Рынок цінних бумаг

ПЛАН.

Запровадження … …2 стор. Ринок цінних паперів… …3 стор. Класифікація цінних паперів… …4 стр.

Сертификаты… …4 стр.

Цінні папери грошового рынка…4 стр.

Капітальні цінні бумаги…5 стр.

Облигации… …6 стр.

Види облігацій… …7 стр.

Класифікація облігацій залежно від обеспечения…7 стр.

Особливості деяких видів облигаций…8 стр.

Котирування і рейтинг облигаций…9 стр.

Акции… …10 стр.

Вартість акцій… …14 стор. Типи акцій… …14 стор. Види привілейованих акций…15 стор. Інші види цінних бумаг…16 стр.

Вексель… …16 стр.

Підписні сертифікати (варранты)…16 стр.

Приватизаційні чеки (ваучеры)…16 стор. Учасники ринків цінних паперів… 16 стор. Список використовуваної літератури… …18 стр.

ВВЕДЕНИЕ

Накопление грошового капіталу відіграє трапилося в ринковій економіці. Безпосередньо самому процесу накопичення грошового капіталу передує етап його виробництва. Коли грошовий капітал створено чи зроблено, його потрібно розділити на частина яка знову направляють у виробництво, ту частину, яка тимчасово вивільняється. Остання, як правило, і становить зведені кошти підприємств і корпорацій, аккумулируемые над ринком позичкових капіталів кредитно-фінансовими інституціями та ринком цінних паперів. Виникнення й обіг капіталу, поданого до цінні папери, тісно пов’язане з функціонуванням ринку реальних активів, тобто. ринку, у якому відбувається купівля-продаж матеріальних ресурсів. З появою цінних паперів (фондових активів) відбувається хіба що роздвоєння капіталу. З одного боку, існує реальний капітал, представлений виробничими фондами, з інший — його свій відбиток у цінні папери. Поява цього різновиду капіталу пов’язано із розвитком потреби у залученні усе більшого обсягу ресурсів внаслідок ускладнення і розширення комерційних і виробничої діяльності. Отже, фондовий ринок історично починає розвиватися з урахуванням позичкового капіталу, т.к. купівля цінних паперів означає нічим іншим, як передачу частини грошового капіталу позичку. Ключовою завданням, що повинен виконувати ринок цінних паперів є передусім забезпечення умов залучення інвестицій підприємств, доступ підприємств до більш дешевому, проти банківськими кредитами капиталу.

Ринок цінних бумаг.

Фондовий ринок є чуйним барометром стану економіки. Нині основними цілями російському ринку цінних паперів є мети становлення і закріплення відносин власності, а головними учасниками цього ринку — комерційні банки.

Учасники російського ринку цінних паперів мають спільне завдання — отримання прибутку. Саме під впливом джерел постачання та умов, прикоторых вона утворюється, і виходить структура вітчизняного ринку, одній з відмінностей якої стала істотне переважання державних цінних паперів. З іншого боку, дуже характерне для вітчизняного ринку і те, що основну частину цінних паперів відбувається лише стадію первинного розміщення, майже звертаючись на вторинному рынке.

Оскільки управляти економікою може лише те, хто володіє власністю, те й ринок цінних паперів набуває особливу економічну історичну значимость.

Як людина інший ринок, РЦБ складається з попиту, пропозиції з врівноважуючої їх ціни. Попит створюється компаніями і з певного часу державою, якою вистачає власних доходів на фінансування інвестицій. Бізнес й уряду виступають на РЦБ чистими позичальниками (більше займають, ніж позичають), а чистими кредитором є населення, особистий сектор, яка має з різних причин прибуток перевищує суму витрат поточний споживання й інвестиції в матеріальні активи (переважно жилье).

Роль ринку як інструмент ринкового регулювання має розглядатися особливо, оскільки його закономірності дуже складні, і неоднозначні і представвляют особливий комерційний інтерес. До того до цих пір вважається, що виявити ці закономірності з прийнятною точністю практично нереально.

Перш ніж перейти власне до цінних паперів, можна пояснити таке поняття, як фіктивний капітал, оскільки рух фіктивного капіталу і є основою функціонування ринку. Фіктивний капітал є громадське ставлення, суті якого полягає у його хист вловлювати певну частину додаткової вартості. Историчеки основа виникнення фіктивного капіталу сосояла в обсоблении позичкового капіталу від виробничого й освіті кредитної системи, а технічний відрив фіктивного капіталу від реальної стався з урахуванням позички капіталу, у результаті до рук власника позичкового капіталу залишається титул власності, а як реально розпоряджається цим капіталом функціонуючий предприниматель. Тем самим фіктивний капітал проявляється у формі титулу власності, здатного розпочинати звернення, і більше, здатного звертатися щодо незалежно від руху дійсного капіталу. Реально фіктивний капітал опосередковує процеси концентрації та централізації капіталу, і розподілу і перерозподілу прибутку, і навіть перерозподілу национольного доходу системою державних финансов.

Класифікація цінних бумаг.

Цінної папером є документ, котра засвідчує з повним дотриманням встановленої форми і обов’язкових реквизиторов майнових прав, здійснення або передачі яких можливі лише за його предъявлении.

Із передачею цінних паперів переходять все засвідчувані нею права в совокупности.

У кількох випадках, передбачені законами чи встановленому ним порядку, для здійснення і передачі прав, засвідчених цінної папером, досить доказів їх закріплення спеціальному реєстрі (звичайному чи комп’ютеризованому). [ Цивільний кодекс РФ, стаття 142 ].

Отже, цінних паперів виступають різновидом грошового капіталу, рух якого опосередковує наступне розподіл матеріальних ценностей.

У минулому цінних паперів існували тільки у фізично відчутною, паперової форми і друкувалися типографическим способом на спеціальних паперових бланках. Цінні папери, зазвичай, виготовляються з досить високим рівнем захищеності від його можливих підробок. У останнім часом у зв’язку з значним збільшенням обороту цінних паперів чимало їх стали оформлятися як записів у книжках обліку, і навіть на рахунках, які в різних носіях інформації, тобто перейшли у фізично невловиму (безпаперову) форму. Тому на згадуваній ринку цінних паперів випускаються, звертаються і погашаються як власне цінних паперів,, і їх замінники. Об'єкти угод над ринком цінних паперів також називають інструментами ринку цінних паперів, фондами (у значенні грошові кошти) чи фондовими ценностями.

Сертификаты.

Що стосується, якщо цінних паперів не перебувають у фізично відчутною формі або якщо їх паперові бланки вкладаються у спеціальні сховища, власнику цінних паперів видається документ, котра засвідчує право власності на або ту фондову цінність. Документ називається сертифікатом цінних паперів. Сертифікати цінних паперів на пред’явника можуть випускатися для заміщення собою кілька однорідних цінних паперів (подібно грошовим купюрам різних номіналів). У разі сертифікат необов’язково містить інформацію про власника фондовій ценности.

Економічну сутність, і ринкову форму кожної цінних паперів можна одночасно розглядати із різних точок зору, у зв’язку з ніж кожна цінний папір має цілим набором характеристик. Це визначає і можливість класифікації цінних паперів з різних ознаками, які зазвичай диктується практичними потребностями.

Можливо передусім розділити все цінних паперів на великі групи: грошові і капітальні чи фондові цінних паперів, тобто ті, які звертаються над ринком капіталів, яку називають також фінансовим, чи фондовим, рынком.

Цінні папери грошового ринкуоформляють запозичення грошей — це боргові ЦБ. До них належать векселі, депозитні і ощадні сертифікати та інші. Доход за цими ЦБ носить разовий характері і виходить або з допомогою купівлі їх за ціною нижче від номінальної вартості, або з допомогою отримання відсотків за її погашенні. Грошові ЦБ, зазвичай є короткостроковими (з терміном погашення менше року). Грошовими ці папери називають з різних причин: вони широко використовуються у межах кредитно-банківській сфери, кошти, одержані від емісії цих цінних паперів, надалі використовуються політикою переважно як традиційні для виробництва із поточних платежів чи погашення; деякі з цих цінних паперів використовують як замінників готівки як засіб платежу: наприклад, комерційні векселі використовують із оплати товару, а урядовими казначейськими векселями заплатити федеральні налоги.

Грошові зобов’язання, висловлені грошовими цінними паперами, в здебільшого укладаються у термін до 1 року. Прибуток від купівлі й утримання таких цінних паперів носить разовий характер. Форма їх передбачає спеціальних атрибутів, є основою отримання доходу, наприклад, відсоткових купонів. У процесі ринкової угоди дохід реалізується як відмінність між продажною (дешевше) і загальної ціною грошового документа.

Економічна роль цінних грошових паперів полягає у забезпеченні безперервності кругообігу промислового, комерційного та банківського капіталу, безперебійності бюджетних витрат, у пришвидшенні процесу реалізації товарів та послуг, тобто у кінцевому підсумку у забезпеченні процесу кожного індивідуального відтворення, який передбачає безперервність припливу грошового капіталу до вихідному пункту. Існування таких цінних паперів дозволяє банкам, реалізувати все высвобождающиеся на стислі терміни кошти на ролі капіталу. Банківська система, використовуючи перманентну купівлю-продаж казначейських векселів, балансує всі свої активи і пасиви на щоденної основі. Купуючи й продаючи певну кількість цінних бумаг.

До групи капітальних цінних паперів включають акції, облігації, паї кооперативів, інвестиційні сертифікати, заставні листи та його різновиду. Кошти, отримані шляхом емісії й законність продажу цих цінних паперів, призначені для освіти, або збільшення капіталу продуктивних підприємств, націлених отримання прибутку, якої вони потім поділяться з покупцями (власниками). Ринок капітальних цінних паперів є важливим частиною економіки, функціонуючої на ринкових засадах: ж без нього немислимо формування капіталу великого производства.

Багато цінних паперів випускаються приватними компаніями і дістали назва приватних (комерційних). Приватні інструменти ринку є менш надійними проти державними, якими уряд гарантує виконання умов выпуска.

Вкладення коштів у приватні фондові інструменти пов’язані з багатьма видами ризиків. тим більше розрізняють такі їх виды:

— ризик втрати капіталу, вкладеного в цінних паперів, що виникає, наприклад, у зв’язку з банкрутством эмитента;

— ризик втрати ліквідності, тобто, що куплену цінний папір не можна буде продати над ринком, не уникнувши у своїй великих втрат в цене;

— ринковий ризик, тобто ризик падіння їх ціни внаслідок погіршення загальної конъюктуры рынка.

До приватним цінних паперів ставляться як боргові зобов’язання, і долевые цінних паперів (акції). Кожна із зазначених різновидів фондових цінностей має специфічні особливості. Боргові обов’язки випускаються комерційними організаціями з метою запозичення на фінансовому ринку коштів, необхідні рішення їхніх насущних поточних і найперспективніших завдань. Найбільш поширеної формою приватних боргових зобов’язань є облигации.

Облигации.

Облігація — цінний папір, спілка внесення її власником коштів і що підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цієї цінних паперів в передбачений у ній термін, зі сплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами выпуска).

Облігації можна випускати державою, і навіть приватними компаніями із залучення позикового капіталу. Випускаються звичайно під заставу певного майна. Облігації, забезпечені заставної, дають їх власникам додаткову гарантію по втрати свої кошти, оскільки заставна дає права власникові облігацій продавати закладене майно в разі, якщо підприємство неспроможна здійснити належні платежі. Проте й беззакладные облігації, які становлять боргові зобов’язання, засновані тільки довіру до кредитоспроможності підприємства, але з забезпечені яким — або майном. Випускають такі облігації підприємства зі стійким фінансове становище. Підприємство, що випускає облігації, приймає він зобов’язання виплатити відсотки кожну облігацію, вказати місця, у яких облігації і купонні листи вручать їх власникам, визначити юридичний титул і заставну власність, застрахувати закладену власність проти пожежі та інших можливих втрат; заплатити податки, розкрити інформацію про підприємстві правових підставах його деятельности.

Якщо підприємство не виконує свої зобов’язання перед власниками облігацій, то останні, поруч із довіреним представником, можуть зробити деякі дії у тому, щоб відновити своїх втрат. Так було в угоді випуску зазвичай передбачається можливість погашення облігацій на вимогу їхніх власників у разі невиплати відсотків. У згаданому разі власники облігацій також можуть одержати право участь у виборах осіб, управляючих компанией.

Підприємство виплачує відсотки за облігаціями іноді часу. Тому, за продажу облігацій у дні, не збігаються з днями виплати відсотків, покупець і продавець повинні розділити між собою суму відсотків. Більшість облігацій продається з наростаючими відсотками. У цьому покупці сплачують продавцям крім ринкової вартості облігацій відсотки, належні у період, що минув від їхньою останньою виплати. А самі покупці в разі настання терміну виплати відсотків отримують їх повністю. Отже, сума відсотків розподіляється між різними владельцами.

Види облигаций.

1. Купонні облігації чи облігації на пред’явника. До них додаються спеціальні купони, які мають откалываться двічі та представлятися платіжному агенту з виплати відсотків. Фактично купон — своєрідний простий вексель на пред’явника. Ці облігації оборотні, а купон і сертифікат виступають титулу власності. Оскільки ці облігації оформляються на пред’явника, підприємство не реєструє, хто був частиною їхнього собственником.

2. Іменні облігації. Більшість облігацій реєструються з ім'ям їх власника, у своїй йому видається іменний сертифікат. Ці облігації немає купонів, а платежі по відсоткам здійснює платіжний агент відповідно до встановленим графіком. Під час продажу чи обміні іменних облігацій старий сертифікат анулюється і випускається новий — із зазначенням нового власника облигаций.

3. «Балансові «облігації. Цей вид облігацій набуває дедалі більшого поширення, оскільки з їхньою випуску не пов’язане з такими формальностями, як видача сертифікатів і тп.: просто всі необхідні дані про облігаціонерів уводять у компьютер.

Класифікація облігацій залежно від обеспечения.

1. Забезпечення облігації. Ці облігації мають реальне забезпечення активами. Їх може бути розбитий втричі підтипу: а) облігації з запорукою майна, які забезпечуються основним капіталом підприємства (її нерухомістю) й іншим речовим майном; б) облігації запорукою фондових паперів, які забезпечуються які у власності компании-эмитента цінними паперами будь-якої іншого підприємства (але з компании-эмитента) — зазвичай, її філії чи дочірню компанію; з) облігації з запорукою устаткування. Такі облігації зазвичай випускаються транспортними підприємствами, використані ними для заставного забезпечення використовують, наприклад, транспортні засоби (літаки, локомотиви і тп.).

Сенс заставного забезпечення у тому, у разі банкрутства компанії її неплатоспроможності власники забезпечених облігацій можуть на частина майна компании.

2. Незабезпечені облігації. Ці облігації не забезпечуються певними матеріальними активами, вони підкріплюються «сумлінністю компаніїемітента, інакше кажучи — її обіцянкою. Що стосується компанії власники таких облігацій що неспроможні на частина нерухомості. Ці облігації менш надійні, а й у них поширюються переважні права при ліквідації компанії. У зв’язку з тим самим ставка відсотки за ним більш высокая.

3. Інші види облігацій. a) Облігації з доходом з прибутку, чи реорганізаційні облігації передбачають виплату відсотків в тому разі, якщо в підприємства наявні істотні надходження, тобто у разі випуску таких облігацій гарантується погашення її основний суми, а виплата відсотків залежить від рішення Ради директорів. Випуск таких облігацій практикується при реорганізації підприємства — зазвичай, коли йому загрожує банкрутство. Часто їх випускають для заміни раніше випущених облігацій зі схвалення облігаціонерів компанії, які воліють вдатися до певний ризик, щоб уникнути небезпеки неотримання капітальної суми. б) Гарантовані облігації: вони гарантуються не підприємствомемітентом, а іншими компаніями. Найчастіше використовуються: транспортними корпораціями, коли емітент надає будь-якої компанії своє устаткування, натомість ця компанія виступає гарантом за облігаціями першої фірми, або дочірніми компаніями крупних фірм, коли дочірня компанія випускає облігації, а гарантом виступає основне підприємство. Як бачимо з назви, у разі неплатоспроможності емітента, все претензії облігаціонерів задовольняються гарантом. Найчастіше гарантуються і капітальна сума і, але бувають случаи, когда гарантією покриваються тільки відсотки. з) Бескупонные облігації. Ними не виплачується регулярного відсотка, але це означає, що де вони при носять доходу. Річ у тім, що з випуску ці облігації продаються з диконтом (із знижкою), а погашаються за номінальною ціні в разі настання терміну платежу, причому знижка тим більше коштів, що довший термін, який випущені облигации.

Особливості деяких видів облигаций.

1.Многие незабезпечені облігації може бути конвертованими. Це отже, що з випуску облігацій що така передбачається право облигационера протягом усього терміну, який випущені облігації, обміняти їх у звичайні чи привілейовані акції. Конвертованість має переваги як емітента, так инвестора.

Важливе значення для власників конвертовані облігацій мають за відгуками друзів коефіцієнт і конверсионная ціна. За Відгуками Друзів коефіцієнт показує, скільки акцій можна отримати обмін таку облігацію. За підсумками цього коефіцієнта обчислюється конверсионная ціна: номінал облігації ділиться на коефіцієнт виходить конверсионная цена.

2. Іноді підприємства, випускаючи облігації, передбачають право затребувати їх (відкликати) передчасно погашення. І тут встановлюються умови такого запитання: за номіналом чи з низькою надбавкою, яка зменшується на встановлену відсоткову величину кожен року, після випуску. Коли підприємство відкликає облігації, облигационеры зобов’язані повернути свої облігації. Винятки бувають, коли корпорація при випуску облігацій передбачає «факультативне право запитання «чи «відкличний опціон » .

3. Іноді під час випуску облігацій передбачається право облигационера на повернення облігацій до терміну платежу, у своїй емітент зобов’язаний погасити облігації за номіналом. Зазвичай цього права передбачається тому разі, якщо компания-эмитент залишає у себе право змінювати номінал облігації. Фактично, це дає інвестору можливість вибору між новим номіналом та придбанням наличных.

4. У облигационное угоду то, можливо включено вимога у тому, щоб предприятие-эмитент здійснювала регулярні відрахування на спеціальний рахунок, щоб гарантувати погашення облігацій по наступі терміну платежу. Такий спеціальний фонд отримав назву выкупного фонду, чи фонду погашення. Його існування дає певні гарантії інвесторам, і з з іншого боку, рятує підприємство од надміру великих одноразових витрат в разі настання терміну погашення за серії облигаций.

Котирування і рейтинг облигаций.

Облігації мають властивістю оборотності, тобто із ними можуть здійснюється операції з купівлі-продажу. Деякі облігації звертаються на біржі, та більшість угод складає позабіржовому ринкові. Торгівля облігаціями зазвичай менш інтенсивна, ніж операції з акциями.

1. Ціна облігації. Як можна і акції, облігації мають номінальну вартість будівництва і ринкову цену. Облигации можуть продаватися за ціною вище номіналу — з надбавкою, чи з премією, або нижчий від номіналу — із знижкою, чи з дисконтом. Ринкова ціна зазвичай залежить від своїх надійності (фінансової стабільності корпорации-эмитента) і південь від ставки процента.

Важливою характеристикою облігації як фінансового інструмента є його дохідність. Доход по облігації то, можливо номінальним (по купонної ставці) і поточним (грунтується на поточної ціні облигации).

2. Рейтинг. Його мають більшість облігацій предприятий, устанавливаемый незалежними фірмами. Облігації, мають найвищий рейтинг, называются облігаціями «інвестиційного класу ». Облігації, мають рейтинг нижче певного, вважаються спекулятивними, зокрема так звані викидні облігації. Чим нижчий рейтинг, тим більша ризик неплатежу. У цілому, що стоїть рейтинг, тим нижче дохід по ним.

Слід зазначити, що у сучасної практики різницю між акціями і облігаціями підприємств поступово стираються. З одного боку, відбувається узаконення випуску «не голосуючих «акцій, з другого — з’явилися «голосувальники «облігації. Стирання їх також сприяє також емісія конвертовані облігацій й випуск про «гібридних фондових паперів ». Це відбиває певною мірою тенденцію зрощування промислового й банківського капитала.

Акції Акція — цінна бумага, свидетельствующая про внесення паю в капітал акціонерного товариства. Дає своєму власникові декларація про присвоєння частини прибутку у вигляді дивиденда.

У сучасному капіталістичний світ основний формою організації бізнесу є корпорації чи акціонерні товариства, які мають значні переваги проти іншими формами. Два найважливіших із них — обмежена відповідальність їх учасників, яких зазнають збитки лише свого внеску, сильно спрощена процедура передачі прав власності (продаж акцій), і навіть (і це, напевно, основне перевагу) величезні спроби з мобілізації капіталу через емісію акцій і облігацій, що, своєю чергою, лежить в основі швидкого й продуктивного зростання компанії. Акціонерні суспільства є зручною формою ділової організації для суб'єктів, котрі займаються дрібним бізнесом, з низки причин.

1) акціонерні товариства може мати необмежений термін існування, тоді як період дії підприємств, заснованих на індивідуальної власності, чи товариства з участю фізичних осіб, зазвичай, обмежений рамками життя їх учредителей.

2) акціонерні товариства завдяки випуску акцій отримують ширші можливості у залучення додаткових коштів за порівнянню з некорпорированным бизнесом.

3) оскільки акції, зазвичай, мають досить високої ліквідністю, їх значно простіше перетворити на гроші на виході з акціонерного товариства, ніж отримати тому частку у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю. Акції можна як одиниця виміру власницьких інтересів членів акціонерного товариства — акціонерів. Власницький інтерес — це обсяг правомочий, одержуваних акціонер у обмін рухаючись ними акціонерному суспільству капітал. Отже, акція як об'єкт права власності за своїм характером є категорію прав, а чи не речей у тому тілесному вигляді. Право власності на акцію цього права власності на права, що її володар має. Акції мають вартість. Розрізняють різні види вартості акцій: 1. Нарицательная вартість (номінал) — довільна вартість, встановлювана при емісії і відбивана в акціонерному сертификате. Номинал мало пов’язані з реальної вартістю, і у останнім часом ніяких звань перестали вказувати на акціях їх номінал. 2. Балансова вартість, обрахована як приватне від розподілу чистих активів корпорації кількості выпушенных і поширених акцій. 3. Ринкова вартість (продажна ціна акції, курс) — поточна вартість акції біржі чи у позабіржовому обороті (приміром, остання котировка.

). Це найважливіший вид вартості, оскільки вона (а точніше — прогноз його зміни) грає основну роль зверненні акцій даної корпорації. Але про це трохи позже.

Документ, який свідчив про володінні акціями, називається акціонерним сертифікатом. У ньому вказуються дані про емітента, і такі про зареєстрованому тримачі чи тримачів, номінал (якщо є), тип і кількість акцій, що у власності власника сертифіката, і відповідні права на голосование.

Права, надані акціонерним суспільством своїм акционерам:

1.Право голоса.

Більшість звичайних акцій дає їх власникові франшиза на щорічних зборах акціонерів за всі важливих питань діяльності АТ (наприклад, щодо змін у статуті АТ, питанням зливань і придбань, фінансової реорганізації, виборам Ради директорів компанії). Оскільки більшість акціонерів неспроможна (або хоче) відвідувати зборів, корпорації зобов’язані оформляти доручення, якими акціонери передають раді директорів АТ право голосувати від імені на щорічних чи спеціальних собраниях.

2. Право щодо участі прибутків АТ (отримання дивидендов).

Акції дають їх власникам отримання частини прибутку компанії, у формі дивидендов.

Дивіденди — це частка прибутку корпорации, распределяемая середовищі акціонерів у вигляді певну частку вартості їх акцій (інакше кажучи, пропорційно кількості акцій, що у власності). Дивіденди по звичайним акціям виплачуються тільки після сплати всіх податків, відсотків з облігаціях і дивідендів по привілейованим акціям (якщо такі выпущены).Обычно дивіденди виплачують поквартально, але право вирішувати тут надано раді директорів. Слід зазначити відразу ж, що у законодавству РФ АТ вправі взагалі виплачувати дивіденди за простими акціям, хоча самому АТ це невигідно, бо такі дії із високим ймовірністю негативно позначаться на курсі, його акцій. По привілейованим акціям дивіденди компанія виплатити обязана. Дивиденды виплачуються готівкою, у вигляді майна, і у вигляді акцій самої АТ. Дивіденди готівкою зазвичай встановлюються в рублях на акцію. Дивіденди в формі майна зазвичай є акції дочірніх компаній, але ці може бути продукція самої ж компанії. Дивіденди у вигляді акцій встановлюються у відсотках. Якщо, наприклад, компанія «А «оголошує дивіденд 10% у вигляді акцій, це отже, що власник 10 акцій отримає акціонерний сертифікат на 10 нових акцій (то є стане власником 110 акцій цієї компанії). З погляду політичної економії дивіденд у вигляді акцій неспроможна називатися дивідендом, оскільки дивіденд — це частка вже полученой АТ прибутку, реально переданої акціонеру. Фактично, видача акцій — це вексель АТ ще на не отриману додаткову вартість, тобто, це засіб утримання у своїй розпорядженні прибутку. Проте у сучасній теорії та практиці ринкової економіки цій формі трактується використовується як «дивіденд » .Найчастіше ця форма застосовується у поєднані із дивідендами готівкою. Дроблення акцій — це кошти кількості випущених акцій, не після якої робляться зміни і сукупної ринкову вартість активів корпорації і відносних часткою власників акций.

3. Переважна декларація про купівлю нових акций.

Право, дає існуючим акціонерам можливість закупити акції нового випуску колись, що вони запропонують іншим особам. Мета цього переважного права у позиційному захисті існуючих акціонерів (насамперед власників великих пакетів) від «розмивання «пропорційних часткою їх участі у АТ. Зазвичай у законодавстві передбачається, що наявність таких прав має прямо обумовлюватися у статуті общества.

При реалізації таких прав акціонер може закупити акції нового випуску розмірі, пропорційному його фактичної частці в капіталі корпорации.

Ці права мають певну вартість: ціна підписки нового випуск акцій зазвичай нижчою від ринкової ціни вже випущених акцій; внаслідок цього переважні права можуть виступати об'єктом купли-продажи.

4. Право при ліквідації (розпуск) корпорации.

Ліквідація — це практичні дії АТ про припинення справ України та реалізації майна. Стадія припинення легального існування називається розпуском, а фактичного — ліквідацією. За законом РФ претензії до акціонерному суспільству при ліквідації задовольняються нею наступному порядку: державні претензії (сплата податків і мит, розрахунок по державним кредитах), претензії інших кредиторів (комерційних банків, власників векселів і облігацій, і тд.), претензии власників привілейованих акцій, і після цього претензії власників звичайних акцій. Незнання цього положення (чи нерозуміння те, що акціонер є співвласником АТ) нашій країні останнім часом призводить до конфліктів між засновниками й акціонерами ликвидировавшихся АО.

5. Права на інспекцію (проверку).

Усі акціонери мають право перевірку деяких документів і майже звітностей своїх акціонерних товариств (списку акціонерів, протоколів зборів акціонерів, деяких бухгалтерських звітів і тп.).

На початку відкритої підписки компанія оголошує про спільний кількості випущених нею акцій. У процесі первинного розміщення у обліку відбиваються дві складові оголошеної до розміщення суми акцій: продані і нерозміщені акції. Частіше на момент закінчення підписки все оголошені до випуску акції виявляються проданими. Законодавством багатьох країн передбачена можливість над цільовим використанням акцій, дозволені до випуску, але з різних обставин були розміщені під час подписки.

1. допускається продаж нерозміщених акцій згодом з метою залучення додаткового капитала.

2. нерозміщеними акціями виплачуються дивіденди за раніше проданим акциям.

3. нерозміщені акції можуть бути продані за цінами співробітникам акціонерного товариства, що сприяє підвищенню їхньої зацікавленості в результатах роботи своєї компании.

4. нерозміщені акції обмінюються на раніше випущені оборотні цінних паперів (оборотні облігації, оборотні привілейовані акції, варранты та інших.), умовами випуску яких передбачено можливість такого обмена.

5. нерідко мають місце випадки продажу нерозміщених акцій по фіксованій ціні, що сприяє зростання курсу цінних паперів компании.

Акціонерне товариство може зажадати викупити власними акціями в їхніх власників за поточною ринкової ціні. Такі акції іноді називаються казначейськими. Не дають підстави голоси або отримання дивідендів. Казначейські акції можуть із знижкою проти покупною ціни продавати співробітникам акціонерного товариства. Є кілька причин, якими акціонерні товариства виявляються зацікавлені у купівлі акцій власного выпуска.

1. при сприятливою ринкової кон’юнктури і відчуття впевненості в потенціалі компанії купівля власних акцій може бути непоганим розміщенням тривалу перспективу тимчасово вільних средств.

2. у разі купівлі власних акцій у умовах короткочасного падіння ціни неї і продажу за її підвищенні товариство може заробити прибыль.

3. придбання над ринком власних акцій практикується як превентивна міра проти скуповування компанії третіми особами, які намагаються встановленню контролю на ней.

4. придбання акціонерним суспільством значної частини акцій у великих власників може запобігти падіння їх курса.

5. компанії практикують купівлю власних акцій з виплати ними дивидендов.

6. акції можуть знадобитися задля забезпечення можливості реалізації власниками оборотних облігацій і привілейованих акцій своїх прав на обмін зазначених цінних паперів на звичайні акции.

7. купуючи акції, компанія може дати з допомогою платежі, що нерідко практикується при скуповуванні невеликих фирм.

8. метою скуповування власних акцій то, можливо прагнення скоротити кількість цінних паперів, обертаються на рынке.

Різниця між розміщеними акціями і акцій, набутими акціонерним суспільством, дорівнює сумі акцій, обертаються поза акціонерного общества.

Вартість акций.

Є кілька видів вартості акцій. У тому числі виділяються: номінальна вартість, оголошена вартість, бухгалтерська вартість, ринкова стоимость.

Номінальна вартість є вартість, яка друкується на бланках акцій. Її використовують з метою обліку. У деяких країнах, наприклад, у США, акції можна випускати без номінальною вартості. І тут щоб провести цінних паперів з обліку, використовують так звану оголошену вартість акцій, від якої потерпають (оголошується) в проспекті эмиссии.

Бухгалтерська вартість на відміну від номінальної і оголошеної змінюється рік у рік. Вона визначається шляхом відрахування із усіх активів компанії її пасивів і розподілу результату (кількісно рівного власності акціонерів) на загальна кількість звичайних акцій, що у зверненні. Бухгалтерська вартість відображає величину капіталу, що припадає однією акцию.

Ринкова вартість акцій є ту ціну, яку вони можуть купуватися чи продаватися над ринком. вона є визначальною для інвестора. Акція стоїть стільки, скільки покупець згоден ми за неї заплатить.

За рішенням зборів акціонерів акції можна розділити чи консолідовані. Що стосується розділу випущені торік у звернення акції замінюються кількома іншими із меншим номіналом. У цьому розмір акціонерного капіталу не змінюється. Поділ акцій практикується у тому, щоб зробити їх більш доступними для дрібних вкладників. Якщо ж акції консолідуються, то цінних паперів колишніх випусків обмінюються менше число нових акцій з підвищеним номиналом.

Типи акцій. 1 Привілейовані акции.

До цього часу ще було розглянуто відмінність акцій за типами, хоча деякі з особливості вже згадувалися вище. Розрізняють звичайні і привілейовані акції. Як це і звичайні акції, привілейовані акції є цінний папір, який вказує частку участі її власника в корпорації. Від звичайних акцій і їхні відрізняє следующее:

1. дивіденди на привилигированные акції, зазвичай, встановлюються по фіксованою ставке;

2. вони випускаються із зазначенням номіналу та розміру дивіденда у відсотках чи доларах на акцию;

3. дивіденди по привілейованим акціям виплачується до виплат по звичайним акціям і залежить від прибутку акціонерного общества;

4. власники привілейованих акцій мають декларація про певну частку активів акціонерного товариства у її ликвидации;

5. зазвичай, власники привілейованих акцій немає переважних прав придбання акцій нового випуску і право голоса.

Види привілейованих акцій. 1. Кумулятивні привілейовані акції - найпоширеніший тип привілейованих акцій. Передбачається, будь-які причитающися, но не оголошені дивіденди нагромаджуються і виплачуються за цими акціям до оголошення дивідендів по звичайним акціям. 2. Некумулятивні привілейовані акції. Власники цих акцій втрачають дивіденди будь-яку період, протягом якого рада директорів не оголосив їх виплату. 3. Привілейовані акції із часткою участі дають їх власникам декларація про отримання додаткових дивідендів понад оголошеної суми, якщо дивіденди по звичайним акціям перевищують оголошену суму. 4. Конвертовані привілейовані акції. Ці акції можу обміняти на встановлений кількість звичайних акцій по обумовленої ставці. 5. Привілейовані акції з коригованою ставкою дивідендів. На відміну від привілейованих акцій з фіксованою ставкою дивідендів дивіденди за цими акціям коригуються з урахуванням обліку динаміки відсоткові ставки по короткотерміновим державним паперам чи курсу деяких інших інструментів ринку короткострокових капіталів. 6. Відкличні привілейовані акції. Випускаючи акції АТ залишає у себе право «відкликати », тобто викупити їх за ціною з надбавкою до номиналу.

Наведені вище характеристики привілейованих акцій можуть комбинироваться. При цьому, якщо АТ випускає кілька класів привілейованих акций, то вони мають назва привілейованих акцій класу А, класу B, і т.ін., причому акції класу, А дають їх власникам великі привілеї при виплаті дивідендів і за погашенні зобов’язань у разі ліквідації акціонерного товариства. Акції, будучи ризикованішими цінними паперами проти борговими зобов’язаннями, зазвичай, приваблюють інвесторів можливістю отримання підвищеного доходу, котрі можуть складатися від суми дивідендів і приросту капіталу, вкладеного в акції, внаслідок підвищення їх ціни. Завдяки підвищеної дохідності акції зазвичай забезпечують кращий захист від інфляції проти борговими зобов’язаннями. Тому основним мотивом, що спонукає інвесторів вкладати кошти на акції, є бажання забезпечити приріст грошових вкладень внаслідок підвищення їх ціни, і навіть прагнення отримати підвищені дивиденды.

Економічна роль капітальних цінних паперів багатогранна. Вони дозволяють акумулювати великі капітали з дрібніших капіталів і заощаджень населення на фінансування реального виробництва. Вони вже утворюють дуже багато власників, що у дохідності підприємств. Вони надають мобільність капіталу, її швидкої переорієнтації у ті галузі, де він може принести найбільшу прибуток. Це інструмент переливу капіталів зі сфери у галузь і з підприємства у підприємство. Вони дають можливість тиражування прав власності у тому переуступки, оформлення боргів, і надання їм ліквідної формы.

Інші види цінних бумаг.

1. Вексель:(нем.Wechsel, буквально — обмін) вид цінних паперів, грошове зобов’язання. Безперечний і безумовний боргової документ. Розрізняють простий і перекладної вексель. Передача векселі від однієї особи іншому оформляється передавальної написом — індосаментом. У доповіді міжнародної торгівлі і навіть у внутрішньому обороті капіталістичних країн вексель — одна з головних коштів оформлення кредитно-розрахункових отношений.

2. Підписні сертифікати (варранты). Це особливий вид цінних паперів, які випускають разом із облігаціями чи привілейованими акціями і дають їх власникові декларація про купівлю звичайних акцій по обговореною ціною в протягом певного періоду (кілька років). (На відміну від переважних прав придбання акцій нового випуску, передплатної сертифікат передбачає вищу проти поточним курсом ціну вдатися до акцій, які можна куплені в обумовлений у ньому період.) Тобто. право власника придбати певну кількість акцій за ціною. Цей ринковий інструмент дає компаніям можливість знижувати відсоток по выпускаемым облігаціях шляхом застосування за стимулятор втіленої у тому свідоцтві привілеї придбання акцій цього підприємства, якщо підстави сподіватися збільшення їх курсу. Власникові ж це сертифіката він надає нагоду отримати прибуток на курсової відмінності у разі зростання предприятия.

3. Приватизаційні чеки (ваучери). Ці державні цінних паперів були випущені Росії (аналоги є й у деяких інших колишніх соцкраїнах) для опосередкування процесу передачі державної власності до приватних рук, й те водночас надання рівних початкових можливостей всім громадянам країни. Мають обмежений термін действия.

Переваги й недоліки конкретної історичної ситуації з приватизацією в России, принципы її і тим паче прогнози її результати виходить далеко за межі цього реферата.

Учасники ринків цінних паперів: емітенти, инвесторы.

Склад учасників ринку цінних паперів залежить від тій сходинці який перебуває виробництво і банківсько системо, і навіть які економічні функції держави. Цим визначається спосіб фінансування виробництва і введення державних витрат. Важливим також і обсяг накопичення коштів серед населення понад задоволення необхідних поточних потреб. Якщо дрібне виробництво фінансується рахунок власних накопичень і капіталів власників — власників виробництва та банківських кредитів, то велике акціонерне виробництво фінансує свої капітальні витрати майже зовсім з допомогою емісії акцій і облігацій. Результатом є відділення власності та фінансування підприємств від самої виробництва. Держава від імені центрального уряду та місцевих органів влади з часом дедалі більшою мірою вдається до запозичення коштів на фінансування бюджетних витрат у доповнення до справляння податків, соціальній та інтервалах між надходженнями податків. Головну масу емітентів акцій становлять нефінансові компанії. вони ж випускають середньострокові і довгострокові облігації, призначені поповнення їх основний капітал, так реалізації різних інвестиційних програм, що з розширенням і модернізацією производства.

Уряд випускає боргові зобов’язання широкого спектра термінів від казначейських векселів терміном в один 3 місяці до облігацій терміном 30, а часом і 50 лет.

Отже, емітентами цінних паперів є ті, хто зацікавлений в короткостроковому чи довгостроковому фінансуванні своїх поточних і капітальних витрат і навіть може довести, що як позичальнику, боржникові і підприємцю можна доверять.

У принципі так емітенти цінних паперів якраз і можуть розмістити (тобто продати) свої зобов’язання як цінних паперів. Проте складний механізм емісії за умов конкуренції, потреба у гарантованому розміщення цінних паперів вимагає як значних коштів, а й професійних знань, спеціалізації, навичок. Тому емітенти в переважну більшість випадків вдаються до послуг професіональних посередників — банків, фінансових брокерів, інвестиційних компаній. Усі вони у тому випадку, як організатори і гаранти, є посередниками над ринком цінних бумаг.

Ті, хто вкладає кошти на цінних паперів з метою добування доходу, є інвесторами. На ринку грошових цінних паперів як інвесторів домінують банки, які на той водночас як посередники частково розміщують короткострокові папери своїх клієнтів (наприклад, комерційних банків одних підприємств пропонують іншими підприємствами). На ринку капітальних цінних паперів спостерігається історична еволюція від переважання індивідуальних інвесторів до домінування інституціональних інвесторів. Поява інституціональних інвесторів — важливий етап у розвитку ринку цінних паперів., Виникає можливість надзвичайного розширення кола покупців фінансових інструментів, відповідно розосередження ризику приміщення засобів у цінні бумаги.

Приватні особи, як маса, населення починають вкладати кошти на цінних паперів буде лише тоді, що вони досягають достатньо особистого багатства, які мають управляти, тобто тримати у вигляді капіталу — фінансових активів, приносять доход.

Список використовуваної литературы.

1. Перламутров В. Л., Ліпець Ю.Г. «Абетка біржовий деятельности».

Фінанси N 2 1992 р. Москва. Фінанси і статистика. 1992 г.

2. Алексєєв М.Ю. «Ринок цінних паперів та її учасники» Бухгалтерський облік N 2 1992 р. Москва. Фінанси і статистика. 1992 г.

3. М. Астахов «Ринок цінних паперів та її учасники» Москва 1996 г.

4. Наталя Семилютина «Деякі види цінних паперів у світі й у РФ» Фінансова газета N 22 1993 р. Москва 1993 г.

5. В. И. Колесников «Банківська справа», Москва 1995 г.

6. «Цивільний кодекс РФ», Москва 1995 р. А. Амбрамцумов, Ф. Стерликов «1000 термінів ринкової економіки» Москва 1994 г.