Социально-политическая боротьба у Римі період кризи республіканського ладу (60-ті роки 1 в. до зв. э.)

МІНІСТЕРСТВО СПІЛЬНОГО І СПЕЦІАЛЬНОГО ОСВІТИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦИИ.

КЕМЕРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНИВЕРСИТЕТ.

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ.

КУРСОВА РАБОТА.

на задану тему: Соціально — політична боротьба у Римі період кризи республіканського ладу (60-ті роки 1 в. до зв. э.).

Виконав: Беклемешев.

Павло Васильевич.

1 курс історичного факультету ОЗО.

Кемерово 2000.

1. Запровадження __________________________________ 3 стр.

2. Склад і яскрава програма катилинариев у висвітленні даної Ціцерона й Саллюстия ________________________________________ 4 стр.

3. Аграрний закон Сервилия Рулла як програма демократичного руху _______________________ 18 стр.

4. Боротьба Цицерона проти демократичного руху на Римі в $ 60 роки 1 століття е. ____________________________ 25 стр.

5. Укладання ____________________________________ 32 стр.

6. Список літератури ____________________________ 34 стр.

1.

Введение

.

Соціально політична боротьба у Римі проходила під знаком революційної боротьби плебеїв за політичні та соціальне право з аристократичної верхівкою римського суспільства патриціями. Не завжди цю боротьбу можна з’ясувати, як боротьбу плебеїв і патриціїв як боротьбу двох класів Римського суспільства. Так, на боці плебеїв часто виступали такі представники патриціянських родів як Тіберій і Гай Гракхи, Марк Лівій Друз, Клодий, Гай Цезар, Луций Цинна, але в боці патриціїв представники нових людей з плебеїв, як-от Марк Тулій Цицерон, оплот сенатської аристократії Катон, Гней Помпей та інших. Боротьба велася як політичними методами, а як і сприяла збройним сутичкам між представниками протилежних угруповань. У результаті боротьби стали з’являтися політичний перебіжчики, які переслідували особисті егоїстичні, корисливі інтереси, їх політична позиція від конкретної історичної ситуації. Приміром, за відносної перемозі демократів при Гаї Марії, народний трибун Луций Філіп виступав глашатаєм демократичного руху, а при перемозі оптиматів на чолі з Суллой перейшов до їхній бік. Прибічник Суллы Лепид, після смерті Леніна, підняв озброєний заколот за скасування сулланских законів як і лідер демократичного руху. І таких прикладів навести багато. Однією з таких яскравих прикладів можна навести Луция Сергія Катилину, змови якого і просвещенна частина даної работы.

60 роки е були такі і переломним фактором у житті Римської республіки. Після військових реформ Гая Марія, що призвели до виникненню професійну армію, і походу Суллы на Рим, відкрилася досі не раніше можливість захоплення влади, як політичними методами, а й збройним шляхом. Усе це призвело до виникнення в $ 60 р. е. «Першого тріумвірату» фактично який розділив владу республікою між Цезарем, Крассом і Помпеем.

У консульство Цицерона, яке висвітлюється у цій роботі, стара аристократія досі зберігала своїми панівними позиціями, і трималася за вже віджилу полисную форму управління республикой.

2. Склад і яскрава програма катилинариев у висвітленні даної Ціцерона й Саллюстия.

2.1 Суспільно політичне стан Римської республики.

Після смерті Суллы в 78 г. 1] аристократичне уряд і сенат відчули тиск демократичного руху, консул Лепид, колишній раніше соратником померлого диктатора, спробував збройного повстання, під гаслом відновлення демократичних інститутів влади, знищених законодавством Суллы. Після провалу заколоту непорушність аристократії здавалася вічної. Однак у 70 р. обраними консулами Марк Красс і Гней Помпей, зближуються з демократами і відновлюють повному обсязі влада народних трибунів, і лише частково до сулланское законодавство. Далі в 67 р. Габиний проводить законопроект про надання надзвичайних повноважень Помпею, підтриманий демократичної партией.

Після цього столичні партії помінялися місцями, тактична поразка аристократії була очевидна. Аристократія відчувала перемогу демократії, хоча й зізнавалася у тому навіть собі. Крім Квінта Катула, в вищих шарах нобілітету можна назвати жодного оптимата, що з твердістю і мужністю захищав б інтереси аристократії. Марка Порція Катона швидше за все може бути донкіхотом аристократії, але ще можливого лідера. Інші видатні представники аристократії, такі як Квінт Метелл, Луций Лукулл фактично на можливо пристойною формі віддалялися від справ на вілли, щоб забути, наскільки можна, про форумі, й сенаті. Ще більшою мірою це стосується молодшому поколінню аристократію, яке цілком поринало в розкіш і літературні заняття, або йшло на зустріч висхідному светилу.

Почалися судові переслідування аристократії. Були усиленны покарання купити голосами й махінації під час виборів. Гай Цезар як голови у справі про вбивства (64 р.) прямо оголосив недійсною ту статтю сулланских законів, яка повідомляло безкарним вбивство проскрибированного, і привернув в суд найвідоміших сищиків Суллы — Луция Катилину, Луция Беллиена, Луция Лусция — та домігся почасти їх осуду. Народний трибун Тіт Лабиен залучив в 63 р. Гая Рабирия за обвинуваченням у убивстві за 38 років доти народного трибуна Луция Сатурнина. Однією з захисників обвинувачуваного був Цицерон, узявши він захист інтересів аристократии.

Тактична перемога демократії була неміцній, розрив під час Консулату між Крассом і Помпеєм, призвів до початку віддаленню Помпея від демократичного руху. У той самий час, коли демократи публічно називали Помпея главою і є гордістю свою партію і всі стріли направляли, здавалася, проти аристократії, вони вже починали, готується до боротьби з Помпеєм. Надання Помпею надзвичайних повноважень спочатку по закону Габиния, і потім тож за законом Манилия, хоча демократія і змушена була та підтримувати їх, призвела до можливості встановленню військової диктатури Помпеєм, зближення якого з аристократичної партією була неминуча. Молодість Гая Цезаря не дозволяла йому на лідерство в демократичному русі, це й обумовило його тісне зближення з Марком Крассом, старим противником Помпея. У найзагальніших рисах наміри демократів можна, як захоплення влади з прикладу Марія і Цинны, потім доручення одного з своїх вождів або завоювання Єгипту, або намісництво хто в Іспанії, або іншу надзвичайну магістратуру, щоб знайти у ньому й у його війську противагу проти Помпея з армія. Столиця Римської республіки в крайньому напрузі. Пригнічений настрій вершників, припинення платежів, часті банкрутства були провісниками перевороту, який, здавалося, мав призвести до цілком новому відношенню партій. Демократія, намагаючись протиставити диктатурі Помпея диктатуру іншого, більш бажаного їй людини, цим також приходила до військової влади й потрапляла з вогню в полум’я, так принципове питання непомітно перетворився на питання лицах.

2.2 Катилина та її сторонники.

Повалення існуючого уряду повинно бути в результаті повстання, яке викличуть демократичні змовники. Як нижчі, і вищі верстви столичного суспільства зі свого моральному стану давали при цьому матеріал і жахливому достатку. Було чимало людей — у тому числі зустрічалися особи знатного походження, і неабияких обдарувань — які чекали лише сигналу, щоб як у період Цинны, зі своїми проскрипциями, конфіскаціями і знищенням боргових книжок, кинуться на громадянське суспільству й так знову награбувати прокученное стан. Колишній преторе Луций Катилина і квестор Гней Пизон виділялися у своїх товаришів як знатністю походження і високим званням. Вони цілком спалили у себе кораблі і стільки ж імпонували спільникам своєї безсовісністю, як і власними способностями.

Луций Сергій Катилина народився 108 р., походив із дуже знатної, але збіднілої сім'ї, що належить до стародавньому патрицианскому роду Сергієв. Під час громадянської війни між Суллой і Марием був у боці партії оптиматів, т. е. Суллы й у 83−81 р. особисто брав участь у стратах. За чутками особисто убив свого рідного брата (3), (деякі вказують що шурина) і вмовив Суллу включити його заднім числом в проскрипционные списки. У 73 г. Був притягнутий до судової відповідальності за обвинуваченням у блюзнірство перелюбстві з весталкою Фабией — сестрою дружини Цицерона, Теренции. Захист Катилины в суді взяв він видатний представник оптиматской партії Лутаций Катул, цю обставину показує наскільки, було великим увагу аристократичних колах до колишнього сподвижнику Суллы. У 68 р. Катилина був претором, в 67 р. пропретором провінції Африка, в 66 р. домагався обрання консули на 65 р. але, залучений населенням провінції в суд за здирство, ні допущений до соисканию на вимогу консула 66 р. Луция Волькация Тулла. Суд за обвинуваченням у вимаганні закінчився виправданням Катилины, а й сам залучення його до суду позбавила змоги йому брати участь у консульських виборах на 64 г. Проте ці невдачі не послабили енергію Катилины, налаштувалася на нові вибори консулів на 64 р., вставляє на свій виборчу програму гасло касації боргів. Привабливість гасла, а як і енергія, з якою Катилина рвався до влади, привернула до нього різні верстви римського суспільства. До нього приєдналися: разорившееся патриції, марнотратна молодь, ветерани і колоністи Суллы, доведені спекуляціями до банкрутства, промотавшиеся молоді аристократи на кшталт Лентула, Цетега, Леки, розорилися великосвітські дами типу Семпронии, деклассированная біднота, зубожілі италийские крестьяне.

Дуже характерне опис прибічників Катилины залишилася в Цицерона «Чи знайдеться по всій Італії отруйник, гладіатор, бандит, розбійник, убивця, підроблювач заповітів, шахрай, гульвіса, марнотратник, перелюбник, публічна жінка, звідник молоді, розпусник, що загинув відщепенець, які зізналися б, що й з'єднують з Катилиной узи найінтимнішій дружбы?"(1) Стилістично таку ж опис ми читаємо і у Саллюстия «…ті, кого руками і мову живили клятвопорушенням і кров’ю співгромадян, нарешті, все, кого мучили ганьба, бідність, докорів сумління, стали найбільш близькими інтимними друзями Катилины». (2) Самого ж Катилину він характеризує «Заплямований, ворожий богам і людей, він вдень і вночі не може знайти собі спокою: настільки совість мучила його вражену душу. Звідси його блідість, огидний погляд, хода, то кваплива, то повільна — словом, бачимо всі ознаки душевного розлади, як в усій зовнішності, і за словами лица"(2). Але Саллюстій не відмовляє Катилине й у позитивних рисах, так, наприклад мова вимовлена Катилиной у домі Марка Леки «…ми усе інші, — енергійні, здатні, знатні і незнатні, — перетворилися на безправну, знехтувану чернь і вони служити тим, хто їм викликали трепет». Найбільш суттєві слова сказані Катилиной своїм військам перед битвою «Вам представлялася можливість проводити життя ганебний вигнанні, що з вас, втративши свого майна, міг би розраховувати на чужу підтримку, але оскільки це здавалося огидним нестерпних для таких людей, у яких б'ється мужнє серце, вам закортіло приєднається до мне».

Більше суперечливе опис Катилины у Цицерона, це у його першої промови і такі слова «…хваленою здатністю переносити голод, холод, всілякі лишения"(1), на другий промови «Яке вбивство цілком за останні роки без його, яке нечестиве перелюбство — не за його посередництві?», але останнє твердження заперечує Саллюстий (2), й у таких ж гріхах він звинувачує самого Цицерона (Інвектива проти Марка Тулія Цицерона)(2). Далі Цицерон виводить ще більше викривальну характеристику, але що містить і позитивні моменти «Постійно віддаючись розпусті і роблячи злодіяння, він звик переносити холод, голод і жагу і спати по ночам, що саме ті якості все це набрід звеличував його як хороброго, він же витрачав сили свого тіла, і духу на розпуста і преступления"(1).

Стверджувати, ким-таки дискваліфікували ще на справі Катилина, з граничною точністю неможливо, особистість настільки суперечливий й у у світовій літературі оцінки Катилины йде як від різко негативних, в що їх виглядає ватажком зграї розбійників, до солодкавих сентенцій превозносящих його, як борця за світлі ідеали людства. Якщо відкинути крайні погляду, то мені ближча думка Момзена Катилина — авантюрист, котрий береться за будь-яку роботу що може принести влада і багатство, за своїми поглядам ближчий до анархістів, котрим будь-яка революція, як аристократична, і демократична найбільш сприятливе час, дає повну безвідповідальність свої діяння. Момзен прямо стверджує «Його шахрайські витівки представляють матеріал для криміналіста, а чи не для історика …"(4). Хоча й поспіль не можемо відмовити Катилине у власному мужність, неприборкану енергії, організаторських здібностях, але таку ж якості можна зустріти і в представників кримінального мира.

Інших учасників змови можна розділити п’ять груп, приблизно таку ж поділ зіпсований і Цицерон у своїй другий промови перед народом. Перша група — це заможних людей, які володіють великими багатствами, але обтяженими більші борги. Їх головна мета — домогтися складання боргових зобов’язань у вигляді перевороту. Сумнівно щоб вони вважали, яку чи небезпека. Друга ж група — це, також обтяжені боргами, але метою їхньої участі є досягнення як економічного добробуту, а першу чергу захоплення влади. До цих двом групам можна віднести, як і самої Катилину, і Лентула, Автронния, Кассия, Цетега і такі великосвітських дам типу Семпронии.

Більше серйозно виглядає третя групи катилинариев. Це сулланские ветерани, люди звиклі воювати й у яких мирне життя був у тяготу. Швидко промотавши багатства, здобуті походах проти Мітрідата, а як і у час грабежу проскрибированных при репресіях Суллы, отримавши згодом земельні наділи, але, які мають ні навичок, ні полювання працювати на землі. Саме вони вважали бойову силу готову підняти свій меч за будь-якого, хто закличе їх старої життя, до здирству і захоплення чужого майна. Характерно, що Гай Манлий, колишній центуріон Суллы, найлютішого ворога Марія, збирав ветеранів Суллы під «Срібного орла» легендарне прапор Гая Мария.

Четверта група — це, боржники не які можуть вилізти із боргового залежності, здебільшого що люди з міст і сіл Італії, розорилися селяни і ремісники і бачили в перевороті зміна умов життя, й одержання більш стерпних умов существования.

П’ята група — сюди входить люмпен пролетаріат столиці, анархісти по покликанню, готових приєднатися до кожному лідеру, обещавшему їм безкарність і можливість захоплення чужого имущества.

2.3 Заколот та її поражение.

Як зазначено вище, Катилина зваблений населенням провінції в суд за здирство, ні допущений до соисканию на вимогу консула 66 р. Після цього разом із Публием Автронием Петом і родичем померлого диктатора Публием Корнелієм Суллой, обрання що у консули було кассировано сенатом, у зв’язку з підкупом виборців, а як і Гаем Пизоном брав участь у так званому першому змові Катилины (2). Метою змови було проголошення диктатором Красса, який, швидше за все і він істинним натхненником змови, а начальником кінноти (помічником диктатора) Гая Цезаря. Після чого розпочалася б посилка Пизона з військом щоб займатися Іспанії, як протиставлення війську Помпея що у тепер з військом Сході. Що стосується удачі змови демократична партія одержала боєздатне військо. Початковий план змови провалився, оскільки Красс не прибув Журбі сенату. Під час повторної спробі Катилина поквапився дати умовний знак змовників, котрі запланували на потрібному числі, що й спричинило провалу змови. Але й участь у змові Красса і Цезаря, і не секретом, але сенат не він і прийняти рішучих проти змовників, та її учасників до відповідальності не залучили. Пизон прийшов до Іспанії як пропретора, що й було вбито як підозрюють однією з клієнтів Помпея.

Висунувши гасло касації боргів, Катилина виставляє своєї кандидатури в консули 63 р. разом з Гаем Антонієм. Антоній колишнім спочатку, як і Катилина, прибічником Суллы і такий самий як і він зваблений демократичної партією в суд і виключений із сенату, слабкий, незначний і немає опущений людина, заради обіцяного консульства став слухняним знаряддям до рук демократів. Перемога Катилины була неминуча, підтриманий негласно ватажками демократії Крассом і Цезарем, обіцяючи своїх прибічників магістратури — й жрецькі посади, і передусім визволення з боргів, та відомого як людина, який стримає всі свої обещания.

Аристократії практично не доводилося виставити проти такого сильної кандидатури, як і підштовхнуло її до зближення із прибічниками Помпея. Альтернативним кандидатом коаліції був людиною однаково неприємний їм, але щодо нешкідливий. Така людина знайшовся, ним було Марк Туллій Цицерон, відомий політичний лицемір, звикнувши загравати і з Помпеєм, і з аристократією і бути захисником кожному впливовому підсудному без відмінності обличчя і партії - навіть Катилина був одним із його клієнтів. Підтриманий аристократами і його прибічниками Помпея, він був обраний більшістю голосів. Обидва демократичних кандидата отримали практично однакову кількість голосів, але Антоній належав до більш солідною сім'ї, зібрав кількома голосами більше. Ця випадковість завадила обранню Катилины, і зруйнувала плани демократов.

Цицерон знищив неміцну зв’язок, соединявшую Антонія зі змовою, відмовившись від встановленого законом розподілу консульських провінцій через жереб і надання своєму обтяженому боргами колезі, дохідну македонську провинцию.

Втративши підтримку Антонія, стомлений даремними інтригами та планів, Катилина вирішує домогтися успіху рішучими діями. У протягом літа він починає, і підготував усе, щоб почати громадянську війну. Фезулы сильно укріплений місто в Етрурії, наповнений збіднілими людьми і змовниками, був п’ятнадцять років як розв’язано осередком повстання Лепида. Туди направлялися гроші, там набирав солдатів та зброю Гай Манлий, хоробрий людина, як і всякий найманець вільний від каяттів совісті, тимчасово прийняв він управління. Схожі приготування, хоча й такий великі виготовляли і за іншими пунктах Італії. Загальне стан Італії було неспокійним, в Капуе, де зібралося велика кількість рабів, готовий був вибухнути друге повстання рабів, на кшталт спартаковского. Столиця також було неспокійна, капіталісти перебувають у невимовному страху, виявилося необхідним відновити заборона вивезення золота і срібла та намагання встановити нагляд за головними портами. План змовників стало те, щоб у виборах консула 62 р., де Катилина знову виставив своєї кандидатури, вбити керівного виборами консула і карати всіх незручних суперників, у що там що домогтися обрання Катилины, спрямувавши навіть у разі потреби до столиці з Фезул та інших збірних пунктів боївки, щоб за допомогою їх придушити сопротивление.

Цицерон, який одержав від провокатора Курія та її коханки Фульвии, план змовників заявив на сенаті про наявність змови та її керівників. Проте через брак точних доказів існування змови, сенат зайняв вичікувальну позицію, обмежившись незначними заходами. Цицерон панікують створює роботу озброєної охорони із молодих вершників, бачили в Катилине найлютішого ворога їхніх інтересів. 28 жовтня — день, на які вибори перенесені сенатом — збройні Ціцероном люди зайняли Марсово полі, і повністю його контролювали. Провал і цієї спроби змовників був очевидний, залишалося тільки збройне повстання. 27 жовтня Гай Манлий підняв відкрито прапор повстання, це так заплутало плани змовників. Відсутність на місцях енергійних вождів, повільність, або навіть просто бездарність таких відомих учасників змови як Лентул, Автроний, Касиий не дозволяла Катилине піде з Риму та самому очолити армію. По вираженню Цицерона «…вийде страшитися ні сонливого Публія Лентула, ні гладкого Луция Кассия, ні бешенного безрозсудного Гая Цетега. З усіх них варто було боятися лише Катилины"(1). Більше здатні з учасників вимагали рішучих дій, такі як молодий сенатор Гай Цетег і вершники Луций Статилий і Публій Габиний Капитон, Катилина не насмілився поставити на чолі як-от колишній консул Лентул. У ніч із 6 на майже 7 листопада Катилина скликає збори змовників, за його вимогою було вирішено вбити консула Цицерона, головного противника змови, й у запобігання зради негайно здійснити постанову. Цицерон набагато раніше цього окруживший свій дім посиленою вартою завадив здійсненню цих планов.

8 листопада Цицерон скликав сенат, що й вимовив свою знамениту «Першу мова проти Катилины», Катилина присутній на засіданні намагався захисту від гнівних нападок консула, але вже большє нє слухали. Залишався лише одне вихід — залишити Рим і очолити збройних прибічників у Етрурії. Залишивши вночі Рим, Катилина залишив у Києві інших учасників змови, і якби наполегливі вмовляння Цетега смоги зломити млявість Лентула, поставленого Катилиной на чолі змови в столиці, і його вирішили б ударити і на той час на чолі армії до Риму підійшов Катилина, змова міг би вдасться навіть тепер. Але бездарність ватажків і втрата часу призвела до їх поражению.

Уряд оголосило обох вождів повстання, Катилину і Манлия, а як і тих їхніх прибічників, які складуть зброю, поза законом і скликало ополчення, а й у главі війська поставили консул Антоній, людина, явно замішаний у змові і який відрізнявся таким характером, що тільки від нагоди залежало, поведе він свої війська проти Катилины чи примкне щодо нього. Здавалося, що Антонія хтось свідомо хотів зробити другим Лепидом. Так само й виступав проти решти змовників не було сделано.

Посли аллоброгов, яке у сьогодні у столиці, за дорученням Цицерона входять у зв’язку з змовниками. Отримавши від Лентула, Цетега, Статилия і Габиния листи скріпленими печатками до Катилине, лише одне Кассий виявився обережнішим відмовившись поставити підпис і сховався з Риму, у супроводі Тита Вольтурция відправили до Катилине. У ніч з 2 на 3 грудня з допомогою засідки в міської воріт аллобронги були було затримано й передали усі папери Цицерону. Отримавши руки речові докази змови, Цицерон віддає розпорядження про арешт ватажків. Лентул, Цетег, Габиний і Статилий заарештували, але частина змовників встигла сховатися, утікши до Катилине.

3 грудня відкривши засідання сенату, Цицерон надав сенатові листи, пресі й підкресліть яких заарештовані було неможливо не визнати. Надавши Вольтуцию офіційну гарантію особистої недоторканності, було заслухано показання його й як і аллоброгских послів, факт змови був майже повністю доведено з усіх вимог закону. Природно вставав питання, що робити з арештованими? Страта заарештованих, тим паче які належали до відомим прізвищ, а Лентул був консулом й на даний час були претором, можна було законної і під час всіх формальностей, і основну з них праві підсудного апелювати до народного зборам, що міг і затвердити страту. Але аристократія був у паніці, лише фізичного усунення, як раніше було з обома Гракхами і Сатурнином, влаштовувала її. Цицерон коливався, їй як адвокату корисно вважатися лібералом, і відчував мало бажання назавжди заплямувати себе кров’ю у власних очах демократичної партії. Але родичі, особливо її аристократка дружина, наполягали, що він увінчав свої заслуги перед батьківщиною цим сміливим вчинком. Цицерон, як і всі труси, страшно який боявся знайти своє боягузство, а водночас трепетавший перед величезної відповідальністю, скликав 5 грудня сенат і надав йому вирішити питання життя і смерть змовників. Але й сенат виходячи з конституції ще менша може винести таке рішення, ніж сам консул. Консул наступного 62 р. Силан рішуче висловився за страту, його думку було підтримано більшістю сенаторів. Цезар доклав всіх зусиль, аби врятувати ув’язнених. Його мова повна загроз і натяків на неминучу помста демократії, справила моє найбільше враження, думка сенату стало невизначеним. Цицерон виступає зі своїми «четвертої промовою проти Катилины», прагнучи довести докази Цезаря до абсурду, та заодно закликає до страти, щоправда, з усіх законних форм. Але Катон як справжній кляузник запідозрив захисників осіб більш м’якого рішення на сообщничестве з змовниками, і зазначив, що готуватися звільнення ув’язнених у вигляді вуличного бунту, йому вдалося нагнати цим новий страх на колебавшихся і схилити більшість до негайної страти заарештованих. Ввечері тієї самої дня консул перевів заарештованих у в’язницю, де та його страчували. Сенат призначив публічні вдячні святкування, а найвизначніші люди аристократії - Марк Катон і Квінт Катул — вітали винуватця смертного вироку вперше вимовленим тоді ім'ям «батька отечества».

Становище Катилины після арештів вирощених столиці було гнітючим. Але й його армія зросла до тисяч людина, але майже четверту частину її складу було цілком озброєне. Катилина був затиснутий з обох сторін арміями Антонія і Квінта Метелла, припаси підходили до кінця, єдина можливість був, кинеться на супротивника і а то й пробитися, так хоча б померти з честю. Антоній під приводом передав командування Марку Петрею, щоб за вкрай мері не виробляти самому розправу над своїми колишніми союзниками. Катилина та її армія стали справжніми героями, жодної особи, ні здався в полон, все крім декількох людина там, де була особливо сильний тиск, загинули своєму бойовому місці. Та й важко було б очікувати іншого від колишніх ветеранів Суллы, які становлять кістяк бунтівної армії, котрим війна були лише професією, а, скоріш усього світу і сенсом життя. За всієї своєї неординарності, Катилина довів в вона, що природа створила її справ надзвичайних що він вмів повелівати, як полководець, і боротися як солдатів. Так, не можна применшити героїчну загибель Катилины та його соратників, але якби змова вдався, не захлеснули б Італію потоки крові, як «цілком недавно доти у часи Марія, Цинны і Суллы? .

3. Аграрний закон Сервилия Рулла як програма демократичного движения.

З наведеного вище, хоч і змова Катилины хронологічно і він пізніше законопроекту Сервилия Рулла, але загальна тенденція демократичного руху дозволяє нам розглядати їх у загальному контексті. У розділі 2.1 вже розглядав загальну спрямованість демократичного руху створення калиткою силовий влади, як противагу військової силі Помпея, який ще був у сході, бо як можливість тиску на сенат до повного усунення його із політичної арени як оплоту оптиматів. Перш ніж можливість перейти до розгляду самого законопроекту Сервилия Рулла, розглянемо спочатку загальний стан аграрного законодавства надають у Римської республике.

Одним з головних джерел доходів римської скарбниці за доби республіки були державні землі (ager publicus), значну частину яких становили землі конфісковані після перемог Італії і її межами. Оброблювані землі поділялися втричі группы:

1. Продані квесторами на повну власність (ager quaestorius).

2. За жеребом віддані римським громадянам на повну власність дві югера на людини (agri dati assignati), вони переходили по наследству.

3. Орендовано на термін, орендарі (mancipes) могли передавати оренду іншим особам, але земля у своїй залишалася власністю государства.

Необрабатываемая і яка прийшла в запустіння земля була на безстрокове користування приватних осіб, залишаючись власністю держави. Цей вид землекористування називався окупацією (ager occupatiorius), власники землі мали платити державі десятину врожаю хлібів і п’яту частина врожаю винограду і плодів. Володіння цими землями було тимчасовим, вщерть із боку скарбниці, давність володіння значення не имела.

Всі ці види володіння землею породжували численні зловживання, власники землі (в найдавніші часи це лише патриції) припиняли платити збори, вважаючи державну землю своєї власністю. Після другий пунічної війни розпочалася концентрація землі на руках малої кількості осіб, переважно представників аристократії. Дрібні селяни, нездатна болю витримувати конкуренцію із боку великих господарств використовують дешевший рабський працю. До цього також додався приплив дешевого зерна з Сицилії, що остаточно знецінив працю дрібного селянського господарства. Разорившееся селянство стікалося до Рима, ще більш збільшуючи люмпенскую прошарок населення, яка представляла вибухонебезпечний матеріал нічого для будь-якого бунту. Це чудово розуміли Гракхи пропонували свої аграрні законопроекти, основна мета яких неможливо було у наданні незаможному населенню Риму землі як і наслідок цього зниження соціальної напруги. Докладніше розглядати аграрне законодавство Гракхов у цій роботі не можна, але «аграрний питання» їх законопроектів став на багато років основним питанням внутрішньої політики Риму, що використовуються демократами у політичних целях.

Аграрний законопроект Сервилия Рулла передбачав освіту комісії на десяток людина (децемвиров), які обиралися п’ять років, користувалися владою і правами пропреторов, їм придавался більший допоміжний персонал, їм було запропоновано поєднувати своєї діяльності з кожного магистратурой, залишаючись неподсудными протягом усього п’ятиріччя. Децемвиры могли на власний розсуд відчужувати будь-які землі визнані ними державними, або ж залишати їх власникам призначивши орендної плати. Настільки жорсткі повноваження обумовлювалися тим, що нерозділених державних земель (ager publicus) залишалося обмаль, хоч і передбачалася закупівля приватної землі в власників за згодою і поза повну власність. Кошти тих закупівель мали утворюватися від розпродажу в провінціях, а як і територій завойованих Помпеєм. Усе це представляло певні труднощі, так і не кожен власник погодиться продати власність, а землі на завойованих територіях підважували і шукати відразу свого покупця. До цього слід й ті те, що Помпей на завойованих землях, щодо власності її у, видавав свої власні укази, і отже негативно поставився б до фактичної скасування його указів колегією децемвиров. Як було вказано вище, основними власниками громадських в Італії були патриції, тобто. партія оптиматів, і у умовах надзвичайні повноваження децемвиров перетворювалися на засіб політичного давления.

Основне завдання децемвиров полягало у устрої колоній і розподілі державних в Італії. Спочатку підлягали розподілу землі на Кампанії (по 10 югеров) й у Стеллатской області (по 12 югеров). У Капую мали вивести 5000 колоністів. Кампанские землі віддавна представляли фактично власність патриціїв, хоч і юридично залишалися громадськими землями. Вже за одне лише нагадування про Кампанских землях мало викликати патологічну ненависть оптиматів. Коли ж врахувати те, що вже вважали землі своєї спадкової власністю, і після ухвалення цього законопроекту над ними нависала загроза фактичної конфіскації цих земель. Природно оптимати було неможливо віддати свої землі без боя.

Обрання децемвиров також було незвичайно, обрання має відбудуться на народному зборах (трибунных комісіях) але в всіх 35 трибах, а лише 17 призначуваних через жереб. Отже, для обрання комісії досить переважно 9 трибах. Обраними могли лише ті кандидати, які у цей час у Римі, що цілком виключало можливість обрання Помпея який перебуває сході. Це надавало демократам взяти увесь перебіг виборів, й складання комісії зі своїх прибічників. Практика маніпулювання жеребом занадто широко поширили у Римі, і оптимати чудово розуміли що прохід до комісії, їхніх прибічників як і неможливий. Характерно відзначити, що істинними натхненниками законопроекту стояли Красс і Цезар, тобто. самі політичних діячів, як і за змовою Катилины. На обидві ці моменту у своєму боягузливому дух і натякає Цицерон «…коли в січневі календи розпочав своїх обов’язків, мені відомо добре: всі були в тривозі й у страху, був такого зла, був такого нещастя, якого побоювалися чесні і очікували погані люди; ходили чутки, що проти нинішнього становища держави й проти нашого спокою бунтівливі задуми частиною складаються, частиною, під час перебування нашу обраними консулами, вже составлены"(1), «…й ті, хто це задумав, цілком обгрунтовано не вважають за можливе довіритися народу"(1), але втім, не називаючи імен істинних натхненників Катилины і Сервилия Рулла. У цьому Цицерон не забуває більшу частину свого промови присвятити вихвалянню Помпея «Ті, хто підстроїли усе це, зрозуміли, що, якщо ви надати право вибирати з всього народу, то всяке справа, яка потребує чесності, непідкупності, мужності й авторитету, ви без яких би не пішли коливань передасте у провадження Помпея», чудово розуміючи що основна вістрі закону цілеспрямовано саме проти Помпея. У цьому Цицерон, заздалегідь шукає майбутньої підтримки з боку Помпея, знаючи причетне оптиматів до Помпею більш як прохладное.

Справді надання децемвирам надзвичайних повноважень, а особливо можливість продажу завойованих Помпеєм земель Сході, могла звести нанівець все розпорядження Помпея на завойованих їм територіях, і втрати ним своїх прибічників. Не слід забувати, який тримає Помпея було військо, яку треба було наділяти землею. Під час ухвалення цього закону вся прерогатива розподілу земель належало лише децемвирам, у тому разі виникала можливість перетягти зважується на власну бік, а то й всіх, то напевно частина солдатів Помпея зважується на власну бік, що згідно із законом децемвирам як і потрібно було дуже багато помічників, що навіть могли скласти основу їхнього власного армії. До речі Цицерон у своїй промові безпосередньо каже «З іншого боку, Рулл надаючи децемвирам влада, на словах преторскую, насправді ж ж царську; він обмежує її термін п’ятиліттям, але робить її вічної; оскільки він підкріплює її такими потужними засобами, що відібрати її вони, проти їх волі, нічого очікувати ніякої возможности"(1). До цього можна й ті необмежені кошти, що надійшли б до децемвирам під час продажу земель, що створило фінансову опору для набору войск.

Виступ Цицерона спочатку у сенаті, де зараз його поводиться з урочистим запевнянням відновити авторитет «нашого стану», й інше де зараз його, звертаючись вже безпосередньо до народу демагогічно оголошує себе істинним демократом. Обрушуючи з на законопроект Сервилия Рулла з позицією нібито істинного одного й захисника народу, Цицерон приписує собі розуміння справжніх інтересів народу, краще за інших — зокрема і самого народа.

До провалі цього законопроекту привело і те що часи братів Гракхов і Сатурнина вже безповоротно зникли до минулого. Якщо під час Гракхов їх аграрні закони були життєво необхідні, й підтримка плебсу була воістину безмежної, чого вартий тільки криваве побоїще влаштоване оптиматами над прибічниками Гая Гракха, а як і кривава розправа над Сатурнином. Плебейське населення столиці розбещену безплатними роздачами хліба, не хотіла в поті чола працювати землі, їй вистачить було що надає їхнє життя у Римі. Характерно що наступного рік, Катон обраний народним трибуном, переконав сенат збільшити продовольчі роздачі римському пролетаріату, із єдиною метою знизити напруженість який виник у столиці у результаті страти катилинариев. Звівши цим нанівець, загрозу із боку демократів, розпалювали хвилювання в Римі, які злякали навіть того непримиренного прибічника аристократии.

Цицерон свідомо у своїй промові безпосередньо свідчить про тому, що одну з основних цілей цього законопроекту це — усунення Помпея з політичного життя і зменшення його впливу у Римі. Вплив Помпея у Києві були ще велике, за словами Плутарха любов до Помпею у плебсу зростала коли його був у Римі, де зменшувалася що він був. З іншого боку демократи досі зберігали видимість союзу з Помпеем.

Демократам було політично невигідно, разі провалу законопроекту на народному зборах, Помпей міг зрозуміти що законопроект спрямований не проти оптиматів, а основному проти. Це могло б призвести до відкритого розриву Помпея з демократами і кидало їх у обійми оптиматів. Усе це вкупі взяте призвела до того що римська чернь зустріла законопроект які з байдужістю. Сервилию Руллу 1 січня 63 роки випало зняти закону ще до його його обсуждения.

Можна припустити що законопроект Сервилия Рулла слід розглядати в загальному контексті з цим і другим замовляннями Катилины, як загальну політику демократичного руху спрямовану захоплення влади будь-яким як мирним, і збройним шляхом. Тільки відсутність у демократів справжніх керівників, молодість Цезаря і повільність Красса, розрізненість самого руху сприяли провалу всіх спроб. Наполягала час політичних демагогів якого завгодно спрямування, Клодий, Милон тощо., за кілька років збройні банди цих демагогів заповнили римський форум, влаштовуючи справжні битви в столице.

4. Боротьба Цицерона проти демократичного руху на Римі в $ 60 роки 1 століття до н.э.

Попри велику кількість даних які стосуються біографії Цицерона, як і його багате літературне спадщина, але різні джерела з різного визначають Цицерона як політичного діяча, хоча її славу як оратора не заперечує ніхто. Час його політичної діяльності збіглося з переломним фактором в риской історії. Стара полисная систему управління республікою не відповідала вимогам управління республікою. Полібій в своєї «Загальної історії», вже називає римську систему управління, як достигнувшую найвищої точки, після якого слід неминучий захід. Це думка особливо важливо ніж що Полібій сам жив у 2 столітті у Римі та був близьким іншому Сципиона Африканського Молодшого, тобто. обізнаний із політичної елітою римської республіки на той час, та й при цьому був великим політичним діячем «Ахейского союзу». Система управління римським державою, зі щорічною зміною виборних магістратів, була розрахована на невелику громаду, члени якої, у час переважно займалися сільське господарство, а й за зброю бралися у час війни. Цю систему виявилася зовсім непридатною великий держави, має заморські провінції населені різними народами. До кінцю другого століття римська республіка вступив у смугу політичного кризи який тривав до встановлення принципиата Августа. Однією з основних точок цієї кризи були 60-тые роки, куди довелося консульство Цицерона.

Марк Туллій Цицерон народився 3 січня 103 року у маєток свого батька поблизу міста Арпина. Цей короткий місто раніше прославився тим, що ньому народився знаменитий Гай Марій, ставлення якого самого Цицерона було двоїстим, прихильно відгукуючись про неї як «про полководці, він негативно ставився до нього як до політичного діячеві, що визначалося політичними орієнтирами самого Цицерона. Оскільки сам Цицерон належав до всадническому стану, й раніше його родину не поставляла до Рима політичних діячів, можна зрозуміти його прагнення до очах сенаторів бути великим оптиматом що вони самі, хоча не раз підкреслював, що він «нову людину» (homo novus).

У принципі так казати про політичні погляди Цицерона неможливо, вся його життя (і це можна зробити простежити як у підставі його власних творів, і пізніших дослідників його творчості) пройшла під знаком патологічної боягузтві і невгамовного честолюбства, хвастощів і завищеною оцінкою своїх дій. У Плутарха ми можемо знайти такі рядки: «На той час сила і вплив Цицерона сягнули межі, проте тоді багато перейнялися до нього зі ворожістю і навіть ненавистю — не було за якийнибудь поганий вчинок, але тільки оскільки він нескінченно вихваляв самого себе. Ні сенатові, ні народу, ні суддям не вдавалося зібратися і розійтися, не вислухавши старої пісні про Катилину і Лентула. Потім він наводнив похвальбами свої тогочасні книги й твори, яке промови, такі благозвучні і чарівні, стали борошном слухачам — нестерпна звичка в'їлася в нього точно язва."(3). Це дуже влучне і точне визначення Плутарха по моєму повному обсязі характеризує Цицерона. До даної характеристики можна додати й те, що Цицерон знаходився під сильним впливом його дружини аристократки Теренции. Плутарх так характеризує її «…Теренция, жінка від природи не тиха і боязка, але честолюбна, скоріш що у державних турботах свого чоловіка, ніж делившая з нею домашні клопоти», вона якраз і зіграла роль лютого генія, коли вирішується питання страти прибічників Катилины.

Марк Цицерон від розпочала диверсифікацію своєї за політичну кар'єру загравав з будь-який впливове силою, і з демократами, і з Помпеєм, і було кілька віддалено і з аристократією. Одна й та серед захищуваних їм у суді осіб був і саме Катилина, якого він згодом у бутність вже консулом звинувачує переважають у всіх смертних гріхах, показує його повну політичну безпринципність. Точніше йому наближалася лише одне партія — партія матеріальних интересов.

Як доказ його політичного лицемірства можна навести другу мова проти Сервилия Рулла, де «перший демократичний консул» дуже потішним образам морочить публіку, повчаючи її, що таке «справжню демократію». Саме початок цієї промови присвячено лише вихвалянню себе, нібито першого «нової людини», обраного в консули «істинного демократа». Навіть готовий віддати належне Гракхам і вважає як інші консули, позитивну оцінку своєї діяльності злочином. Але коли ми переглянемо інші його твори, то знайдемо там вже є цілковито іншу оцінку «…та його сини (тобто. Гракхи) за життя своєї не здобули схвалення, а після їх смерті їх належать до числу людей, убитих по справедливости"(5), і писав «істинного друга народу»! Далі в прагненні викрити «антидемократичну» сутність законопроекту Сервилия Рулла, Цицерон ловить його за слові, Рулл мав необережність висловитися на сенаті про міському плебсе що його треба вичерпати, (що якраз і входила до планів демократів зі зняттям напруженості у Києві), «… і додав у Сенаті, що попередній міський плебс занадто багато сили забрав в держави не що його треба вичерпати; адже він ужив саме це слово, точно характеризував якийсь вигрібною ямі, та не стані честнейших граждан"(3). Але чи «щирим» було це обурення Цицерона, можна судити виходячи з те, що згодом років він неодноразово вживає це ж вираз, але вже настав від імені, так на другий промови проти Катилины він мовить «…нехай вони віддалятися, нехай їдуть; не допускати ж їм, щоб нещасний Катилина марнів від суму за ним. … Про, яке щастя для держави, коли він викине ці покидьки Риму.» (1).

Докладніше розбирати боротьбу Цицерона проти Катилины і Рулла недоцільно, оскільки він було розглянуто у роки розділах. Спробуємо докладніше зупинитися на діяльності Цицерона, як у відпрацювання «векселі довіри» виданого йому оптиматами. Необхідно згадати що у 66 року Цицерон активно підтримував закон Манилия про наданні необмежених повноважень Помпею Сході. Помпей до цього час був у коаліції, із демократами, і це виступ Цицерона, не могло додати йому популярності в оптиматів. Після цього виступ на суді проти Гая Вересу, якого захищали представники таких найвідоміших патриціянських родів, як Корнелії і Меттелы, звісно не говорило на користь Цицерона у власних очах аристократії. Тільки страх перед обранням в консули Катилины, і відсутність самих оптиматів гідних кандидатур, змусило їх зробити ставку Цицерона. Природно Цицерон чудово розумів, чого і кому він своїм обранням. Збереглося й висловлювання самого Цицерона, що вирішив «тримаються шляху оптиматів». Рішуче він говорить про переході цей шлях збереження та називаючи точної дати, у листі Лентулу Спинтеру: «У моє консульство, пам’ятаю вже від початку січневих календ, було закладено міцні підстави задля зміцнення сената».

Своєю перемогою над Катилиной, Цицерон завоював міцні симпатії оптиматів. Він був їм «своїм», що років він неодноразово підкреслює в своїх творах, досить переглянути її трактат «Про обов’язки», він і перенасичений висловлюваннями «ми батьки сенатори» тощо. у тому дусі, з цілком зрозуміле бажанням людини який із всаднической середовища, бути великим оптиматом ніж самі оптимати. Але перемога Цицерона була ілюзорною, демократія зазнала лише тактична поразка. Цицерон просто більше не міг зрозуміти те, що зрозуміли демократи, цього розумів також і Помпей, в сучасний стан римської республіки ефективне керівництво нею, могла забезпечити лише одноосібна влада джерело якої в опорі на армію. Вже у час війни між Суллой і популярами авторитет сенату почав розхитуватись. Хоча у консульство Цицерона авторитет здавався непорушним, але цей стан було ілюзорним, він перестав бути єдиним центром політичного керівництва. Військова реформа Гая Марія, який призвів до появі професійну армію, яка воювала чекаючи хорошою оплати особисто від свого полководця, а чи не від сенату, давала можливість полководцеві які мають достатнім авторитетом, вести навіть свого рідного міста. У політичного життя римської республіки з’явився новий, і найсильніший чинник — армія. Час блискучих промов у сенаті і форумі неминуче наближалося кінцю. Підтримка сенату і опора нею сьогодні вже не гарантували стійкого положення у політичному керівництві республики.

Цицерон ще приймав вітання і звеличення за придушення змови Катилины, але вже після 10 грудня 63 року новообрані народні трибуни Метелл Непіт і Кальпурний Бестиа (до речі колишній катилинарец), стали відкрито звинувачувати їх у незаконної страти римських громадян. Цицерону навіть заборонили виступати з прощальній промовою після закінчення його консульства, дозволивши промовити тільки звичайну у випадках клятву. Ці нападки змусили сенат ухвалити будь-яке рішення, що захистити свою глашатая, що кожен хто спробує зажадати звіту від учасників страти катилинариев, оголосять ворогом держави. Але демократи домоглися свого, в 58 року тобто. через чотири року народний трибун Клодий, відправляє Цицерона у вигнання, а Катона нібито із завданням, але насправді в почесне заслання на Кіпр. Сенат вже практично усунутий від керівництва республікою не зміг захистити своїх вірних сторонников.

Консульство Цицерона, верхівка його за політичну кар'єру, його кут підняття кінці життя, що він підтримував Октавіана його боротьбі проти Марка Антонія, тільки з великими натяжками вважатимуться поверненням Цицерона до керівництва державою. Можна сміливо твердити, що консульство Цицерона, було вершиною як його за політичну кар'єру, але останньої перемогою оптиматів над демократами. Тактична перемога сенату обернулася його поразкою, демократи знову зблизилися з Помпеєм, й виступав проти такий коаліції сенатові не доводилося протиставити, як говорилося вище оптимати не могли висунути зі свого середовища лідерів, здатних боротися з демократією. Цицерон через свою патологічної боягузтві просто більше не міг стати лідером оптиматів. Як було вказано вище час диктувало і умови, політичну силу міг мати не лише той буде за ким стояла армія, віддана своєму керівнику та що йде його будь-куди. А Цицерон що завжди себе називав «людиною тоги, а чи не меча», просто фізично було управляти армією, а тим паче бути лідера римської республики.

5.

Заключение

.

Поразка катилинариев можна як загальне поразка демократичного руху. Плани прибічників Катилины підпалити Рим, оприлюднені Ціцероном, призвели до того, що помірна частина римського суспільства, традиційно підтримує демократію, приєдналася до партії оптиматів. Непрямі докази участі у змові Марка Красса і Гая Цезаря, чия коли у самому змові, то загальної підготовки й подталкиванию змовників вважатимуться доведеним. Привело остаточне зближенню Помпея з аристократією, як наслідок тимчасовому поразці демократичного руху. Але й перемога аристократії як і була повної. Так заяву на засіданні сенату однієї з донощиків про участь у змові Красса, було кассировано сенатом, а самого свідка змусили відмовитися від своїх показань. Загальна слабкість аристократії, і виправдатись нібито відсутністю її лідерів подібно Сулле, не дала їй можливість зміцнити своє досить хибке становище. Зближення Помпея з оптиматами як і був міцним. Відсталість мислення, політична короткозорість, оптиматів ми змогли утворити досить міцний блок з Помпеєм. Коли запропонував Катонові, поріднитися, цей «Дон Кіхот» аристократії, з власної обмеженості було зрозуміти всіх вигод що виникла союзу, і з обуренням відкинув пропозицію Помпея. Фактично Катон сам знову направив Помпея на блок з демократами. Що сталося в $ 60 року коли Цезар об'єднав Красса і Помпея в «Першому тріумвіраті», і буде поділивши владу Римом.

Буквально через чотири роки народний трибун Клодий, порушує питання про незаконному убивстві римських громадян, учасників змови Катилины, і відправляє в почесне заслання Марка Катона, та Ціцерона у вигнання. Демократія бере реванш, помстившись двом головним ініціаторам страти заговорщиков.

Поразка виступи Катилины було неминуче, навіть тоді перемоги змовників у Римі та у самій Італії, повторювалася ситуація часів Марія і Цинны, коли Сулла що з сходу із чудово навченої армією вщент розбив більш переважали сили демократів. Помпей перебуваючи на сході з переможної армією що з ветеранів, навряд б прийняв создавшееся становище, як і оплот аристократії вторгся в Італію. Результат війни була передбачуваною, демократичне рух за всієї своєї неоднорідності, були висунути зі свого середовища загальновизнаного лідера. За всіх свої здібності і Катилина був занадто одіозної особистістю для можливого лідера демократичного руху, і можна розглядати швидше за все як найманця демократов.

6.

Список литературы

:

1. Цицерон «Промови» 1 тому, Наука, М. 1993.

2. Саллюстій Крисп «Твори» Наука, М. 1981.

3. Плутарх «Порівняльні життєпису» 2 тому, Наука, М. 1991.

4. Теодор Момзен «Історія Риму» 3 тому, СПет. 1995.

5. Цицерон «Про обов’язки» Наука, М. 1993.

6. З. Л. Утченко «Цицерон та її час» Думка 1985.

———————————- [1] Усі дати тексті дано до н.э.