Локк

Локк

И.Вороницын.

Сильный поштовх подальшого розвитку деїзму дала філософія Джона Локка (1632—1704), раз назавжди покончившая з вченням про уроджених ідеях, т.-е. ідеях, принесених нібито душею в тілесний світ образу і однаковою мірою притаманних усім людським существам.

Главным джерелом будь-якого пізнання, по Локка, є почуттєвий досвід; нього пройшов крізь усе зміст людського розуму. Почуття, відчуття — ось матеріал, який переробляється в розумовому апараті, у мозку. Другий джерело — самоспостереження, це — внутрішній досвід, т.-е. спостереження з того, як переробляється отриманий через зовнішні органи матеріал, т.-е. теж діяльність мозку. Ці дві роду досвіду є «єдині вікна», якими проникає світ у початковий морок разума.

Подвергая критиці природжені ідеї, Локк встановлює, що «одкровення» неспроможне дати нам ніякого простого розуміння, заснованого у прямому досвіді, і тому не призводить до дійсному розширенню наших знань. Віра та знання різні речі. Але Локк, проте, не сягає заперечення за вірою будь-якої істини. Цілий ряд поступок релігію у значною мірою послаблює революційне (для буржуазного суспільства) значення його философии.

Мораль євангелія вважає вищої формою людської моральності. Хоча поняття про бога і вроджене, бо є народи, які мають цього поняття, а уявлення інших народів та навіть окремих осіб про божестві часто нічого не збігаються, проте, сліди мудрості і могутності, отже й існування бога, видно переважають у всіх творах. Тому про бутті бога знаємо вірніше, ніж про речі, безпосередньо відкритих нашими почуттями. Ми існуємо, отже існує бог. Але людський розум обмежений і може осягнути ні властивості бога, і його намірів. І це слід зазначити і безсмертя душі: як переважають у всіх питаннях, які стосуються божественним речам, людський розум блукає тут у повних сутінках. Локк вважає безсмертя душі дуже імовірним, але розуму просто немає відкрити всієї істини; безсмертя душі — справа веры.

Практически віра у бога й у безсмертя душі обов’язкова. Люди, які заперечують ці практичні вимоги розуму, заслуговують всілякого осуду. Звідси негативне ставлення Локка до атеїзму, доходившее доти, що, становлячи конституцію для американського штату Кароліни, він позбавив прав громадянства у ньому атеїстів. Він був переконаний, що людина, що заперечує бога, неспроможна вважати собі обов’язковими обіцянки, договори, присягу, словом, усе, що служить цілям громадського союзу. Як у у вісімнадцятому сторіччі Руссо, а епоху Великої Революції Робесп'єр, висловлювали у ці області однакові погляди, він був справжнім виразником інтересів буржуазії. Так але тільки у цій галузі. Марксистів навряд треба нагадувати відгук Маркса про Локке щодо спору з міністром фінансів про перечеканке монет. Локк, каже Маркс, «відстоював нову буржуазію переважають у всіх формах, представників промисловості проти робітничого класу, торговців проти старомодних лихварів, аристократів капіталу проти державних боржників, і навіть у одному творі розглядав буржуазний розум, як нормальна людський розум». «Природна релігія» чи «розумне християнство» (назва однієї з творів Локка) було справжньої буржуазної релігією: він був вигідно, як зброю проти занадто властолюбних замашок церкви, ще який визнав у молодому класі свого пана, і боротьбу проти народних мас, які мають безвір'я завжди йшло разом з початком заколоту проти влади. У Локка, як й інших представників передовий буржуазної думки, релігія була формою політики. Не ніж иным.

Локк чудовий у багатьох відносинах. І тому його впливом геть розвиток думки XVIII століття був дуже різноманітним. Жоден мислитель, окрім французьких просвітителів, взятих у цілому, назву такого середнього, типового, як кажуть, висловлювання совершавшегося тоді у Європі звільнення буржуазного суспільства з феодальних рамок. Декларація прав Французької революція у своїй зародку міститься вже у Локка.

Люди, народжуються рівними й вільними, всяке рабство протиприродно. Монархічне абсолютизм суперечить цим прав і тому незаконний. Право індивідуальної власності проголошується священним, до чого Локк виводить їх з законів, звичаїв чи навіть факту захоплення, та якщо з продуктивної діяльності, з праці. Цей індивідуалізм протиставляється в нього комунізму заснованого на визнання верховних прав у сфері власності за державою. Далі, він встановлює теорію поділу законодавчої і виконавчої влади, розглядає народ, як джерело влади. Ці теорії під час юності буржуазного суспільства і його боротьби з феодалізмом і абсолютизмом диктувалися класових інтересів, і ми зустрічаємо в у вісімнадцятому сторіччі майже скрізь. Нарешті, щодо церкви Локк радить відділення його від держави й за повне невтручання світської влади у вероисповедные справи. Він був проповідником повної терпимості з однією лише винятком — для атеистов.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.