География релігій, вплив релігій на світові проблемы

Слово «релігія» зустрічається часто-густо в повсякденній мові, у наукових текстах, в публіцистиці, художньої літератури. Це сукупність поглядів поширювати на світ, які найчастіше грунтуються на вірі в бога. Людська думка за давніх-давен прагне зрозуміти феномен релігії, його природу, значення і сущность.

У різні періоди історії людство прагнуло висловити своє ставлення до релігії, і релігійним віруванням. Сьогодні важливо визнати, що історично народів світу релігія має важливе місце, і це буде непросто віра чи невіру респондентів у богів. Релігія пронизує життя народів всіх континентов.

З релігійними обрядами народжується і помирає людина. Етика, мораль, моральність більшості країн носили релігійний характер. З релігією пов’язані багато досягнення культури: іконопис, архітектура, живопис тощо. д.

Релігія — це політика. Хрестоносці безпосередньо з ім'ям Бога робили свої завойовницькі походи. Боротьба між різними релігійними угрупованнями наводила неодноразово до кровопролитним війнам у країнах Востока.

Щоб релігія приносила благо людству, розуміння багатьох процесів і явищ в світі її треба изучать.

Кожна релігія по-своєму самобутня й цікава. Але існують три основні світові релігії. Це християнство, іслам і буддизм.

У цьому рефераті поставлено мету — показати географію різних релігій, т. е. які релігії сповідаються у різних різних частинах земної кулі, і вивчати вплив релігій на світові проблемы.

Розділ I.

Географія релігій різних регіонах мира.

1. Зарубіжна Европа.

Християнська релігія добулася Європу невдовзі після своєї появи (I в. зв. е.). Проте за початковому етапі вплив цієї релігії було невелика, причому поширення обмежувалося районом Середземномор’я. У центральноєвропейські країни християнство вкоренилась трохи згодом, але в північ і схід Європи — лише VIII—XII вв. в.

З поділом християнства ХІ ст. на західну і східну галузі країни Південно-Західної, Західної, Центральній Азії та Північної Європи пішли за Римом, Схід і Південь-Схід — за Константинополем. Реформационное рух, развернувшееся у Європі на першій половині XVI в., ще більше ускладнило релігійну картину щодо них світла: поруч із католиками та православними з’явилися ще протестанти. Протестантизм — одне з головних напрямів християнства, що охоплює безліч самостійних сповідань і церков. Протестантизм утвердився у районах Центральній Азії та Західної Європи, і навіть на всьому Севере.

Відтоді географія різних релігійних напрямів у Європі не зазнала докорінних змін. Протестантизм як і переважає в північноєвропейських країнах (Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія), соціальній та окремих країнах Західної та Центральної Європи (Великобританія). У цих ж західно — і центральноєвропейських країнах, як Нідерланди, Німеччина, Швейцарія, протестантизм у різних формах сповідують близько половини населения.

У країнах Південно-Західної Європи (Італія, Іспанія, Португалія, Мальта), соціальній та деяких країнах Західної (Ірландія, Франція, Бельгія, Люксембург), Центральної (Австрія) і Східної Європи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина) більшості населеннякатолики. Католики утворюють також половину населення Німеччини, Нідерландах, Швейцарии.

Православ’я переважає серед населення південно-східної Європи (Румунія, Болгарія, Греция).

Іслам распространён у Європі порівняно вузько. Лише Албанії й в Європейській частині Туреччини до цієї релігії належить більшість населения.

Розглянемо поширення віросповідань у різних країнах Зарубіжною Европы.

1.1 Финляндия.

Християнство проникло до Фінляндії в XII столітті. У період Реформації у країні поширилося лютеранство, яке сповідує 90% населення. Більшість лютеранчлени Фінської євангелістсько-лютеранської церкви. Є також послідовники Лютеранській конгрегації Швеції (2 тис.) і Вільної асоціації евангелическо-лютеранских конгрегацій Фінляндії (прибл. 1 тис.). Як самостійної організації виступає Фінська вільна церква (11 тис.). Невеликі групи утворюють п’ятидесятники (40 тис.), послідовники Армії порятунку, свідки Єгови (12 тис. повноправними членами), адвентисти сьомого дня (5 тис.), баптисти (2 тис.), методисти (2 тис.). Є також група мормонів (4 тыс.).

Другий за кількістю послідовників церковної організацією є Фінська Православна Церква (54 тис.), яка, проте, набагато поступається лютеранської церкви. Католиків у Фінляндії 3 тис. Є й иудаисты (1 тис.), мусульмани (прибл. 1 тис.), бехаисты.

1.2 Бельгия.

Християнізація Бельгії проходила з кінця VII в. Нині більшості населення країни — католики (приблизно 90% від населення). Кількість протестантів невелика. У дивовижній країні діє Об'єднана протестантська церква Бельгії (35 тис. послідовників; створена 1978 року у результаті об'єднання лютеранської за віро-сповіданням Протестантській церкви Бельгії, Реформатській церкви Бельгії й бельгійського округу Реформатських церков Нідерланди), Бельгійська місіонерська християнська церква (10 тис. послідовників), Бельгійська євангелічна місія (2 тис.), Методистская церква (2 тис.), пятидесятнические Асамблеї Бога (1 тис.). Є також адвентисти сьомого дня (1 тис.), баптисти, англікани, послідовники Армії порятунку та ін. Є у Бельгії й иудаисты (41 тис.). Серед що у Бельгії іноземців 20 тис. православних і 60 тис. мусульман.

1.3 Греция.

Греція, подібно Італії, дуже рано сприйняла християнство. Громади християн побачили її території вже у I в. зв. е., тоді як у II—III вв. в. нова релігія поширилася всій країні. У ХІ ст, після розколу християнської церкви, Греція стала оплотом її східної галузіправослав'я. Зараз Грецька Православна Церква в Греції державної. Вона об'єднує 97% населення. Католицизм недоотримав у Греції поширення, його підтримують її лише 47 тис. людина, включаючи 2,5 тис. греко-католиків і 0,6 тис. армяно-католиков. Більшість католиків живе на Накосе, Сиросе, Тирі та інших Кикладских островах, і навіть на острові Керкире (Корфу). У дивовижній країні є армяно-григориане (9 тис.), і навіть протестантські групи. Це прихильники пресвітеріанської за своїм характером Грецької євангелічної церкви (15 тис.), п’ятидесятники (2 тис., переважно послідовники Музичних асамблей Бога), прибічники східного місіонерського суспільства (1 тис.) та інших. Є також свідки Єгови (8 тис.). Збереглася у Греції і велика група мусульман (108 тис.). Іслам сповідують невелику частину греків у Фракії і острові Родос, турки і частина албанців. Иудаистов- 6 тыс.

2. Зарубіжна Азия.

Азія є частиною світла, де зародилися усі найбільші релігії земної кулі: іудаїзм, зороастризм, християнство, іслам, індуїзм, сикхизм, буддизм, джайнізм, даосизм, конфуціанство, синтоїзм. Проте доля цих релігій була різною. Окремі набули поширення та інших частинах світу (християнство, іслам, іудаїзм), інші залишилися у основному азіатськими релігіями (зороастризм, індуїзм, сикхизм, буддизм, джайнізм, даосизм, конфуціанство, синтоизм).

Нині в Південно-Західної Азії найбільш распространён іслам. Це стосується й Туреччини, Сирії, Йорданії, Саудівської Аравії, Ємену, Оману, ОАЕ, Катару, Бахрейну, Кувейту, Іраку, Ірану, Афганистану.

Переважна більшість цих країн іслам распространён у вигляді суннизма. Лише Ірані різко переважає шиїзм. Шиїти перевищують половини населення Іраку й в Ємені. Немусульманскими у районі є лише країни: Кіпр, де переважають християни, й Ізраїль, де більшість жителів сповідують іудаїзм. З іншого боку, у Лівані близько половини населення це христиане.

У центрі Південній Азії панує індуїзм, в периферійних ж районах населення сповідує інші релігії: ніяких звань і сході (в Пакистані, Бангладеш) — іслам, Півдні і півночі (в Шрі-Ланці, Бутане, частково в Непалі) — буддизм (в Шрі-Ланці - у вигляді тхеравады, а інших країнах у формі махаяны).

У Південно-Східної Азії вже зазвичай виділяють два підрайону. У першому їх, що включає півострів Індокитай без Малакки, серед населення переважає буддизм у вигляді тхеравады (Бірма, Таїланд, Лаос, Кампучия) чи махаяны (В'єтнам). У другому, що охоплюватиме Малаккська півострів і Малайський архіпелаг, поширені переважно дві релігії: у Малайзії, Індонезії, Брунеї - іслам, на Філіппінах — христианство.

У Східній та Азії населення сповідує кілька релігій, нерідко вигадливо переплетених між собою. Це буддизм у вигляді махаяны — в усіх країнах (Китай, Монголія, Корея, Японія), конфуціанство — у Китаї та Кореї, даосизм — у Китаї, синтоїзм — в Японии.

Розглянемо характеристику релігійного складу населення деяких країн Зарубіжною Азии.

2.1 Турция.

На Туреччині з кінця ХІ ст. почав поширюватися іслам, що поступово витіснив господствовавшее тут раніше християнство. Нині, переважна більшості населення Туреччини (99%) сповідує іслам, переважно у формі суннизма ханифитского штибу. Серед турків деяких районів східної Анатолії, і навіть серед курдів й окремі частини арабів распространён шафиитский сенс суннизма. У країні встановлений ряд релігійних орденів (хоча офіційно які й заборонені), найвідоміші їх мевлевийя, накшбандийя, тиджанийя, і навіть бекташи (останній — шиїтський). Шиїти становить приблизно 16% населення Туреччини. У дивовижній країні є послідовники двох шиїтських сект: али-илахи (курди в Дерсимских горах і півночі Харпутской рівнини, і навіть частина юрюков і туркменів) і нусайриты (араби щодо кордону з Сирією; 80 тис.). Серед курдів деяких районів південно-східної Туреччини зустрічаються також йазиды (70 тис.). З християн (0,7% населення) представлені православні (74 тис., переважно греки, і навіть болгари і частина арабів), армяно-григориане (70 тис.), халдо-католики (11 тис.), католики латинського обряда (7 тис., переважно левантинцы), армяно-католики (4 тис.), греко-католики (невелику частину греків та болгар), сиро-католики (загальна кількість всіх католиків 26 тис.), протестанти (23 тис.; англікани, лютерани, пресвітеріани, конгрегационалисты, адвентисти сьомого дні й ін., переважно європейці і самі американці), якобиты (у прикордонних з Сирією районах), копти, несториане. Живе у країні й невеличка група иудаистов (24 тис., майже сефарди, половина їх зосереджена Стамбуле).

2.2 Саудівська Аравия.

Переважна більшості населення Саудівської Аравії (99%) сповідує іслам. У різних частинах країни це релігія представлена своїми різними формами. 9/10 всіх мусульман — суніти. У центральній частині держави — Неджде — майже все населення ханбалиты-ваххабиты (сюди ж належить понад половину сунітів країни). На заході, в Хіджазу, переважає шафиитский сенс суннизма. На південному заході, в Асире, більшості населення дотримується суннизма шафиитского штибу. Суніти переважають й у Східної провінції (Эль-Хаса). Однак у провінції живе і велика група шиїтів (близько населення). Серед шиїтів Саудівської Аравії багато вихідцями з інших країнах (персів, єменців, пакистанців, індійців). Немусульман із Саудівською Аравією мало. У місті Джидда (Хіджаз) є невеликі групи иудаистов, православних (греки), протестантів (американці та англійці) і католиків (італійці та інших.; загальна кількість країни — 13 тыс.).

2.3 Непал.

У що у Гімалаях державі Непал, 90% населення сповідує індуїзм, 5% - буддизм (у вигляді махаяны і її різновиду — ламаїзму), 3% - іслам. Індуїзму дотримуються переважна більшість индоарийских народів, і навіть магары, гурунги, частина неваров, раї, лімбу. Багато невары і таманги — буддисты-махаянисты, бхотии, шерпи, частина раї, лімбу і тамангов — буддисти ламаисты. Серед вихідцями з Індії зустрічаються джайны (9 тис.). Є трошки людей, які дотримуються племінних вірувань. Християн в Непалі обмаль (4 тыс.).

3. Африка.

Нині серед народів Африканського континенту поширене кілька груп віросповідань: місцеві традиційні культи і релігії, іслам, християнство, меншою мірою індуїзм, іудаїзм та інших. Особливе останнє місце посідають синкретичні христианско-африканские церкві та секты.

Місцеві традиційні культи і релігії - це автохтонні вірування, культи, обряди, сформовані народи Африки у процесі історичного поступу до появи у цьому континенті арабів. І європейців. Поширені серед більшу частину місцевого населення країн Тропічної, Південної Африки і острові Мадагаскар.

Хоча складовими компонентами релігійних уявлень більшості африканців є фетишизм (шанування матеріальних предметів), анімізм (віра у численні душі, й духи), магія (чаклунство, забобони), мана (безлика надприродна сила), термін «місцеві традиційні культи і релігії» є досить умовним, оскільки застосовується для позначення різних релігійних уявлень, культів, вірувань і обрядів багатьох народів Африки, що є на певних соціально-економічних рівнях розвитку. Ці культи і релігії можна розділити на великі групи: родоплемінні і национально-государственные.

Істотне у житті африканських народів займає культ предків. Об'єктом вшанування, зазвичай, є прабатьки сім'ї, роду, племені тощо. буд., яким приписують надприродні здібності здійснювати як добро, і зло. Поширені у Африці також культи сил природи й стихій. Ці культи притаманні тих народів, які мають зберігаються різноманітні форми родоплемінних укладів (наприклад, у готентотів, гереро та інших.). Для народів з розвиненою чи що складається державністю (зулуси, йоруба, акан та інших.) характерні политеистические державні релігії з досить розвиненим пантеоном богів. У автохтонних традиційних релігіях Африки велике останнє місце посідають ритуали, церемонії, ритуали тощо. буд., які зазвичай пов’язують із етапами життя человека.

Усього місцевих традиційних релігій дотримується більше населення Африки (130 млн.). Майже всі мешкають південніше Сахари, становлячи близько 42% населення цього регіону. Більше половини зосереджене у Західної Африке.

Іслам — релігія, принесённая до Африки з Аравійського півострова. У VII в. Північна Африка була завоёвана арабами. Прибульці поширювали іслам з допомогою адміністративних та економічних заходів. Повна поступова ісламізація Північної Африки закінчується у XII в. До XVIII в. відбувається поступова ісламізація народів Східного узбережжя Африки і в північно-західній частині острова Мадагаскар. Трохи пізніше вплив мусульманства поширилося протягом усього Тропічну Африку, де іслам почав успішно змагатися з христианством.

Серед мусульманського населення сучасної Африки распространён переважно іслам сунітського напрями. Суннизм представлений усіма чотирма мазхабами (чи религиозно-правовыми школами).

Значну роль серед африканських мусульман грають суфийские ордена (чи братства). Духовні глави деяких із цих братств мають вплив на політичного життя у низці африканських країн. Так було в Сенегалі великий вплив користується керівник братства муридов, в Нігерії - глава тиджанитов тощо. д.

Представників другого напрями у ісламі - шиїзму у Африці менш як чверть мільйона чоловік. Здебільшого це іноземці - вихідці з Индостанского півострова, й у меншою мірою місцеве население.

Іслам сповідує понад 41% населення Африки (прибл. 150 млн. людина). Близько половини прихильників ісламу (47,2%) зосереджене у країнах Північної Африки, причому у Єгипті проживає більше п’яту частину африканських мусульман. У Західної Африці мусульмани перевищують 33% населення, половини їх перебуває у Нігерії. У Східній Африці зосереджено менш п’яту частину мусульманського населення, де їх становлять 31% жителей.

Поширення християнства Африці почалося з ІІ. зв. е. Спочатку воно поширилося в Єгипті та Ефіопії, та був узбережжям Північної Африки. На початку IV в. серед християн Африки виникло рух за створення незалежної від Риму африканської церкви.

З XV в., із настанням завоевателей-португальцев у Африці починається новий період поширення християнства, але вже настав західного направления.

Християнство нині сповідують 85 млн. людина. Близько 8 млн. їх — це з Європи або їх нащадки. Прихильники окремих напрямів в християнстві розподіляються так: католики — понад 38% (33 млн.), протестанти — близько 37% (31 млн.), монофізити — більш 24% (20 млн.), інші - православні та уніати. Найбільше християн сконцентровано у країнах східної Африки — понад третину (35% населення), стільки ж у Західної Африці. У Африці християни становлять четверту більшість населення регіону, причому тут католиків приблизно тричі менше, ніж протестантів. У східному регіоні понад половина християн — монофізити, і майже всі вони проживають у Ефіопії. У багатьох країн католики переважають над протестантами. У Заїрі живе п’ята частина від всіх африканських католиків. Більш як дві мільйони батьків-одинаків з них же в Нігерії, Уганді, Танзанії і Бурунди.

Половина всіх африканських протестантів посідає країни — ПАР (27%) і Нігерію (22%). Приблизно за одному мільйону живе у Заїрі, Гані, Уганді, Танзанії і острові Мадагаскар.

Індуїзм у Африці сповідують вихідці з Индостанского півострова, і їх нащадки, яких налічується 1,1 млн. — близько 0,3% населення Тропічної та Південної Африки. Розподілені вони нерівномірно. На острові Маврикій, де індуїсти перевищують половини населення, зосереджено більш 2/5 їх загальній чисельності, до ПАР — більш як третина, а Кенії - десята частина. Невеликі громади індуїстів є у країнах Східної Африки.

Серед інших южноі східно-азіатських релігій, мають поширення серед індійців й почасти китайців, слід назвати сикхизм — 25 тис. прихильників, джайнізм — 12 тис., буддизм і конфуціанство — 25 тис. человек.

Юдаїзм сповідують близько 270 тис. жителів Африки.

Розглянемо релігійний склад населення деяких африканських стран.

3.1 Алжир.

У Алжирі іслам — державна релігія. Більше 99% населення є прибічниками сунітського напрями. Серед частини алжирських мусульман набули поширення суфийские ордена. Серед берберів оаз Мзабы (околицях міст Уаргла і Гардая) є прибічники секти ибадитов, відомі тут як мозабиты (близько 50 тис.). Християн менш 70 тис., усі вони європейці. З понад 60 тис. — католики (французи і італійці). Протестантів кілька тисяч жителів — методисти, реформатори і адвентисти сьомого дня. У містах Алжиру проживає всього близько 4 тис. євреїв, серед яких багато прибічників иудаизма.

3.2 Мозамбик.

У республіці Мозамбік понад 70% населення дотримуються традиційних релігій. Християнство сповідують близько 20% жителів. Їх третина зосереджена Півдні країни, інші - переважно в узбережжю. Католиків більш 1,4 млн. (18%). Протестантів менш як чверть мільйона (2%). Найбільш численні методисти, англікани, назаряне, потім адвентисти сьомого дня, п’ятидесятники пресвітеріани, баптисти, конгрегационалисты, євангелісти та інших. Іслам сповідують близько 20% населення (0,8 млн. людина). Переважає сунітську напрям шафиитского мазхаба, серед іноземців є ханифиты. Мусульмани зосереджені північ від країни. Індуїстів — близько 20 тис., всі є вихідцями із Таманського півострова Индостан.

3.3 Ботсвана.

У республіці Ботсвана велика частина місцевого населення дотримується родоплемінних релігій (понад 78%). Християнство сповідують понад 170 тис. людина (чверть жителів), їх більшість — прихильники протестантизму (більш 145 тис., чи 22%). Найчисленніші, які нараховують за кількома десятків тисяч прибічників, — конгрегационалистская, лютеранська і реформістська церкви. Невеликі громади становлять пресвітеріани, англікани, методисти, адвентисти сьомого дня. Католиків близько 25 тис. (3%). З Зімбабве і ПАР поширили своє вплив деякі христианско-африканские секти, прихильників що у Ботсвані налічується до 15 тис. (2, 5%).

4. Америка.

На початок європейської колонізації корінне населення Америки (різні групи індіанців, і навіть ескімоси) дотримувався різних місцевих культів. Серед багатьох індіанських народів зберігалися тотемистические вірування. Помітну роль грали магічні уявлення. Існувала також віра у якусь безособову силу, нагадує меланезийскую мана. Проте особливо властивій доколумбовій Америки була віра у душі, й духів. Чимале поширення дістала в індіанців культ природи, різні культи, пов’язані зі своїми господарської діяльністю, і навіть культ предков.

У більш цивілізованих індіанських народів, які мають склалася державність (ацтеки, майя, інки та інших.), існували вищі форми релігійних вірувань. Серед духів, і божеств стали розрізняти вищих і нижчих. Велике розвиток одержало жречество.

З часу європейської колонізації (т. е. з кінця XV в.) до Америки стало поступово проникати християнство. У Середню та Південну Америку, де орудували іспанські і португальські конкістадори, християнство проникало у вигляді католицизму, у Північній ж Америці, перебувала під медичним наглядом англійців, французів і голландців, поруч із католицизмом впроваджувався і протестантизм.

Нині переважна більшості населення Америки — християни. У Америці різко переважають католики. Вони становлять більшості населення в усіх країнах, крім Фолклендських островів, де распространён протестантизм, і навіть Гайани і Суринаму, відмінних розмаїттям релігійного складу. Католицизм є основним релігією й у всіх країнах Центральної Америки й у Мексиці. У Вест-Індії від острова на острові релігійний склад помітно варіюється. У країнах, раніше вони належали Іспанії і Франції (Куба, Пуерто-Ріко, Домініканська республіка, Гаїті та інших.), соціальній та нинішніх французьких колоніях (Гваделупа, Мартініка) більшість жителів дотримується католицизму, у країнах ж, тривалий час які під пануванням Великобританії (Ямайка, Барбадос та інших.), переважна більшість жителів — протестанти. У та Канади багато і протестантів і католиків, проте, перше місце чисельності прихильників належить у тих двох державах усе ж таки протестантизму.

Послідовників місцевих культів залишилося серед Америці порівняно трохи, причому їх збереглося постійно скорочується (рахунок новонавернених в християнську віру). Традиційні вірування збереглися головним чином глухих, ізольованих районах. У той самий час на багатьох населених індіанцями і неграми районах склалися синкретичні культи, поєднують елементи християнства і небажання старих верований.

Розглянемо релігійний склад населення деяких американських странах.

4.1 Мексика.

Переважна більшості населення Мексики (96%) — католики. Протестанти утворюють близько двох% населення, у тому числі найбільше п’ятдесятників — понад 1 млн. і пресвитериан (127 тис.). Є також послідовники Вільних церков (70 тис.), адвентисти сьомого дня (100 тис.), методисти (70 тис.), баптисти (36 тис.), прихильники Епископальных церков (9 тис.), назаряне (30 тис.), послідовники Паломницької церкви святості (30 тис.), лютерани (8 тис.), прихильники Мексиканской індіанською місії, меннониты. З іншого боку, країни живе 37,5 тис. иудаистов і мало бехаистов.

4.2 Бразилия.

У, найбільшої латиноамериканської країні, католики становлять більшості населення (92%). Протестантів у країні понад 10 млн. людина. Найбільш велику групу утворюють п’ятидесятники (5,8 млн.). З іншого боку, є баптисти (1,1 млн.), лютерани (815 тис.), пресвітеріани (807 тис.), конгрегационалисты (77 тис.), методисти (94 тис.), адвентисти сьомого дня (300 тис.), прихильники Бразильської єпископальної церкви (45 тис.), реформати (12 тис.), меннониты (9 тис.), прихильники Армії порятунку. Иудаистов країни 150 тис. У дивовижній країні є також буддисти і бехаисты.

4.3 Гватемала.

Католицизм сповідує більшість населення. З протестантів представлені баптисти (16 тис.), пресвітеріани (36 тис.), різні групи п’ятдесятників (127 тис.), адвентисти сьомого дня (25 тис.), назаряне (15 тис.), лютерани (3 тис.), методисти (2 тис.), англікани та інших. Є також мормони. Иудаистов — 2 тис. людина. У дивовижній країні живе мало бехаистов.

4.4 Панама.

Католики становлять 87% населення. Найбільшою протестантській групою є п’ятидесятники. Їх налічується 33 тис. Чимало прихильників Протестантській єпископальної церкви (15 тис.). Є й адвентисти сьомого дня (13 тис.), методисти (5,5 тис.), баптисти (9 тис.) та інші протестанти, і навіть трохи иудаистов (2 тис.) і бехаистов.

4.5 Боливия.

У Болівії переважна більшість населення (95%) — католики. У країні мешкає 176 тис. протестантів. Найбільш численні їх адвентисти сьомого дня (50 тис.), баптисти (8 тис.), методисти (10 тис.), послідовники Музичних асамблей Бога (20 тис.), назаряне (8 тис.). Иудаистов в Болівії 750 людина. Є також бехаисты.

5. Австралія і Океания.

На момент проникнення європейців до Австралії та Океанію населення частини світу дотримувався різних місцевих культів. Найбільш распространёнными віруваннями були культ природи, тотемізм, фетишизм, шанування померлих, і навіть віра у різні духи і души.

Традиційні вірування у переважній більшості Австралії та Океанії витіснила християнством, який став поширюватися за проникненням колонізаторів. Раніше всього місіонерська робота розпочато на Маріанських островах. Вже у другій половині XVII в. деякі острова цього архіпелагу прибутку католицькі місіонери, супроводжувані іспанськими солдатами.

Протестантські місіонери проникли у цю частину світла набагато пізніше. Першим спробував розпочати місіонерську роботу у Океанії було здійснено протестантськими місіонерами лише наприкінці XVIII в., коли окремі проповідники висадилися на островах Тонга і Товариства. Проте значне поширення діяльність місіонерів (як протестантських, і католицьких) отримала лише в XIX ст., що вони облаштувалися усім більш-менш значних океанийских островах і атоллах.

Нині переважна більшість місцевого населення Австралії та Океанії - християни. Слід, проте, підкреслити, що часто-густо приналежність місцевих жителів до християнської релігії має дуже формально. Вони звичайно вникають у тонкощі релігійного віровчення та, крім того, нерідко зберігають вірність своїм старовинним традицій та ритуалам. Найчастіше, особливо серед народів, недавно обращённых в християнство, можна спостерігати своєрідне двовір'я, коли дотримуються розпорядження як старої, і нової религии.

Боротьба між протестантами і католиками принесла більше за перемоги першим, ніж другим. З іншого боку, серед іммігрували до Австралію й Океанію європейців протестанти чисельно переважали над католиками. Через війну протестантизм щодо них світла виявився більш впливовим, ніж католицизм. У той самий час протестанти, як відомо, уявити не можуть єдності в організаційному плані, а розпадаються на дуже багато течій і сект. У Австралії та Океанії найвпливовіші такі протестантські течії, як англіканство, методизм, лютеранство, пресвитерианство, реформаторство, конгрегационализм. Є також баптисти, адвентисти сьомого дня, п’ятидесятники та інші протестантські секты.

Крім різних течій християнства Океанії і навіть Австралії внаслідок азіатською імміграції поширилися також такі релігії, як індуїзм, іслам, буддизм, синтоизм.

Розглянемо характеристику релігійного складу сучасного населення країн Австралії та Океании.

5.1 Австралия.

У Австралії релігійний склад населення обумовлений насамперед етнічним складом переселенців, колонизовавших материк. Серед переселенців були переважно емігрантів з трьох країн, утворили Соединённое Королівство: Англії, Шотландії та Ірландії. Кожна з цих трьох груп використовувала особливу форму християнства. Англійці - переважно прихильники англиканства, меншою мірою — методизму; шотландці - пресвитерианства, ірландці - католицизму. Відповідно цьому англіканство, методизм, пресвитерианство і католицизм стали чотирма головними християнськими напрямами в Австралии.

Нині близько двох третин населення Австралії - протестанти. Англікани становлять близько тридцяти% від населення, методисти — 7%, пресвітеріани — 7%.

У 1977 р. методисти, і навіть переважна більшість пресвитериан і конгрегационалистов утворили Об'єднану церкву у Австралії (1,5 млн. членів). Серед інших протестантів найбільш численними є лютерани, більшість яких є членами лютеранської церкви Австралії (в етнічному відношенні це німці), і баптисти. Представлені є членами Церков Христа (87 тис.), конгрегационалисты (53 тис.), послідовники Армії порятунку (63 тис.), адвентисти сьомого дня (41 тис.), свідки Єгови (41 тис.). Є й мормони (19 тис.). Католики становлять близько тридцяти% населення. Православних (греки та інших.) налічується близько 530 тис. Серед послідовників нехристиянських релігій найбільшу групу становлять иудаисты, далі йдуть мусульмани, індуїсти, буддисти, бехаисты тощо. д.

Кочівники, що представляє корінне населення внутрішніх районів Австралії, продовжують дотримуватися місцевих традиційних вірувань. Осілі аборигени звернені в християнство. Місіонерську роботу серед корінного населення ведуть переважно англіканська і католицька церкви.

5.2 Фиджи.

Саме це архіпелаг початку 1930;х ХІХ ст. стали проникати протестантські проповідники. З 1844 року розгорнули власну діяльність і католицькі місіонери. Нині населення острова Фіджі звернуто в християнство. Християни становлять 51% населення. Переважна більшість фиджийских християн — протестанти. Найбільшого поширення набув методизм. Є також невеличкі групи англікан (переважно живуть на Фіджі англійці), адвентистів сьомого дня, пресвитериан, членів Музичних асамблей Бог і погода ін. Чисельність католиків — близько 50 тис. людина. Живе на Фіджі та група мормонов.

Половина сучасного населення Фіджі - це з Індії, та їх нащадки. У результаті архіпелазі набув широкого поширення індуїзм (його сповідують 41% населення) і іслам (8%). Невелика частина індійців — сикхи, є зокрема і група християн. Частина які живуть на Фіджі китайців — прихильники конфуціанства. А більшість фиджийских китайців — христиане.

5.3 Тонга.

Ще 1797 року у цьому архіпелазі висадилися проповідники Лондонського місіонерського суспільства. Проте спроба насадження тут християнства закінчилася провалом. У 1822 р. на Тонга прибув перший методистский місіонер. Методистам вдалося закріпитися на островах.

Нині у країні більшість жителів методисти. Це послідовники Вільної веслеянской церкви Тонга (47% населення), Вільної церкви Тонга (14%) і Церкви Тонга (9%). Серед інших протестантів на Тонга є англікани і адвентисти сьомого дня. Є також мормони. Католики становлять 16% населення. На Тонга є також невеличка група бехаистов.

6. Географія релігій у Росії, вплив релігій на зовнішній політиці страны.

Ведучи мову про географії релігій у світі, мушу згадати про географії релігій нашій країні. Росія — країна багатонаціональна, серед її жителів є народи, традиційно сповідуючи все три світові релігії - християнство східної традиції, чи православ’я, іслам і буддизм. Через війну більшість релігійної карти країни пофарбовану у трьох цвета.

Православ’я традиційно сповідують слов’янські народи — російські, українці, білоруси. Ця релігія поширена в багатьох регіонах країни. Іслам распространён переважно у Поволжі, Татарстані, Башкортостані, на Уралі і північному Кавказі. На північному Кавказі майже всі народи традиційно сповідують іслам. Виняток припадає лише осетини, більшість яких сповідують православ’я, зайшле сюди з Грузії і Візантії. Буддизм сповідують три російських етносу — буряти, калмики і тувинці, відповідно буддизм распространён у місцях проживання цих народів — в республіках Бурятія, Калмикія, Тува. Буддійські громади є і різних міста й райони європейській частині Росії, в Сибири.

Поруч із переліченими віросповіданнями Росія має і ті християнські конфесії, як католицтво, протестантизм. Поширення отримав також іудаїзм. На півночі Сибіру та Далекому Сході більшість населення (чукчі, ескімоси, коряки, частина ненцев, хантов та інших.) дотримуються традиційних вірувань, які тісно пов’язані зі своїми повсякденним побутом та заняттями, із навколишньою природою. Найчастіше ці вірування носять форму шаманства.

Як у всьому світі, у Росії з’являються нові, позаконфенсійні релігії, і культы.

Релігія зіграла досить важливу роль історії, культурі Росії, у формуванні її державності. Тому ті, хто вважають для себе атеїстами з народження, за поглядами своїх покійних предків належать до певній релігійно-культурної традиції - сукупності звичаїв і обрядів, ідей цінностей, норм поведінки, що мають у тому однині і глибокі релігійні коріння, що є основою самосвідомості кожної людини та народа.

Російської Федерації - це світське (не релігійне) держава, але Росія та найбільша православна країна, на ній лежить особлива відповідальність за долю православ’я в усьому світі. У той самий час Росія — країна багатьох релігій, і шанобливе ставлення до людей, сповідують іншу релігію (в тому числі до невіруючих, атеїстам), — необхідна умова розвитку нашої страны.

Релігійна приналежність населення — одне із важливих чинників, які впливають на зовнішній політиці держав. Росія традиційно підтримувала (і підтримує) дружні зв’язки з тими країнами, де переважає православна релігія: Грецією, Болгарією, Югославією (Сербією і Чорногорією), Македонією, Румунією. Релігійна спільність (як та культурна і мовна близькість) сприяють підтриманню тісних дружніх зв’язків Росії з Україною і Белоруссией.

7. Релігійний склад населення Астраханській области.

На території Астраханській області представлені всі три світові релігії - християнство, іслам і буддизм. Релігійний склад регіону пов’язані з етнічним. Остання перепис показала пёструю етнічну і релігійну картину в Астрахані й області. Тут живуть понад сто етнічних груп, функціонує близько 20 релігійних конфессий.

Основними віросповіданнями біля регіону є християнство у вигляді православ’я, іслам сунітського напрями, буддизм — ламаїзм. Є також католицькі і протестні громади. Особливістю області і те, що не можна виокремити район, у якому населення сповідує одну конкретну релігію, т. е. народи, які дотримуються різноманітних віросповідань, живуть вместе.

Православ’я сповідують живуть території області російські, українці, білоруси. Мусульманства дотримуються татари, казахи, ногайці, чеченці, і навіть інші народи Кавказу. Буддизм є основним релігією калмыков.

Розділ II.

Вплив різних релігій на світові проблемы.

У першому його розділі вже вказував вплив деяких релігійних течій на політику окремих держав. У розділі я зупинюся у цьому питанні подробнее.

1. Релігійний фундаментализм.

Протягом останніх десятиліть XX в. стали епохою різкого посилення, а часом і вибухового зростання релігійного фундаменталізму. Саме поняття «фундаменталізм» з’явилося початку XX в. у зв’язку з рухом християн — протестантів у штатах США. Фундаменталісти обстоюють позиції «повернення до витоків», до традиційних релігійним цінностям минулого, і навіть через те, щоб перебудувати громадську і політичного життя з урахуванням релігії. Такі течії є у ісламі, юдаїзмі, буддизмі і індуїзмі. У Японії та Китаї наприкінці ХХ століття різко зросла вплив синкретичних релігійних сект (синкретизм (від грецьк. «синкретисмос» — «з'єднання») — змішання різнорідних елементів, зокрема релігійних систем і культів). Деякі їх («Аум Сенрикё» у Японії) були звинувачені у польському тероризмі, інші («Фа Луньгун» у Китаї) переслідуються як політична опозиція (причому у «Фа Луньгун» полягає кілька десятків мільйонів человек).

Реально йдеться щодо повернення минуле, йдеться про створення нових соціальних систем, основу яких вмостилися масові, ієрархічно влаштовані суспільно-політичні об'єднання. Учасникам такого об'єднання слід принести власні особисті устремління і пристрасті на поталу загальним інтересам та політики вождів. Але на відміну від фашистських і більшовицьких організацій цей колектив — релігійна конгрегація (від латів. congregatio — «з'єднання») або створені її основі партія, громадське рух чи нация.

У в Новий час люди вірили, що можуть побудувати досконале суспільство, спираючись виключно на раціональні рішення, здоровий глузд і наукові методи. Проте сьогодні фундаменталістські настрої часом охоплюють як соціальні низи, а й освічену більшість населення. Економічні і політичні катаклізми, екологічна криза поставили під сумнів саме існування цивілізації, заснованої на разуме.

1.1 Індуїстський фундаментализм.

Відповідно до древньому переказам, у місті Айодхъя індійського штату Уттар-Прадеш дома народження бога Рами розташовувався індуїстський храм. Однак у період завоювання Північної Індії монгольським воєначальником Захиреддином Мухаммедом Бабуром (1483 — 1530) він зруйнували, і потім цьому місці спорудили мечеть. Через століття радикально налаштовані прибічники індуїстського фундаменталізму — хиндутвы — заявила про необхідність відновлення храму, що, на думку, вимагає руйнації мечеті Бабура.

Молодёжная організація «Баджранг дав» («Загін сильних»), найактивніше і агресивно обстоює ідеї індуїстського фундаменталізму, неодноразово влаштовувала в Айодхъе масові процесії. У 1980;х — 90-х рр. XX в. індуїсти проводили тут також численні мирні політичні заходи. Акція 6 грудня 1992 року опинилася фатальний: організована натовп зруйнувала мечеть. Почалася різанина між мусульманами і індуїстами, особливо ожесточённой її було впроваджено Бомбеї. Тоді, у результаті сутички загинуло понад 2 тис. человек.

1.2 Ісламський фундаментализм.

Ісламський фундаменталізм — це політична течія, що потребує повернення до ісламу у вигляді, коли він існував при пророку Мухаммеда (близько 570 — 632) і за перших його приймачах, «праведних халіфах» Абу Бекре, Омарі I, Османі і Алі. Під назвою «ісламський фундаменталізм» часто об'єднуються найрізноманітніші руху, напряму, і течії - від поміркованих до экстремистских.

Ісламські релігійно-політичні руху як радикального, і поміркованого штибу часто характеризуються одним терміном — «ісламізм». Ісламізм — це ідеологія і практична діяльність, створені задля створення умов, у яких будь-які існують, та протиріччя й держави, де живуть мусульмани, і навіть між державами вирішуватимуться виключно у вигляді ісламських норм.

Ідейні коріння ісламізму зазвичай знаходять у вченні Джамаляад-Дина аль-Афгани (1839 — 1897). Відповідно до його теорії, етнічна чи національна зв’язок для людей — нижча форма зв’язку з порівнянню з єднанням які вірують у мусульманської громаді. І тому успіх супроводжувати такому співтовариству, у якому релігійні узи міцніше, ніж етнічні. У цьому аль-Афгани вважав, що іслам зможе виконати своєї місії, лише пристосувавшись до умов. Інакше кажучи, мусульманам слід розвивати світське освіту, науки, промисловість, т. е. переймати багато з надбань західної цивилизации.

Розглянемо деякі напрями у ісламському фундаментализме.

1.2.1 Ваххабизм.

Політичні-політичну-політична-політичний-релігійно-політичне рух ваххабітів виникла Аравії у середині XVIII в. з урахуванням вчення Мухаммеда ібн Абд аль-Ваххаба і став згодом офіційної ідеологією першого держави Саудидов, що об'єднало значну частину Аравійського полуострова.

Термін «аль-ваххабиййа» міцно утвердився в мусульманському світі; у такий спосіб названі послідовники аль-Ваххаба в працях відомих мусульманських вчених, котрі вступили із ним полеміку (Ібн ас-Сувайди, Абдулах Алі аль-Касими та інших.). З їхніх робіт він був позичений західними исламоведами. Однак це термін, освічений від імені засновника руху, будь-коли застосовувався його прибічниками. Понад те, вони категорично відхиляли і не визнають правомірність її використання, називаючи себе муваххидун («послідовники єдинобожжя») мул салафиййун («прихильники початкового ислама»).

Ваххабитское рух, котре виросло з богословной полеміки щодо очищення ісламу від єретичних нововведень, перетворилося згодом у потужний чинник ідейно-політичною життя мусульманського світу. На початку ХІХ століття ваххабізм завоював міцні позиції на Аравійському півострові й загалом став проникати у інші регіони мусульманського світу. Нові реалії життя призвели до того, що у межі XIX — XX століть ваххабитские ідеї закріпилися де він, надаючи серйозне впливом геть процес пошуку релігійно-політичного самосвідомості мусульман. Наприклад, ваххабізм використовували лише як прапора антиколоніальної боротьби в Аравії, Індії, та деяких інших ра-йонів. Нині у багатьох країн світу, зокрема у Росії, ваххабізм заборонений тому, що ті прихильники цього вчення намагаються втручатися на зовнішній і внутрішньої політики держав, використовуючи у своїй терористичні методы.

1.2.2 «Брати — мусульмане».

У 1929 р. в Єгипті було створено «Асоціація братів — мусульман». Заснував її Хасан аль-Банна (1906 — 1949) — найбільший теоретик з так званого політичного ісламу. Його організація, виступала як радикальна релігійно-політична опозиція єгипетської монархії, спиралася на бідні, але досить освічені міські верстви: інтелігенцію, дрібну буржуазію, школярів і, молодших офіцерів, деяке духовенство. Аль-Банна бачив завдання «Асоціації» у позиційному захисті ісламу і мусульман від атеїзму, від «розбещуючого» західного впливу. Він завжди казав, що іслам — це «віра і культ, батьківщина і нація, релігія і держави, подих і тіло мусульманина». Отже, необхідна повна поступова ісламізація особистої, суспільної відповідальності і державного життя шляхом повернення до фундаментальним положенням релігії, поданих у Корані і Сунне і витлумаченим на кшталт часу. Передбачалося, що ця політика вивищить роль ісламу і мусульманської громади у власних очах всіх людей. У цьому Захід, отождествляемый з невір'ям (куфр), розглядався як головний ворог ісламського світу. Кінцевою метою аль-Банна вважав єднання всіх мусульманських народів в ісламі й створення ними єдиної державної освіти — халіфату. Гаслом «Асоціації» стали слова: «Бог — наша мета, пророк — наш керівник, Коран — наша конституція, джихад — наш шлях, смерть в ім'я Бога — наше вище стремление».

На середину XX в. «Асоціація» вже мала свій бойову організацію — «Таємний орган» (Джихаз сирри"), який терористичні акти проти представників влади. Через війну репресивних заходів уряду, наступних після замаху в 1952 р. на єгипетського політичного діяча Гамаля Абдель Насера, був казнён найбільший ідеолог єгипетських «Братів — мусульман» Сейид Кутб (1906 — 1966), що представляв найбільш екстремістське крило організації. Саме він вніс основний внесок у розробку доктрини «звинувачення у невірства і уникнути світу». Суть цієї доктрини така: неприйняття людством шаріату як джерело влади причина те, що у світі панує духовне невігластво, незнання істинного Бог і погода істинної віри, багатобожжя. Виходячи з цього, Кутб всупереч ісламської традиції ділить людей не так на мусульман і немусульман, але в мусульман, суворо які дотримуються законів шаріату, і «невірних», т. е. решти. Між перші й другими може бути компромісу. Отже, Кутб відносить до «невірних» більшість мусульман. У книжці «Соціальна справедливості закидів у ісламі» він писав, що це соціальні проблеми можна розв’язати тільки із Корану. Та заодно автор не заперечує використання досягнень сучасної науку й техніки в ім'я громадського блага.

2. Вплив релігії на політичну систему окремо взятому страны.

Найяскравішим прикладом у питанні є політичний устрій Ісламської Республіки Иран.

Проголошуючи Іран ісламської республікою 1 квітня 1979 г., лідер мусульманського духівництва країни аятола Рухолла Мусави Хомейні заявив: «Сьогодення я повідомляю першим днем правління Аллаха». Іран став теократичним державою. Хомейні особисто вносив зміни до проекту нової конституції. «Кожен, хто прагне політичній системі без Бога чи ні священного Корану, — це наш ворог», — говорив он.

Конституція Ісламської Республіки Іран була остаточно розроблена й затверджена спеціальним Радою експертів, обраним серпні 1979 г. Відкриваючи його засідання і напучуючи його депутатів, імам Хомейні сказав: «Ви тут у тому, щоб розробити конституцію, яка ісламської попри всі 100 відсотків. Кожну статтю, кожну її фразу повинен пронизувати дух ісламу… Тільки духовні керівники, такі, як ви вже, вони здатні вирішити, що він відповідає духу ісламу, що йому противоречит.

Проте цілком повернутися до відкритого правлінню духівництва й цілком об'єднати релігійну і політичну влада за можливе: йшов не VII, а XX в., і з цим доводилося вважатися. У результаті іранському ісламському державі вигадливо змішалися елементи теократії і представницької демократії. Політична влада змушена була відділена духовної, але в счёте підпорядкована їй. Згідно з конституцією, ухваленій у 1979 р. і схваленої на про референдум у грудні цього року, главою політичної влади виявився президент, який обирається прямим загальним голосуванні терміном чотири роки. Він здобув дуже широкі повноваження: контроль над виконавчої влади, збройними силами, призначення членів Кабміну, накладати вето влади на рішення парламенту і розпускати його. Проте поруч із президентом конституція на настійливу вимогу Хомейні поставила іншу постать — верховного духовні керівники, велаят-е факиха. Вона має правами призначати головнокомандувача збройними силами, командувачів пологів військ та членів Верховним судом, оголошувати війну, і укладати світ, відхиляти кандидатури президентом, стверджувати президента після обрання й зміщати його з дозволу Верховним судом чи парламенту. Посаду факиха Хомейні залишив за собой.

Той самий двоїстої став і організація законодавчої влади. З одного боку створили парламент — маджлис-э шура (Збори ісламського ради). Його обирають загальним голосуванням терміном чотири роки. З іншого боку, його контролює спостережна рада ісламських правознавців, половину членів якого факих призначає з духівництва, а другу — з юристов-теологов — стверджує парламент. Цю раду може скасувати будь-яке потрібне рішення парламенту, якщо знаходить його «неісламським». Будь-яка неісламська політичне та громадське діяльність у країні заборонена, влади під контроль всю громадську і культурну жизнь.

Офіційне поділ влади на політичну та духовну корисно з'єднанню державних підприємств і духовних постів практично. Так було в 1981 р. парламент, більшість місць у якому належало представникам консервативного духівництва, усунув президента Абульхасана Банисадра за відхід «курсу ісламу». З того часу президентом в Ірані незмінно вибирається духовне лицо.

Імам Хомейні міцно утримував влада до смерті 3 червня 1989 г. Після цього факихом став залишив посаду Президента аятола Сейд Алі Хаменеї, а новим Президентом і главою уряду (на пост прем'єр-міністра був упразднён) — ходжат-оль-эслам (із найвищих духовних титулів) Алі Акбар Хашеми-Рафсаджани. Новий президент почав відходити від консервативного ісламського курсу, прибічником і гарантом якого виступав, спираючись на більшість у парламенті і Корпус вартою ісламської революції (революційна армія, створена Хомейні), аятола Хаменеї. Після закінчення терміна повноважень Рафсаджані його домоглися обрання президентом 1997 р. прибічника лібералізації режиму Мохаммеда Хатамі. Нового главу держави здійснив низку заходів для пом’якшенню жорсткої політики ісламського диктату у сфері культури і життя. У 2000р. прибічники реформ виграли парламентські вибори. Проте боротьбу влади в Ірані між консервативними і ліберальними ісламістами не закончена.

Заключение

.

Як зірки, народжуються і собі зі світу релігії. За тисячоліття існування людства безліч релігій і вірувань виникло й назавжди зникла з Землі. З невблаганним часом у різних куточках земної кулі розцвітали й занепадали древні царства створювались і гинули цивілізації. Часто водночас і вставало і заходило сонце древніх вірувань, які несуть світло і сподівання людям. Згодом Осип з релігіями древніх єгиптян, шумерів і аккадцев, греків, римлян, індіанців. Безвісти канув у Лету вірування древніх кельтів, германців, слов’ян… Не всі давні релігії спіткала така доля. Деякі їх продовжують своє довге життя світі, будучи джерелом натхнення і для людей.

По розрахунками італійського професора соціології Роберто Чиприано, число послідовників різних релігій у світі 90-ті рр. XXв. становить 5087 млн. людина (А загалом населення Землі на 1992 р. становила 5240 млн. людина). Отже, релігії, як і багато сторіч тому, продовжують зайняти позицію дороговказних зірок у багатьох людей.

1. Настільна книга атеїста / З. Ф. Анісімов, М. А. Аширов, М. З. Бєлєнький та інших.; під общ. ред. З. Д. Сказкіна. — 9-те вид., испр. і доп. — М.: Политиздат, 1987.

2. Енциклопедія для дітей. Т. 6. Релігії світу. Ч. 2. — 5-те вид., перераб. і доп. / Глав. ред. М. Д. Аксёнова. — М.: Аванта+, 2002.

3. Енциклопедія для дітей. Т. 21. Суспільство. Ч. 1. — 1-е вид. — М.: Аванта+, 2003.

4. Географія Росії: учеб. для 8 — 9 кл. общеобразоват. установ / під ред. А. І. Алексєєва: кн. 1: Природа і населення. — М.: Дрохва, 2001.

5. Атлас Астраханській області. — ФЕДЕРАЛЬНА СЛУЖБА ГЕОДЕЗІЇ І КАРТОГРАФІЇ РОСІЇ. Москва 1997.

6.