Христианство на Русі X-XI ст

— 1 ;

2План.

1Вступление.

11. Релігійні реформи князя Владимира.

12. Опір запровадження христианства.

13. Організаційна структура церкви.

14. Зміцнення позицій церкви.

15. Діяльність церковних судов.

16. Вплив церкви різні боку жизни.

1общества Стародавньої Руси.

1Заключение.

.

— 2 ;

2Вступление.

Християнство у Стародавній Русі існувало задовго до.

надання йому статусу офіційної релігії, але його було слабо.

поширеним й, звісно, були конкурувати з язычест;

вом.

Але, будучи поширене у всій Русі, язичницьке мировозз;

рение наших предків, до того ж час, сприймало сторонні ре;

лигиозные впливу. Якщо слов’яни легко домішували до своїх старым.

забобонам забобони диких финов і підпадали під агресивний вплив финских.

шаманів — «волхвів «і «чарівників » , — тим більш повинна была.

впливати християнська сфера за тими з слов’ян, які можуть її уз;

нать. Торгові відносини з Грецією полегшували для Русі знакомство.

з християнською вірою. Варязькі купці і дружинники, раніше й ча;

ще слов’ян ходили в Царгород, колись слов’ян стали там обращать;

ся в християнство і приносили на Русь нове вчення, передавая.

його слов’янам. У князювання Ігоря у Києві було вже христианская.

церква святого Іллі, оскільки, по славам літописця, у Києві много.

був у Києві варягов-христиан. У дружині самого князя Ігоря было.

дуже багато християн. Дружина князя св. Ольга також була христиан;

кою. Одне слово, християнська віра стала добре відома киевлянам.

іще за перших выряжских князів. Щоправда, «Святослав був холоден.

до християнської вірі; а при сина його Володимирі у Києві ще стояли.

поганські ідоли і ще існували жертвопринесення. Летописец.

розповідає, як із Володимирі язичницька натовп киян однажды.

(983) вбила двох варягов-христиан, батька і сина, через відмову отца.

добровільно віддати тато свого сина на жертву богам «[1]. Але всі же.

попри це мука християн, християнство у Києві продолжа;

ло распространяться.

2Религиозные реформи князю Володимиру. 0.

Для ранньофеодального держави язичництво було непрогрес;

сивной формою релігії, тому князя Володимира прийняв низку заходів для.

встановлення відповідності між релігією і політичною строем.

Володимир провів дві релігійні реформи: реформування язычест;

ва і звернення до христианству. Первая полягала в тому, что Влади;

світ відібрав з величезної кількості поганських богів кілька глав;

— 3 ;

ных, серед яких виділялися Перун, покровитель княжої дру;

жины, і навіть божества південних східнослов'янських областей. Эта.

реформа, однако виявилася недостаточной, поскольку для раннефео;

дального держави, яким було тоді Київське, вимагалося уже.

твердження монотеїстичної релігії, найкраще освящавшей.

влада великого князя. Таких релігій у Києві знали три: христи;

анство, іслам, іудаїзм. Володимиру, як і княгині Ользі, нужно.

було визначити питання, яке християнство прийняти — західне или.

східне. Це питання йому довелося розв’язувати за умов сильного.

дипломатичного тиску, як з боку Риму, тик і з стороны.

Константинополя. Києву вигідніше було поводитися з Константинопо;

лем, в руках був водний шлях «із варягів у греки », з Византией.

існували давні налагоджені економічні та политические.

відносини, хоча й завжди мирні. Століттями Київ спілкувався с.

Константинополем, зв’язки України із заходом були слабше, тому предпоч;

тение віддали східному христианству.

" Князь Володимир прийняв нову віру, маючи можливість позна;

комиться съ нею і навіть довідатися ея перевага і внутрішню силу «[1].

Князь та її дружина прийняли християнство в 988 р. «За крещением.

князя відразу ж було прийняття християнства усією Руссю і тор;

жественное скасування поганського культу на Русі «[1]. Нова ре;

лигия відповідала інтересам знаті і дружинників, і навіть потребнос;

тям соціального ладу, якого затверджували як господс;

твующего у Стародавній Руси.

У зв’язку з насильницьким насадженням християнства жизни.

народів Русі практичного значення придбав питання сочетания.

разнородных, противоречивых вероисповеданий. Русь далеко ще не сразу.

стали православної. В багатьох областях нашої країни формальная.

християнізація місцевого населення почалася значно позднее.

початковій фази «хрещення Русі «і тягнулася протягом нескольких.

веков.

Це означає, що протягом багатьох століть язичництво мо;

нолитной брилою продовжувало існування як самостійної яв;

ление, з яким православ’я були совладать.

.

— 4 ;

2Сопротивление запровадження християнства. 0.

Більшість населення Русі надавала активне чи пас;

сивное опір нової релігії. Саме загальне неприйняття ее.

при умові навіть обмеженого народовладдя зірвало планы.

київської знаті і перетворило запровадження християнства многовековой.

процесс.

У багатьох відкрито повсталих проти насадження христи;

анства міст виступила помісна світська стара духовная.

знати. Так, відомо повстання князя Могуты, що тривало с.

988 по 1008 р. Багаторічна боротьба Могуты завершилася його плене;

нием, та був помилуванням із посиланням в монастырь.

Повсталі повсюдно руйнували храми, вбивали священников.

і місіонерів. повстання у регіонах були єдині по своему.

характеру з повстаннями в Суздале, Києві, Новгороді, у яких сли;

лисій воєдино антихристиянські і антифеодальные мотивы.

Слід звернути увагу до два моменту. Перший заклю;

чается у цьому, що повстання відбувалися основному неславянс;

ких землях, де до вказаних мотивів приєдналася і за.

самостійність Саме відтоді на Русі почали прояв;

ляться одночасно три процесу: християнізація, феодалізація и.

колонізація сусідніх земель. Для другого моменту характерно уди;

вительное збіг дат повстань із смертю князів чи його от;

сутствием, викликаним феодальними чварами, тобто. у періоди отно;

сительного безвладдя. Але причини повстань в ХІ ст. вже глубже.

Їх початок, зазвичай пов’язані з погіршенням економічного поло;

жения народних мас, періодичним недородом і багаторічним голо;

будинок. Тим більше що, центральне київське уряд, не обращая.

увагу до труднощі північно-східних земель, продовжувало поборы.

із населення. Становище ускладнювався й междуусобными війнами, соп;

ровождавшимися грабежами. У важкий час глашатаями народ;

ного гніву виступили волхви. Принаймні зміцнення християнства они.

втрачали своїх прав, а водночас і джерела існування, на;

ходили собі нові заняття, найчастіше лікування. Щоб уничто;

жити цю соціальну групу — своїх ідейних ворогів, — церковники.

звинуватили в «чаклунстві «, при застосуванні шкідливою «землі «і «пот;

злодія ", налаштовували проти них віруючих, і держава. Без суду и.

слідства знищили і блазні, досаждавшие церкви лишь.

— 5 ;

гумором, іграми і песнями.

Повстання 1024 р. в Суздале й під час війни меж;

ду київським і тмутараканским князем, у яких в го;

роді була послаблена київська влада. На чолі її також стояли.

волхви. Не «смерди «а волхви вибрали вдале час для восста;

ния. Ця соціальна група був і матеріально заинтересованной.

в збереженні старої релігії. Обстоюючи старовину, они.

боролися й свої економічних інтересів. Але треба обратить.

увагу, що заклик служителів культу ранненациональной.

релігії був підтриманий у народі. Це засвідчує вкрай незна;

чительном вплив православ’я на городян. Літопис повідомляє: «Ус;

лахав про мудреців, Ярослав прийшов у Суздаль; захопивши волхвів, од;

них подав у вигнання, інших карав «[4]. Кривава расправа.

над повсталими була рядовим явищем, і літописець не считал.

за потрібне казати про ней.

повстання 1071 г. в Ростовської землі та Новгороді було вызва;

але все т. е. Більшість народу йшло за волхвами, а не.

за духівництвом, яке захищало інтереси знати.

Обидва повстання мали глибокі соціальні причини, носили ан;

тифеодольный характері і антицерковний характер. Безумовно, что.

соціальної основою цієї боротьби з’явилися класові противоречия,.

але де вони били із процесу християнізації, стримували ее.

хід, змушували церква приспосабливаться.

Боротьба проти православної ідеології неодноразово принимала.

форму єресей. Усі дослідники, зокрема і церковні, видят.

причину появи в моральному розкладанні духівництва. Осо;

бо вирізняється з-поміж них стригольничество. Стригольник (цирюль;

нік) Карп та її соратники пропонували ліквідувати монашество,.

церковну ієрархію, відмовитися від треб і таїнств, заперечували догмы.

про відродження мертвих, про потойбіччя. Підтримка движения.

народними масами підтверджувала їх негативне ставлення до Русской.

православній церкві навіть за три століття після введення христиан;

ства.

Першим спробував насадження християнства Северо-Западной.

Русі наштовхнулися на опір народних мас і бояр, группи;

ровавшихся навколо місцевих князів. Церковні історики считают,.

перші християнські храми тут виникли вже у 988 р. Рогне;

так, спочатку насильно завойована Володимиром, і потім от;

— 6 ;

вергнутая ним саме його шлюбу з Анною, погодилася немедленно.

прийняти християнство і було відправлено на спеціально построенные.

нею м. Изяславле монастир, і церква. Після вибору Влади;

світом нової дружини вона вигукнула: «Прошу, уневести мене своему.

Христа й так прийму святої, янгольський, чернечий образ «[5].

У Північно-Західному краї було і не тієї верховної знаті, ка;

кая був у Києві, ні таких розвинених міжнародних зв’язків, кото;

рые створювали передумова проникненню Християнства. Местная.

знати ще відчувала нагальну потребу в класової рели;

гиозной ідеології й справлялася з українськими народними масами колишніми ме;

тодами. Разом про те вона, і безпідставно, передбачала, что.

запровадження християнства потягне втрату самостоятельнос;

ти. Тому спроби тиску згори неминуче викликали сопротив;

ление як низів, а й місцевої знаті, інтереси не мог.

нехтувати великокняжий посланник, коли він думав оставаться.

на чолі княжества.

Усі старші князі Володимира 988−990 рр. вже находились.

на чолі князівств, під час хрещення їх був у Киеве.

Удільні князі, представником інтересів своїх земель, було неможливо уже.

бездумно і автоматично повторити крок київського князя, проигно;

рировавшего думка дружинників і знаті, насторожено восприни;

мавших будь-яке захід Киева.

Володіючи найбільшим князівством Київської Русі, полоцький князь.

Ізяслав (988−1001) не рахувався з Києвом, вів самосто;

ятельную торгівлю з прибалтійськими народами і Німеччиною. После.

її смерті, причини якої невідомі, став княжити Брячислав.

Це було всупереч укоріненому правилу, яким Влади;

світ посилав у разі молодших синів. Брячислав не только.

не підкорився Києву, а й почав боротьбу з нею за Новгород і в.

результаті розширення зрештою захопив його й зруйнував (1021г.). На користь того,.

що християнізації не починався ні за Ізяславі, ні при.

Брячеславе, свідчить як повну відсутність союзнических.

зв’язків з Києвом і відсутність будь-яких даних про строительстве.

тут церквей.

Князь Туровський Святополк (988−1019) мав особливі рахунки к.

Володимиру і, певне, давно мріяв, як та інші князі, отде;

литися від Києва. У цьому вся запевняв, викладаючи події минулих років, извест;

ный діяч церкви Кирило Туровський. Він спеціально подчеркивал,.

— 7 ;

що Святополк «задумав повстати на батька », але мала место.

ще й спроба Святополка обрати іншу віру. Про це свиде;

тельствует і те, що він заприятелював з печенігами, перебуваючи при них.

заручником (1008), та її одружився з донькою Болеслава (1013), і то,.

що із дружиною на Русь прибув єпископ Рейнберн, який хотів вмес;

ті з Святополком запровадити тут католицизм.

Володимир, обурений позицією Святополка стосовно к.

християнству, Григор'єва до Києва і разом із дружиною і духовником.

посадив за грати, але польський князь Болеслав вирушив на Киев,.

звільнив зятя і Крим облишив у Києві Святополка і поважали Володимира. Сущест;

вует думка, що Святополк був регентом престарілого князя Вла;

димира. Це можливо, інакше незрозумілі умови його пребы;

вания у Києві після звільнення. Після смерті, как.

повідомляє літопис, «Святополк він у Києві… і скликав киян и.

став давати їм подарунки. І саме брали, але серце їх лежало к.

нього, оскільки брати (дружинники) їх була з Борисом «[4]. Во.

час правління Святополка — з 1015 по 1019 р. християнство сов;

цьому розвивалося на Русі слабко, в літописах як і немає упоминаний.

про будівництво християнських храмів. Про це свідчить также.

літописної характеристикою Святополка, де зараз його названо коварным.

змієм, окаянним, законоприступником, який знає бога.

Ворожнеча між спадкоємцями за право володіти київським троном.

почалася ще за життя Володимира. Найбільше претендував на.

трон Ярослав, але Святополк починає розчищати шлях трону не.

від нього, і з найвіддаленіших і молодих претендентів — Бориса, Глеба.

і Святослава. Боротьба за трон була досліджували істориками без.

обліків особистих мотивів учасників муждуусобной боротьби, а кон;

тексті боротьби двох партій — прохристианской і язичницької. У «Саге.

про Эймунде «викладається історія у тому, що якийсь князь Ярис;

лейф найняв варяга Эймунда, який убив князя Бурислейфа. Исто;

рікі вважають, що у саги показаний Ярослав, який, бажаючи осла;

бити союз Святополка з Борисом, вбиває з допомогою варягів пос;

леднего. У основі подій 1015 р. лежать не особисті претензії сы;

новин Святослава, а причини політичного і идеологическиго ха;

рактера. На Святополка, як у язычника-варвара, були списаны.

всі злочини Ярослава. Такі можливості з’явилися відразу же.

за поразку Святополка, не знахідок підтримки в прохристи;

анской київської знаті, і через майже повної відсутності свидете;

— 8 ;

лей вбивства Бориса і Гліба. Святополк, неучасті Ярослава.

перетворився на кровожерливого вбивцю, окаянного противника христи;

анства, який знає бога. Події 1015 р. показали, що возврата.

до колишнього вірі у Києві неможливо було. Але тим щонайменше і после.

смерті Святополка Турово-Писская земля на прийняла Христианства.

Її очолив Ярополк, син Ізяслава Полоцького, активного против;

ніка київської політики. Його сини й онуки продовжували заложен;

ную на початку політику опору христианизации.

Полоцький князь Брячислав Ізяславович нечасто згадується в.

літописах, та про Усеславі (1044−1101), сина його, складено легенды,.

але критичного ставлення до Святополка і Усеславові історики не.

приховують. Усеслава завжди засуджують за взяття Новгорода (1067),.

де зараз його зруйнував, колись пограбувавши, храм Софії, відвіз принадлежности.

культу і навіть дзвони. Найшвидше, це був випад проти хрис;

тианства. Сини Ярослава, які, як і її батько, були поборника;

ми нової релігії, організували проти Усеслава спільний поход,.

захопили багато міст, перебили населення Мінська (1067). В.

битві на Немизі, як зазначається у «Повісті временних літ », Всес;

лав тримав «бій жорстокий і дуже чисельна впала,. перемогли Изяслав,.

Святослав, Всеволод «[4]. Повіривши в клятву Ярославовичей (кресто;

цілування), вона до ним для переговорів, де була схоплений и.

відправлений у київську в’язницю. Це можна як клятво;

порушення, що показує, що хрестоцілування ще обеспечивало.

моральну відповідальність. Подальші події разворачивились.

стрімко: на Русь напали половцы. Ярославовичи ми змогли ор;

ганизовать оборону Києва. Бачачи безпорадність князів, народ пот;

ребовал загального збройного відсічі. Проте Ізяслав отказался.

озброїти народ і він скинуть. Повсталі міські низи, воз;

мущенные бездіяльністю князів і християнськими порядками, на;

ходять собі ватажка в темниці. Всеслав оголосили киевским.

князем. Безперечно, з темниці на престол був посаджений против;

нік правлячої партии.

До заходам Всеслава захисту Русі прохристиянська ор;

ганизация ставилася вороже, тим щонайменше формальна христиа;

низация Русі тривала і лише до початку ХХ століття майже всі на;

родности нашої країни, дотримувалися дохристиянських (язычес;

ких) вірувань, було звернено — по крайнього заходу номінально — в.

російське православ’я «[3].

— 9 ;

2Организационная структура церкви. 0.

Після надання християнству статусу державної религии.

церква вжила заходів із розвитку й зміцненню организацион;

ных структур.

Церква на Русі було організовано так: головним у стоял.

київський митрополит, а великих містах перебували єпископи, ве;

дали усіма церковними справами великий округи — єпархії (на пер;

вых парах їх було п’ять, які потім число сягнуло п’ятнадцяти). Хо;

тя прийняття християнства з Візантії не призвело до политическому.

і навіть у повне мері релігійному підпорядкування їй Русі, але еписко;

пы, та був митрополити, зазвичай, до XIII в. були греками,.

але вони повністю від київського князя. З обособлением.

окремих князівств кожен князь жадав тому, що його сто;

особи мала свого епископа.

Перші роки церкву та її єпископські кафедри находились.

повністю за змісті князів. Проте, розширення церковного.

апарату змусило шукати інші джерела. Ними були от;

числения від державних доходів, що створило предпосылки.

для злиття державного устрою і церковного аппаратов.

Російська митрополія ділилася на єпископії, які соответс;

твовали структурі світської влади. На початку XI століття образовались.

єпископії в Новгороді, Чернігові, Переяславле. В церковних источ;

никах, росіян і польських, неодноразово з’являлися натяки на на;

личие в Полоцьку й у Турові епископий, створених самим Владими;

ром. «Автори збірника > із посиланням поль;

ские джерела відносять освіту полоцької єпархії на чолі с.

єпископом Міною до 1000 р. Якщо Киевско-Печерскому патери;

ку архимандрида Тризни >, вона виникла 1005 р. Першим її єпископом был.

Фома, в духовному підпорядкуванні якого було міста Пінськ, Новгоро;

док, Городен, Брестье, Волковск, Здитов, Небель, Степан, Дубро;

вицы, Височко, Случеск, Копысь, Ляхов, Містечко, Смердынь «[5]. Во.

другої половини XI століття стояла створена епископия у Владимире-Во;

лынском. Пізніше з’явилися смоленська, рязанська, галицька, пе;

ремышльская, луцька, суздальська і другии єпископії. Вони возни;

розжарюй разом з формуванням нових князівств. Єпископам принадлежала.

всю повноту церковній владі у тому області - як право суда.

— 10 ;

над духівництвом, а й суду з багатьом цивільних справах. Еписко;

пами були тільки той, пострижені в чернецтво. Если.

кандидат в єпископи походив із «білого «духівництва і він же;

нат, його дружина мала піти у віддалений монастырь.

Митрополит і єпископи володіли землями, селами і містами: у.

них свої слуги, холопи, ізгої і власні полки. Князі на.

зміст церков давали «десятину «- десяту частку її даней.

і оброков.

Однією з найсильніших церковних організацій, були монастыри,.

грав загалом дуже значної ролі історія середньовічних госу;

дарств. За ідеєю монастир — добровільне братство людей, отрек;

шихся від моєї родини, від звичної життя і повністю які присвятили себе слу;

жению Богу. Насправді ж монастирі були великими землевладельца;

ми-феодалами. Духівництво і монастирі вели господарства щодо своему,.

керуючись візантійськими звичаями і законами, устанавливая.

такі юридичні відносини із землеробами, які були приняты.

у Греції. Монастирі також володіли селами, вели оптову торговлю,.

давали позику гроші під лихварські відсотки, й завжди були в.

гущі життя, приймаючи особисту участь у повседнев;

іншої «мирську суєту », і великих політичні події. Игумены.

монастирів які з єпископами виступали як дипломати, судьи,.

посередники. У монастирях існувало різке нерівність между.

бідняками без роду, без племені і вихідцями з боярської чи ку;

печеской среды.

Вищі церковні влади — єпископи і митрополит — могли.

бути обрані тільки з середовища ченців, що у відмінність від обыч;

ных попів і дияконів називали чорним духівництвом. На Русі не.

було проблеми кадрів, потреби удавлетворялись з допомогою духо;

венства, мигрировавшего з Моравії, Болгарії, захопленого в.

Корсуні, і синів тих священиків, котрі починали пропаганду.

християнства середині XX ст. З іншого боку, Староруське государс;

тво від перших днів запровадження християнства початок спеціально гото;

вити священиків при відкритті церквах і монастирях, исполь;

зуя методи колективного і індивідуального навчання. «Обеспечен;

ность Русі духівництвом підтверджено і літописом, де під 1051.

р. є запис, що з Ярослава в Берестові «попи многі «[5].

Особливу активність із підготовки кадрів виявили пізніше монастыри.

Деякі центральні монастирі, на кшталт Киевско-Печерского.

— 11 ;

(заснованого середині ХІ ст.), стали свого роду духовними ака;

демиями, куди охоче надходили сини великих вельмож, стремив;

шихся зробити кар'єру. У цих монастирях були добрі библиоте;

кі; тут велися літописі, створювалися проповіді, записывались.

внутрішні монастирські події, славилися ченці - «подвиж;

ніки ", «самітники », «мовчальники » .

На час Ярослава належить остаточної оформление.

церкві як організації. За нього грунтується митрополія в Киеве.

і за ній соборна церква святої Софії, які мають была.

стати центром нової церковної організації. Ця сторона деятель;

ности Ярослава не сховалися від очей дослідників. Одні объясня;

ют її переходом з-під влади болгарської архієпископів под.

влада Константинопольського Патріарха і викликаним цим переуст;

ройством церковного управління; інші заперечують взагалі наличие.

митрополичої катедри у Київської Русі до призначення Фоепеппа.

близько 1037 г. Хай не пішли, остаточно як установа цер;

ковь склалася лише за Ярославі. Невипадково і те, що при.

ньому було скликаний перший церковний собор у Києві й зроблено попытка.

встановити церковну автокефалію шляхом обрання собственного.

митрополита у складі російського духівництва. Невипадково і те, что.

саме за Ярославі російська церква отримала перших святых.

від імені братів самого князя, Бориса і Гліба. За нього ж была.

зроблено спробу, а то й канонізації, то крайнього заходу беатифи;

кации його отца.

2Укрепление позицій церкви. 0.

Могутність церкви грунтувалося насамперед її быстро.

збільшуються матеріальних засобах. Ще князя Володимира Свя;

тославович встановив «десятину «- відрахування десятої частини кня;

жеских доходів у користь церкви; той самий порядок підтримувався и.

іншими князями. Церквам належали великі нерухомі иму;

щества, численні села, слободи і навіть цілі міста. Киевс;

кая споруда Десятинної церкви володіла містом Полонным, владимирский.

успенський собор — містом Гороховцом і т.д.

Маючи матеріальні багатства, церква придбала боль;

шое впливом геть економічне й політичне життя, на побут насе;

ления. Вона прагнула в ролі гаранта междукняжес;

— 12 ;

ких угод, закреплявшихся «хрещеним цілуванням », вмешива;

лася у провадження переговорів, причому її нерідко вы;

полняли роль послів. Втім, князі найчастіше живили никакого.

шанування релігійним клятвам і до самих церковним деятелям.

Церква використовувала різні способи для проповіді пра;

вославного віровчення і затвердження свого авторитету. Не пос;

леднюю роль відігравало цьому плані спорудження храмів, архитек;

турные форми й внутрішня соціальність розпис які мали символизи;

ровать «земної «і «небесний «миры.

З тієї ж метою релігійного на свідомість людей.

відбувалися богослужіння і обряди — на вшанування християнських празд;

ников і «святих », із нагоди хрестин, одружень і похорону. В.

церквах служили молебні про видужанні, про врятування від стихийных.

лих, про перемогу над ворогами, вимовляли проповіді і поуче;

ния. Церковні служби були свого роду театралізованими предс;

тавлениями і з XI століття супроводжувалися струнким співом. Тор;

жественная обстановка у храмі різко контрастувала з тяжестью.

повсякденні і побуту народних мас і вже цим приваблювала верую;

щих. З допомогою обов’язкової сповіді церковники проникали во.

внутрішній світ людей, впливали з їхньої психіку і їх учинки и.

до того ж час выведывали інформацію про будь-яких задумах, направлен;

ных проти церкви, панівного класу тут і існуючого об;

щественного строя.

Попри те що, що християнство під час феодальної разд;

робленности охопило вже значну частину населення, навіть сре;

ді феодальної знаті виявлялися відкрите зневага нової ре;

лигией і неповагу до її служителям. Тим паче сопротивлялись.

християнству в народе.

Церковні керівники активно намагалися упрочнить позиции.

церкви. Київський митрополит Іоанн II (1080−1089) у посла;

ниях і повчаннях обрушувався на поганські вірування. Чи не мень;

ши ступеня його турбували і відступу убік «латинства » ,.

котре загрожувало ослабленням візантійського впливу Русь. Митрополит.

засудив навіть видачу заміж російських князівен за «латинських «правите;

лей. Сильною опорою візантійського впливу став київський Печерс;

київ монастир. Серед ченців цього монастиря бал знаменитий Нес;

тор, автор «Повісті временних літ », живописець Аліпій і другие.

видних представників культури свого часу. Літопису, состав;

— 13 ;

лявшиеся в Печерському монастирі, проводили ідею про те, що хрис;

тианство надійшло Русь з Візантії завдяки грецьким церков;

никам. Князь Володимир Святославович зображувався сьогодні вже не.

ініціатором хрещення Русі, рівний належне Костянтину, а.

як князь-язычник, крестившийся під впливом грецьких мис;

сионеров.

Церква успішно використовувала феодальну раздробленность.

Київської Русі для укреплепления своїх позицій вшир, і всередину, са;

мало перетворилася на джерело поширення християнства среди.

інших народів. Водночас тривав процес взаємопроникнення от;

ділових елементів релігійної ідеології й культу, було ре;

зультатом широких багатосторонніх взаємозв'язків Київської Русі. Бу;

дучи рівноправним членом світової феодальної системи, чувствуя.

свої сили, давньоруської держава втручалося у справу религиоз;

ные чвари між християнськими осередками та навіть по разделения.

церков підтримувало контакти з дивними поширення като;

лицизма, що трактувалося православним духівництвом, як попытки.

переходу до іншої веру.

Дослідження у сфері середньовічної історії Запада.

та Сходу розкривають найрізноманітніші зв’язку. Сдерживающими.

силами у розвитку було папство і російський митрополит, готовые.

зрадити прокльону всіх, хто звертали увагу на внутрихристи;

анскую метушню. Проте авторитет церкви на Русі не була настолько.

високий, щоб обмежити чи перервати економічні зв’язку. Поэто;

му в Новгороді, Києві, Полоцьку, Смоленську, Ладозі, Переяславле.

Існували інославні храмы.

Ще однією свідченням наявності об'єктивних умов для.

взаємопроникнення релігійних ідеологій є династические.

союзи та, як його слідство, запрошення російських князів «до столу «.

до інших держав. Члени княжих сімей, переїжджаючи в другие.

країни й в'їжджаючи на Русь везли з собою священиків, принадлеж;

ности культу, літературу, будували домашні церкви. Добре извес;

тен династичний шлюб між Святополком Туровским і польской.

князівною, привезшей на Русь єпископа Рейнберна, якого некото;

рые історики підозрюють у пропаганді католицизма.

.

— 14 ;

2Деятельность церковних судів. 0.

За часів Володимира церква він брала як духовні обя;

занности, але й відала і мирськими справами, тісно соприкасающи;

мися з його інтересами держави. З одного боку церкви була дана.

юрисдикція з усіх християнами, до складу якої входили дела.

сімейні, справи про «порушенні святості і недоторканності христиан;

ских храмів і символів ", також церква мала права судити за ве;

роотступничество, «образу морального відчуття ». Під попе;

чение церкви поставили особливе суспільство, выделившееся из.

християнської пастви, отримав назву богадельных людей. «Оно.

полягала: 1) из духівництва білого і чорного з сімействами перво;

го, 2) из мирян, які були церкві та задовольняло різним ее.

потреб, які були лікарі, повитухи, проскурниці… 3) из.

людей безпритульних і убогих,. які були мандрівники, злиденні, сле;

пые, взагалі здатні на роботу «[2]. У відомстві церкви нахо;

дились також монастирі, богадільні, больницы.

У 1019 р. на престол вступає син Володимира Ярослав Мудрый.

На той час церква вже зміцніла у новій нею країні, и.

Ярослав вирішує продовжити справа, розпочате його батьком, і разрабаты;

вает указ, коли він зберігає підсудні церкви справи й у от;

личии з його батька не загальними рисами, а чітко сформулированными.

тезами описує порядок судочинства зі складною системой.

покарань. Цю систему побудовано чіткому різниці між грехом.

і злочином. «Гріх відає церква, злочин — государс;

тво. Гріх — як моральне злочин, порушення бо;

жественного закону, а й думка про діянні, яким грешник.

може завдати шкоди іншій людині чи суспільству. Преступление.

— діяння, яким одну особу завдає матеріальним збиткам или.

моральну образу іншій юридичній особі «[2]. Цими поняттях і построен.

церковно-судный порядок Ярослава. Усі підсудні церкви справи он.

розділив сталася на кілька категорій, предусматривавщих різну ме;

ру наказаний.

Справи суто духовні, які пов’язані з порушенням мирських за;

конів розбиралися єпископським судом й без участі князівського судьи.

Сюди ставилися справи щодо порушення церковних заповідей, такі как.

волхование, чарування, шлюби з близькими родичами, разво;

ды по взаємною згодою подружжя та т.д. Ці справи не входили в.

— 15 ;

склад компетенції княжого суду й тому князь не считал.

належним втручатися, т.к. вважав їх справами церкви. С.

справами «греховно-преступными «було зовсім інакше. Дела,.

у яких порушення церковної заповіді поєднувалася з причинением.

морального чи матеріальних збитків іншій юридичній особі чи з наруше;

нием суспільного ладу розбиралися князівським судом з участи;

їм церковного. Князівський суд призначав вирок злочинцю, а.

митрополит отримував невелику гроші в розвитку церкви.

До такого розряду ставилися справи про «умычке дівиць, про оскорбле;

нді словом чи справою, про мимовільному розлученні чоловіка із дружиною по.

волі першої віз провини останньої, щодо порушення подружньої вернос;

ти тощо «[2]. Звичайні протизаконні дії, совершенные.

як церковними людьми, і мирянами розглядалися церковным.

судом, але з князівським законам і звичаям. Князь залишав за со;

бій деяке що у суді з людей церковного ведомства.

Це участь була виражена на тому, що тяжкі преступле;

ния, скоєні церковними людьми розбиралися церковним судом.

з участю княжого, з яким перший ділився пенями.

2Влияние церкви різні аспекти життя суспільства Древней.

2Руси. 0.

Твердження монотеїстичної релігії сприяло укреп;

лению великокнязівської влади, ліквідації «дофеодальної раздроб;

ленности ", властивою Русі вплодь остаточно XX ст., як у ряді вос;

точнославянских земель існували власні князі під эги;

дой Киева.

Християнство зіграло виключно велику роль идеологи;

ческом обгрунтуванні влади київських князів. На вчорашнього предво;

дителя соборної дружини духовенство перенесло ті уявлення о.

верховної влади у державі, що існували в самодер;

жавной Візантії. Воно завзято навіювало главі новообразуемого госу;

дарства ідею божественного походження його влади. «З момента.

хрещення на князя «дивиться… всемилостивое око благого бога » .

Князя садить для на престол сам бог «[5]. Це божественне происхож;

дение влади князя, за вченням церкви, дає до рук його большую.

влада разом із тим ставить проти нього ширші і ответс;

твенные задачи.

— 16 ;

Нарешті, церква привласнює київському князю все атрибуты.

християнських імператорів. «На монетах, чеканенных по греческим.

зразкам, князі зображуються в візантійському імператорському убо;

ре, в діадемі, увенчаной хрестом, «в порфирі, з хрестом в руці и.

з німбом навколо голови «[5]. Так нова релігія освячувала і укреп;

ляла влада, выраставшую на уламках старого патриархального.

строя.

Християнство застало у Русі ще закончившуюся.

боротьбу між різними укладами і було тут енергійним по;

борником тоді прогресивного феодального способу произ;

водства. Безсумнівно, що його сприяло якнайшвидшому изжитию.

отмиравших пережитків родового ладу. Особливо це показательно.

щодо шлюбного права. Думка, ніби шлюб у східних сла;

вян на момент прийняття християнства був моногамним, вимагає зна;

чительных застережень. Те, що мені відомо про родину X століття, не поз;

воляет говорити про усталеним моногамной формі шлюбу, свя;

занной з недостатнім розвитком приватної власності; як загальне правило, мы.

маємо тут ще з патріархальним браком.

Християнство як прискорювало процес ліквідації остатков.

родового ладу — воно сприяло прискоренню розвитку феодаль;

ного способу виробництва, у Київського Русі. У візантії церковь.

була в ХІ ст найбільшим феодальним установою і землевла;

дільцем. Природно, що вона перенесла на Київську Русь ті фео;

дальные методи господарювання, які виробилися в условиях.

високорозвиненої візантійського феодалізму і який тут, не бе;

регах Дніпра, знайшли підготовлену і сприятливий грунт. Общи;

на, яка була у змозі розпаду, не могла надати дейс;

твенного опору претензіями феодальної церкви, а вырас;

тавший їхньому руїнах клас феодалів від імені князів і бояр шел.

назустріч цим домаганням і поспішав скористатися новою социаль;

ную силу у интересах.

Прогресивна сторона діяльності церкві полягає в ее.

прагненні ліквідувати знайдені нею Приднестровьи элементы.

рабської праці, невигідність котрого треба було вже усвідомлено в Визан;

тии.

Засуджуючи рабство, церква зате нещадно закріпачувала юриди;

чески вільних людей, знаходячи вигідним користуватися більш произ;

водительным працею феодально залежні люди, ніж рабов.

— 17 ;

Очевидні певні позитивні наслідки христиани;

зации у соціально-економічній сфері. Після виникнення цер;

ковной земельної власності, змінила початкову десяти;

ну, з’явилася й приватна (боярська) земельна собственность.

Поширення на Русі норм Візантійського права також стимули;

ровало формування феодальних відносин, поляризацію отдельных.

соціальних груп, і слоев.

Церква намагалася перебудувати ні форм, ні підстав госу;

дарчого порядку, яким він застала на Русі, хоча пришлой.

церковної ієрархії, звиклої до суворої монархічній централи;

зации, російський порядок, позбавлений і ще чи іншого було не вну;

шать співчуття. Церковна ієрархія намагалася лише устранить.

чи послабити деякі тяжкі наслідки тубільного порядка,.

наприклад князівські усобиці, і навіяти кращі політичні поня;

тия, разъясняя князям істинні завдання своєї діяльності і указывая.

найпридатніші і чисті кошти дії. Церковне управ;

ление і повчання, безсумнівно, вносило і князівську правительст;

венну і законодавчу практику, і може бути, і политическое.

свідомість князів деякі технічні і моральні усовершенс;

твования, поняття закон, про уряді, простий следствен;

ного і судовий процес, письмове діловодство: недаром.

літописець, діловод здавна засвоїв ми грецьке наз;

вание дяка. Але у низький рівень морального і гражданского.

почуття в тодішнього російського князівська церква не могла внести ка;

когось істотного поліпшення в політичний порядок. «Когда.

між князями затівалася сварка і готувалася кривава усобица,.

митрополит за дорученням найстарішого міста Києва міг говорити со;

перникам значні промови: «Молимо вас, не губите Російської земли:

якщо будете воювати собою, погані зрадіють і возьмут.

землю вашу, яку батьки" і діди Ваші здобули працею своїм вели;

кім і мужеством;поворая по Російської земле, они чужі землі приис;

кивали, а що і свою погубите хочете «[5]. Добрі князі, подобные.

Мономаху чи Давиду Чернігівському, плакали від такого типу слів, але де;

ла йшли своєю чергою, порядок добрих вражень і Порядок доб;

рых відносин розвивалися паралельно, не заважаючи одне одному и.

зустрічаючись лише у виняткових особистостях коротке время,.

після чого кляузи родичів швидко замітали следы.

плідної діяльності окремих лиц.

— 18 ;

Сліди впливу церкви на законодавство так многочис;

ленны у Російській Правді, що далечіні привід В. Ключевскому до неверно;

му, сутнісно, висновку про церковному походження цього памятни;

ка. Ми присутні при рецепції у російському законодательстве.

римського права, переробленого в Візантії у сфері феодаль;

ного держави. Детальний порівняння статей Російської Правди с.

відповідними статтями Эклого, Прохирона, Закону судного и.

інших юридичних пам’яток Візантії показує, з яким гиб;

кісткою застосовувалося грецьке зоконодательство до місцевих умов Киевс;

дідька лисого Русі, замінюючи, наприклад, тілесне покарання, незвичне в ус;

ловиях общинного побуту, штрафами, страту — «вирою », идя.

на відомі компроміси, як ми це бачимо з законодательной.

практики єпископів при Владимире.

Церковна ієрархія діяла й не так силою осіб, сколь;

до правилами і установами, нею привнесеними, і діяла не.

так політичний порядок, скільки на приватні, гражданские.

і особливо у сімейні отношения. Здесь, не ламаючи прямо закорене;

лых звичок і забобонів, церква прищеплювала тубільному быту.

нові поняття й стосунку, перевиховувала розум і нравы, подготов;

ляя їх до прийняття нових і у такий спосіб глибоко проникала в.

юридичний і моральний склад суспільства. Склад цього общества.

ділився стосовно прав та майнової спроможності на политичес;

киє й економічні класи, вищі й нижчі, які лежали один над.

іншим, тобто. поділялося горизонтально. Церква стала расчленять.

суспільство, у іншому напрямку, згори донизу, вертикально. Состав.

суспільства церковних людей ні стійким класом з наследс;

твенным значенням, був нове стан у складі російського об;

щества: до церковних людей потрапляли особи різних классов.

громадянського суспільства, і належність до нього обуславливалась.

не походженням, а волею чи змінним становищем особи, иног;

так випадковими обставинами (убогі і безпритульні, странники.

тощо.). Навіть князь міг потрапити до числа церковних людей. Церков;

ный статут князя Всеволода, складений з урахуванням владимирского.

статуту, і цей новгородському Софійському собору на другий чет;

верти XII в. зараховує до церковним людей і ізгоїв, людей, по.

нещастю або іншими причин втратили права свого состояния,.

збилися зі життєвого шляху, яким йшли їхні батьки. Статут раз;

личает чотири виду ізгоїв: це — попів син, не який навчався гра;

— 19 ;

марнотраті, збанкрутілий купець, хлоп, выкупившийся на волю, и.

князь, передчасно осиротілий. Отже, поруч із общественным.

розподілом стосовно прав та майнової спроможності церква вво;

дила своє розподіл, заснований на інших засадах. Вона з'єднувала в.

одне суспільство людей різних належний стан або в ім'я мети, житейского.

значення, религиозно-нравственного служіння, чи в ім'я чувства,.

співчуття і милосердя. За такої складі церковне общество.

було не новим державним станом з духівництвом во.

главі, а особливим суспільством, паралельним державному, в ко;

тором представники різних державних станів з'єднувалися у имя.

рівності і релігійно-моральних побуждений.

Так само глибоко було дію церкви на форми і дух част;

ного громадянського гуртожитки., саме у основний його союз — се;

мейный. Вона закінчувала руйнація поганського родового со;

юза, досяжна яке започаткували. Християнство застало на Русі лише ос;

татки цього союзу, наприклад кровомщение — незбираного роду вже не.

існувало. Однією з ознак його цілісності - відсутність нас;

ледования за заповітом, але за три століття до хрещення Русі Вли;

димиром письмове обряжение, заповіт, було господствующей.

формою, було пануючій формою наслідування, по крайньої мере.

у його класах російського суспільства, які мали прямі отношения.

з Візантією. Збудований на поганських підставах, родової союз.

був огидний церкві та вона із першої хвилини свого проштовхування на.

Русі намагалася розбивати його, ладу з його уламках союз семей;

ный, нею освящаемый.

Важким справою у пристрої сім'ї було визначити у ній но;

шиї юридичні і моральні початку. Тут потрібно було внести.

право і дисципліну в найменш піддаються нормировке отношения,.

боротися з многоженством, наложничеством, зі свавіллям разво;

дов, з яких чоловіки звільнялися від наскучивших им.

дружин, примушуючи їх йти у монастырь.

Головним засобом цього служило церковне законодатель;

ство одруження і успадкування. Християнська сім'я, завязываясь как.

союз цивільний обопільним згодою наречених, держится.

на юридичній рівності і моральному взаємодії чоловіка и.

дружини. Необхідна слідство громадянської рівноправності дружини ;

засвоєння їй права власності. Ще XX ст. дружинная і торговая.

Русь знайома було з раздельностью майна подружжя: по догово;

— 20 ;

ру Олеги з греками на майно дружини не падала ответственность.

за злочину чоловіка. Церкви потрібно було підтримувати і укреплять.

це встановлення: церковний статут Володимира Святого їй предоста;

вив розбирати спору між чоловіком і дружиною «про животі «, про имущест;

ве. Втім, вплив церкви на сімейний побут не ограничивалось.

сферою дії формального церковного суду, регламентируемого.

статутами: залишалися відносини, що вона надавала чисто.

моральному суду духівника. Статут Ярослава карає жену,.

яка б'є свого чоловіка, але зворотний випадок обходить молчанием.

Духівника треба говорити і за розборі статей церковних ус;

тавов про відносини між дітей. Тут закон огра;

ничивается найпростішими, найменш терпимішими неправильностями се;

мейной життя, стримуючи сваволю батьків на справі одруження или.

заміжжя дітей, караючи дітей, що б’ють своїх не.

лише церковному, а й цивільною владою, як тяжких уголовных.

злочинців. Зате надано повний простір чоловіку і батьку как.

завещателю: найдавніші пам’ятники російського права й не накладають ни;

яких обмежень з його передсмертну волю, не слідуючи в этом.

своїм візантійським зразкам. «Як хто, помираючи, розділить свій дом.

дітям, і стаять ": така основа спадкового права.

Закон передбачає, щоб за дітях можливі поза семьи.

будь-які інші спадкоємці за заповітом. Близькі родственники.

виступають лише тоді опіки, коли мать-вдова при малолетних.

дітях вдруге виходить заміж, а договорі Олега є закон;

ными спадкоємцями, коли відразу після померлого й не залишалося ні детей,.

ні завещания.

Законодавчі ініціативи церкві та великих князів создава;

чи правову базу у розвиток і зміцнення християнської семьи.

Думка, ніби шлюб у східних слов’ян на момент прийняття христи;

анства був моногамним, вимагає значних застережень. Те, что.

ми знаємо про родину X століття, Демшевського не дозволяє говорити про установив;

шийся моногамной формі шлюбу, що з розвитком частной.

власності; як загальне правило, маємо тут ще з пат;

риархальным шлюбом. Протягом багато часу церкви прихо;

дилось миритися з іншими формами шлюбного союза.

Так церква відзначила у полян ще поганську пору привод.

нареченої до нареченого ввечері, форму шлюбного союзу, що вона даже.

вирішила визнати шлюбом. Але з повчання духовенству, приписывае;

— 21 ;

мому архієпископу новгородському Івану, слід, що у его.

час, майже двоє століть через по прийнятті християнства, в разных.

класах суспільства діяли різноманітні форми поганського шлюбу ;

і привід і умычка, заменявшие шлюб християнський. Тому «невен;

чанные «дружини в простонародьи були такі звичні, що церква вы;

нуждена до відомої заходи миритися з цим, визнаючи їх ес;

майже цілком законними, то цілком терпимішими, і статут Ярослава.

навіть налогает чоловіка пеню за самовільний розлучення з такою женой,.

а архієпископ наполегливо жадає від священиків, що вони вен;

чали такі подружжя і з дітьми. Набагато суворіше, ніж уклонение.

від церковного вінчання, карає хоча б статут за шлюби в близких.

ступенях кревності. Митрополит Іоанн II у другій половині XI в.

накладає епитьмию за шлюби навіть між четвероюродными; але потом.

допускали шлюбу й між троюродными. Християнський шлюб не.

допускається між близькими родичами; отже, стес;

няя поступово коло кревності, у якого запрещается.

шлюб, церква привчала віддаленіших родичів смотреть.

друг на одну немов на чужих. Так церква укорачивала языческое.

кревність, обрубуючи занадто широко раскидывавшиеся його ветви.

Твердження християнства на Русі у ролі государственной.

релігії справила великий вплив на різні сфери суспільної и.

духовного життя країни. Прискорився збутися місцевих, племенных.

відмінностей у окремих галузях Русі процес формування древнерусской.

народності із мовою, культурою, етнічним самосознанием.

Ліквідація місцевих поганських культів також сприяла даль;

нейшей етнічної консолідації, хоча розбіжності у цій сфері про;

должали зберігатися і виявили себе пізніше, як у період фео;

дальной роздробленості, усугубленной татаро-монгольською нашест;

вієм, частини Русі відокремилися друг від друга чи попали.

під владу іноземних завоевателей.

Хрещення Русі було важливим етапом у розвитку її культури. Во.

багатьох відносинах давньоруська культура знайшла принципиаль;

но-новые риси й особливо. Подібно тому, как христианизация.

Русі стала фактором, заметно який прискорив складання единой.

давньоруської народності з східнослов'янських племен зі своїми раз;

особистими культами, християнство сприяло й консолидации.

давньоруського свідомості - як етнічного, і государственно;

го. Зауважимо також, що християнство, принісши на Русь славянскую.

— 22 ;

писемність, не могла не підсилити повноваження й свідомість єдності происхож;

дения слов’ян і слов’янської спільності. Відчуття цієї спільності часто.

перепліталося з староруським етнічним самосознанием. Это ха;

рактеризует багато пам’яток давньоруської писемності. По это;

му приводу висловився Нестор Літописець: «Бе одну мову слове;

неск… А словеньскый язик, і рускый одне є «[4].

У той самий час у галузі культури з прийняттям христианства.

пов’язані Шекспір і окремі негативні моменти. Усна словестность, ли;

тература Київської Русі дохристиянського часу була багатою и.

різноманітної. І те, що її частина втрачено, не.

потрапила на пергамент і папір, певна вина церковних кру;

гов, які, природно, заперечували поганську культури і, как.

могли, боролися з її проявлениями.

З прийняттям християнства на Русі виникла литерарутура.

Слов’янська писемність з’явилася Києві та інших російських цент;

рах раніше, але вплодь остаточно XX ст. широко поширення она.

не отримала. І лише ХІ ст., переважно з часу правле;

ния Ярослав Мудрий, виникає давньоруська література. И.

тут роль християнської церкви була великою. Більшість ранних.

давньоруських письменників відбувалося з християнської середовища, тесно.

що з Візантією і Болгарией.

Але найважливішим наслідком прийняття християнства явилось.

те, що воно послужило потужним стимулом ознайомлення Русі с.

візантійської культурою. Через Візантію з глибини сторіч в Древ;

нюю Русь активніше початок проникати і вплив світової цевилиза;

ции, зокрема спадщина античного світу і Близького Востока.

Так само великі наслідки мало хрещення й у области.

освіти. Тут, звісно, великої ваги мало то обстоятель;

ство, що ще за сто до хрещення Київської Русі христианство.

було винесено у Болгарії І що грецькі місіонери, боровшиеся.

то й у Чехії з католицьким впливами, сприяли выработке.

слов’янського алфавіту і перекладу християнських культових книжок на.

слов’янську мову. Отже, Київська Русь отримала відразу ж по.

хрещенні писемність на слов’янською мовою. Вже за Володимирі бы;

ла зроблено спробу організації школи. Учні були принудительно.

обрані з дітей «народної чади », тобто. з чільних верств дворни.

Уся світська література йшла під знаком церковної, поскольку.

феодальна наука Візантії була клерикальної, та все ж расши;

— 23 ;

ряла кругозір, будила думку, штовхала до самостійної роботі. И.

справді, твори, перекладені із грецької языка,.

спричиняють власної, киево-новгородской литерату;

ры. Це власну, тубільну літературу створюють представители.

самої освіченою частини населення — духівництва, воспитанного.

на візантійських літературних зразках. Священик княжого села.

Берестова Іларіон виступає зі своїми чудовим з місця зре;

ния вимог візантійської риторики словом «про благодаті «, за;

канчивающимся красномовним і дуже добре збудованим панегири;

клубок у честь «блаженного «князю Володимиру та її сина Ярослава.

У період, визначається кінцем X і XI століть, як у прид;

нестровье складалися феодальні відносини, християнство яви;

лось великою соціальною силою, яка сприяла прискоренню і уг;

лублению цього процесу: він був провідників у Київській Руси.

високої феодальної культури Візантії й сприяло установле;

нию міждержавних культурних зв’язків з західноєвропейськими государствами.

Хрещення справило величезний впливом геть культурне життя стра;

ны, зокрема розвиток техніки у Русі під влиянием.

грецького християнства. У землеробстві воно призвело до значи;

тельном підвищенні техніки городництва. Цьому, несомненно,.

сприяло підвищення споживання овочів, яке стимулиро;

валось і численними постами, встановленими христианскими.

аскетичними навчаннями, та вимогами монастирського житія. То,.

що у значною мірою культура багатьох овочів занесена була из.

Візантії разом із студийским статутом показує происхождение.

назв багатьох із них.

Ще очевидніше вплив візантійського християнства области.

будівельної техніки. З кам’яною будівництвом у Києві познакомились.

з прикладу церков, збудовані на замовлення князів гречески;

ми архітекторами. Їх дізналися технічні прийоми кладки стен,.

виведення склепінь і купольных покриттів, використання колон или.

кам’яних стовпів їхнього підтримки тощо. Спосіб кладки древ;

нейших київських і новгородських церков — грецький. Не случайно.

назви будівельних матеріалів давньоруському мові все заим;

ствованы від греків. І ті кам’яні будівлі світського харак;

тера, на кшталт кам’яного тереми, мабуть, побудовано тими самими гре;

ческими архітекторами, будуючи церкві та що древнейшая.

на будівництво подібного типу приписувалася легендою першої христианской.

— 24 ;

княгині - Ользі. Іншим зразком світської будівлі можуть слу;

жити «Золоті Ворота », споруджені Ярославом, яких сохра;

нились лише руїни, які дають уявлення про їхнє колишньому ве;

ликолепии.

Така ж вплив справила прийняття християнства на развитие.

ремесел. Техніка різьби по каменю, як свідчать орнаментация.

мармурових капітелей Софійського собору з переплетающимися листь;

ями і хрестами і гробниця Ярослава у стилі древнехристианских.

саркофоков, заимствованна з Візантії для церковних цілей. Гре;

ческая мозаїка стала вживатися для прикраси церковних зда;

ний і, то, можливо, палаців. І це як і раніше і фрескової жи;

вописи. Якщо області мозаїки і фрески Київська Русь оставалась.

довгий час залежно від грецьких майстрів, то «в некото;

рых видах художньої промисловості ученики-русские, — отме;

сподівається И. Грабарь, — зрівнялися відносини із своїми учителями-греками, так что.

важко відрізнити перегородчатые роботи від візантійських зразків " .

Такі роботи з фініфті (емаль) і скані (філігрань). Проте він ме;

неї російські роботи показують «добре засвоєний стиль византийс;

ких образцов, а їх тематика здебільшого церковна «[4].

Особливо яскраво вплив візантійського хрещення виразилося в.

художньої області. До нас збереглися разючі по сво;

їй художню цінність зразки архітектурного мистецтва Ки;

евской Русі перших часів християнства, навіяні найкращими образ;

цами візантійського будівництва епохи його розквіту. Источники,.

звідки черпалися грецькими архітекторами (що саме гречес;

киє архітектори будували перші храми, це ми маємо совершен;

але точні вказівки у сучасній літературі) творчі мотивы.

їх будівель у Києві, Новгороді, Чернігові, служать такі шедевры.

світового мистецтва, як собор св. Софии й дуже звана Ках;

риэ-Джами з її галереями, залитими мозаїкою, до Константинополе,.

собор св. Софии в Солуни, собор в Дафни, біля Афин.

2Заключение. 0.

Хрещення Русі запровадило її щонайтісніше у семью.

християнських слов’янських держав, а й вцелом до системи хрис;

тианских країн Європи пов’язано з їх культурними досягненнями. Обогатилась.

російська культура і мають глибокі історичні традиції дос;

— 25 ;

тижениями країн Близького Сходу, і, звісно культурними сокрови;

щами Візантії. Русь виграла від союзу з Візантією, але, разом с.

тим Русі й надалі доводилося надавати постійне сопро;

тивление політичним і церковним домаганням Візантійської импе;

вдз, котра прагнула підпорядкувати Русь своєму верховенству. Проте він ме;

неї Володимир, хреститель Русі, відчував свою державу полноп;

рівної серед інших християнських народів світу, «яко ж увидеша.

країни хрестьяньския «[4].