «ятирічний план розвитку народного господарства затвердивши ХІ Всеукраїнський із «їзд Радий (7−15 травня 1929 р.). Восени 1929 р. за ініциативою Сталіна було б взято курс — на «великий перелом », тобто невпинне підвищення показників Першого п «ятирічного плану в галузі індустріалізації й колективізації сільського господарства.

Корективи до прийнятого V Всесоюзним із «їздом Радий Першого п «ятирічного плану розвитку народного господарства країни внесла верхівка ЦК ВКП (б) на чолі зі Сталіним без згоди із верховним органом влади — із «їздом Радий СРСР. Наслідки здійсненого наприкінці 1929 р. под тиском Сталіна й його найближчого оточення повороту для народного господарства й долі мільйонів громадян виявилися надто тяжкими. Таке «підхльостування «індустріалізації обернулося невиконанням основних завдань п «ятирічки. На початку 30-х років було б повністю покінчено із приватним капіталом в економіці. Процес витіснення непманів найбільш активно відбувався протягом 1928;1929 рр. Одним із основних засобів тиску на приватний капітал в народному господарстві України був жорстка податкова політика радянської влади. Алі використовувалися і запозичені від епохи «воєнного комунізму «примусові заходь, наприклад, под годину хлібозаготівельної кампанії 1928 року. До селян — власників хліба, котрі ухилялися від здачі хлібних лишків за державними цінами, органи влади застосовували надзвичайні заходь, зокрема притягували до кримінальної відповідальності. Згортання непу негативно позначалося на найважливішій системі економічних відносин — відносин між містом й селом.

Повною відмовою від засідок непу в сільському господарстві було б проведення су-цільної колективізації, котра розпочалася наприкінці 1929 р., що фактично означало вухо реставрації воєнно-комуністичної політики. З метою забезпечення успіху цієї небувалої в історії людства акції партійнодержавна верхівка на чолі зі Сталіним протиставила найбідніші верстви села найзаможнішим та експроприювала останніх под гаслом «ліквідації куркульства як класу «й «загострення класової боротьби ». Наслідки колективізації були жахливими. Накладена на колгоспи безрозмірна продрозверстка, жорстка регламентація їхньої господарської діяльності тощо призвела до глибокої деградації продуктивних сил села і нарешті - до голоду початку 30-х років.

Зі згортанням непу створювалася суворо централізована командноадміністративна система керівництва народним господарством України. Новий господарський механізм грунтувався на директивному плануванні, а чи не на економічних засадах.

Розділ ІІ. Державний лад України початку 20-х років.

Формально правову основу організації та діяльності державного механізму республіки на початку 20-х років визначала Конституція УСРР 1919 р.

Відповідно до неї найвищими органами державної влади були Всеукраїнський із «їзд Радий, ВУЦВК й Рада Народних Комісарів. У 1921;1922 рр. в їхній роботі відбулися певні зміни. Так, Всеукраїнський із «їзд Радий, який за Конституцією мав скликатися ВУЦВК не рідше як двічі на рік, ставши збиратися лише одного разу. За постановою V Всеукраїнського із «їзду Радий «Про радянське будівництво «ВУЦВК винен був розглядати усі декрети, котрі встановлювали загальні норми політичного та економічного життя. Президія ВУЦВК вол «язувалася публікувати проекти не пізніше ніж протягом двох тижні до сесії ВУЦВК. Крім того, передбачалося скликати чергові сесії ВУЦВК не рідше ніж одного разу на два місяці. Проте періодичність сесій невдовзі був змінена. Постановою Президії ВУЦВК від 8 березня 1922 р. смердоті малі скликатися не менш трьох разів на рік й на более тривалі рядки. Подальшого розвитку набули й коституційні положення про Раду Народних Комісарів щодо посилення її ролі у сфері життя країни та уточнення правового стану уряду республіки. Раднарком як найвищий виконавчий й розпорядчий орган державної влади здобував право розглядати й розв «язувати усі невідкладні загальнодержавні запитання, до того числі заходь законодавчого характеру. Усі це свідчило про ті, що поглибився процес посилення виконавчої влади за рахунок законодавчої.

У зв «язку із переходом до мирної господарської діяльності Українську Раду трудової армії було б реорганізовано в Укрекономраду, Яка здобула статус економічної комісії при Раднаркомі УСРР й був виключена із числа законодавчих органів. Усі це знайшло своє закріплення в положенні «Про Українську Економічну Раду «від 28 вересня 1921 р.

Беспосереднє управління більшістю промислових підприємств перейшло до губраднаргоспів, діяльністю які керував Укрраднаргосп згідно із єдиним державним господарським планом. Відбулися також зміни організаційної структури наркоматів, уточнювалися їхні заподіяння, компетенція.

Нові умови потребували перебудови роботи і місцевих органів влади. Законодавчим актом, спрямованим на далі зміцнення Радий як місцевих органів державної влади, уточнення їхніх взаємин з вищими органами та посилення їхньої ролі й умовах мирної господарської діяльності, стала постанова V Всеукраїнського із «їзду Радий про радянське будівництво. Встановлювалося, що рішення місцевих із «їздів Радий можуть скасовуватися в разі необхідності лише вищими із «їздами Радий, їхніми виконкомами та ВУЦВК й його Презідією. Ніякі інші органи влади та управління такої можливості не малі. Обмежувалося права й не малі. Обмежувалося право губвиконкомів припиняти проведення в життя розпоряджень окремих наркоматів. Важливе значення мало положення про ті, що центральні відомства повинні були провадити усі справ через місцеві заради та їхні відділи. Тім самим місцеві раді та виконкоми визнавалися єдиними повноважними й повноправними органами державної влади на місцях.

30 березня 1921 р. Президія ВУЦВК бачила постанову «Про регулярні перевибори Радий й про скликання в установлені рядки із «їздів Радий ». Згідно із нею перевибори місцевих Радий — міських, сільських й селищних, волвиконкомів, а також сільських й волосних КНП — проводяться через кожні шість місяців, а із «їзди Радий губерній й повітів скликаються не менше ніж два рази на рік. У березні 1921 р. ВУЦВК знову розглянув запитання, заговорили українською у «язані із виборами та діяльністю Радий. Своєю постановою він встановив, що перевибори місцевих Радий й скликання місцевих із «їздів Радий провадяться одного разу на рік.

У січні 1922 р. розпочалася робота із підготовки реформи адміністративно-територіального улаштую УСРР, де все ще зберігалися волості, повіті й губернії. Постановою ВУЦВК «Про адміністративно-територіальний поділ України «від 1 лютого 1922 р. закладалися правові основи адміністративно-територіальної реформи УСРР. ВУЦВК поставивши заподіяння підготувати зміну адміністративно-теріторіального поділу республіки за єдиним планом на основі наукових даних й господарсько-економічних вимог.

Дійсний перехід до нової економічної політики змішував відмовитись від методів воєнного комінізму, беззаконня, позасудової репресії тощо. Важливе значення у цьому відводилося перебудові судової системи й створенню державної прокуратури — органу із нагляду за дотриманням законності на територї всієї республіки.

28 червня 1922 року ВУЦВК затвердивши «Положення про прокурорський нагляд ». Прокуратуру УСРР очолював як прокурор республіки народний комісар республіки народний комісар юстиції УСРР М. О. Скрипник. Місцевими органами прокуратури були призначувані прокурором УСРР прокурори губерній, котрі малі помічників, у тому числі у повітах, що також призначалися й звільнялися прокурором УСРР. 2 жовтня 1922 р. було б прийнято Положення про адвокатуру.

Основою судової реформи стала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 р., якою затверджувалося «Положення про судоустрій УСРР ». Існуючі до цого судові органи (революційні трибунали, народні суди у різноманітних складах, Вищий судовий контроль Наркомюсту УСРР) скасовувались, й утворювалася єдина система судових установ, Яка складалася із трьох ланок: народний суд (у складі чи постійного нарсудді, чи постійного нарсудді й двох нарзасідателів), губернський суд й Верховний суд УСРР. Постановою ВУЦВК від 22 березня 1922 р. був скасована Українська надзвичайна комісія для боротьби із контреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою. Ліквідовувалися й місцеві органи цієї комісії.При наркоматі внутрішніх справ УСРР утворювалося Державне політичне управління для боротьби із контреволюційними виступами, шпигунствами, контрабандою тощо. Справи про злочини проти радянського ладу підлягали згідно з законом розгляду в судновому порядку. На шкода, на практиці досить швидко від цого відмовилися. Поновилися свавілля, позасудові репресії («трійки », особливі наради тощо). Поступово знову здобули поширення методи «червоного терору » .

Розділ ІІІ. Україна та утворення Союзу РСР.

Договірні відносини між УСРР та РСФРР у 1921;1922 рр.

Незалежні радянські республіки, хоч формально й малі статус «самостійних «держав, були тісно заговорили українською у «язані між собою, причому роль центру відігравала Російська Федерація, навколо якої гуртувалися усі інші республіки. Прагнення до про «єднання зумовлювалося економічними зв «язками між республіками, що складалися протягом тривалого години, однаковою політичною структурою, а також активною про «єднавчою політикою безмежно зацентралізованої правлячої більшовицької партії, в структурі якої керівні комітети партії у національних республіках, хоч й називалися центральними, на самом деле користувалися не більшими правами, ніж обласні чи губернські парткоми в РСФРР, й тому змушені були підкорятися рішенням ЦК РКП (б). Республіки формально розцінювали ці зв «язки як федеративні.

Формування радянської федерації відбувалося на основі підписаних наприкінці 1920 — на початку 1921 р. союзних договорів між РСФРР та іншими республіками. Так, 28 грудня 1920 р. представники РСФРР Ленін й Чічерін та представник УСРР Раковський підписали в Москві договір про воєнний й господарський союз між Російською Федерацією й Україною. У ньому наголошувалося, що обидві республіки визнають «незалежність й суверенність «кожної з сторін й укладають цей договір, усвідомлюючи необхідність «згуртувати свої сили із метою оборони, а інтересах їхнього господарського будівництва ». Для практичного здійснення цих завдань про «єднувалися сім наркоматів обох республік: військових й морських справ, ВРНГ, зовнішньої торгівлі, фінансів, роботи, шляхів сполучення, пошт й телеграфів. За договором про «єднані наркомати входили у склад Раднаркому РСФРР й малі в Раднаркомі УСРР своїх уповноважених. Керівництво про «єднаними наркоматами здійснювалося через Всеросійські із «їзди Радий й ВЦВК, у склад які включалися представники УСРР. У лютому 1921 р. договір ратифіковано V Всеукраїнським із «їздом Рад.

Постановою Раднаркому УСРР від 25 января 1921 р. «Про уповноважених РСФРР при Раднаркомі УСРР «встановлювалося, що призначувані наркоматами РСФРР уповноважені при Раднаркомі УСРР затверджуються ВУЦВК й входять до складу Раднаркому УСРР на правах народних комісарів. У своїй діяльності смердоті керуються законоположеннями обох республік й відповідальні перед відповідними народними комісаріатами РСФРР й перед органами Центральної радянської влади УСРР. Права й обов «язки уповноважених визначалися окремими положеннями, виданими та затвердженими урядами РСФРР й УСРР протягом 1921 р.

Договірні зв «язки із самого початку малі передумови нерівноправності республік. Надання державним органам РСФРР загальнофедеративних функцій управління ставило РСФРР у привілейоване становище порівняно із УСРР, що давало змогу апаратним структурам ігнорувати рішення державних органів України й серйозно послаблювати суверенітет УСРР.

Подалі зростання централізації управління призводило до посилення керівної ролі органів РСФРР у вирішенні навіть суто українських питань. Важливе значення у цьому мало про «єднання господарської діяльності РСФРР та УСРР.

Відповідно до положення «Про Держплан при раді Праці й Оборони РСФРР «від 8 червня 1922 р. на нього докладалася розробка єдиного державного плану, який «поширюється як протягом усього РСФРР, то й на союзні радянські республіки ». Таким чином, Держплан перетворювався в загальнофедеративний орган.

Поступово у державних органах РСФРР зосереджується управління найважливішими галузями української промисловості. У рішеннях ІХ Всеросійського із «їзду Радий та IV Всеросійського із «їзду раднаргоспів був розроблена єдина система управління промисловістю всій договірної федерації. Промисловість розподілялася на загальнофедеративну й місцеву. ВРНГ РСФРР у цій системі безпосередньо керував загальнофедеративною промисловістю всіх республік. Раднаргоспи республік ставали обласним органами ВРНГ. На цій основі центральне управління кам «яновугільної промисловості Донбасу було б підпорядковано безпосередньо головному палівному комітету РСФРР. Діючи в Україні великі трести («Укрметал », «Південьсталь », «Сільмаштрест «та ін.) також підпорядковувалися відповідним органам державного управління РСФРР. Здійснювалася також централізація управління шляхами сполучення, зв «язком, торговельним флотом тощо. Такі ж процеси підпорядкування українських галузей виробництва органам РСФРР відбувалися в легкій промисловості, торгівлі. У 1922 р. управління транспортом й зв «язком на територї України повністю перейшло до органів РСФРР.

Договірна федерація, Яка розвивалася в 1921;1922 рр., мала істотні вади. У її основу віжразу ж було б покладено принцип нерівності суб «єктів про «єднання. РСФРР мала серйозні переваги над іншими договірними. Так, Всеросійський із «їзд Радий й ВЦВК ставали загальнофедеративними представницькими органами, залишаючись разом із тім органами влади однієї із республік. Союзні функції віддавалися раді Праці й Оборони. Держплану ВРНГ РСФРР, деяким російським наркоматам. У про «єднаних галузях державного управління нормативні акти РСФРР були обов «язковими в Україні. Усі це грубо порушувало федеративну форму, Яка передбачає утворення нових союзних структур у вигляді двопалатного представницького органу, федеральної виконавчої влади тощо. Алі ніяких спроб створити подібні органи не було б зроблено. Пропозиція голови Раднаркому УСРР України Х. Раковського, який ще в 1919 р. пропонував утворити федеративну Раду Республік як верховний орган державного управління союзу республік, залишалася поза увагою. Виходячи із формальних ознак державного про «єднання радянських республік у 1921;1922 рр., деякі автори навіть вважали, що «відносини РСФРР з союзними радянськими республіками побудовані на засадах конфедерації «.

Спробою захистити певною мірою суверенні права республік було б уведення представництва договірних республік у вищих органах влади РСФРР. То в роботі ІХ й Х Всеросійських із «їздів Радий відповідно у грудні 1922 р. брали доля представники інших республік. До складу Всеросійського ЦВК вже в червні 1920 р. було б включено 30 членів ЦВК України.

Проте це не розв «язувало цілковито проблеми захисту суверенітету національних республік. Вони то й не здобули повноцінного й рівного представництва органів влади, де вирішувалися справ, що безпосередньо їхні торкалися.

Союзний договір регулював державні взаємовідносини УСРР й РСФРР у загальних рисах. Вони були недостатньо визначеними. Відсутність чіткого розмежування функцій центру й республіки, протиріччя стосовно сфер компетенції загальнофедеративних республіканських структур породжували конфлікти між управлінськими органами України й Росії.

30 грудня 1922 р. на І Всесоюзному із «їзді Радий було б ухвалено резолюцію про про «єднання радянських республік у «Союз Соціалістичних Радянських Республік », найвищим органом якого називався Союзний ЦВК, а виконавчим — Союзний Раднарком.

3.2. Перебудова державного апарату усрр в зв «язку із утворенням СРСР.

У 1923 р. згідно із рішенням І Всесоюзного із «їзду Радий розгортався процес дороблення Договору й Декларації про утворення СРСР, а тім самим розробки союзної Конституції.

У процесі підготовки проекту Конституції розгорнулася гостра політична боротьба. Сталін та його оточення намагалися максимально обмежити суверенітет республік. Спроби окремих діячів республік протистояти цим акціям рішуче придушувалися, все чіткіше проявлялися риси сталінської «автономізації «.

6 июля 1923 р. відбулася друга сесія ЦВК СРСР, Яка прийняла постанову про затвердження Основного Закону (Конституції) СРСР й негайне надання йому чинності. Схвалений текст Конституції було б вирішено «винести на остаточне заствердження ІІ із «їздом Радий Союзу РСР » .

Затвердження союзної Конституції потребувало розробки цілого ряду положень про найвищі органи влади й управління СРСР та їхні взаємини із найвищими органами влади й управління союзних респубілік, котрі забезпечували практичне здійснення основних принципів Конституції Союзу СРСР.

Утворення Союзу РСР, прийняття Конституції 1924 р. диктували необхідність перебудови державного апарату УСРР. Процес реорганізації охопив усі основні ланки державного механізму, знайшовши своє закріплення у новому тексті Конституції УСРР 1925 р. й у подальших змінах Основного Закону.

Верховним органом влади УСРР був Всеукраїнський із «їзд Радий. Своїми законодавчими актами він визначав основний напрям діяльності всіх органів української держави як у центрі, то й на місцях. Його рішення малі характер директив й найвищу юридичну силу. Алі із утворенням СРСР він був змушений керуватися постановами всесоюзних із «їздів Радий, директивами Всесоюзних й республіканських із «їздів Комуністичної партії та пленумів ЦК. Починаючи із VII із «їзду радий представницький орган України стає однопартійним — більшовицьким.

Всеукраїнський із «їзд Радий розглядав й розв «язував найважливіші запитання відбудови промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі, фінансів, культурного будівництва тощо. Значне місце в роботі із «їзду займали проблеми перебудови державного апарату УСРР у зв «язку з уведенням непу й утворенням Союзу РСР.

ХІ із «їзд Радий у травні 1929 р. уже мав змогу підбити підсумки індустріалізації й затвердити перший п «ятирічний план розвитку народного господарства УСРР. На цьому із «їзді було б прийнято нову конституцію УСРР.

Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) як вищий орган державної влади УСРР, у період між Всеукраїнськими З «їздами Радий у цей годину відігравав важливу роль.

У зв «язку із остаточним затвердженням у січні 1924 р. Конституції СРСР необхідно було б внести відповідні зміни в компетенцію найвищих органів державної влади союзних республік. У Україні для вирішення такого заподіяння важливе значення мало положення про ВУЦВК від 12 жовтня 1924 р. Воно визначало порядок обрання ВУЦВК, рядків повноважень, періодичність скликання сесій (не менш трьох разів на рік), основні принципи організації й діяльності Президії ВУЦВК. Президія ВУЦВК в міжсесійний період становила вищий законодавчий, розпорядчий та виконавчий орган влади УСРР.

12 жовтня 1924 р. було б затверджено нове положення про Раду народних комісарів УСРР, згідно із яким він визнавався виконавчим й розпорядчим органом державної влади України. До складу Раднаркому входили Голова РНК, його заступники, наркоми (землеробства, фінансів, внутрішньої торгівлі, роботи, внутрішніх справ, юстиції та прокуратури республіки, робітничоселянської інспекції, освіти, охорони здоровий «я, соціального забезпечення), голова ВРНГ, уповноважені наркоматів СРСР при УСРР. Значно розширилася нормотворча робота Раднаркому УСРР у 1926;1929 рр. За цей період він видав велику кількість важливих постанов як самостійно, то й спільно із ВУЦВК.

Наркомати поділялися на дві групи: загальносоюзні (злиті) — єдині для всього Союзу й про «єднані (директивні), органами які у союзних республіках були однойменні наркомати. До загальносоюзних наркоматів належали наркомати: закордонних справ, військових й морських справ, зовнішньої торгівлі, шляхів сполучення, пошт й телеграфів. Другові групу наркоматів становили: Вища рада народного господарства, наркомати продовольства, роботи, фінансів, робітничо-селянська інспекція. Республіканськими залишилися наркомати земельні справ, охорони здоровий «я, соціального забезпечення, освіти, внутрішніх справ, юстиції.

У вересні 1923 р. ВУЦВК схвалив постанову «Про перетворення центральних установ ». У період 1923;1924 рр. був зроблена реорганізація наркоматів, що в кінцевому підсумку вело до посилення централізації в управлінні. Особлива роль цьому належала загальносоюзним наркоматам — наркоматам із безроздільною владою. Надалі РНК УСРР здійснювала великий обсяг роботи в галузі керівництва народним господарством України.

13 июля 1927 року ВУЦВК й РНК України ухвалили постанову про розширення прав робітничо-селянської інспекції. Нове положення значно розширило компетенцію РСІ, надавало широких повноважень: припиняти незаконні розпорядження та дії посадових осіб, знайомитись под годину ревізії із документами й матеріалами державних установ й підприємств й т.д.

У Україні зростав центральний апарат державного управління. Усі более вагомою в управлінні ставала роль комуністів, котрі займали керівні посади. Запроваджувалась практика беззаперечного підпорядкування директивам вищих органів, поступово формувалися елементи адміністративно-командної системи.

Характерною рисою цого періоду було б перш на завершення розпочатої ще в 1922 р. реформи адміністративно-територіального улаштую УСРР, головною метою якого був пошук более ефективної системи контролю за місцевим Управлінням. Найскладнішим завданням цієї реформи ставши перехід від чотириступеневої системи управління (губернія — повіт — волость — село) до триступеневої (округ — район — село). Відбувався такий перехід поступово. 12 апреля 1923 р. ВУЦВК ухвалив постанову «Про новий адміністративнотериторіальний поділ України », який скасував волості й повіти, затвердивши поділ на 53 округи та 706 районів. Одночасно зменшувалася кількість сільрад.

3 червня 1925 р. Президія ВУЦВК своїм рішенням скасувала губернії як адміністративно-територіальні одиниці. Відтепер територія України розподілялась на 41 округ, 680 районів, 10 314 сільрад. У тому числі було б створено 12 національних районів й 549 національних сільрад: російських, німецьких, польських, єврейських й т.д. У зв «язку зі скасуванням губерній ВУЦВК й Раднарком УСРР 17 березня 1926 р. прийняли рішення про ліквідацію губвиконкомів. Остаточно перехід до триступеневої системи завершився лише на початку 1929 р.

Поліпшення роботи місцевих радий, піднесення їхньої ролі у господарському й культурному будівництві було б неможливим без перебудови комнезамів, які відігравали важливу роль на селі. За нових умів необхідність реорганізації КНП ставала життєво необхідною. Прийнятий ВУЦВК й РНК УСРР 16 листопаду 1925 р. декрет «Про комітети незаможних селян УСРР «набував правової основи практичної роботи щодо перетворення комнезамів на добровільні громадські організації. як визначалося на Х Всеукраїнському із «їзді радий, зміцнення низових органів влади, надання їм значних адміністративних й фінансових прав значною мірою пожвавило роботу місцевиз Радий. разом із тім залишалося ще багато прорахунків у діяльності місцевих органів влади, що потребували свого усунення.

Сільські Заради в межах своєї компетенції ставали найвищими органами влади на підвідомчій їм територї. Обирались смердоті однією рік. Виконавчим органом сільської Заради був президія у складі голови, його покровителя й секретаря. Обиралися такоє двоє кандидатів у члени президії. Проте й за нових умів значний вплив на сільські Заради мала діяльність комітетів незаможних селян. Сільські Заради користувалися правами юридичної особини, відповідно до адміністративного кодексу УСРР видавали обов «язкові для мешканців селища постанови.

Індустріалізація країни потребувала значної перебудови роботи міських Радий. Тому ВУЦВК України 12 жовтня 1927 р. прийняв нове «Положення про міські заради робітничих, селянських й червоноармійських депутатів ». Міські заради здобули право складати бюджети міст й розпоряджатися кредитами. Положення також надавало право міським радам створювати районні заради в межах міста.

Значна кількість різноманітних законодавчих у галузі державного права, прийнятих в УСРР, надзвичайно ускладнювала діяльність органів влади й управління всіх рівнів. Ця обставина обумовиланеобхідність створення адміністративного кодексу. Він був затверджений ВУЦВК 12 жовтня 1927 р. й вводився в дію із 1 лютого 1928 р. Адміністративний кодекс УСРР регулював широке коло суспільних відносин, заговорили українською у «язаний із правами й обов «язками органів державного управління у взаєминах цих органів й громадян. Розділ ІV. Основні риси правової системи України.

Цивільне право.

Це право, перш на, закріплювало зосередження основних знарядь й засобів виробництва до рук радянської держави.

Для закріплення результатів націоналізації про «єктів приватної власності ВУЦВК із Раднаркомом УСРР прийняли 23 листопаду 1921 р. постанову, в якій проголошували, що усі підприємства, котрі до 21 червня 1921 р. війшли у володіння органів влади, вважаються державними. За умів непу за допомогою норм цивільного права державні органи УСРР запроваджували принцип матеріальної зацікавленості трудящих у наслідках виробництва шляхом надання підприємствам більшої самостійності в господарській діяльності. Піклуючись про організацію державного сектора господарства, державні органи України водночас, виходячи із принципів непу, дозволили діяльність приватних та кооперативних підприємств. Згідно із постановою від 26 июля 1922 р. «Про основні приватні майнові права, що визнаються УСРР, охороняються її законами й захищаються судами УСРР «всім необмеженим у своїй правоздатності громадянам надавалося декларація про територї України створювати промислові й торговельні підприємства та займатися дозволеним законом професіями й промислами із дотриманням всіх вимог відповідних нормативних актів. У галузі майнових прав громадянам надавалися: а) право власновті на денаціоналізовані приміщення в міських й сільських місцевостях, із правом відчуження цих будівель й із передачею покупцеві права оренди на земельні ділянки под приміщення; б) право забудови як у міських, то й у сільських місцевостях на основі договорів із місцевими органами влади на рядків не понад 49 років; в) право власності на рухоме майно (на промислові й торгівельні підприємства, знаряддя, засоби виробництва й товари, на грошові капітали, предмети домашнього господарства й особистого вжитку); р) право застави зазначеного майна; буд) авторське й винахідницьке право, а також декларація про товарні знаки; е) право спадкування за заповітом й за законом при умові, що вартість спадщини не перевищує 10 тис. золотих карбованців.

Правове регулювання всієї сукупності майнових взаємин за умів непу здійснювалося цивільним кодексом УСРР 1922 р. До відносин, що виникали после 31 января 1923 р. треба було б застосовувати норми цивільного кодексу. ЦК УСРР будувався у повній відповідності до ЦК РСФРР 1922 р. Він складався із чотирьох частин й 435 статей.

Демократичний характер мала стаття 4 ЦК, котра характеризувала цивільну правоздатність, що надавалася всім громадянам, не обмеженим судом у правах. Стати, раса, національність, віросповідання, походження не впливали на обсяг цивільної правоздатності.

Належну увагу ЦК приділяв праву власності. Розрізнялась власність: 1) державна (націоналізована); 2) кооперативна; 3) приватна. Перевага надавалася державній власності. Так, земля, надра, ліси, води, залізниці загального користування проголошувалися виключно власністю держави. Ці про «єкти вилучалися із цивільного про «ернення. Дозволивши різні форми власності, ЦК УСРР забезпечував певну свободу договору. Це було б закріплено у ст. 26−43 ЦК, а й у спеціальному розділі «Вол «язальне право ». У цьому розділі регламентування підстави виникнення й припинення вол «язань, визначалися різні види договорів, загальні й конкретні до шкірного із них вимоги. Статті 403−415 торкалися вол «язань, що виникали внаслідок заподіяння іншому шкоди.

У останньому розділі ЦК містилися норми спадкового права, допускалося спадкування за законом та заповітом. Крім ЦК УСРР діяли і інші нормативноправові акти, що регулювали цивільно-правові відносини.

Цивільне право України відігравало значну роль у створенні належних умів для здійснення непу, регулюючи перш на взаємовідносини між державною й приватною власністю.

Сімейне право.

У першій половіні 20-х років шлюбно-сімейні відносини в Україні регулювало сімейне законодавство, прийняте ще в 1918;1920 рр. 31 травня 1926 р. ВУЦВК прийняла кодекс законів про батьківщину, опіку, подружжя та про акти громадянського стану. Кодекс мав такі розділи: «Батьківщина », «Про опікунство », «Подружжя », «Права громадян змінювати свої прізвища та ім «я », «Визнання особини безвісно-відсутньою чи померлою » .

За кодексом визнавалася обов «язковість державної реєстрації шлюбу в органах РАГСу. Колі сторони із якіхось причин, не могли оформити фактичний шлюб шляхом реєстрації, суди давали кожному окремому випадку визначити права шкірного із незареєстрованого подружжя на одержання аліментів від іншого й на нажите под годину шлюбу майно. Скоєння релігійного шлюбу немало будь-якого правового значення. Розлучення також було б віднесено до відання органів РАГСу.

Кодекс вважав роздільною власністю лише майно, придбане до шлюбу, а майно, яку придбане под годину спільного життя, вважалось таким, що належало їм обом на основі спільної власності. У випадку розлучення спільне майно ділилося на рівні частини.

Кодекс визначав порядок отримання аліментів. Таке право виникало у одного із подружжя у випадку непрацездатності, котра виникла до шлюбу, под годину шлюбу чи не пізніше одного року после розлучення.

Кодекс регулював широке коло питань, заговорили українською у «язаних із правовідносинами між батьками та дітьми. Вони не залежали від того, зареєстрований шлюб батьками чи ані. Кодекс також встановлював право всиновлення (удочерення).

Земельне право.

Завдання підвищення продуктивності сільського господарства за умів переходу до непу потребувало законодавчого забезпечення стабільності одноосібного землекористування.

ЗК УСРР перш на зазначив, що «право приватної власності на грішну землю надра, води та ліси в межах УСРР скасоване назавжди », а усі землі в межах УСРР, «в чійому б віданні смердоті не були, — становлять власність РобітничоСелянської держави » .

Право користування землями сільськогосподарського призначення ЗК надавав хліборобам та їхнього про «єднанням, міським поселенням, державним постановам й підприємствам. Він встановлював, що декларація про користування землею для ведення сільського господарства міють усі громадяни УСРР (неезалежно від статі, віросповідання, національності), котрі бажають обробляти землю власною працею. Громадяни, що бажають одержати землю в трудове користування, наділяються землею чи земельними громадами, до складу які смердоті входять, чи земельними громадами, у склад які смердоті входять, чи земельними органами, якщо в розпорядженні останніх є запасна земля. Право на грішну землю, надану лише в користування, вважалось безстроковим й могло бути припинено лише на підставі, визначеній законом.

Значну увагу ЗК приділяв регламентації трудового землекористування, оскільки одноосібна форма в сільському господарстві того годину був переважаючою. Кодекс надавав детальну правову регламентацію інституту селянського двору — основної виробничої одиниці в сільському господарстві. ЗК встановлював умови й підстави поділу двору. Забезпечуючи стійкість трудового землекористування, ЗК уводив такі інститути, як трудова оренда землі й допоміжна наймана праця в трудових землеробних господарства.

Кодекс містив досить важливе право земельної громади самій обирати форми землекористування, наприклад, общинну, дільничу, колективну. Найсприятливіші умови забезпечував спільний обробіток землі. ЗК УСРР регулював запитання землекористування в містах, землевпорядкування й переселення.

Важливим законодавчим актом, що дорівнював кодексові, був Закон про ліси УСРР (3 листопаду 1923 р.). Він був тісно заговорили українською у «язаний з земельним кодексом, оскільки розвивав й конкретизував правила використання лісів як всенародного добра.

Трудове право.

Нова економічна політика внесла у трудове право суттєві зміни, котрі можна звести до трьох головних положень: скасування трудової повиннності, заміна регламентації нормування роботи, відродження договірних засад.

Одним із перших нормативних актів, що відповідали умовам непу, стала постанова Раднаркому УСРР від 19 апреля 1921 р. «Про полегшений перехід робітників й службовців із одного підприємства на інше ». Запроваджувалися чергові й додаткові відпустки для робітників й службовців з збереженням заробітної плати. 31 травня 1921 р. Раднарком прийняв постанову «Про надурочні роботи », де зазначалося, що такі роботи допускаються лише у виняткових випадках. «Кодекс законів про працю малолітніх й підлітків «встановлював правила охорони роботи названих категорій учасників трудових відносин. Алі более детально запитання трудового права регулювалися Кодексом законів про працю в УСРР, який був уведений в дію 15 листопаду 1922 р.

У першій з статтею КЗпП встановлював, що його норми «поширюються на всіх осіб, працюючих за найманням, до того числі й вдома (квартирники) й обов «язкові для всіх підприємств, установ й господарств (державних, не виключаючи військових, громадських й приватних, до того числі тихий, що надають надомну роботу), а всіх осіб, що застосовують працю за винагороду ». Всі домов й догоди про працю, що погіршували умови роботи, вважалися недійсними. Наймання й надання робочої сили проводилися на основі принципу добровільної догоди працівника. Трудова повинність застосовувалася лише у виняткових випадках. КЗпП визначав поняття колективного договору й трудового договору.

У КЗпП визначалося, що тривалість нормального робочого години на виробництві та на необходимых для виробництва допоміжних роботів не винна перевищувати восьми часів. 6-годинний робочий день встановлювався для осіб у віці 16−18 років, для тихий, хто працював на підземних роботів, й для осіб розумової праці.

Згодом в Україні почали набувати силу загальносоюзні акти в галузі трудового праваю Так, Рада роботи й оборони СРСР ухвалила 18 травня 1926 р. постанову «Про підвищення продуктивності роботи в промисловості на транспорті «. Вона вміщувала вимоги до всіх установ та організацій вжити рішучих заходів до зміцнення трудової дисципліни, раціонального використання робочого години, ліквідації прогулів на виробництві та випадків невиходу на роботу.

Кримінальне право.

У систематизованому викладі норми кримінального права були викладені у кодексі 1922 р. За основу кодексу УСРР був узять кримінальний кодекс РСФРР.

КК УСРР мав загальну та особливу частини. У КК викладалися заподіяння кодексу про правовий захист держави від злочинів й від суспільнонебезпечних елементів шляхом застосування до винуватих покарання, чи інших заходів соціального захисту. У ст. 6 надавалося визначення злочину: «Злочином називається будь-яка суспільно-небезпечна дія чи бездіяльність, що загрожує основам радянського ладу й правопорядку, встановленому робітничо-селянською владою на перехідний до комуністичного суспільства період ». У кодексі визначалася позначка покарання та інших заходів соціального захисту: а) загальне попередження нових порушень як із боці порушника, так й із боці інших нестійкиз елементів суспільства; б) пристосування порушника до умів співжиття шляхом виправно-трудового впливу; в) позбавлення злочинця мождивості скоєння дальших злочинів.

КК встановлював кримінальну відповідальність при наявності звинувачуй особини. Причому вина визначалася кодексом у двох формах — умисел й необережність. КК встановлювався конкретний перелік видів покарання. Основними мірами покарання були розстріл (вищий міра покарання), позбавлення волі, примусові роботи. Розстріл не застосовувався до осіб, що не досягли віку 18 років, до вагітних жінок, а чи не міг бути призначений судом, якщо із години скоєння злочину минуло 5 чи понад років. Максимальний рядків позбавлення волі був встановлений у 10 років, мінімальний — 6 місяців.

Особлива частина КК був присвячена визначенню складів різних злочинів, конкретним їхні видам й санкціям. Були передбачені такі види злочинів: державні (контреволюційніі), проти порядку управління, посадові (службові), порушення правил про відокремлення церкви від держави, господарські, прпоти життя, здоровий «я, свободи та гідності особини, майнові, військові, порушення правил, що стосуються охорони народного здоровий «я, суспільної безпеки та громадського порядку.

8 червня 1927 р. був прийнятий новий кримінальний кодекс УСРР. Порівняно із КК УСРР 1922 р. він доповнювався статтями про злочини проти порядку управління, причому з статтею, котрі розглядали цей вид злочину, деталізувалися й уточнювалися. Велика увага приділялася уточненню зрозуміти службової особини й службового злочину.

КК 1927 р. збільшував санкції за крадіжку майна громадян, підвищував кримінальну відповідальність за злочини, скоєні групою осіб.

У КК 1927 р. знайшла відображення тенденція посилення відповідальності за кримінальним законодавством. Весь годину розширювались визначення шпіонажу, економічної контреволюції, саботажу, небезпечний проти порядку правління дій, бандитизму, масових безпорядків, військових злочинів. КК 1927 р. включав уже 45 злочинів, за котрі передбачалася смертна кара. А ст. 54 КК 1927 р. передбачала визнання засудженого «ворогом трудящих ». КК 1927 р. передбачав можливість кваліфікування діяння за аналогією. Було вперше встановлено відповідальність за недонесення про державні злочини.

ВИСНОВОК.

Нова економічна політика й деяка демократизація державно-правового життя були обумовлені кризою, продиктованою «воєнним комунізмом ». На шкода, ця нова політика тривала недовго. Запекла боротьба за уладові, що точилася між вождями правлячої більшовицької партії та держави после смерти леніна, закінчилася у 1927 р. перемогою Сталіна. Прихід до керівництва Сталіна та екстремистсько настроєної партійної верхівки привів до згортання непу та демократичних елементів у державно-правовому житті.

Натомість формувалась й міцніла командно-адміністративна система управління, котра створювала найсприятливіші умови для зростання бюрократизму й посилення позицій його носіїв — партійно-державної номенклатури, котра ставала своєрідним каркасом усього соціально-економічного й політичного ладу республіки. Її представники обіймали усі керівні посади в партійних, державних, господарських, профспілкових, кооперативних та інших ланках всіх рівнів.

Наслідком таких процесів був тоталітарізм, чи просто сталінізм. Серйозні зміни у політичному розвитку України були викликані у цей період утворенням у 1922 р. СРСР, який дуже скоро, не змінюючи своєї форми союзу республік, ставши перетворюватися на централізовану державу. Вже із моменту підписання Союзного договору розпочався процес все більшого обмеження, а потім — й ліквідації державного суверенітету УСРР.

Суперечливий характер мав і розвиток українського права. На початку 20-х рр. було б проведено кодифікацію права, покликану перш на забезпечити ефективного здійснення непу. Проте у міру формування командноадміністративної системи управління все понад й понад стала переважати тенденція посилення примушування як основного методу регулювання суспільних відносин, що найбільш чітко виявлялося у кримінальному праві. Законодавство України стримко інтегрувалось в загальносоюзне законодавство, для якого були характерними виключний централізм й відсутність гуманістичних начал.

ЛІТЕРАТУРА 1. Бенько О. П. Державно-правові аспекти політичного терору в Україні.

(1917;1953 рр.) — До., 1994 2. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917;1953: Суспільнополітичний та історико-правовий аналіз. — До., 1994. — Кн.1 3. Вегеш М., Задорожний У. Велич й трагеді Карпатської України. ;

Ужгород., 1993 4. Голод 1932;1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів.

— До., 1990 5. Історія адвокатури України. — До., 1992 6. Історія держави й права Українською РСР / Відп. ред. А. Й. Рогожина.

— До., 1996. — Ч. 2 7. Історія держави й права України. Частина 2: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів й фак./ А.Й. Рогожін, В. Д. Гончаренко, М.М. Страхів та ін.: За ред. акад. Академії правових наук України А.Й. Рогожіна. — Х.:

Основа, 1996. — 480 з. 8. Історія України. Нове бачення / Під загал. ред. В.А. Смолія. — К.,.

1996. 9. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація й голодомор:

Пер. із анг. — До., 1993 10. Кульчицький В. С., Настюк М.І., Тищик Б. Й. Історія держави й права.

України. — Львів, 1996 11. Музиченко В. П. Історія держави й права України: Навч. посібник. — К.:

Товариства «Знання », КОО, 1999. — 662 з. 12. Хрестоматія із історії держави й права України: У 2 т. — До., 1996. — Т.2.

У З Т У П.

Дана курсова робота якщо присвячена дослідженню економіко-правового стану на Україні у період так званою «нової економічної політики », проголошеної урядом СРСР внаслідок жорсткої економічної кризи, котра вразила всю територію країни в результаті проведення в економіці політики військового комунізму, коли селяни, позбавлені будь-якого стимулу до виробництва, чи виробляли продукції лише скільки, стільки було б потрібно для власного існування, чи приховували надлишки, реалізуючи їхнього на так званих «чорних «ринках, що також не сприяло оздоровленню економіки та життя в стране. Алі даний період цікавий не лише зрушеннями в економіці, нас він цікавить насамперед як годину змін у правовій системі й фактичного формування нової правової системи, загального правовим полем на всій величезній територї СРСР, частиною якого був Україна.

Про «єктом дослідження курсової роботи є суспільні відносини із приводу реформування правової системи СРСР та України, входження України до загального правовим полем нової держави.

Предметом дослідження є безпосередньо зміни у окремих галузях права України — цивільному, шлюбно-сімейному, кримінальному, конституційному та інших, а також відносини України як суб «єкта федерації із центром.

Завданням роботи є:

— висвітлення економіко-правового стану на Україні напередодні запровадження нової економічної політики;

— характеристика змін у конкретних галузях права України за період із 1925 до 1935 року;

— опис відносин України як суб «єкта федерації із державним центром та зовнішньої політики України в даний період;

— висвітлення зрушень в економіці України внаслідок проведення правових реформ.

З М І З Т.

У З Т У П.

Розділ 1. Становище України на початку 20-х років. Нова.

економічна політика та її законодавче оформлення.

Розділ ІІ. Державний лад України початку 20-х років.

Розділ ІІІ. Україна та утворення Союзу РСР.

3.1. Договірні відносини між УСРР та РСФРР у.

1921; 1922 роках.

3.2. Перебудова державного апарату УСРР у зв’язку із утворенням СРСР.

Розділ IV. Основні риси правової системи України.

У І З М Про У Про К.

З П І З Про До Л І Т Є Р, А Т У Р И.