Правова держава

[pic].

стор: 1. Виникнення та розвитку ідеї правового государства.

3 2. Економічна, соціальна, і моральна принципи правової государства.

5 3. Поняття та ознаки правового государства.

6 4. Принцип організації діяльності правової держави. 11 5. Система поділу влади у правовому государстве.

12 6. Верховенство закона.

15 7. Взаємна відповідальність особи і государства.

20 8. Практика становлення правової держави в России.

Список використовуваної литературы.

1. ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК ИДЕИ.

ПРАВОВОЇ ГОСУДАРСТВА.

Правове держава — це такий форма організації і діяльності структурі державної влади, побудована у відносинах з індивідами і їх різними об'єднаннями з урахуванням норм права.

Уявлення про країну організацію, здійснює свою діяльність основі закону, почали формуватися вже в ранніх етапах розвитку людської цивілізації. З ідеєю правової держави пов’язувалися пошуки досконаліших і справедливих форм громадської життя. Мислителі античності (Сократ, Демокріт, Платон, Аристотель, Полібій, Цицерон) намагалися виявити такі зв’язки і взаємодії між правому й державною владою, які б гармонійне функціонування суспільства тієї епохи. Вчені давнини вважали, що розумна і справедлива лише та політична форма гуртожитки у якої закон общеобязателен як громадян, так самого государства.

Державна влада, визнає право і водночас, обмежена їм, на думку древніх мислителів, вважається справедливою державністю. «Там, де відсутня влада закону, — писав Аристотель, — немає і (будь-якої) формі державних устроїв». Цицерон характеризував державі як «про «справі народу», як і справу правовому спілкуванні і «загальному правопорядку». Державно-правові ідеї, й інститути Стародавню Грецію і Риму надали помітне впливом геть становлення та розвитку пізніших прогресивних навчань про правовому государстве.

Зростання продуктивних сил, зміна соціальних і розширення політичних відносин за доби переходу від феодалізму до капіталізму породжують нові підходи до держави й розуміння його роль організації громадських справ. Центральне місце у них займають проблеми правової організації державного життя, яка виключає монополізацію влади у руках однієї особи чи владного органу, яка каже рівність всіх перед законом, які забезпечують індивідуальну свободу у вигляді права.

Найвідоміші ідеї правової державності виклали прогресивні мислителі на той час М. Маккіавеллі і Ж. Боден. У своїй теорії Маккіавеллі з урахуванням досвіду існування держав минулого й справжнього пояснював принципи політики, осмислював рушійні політичні сили. Мета держави вона бачила щодо можливості вільного користування майном і забезпечення безпеки кожному за. Боден визначає держава як правове управління багатьма сімействами і тих, що належить. Завдання держави полягає у тому, щоб забезпечити правничий та свободы.

У період буржуазних революцій з розробки концепції правовиття державності значний внесок внесли прогресивні мислителі Б. Спіноза, Д. Локк, Т. Гоббс, Ш. Монтеск'є і другие.

Слід зазначити, що з російських філософів ідеї правової держави теж знайшла відображення. Вони викладалися в працях П. І. Пестеля, М. Р. Чернишевського, Р. Ф. Шершеневича.

Так, Шершеневич зазначає такі шляху формування та основні параметри правової держави: 1) усунення сваволі необхідно встановлення норм об'єктивного права, які визначають межі свободи кожного і обмежують одні інтереси з інших, зокрема і державної організації, — звідси ідея панування права під управлінням; 2) якщо особиста ініціатива вимагає простору, то державі досить обмежитися охороною суб'єктивних прав; 3) щоб нового стану не порушувався самими органами влади, необхідно суворо визначити повноваження останніх, відмежувавши від виконавчої законодавчу, затвердивши самостійність судової влади й допустивши до співучасті у законодавстві виборні громадські элементы.

У післяжовтневий період нашій країні у силу об'єктивних і піддається ідеї правової держави спочатку захопилися вимогами революційного правосвідомості, та був цілком виключене з реальному житті. Правовий нігілізм при зосередженні реальну владу в руках партійнодержавної машини, відрив цій владі від народу сприяли повного заперечення теоретично на практиці правової організації життя на засадах справедливості й у кінцевому підсумку до встановленню тоталітарної государственности.

Радянська державність під час тоталітаризму не сприймала ідею правової держави, яку нині вважає буржуазної, діаметрально протилежної класової концепції государства.

2. ЕКОНОМІЧНА, СОЦІАЛЬНА І МОРАЛЬНА ОСНОВЫ ПРАВОВОЇ ГОСУДАРСТВА.

Економічною підвалиною правової держави є виробничі відносини, що базуються на багатоукладності, в різних формах власності (державної, колективної, орендної, приватної, кооперативної, приватної та інших) як рівноправних й у однаковій мірі захищених юридично. У правову державу власність належить безпосередньо виробникам і споживачам матеріальних благ; індивідуальний виробник постає як власник продуктів свого особистої праці. Правове початок державності реалізується лише за наявності самостійності свободи власності, які економічно забезпечують панування права, рівності учасників виробничих відносин, постійне зростання добробуту суспільства і його саморазвитие.

Соціальну основу правової держави становить саморегулирующееся громадянське суспільство, що об'єднує вільних громадян — носіїв громадського прогресу. У центрі уваги такої держави перебуває людина і її інтереси. Через систему соціальних інститутів, громадських зв’язків створюються необхідні умови для реалізації кожним громадянином своїх творчих, трудових можливостей, забезпечується плюралізм думок, особисті правничий та свободи. Перехід від тоталітарних методів управління до правової державності пов’язані з різкій переорієнтуванням соціальної діяльності держави. Міцна соціальна основа держави визначає стабільність його правових устоев.

Моральну основу правової держави утворюють загальнолюдські принципи гуманізму та справедливості яких, рівності і свободи творчої особистості. Конкретно висловлюється у неповазі демократичних методах державного управління, справедливості і правосуддя, в пріоритеті права і свободи особи в взаєминах із державою, захисту меншини, толерантності до різним релігійним мировоззрениям.

Правове держава — це суверенну державу, яке концентрує у собі суверенітет народу, націй і народностей, які населяють країну. Здійснюючи верховенство, загальність, повноту і винятковість влади, така забезпечує свободу громадських відносин, заснованих на виключно засадах справедливості, всім без винятку громадян. Примус в правову державу складає основі права, обмежено правому й виключає сваволю чиновників і беззаконня. держава застосовує силу в правових межах закону та лише у випадках, коли порушується його суверенітет, інтереси своїх громадян. Воно обмежує свободу окремого людини, якщо її поведінка загрожує свободі інших людей.

3. ПОНЯТТЯ Й ОЗНАКИ ПРАВОВОГО.

ГОСУДАРСТВА.

Історична пам’ять зберігає чимало повчальних і плідних ідей про сумісності держав з правом. Правове держава — це продукт нової доби. Ні давнина, ні середньовіччі було невідомо правового держави. Хоча, як деякі юристи, ідея правового держави йде своїм корінням в античне суспільство. У основі нових концепцій правової держави лежать ідеї німецького філософа Канта (1724 — 1804 рр.), французького просвітителя і правознавця Монтеск'є (1689 — 1755 рр.) й інших європейських просвітителів XVIII і ХIХ ст. таких, як Гуго Гроций, Спіноза, Дж. Локк, Дені Дідро, Ж.-Ж.Руссо. Ці вчені вважали, на зміну поліцейському, бюрократичному державі епохи абсолютизму (яке Кант називав державою сваволі), має прийти правової держави, основу якого ідея автономну особистість, яка має невід'ємними, невідчужуваними правами. Взаємини особистості і державній владі за умов правової держави принципово інші, ніж у абсолютистском державі, бо до правової держави характерно обмеження структурі державної влади, зв’язаність її правому й законом.

Концепція правової держави у И. Канта зводяться до наступним тезам: джерелом моральних та правових законів виступає практичний розум, чи вільна воля людей; людина стає моральної особистістю, якщо піднявся до розуміння своєї громадянської відповідальності перед людством в цілому; у поведінці особистість повинна керуватися вимогами категоричного імперативу, який зводиться ось до чого: «зроби так, щоб ти завжди ставився до людства і у своєму особі; й жахається будь-якого іншого як і, як до мети, і не ставився б щодо нього лише як до засобу «і «зроби те щоб максима твого вчинку могло стати загальним законом »; правом, заснованим на моральному законі, слід визначити кордону поведінки людей метою, щоб вільне волевиявлення однієї особи не суперечило свободі інших; право покликане забезпечити зовні благопристойні, цивілізовані відносини для людей; госудаство — цю сполуку широкого людського загалу, підлеглих правовим законам. Або «держава робить у ідеї, таке, яким має бути «зобов'язане узгоджувати власні дії «з чистими принципами права »; держава покликане гарантувати правопорядок і будуватися на засадах суверенитета.

Державно-правові погляди Монтеск'є зводяться до того що, що форми управління, форми державного будівництва визначають собою дух законів і змістом законодавства; грунтуються у тому, що принцип демократії - це чеснота, любов до загального блага; вважають, що до «правильної «формі держави належить демократія, коли він верховна влада належить всієї масі народу й захопити основні закони тут визначають порядок подачі голосів, з яких виражається воля народу, склад парламенту й спосіб діяльності народних зборів; проповідує любов до батьківщини, на повагу до закону, підтримку існуючих порядків, рівність і поміркованість станів, охорону сімейного надбання. Теоретична конструкція правової держави, що склалася у політико-правової доктрині ХVIII-ХХ ст., включає поділ влади законодавчу, виконавчу і судову, верховенство правового закону, взаємну відповідальність особи і держави, домінування общедозволительного типу правовим регулюванням відповідно до юридичним принципом «дозволено усе, що не заборонено законом », встановлення реальних гарантій права і свободи личности.

Багато ключові поняття минулого повторюються на вищому рівні історичного поступу. Ще кілька років тому я словосполучення «правове держава «звично асоціювалося також із тими розділами університетського курсу, де критикувалися різні модифікації західних доктрин з аналогічним називанням і проголошувалося «соціалістичне правове держава ». Викликає сумнів наукова осмисленість самого поєднання «соціалістичне правової держави ». Прикметник «соціалістичний «свідчить про пануючу форму власності і певну ідеологію. Тим більше що, ідея правової держави невіддільні від світогляду, виключає цю ідеологію. Понад те, ідея правового держави передбачає антисоциалистичность, тобто. приватну власність як первинної і вихідної. У нашій державі робиться спроба як відродити ідею правового госудуарства, а й втілити їх у життя. Безумовно, був цей шлях буде тривалим, складним; і противоречивым.

А, аби зрозуміти глибинну суть правової держави, недостатньо обмежитися набором хоч і важливих, проте зовнішніх характеристик (зв'язаність держави правом, поділ влади, наявність конституції), певної системою принципів, інститутів власності та норм. Суть правової держави над законопослушании, як і над достатку законодавчих актів, те й інше є ознаки не правового, а поліцейської держави. Суть держави правового — саме у характері законів, їх відповідність правову природу речей, спрямованості на забезпечення суверенітету особистості. Ще Гегель підкреслював, що склалися гарні закони ведуть до процвітання держави, а вільна власність є основну умову блиску его.

У найбільш розвиненому буржуазно-демократическом вигляді концепція правової держави є соціальною цінністю людства, вдалим поєднанням загальнолюдських і класових інтересів. У основі правової держави, по-перше, має лежати правова економіка, а чи не командно-казарменная, приречена на деградацію через брак внутрішніх стимулів до праці. По-друге, основою правового ладу служить розвинене громадянське суспільство. громадянське суспільство — система економічних, духовних, культурних, моральних, релігійних та інших відносин індивідів, і добровільно які об'єдналися в асоціації, союзи, корпорації задоволення своїх духовних і матеріальних потреб і інтересів. Воно будується на принципі самоврядності, захищене традиціями, звичаями, моральними нормами і право втручання держави. Держава — лише форма громадянського суспільства. У антиправовом (тоталітарному, моновластном) державі особистість, суспільство так і народ протипоставлено державі як політичному апарату влади, відчужені від цього. Там немає громадян, є піддані. громадянське суспільство припускає наявність численних незалежних спілок, інститутів власності та організацій, які є бар'єром проти монополізму і зазіхань державні органи. Поняття громадянського суспільства передбачає не лише «громадянськість », відому ступінь політичної свободи, а й «буржуазність », тобто. економічну незалежність людини, можливість отримати дохід ні з рук государства.

Розгортання відновлення всього комплексу інститутів держави у суспільстві усуває домінування політичної влади, усуває чи різко обмежує прояви її негативних аспектів. Серед великого комплексу інститутів, притаманних розвиненої держави за умов демократії, необхідно вказати, зокрема, таких: мандат народу на здійснення влади, насамперед за допомогою формування представницьких органів, виконують законодавчі і контрольні функції; наявність муніципального самоврядування; підпорядкованість всіх підрозділів влади закону; незалежне і сильне правосуддя; наявність структурі державної влади окремими блоках, включаючи виконавчу власть.

У основі правової економіки лежить принцип «від кожної по здібностям — кожному за працею. Це соціально-правовий масштаб заходи регулювання праці та споживання. Щоб відновити правові принципи в економіці, слід відродити ряд свобод: 1) відкрити простір всіх видах власності; 2) замінити адміністративні накази договорами, заснованими на рівність сторін, 3) зробити чільним принцип «дозволено усе, що не заборонено », 4) забезпечити еквівалентний характер обміну, 5) затвердити рівноправність і сумлінність у виборі партнера, 6) не обмежувати ініціативу і підприємливість. Правова економіка і громадянське суспільство — перехід від розподільного суспільства до ринковому — це глибинні, сутнісні передумови формування правового государства.

Правове держава — це, обслуговуюче потреби громадянського нашого суспільства та правової економіки, призначення якої полягає - забезпечити волю і добробут. Воно підконтрольний цивільному суспільству, і будується на еквівалентності обмінюваних благ, на фактичному співвідношенні громадського попиту й пропозиції, відповідально за правопорядок, що гарантує людині волю і безпеку, бо духовним фундаментом його визнання прав человека.

Правове держава — це демократичну державу, де забезпечується панування права, верховенство закону, рівність всіх перед законом й незалежною судом, де визнаються, й гарантуються правничий та свободи чоловіки й де у основу організації структурі державної влади покладено принцип поділів законодавчої, виконавчої та судової влади. Сучасне правової держави — це демократичну державу, в якому забезпечуються правничий та свободи, участь народу здійсненні влади (безпосередньо чи через представників). Це вимагає високий рівень правової та політичне культури, розвинене громадянське суспільство. У правову державу забезпечується можливість у закону відстоювати і пропагувати свої і переконання, що знаходить своє вираження, зокрема у її формуванні та функціонуванні політичних партій, громадських об'єднань є, з політичної плюралізмі, в свободі преси, та т.п. Ознаки правової держави: 1. Верховенство закону переважають у всіх сферах життя суспільства. 2. Діяльність органів правової держави виходить з принципі поділу влади законодавчу, виконавчу і судову. 3. Взаємна відповідальність особи і держави. 4. Реальність права і свободи громадянина, їх правова і соціальна захищеність. 5. Політичний і ідеологічний плюралізм, що полягає у вільному функціонуванні різних партій, організацій, об'єднань, які у рамках конституції, наличии різних ідеологічних концепцій, течій, поглядів. 6. Стабільність законності та правопорядку в обществе.

До додаткових факторів, і умов становлення правового держави, певне, можна віднести такі: — подолання правового нігілізму у масовій свідомості; - вироблення високої політико-правової грамотності; - поява дієвою здібності протистояти сваволі; - розмежування партійних і запровадження державних функцій; - встановлення парламентської системи управління державою; - торжество політико-правового плюралізму; - вироблення нового правового мислення та правових традицій, зокрема: а) подолання узконормативного сприйняття правової дійсності, трактування права як продукту владнопримусового нормотворчості; б) відмови від догматичного коментування і апології сформованого законодавства; в) подолання декоративності і декларированности юридичних норм; р) вихід юридичної науки з самоізоляції і загальнолюдського досвіду. Суверенна правова влада має бути протистоїть будь-яким проявам одержавлення. Сила відторгнення правової державності можливо з двох каналам: государственно-властному і законодавчому. До політичним важелів можуть рватися різні перерожденческие антиправовые структури, свого штибу політичні аномалії (авторитарна тиранія, бюрократична олігархія — реакционно-реставраторские сили, і навіть войовнича охлократія, антигуманная технократія — демагогічнопопулістські силы).

Правове держава — шлях до відродження природно-історичних права і свободи, пріоритету громадянина стосовно нього із державою, загальнолюдських почав у праві, самоцінності людини. Поняття «правове держава «- це фундаментальна загальнолюдська цінність, така сама, як демократія, гуманізм, прав людини, політичні й економічні свободи, лібералізм та інші. Суть ідеї правової держави — в пануванні права у громадському і політичною життя, наявності суверенної правової влади. З допомогою поділу влади держава організується і функціонує правовим способом, це міра, масштаб демократизації політичного життя. Правове держава відкриває юридично рівний доступом до брати участь у політичного життя всіх напрямах й рухів. У чому полягає відмінність правової держави потім від держави як такого? Як таке характеризується його всевладдям, несвязанностью правом, свободою держави від суспільства, незахищеністю громадянина від свавілля і насильства державних органів прокуратури та посадових осіб. На відміну від цього правової держави пов’язано правом, виходить із верховенства закону, діє у певних межах, встановлених суспільством, підпорядковується суспільству, відповідально перед громадянами, забезпечує соціальну і правову захищеність громадян. Разом про те правової держави як і кожна держава має загальними рисами, якізводяться ось до чого: 1. Йому властива державна влада як проведення внутрішньої і до зовнішньої політики. 2. Воно є організацію суспільства, засновану на відповідному соціально-економічному базисі загальне твердженняства. 3. Має спеціальним державним механізмом. 4. Володіє певної адміністративно-територіальної органи зацией у своїй території. 5. Існує завдяки загальнодержавних податках і іншим зборів. 6. Володіє державним суверенитетом.

Особливості механізму правової держави зводяться до чого. Всі його структурні частини й елементи функціонують з урахуванням принципу поділу влади, суворо у відповідності зі своїм цільовим призначенням. Наділені владними полномочиямми, структурні частини й елементи правового держави у своїй специфічну форму діяльності реалізують волю суспільства. Структурні частини й елементи правової держави все своє діяльність суворо сообразовывают із чинним законодавством. Службові особи несуть відповідальність за зазіхання правничий та свободи громадян, гарантовані конституцією та інші нормативно-правовими актами. Права і свободи громадян забезпечуються органами правової держави. Механізм правової держави є способом його існування. Функції правової держави реалізуються з допомогою його механизма.

У такий спосіб правову державу його механізм вільний від бюрократизму і адміністративно-командних методів управління. Його демократичний характер обумовлений відповідальністю перед суспільством на службі якого він перебуває. Правове держава є концентроване вираз громадянського суспільства. Через це його етапи розвитку на цілому і загальному збігаються з етапами громадянського суспільства. Разом з тим, оскільки кожна держава має відомої самостійністю по суспільства, то етапах розвитку правової держави притаманні певні особливості, відбивають політичне характер. Перший етап розвитку правового громадянського суспільства — це становлення ринкової економіки, підприємництва, гласності, свободи засобів масової інформації, соціального захисту громадян; другий етап — твердження ринкової економіки різної форми підприємництва, забезпечення соціального захисту громадян, наявність гласності, вільної діяльності засобів масової информации.

Отже, розглянувши поняття правової держави й його це основна прикмета, необхідно безпосередньо можливість перейти до здійсненню структурі державної влади в правовому государстве.

4. ПРИНЦИП ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ.

ПРАВОВОЇ ГОСУДАРСТВА.

Правове держава робить у на відміну від деспотичного чи поліцейського саме обмежує себе певним комплексом постійних і правил. центральне місце у тому числі займає таку норму, як поділ влади головні галузі - законодавчу, виконавчу і судову. Цей принцип визначає, з одного боку, верховенство законодавчої влади, а з іншого — подзаконность виконавчої та судової влади. Рівновага влади підтримується спеціальними організаційно-правовими заходами, що забезпечують як взаємодія, а й взаимоограничение повноважень у встановлених межах. У той самий короткий час вони гарантують незалежність владі одної не більше тієї ж полномочий.

Законодавча влада має верховенством, оскільки він встановлює правові початку державної влади і життя, основних напрямів внутрішньої і до зовнішньої політики країни, а отже, визначає кінцевому підсумку правову організацію та влитися форми діяльності виконавчої та судової влади. Чільне становище законодавчих органів у механізмі правової держави обумовлює вищу юридичної чинності ухвалених законів, надає загальнообов’язковий характер нормам права.

Проте верховенство законодавчої влади носить абсолютного характеру. Вона під медичним наглядом народу і спеціальних конституційних органів, з допомогою яких забезпечується відповідність законів діючої Конституции.

Виконавча владу у особі своїх органів займається безпосередньої реалізацією правових норм, прийнятих законодавцем. Вона носить правової характер лише тому випадку, якщо вона є подзаконной владою, діє засадах законності. У правову державу кожен громадянин може оскаржити будь-які незаконні дії виконавчих органів і посадових осіб, у судовому порядке.

Судова влада покликана охороняти право, правові підвалини державної влади і життя від будь-яких порушень, хто їх не робив. Правосуддя в правову державу відбувається лише судовими органами. Ніхто неспроможна залишити за собою функції суду. Незалежність і законність правосуддя є найважливішої гарантією права і свободи громадян, правової державності в целом.

Судова влада виступає стримуючим чинником, попереджуючим порушення правових установлень, і в конституційних, як із боку законодавчих, і виконавчих органів державної влади, забезпечуючи цим реальне поділ властей.

5. СИСТЕМА РОЗПОДІЛУ ВЛАДИ В.

ПРАВОВОМУ ГОСУДАРСТВЕ.

Державна владу у правову державу перестав бути абсолютної. Це пов’язано з як пануванням права, зв’язаністю державної влади правом, а й тим, як організована державна влада, у яких форми і якими органами вона здійснюється. Тут слід звернутися до теорії поділу влади. Відповідно до цієї теорії змішання, з'єднання влади (законодавчої, виконавчої, судової) щодо одного органі, до рук однієї особи загрожує небезпекою встановлення деспотичного режиму, де неможлива свобода особистості. Тому, щоб уникнути виникнення авторитарної абсолютної влади, не пов’язаної правом ці влади би мало бути розмежовані, розділені, обособлены.

З допомогою поділу влади правової держави організується і функціонує правовим способом: державні органи діють у рамках своєї компетенції, не підміняючи одне одного; встановлюється взаємний контроль, збалансованість, рівновагу у відносинах державні органи, здійснюють законодавчу, виконавчу і судову власть.

Принцип поділу влади законодавчу, виконавчу і судову означає, що кожна з влади діє самостійно й більше не втручається у повноваження інший. У його послідовному проведення життя виключається всяка можливість присвоєння тій чи іншій владою повноважень інший. Принцип поділу влади стає життєздатним, коли вона і обставляється системою «стримування і противаг «влади. Така система «стримування і противаг «усуває будь-яку грунт узурпації повноважень владі інший і забезпечує нормальний функціонування органів государства.

Класичним зразком цьому плані є США. Відповідно до теорії поділу влади у ній законодавча, судова і виконавча влади, діють як три сили у зачарованому колі своїх повноважень. Але у своїй передбачені форми впливу органів владі на органи інший. Так, президент має право накладати вето на закони, прийняті Конгресом. Натомість може бути подолано, якщо повторному розгляд законопроекту на користь віддадуть голоси 2/3 депутатів кожної з палат Конгресу. Сенату наділений повноваженням затвердження членів уряду, призначуваних президентом. Він також ратифікує договори й інші міжнародні угоди, укладені президентом. Що стосується скоєння президентом злочинів, Сенат звертається до суду на вирішення питання про внесення йому «імпічменту », тобто. про усунення з посади. «Збуджує «ж справу імпічмент Палата Представників. Але могутність Сенату послаблюється тим, що головою комісії є віце-президент. Та останній може брати участь у голосуванні лише тому випадку, якщо голоси поділяються порівну. Конституційний контроль країни здійснює Верховного суду США.

Слід звернути увагу, що у сучасних демократичних державах (як-от США, Німеччина) поруч із класичним розподілом структурі державної влади на «три влади «федеративний устрій є також способом децентралізації і «поділу «влади, попереджуючим її концентрацию.

Тепер, виходячи з Конституції Російської Федерації розглянемо принцип поділу влади у Росії. У розділі ст. 10 Конституції Російської Федерації говорить: «Державна владу у Російської Федерації складає основі поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади самостійні. «До органами законодавчої влади у Російської Федерації ставляться: Федеральне Збори (Раду Федерації і Державна Дума дві палати Збори), Законодавчі Збори республік, які входять у складі Російської Федерації; органи виконавчої влади інших суб'єктів Російської Федерації; місцевих органів структурі державної влади. До органів виконавчої влади Російської Федерації ставляться: Президент Російської Федерації; Рада Міністрів Російської Федерації; Вищі посадові особи республік, обрані громадянами чи Законодавчими Зборами; Уряд республік; органи адміністрації інших суб'єктів Російської Федерації. До органів судової влади у Російської Федерації ставляться: Конституційний суд Російської Федерації; Верховний Суд Російської Федерації; Вищий Арбітражний Суд Російської Федерації; суди республік та інших суб'єктів РФ; районні народні суди; суди спеціальної юрисдикції. Федеральне Збори — парламент Російської Федерації є представницьким і законодавчим органом Російської Федерації. Рада Федерації схвалює закони, прийняті Державної Думою. Закон вважається схваленим Радою Федерації, якщо на нього проголосували понад половини від загальної кількості депутатів або, якщо протягом чотирнадцяти днів він не розглянутий Радою Федерації. Що стосується відхилення закону Радою Федерації палати можуть створювати погоджувальну комісію з подолання що виникли розбіжностей, після чого закон підлягає повторному розгляду Державної Думою. Державна Дума приймає закони більшістю голосів від загальної кількості депутатів, якщо інше не передбачено Конституцією Російської Федерації. Прийняті закони в протягом п’яти днів передаються в руки Ради Федерації. Президент Російської Федерації є глава держави, гарантом Конституції Російської Федерації, права і свободи людини і громадянина; представляє Російську Федерацію всередині країни та у відносинах; представляє Державній думі пропозиції щодо призначенні Голову уряду; ставить перед Державної Думою питання про відставку уряду; представляє Державній думі кандидатуру призначення посаду Голову Центрального Банку Російської Федерації і питання перед ній про його звільнення; формує уряд Російської Федерації шляхом призначення посаду на пропозицію Голову Уряди Російської Федерації заступників Голову Уряди, федеральних міністерств; представляє кандидатури призначення на посаду судів Конституційного Судна, Верховного Судна, Вищої Арбітражного Судна, Генерального прокурора Російської Федерації; призначає суддів інших федеральних судів; формує Адміністрацію президента Російської Федерації, призначає і звільняє керівника; призначає і звільняє вище командування Збройних сил Російської Федерации.

Для демократичного суспільства принцип поділу влади особливо важливий і значущий. Він висловлює як розподіл праці між державними органами, а й поміркованість, «рассредоточенность «структурі державної влади, що попереджтиме її концентрацію, перетворення їх у авторитарну і тоталітарну влада. Цей принцип у демократичній суспільстві передбачає, що це три влади однакові, рівновеликі за силою, служать противагами стосовно друг до друга і може «стримувати «одна іншу, недопущення домінування, а такою. Наприклад, перетворення управлінської влади у авторитарну, а законодавчої - у «всевладдя », в тоталітарну влада, підпорядковуючу собі й центральної управління, і правосудие.

Але якщо дотримано тербование поділу влади, задіяна система «стримування і противаг », та держава ще обов’язково є правовим. Тому ми переходимо ось до чого ознакою правового государства.

6. ВЕРХОВЕНСТВО ЗАКОНА.

У правову державу жоден державний орган, посадова обличчя, колектив чи громадська організація, жодної особи немає права зазіхати на закон. За його порушення вони несуть сувору юридичну відповідальність. Коли ми ведемо мову про верховенство закону як нормативноправового акта, який володіє вищою юридичною чинністю, тут маємо у вигляді, що все підзаконні акти повинні суворо відповідати йому, а посадові особи не ухиляться з його виконання й тим більше порушувати його. Також неприпустимо «збагачувати «закон підзаконних актів, піде у його на утримання такої сенс, який був законодавцем. Крім цього й все пересічні громадяни мають у поведінці керуватися законом. Тому крім іншого, повинно бути поінформовані про його содержании.

Правове держава також передбачає правову стійкість Конституції. Неприпустимо її постійна зміна, доповнення і відновлення. Бо тоді вона перестає бути Конституцією держави, які мають довгостроковим характером. Саме тому нескінченні зміни, які вносив Верховна Рада Російської Федерації до Конституції Російської Федерації суперечили природі правової держави й робили нестабільної внутрішньополітичну обстановку у суспільстві. Якщо конституція висловлює державну волю суспільства, що його зміна, відновлення має здійснюватися у відповідність до ній, а чи не волей.

Зміцнення законності залишається актуальнейшей завданням, оскільки це — центральна категорія правової держави. Нова Конституція Російської Федерації відповідно до принципом поділу влади внесла корективи в ієрархію нормативно-правових актів. Конституцією Російської Федерації до федеральним законам віднесено: федеральні конституційні закони та федеральні закони. Стаття 76 встановлює, що у предметів ведення Російської Федерації приймаються федеральні конституційні закони та федеральні закони. По предметів спільного ведення Російської Федерації і суб'єктів Федерації - федеральні закони та які у відповідність до ними закони та інші нормативні правові акти суб'єктів Федерації. Поза меж ведення Російської Федерації суб'єкти Федерації здійснюють власне правове регулювання. До правових актів суб'єктів Федерації віднесено конституції республік, статути країв, областей, міст федерального значення, автономних і автономних округів, закони й інші нормативні правові акти суб'єктів Федерации.

Усі правові акти, лунаючи Російській Федерації, що неспроможні суперечити Конституції Російської Федерації, федеральні закони не можуть суперечити федеральним конституційним законам (ст. 76, ч.3). Закони та інші нормативні правові акти суб'єктів Федерації що неспроможні суперечити федеральним законам. Що стосується протистояння між федеральним законом й іншим актом, виданий Російської Федерації, діє федеральний закон.

Федеральні конституційні закони приймаються з таких питань: про статус суб'єкти федерації, референдуму, про порядок діяльності Уряди РФ (ст. 114, ч.2); про судочинної системи РФ (ст. 118, ч.3), про повноваженнях, порядку освіти й агентської діяльності КС РФ, про порядок запровадження військового становища біля РФ чи її місцевостях (ст.87) і др.

Передбачено прийняття федеральних законів з питань: реалізації права і свободи людини і громадянина, закріплених у розділі 2; статусу столиці РФ (ст. 70, ч.2), про систему податків і зборів (ст. 70, ч.2), федерального устрою держави; загальним принципам організації представницьких і виконавчих органів, виборів президента, депутатів Державної Думи, формування Ради Федерації і др.

З питань, віднесеним Конституцією до ведення Ради Федерації (про призначенні Рахункової палати) України й Державної Думи (акт про амністію) кожна палата приймає власні постанови. За всіма інших питань, прямо не що належать до компетенції палат Федерального Збори, можливе лише прийняття федеральних законов.

Президент Російської Федерації видає укази і розпорядження, які не суперечать Конституції та обов’язкові по всій території Російської Федерації. Уряд Російської Федерації видає постанови і розпорядження, забезпечує їх виконання. Вони обов’язкові до виконання на території Російської Федерації і грунтуються на Конституції Російської Федерації, федеральних законах, нормативних указах Президента. Конституція Російської Федерації - юридична база всього законодавства, у якій закріплені основи економічної, соціальної і політичної організації товариства, встановлюється механізм державної влади й управління, основні правничий та обов’язки громадян. Звідси й значення Конституції як основного закону держави. Необхідно максимально прагне, щоб Конституція займала реальне місце у правову систему, мала практичну цінність. Конституція закріплює основні тези усіх сторін державної влади і життя, для практичної її норм, зазвичай, необхідні вторинні законодавчі акти, деталізуватимуть конституційні встановлення такою мірою, у це потрібно втілення у життя. Однак у найважливіших запитання й сама Конституція має бути, у достатньої ступеня конкретної, щоб в ролі джерела норм прямого дії, обов’язкових для державні органи, посадових осіб. До числу таким норм, ставляться ті, які закріплюють основні права, волі народів і обов’язки громадян, реальність яких немає повинна увязываться з наявністю чи відсутністю спеціального акта, що стосується механізму реалізації зазначеної групи конституційних норм.

Ретельний підхід до розробки законодавчих актів, з одного боку, і готовність доповнити них необхідні виправлення і поправки, викликані реальної життєвої практикою, з іншого, — є ті правила, яким має керуватися законодавець. Законодавчі акти, навіть ті, що стосуються найважливіших сторін державної влади і життя, часто вже не відповідають вимогам нормативності і гарантованості. При такі умови ці акти стає реальними регуляторами громадських відносин, не призводять до скільки — нибудь значному соціальному ефекту, попри всі заклики і навіть боротьбу за непорушення кордонів і застосування таких актів. Необхідно встановити високе якість законодавства, і навіть встановити механізм самореалізації правових норм, які сприятимуть становленню правового государства.

Конкретно-історичний досвід становлення та розвитку правової державності визначається соціально-економічними і з політичними умовами, рівнем громадського правосвідомості, суб'єктивними чинниками, національними та історичними традиціями. Однією з таких умов є існування єдиного правового простору у межах даного держави. Вчені-юристи, займаються розробкою проблем правового держави й котрі пов’язують формування його основ насамперед із реалізацією принципу верховенства закону як основний загальнодемократичної цінністю, приділили увагу поняттю правового закону, необхідності надання законам, зокрема і положень Конституції, прямої дії, упорядкування відомчого і локального нормотворчості, створення правових механізмів, які забезпечують їх повну відповідність закону. Але реалізацію цих ідей можлива лише за наявності єдиного правового простору як визначального умови становлення правової державності. «Війна законів », що з прийняттям колишніми союзними республіками Декларацій про державному суверенітет, однією з положень яких проголошувався пріоритет республіканського законодавства перед союзним, триває. «Полем битви «стає правове простір Російської Федерації, де ідея державного суверенітету колишніх автономій знову фокусується на визнання пріоритету законодавства республік, входять до складу Росії. Логічним завершенням цього процесу з’явився парад локальних суверенітетів, що виражається до прийняття конституцій республіками, не відповідних Конституції Російської Федерації за багатьма фундаментальним питанням (Степове Покладання Республіки Калмикія — ХальмгТангч; конституції Республіки Комі, Республіки Башкортостану, Республіки Карелія). Як-от: з питань порушення права і свободи людини (обмежуються громадян російськомовного населення в територіях республік); декларується пріоритет верховенства законодавства республік; встановлюються власні судові системи (предмет виняткового ведення Російської Федерації); проголошується право призначення вищих посадових осіб, у республіці вищими органами влади республік (пріоритет Російської Федерації); замах на спільні предмети ведення Російської Федерації і республік (звинувачують винятково до ведення республик).

У багатьох статей Конституції Російської Федерації (статті 4, 15, 76 і ін.) закріплено верховенство Конституції Російської Федерації і федеральних законів по всій території Росії. У розділі ст. 15 говорить: «Конституція Російської Федерації має вищу юридичної чинності, пряму дію і застосовується на території Російської Федерації. Закони та інші правові акти, які у Російської Федерації, нічого не винні суперечити Конституції Російської Федерації «. За статтею 72 Конституції Російської Федерації забезпечення відповідності конституцій і законів республік, статутів та інших нормативних правових актів країв, областей, міст федерального значення, автономної області, автономних округів Конституції Російської Федерації і федеральним законам перебуває у спільному віданні Російської Федерації і суб'єктів Російської Федерації. Отже, єдине правове простір як умову становлення та формування правового держави відсутня. Необхідно забезпечити відповідність конституцій і законів республік, статутів та інших нормативних правових актів країв, областей, міст федерального значення, автономної області, автономних округів Конституції Російської Федерації та Федеральним законам. Таку функцію виконує Конституційний суд Російської Федерації. Стаття 125 Конституції Російської Федерації встановлює, що Конституційний суд Російської Федерації дозволяє справи відповідності Конституції Російської Федерації: федеральних законів, нормативних актів Президента Російської Федерації, Ради Федерації, Державної Думи, Уряди Російської Федерації; конституцій республік, статутів, і навіть законів і інших нормативних актів суб'єктів Російської Федерації, які видаються за питанням, які належать до ведення органів гос. власти Російської Федерації і спільному ведення органів структурі державної влади Російської Федерації і органів структурі державної влади суб'єктів Російської Федерації; договорів між органами структурі державної влади Російської Федерациии органами структурі державної влади суб'єктів Російської Федерації, договорів між органами структурі державної влади суб'єктів Російської Федерації; не що стали чинними за міжнародні договори. До того ж дозволяє суперечки компетенції між федеральними органами структурі державної влади, між органами структурі державної влади Російської Федерації і органами структурі державної влади суб'єктів Російської Федерації, між вищими державними органами суб'єктів Російської Федерации.

У сучасному демократичній державі ефективність правового закону пов’язані з наявністю єдиного правового простору, у якому пріоритетне значення має тут принцип верховенства законів, прийнятих від імені народу і висловлюють його впевнену волю, з усіх що діють у країні нормативними актами. Підзаконні акти, включаючи відомчі розпорядження, накази, інструкції, підлягають конституційному контролю. Це означає, що є підстави опротестовані, оскаржені і анульовані за мотивами порушення законності чи, навпаки, після певної судової процедури підтверджені як відповідні Конституції і іншим законам.

Ідея єдиного правового простору стає національної. У країнах Західної Європи концепція правового простору поруч із концепцією європейського економічного простору, набуває дедалі більшого визнання, і полягає боротьби з тероризмом, захистом правами людини, праві притулку, стосунками між правоохоронними органами.

У правову державу є певні гарантії законності, що забезпечують непорушення кордонів і виконання закону. Це — соціальноекономічні, політичні, юридичні й отримуючи міжнародні гарантії. Політичні гарантії законності - це передусім демократизм суспільного телебачення і державних устроїв Російської Федерації, політичний і ідеологічний плюралізм, активна громадян, у управлінні справами держави. Соціально-економічні гарантії законності - розмаїття форм власності, створення необхідних умов їхнього розвитку, забезпечення ним рівної захисту, вільне підприємництво, право громадян розпоряджатися власними здібностями до продуктивної і творчої праці, справедливі умови найму, звільнення, оплати й охорони праці та т.д. До юридичним гарантіям ставляться такі: нормативна урегульованість законами чи підзаконних актів всіх громадських відносин, що потребують правовому закріпленні, ефективна діяльність спеціальних органів, які контролюють дотримання законів, а також правоохоронних органів, притягнення до юридичної відповідальності должностых осіб, зазіхаючи на правничий та свободи громадян. До міжнародним гарантіям ставляться: діяльність відділу міжнародних організацій, спеціалізованих органів ООН контролю над дотриманням правами людини в різних країнах, інспекційні поїздки їхніх представників у регіони, де порушується законодавство, закріпляюче правничий та свободи громадян, право громадян звертатися до міжнародні органи по захист своїх порушених прав.

Законність і правової держави — категорії багато в чому тотожні, але вони мають кілька різні акценти. Законність вимагає безумовного дотримання законодавства всі суб'єкти правової сфери, в нас саме правової держави пред’являє таку вимогу до державних структур, виконуючим функції публічної влади. Тому реалізація режиму правової держави означає торжество закону колись лише у діяльності владних структур — державні органи влади, управління, суду й прокуратури й їх посадових осіб. У результаті законність і правової держави ведуть до перетворення закону, у самостійну, об'єктивну силу життєдіяльність якої залежить від ставлення до ней.

Отже, розглянувши такі аспекти правової держави як систему поділу влади й верховенство закону, ми переходимо до основний функції правового государства.

7. ВЗАЄМНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЛИЧНОСТИ.

І ГОСУДАРСТВА.

Взаємна відповідальність особи і держави — невід'ємною ознакою правової держави. У недемократичній державі визнається лише відповідальність громадянина перед державою. Воно хіба що дарує йому правничий та волі народів і визначає її статус. У правовому ж державі, навпаки, наголошується на відповідальності державних посадових осіб громадянами право їх зазіхання їхніх прав і свободи. Ця відповідальність знаходить реальний характер лише за наявності відповідних нормативно-правових актів, закріплюють процедуру притягнення до ній посадових осіб, винних порушити права і свобод можливо громадян, і які передбачають жорсткі санкції при цьому (.ст.ст.41 год. 3, 52, 53 Російської Федерации).

Важливим гарантом непорушності права і свободи громадян є контитуционное становище, відповідно до яким владні структури держави зобов’язані забезпечити кожному можливість ознайомлення з документами і матеріалами безпосередньо затрагивающими його правничий та свободи. У правову державу визнається право кожного громадянина захищати своїх прав і свободи всіма засобами, не забороненими законом (ст. 33, 45 частина 2 Конституції Російської Федерації). Усе це вкупі взяте робить держава відповідальним перед громадянином. Під час перебування чергу громадянин відповідає за незаконні дії перед державою його органів (ст. 57, 58, 59 Конституції Російської Федерации).

8. ПРАКТИКА СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОВОГО.

ДЕРЖАВИ У РОССИИ.

" Зараз завершується важливий етап перетворення Росії у демократичну державу. За підсумками Конституції формується демократична систему влади «- Б. Н. Ельцин. Реальні демократичні перетворення на праві почалися із другої половини 80-х у роки перебудови, особливо — по поразки серпневого (1991 р.) путчу. Отримав загальне визнання принцип «правової держави », було заборонено репресивні, інші реакційні інститути та становища, почали розвиватися демократичне законодавство, система правосуддя (створено Конституційний Суд Російської Федерації, Вищий арбітражного суду Російської Федерації). У 1991 р. Верховною Радою Російської Федерації була схвалена концепція реформи, спрямованої затвердження судової влади у державному механізмі як самостійної впливової сили, незалежної своєї діяльності від влади законодавчій і виконавчої. Прийнята Верховною Радою Російської Федерації 1991 р. Декларація права і свободи людини і громадянина, розмірковує так, що государство визнає пріоритет права і свободи людини, що повне дотримання і захист права і свободи, честі і гідності людини — головна обов’язок структурі державної влади. Процес формування правової держави передбачає створення політичних, юридичних та інших гарантій, які б реальність цих конституційних положень, рівність всіх перед законом і судом, взаємну відповідальність держави і личности.

Як одну з найважливіших завдань, що з формуванням правової держави, слід розглядати розвиток і удосконалювання законодавства, формування нової сутнісно правової системи. У останнім часом прийнято дуже багато законодавчі акти, створюють основи подальшого розвитку нашої держави як демократичного, правового. Це Декларація про державний суверенітет Російської Федерації, Декларація права і свободи людини і громадянина, закону про громадянство, закону про власності, Конституція Російської Федерації, Договір про громадське согласии.

У перебігу довгих десятиріч у нашій країні діяла однопартійна система, яка унеможливлювали створення і функціонування легальних опозиційних партій. Офіційної, державної ідеологією був марксизм-ленінізм. Сучасне демократичне правової держави передбачає розвинене громадянське суспільство, у якому взаємодіють різні суспільні організації, політичні партії, у якому ніяка ідеологія неспроможна встановлюватися в ролі офіційної державної ідеології. Політичне життя в правову державу будується з урахуванням ідеологічного, політичного різноманіття (плюралізму), багатопартійності. Тож з шляхів формування правової держави, однією з напрямів цієї роботи є розвиток громадянського суспільства, промовцем важливим ланкою між особистістю й державою, у якому реалізується більшість правий і свобод людини; твердження принципів політичного плюрализма.

Необхідною чинником, визначальним багато в чому успіх багатьох змін у державної влади і політичного життя нашого суспільства, є рівень політичної і правової культури у суспільстві. Необхідно позбуватися того правового нігілізму, що особливо чітко виявився у останнім часом у громадян, а й в представників державної машини. Повага й дотримання конституції, закону усіма членами, усіма посадовими особами — невід'ємна риса демократичного государства.

Зараз території колишнього СРСР відбуваються складні процеси у розвитку держави й права — становлення у нових «незалежних державах «державних підприємств і правових систем, відповідних вимогам сучасного громадянського суспільства. Це розвиток дедалі більше ускладнюється тому, що російське суспільство переживає найжорстокіший економічний і соціальній кризі, істотно що відбився лише на рівні життя покупців, безліч різко высветивший тим негативним наслідкам, які породила тоталітарна система довгі десятиліття свого господства.

Сувора закономірність, і може бути трагічна неминучість в тому, що людське Природа і соціальна життя усе ще від досконалості. Реалістичнішими не мріяти про повну викоріненні зла, а йти до його обмеження. До того ж і з допомогою створення правового суспільства. Понад те, чи можливоце досконалість? Природно немає, бо така природа людини. На цей час немає альтернативи правовому державі, коли ми приймаємо загальнолюдський систему цінностей, в основі своїй християнську. Втім, щодо загальнолюдської - явне перебільшення, треба говорити про мусульманських державах, де існує релігійна система права. Тому сказати б: На даний момент немає альтернативи правової держави, коли ми приймаємо систему цінностей західної цивилизации.

Список використовуваної литературы:

1. Сучасне держава й право. Питання теорії та історії 1992 р. Владивосток: В. П. Федоров — Сучасні ідеї правової держави, В. И. Дымченко Про співвідношення законності правової держави, Т. А. Гуменюк — Про єдиному правовому просторі як умови формування правового государства.

2. Коваленка А.І. Теорія держави й права, Москва 1994 г.

3. Коваленка А.І. Правове держава: концепції, й реальність, Москва 1993 г.

4.Конституция Російської Федерации.

5. Послання Президента Федеральному Собранию Російської Федерації «Про зміцнення Російської держави (основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики України), від 24.02.94 г.

6. Хропанюк У. М. Теорія Держави і Права. — М., 1995.

7. Введення у політологію ./ Гаджиев К. С., Каменська Г. В. та інших. М., 93.