Наука і мистецтво історії людства й у житті християнина

Наука і мистецтво історії людства й у житті християнина

Прот. Георгій Нейфах.

Человеческая історія поділяється на два періоду — історичний і доісторичний. Історичний — це вже пізніший період, в якому світська історія може хоча б приблизно встановити порядок подій. Про більш ранньому — доісторичному — періоді у світської історії є лише археологічні свидетельства.

Есть, проте, книга, з якої ми можемо почерпнути деякі вичерпні відомості про і доісторичному періоді. Ця книга — Свята Біблія. І ось книзі Буття ми бачимо кілька скупих рядків, розповідають нам про зародження у суспільстві мистецтва і а то й науки, то наукомістких, кажуть тепер, ремесел. Це рядки дітей Ламеха — Иувале, він був батько всіх граючих на гуслях і сопілці, і Тувалкаине (Фовеле), який був ковачом всіх знарядь з міді заліза (Побут. 4, 19−22). По прямому свідоцтву Біблії, Ламех був відвертий грішником, і такі, певне, були його дети.

В описуваний період тоді ще зовсім нечисленне людство поділялося на два роду. У роді потім ков праведного Сифа шанувалося ім'я Бога — Творця піднебіння та землі, і дотримувалися Його заповіді. У роді нащадків Каїна — вбивці безневинної Авеля — царював гріх. Ламех та її діти ставилися саме до ним.

Что хорошого може йти від грішників? Чому, якщо науку й мистецтво благи в людини, Господь назву їх крізь праведних нащадків Сифа?

Некоторые богослови відповідають опікується цими питаннями про сто: науку й мистецтва шкодять людської душі, і служителі Божий повинні гребувати ими.

Их думка не збігаються з соборним думкою Церкви, так як Церква будь-коли ополчалась на науку і мистецтво, якщо вони безпосередньо не пов’язані з гріхом (як, наприклад, язичницький театр, порнофільми, експерименти по клонування покупців, безліч т.д.).

Другая крайність у тому, що походження Иувала і Тувалкаина означає нічого й несе ніякої моральної оцінки науки і мистецтва. З цього думками також не можна погодитися, позаяк у Божому Промисел немає випадків, і відмахнутися від поставлених вище запитань, ми не можем.

Попытаемся ж дати ними пошук правильної відповіді і цього звернімося тим знань, що дає про людському єстві Свята Біблія. Господь створив чоло століття двухсоставным — що складається з матеріального тіла, і нематеріальної душі. Задля підтримки життя жінок у матеріальному тілі потрібно матеріальна їжа, і Господь дав людині плоди райського саду. Для душі теж потрібно їжа, і Господь дав їй у їжу Себе самого, ця Божественна їжа є єдина їжа, якої душа повністю насичується і вимагає ні чого иного.

После гріхопадіння чоловік був вигнали з раю, і його було зазначено: «Терни і волчцы произрастит тобі земля… в поті чола будеш добувати кожному хліб свій ». Цей вислів ставляться безпосередньо до хлібу матеріального — те, що виростало на райських деревах, тепер треба ростити із багатьма працями, висапуючи терни і волчцы, і прикровенно, — до Хлібу духовному: той самий Божественна їжа дається душі людської, але нині вона (душа) повинна добувати її багатьма працями в поті чола своего.

Повествующие про древніх патріархів сторінки книжки Буття насичені разючими нашим днів прикладами Богообщения у таких грішників, як Каїн. Але укореняющиеся по дорозі гріха нащадки Каїна відвертаються Божий і тепер своїм злом відвертають Бога від. Що ж відбувається із нею далі? Збунтувавшись проти Бога, де вони приймають як праведне й рятівне покарання праця викладачів у поті чола, хочуть самотужки повернути хлібу земному райське якість, й видобувати його. Не проливаючи поту особи свого, й повернути дане і втрачене при гріхопадіння панування над природой.

Кроме того, у що відкинув Бога людини порушується згоду тіла, і душі. Тіло з слуги поступово стає паном, яке потреби поступово стають самодостатніми. Аби вирішити з завдань бунтующему людині дуже потребны науку й ремесла, тобто відкриття Тувалкаина доводиться дуже кстати.

А що саме душа богоотсупника? Вона, по-перше, порабощается тілу і є йому усіма богоданными здібностями. По-друге, в ній панують гріховні пристрасті, серед яких одне з головних — бажання вивищення і місцевої влади над своїми побратимами. Для задоволення цієї пристрасті вироби з металів також дуже корисні. (Недарма деякі тлумачі пояснюють похвальбу Ламеха своєї безкарністю у гріху тим, що він сподівався на меч, який вигадав і викував його син Тувалкаин (Побут. 4, 23−24).

Еще одному важливому моменті у тому, що відрину вшая Бога душа не відразу забуває солодкість Небесною їжі і мучиться гладом, якого ні похоті плоті, ні ниці пристрасті можуть задовольнити. І тут найкращими сурогатами є творіння і ставлення до мистецтва і високий політ розуму, направлений замінити поні мание природи навколишнього нас матеріального світу, тобто наука.

На перший погляд видається, що домовилися до згаданого вище крайньої позиції про шкідливості для боголюбивой душі науку й мистецтва. У чому її ошибочность?

Рассмотрим як аналогії сходинку у складі драбини: При спуску ця сходинка буде кроком вниз, а при підйомі ця сама сходинка — кроком нагору. Для патріархів, здатних, за свідченням Біблії, до безпосередньому Богообщению, непотрібно як світське, а й церковне мистецтво. Вони складали жертовники з необтесаних диких валунів і приносили цих жертовниках, точніше, на жертовниках свого серця чисті жертви Богу.

Для патріархів ухиляння розуму від неба до влаштуванню земного світу і ухиляння серця Божий до людського мистецтву було, безсумнівно, кроком вниз.

Но коли Христос прийшов оновити й намагаючись врятувати світ, люди настільки пішли Божий, що багато вища частина душі (дух) як забула Бога, а взагалі впала в летаргічний сон. Людина зі сплячим духом, навіть як і приймає віру Христового, зводить до рівня язичництва, коли Христос є лише захисником ворогів, подавцем здоров’я, тепла, їжі і пиття. Для таких покупців, безліч вічне блаженство сприймається як нескінченне матеріальне достаток. Таких людей наука і мистецтво пробуджують сплячий подих і свідчать їм, що, крім плотських низьких пристрастей, існує щось высшее.

Итак, наука і мистецтво будять дух, а проснувшийся людський дух має, за словами св. Феофана В’язня, «жагою Бога », котра будувати її вищою до Небу.

Конечно, історія Церкви, та й у нашому житті бачимо приклади, коли Господь закликає, начебто, мертвим сном сплячий дух до Собі, минаючи науку і мистецтво. Ще більше прикладів те, що людина застряє на сходинці науку й мистецтва, не бажаючи вони здатні звести душу до вічної жизни.

Однако багатьом сходинка ця вже є не кроком вниз, а кроком нагору, тому древні Батьки Церкви писали про корисність поганських культурних досягнень — науку й мистецтва (при мудрого використанні їх) для християнського юнацтва. Тому мудрі Оптинские старці у ХІХ — початку ХХ століття наголошували на мистецькі витвори як «про птахів з іншого, не земного світу, а преподобний Варсонофій Оптинский прямо закликав учити» дітей музиці, бо музика піднімає душу. Тому хоча й сучасний нам, глибоко шанований у російській православної Церкви духівник і наставник архімандрит Іоанн (Крестьянкин) радить відомому музиканту, котрий вирішив залишити світ образу і прийняти чернецтво, залишатися своєму місці й служити мистецтвом людям, бо коли вона зникне з світу, то світ заболеет.

Обратим увага фахівців і на матеріальний бік справи. Якщо за доби патріархів заняття ремеслами були розкішшю, то тут для сучасного людини досягнення на уки і техніки життєво необхідні, і повернутися до образу життя патріархів ні світ у цілому, ні Церква Христового не могут.

Таким чином, нині працю вченого як і необхідний житті людства, як працю землепашца чи скотаря. (Можливо, у майбутньому генна інженерія скасує і землепашца, і скотаря, а науково-технічна діяльність стане єдиним працею з видобутку хліба насущного.).

Сегодня наука і мистецтво потрібні світу і духовно, і матеріально, й у християнина вивчення науку й мистецтва (по крайнього заходу, в юності) корисно до душі, а що у науковому та художній творчості є служіння користь ближньому. Звісно, у своїй наука і мистецтво нічого не винні стати християнина за міною Бога, а вчені заняття що неспроможні замінити праць духовних (молитви, посади, читання), але мають рас сматриваться як сходження втратила Бога душі від тварі до Творцу.

Печатается за книгою «Гармонія Божественного твори. Взаємини науку й релігії «: Правило віри. М. 2005.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.