Религиоведение: виникнення і подальша історія развития

Міністерство науку й освіти Украины.

Донецький національний технічний университет.

Кафедра «Философии».

РЕФЕРАТ.

Дисципліна: «РЕЛИГИОВЕДЕНИЕ».

Тема: «Релігієзнавство: виникнення і розпочинається історія развития».

Выполнила Студентка грн. УА-01а__________ Бровченко Т.Г.

Перевірив Доцент __________ Пашков В.И.

Донецьк, 2003 ПЛАН 1. Релігієзнавство як галузь знання. 2. Передісторія релігієзнавства. 3. Теорія религиоведения:

А) міфологічна школа;

Б) антропологічна школа;

У) концепція прамонотеизма;

Р) теорія психоаналізу З.Фрейда. 4. Висновок Список використаної литературы.

1.РЕЛИГИОВЕДЕНИЕ ЯК ГАЛУЗЬ ПОЗНАНИЯ.

Що таке релігія? Як і коли він виник? У чому вона має сенс і сутність? Які причини живучості цього соціального феномена? Відповідати таких питання нелегко. Упродовж багатьох століть кращі уми намагалися знайти раціональне пояснення причин виникнення настільки специфічної, иллюзорно-мистической, ірраціональною форми мислення. Натомість час склалася, оформилася спеціальна галузь знання — релігієзнавство, не має нічого спільного з тематично близькій їй, але принципово чужої теологією, т. е. апологетикою релігії як богооткровения. Слід відрізняти релігієзнавство і південь від атеїзму. Мета релігієзнавства — серйозний аналіз всієї сукупності проблем походження, суті Доповнень і функцій релігії, її місця у суспільстві, історії, культурі, її об'єктивної ролі протягом тисячоліть й у світі. Інакше кажучи, мета релігієзнавства — пізнати і зрозуміти релігію як форму суспільної свідомості, як соціальний феномен.

2.ПРЕДЫСТОРИЯ РЕЛИГИОВЕДЕНИЯ.

Першим спробував зрозуміти сутність релігії, і причини її виникнення ставляться до античної давнини. Ще у середині I тисячоліття до зв. е. грецькі філософи, серед перших намагалися раціоналістично осмислити світ, зауважили те, що релігійні уявлення не іманентно притаманні людині, що вигадали своїх богів. Навіщо й у чого вони це зробили. Відповідаючи це питання, древні філософи вважали, що це було зроблено, щоб переконати людям страх, примусити їх виконувати закони. Страх перед грізними явищами природи, як вважав Демокріт, лежить основу религии.

Наївні, але з позбавлені сенсу концепції древніх про походження і соціальних функціях релігії заклали фундамент наукового релігієзнавства. Поширення християнства тривалі століття покінчило з практикою античного вільнодумства, спрямувавши пошуки істини в конструктивне русло богослов’я. І хоча християнська теологія дала світові чимало неабияких мислителів, їх судження про релігію зазвичай обмежувалися суворими рамками церковної догми, за межами яких горіло багаття святої інквізиції для єретиків і вільнодумців. Тому лише з епохи Відродження і особливо у епоху Просвітництва, коли всесилля церкви стало зникати під тиском нових явищ і процесів (виникнення капіталізму у сфері соціальноекономічної, реформація у сфері церковної), традиція античного вільнодумства відродилася — цього разу на новому, вищому уровне.

Серед перших потряс сліпу віру в церковні догми межі XVII в. Ф. Бекон, який порівняв розум людини з кривим дзеркалом, що викривляє реальність, і тих дав поштовх прямий критиці релігії. Співвітчизник Бэкона англієць Т. Гоббс у своєму відомому творі «Левіафан» заявив, що став саме страх перед невидимою силою, уявлюваного виходячи з вигадок, допущених державою, називається релігією. Невігластво і переляк, по Гоббсом, породили релігію, а влади свідомо використовували це у своїх інтересах. Так народилася теорія релігії як свідомого обмана.

Ще різкіше обрушився на релігію голландський філософ Б. Спіноза, який стверджував, що це те, що коли-небудь шанувалося з помилкового благочестя, нічого, крім фантазій і марення пригніченою і боязкою душі, не представляло. Витоки релігії Спіноза бачив у невпевненості людини у своїх силах, у постійних коливаннях його між надією і навіть острахом. Ідеї XVII в. підготували грунт розквіту в XVIII в., столітті знаменитих філософів, просвітителів і енциклопедистів, ще більше викривальної критики релігії. П. Гольбах вважав релігію вигадкою, створеним людським уявою. Певною мірою близький до цієї ідеї був і Вольтер з його класичним тезою: «Якби бога був, його б вигадати». П. З. Марешаль порівняв релігію з наркотиком, з опіумом, звернувши у своїй увагу до силу релігійної традиції. Різкі, уїдливі, саркастичні нападки французьких філософів XVIII в. на релігію і слава Богу Не тільки відродили традиції античного свободомыслии, а й з’явилися фундаментом у розвиток у ХІХ в наукового релігієзнавства із його школами, направлениямн, концепциями.

3.ТЕОРИЯ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА А) МІФОЛОГІЧНА ШКОЛА.

На межі XVIII — ХІХ ст. почали з’являтися докладні дослідження, що мали за мету комплексно вивчити проблему сутності та походження релігії. Так. Ш. Дюпюн прагнув показати, що це древні боги і навіть герої були уособленням небесних явищ, причому до астральноміфологічних образів він відніс і Христа. На початку ХІХ ст. з урахуванням цих ідей склалася міфологічна школа, найвідоміші представники якої (брати Я У. Грімм, М Мюллер) пов’язували міфологію і релігію різних народів,. щоб довести, що релігійні вірування суть відгомони древнього астрально-мифологического культу Вивчивши величезний матеріал з історії древніх міфів і тим самим давши поштовх розвитку низки наук (етнографії, фольлористики та т. п.), прибічники цього напряму, проте, виявилися може дати переконливим аналіз складних та розвинених релігійних систем, чого й проявилася слабкість їх школи. Б) АНТРОПОЛОГІЧНА ШКОЛА.

Значним кроком уперед, у пізнанні вищезгаданих систем стала антропологічна школа. Предтечею яку можна вважати вчення Л. Фейєрбаха, який писав у тому, що богів створює сила фантазії, уяви людини, що релігія — це у кінцевому підсумку продукт діяльності, мислення та емоцій людей. Феєрбах звів «релігійний світ для її земної основі», а «…релігійну сутність до людського сутності». Проте сутність людини не є абстракт, властивий окремому індивіду, як це фактично випливає з побудов Фейєрбаха, бо насправді ця сутність «…є сукупність всіх громадських відносин» .Прибічники антропологічної школи, і найзначніший її представник англійський етнограф Еге. Тейлор, спиралися ту основу, як і Феєрбах, т. е. на мислячого індивіда, силою свідомості людини та емоцій що створює релігійні уявлення. Початкова форма цих уявлень — віра у духів, т. е. анімізм. Одухотворивший світ первісний людина, дикарь-философ, створює цих духів силою своєї фантазії. Хоча яка спиралася на капітальні етнографічні дослідження теорія Тэйлора була серйозним кроком уперед, у науці про первісному суспільстві, суто релігіознавча слабкість її очевидна.

Антропологи-эволюционисты розвивали теорію Тэйлора, уточнюючи окремі її положення, як це було зроблено, зокрема, в працях Д. Фрезера, Л. Леви-Брюля та інших дослідників. У етнографічних дослідженнях Фрезера акцент було зроблено не так на абстрактну рефлексію мислячого дикаря-философа, скільки на асоціативні уявлення первісних людей, які сприяли встановленню перекручених зв’язків між реальністю і його сприйняттям і тих стали початком магії, одній з найдавніших форм релігії. Наступний кроком у цьому самому напрямку зробив ЛевіБрюль, намагався пояснити що така хибні асоціативні зв’язку первісної людини особливостями його «пралогического» мислення, заснованого на афектах і відчутті співпричастя до («містична партиципация»).

У) КОНЦЕПЦІЯ ПРАМОНОТЕИЗМА.

У XX в. на противагу антропологічної школу із її спробами бачити в релігії результат хибних асоціацій, нелогічність мислення, абстракції неосвіченого дикуна, було висунуто нові, більш грунтовні концепції. Один із них — концепція прамо-нотеизма, автор якої падре У. Шмідт у своїй 12-томної роботі «Походження ідеї бога» прагнув довести існування свого роду первісного «божественного одкровення». У. Шмідт досліджував величезний фактичний матеріал й навіть виявив величезну ерудицію. Проте його апріорно прийнята ідея довести сутність божу і у тій чи іншій формі поглядів на єдиному бога хіба що в усіх народів світу практичної користі науці принести не могла.

Г) ТЕОРІЯ ПСИХОАНАЛІЗУ З. ФРЕЙДА.

Інша доля в теорії психоаналізу З. Фрейда. Ця теорія значно більшою мірою належить до галузі психіатрії, навіть до медицини, ніж религиоведению. Але вона зіграла істотну роль розвитку сучасного буржуазного релігієзнавства. Релігійний аспект теорії Фрейда зводиться до того що, що релігія у ранніх формах (тотемізм) виникла як слідство свідомого придушення несвідомих інстинктів., колись всього статевого. Сублімація що така завжди чревата вибухом. Звідси й релігійні уявлення — це ілюзії, виступаючі як виконання найдавніших, найсильніших, нав’язливих бажань людства; таємниця їх сили, вважав Фрейд, залежить від силі цих бажань. «Едипів комплекс» (відповідно до давньогрецького міфу, Едіп, не знаючи того, убив батька і одружився з матері) завжди, відповідно до Фрейду, створював в чоловіках двоїсте ставлення до батькам — як до батька як і до суперникам, що призвело потім до тотемизму: тотем замінив батька. Надалі що така «замінником батька» став бог.

Отже, релігія — слідство сублімації нав’язливих бажань. Але чи його це очевидна нісенітниця, вважають іноді противники Фрейда? Слід усвідомити, що Фрейд зміг багато побачити їх і зрозуміти в переносному, ірраціональному внутрішньому «я» індивіда. Деякі констатації у його аналізі явно ставляться до неврозам, навіть патології. Але релігія зовсім на була надбанням лише здорових людей. Невротичні недуги інколи навіть сприяли религиозно-активным діячам (ченцям, шаманів, пророків і т.п.) здійснювати «дива», приходити до стану екстазу, мати «бачення», чути «голос бога» і врешті-решт вести у себе здорових, що нерідко перетворювало цих діячів в засновників нової релігії. Теорія Фрейда, таким чином внесла вагомий внесок у з’ясування низки аспектів, мають пряме ставлення до религиоведению, наприклад, у аналіз причин так званої «потреби у религии».

4.ВЫВОД.

Релігієзнавство включає у собі два направления:

*історичне — вивчає історію виникнення і еволюцію релігій у хронологічній послідовності їх возникновения;

*теоретичне — синтез філософії релігії (вона дає своє пояснення релігії, яке ґрунтується на дослідженні функціонування релігії), соціології релігії (вивчає соціальну обумовленість релігії, і відмирання релігії, її функції, структуру) і психології релігії (вивчає закономірності виникнення, розвитку та відмирання релігію у громадської, груповий і побудова індивідуальної психології; вплив релігії на соціальні группы).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛИТЕРАТУРЫ:

1. Атеїстичний словник, М. — 1885 г.

2. Гараджа В.І., «Релігієзнавство», М. — 1995 г.

3. Васильєв Л. З., «Історія релігій Сходу», М. — 1988 г.

4. Радугин До. М., «Введення ЄІАС у релігію», М. — 1996 г.