Государственное стимулювання інвестицій у России

Днепропетровский Державний Университет.

РЕФЕРАТ за курсом: «Інвестиційна діяльність» на тему:

Государственное стимулювання інвестиційного процесу: досвід навіть ЮгоСхідної Азии Выполнил: студент II-го курсу групи ФК-97−2 Писарек Станіслав Игоревич г. Дніпропетровськ 1999 р. План:

Вступ 1. Державний кредит контроль цін а) Роль державних кредитно-фінансових інститутів. б) Регулювання відсоткові ставки. 2. Податкова система як стимул інвестиційного процесу а) Знижки з податків з прибутку. б) Інші податкові пільги в) Інвестиційний до податкового кредиту дедалі рідше застосовується у розвинених странах.

Заключение

.

Список литературы

Вступление.

Основне завдання макроекономічної політики у сфері модернізації промислової структури країни — створення умов динамічного інвестиційного процесу. Країни, які з порівняно стислі терміни після Другої Першої світової модернізували свою промислову структуру (Японія, Південну Корею, Тайвань, деякі західноєвропейські держави), відрізнялися дуже високий питому вагу інвестицій у валовому національному продукті. Стимулювання інвестицій у цілях модернізації промислової структури проводилася і США як на початку 1960;х років, і у 80-ті роки. Країни Південно-Східної Азії вже активно використовували такі інструменти впливу держави щодо динаміку інвестиційного процесу: державні інвестиції, причому у інфраструктуру; податкові стимулятори інвестицій; стримування ціни устаткування у вигляді пільгові митні мит з його імпорт; вплив на відсоткові ставки та підтримка їх у рівні, нижчому рыночного.

1. Державний кредит контроль цін а) Роль державних кредитно-фінансових інститутів. б) Регулювання відсоткових ставок.

Важливу роль фінансуванні інвестиційних програм фірм грав банківський кредит, причому держава активно впливало і вартість кредиту, і спрямування його потоків. Цікавий досвід США, оскільки поєднання інфляції зі зниженням рівня виробництва, із якими зіштовхнулися на початку 80-х, у якийсь мері на кшталт ситуації у Росії у першій половині 90-х попри відмінності в масштабах проблем. Як очевидно з таблиці, роль банківських кредитів на фінансуванні компаній істотно перевершувала роль ринків капіталу. За всіх страновых різному фінансуванні діяльності корпорацій домінуючу роль грали внутрішні джерела (нерозподілена прибуток і амортизаційні відрахування) і банківські кредити. У той самий час роль акціонерного капіталу досить слабкої (крім, мабуть, Тайваню). Як зазначають спеціалісти від Світового банку, «лише з мері дозрівання економіки докладав зусиль зі створення й підвищенню ефективності ринків акцій і облігацій. Хоча значення цих ринків зростала, не були ключовим чинником в мобілізації інвестиційних ресурсів у цих країнах у період найбільш динамічного развития».

Важливу роль фінансуванні инвестиционых програм у багатьох динамічно розвивалися країнах грали державні фінансові інститути. Наприклад, в кредитно-фінансовій сфері Південна Корея пре мали державні інститути, тоді як приватні банківсько-кредитні інститути з’явилися лише першій половині 80-х і до початку 90-х перебувають у рудиментарному стані. Державні кредитно-фінансові інститути зіграли значної ролі в модернізації промислової структури у Японії, особливо у стадії. за рахунок позик державних фінансових установ в 1955 р. фінансувалося 32% закупівель нового промислового обладнання японських фірмах, в 1965 р. — 16%, в 1980 р. — 17,6% й у 1990 р. — 8,1%. Найбільш сильний вплив в розвитку японської промисловості надавали три державних фінансових інституту — Банк розвитку, Експортноімпортний банк і Корпорація з фінансуванням бізнесу. На початку 80-х років частка наданих ними позик японським фірмам становила: в виробництві металовиробів — 15,7%, чорної металургії - 12,4, виробництві будівельних матеріалів — 12,9, загальному машинобудуванні - 8,4, кольорової металургії - 7,7, хімічної промисловості - 6,3, электротехническом машинобудуванні - 5,7%. Важливі функції виконували позики, надані державним Банком розвитку. У значною мірою з допомогою цих позик фінансувалися електроенергетика, газоі водопостачання (понад половина позик, отриманих компаніями цих галузей господарства). До того вони виконували роль каталізатора позик приватних фінансових установ у галузі й сфери діяльності, що носять пріоритетний, з погляду держави, характер. Позики Банку розвитку покривали зазвичай 30−50% вартості інвестиційного проекту й надавалися насрокот5до 15 років, причому розумітися під менший відсоток, ніж кредити приватних банків. Фірмам, які отримують такі позики, непотрібно відкривати у банку депозит в 10% від своїх суми, як вимагали приватні банки. Важливий напрямок стимулювання державою інвестиційного процесу у країнах Південно-Східної Азії вже — регулювання рівня відсоткові ставки. Як стверджує американський економіст А. Амсден, «протягом більшої частини 25-річного періоду південнокорейського економічного розвитку довгостроковий кредит розподілявся урядом обраним фірмам по негативним реальним відсоткових ставок із стимулювання розвитку певних галузей». Фахівці від Світового банку відзначають, що у зазначених країнах податкова, тарифна і валютна політика як знімала частина інвестиційного ризику з фірм-інвесторів й у поміркованих масштабах придушував відсоткові ставки, а й контролювала імпорт капитала2, і навіть підтримувала щодо низькі ціни на всі інвестиційні товари. Як вважає генеральний А. Амсден, «досвід Південна Корея показує, що економічне розвиток залежить від нашої здатності держави створювати цінові диспропорції, стимулюючі економічну активність у бік інвестування». У 1986 р. бегемотів у Південній Кореї держава контролювало ціни на всі 110 товарів, включаючи газ, сталь, ліки, автомобілі, папір, телевізори. «У зв’язку з цим, — зазначає А. Амсден, — лише фірми, що виробляють диференційовану продукцію, мали змогу вдаватися до цінової конкуренції». На Тайвані держава регулювала ціни на всі импортозамещающую продукцію, стимулюючи що виробляють її місцевих фірм знижувати витрати. Тож якщо в 1960 р. місцеву импортозамещающую продукцію дозволялося продавати за цінами на 25% вище среднемиро-вых, то 1964 р. — лише з 15%, 1968;го р. — на 10% й у 1973 р. — п'ять%. Уявити масштаби впливу держави щодо цінові пропорції дає приклад Малайзії, у якій 1987 р. вартість умовно чистої продукції, рассчитаннои за цінами, перевищувала і її за цінами: в чорної металургії - на 289%, виробництві пластмас — на 163, деревообробної промисловості - на 82, транспортному машинобудуванні - на 65, целюлозно-паперової промисловості — на 29, загальному машинобудуванні — на 19, электротехническом машинобудуванні - на 12%. Вдавалися до різноманітних форм державного фінансового контролю за цінами та США. У 60-ті роки адміністрація Дж. Кеннеді тиснула на металургійні фірми з метою стримування зростання цін продукцію. У першій половині 1970;х років до широкої за охопленням (хоч і короткочасному) контролю за цінами вдавалася адміністрація Р. Ніксона. Тривалий час існував державний контроль за цінами на видобутий країни природного газу, а протягом кілька років — і іа нафту. У другій половині 1970;х років у протягом трьох років здійснювало контроль за цінами (та водночас і заробітною платою) уряд Канади. Разом про те створювані державним регулюванням можливості використання цінових диспропорцій із стимулювання інвестиційного процесу економічного економічного зростання країни значно звужуються принаймні її залучення у світогосподарські связи.

2. Податкова система як стимул інвестиційного процесу а) Знижки з податків з прибутку. б) Інші податкові пільги в) Інвестиційний до податкового кредиту дедалі рідше застосовується у розвинених странах.

Можна виділити дві найважливіші напрями податкової політики держави, які впливають розвиток промисловості. По-перше, впливаючи у вигляді податків до рівня заощаджень населення, амортизаційних фондів фірм та його нерозподіленого прибутку, т. е. на величину потенційних джерела фінансування інвестиційних програм фірм, держава впливає найважливіші макроекономічні пропорції, в частковості, нараспределение національного доходу між накопиченням і споживанням. По-друге, використовуючи цілеспрямовані податкові пільги, і навіть законодавство, держава впливає на співвідношення між інвестиціями фірм в активну і в пасивну частина основних фондів, на швидкість відтворення основний капітал у промисловості країни, стимулює інвестиції промислових фірм в пріоритетні, з погляду держави, напрями, впливає «на регіональне розміщення промислових інвестицій. У період структурної перебудови промисловості, що виникла за енергетичну кризу 1970;х років, у багатьох країнах значно посилилося увагу до проблем податкової політики. За твердженням М. Фелдстайна, голови ради економічних консультантів Р. Рейгана, «виживання нашої економіки залежить від характеру податкової системи, що її будемо мати». Економічна програма адміністрації Р. Рейгана була на боротьбу з різко усилившейся у другій половині 70-х — початку 80-х інфляцією ніби грається з обох сторін: з одного боку, через стримування сукупного попиту (у вигляді уповільнення зростання бюджетних витрат і жорсткості монетарної політики) і, з іншого — через стимулювання пропозиції основних факторів виробництва — робочої сили в (у вигляді посилення мотивації до праці з допомогою значного, розрахованого на 3 року зниження прибуткового податку) і капіталу (у вигляді стимулювання заощаджень, зниження прибуток, прискорення амортизації вартості основних фондів). «При визначенні стратегії скорочення податків, — зазначав М. Фелдстайн, — слід особливо враховувати, що це важливі економічні рішення базуються на очікуваннях… Значення мають не податкові ставки час ухвалення рішень, а очікувані у майбутньому ставки». Важливу роль формуванні додаткові джерела фінансування інвестиційних програм зіграли зміни у амортизационном законодавстві і тому значне зниження прибуток компаній. У ході податкової реформи 80-х США були значно скорочені терміни служби основних фондів, застосовувані при розрахунку підлягає оподаткуванню прибутку, і зменшено кількість класів основних фондів з неоднаковими термінами служби, що дуже спрощувало процедуру розрахунку амортизації їх вартості. Так, закону про податковій реформі 1986 р. встановлював такі класи основних фондів за термінами амортизації їх вартості: 3 року, 5 років (цей клас включає основну частину видів устаткування, і навіть автомобілі), 7, 10, 15. 20, 27,5 і 31,5 років. Більше швидке списання вартості основний капітал призвело до значного зростання амортизаційних фондів американських фірм (вони зросли у цінах 1982 р. з 341,3 млрд дол. 1979 р. до 426,7 млрд дол. в 1985 р.) і їх інвестиції в машини та устаткування (з 259 млрд до 304 млрд. дол. відповідно) у першій половині 80-х. Упродовж багатьох років однією з дуже поширених податкових стимуляторів інвестиційного процесу служила знижка з податку прибуток у розмірі певний відсоток капіталовкладень фірм в обладнання та виробниче будівництво. Так було в США з 1962 р. по 1986 р. фірми мали права вичитати з податку прибуток до 10% витрат за нове обладнання. У цьому розмір знижки ув’язувався з термінами амортизації устаткування. У 1981;1986 рр. фірми мали право вичитати з прибуток 6% витрат обладнання з терміном амортизації до запланованих 4 років і десяти% витрат обладнання з терміном амортизації більше чотирьох років. Розмір зазначеної знижки обмежувалася певної частини податку прибуток (у роки — від 50 до 90% прибуток). Якщо розміри знижки перевищували встановлений межа, фірма могла переносити відповідну частку знижки чи 3 роки тому (у разі вона декларація про повернення частини виплаченого прибуток), чи 15 років наперед, з правом на відрахування відповідної суми з податку майбутню прибуток. У збільшених розмірах інвестиційна податкова знижка застосовувалася США та інших розвинених ринкових економіках під час енергетичної кризидля заохочення капіталовкладень фірм в енергетичне устаткування, що використовує альтернативні нафти та природного газу енергоносії, энергосберегающее устаткування, і навіть устаткування, знижує забруднення довкілля. Фірмам, инвестирующим в вказане устаткування, дозволялося вичитати з прибуток до 20% таких капіталовкладень. Інвестиційна податкова знижка застосовувалася, і як інструмент регіональної політики. Наприклад, у Канаді фірмам дозволялося вичитати з прибуток 7% їх витрат за нове і виробниче будівництво. Дли фірм, інвестувавши до віддалених районів зі складними природнокліматичними умовами, розмір підвищувався відповідно до 20−50%, а райони з низькими темпами економічного розвитку — до 10%. Правомірно розглядати, як стимул до інвестиційного роботи і податкові пільги, створені задля активізацію діяльності фірм у сфері НДДКР. У деяких країнах дають знижку з прибуток у вигляді частини приросту відповідних витрат фірми. Наприклад, до й Японії з прибуток віднімається 20% приросту таких витрат (США — по порівнянню зі своїми середньорічним рівнем у попередні 3 роки, а Японії - з максимальним річним рівнем, у період). У застосовуються спеціальні податкові стимули, щоб посилити співробітництво фірм з університетами. Американські фірми заслуговують вичитати hj прибуток 20% їх витрат фінансування фундаментальних наукових досліджень університетах. З іншого боку, фірмам дозволяється вичитати з валового доходу при розрахунку оподаткованого прибутку вартість наукової апаратури і устаткування, безоплатно переданих ними університетам, і навіть некомерційним науководослідницьким організаціям. Ці пільги сприяли розвитку з урахуванням університетів великих науково-дослідних центрів, у межах яких налагоджуються тісні зв’язки між університетської наукою і промисловими фірмами. Від прискореної амортизації основних фондів і різних податкових пільг американські фірми мають значну вигоду. Так було в середині 1980;х років річні втрати бюджету від надання знижки з прибуток в залежність від витрат корпорацій на нове обладнання склали 29,4 млрд дол., від прискореної амортизації устаткування — 18,9 млрд. дол., від пільгового податкової ставки перші 100 тис. дол. прибутку — 7,6 млрд. дол., від віднесення витрат на НДДКР на поточні витрати й, відповідно, зменшення що підлягає обкладанню податком доходу — 3,1 млрд. дол., від знижки з прибуток певної величини приросту витрат на НДДКР — 1,7 млрд. дол., від віднесення до поточним видатках (недоліків) витрат на пошуково-розвідувальні роботи компаній видобувної промисловості - 1,2 млрд. дол., від знижки на виснаження надр (від доходу компаній видобувної промисловості вычитался певні проценти вартості видобутого сировини, в результаті чого зменшувався розмір оподаткованого прибутку) — 1 млрд. дол. Разом про те за 80-ті роки у багатьох країнах із ринковим господарством посилилися сумніви щодо ефективності інвестиційних податкових пільг. У опублікованій у 1987 р. дослідженні, присвяченому зіставленню податкових систем США, Японії країн Західної Європи, констатується як повсюдне застосування податкових інвестиційних пільг, а й що зростає розчарування їх результатами. «Поширена думка, — відзначається у дослідженні, -що це пільги вносять дисбаланс до розподілу інвестиційних ресурсів, ставлять у нерівні умови галузі й фирмы"3. Цей висновок базувався на результатах дослідженні, де була показано, що використання інвестиційних податкових пільг призводить до різким розбіжностям в фактичної прибутковості (т. е. за мінусом податків із урахуванням інвестиційних пільг) інвестицій у різні види капітальних активів (включаючи устаткування). З іншого боку, фактична прибутковість інвестицій залежить від особливостей амортизації вартості різних видів устаткування й спорудженні. Через війну фірми після ухвалення інвестиційних рішень змушені орієнтуватися й не так на оцінки можливої прибутку до відрахування податків і співвідношень між цієї прибутком і обсягом інвестицій (саме ці показники, швидше за все, найчіткіше відбивають рівень ринкової ефективності інвестицій), скільки на оцінки прибутковості інвестицій з урахуванням особливостей податкової системи країни. За даними, процитованими бюджетним бюро Конгресу США, на початку 1980;х років фактичні податкові ставки прибуток за інвестицій у різні види устаткування коливалися від 6,4 до 34,5%. Оскільки основні фонди кожної галузі промисловості є специфічний набір різних видів устаткування, будинків та споруд, фактична рівень податкової ставки на прибуток за інвестицій у різноманітних галузей промисловості також дуже коливалася (тим більше, що номінальна, передбачена законом ставка оподатковування прибутку була однакова для компаній всіх галузей). Наприклад, в 1985 р. США фактична рівень податкової ставки з прибутку від інвестицій коливалася від 13,8% в целюлозно-паперової до 31,9% в нафтопереробної промышленности.

У наукових колах США вельми поширена думка, що це знижує ефективність інвестицій. Зокрема, які були значні інвестиційні податкові пільги стимулювали приплив інвестицій у найбільш капіталомісткими і ресурсомісткі галузі американської промышленности.

Заключение

.

Зазначені міркування, і навіть прагнення розширити податкову базу в цілях скорочення дефіциту держбюджету пояснюють значне звуження до й ряді інших розвинутих країн сфери застосування інвестиційного податкового кредиту, який, зігравши певному етапі розвитку свою позитивну роль, нині застосовується найчастіше для стимулювання інвестиції в энергосберегающее і екологічно орієнтоване устаткування. Разом про те можливе негативний вплив скасування інвестиційного податковий кредит на загальні розміри внутрішніх джерела фінансування капіталовкладень американських фірм, швидше за все, було не нейтралізувати одночасним зниженням податкової ставки прибуток, із 46 до 34%. Ці ставки у другій половині 80-х значно знизилися та інших провідних західних странах.

Як свідчить досвід розвинених ринкових економік, практично в кожній країні існує певне, лише йому властиве співвідношення серед тих функціями держави за відношення до економіці, які визначаються ринковим характером останньої, і функціями держави, определяемыми специфікою країни, своєрідністю її історичного досвіду, державності, національної культуры.

// Світова економіка і МО, 97 г., № 11, з 118−126 Бередова У. «Економіка країн Східної Азії та Європи на 1996 р.» Економіка розвинених країн, 99 г., з. 163−177 // Проблеми теорії та практичного управління, 97 г., № 2, з. 40−45, Глинкина З. «Проблема економічного зростання країнах Центральній Азії та східної Азії» // ЕКО 1997 р., № 11, з. 18−23 А. З. Зелетынь, М., «Державне стимулювання інвестиційного процесу» // Питання економіки, 98 г., № 3, з. 81−89 Пороховский А. «Економічно ефективне держава: американський досвід.» // Економіка і організація промислового виробництва, М., 98 г., № 2, з. 127−135, Коржубаев А. Р. «Державне регулювання по американски» // США. Економіка, політика, ідеологія, 98 г., «12, с.26−31 Клучи Д. «Держава, бізнес, і економіка.» // ЕКО, М., 97 г., № 5, з. 186−197 Зелтынь А. З. «Державне стимулювання інвестиційного процесу: досвід США.» Фінансовий Київ, 97 г., № 6−7, з. 9−10, Корнілов До. «Інвесткомпанії: досвід США.».

// Незалежна газета, 97 г., 5 грудня, Павлов З. «Інвестиційні фонди: досвід США».