Інвестиційно-інноваційна діяльність спільних підприємств

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Інвестиційно-інноваційна діяльність спільних підприємств (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Вступ.

1. Передумови спільного підприємництва в Україні.

1.1.Вплив спільного підприємництва на активізацію діяльності у інвестиційно-інноваційній сфері.

1.2.Вибір інвестиційно-інноваційної стратегії діяльності спільних підприємств.

Висновки.

2. Економічна оцінка та управління результативтістю спільної підприємницької діяльності.

2.1.Шляхи досягнення економічної ефективності інвестиційно-інноваційної діяльності при функціонуванні СП (на прикладі ЗАТ «У-Пейдж). 2.2.Аналіз ризиків інвестиційно-інноваційних процесів.

2.3.Досягнення конкурентностійких позицій на ринку при впровадженні інноваційної продукції.

Висновки Заключення Література Додатки.

Вступ.

На сучасному етапі розвитку наша країна внаслідок трансформаційних процесів у минулому переживає період нестабільності та встановлення (уже протягом двох десятиліть) економічної, правової та соціальних структур. Будь котрі зміни подібного характеру не проходять без значних витрат ресурсів, а зміни в масштабі цілої країни потребують залучення капіталів колосального масштабу. Нажаль, наша економіка не може забезпечити достатній рівень інвестування. Внутрішні інвестиції гальмуються нерозвинутістю вітчизняного фондового ринку, а також станом банківської системи України. У результаті цого, запитання залучення інвестиційних ресурсів з-за кордону є досить актуальною уже протягом довготривалого періоду години. Незважаючи на це, ситуація із зовнішніми капіталовкладеннями теж складається не кращим чином — внаслідок не найсприятливішого інвестиційного клімату та нестабільністю законодавства. Хоча спостерігаєть тенденція до збільшення об'ємів зовнішніх інвестиційних потоків, все одне країна відчуває їхні нестачу.

Зараз ситуація, із точки зору експертів, повертається на краще. Україна вступив у наступний (после періоду із 1992 по 1994 р.р.) інвестиційний період. Підставою для такого розподілу стала уже усталена думка про ті, що до 1994 року макроекономічні вимоги просто більше не відповідали вимогам здійснення інвестиційної діяльності як такої. Інфляція (28,9 — 47,1% за місяць), мляві приватизаційні процеси, «зародковий стан» фондового ринку, завдяки якому в ринковій економіці відбувається залучення капіталів й перерозподіл інвестиційних потоків, все це сприяло бо рівень прямих іноземних інвестицій у 1992;1993 роках був близько 219,4 млн. доларів США. Вже у 1994 році їхнього рівень зріс до 264,1 млн., в 1995р. — 413,4 млн., 1996;го — 526,3 млн., 1997;го — 759, 2 млн., а протягом 1998 року їхнього рівень зріс до позначки у 922,4 млн.

як бачимо, об'єм припливу іноземних капіталів значно зріс, проте ніхто не каже про ті, що сучасний рівень інвестування є достатнім.

Це відбувається внаслідок того, що дані інвестиційні ресурси використовуються не найефективнішим способом. Досягти ефективності можна за допомогою проведення процесу інвестування у уже сформовані організаційноекономічні структури.

Такі варіант розв’язку проблеми може запропонувати міжнародне спільне підприємництво. А саме одна із його складових — спільні підприємства.

2. Передумови спільного підприємництва в Україні.

На сучасному етапі розвитку із всіх видів спільного підприємництва основним джерелом надходження іноземних інвестицій в нашій стране виступають спільні підприємства. Створення сприятливого інвестиційного клімату в державі, галузі, регіоні чи в окремій фірмі зв «язане із чітким регулюванням інвестиційної діяльності.

Залучення в широких масштабах іноземних інвестицій в українську економіку переслідує довготривалі стратегічні цілі створення цивілізованого, соціально орієнтованого суспільства, що характеризується високою якістю життя населення, в основі якого лежить економіка, що передбачає не лише спільне ефективного функціонування різних форм власності, але й й інтернаціоналізацію ринку товарів, робочої сили й капіталу.

Суб «єктами інвестиційної діяльності є інвестори, замовники, виконавці робіт, користувачі про «єктів інвестиційної діяльності, а так саме постачальники, юридичні особини (банківські, страхові й посередницькі організації, інвестиційні біржі) й інші учасники інвестиційного процесу.

Про «єктами інвестиційної діяльності в Україні є основні фонди, що модернізуються, що створюються й оборотні кошти у всіх галузях й сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науковотехнічна продукція, інші про «єкти власності, а так саме майнові права й права на інтелектуальну власність. Забороняється інвестування в про «єкти, створення й використання які не відповідає вимогам екологічних, санітарногігієнічних й інших норм, встановлених законодавством, діючим на територї України [ № 18, с. 12 ].

Підвищення інвестиційної активності нині має статі ключовою проблемою інвестиційної політики як окремої фірми то й держави вцілому. Таке підвищення потребує створення певних передумов: зниження рівня (темпів) інфляції; стабілізації національної валюти; вдосконалення системи оподаткування; збільшення заощаджень населення; стабільності протягом тривалого години основних законодавчо-нормативних актів, що регулюють різні аспекти інвестиційної діяльності.

Держава винна активно здійснювати заходь щодо стимулювання приватних інвестицій, включаючи спеціально створювані інвестиційно-фінансові інституції.

Активна інвестиційна діяльність завжди е важливою ознакою динамічного розвитку підприємництва й позитивно впливає на зростання його соціальноекономічної ефективності. Зараз правова система України складається із низькі законів та інших нормативних актів, які мають регулювати сув’язь питань інвестиційної діяльності фірм. З них варто назвати закони «Про інвестиційну діяльність», «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні», «Про цінні папери й фондову біржу», Декрет Кабінету міністрів України «Про режим іноземного інвестування».

Існуюча законодавча система нашої країни визначає статус фірм (інвесторів) — суб «єктів інвестиційної діяльності, котрі приймають рішення про вкладання власних й позичкових майнових та інтелектуальних цінностей в про «єкти інвестування. Усі фірми незалежно від форми власності та господарювання мають певні права на отримання прибутку.

Одним із пунктів із метою стимулювання розвитку спільного інвестування у законі України «Про інвестиційну діяльність» є дозвіл здійснювати інвестиційну діяльність у формі спільного інвестування коштів й цінностей громадянами й юридичними особами України та іноземних держав. Підприємством із іноземними інвестиціями вважається таке, у статутному фонді якого не менше 10% вкладень припадає частку іноземного інвестора [ № 24, с. 35 ].

За характером участі в інвестуванні усі інвестиції поділяються на прямі й непрямі, причому прямі інвестиції - це вкладення капіталу в певні про «єкти інвестором самостійно (без допомоги фінансових посередників), непрямі - відповідно, інвестування за допомогою купівлі цінних паперів та інших видів інвестування, що потребують допомоги посередників.

За формою власності інвестиційних ресурсів звичайно розрізняють приватні, державні, іноземні та спільні інвестиції. Приватні інвестиції — вкладення коштів, здійснюване громадянами, а також фірмами недержавних форм власності. Іноземні інвестиції— це усі види цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в про «єкти інвестиційної діяльності.

Іноземні інвестиції можуть надходити у слідуючих формах:

— іноземна валюта, що визнається конвертованою НБУ;

— валюта України при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до чинного законодавства України;

— будь-яке рухоме та нерухоме майно та пов’язані із ним майнові права;

— акції, облігації, інші види цінних паперів, а також корпоративні права;

— будь-які права інтелектуальної власності, вартість які у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами країн-інвесторів та експертною оцінкою в Україні;

— права на здійснення господарської діяльності, включаючи декларація про використання надр й природних ресурсів.

Зрозуміло, що не усі вищеназвані форми інвестицій мають широке застосування. практика свідчить, що найбльш прийнятними й поширеними у сучасних умовах є вільноконвертована валюта й рухоме та нерухоме майно.

Іноземними інвесторами закон «Про режим іноземного інвестування» визнаються:

— юридичні особини, що створені по законодавству іншому, ніж законодавство України;

— фізичні особини, що не мають постійного місця проживання на територї України;

— іноземні держави, міжнародні державні та недержавні організації; - інші іноземні суб'єкти господарської діяльності, котрі визнаються діючим законодавством України.

Інвесторам надано право володіти, користуватись й розпоряджатися про «єктами й результатами інвестування, включаючи реінвестиції й торгові операції на територї України.

Поряд із правами фірм-інвесторів чинне законодавство передбачає певні їхні обов «язки. В частности, інвестор винен: подавати до фінансових органів декларацію про обсяги й джерела здійснюваних ним інвестицій; отримати необхідний дозвіл державних органів й спеціальних служб на капітальне будівництво; матір висновки (результати) обов «язкової експертизи інвестиційних проектів стосовно дотримання технологічних, санітарногігієнічних, радіаційних, екологічних й архітектурних вимог; придбати ліцензію на виконання спеціальних видів робіт.

Окрім того, суб «єкти інвестиційної діяльності вол «язані: дотримувати державних норм й стандартів; подавати своєчасно відповідним органам бухгалтерську й статистичну звітність; не допускати недобросовісної конкуренції; виконувати вимоги антимонопольного регулювання.

Прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність, належить до найважливіших умів інвестиційної політики. Законодавчі акти цієї політики регулюють інвестиційну діяльність суб «єктів підприємництва в різних організаційно-економічних формах :

1. Регулювання про «єктів й сфер інвестування визначає загальні вимоги до їхнього вибору й формує найбільш пріоритетні напрями вкладання капіталу.

. Ніхто не може обмежувати права інвесторів щодо вибору про «єктів інвестування за винятком випадків, передбачених законодавством (про «єкти, створення й використання які не відповідає санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нормам).

Відповідно до державної програми залучення іноземного капіталу пріоритетними сферами інвестування визнані підприємства агропромислового, лісопромислового, паливно-енергетичного й металургійного комплексів; машинобудування, легкої, медичної промисловості.

2. Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленням відповідних податкових ставок й пільг. В частности основна ставка податку на прибуток різних підприємств й організацій коливається у значному діапазоні й завдяки цьому є дійовим регулятором потоку інвестицій в окремі сфери діяльності. Для фірм із іноземними інвестиціями встановлені додаткові пільги щодо оподаткування збіль шенням п «ятирічного періоду звільнення від податку на прибуток залежно від розміру іноземної інвестиції: однією рік для інвестицій від 500 тисяч до 5 мільйонів; втричі рокта — від 5 до 50 мільйонів; на п «ять років — понад 50 мільйонів доларів США.

3. Регулювання інвестиційної діяльності здійсненням відповідної амортизаційної політики уже практично започатковано. Стосовно окремих галузей економіки, елементів основних фондів й видів устаткування дозволено користуватися нормами прискореної амортизації. Ос-кільки амортизаційні відрахування із вартості основних фондів й нематеріальних активів відносяться на собівартість продукції, то використання норм прискореної амортизації дозволяє, із одного боці, зменшити базу оподаткування отриманого прибутку, а із іншого — у більшому обсязі формувати кошти амортизаційного фонду підприємства, котрі потім можуть бути спрямовані на нове інвестування.

4. Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється згідно із чинним законодавством України («Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизаційні папери»), яку гарантує іноземним інвесторам право брати доля в приватизації окремих підприємств й про «єктів незавершеного будівництва, статі акціонером. Приваблюватиме й надання права власності на земельну ділянку, де розміщено про «єкт інвестування із іноземним капіталом й статусом юридичної особини України.

Нажаль, практичні дані свідчать про повільні кроки залучення іноземних інвестицій у приватизаційні процеси. Протягом 1998 року іноземні капіталовкладення залучалися лише о 7-й випадках. (, с.37).

При цьому доцільно наголосити, що прискорення приватизації дозволяє істотно активізувати інвестиційну діяльність. як показує досвід, чим понад країна просунулася шляхом приватизації, тім охочіше іноземні інвестори вкладають капітал у різні інвестиційні проекти.

5. Регулювання фінансових інвестицій на відміну від реальних має певні особливості. Правову основу цого регулювання становлять закони України «Про цінні папери та фондову біржу», «Про господарські товариства». Указ Президента «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії». Ці та інші нормативні акти визначають положення відносно монопольної ситуації в стране: компанії помиляюся придбати понад 5% цінних паперів одного емітента; інвестувати понад 10% власних цінних паперів (за винятком облігацій внутрішньої державної позики, скарбничих вол «язань та інших цінних паперів, отримання доходів від ютрих гарантує уряд України); тримати в цінних паперах менше 70% активів; купувати інвестиційні сертифікати інших подібних фондів й компаній, що є фінансовими посередниками.

6. Експертиза інвестиційних проектівє обов «язковою в Україні для про «єктів, що реалізуються за рахунок бюджетних й позабюджетних коштів. До цього у засадах грошово-кредитної політики НБУ та уряду чітко вказано, що крім конкурсної основи відбору інвестиційних проектів, 50% необходимых коштів отримувачі бюджетних коштів повинні отримувати із позабюджетних джерел [ № 36, с. 21 ]. .

Інвестиції за рахунок інших джерел підлягають державній експертизі щодо дотримання екологічних та санітарно-гігієнічних вимог. Особливі вимоги ставляться до експертизи іноземних інвестицій. Такі інвестиційні проекти повинні: а) забезпечувати впровадження ресурсозберігаючих й екологічно безпечних технологій; б) сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах; в) орієнтувати на зниження енерговитрат й раціональне використання сировинної бази України; р) бути конкурентоспроможними на міжнародному ринку.

Експертизу таких проектів здійснює Агентство міжнародного співробітництва та інвестицій (АМСІ), спираючись на висновки створюваної цією самою організацією незалежної експертної комісії.

7. Регулювання умів здійснення інвестицій за межі держави покладено на Національний банк України. Відповідно до чинних нормативних актів існують певні правила (умови) надання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами інвестицій за кордоном. Зокрема:

1) резиденти (постійно функціонуючі представники) можуть здійснювати підприємницьку діяльність, створивши за кордоном фірми (філії), що повністю належати вітчизняним інвесторам; придбавши нерухоме та рухоме майно, цінні папери тощо;

2) інвестиції за кордоном здійснюються резидентами виключно за рахунок власних коштів; використання для цого позичкових коштів заборонено;

3) усі види грошових інвестицій за кордон мають здійснюватися лише у безготівковій формі й лише через кореспондентські рахунки вповноважених банків у банках країн інвестування;

4) усі надходження в іноземній валюті (прибуток, дивіденди) від інвестиційної діяльності за кордоном мають бути зараховані на валютні рахунки резидентів.

8. Забезпечення захисту інвестицій здійснюється державними органами управління економікою України у різних формах. Передовсім держава гарантує такий захист всім інвесторам (інституціональ-ним та індивідуальним). Останні мають однаковий правовий режим інвестиційної діяльності. Законодавство передбачає умови й порядок вивезення вложенных цінностей й результатів інвестування (прибутку). Приватні інвестиції не можуть бути безкоштовно націоналізовані чи реквізовані. У передбачених чинним законодавством випадках це може зробити держава із відшкодуванням у повному обсязі всіх збитків, зв «язаних із припиненням інвестиційної діяльності, включаючи втрачений зиск й моральні втрати.

2.1. Вплив спільного підприємництва на активізацію діяльності у інвестиційно-інноваційній сфері.

Перехід України до ринкової економіки зумовлює необхідність створення механізму, який бі стимулював науково-рехнічну діяльність та допомагав бі впроваджувати в життя принципи інноваційної політики. До таких принципів слід віднести:

— по-перше, орієнтацію на довгострокові та середньострокові цикли інноваційних процесів;

— по-друге, орієнтація на високотехнологічні виробництва;

— по третє, орієнтація на впровадження інноваційних процесів на підприємствах та доведення їхнього до кінцевого результату (з споживанням в нашій стране) (, с.45).

Лише мізерна частка підприємств має можливість провадити нові розробки та оновлювати виробничі потужності. Це пояснюється обмеженістю інвестиційних коштів. Інноваційний процес в розвинутих країнах — це ті, що поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво, управління, охоплює весь комплекс відносин виробництва, обміну, споживання. З всіх інновацій лише 10% закінчується успіхом.

Ефективність проведення інноваційно-інвестиційних процесів на макрорівні залежить від умів макросередовища, а точніше, від інвестиційноінноваційного клімату країни. У ринковій економіці інвестиційним кліматом називають сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціокультурних, організаційно-правових й географічних чинників, властивих тій чи іншій стране, залучаючих чи відштовхуючих інвесторів. Ранжування країн по індексу інвестиційного клімату чи зворотному йому показнику індексу ризику служити узагальнюючим показником інвестиційної привабливості країни, «барометром» для іноземних інвесторів.

У Україні, на шкода, досі відсутня своя система оцінки інвестиційного клімату країни й її окремих регіонів. Іноземні інвестори орієнтуються на оцінки численних консалтінгових фірм, що регулярно відстежують інвестиційний клімат в багатьох країнах світу, до того числі й в Україні. Однак оцінки інвестиційного клімату, що даються зарубіжними експертами на їхнього регулярних засіданнях, що проводяться поза Україною й без участі українських експертів, представляються мало достовірними, а можливо, й упередженими. За даними «Сентрал юроніен економік рев’ю» Україна знаходиться на 15-му місці (із 25) серед країн із перехідною економікою за ступенню привабливості. Хоча тепер можна говорити про поліпшення ситуації внаслідок недавнього обвалу української економіки й, як результат, Повернення уваги іноземних інвесторів до сусідньої, более стабільної України. Важко визначити в дослідженнях частку похибки, тім понад, що деякі наші власні дослідники, аналізуючи стан української економіки приходять до невтішних висновків:

|Групи факторів |Поточн| Прогноз |на 10 | | |ий | |років | | |стан | | | | | | А | Б | |1.Політико-правове середовище |2.20 |2.30 |3.40 | |2.Економічне середовище |1.90 |1.80 |3.30 | |3.Соціально-культурне |2.20 |2.10 |3.20 | |середовище | | | | |4.Ресурси та інфраструктура |2.30 |2.00 |3.30 | |Середня оцінка |2.15 |2.05 |3.30 |.

Таблиця 1. Результати аналізу й пргнозу середовища факторів України за 5-бальною шкалою [ № 3, с.10].

Оцінки типу, А прогнозують погіршення майже всіх факторів (без урахування змін у економіко-політичному середовищі). Алі навіть при реалізації комплексу позитивно спрямованих заходів кількісні оцінки покращання положення є незначними (оцінки Б).

Прийняття рішень про розробку й впровадження новацій, про створення СП є функцією конкретних фірм як первинних суб'єктів ринкових відносин. По своїй суті, інвестиційно-інноваційна діяльність носити мікроекономічний характер [№ 15, с.12]. У результаті цого, державна політика при всьому її вагомому впливі має вторинні риси.

Стан економічної системи визначається слідуючими параметрами:

1) об'єм, склад та структура попиту;

2) об'єм, склад та структура ресурсів, що використовуються;

3) система способів трансформації ресурсів у предмети, уже готові до споживання.

Для забезпечення найефективнішого використання інвестицій в інноваційних процесів слід намагатися досягти максимальної ефективності при проходженні шкірного параметру. Основним недоліком нашого інноваційного процесу був відсутність орієнтації на споживича. При створенні СП іноземні партнери можуть допомогти усунути цей недолік. У західній практиці стало звичним потреби споживачів ставити на перше місце. У результаті цого висувається цілий ряд факторів, тенденції які треба відслідковувати для стабільного зростання фірми:

Таблиця 2. Аналіз впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища на споживацький попит [ № 24, с.231].

2.2.Вибір інвестиційно-інноваційної стратегії діяльності спільних підприємств.

Та сама позначка може бути досягнута різними методами й способами. У зв «язку із цим виникає природне запитання: як визначена позначка може бути практично реалізована й який спосіб її досягнення є найкращим. Намагаючися дати на нього відповідь, підприємець розробляє кілька різних варіантів стратегії й вибирає з-поміж них найбільш ефективний й придатний для власного бізнесу.

Зазначимо, що под стратегією прийнято розуміти комплексну програму дій (заходів), Яка забезпечує здійснення місії (генеральної мети) фірми й досягнення її множинних цілей. При цьому стратегія завжди є багатопро «єктною. В частности, про «єктами стратегії можуть бути продукція, капітал, максимізація прибутку, поведінка на ринку, конкурентоспроможність, технологія та інші елементи ринкової системи господарювання [ № 36, з. 53 ].

Стратегію від інших планів й програм відрізняють:

• комплексний характер;

• практична спрямованість;

• орієнтація на використання переваг фірми.

Процес стратегічного планування (далекоглядного передбачення) є досить складним й трудомістким, але й він забезпечує успіх підприємницької діяльності, оскільки:

— привчає підприємця до чесного і активного ведення справ у власному бізнесі;

— значно підвищує шанси підприємця не лише вижити, а і ефективно діяти в конкретному середовищі;

— допомагає підприємцю чітко усвідомлювати місію своєї організації та вірогідних конкурентів.

Загальна процедура формування підприємницької стратегіїї подано на малюнку.

Діагностика стратегії фірми передбачає аналітичну оцінку її внутрішніх можливостей щодо задоволення потреб ринку й досягнутого ступеня їхні використання. Дієздатність стратегії має визначатись за допомогою відповідних критеріїв й умів. Основними із них є такі:

— наскільки стратегія фірми характеризується цілісністю; за які умів кожна із її складових може «працювати» на загальну стратегію;

— наскільки стратегія фірми «вписується» в навколишнє зовнішнє ринкове середовище (відповідає принципу сумісності із ним) із огляду на його швидкі зміни;

— наскільки збалансовані між собою стратегічні цілі й матеріальнофінансові ресурси фірми;

— наскільки стратегія фірми враховує потенційну можливість комерційного ризику й передбачає конкретні заходь для його мінімізації чи повної «нейтралізації;

— наскільки стратегія фірми відбиває обгрунтований обрій ділового планування й терміни реалізації; котрі містить у собі довгота короткострокові цілі;

— наскільки стратегія фірми спирається на дії її лінійних та функціональних структур, їхні перспективні орієнтири й цінності.

Аналіз діючої стратегії фірми може засвідчити, що фірма: а) перебуває у більш-менш повній відповідності із сучасною інвестиційною, виробничою й комерційно-фінансовою політикою підприємництва; б) відповідає сучасним вимогам ринку частково й потребує коригування стратегічних альтернатив; в) потребує докорінного перегляду своєї діяльності.

Внаслідок перегляду результатів діяльності фірми й виявлення невідповідності між запланованими результатами та фактичними даними, може висуватися пропозиція щодо перегляду діючоі стратегії фірми.

Залежно від того якій стадії життєвого циклу перебуває фірма у даний годину, її керівництво може вибрати одну із наведених нижче базових стратегій :

— стратегію виживання — вон є, по суті, захисною стратегією й використовується за кризового стану економічної діяльності підприємства;

— стратегію стабілізації - стратегію діяльності підприємства із урахуванням нестабільності (коливання) обсягу продаж своєї продукції й отримуваної величини доходів;

Стратегію зростання (наступальну) — стратегію стабільного зростання обсягів продаж, прибутку капіталу, зайняття вигідних положень (ніш) на ринку (таб. 3).

Таблиця 3. Можливі альтернативи стратегічної політики фірми.

Вибір конкретного виду стратегії по великому рахунку здійснюється на основі аналізу розміру фірми: малі та середні підприємства обирають стратегії оборонного характеру (стратегію виживання — малі фірми, стратегію стабілізаціі - середні); великі фірми можуть Дозволити собі наступальну стратегію (хоча, звісно, бувають й виключення).

Такий розподіл базується на бо фірми невеликих розмірів мають обмежені матеріало-технічні, фінансові та інші види ресурсів й не мають змоги проводити фундаментальні дослідження та науково-технічні розробки паралельно із виробництвом. Внаслідок цого, підприємство може обирати напрямок копіювання — дослідження товарів, що користуються попитом та мають власну нішу, високу ціну, й організація виробництва аналогічних товарів, але й дешевших та нижчої якості.

Інші подібні варіанти передбачають стратегію обмеженого зростанню, доля в виробництві великої фірми та франчайзинг (метод здійснення підприємницької діяльності, за якого достатньо потужна фірма делегує іншому підприємству право використовувати своє ім'я та товарний знак в обмін на зобов’язання виготовляти чи продавати її продукцію. За праву діяти под торгівельною маркою та від імені фірми-фрайчайзодавця інше підприємство — фрайчайзоотримувач має виплачувати певний обумовлений відсоток свого прибутку).

Захисна стратегія передбачає здійснення наступних заходів:

1) у сфері маркетингу — перегляд товарної політики, системи товаропросування, її більшу адаптацію до зовнішнього середовища й кін «юнктури ринку; проведення гнучкішої цінової політики; внесення необходимых змін в організацію виробництва;

2) у фінансовій діяльності - створення умів жорсткої економії витрат матеріальних ресурсів, обмеження до виправданого мінімуму процесу інвестування; залучення нових банківських кредитів (бажано на пільгових та ощадливих умовах); централізацію фінансових операцій; аукціонний продажів чи закриття збиткових виробництв;

3) у системі управління — перегляд методів управління, співвідношення централізації й децентралізації управлінських рішень; проведення необходимых кадрових змін.

При цьому варто наголосити, що стратегія виживання не може бути довготривалою, оскільки не відповідає економічним інтересам підприємця й всього персоналу. Її практична реалізація майже завжди потребує жорсткої централізації управління виробництвом, граничної обачливості у прийнятті та максимальної рішучості в проведенні управлінських рішень.

Стратегія стабілізації теж має свої особливості. Залежно від реальної економічної ситуації на підприємстві рекомендується використовувати один із трьох вірогідних підходів до практичного здійснення стратегії стабілізації:

1) економія та найбільш ощадливе використання всіх видів ресурсів із активним наміром швидкої стабілізації системи господарювання;

2) позитивне зрушення в обсягах й ефективності виробництва із певною надією на швидке пожвавлення підприємницької діяльності;

3) обгрунтована стабілізація економічної ситуації, за якої стають необхідними довгострокові науково-технічні й соціально-економічні програми для досягнення міцної ринкової позиції фірми.

1) cтратегія економії може бути використана у випадках, коли спад виробництва передбачений й контролюється дирекцією фірми чи йоли починається непередбачений раптовий спад обсягу продаж й загальної величини прибутку.

Цілі даної стратегії у відповідному вимірі години можна сформулювати так: найближча (термінова) — зупинити спад ділової активності та результативності підприємницької діяльності; середньо-строиова—розпочати процес поліпшення економічного стану фірми; довгострокова — започаткувати стадію пожвавлення й зростання. При цьому стратегія економії може охоплювати три фази: а) ревізія витрат — звичайно передбачає: скорочення чисельності персоналу й витрат на його утримання; зменшення накладних витрат; здешевлення маркетингових досліджень, науково-дослідних й дослідноконструкторських робіт тощо. Особливу увагу звертають на програми жорсткої економії по кожному виробу, застосовуваній технології по всіх виробничих підрозділах, постійно регулюючи ці програми із урахуванням кін «юнктури ринку. б) консолідація — як окрема фаза економії витрат зв «язана із обгрунтуванням години й швидкості пожвавлення економічної діяльності та розробкою програми підвищення прибутковості фірми. У цій площині діяльність підприємства концентрується на розв «язанні таких завдань: загальне керівництво — раціоналізація системи управління й мінімізація адміністративних витрат; науково-технічні дослідження й розробки — переміщення головних зусиль у сфері фінансування із пошукових до дослідноконструкторських робіт; виробництво — аналітична оцінка чинників динаміки продуктивності роботи та практична реалізація виявлених резервів зростання. в) пожвавлення — особлива фаза стратегії фірми, що може передувати переходу так наступальної статегії діяльності. Це має супроводжуватись завершенням принципових перегрупувань у системі формування й використання ресурсів, активізацією маркетингової та фінансової діяльності.

2)cтабілізація економічної ситуації звичайно здійснюється за умови, коли результативність підприємницької діяльності характеризується значними коливаннями.

Специфічні дії дирекції фірми (підприємства, організації) щодо досягнення стабілізації зводяться до такого. Якщо коливання показників ефективності бізнесу мають короткостроковий характер, то варто домагатися необхідної збалансованості між обсягами виготовленої продукції й ринку її збуту. За досить тривалого періоду коливань, коли фірма тривалий годину не спроможна забезпечити стабільність виробництва й продаж товарів, їй варто розпочати здійснення програми переходу на випуск іншого виду продукції.

У випадку успішного функціонування фірми, достатнього рівня забезпеченості ресурсами, високого виробничого та науково-технічного потенціалу, керівництво підприємства може обирати наступальну стратегію.

Стратегія зростання е важливою й привабливою для будь-якої підприємницької структури. Її можна й треба розглядати як певну сукупність окремих стадій й адекватних їм різновидів стратегій загального циклу зростання, а саме:

1) початкову; 2) проникнення;3) прискореного зростання; 4) перехідну.

1) початкова стадія й стратегія зростання. Початкова стадія характеризується певними особливостями. Основні із них такі:

— виявляють й ліквідують вузькі місця у процесів й структурі реалізації конкретних проектів (інноваційних, інвестиційних, виробничих, сервісних), що не передбачені планом й програмами;

— обсяг продаж товару повільно зростає, проте прибутку фірма практично не отримує. Метою цого різновиду стратегії є поступове зростання ділової активності у тому, щоб забезпечити фірмі (підприємству, організації) досягнення оптимальної ефективності господарської діяльності. При цьому необхідне достатньо виважене ставлення до виявлення й ліквідації «вузьких місць» (не узгоджених за спроможністю ланок виробництва, всієї системи господарювання). Реалізація цого різновиду стратегії вимагає значних витрат ресурсів.

2) стадія й стратегія проникнення. До визначальних й характерних їхніх властивостей належать:

— подалі проникнення фірми на товарний ринок, знаходження нових збутових ніш;

— відносно пропорційне зростання обсягу продаж та прибутку (доходів);

— поява певних конкурентних переваг в окремих напрямках діяльності. Стратегія проникнення звичайно передбачає: более глибоку дифузію у ринкові ніші, збільшення темпів зростання обсягу продаж, придбання (купівлю) інших підприємницьких структур; активізацію реалізації довгострокових програм із метою модернізації технологічної бази фірми й зміцнення фінансового її стану.

3) стадія й стратегія прискореного зростання супроводжується швидким збільшенням обсягу продаж й доходів. Причому має місце позитивна тенденція, котра полягає у бо зростання доходів за своїми темпами випереджає динаміку обсягу продаж. Разом із тім спостерігається й негативна тенденція — необхідність вкладання великих фінансових ресурсів у технічний розвиток виробництва й післяпродажний сервіс. Метою цого різновиду стратегії зростання є максимально можливе використання внутрішньофірмових можливостей. Тому фірмі вигідно стратегію прискореного зростання підгримувати якомога довше.

Доти ж, діяльність крупних фірм при виборі даного виду стратегічних дій передбачає проведення інноваційної діяльності. Цей вид діяльності має, на свій чергу, свою особливу стратегію. За ознакою важливості й впливу на ефективність підприємництва стратегія науково-технічної діяльності заслуговує на окрему й детальну характеристику. Передусім зазначимо, що стратегія діяльності у сфері НДДКР охоплює чітко визначені складники: технологічне прогнозування (планування); раціоналізація структури за застосовуваними видами; адаптація управління НДДКР до сучасних вимог; можливі напрями (компоненти) стратегії НДДКР фірми.

1. Технологічне прогнозування має на меті отримання відповідними менеджерами фірми нової інформації щодо очікуваних новацій технологотехнічного характеру, технологічних проривів у тій чи іншій сфері продукування виробів. Прогноз (план) науково-технічного розвитку фірми насамперед має концентруватися на такому важливому аспекті стратегії НДДКР, як обгрунтований розподіл всіх видів ресурсів між науковими фундаментальними дослідженнями, дослідно-конструкторськими розробками й технологічною підготовкою фірми. Треба звернути увагу на галузеву приналежність фірми. Якщо в традиційних галузях економіки витрати на науково-технічну діяльність не перевищують 1—2% загальних витрат, те в пріоритетних галузях смердоті можуть сягати 6—7%.

За деякими даними, рівень галузей із найбільшою економічною віддачею на Україні виглядає наступним чином:

Таблиця 4. Інвестиційна привабливість галузей народного господарства України (№ 34, с.132).

2. Структура НДДКР є одним із важливих елементів стратегії технічного розвитку фірми. Про «єктами аналізу і обгрунтування мають бути: по-перше, збалансованість пропорції за обсягом між науково-дослідними й дослідно-конструкторськими роботами; по-друге, співвідношення між проведенням власних НДДКР у повному обсязі, доля в міжфірмовому співробітництві й кооперації чи придбання ліцензій за кордоном із метою технологічного переоснащення виробництва.

3.Управління НДДКР має бути адекватним реалізації відповідної стратегії технічного розвитку фірми. До вимог, що ставляться до системи управління НДДКР на сучасному етапі господарювання, належати: гнучкість й можливість швидкої адаптації до нових умів діяльності, вміле використання науковотехнічного потенціалу, наявність жорсткого контролю за рядками й ефективністю виконання робіт.

Складність розробки подібної стратегії полягає у поєднанні інноваційного процесу із інвестиційним циклом.

Висновки.

Співробітництво у межах спільних підприємств передбачає не лише залучення капітальних вкладень, матеріально-технічних та фінансових вкладень, але й і сучасних форм організації та управління даними капіталами. Переймаючи досвід зарубіжних підприємств, вітчизняні фірми стають на шлях у напрямі до стабілізації. За подібних умів фірма в питаннях управління та координації виробничо-комерційної діяльності може використовувати не лише оперативне, а і стратегічне планування.

Виробітка й реалізація стратегії фірми передбачає аналітичну оцінку її внутрішніх можливостей щодо задоволення потреб ринку й досягнутого ступеня їхні використання. Дієздатність стратегії має визначатись за допомогою відповідних критеріїв й умів. Вибір базової стратегії - прерогатива керівництва фірми чи самого підприємця; вона реалізується, коли отримано всебічну інформацію щодо реального стану підприємства (фірми).

3. Економічна оцінка результативності спільної підприємницької діяльності.

У економіку із усіма ознаками кризової будь-який розсудливий інвестор просто побоїться вкладати кошти через велику ймовірність їхні втрати. Затягнувшийся процес приватизації, основна роль державної форми власності, велика ступінь бюрократизації економіки (що на 20%, за матеріалами західної преси, збільшують інвестиційні витрати), все це доводити позначку ризикованості інвестиційних проектів до 80% [ № 17, з десятьма ].

Для достовірної оцінки результатів інвестиційно-інноваційної діяльності спільних підприємств треба проводити аналіз по наступним напрямкам:

1. Оборотність активів. Ефективність інвестування у значній мірі визначається тім, наскільки швидко вкладені у виробництво кошти обертаються в процесі господарської діяльності фірми. Період обороту активів в основному зумовлюється внутрішньовиробничими чинниками діяльності фірми, ефективністю маркетингової, виробничої й фінансової стратегій й тактовного управління.

2. Прибутковість капіталу. Забезпечення високого прибутку на вкладені кошти є однією із головних цілей інвестування. У сучасних умовах фірма може значно варіювати показник прибутку, залишаючись у цілому ефективно господарюючою підприємницькою структурою. Проте у процесі аналізу можна й доцільно ретельно дослідити потенціал його (прибутку) формування порівняно зі вкладеним капіталом.

3. Фінансова стійкість. Аналіз фінансової стійкості фірми дає можливість оцінити інвестиційний ризик, зв «язаний зі структурою формування інвестиційних ресурсів, виявити раціональність джерел фінансування поточної виробничої діяльності, що фактично склалася.

4. Ліквідність активів. Оцінка й прогнозування ступеня ліквідності Дозволяють визначити (передбачити) здатність підприємства оплачувати короткострокові вол «язання, запобігати можливому банкрутству за рахунок швидкої реалізації окремих видів наявних активів. Інакше кажучи, стан ліквідності активів характеризує рівень інвестиційних ризиків у короткостроковому періоді [№ 31, с.45].

Звісно, тут наведені далеко ще не усі напрями аналізу для визначення економічної результативності спільної підприємницької діяльності, але й основними із них є оцінки ефективності та ризиків.

3.1 Шляхи досягнення економічної ефективності інвестиційноінноваційної діяльності при функціонуванні СП (на прикладі ЗАТ «У-Пейдж).

Компанія «У-Пейдж «був створена 1996;го році у формі СП асоціацією «Діловий Світ «(Україна: 51% акцій) й компанією PTT Telecom (Нідерланди, 49% акцій), а 8 жовтня 1997 року з’явилася на ринку Києва. Статутной капітал компанії - 1 000 000 дол. Компанія «Пейдж «працює в новому міжнародному високошвидкісному стандарті Ermes. Вона задумана як загальноєвропейська система передачі радіоповідомлень, Ermes (The European Radio Message System) був розроблена групою експертів: у склад якої увійшли представники виробників пейджингового обладнання й європейських фірм-операторів: под егідою Європейського інституту по стандартах в області телекомунікацій (The European Telecommunication Standard Institute ETSI).

Отже, компанія функціонує на ринку пейджингових послуг уже біля 3-х років. Ефективність її інвестиційно-інноваційной діяльності насамперед залежить від реальних наслідків інвестування капіталу, котрі можна описати такими категоріями як: «ефект» та «ефективність інвестицій».

Ефект — це кінцевий результат, що очікується чи фактично досягається за рахунок здійснення інвестицій. Він може виражатись у додатковій сумі товарообігу (обсягу продаж), валового чи чистого прибутку (прибутку), копійчаного потоку, тобто суми чистого прибутку й амортизаційних відрахувань із вартості матеріальних й нематеріальних активів фірми.

Ефективність характеризує кількісне співвідношення показників Результатів й витрат на їхнього досягнення.

При оцінці результатів інвестиційного процесу можуть використовуватися наступні загальні методи (таб.):

Таблиця 5. Методи інвестиційних розрахунків й узагальнюючі показники (№ 46, з. 263).

Крім того, оцінка результатів інвестування винна включати у собі наступні принципи:

1) оцінка Повернення інвестованого капіталу у вигляді копійчаного потоку. При цьому показник копійчаного потоку може бути диференційованим по окремих роках експлуатації об'єкта інвестиційного проекту чи беруть його середню величину за рік.

2) обов’язкове приведення загальних величин капіталу й копійчаного потоку до теперішньої вартості.

На перший погляд може видаватися, що інвестовані кошти завжди виражені через нинішню вартість, оскільки значно передують у часі їхні поверненню (відшкодуванню) у вигляді копійчаного потоку. Алі інвестування у більшості випадків здійснюється не одномомен-тно, а протягом певного періоду (кількох років). Тому усі наступні (крім Першого року) інвестовані суми треба приводити до теперішньої вартості диференційовано за кожний рік циклу інвестування. У такий спосіб потрібно приводити до теперішньої вартості і усі грошові потоки.

3) характеризує вибір диференційованої ставки відсотка (дисконтної ставки) для дисконтування копійчаного потоку від реалізації різних інвестиційних проектів. Розмір прибутку від інвестицій (грошовий потік) формується із урахуванням таких впливових чинників: середньої реальної депозитної ставки; темпу інфляції; премії за ризик й низьку ліквідність. У зв’язку із цим при оцінці інвестиційних проектів із різним рівнем ризику та неоднаковою тривалістю загальних періодів інвестування (ліквідністю інвестицій) варто диференціювати дисконтну ставку.

4) за змістом зводиться до варіації форм використовуваної ставки відсотка для дисконтування залежно від мети оцінки здійснюваних інвестицій. При розрахунках показників ефективності інвестицій за дисконтну ставку можна брати:

1. середню депозитну чи кредитну ставку;

2. індивідуальну норму дохідності інвестицій із урахуванням рівня.

(темпів) інфляції, ризику й ліквідності інвестицій;

3. альтернативну норму дохідності для інших можливих видів інвестицій;

4. норму дохідності від поточної господарської діяльності тощо.

З урахуванням вищевикладених принципів можна застосовувати методику оцінки ефективності реальних інвестицій на основі наступних показників [№ 33, с.110]:

Чистий приведень дохід (ЧПД) дає узагальнену характеристику результату інвестування — абсолютну величину ефекту від реалізації інвестиції, тобто.

ЧПД=ГП-ІК, (1).

де ДП — теперішня вартість копійчаного потоку; ПС — сума інвестиційних коштів за проектом, що реалізується.

При цьому треба пам’ятати, що показник ДП беруть за весь період експлуатації об'єкта, введеного в дію внаслідок реалізації проекту.

Колі його визначити із якихось причин важко, то розрахунки ведуться за декілька років. Показник ЧПД може бути використаний як критерій доцільності реалізації інвестицій взагалі.

У процесі розрахунку цого показника використовувана дисконтна ставка має бути диференційована стосовно рівнів ризику й ліквідності.

Різниця між майбутньою вартістю й поточною вартістю є дисконтом [№ 24, с.258].

Коефіцієнти дисконтування розраховуються по формулі складних відсотків:

[pic], (2).

де і - процентна ставка, виражена десятеричним дробом (норматив дисконтування; tp рік приведення витрат й результатів (розрахунковий рік); t — рік, витрати й результати якого приводяться до розрахункового.

При умові приведення до року початку реалізації інновацій маємо tp = 0 :

[pic] (3).

При позитивній величині норми відсотка на капітал і коефіцієнт дисконтування завжди менше одиниці.

Порівняння рівня прибутку на капітал із процентною ставкою — це один із способів обгрунтування ефективності інвестицій в інноваційному процесі.

Крім чистого приведеного прибутку для оцінки інноваційних проектів використовуються показники:

термін окупності (Ток);

період окупності (Пок);

внутрішня норма прибутковості (Вп);

рентабельність .

Термін окупності показник, що відповідає на запитання, за який термін можуть окупитися інвестиції в інноваційний проект. Цей показник враховує первинні капітальні вкладення.

У міжнародній практиці застосовується, в основному, період окупності. Під періодом окупність розуміє тривалість періоду, протягом якого сума чистих прибутків, дисконтованих на даний момент завершення інвестицій, якщо рівна сумі інвестицій.

Внутрішня норма прибутковості - це розрахункова ставка процентів, при якій капіталізація прибутку, що отримується регулярно дає суму, рівну інвестиціям. Це означає, що інвестиції окупаються.

Рекомендують відбирати тих проекти, внутрішня норма прибутковості які не нижче за 15−20%.

Внутрішня норма рентабельності визначається як співвідношення ефекту й витрат на реалізацію проекту. Значення даного коефіцієнта, при якому проект вважається привабливим, повинне перевищувати умовну вартість капіталу інвестора. Зазвичай, мінімально припустима величина цого показника приймається більшою, ніж вартість капіталу із врахуванням ризику проекту.

У практиці оцінки інноваційних проектів розрахують ставлення приведених прибутків до інвестиційних витрат (benefit — cost ratio).

У західній літературі цей показник називають індексом прибутковості (profitabiliti index).

РІ = PVCI: PVCO, (4) де.

PVCI — зведені надходження (Present value of cash inflows).

PVCO — зведені виплати (Present value of cash outflows).

Загальним для всіх показників ефективності інноваційного проекту є розрахунок коефіцієнта ефективності по наступних формулах:

[pic] (прямий показник), (5).

[pic] (обернений показник), (6) де.

Є - ефект (результат) від реалізації проекту;

У — витрати, пов’язані із реалізацією проекту.

.Крім даних показників ефективності, можна використовувати более загальний показник стійкість організації (Z) [ № 61, с. 7 ]:

Z = 1.2 Х1 + 1.4 Х2 + 3.3Х3 + 0.6 Х4 + 1.0 Х5, (7).

де Х1 — показник ефективності робочого капіталу;

Х2 — показник ефективності нагромадженого капіталу;

Х3 — рентабельність виробництва;

Х4 — показник заборгованості;

Х5 — показник ефективності активів.

Окш — Окр

X1 = ------------ ,.

(8).

А.

де Вср — оборотні кошти;

Дкр — короткострокові вол «язання;

А — загальні активи;

Кнаг.

Х2 = --------, (9).

А де Кнак — нагромаджений капітал (залишок минулих років).

Пбал.

X3 = ------------- ,.

(10).

А.

де Пбал — балансовий прибуток;

К.

Х4 = ----------, (11).

Б.

де До — капітал фірми (основні фонди плюс нематеріальні.

активи);

Б — загальний борг фірми;

Х5 = ---------, (12).

A де V — загальний обсяг продажів.

Перераховані показники є показниками ефективності функціонування спільного підприємства. На основі приведених даних можна провести наступні розрахунки:

Таблиця 6. Деякі фінансові показники діяльності підприємства. (На основі бухгалтерської звітності підприємства «У-Пейдж» за 1999 рік).

Виходячі із вищенаведених формул (7−12) маємо:

Z=5,258 865 716 Рекомендоване значення — понад 3.

X1= 0,311 332.

X2=0,89 749 998.

X3=0,6 776 148.

X4=8,230 598 998.

X5=0,172 121 432.

Аналізуючи наведені вище розраховані значення, можна сказати, що стійкість та ефективність даного підприємства за рокта функціонування входити у рекомендовані межі.Так як підприємство існує всього близько 3 років, співвідношення між власними та залученими коштами виглядає досить непогано. Крім того, залучені кошти використовуються із досить великою ефективністю, що у майбутньому допоможе підприємству зайняти одне із лідируючих місць на українському ринку пейджингових послуг.

3.2. Аналіз ризиків інвестоційно-інноваційних процесів.

Ризиком в економічній літературі називають небезпеку втрат, котрі витікають із тієї чи іншої господарської операції й пов’язані із невизначеністю ситуації.

Ризиковим підприємництвом назтвають, на свій чергу, підприємництво, що засноване в наукоємних сферах й займається створенням та розповсюдженням нових технологій [№ 57, c.104].

Ризики можуть бути двох видів:

1) диверсифіковані ;

2) недиверсифіковані.

До перших належати ризики, загрозу яких, можна усунути шляхом диверсифікації - випуск декількох видів нової продукції, наявність резервних джерел постачання ресурсів тощо [№ 62, з. 36].

До інших належати саме тих ризики, котрі виникають через зовнішні обставини й впливають на ринок вцілому, із якими найчастіше зустрічається підприємець на українському ринку — інфляційний, ризик економічного спаду тощо.

За методами SWOT — аналізу можна зробити певні висновки про можливі загрози для функціонування компанії в майбутньому (таб.7).

Загрози Рівень впливу.

Ймовірність | |7−10 |4−6 |1−3 |7−10 |4−6 |1−3 | |1) скорочення ринку | |6 | | |5 | | |2) поява нових конкурентів |7 | | | |5 | | |3) зростання плати за |10 | | |7 | | | |використання радіочастот | | | | | | | |4) зростання плати за | |6 | | |6 | | |поновлення ліцензії | | | | | | | |5) зменшення кількості |8 | | | | |1 | |клієнтів | | | | | | | |6) перехід інших компаній |8 | | |7 | | | |конкурентів на стандарт | | | | | | | |ERMES | | | | | | | |7) винахід альтернативного |7 | | | |4 | | |та співставимого способу | | | | | | | |передачі інформації | | | | | | | |8) інфляція |8 | | |7 | | |.

Таб. 7. Аналіз ймовірних ризиків компанії «У-Пейдж».

На аналізі таблиці 2 можна побудувати матрицю можливих ризиків компанії: ймовірності.

0 5 10.

ризики.

Малий. 3. Матриця ймовірних ризиків фірми.

На основі малюнка 1 можна зробити висновки про пріоритетні напрями стратегічного планування на наступні періоди.

Основними напрямами розвитку фірми слід вважати орієнтацію на споживача, тобто, посилення рекламної кампанії, контролю над якістю послуг, пропонування нових, можливо, более привабливих пакетів обслуговування, налагодження более інтенсивного спілкування із контактними аудиторіями, можливі заходь цінової конкуренції за умів посилення тиску на ринку із боці інших компаній — операторів пейджингових послуг, але й окрім цого дотримання стандартів якості та ефективності.

Аналізуючи вплив зовнішнього середовища в майбутньому, слід зауважити, що фактори оточуючого середовища мають вплив середнього рівня на функціонування фірми. Алі, вважаючи тих, що деякі із них (зокрема інфляція, зменшення кількості клієнтів, перехід інших компаній на стандарт ERMES) мають досить вагоме значення для компанії, слід вжити запобіжних заходів (вказувати ціни в умовних одиницях, понад уваги приділяти клієнтам, що уже користуються послугою «Євротекст» тощо).

3.3. Досягнення конкурентностійких позицій на ринку при впровадженні інноваційної продукції.

Функціонування компанії - оператора пейджингового зв’язку на ринку зв’язку України якщо й не неможливо без участі іноземного партнера (внаслідок інноваційності даного виду діяльності, а отже: відсутності вітчизняної моделі функціонування даного виду компаній, відсутність власного виробництва обладнання необхідного технічного рівня, рідкість спеціалістів про ремонт та наладці цих самих технологічних систем та інші проблеми «нестачі» перехідної економіки), то крайньому випадку — досить складно.

Внаслідок цого, майже усі сучасні пейджингові компанії мають у своєму статутному фонді певну частку іноземних інвестицій. Серед компаній, що працювали на ринку України на кінець 1997 року близько однієї третини компаній офіційно малі статус спільних підприємств (додаток 1). Інші, можливо, того момент змінили офіційний статус просто на акціонерне товариство чи чи товариство із обмеженою відповідальністю (2 найпоширеніші типи організації підприємств у даній сфері: 19% та 37% відповідно).

Найпліднішим фатальністю для створення компаній пейджингового зв’язку ставши 1995 рік (близько 80% компаній отримали ліцензії у 1995 році; додаток 1).

Внаслідок цого стрибка різько виріс рівень конкуренції у галузі. Хоча по окремим областям (Вінницька, Донецька, Житомирська, Миколаївська, Чернігівська) компанії, що працювали на їхні територї малі 100 — відсоткову ваги від всього ринку послуг в регіоні, проте в західних областях (Львівска, Дніпропетровська, Харківська) декілька компаній ділили ринки між собою майже на рівних умовах (додаток).

Справжнім рекордсменом у 1995 році по рівню конкуренції ставши Київ. На київському ринку функціонувало уже тоді 5 компаній. Результатом цого стало значне падіння цін на пейджингові послуги із 30−50 у. о в 1995 році до 25−30 у.о. 1998;го й до теперішнього часу.

Внаслідок таких зрушень, єдиними надійними методами конкуренції у галузі стала конкуренція якості та просування товару. Для підвищення ефекту від інвестованих коштів, компанія «У-Пейдж» зробила акцент на обох напрямках завоювання та утримання конкурентних позицій у сфері пейджингу.

Найважливішою перевагою стало ті, що компанія єдина на київському ринку працює у стандарті ERMES. Ця інноваційна для нашої країни технологія (за кордоном уже у січні 1990 року 23 зацікавлені європейські компанії підписали Меморандум про Взаєморозуміння ERMES, але й на сьогоднішній день цей документ підписан уже 48 компаніями із 28 країн світу, до які входити й Україна) надає, окрім переваг для користувачей ції сіті, переваги операторам системи ERMES, а виробників обладнання.

Для операторів основними перевагами є:

1) відкритий стандарт.

2) значне збільшення ємності каналів.

3) сумісність із існуючими телекомунікаційними системами.

4) более низька вартість використання та обслуговування сітьового обладнання.

5) сітьова сумісність із іншими пейджинговими стандартами.

У результаті використання даного стандарту, компанія «У-Пейдж» уже тепер здійснює автомаичний роумінг із Дніпропетровськом, використовує послугу відсилання повідомлення через сайт фірми у інтернеті та відправку повідомлень обходячі послуги операторського центру — за допомогою голосової пошти (Яка підвищує ступінь конфіденційності інформації при передачі повідомлення та може використовуватися як із цифровими, то й із літеро-цифровими пейджерами).

Звісно, ефективність даних нововведень був б значно меншою, якби ці інновації не знаходили підтримку у сфері маркетингу та реклами. Основним рекламним виконавцем компанії виступало рекламне агентство «Arc Communication».

Таблиця, подано нижче, складена на основі аналізу та обробки реальних даних звітності відділення маркетингу компанії «У-Пейдж» (структура подано у відсотках на прохання керівництва компанії):

|Види реклами |1 |2 |3 |4 квартал |За рік| | |кварта|кварта|кварта|1997р. | | | |л |л |л | | | | |1997р.|1997р.|1997р.| | | |Радіо |31% |27,9%|29,8%|11,3% |25,3%| |Друковані видання |22,7%|25,6%|20,3%|31,4% |50% | | | | | | | | |Рекламні щити |__ |__ |__ |100% 30 |24,7% | | | | | |сайтів | | | | | | |3: 6 м. | | |Всього | | | | |100% |.

[pic].

Мал.4. Структура рекламних витрат.

Динаміку витрат вцілому зображено на малюнку 5:

[pic].

Мал.5. Річна динаміка витрат на рекламу.

Внаслідок жорсткої конкурентної боротьби деякі фірми — оператори пейджингового зв’язку вдалися, починаючи із 1995 року до методів цінової конкуренції. У результаті, в період із 1995 по 1999 рік ціни на послуги пейджингового зв’язку впали майже у 2 рази. Так як багато операторів працювали на ринку України уже понад 2-х років (на 1995 рік), компанії «УПейдж» для входу на ринок необхідно було б проводити зважену цінову політику. Вона полягала у бо поєднуючи невисокі ціни (40 у.о. в порівнянні із 45−50 у.о. в середньому) вона пропонувала високу якість обслуговування). Аналіз цінової політики компанії зображено на малюнку:

[pic].

Малий. 6. Цінова політика компанії «У-Пейдж».

Висновки.

Оцінка ефективності реальних інвестицій є найважливішим й найвідповідальнішим етапом процесу прийняття відповідного рішення щодо інвестування конкретних об'єктів. Від того, наскільки об'єктивно й всебічно якщо проведена така оцінка, залежать темпи розвитку фірми й рядки Повернення вкладеного капіталу. Крім того, необхідною умовою успішного функціонування є визначення можливих ризиків компанії (для чого можна застосовувати як статистичні методи, то й методику SWOT-аналізу). Аналізуючи дані показники на підприємстві ЗАТ «У-Пейдж», можна зробити висновки про досить вдалі на даний момент результати функціонування. Таким чином, будемо сподіватися, що вдале поєднання інвестиційно-інноваційних процесів на підприємстві «У-Пейдж» із продуманою стратегією маркетингу забезпечать даній компанії достойне місце серед операторів пейджингового зв’язку.

Заключення.

Вивчаючи стан міжнародного спільного підприємництва на Україні наприкінці двадцятого сторіччя, можна зробити висновки про ті, що у цієї сфери міжнародного співробітництва все попереду. До такого результату підводять нас як широкомасштабні інтеграційні процеси в межах всього світу, то й наші нагальні внутрішні потреби у припливі іноземних капіталів.

Інвестування іноземних коштів може здійснюватися у різних формах: це може бути кредитуваня чи купівля акцій зарубіжного емітента, але й єдина форма інвестування поєднує не лише надходження грошових потоків, але й і використання інтелектуальних ресурсів, управлінське «ноу-хау», яку інколи цінується набагато більше, ніж певні матеріальні активи.

Недостатня швидкість розвитку економічної системи на Україні багато в чому пояснюється несприятливим економічним кліматом кліматом. Звісно, спільні підприємства не ставлять на меті формування сприятливого інвестиційного клімату у макромасштабі, але й, переслідуючи свої власні інтереси, смердоті позитивно впливають на інвестиційну сферу. Функціонування СП на Україні призводить до орієнтації не так на програми із точковою чи короткостроковою співдією, але й і на более тісні взаємовідносини.

титану сам тенденції відбуваються й в інноваційній сфері. Звісно, на рівні національних програм науково-технічного розвитку пріорітети визначаються Державою. Алі існує така річ, як дифузія інновацій — поширення результатів інноваційної діяльності на мікрорівні - саме такими зв’язуючими ланками із західним науковим світом й виступають спільні підприємства.

Ефективність функціонування економіки починається із ефективності у діяльності підприємств. Саме тому необхідним є дослідження цих суб'єктів економічної діяльності на рівні визначення їхні результативності. Визначення ефективності у минулому періоді, аналіз ризиків та загроз із боці конкурентів допоможе запобігти подібним негараздам трапитися в майбутньому.

Хоча, звісно як й у кожній справі, при створенні СП виникають певні негативні моменти, як розбіжності цілей інвесторів із пріоритетами держави, розвиток монополізму в галузях тощо, але й смердоті наближають Україну до міжнародного процесу інтеграції, а це досить приваблива річ, щоб за неї поборотися. Література.

1. Біла М. Ефективність використання іноземних інвестицій. / Бізнесінформ / 1996, № 17. — с.28.

1. Беренс У., Хавранек П. Посібник із оцінці ефективності інвестицій: Пер. з анг. — Нове перерабю і доп. вид. — М., 1995 — 528 с.

2. Бірман Р., Шмідт З. Економічний аналіз ивестиционных прэктов. — М.: Аланс. 1997. — 288 с.

3. Борисов С. А. Спільна діяльність: облік і налогооблажение. — М., 1997. — 112 с.

4. Бріль М.С. Організація й функціонування спільних підприємств: Автореф. діс… канд. екон. наук: 08.06.01. / Харківський економ. ун-т. — До., 1997. — 26 с.

5. Бузько І.Р. та інших. Економічний ризик та управління інноваційної діяльністю підприємств. — До., 1996. — 135 с.

6. Вітлінський В.В., Наконечний С.І., Шарапов О. Д. Економічний ризик й методи його вимірювання: Підручник. — До.: ІЗМН, 1996. — 400 с.

7. Водачек Л., Водачкова Про. Стратегія управління інновації для підприємства. — М."Экономика", 1989 г.

8. Глухів В.В., Бахрамов Ю. М. Фінансовий менеджмент (учасники ринку, інструменти, рішення). — СП-б., 1995 — 429 с.

9. Глазьєв С.Ю. Теорія довгострокового техніко-економічного розвитку — М. «Влад-Дар», 1993 г.

10. Гончаров В. В. Керівництво для вищого управлінського персоналу. — М.: МП «Сувенір». — 1993. — 488 с.

11. Гончаров В. В. У пошуках досконалості управління: керівництво для вищого управлінського персоналу — М. МП «Сувенір», 1993 — 325 с.

12. Дедіков О.І. Інвестиції та їхнього роль у формуванні економічних пропорцій: Автореф. діс… канд. екон. наук: 08.02.01 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. — До., 1996, — 21 с.

13. Дикань В. Л., Иванилов О. С. Иновационная і інвестиційна політика за умов забезпечення конкурентоустойчивости підприємства: Практичні аспекти / Харківський держ. політех. ун-т. — До.: ИСНО, 1996. — 225 с.

14. Дронов Д. Микроекономика інновацій. / Бизнес-информ. / 1995, № 45 (46- 48).

15. Забєлін П.В., Моїсєєва М. К. Основи стратегічного управління. Навчальний посібник. М. 1997. — 195 с.

16. Закон України «Про цінні папери й фондову біржу».

17. Закон України «Про інвестиційну діяльність».

18. Закон України «Про підприємства в Україні».

19. Закон України «Про режим іноземного інвестування».

20. Зміст та структура господарського ризику при розробці нової продукції / Балика С. Ю.; Харківський держ. економ. ун-т. -Харків, 1996. -13 с.

21. Иванцевич Дж., Лобанов А. А. «Людські ресурси управління», М."Дело", 1993 р. — 134 с.

22. Ильенкова Н. Д. «Попит: аналіз стану та управління», М. «Фінанси і статистика», 1997 г.

23. Ильенкова Н. Д. Інноваційний менеджмент. — М. «Фінанси і статистика», 1997. — 385с.

24. Інвестиції України / С.І. Вакарин (ред.); РекламноІнформ Компанія «ІDA» До.: Конкорд, 1996. — 94 с.

25. Іноземні інвестиції у сучасних умовах: статистика, досвід, проблеми / Ю. В. Макагон, В.І. Ляшенко та інших.; Донецьк. управління статистики. — Преп. докл. — Донецьк, 1994. — 38 с.

26. Клименко К. О. Створення спільних підприємств як засіб включення України у світогосподарські зв’язки.: Автореф. діс… канд. екон. наук: 08.05.03 / НАН Укр. Ін-т світло. економіки та міжнародних відносин. — До., 1995. — 24 с.

27. «Комплексна оцінка ефективності заходів, вкладених у прискорення науково-технічного прогресу. Методичні рекомендації і коментар з їхньої застосуванню», М. «Информэлектро», 1989 г.

28. Крицков В. Ф., Ягудін С.Ю. «Особливості оцінки ефективності створення та освоєння нової техніки в шинної промисловості», М. ЦНИИТЭНЕФТЕХИМ, 1991 г.

29. Котлер Ф. Основи маркетингу, Пер. з анг. / общ. ред. і вступ. стаття Прядив’яної Е.С. — М.: Прогрес, 1992 — 325 с.

30. Кохно П. О. та інших. «Менеджмент», М. «Фінанси і статистика», 1993 г.

31. Кутейников А. А. «Мистецтво бути новатором», М. «Знання», 1990 г.

32. Лукашевич І. «Розвиток ідей Н. Д. Кондратьева в теоріях довгих хвиль нововведень», «Питання економіки», 1992 р., № 3.

33. Менеджмент організації. Навчальний посібник. Румянцева З. П., Саломатин Н. А., Акбердин Р. З. та інших. — М.: ИНФРА — М.1997. — 432 с.

34. Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. «Основи менеджменту». Пер. з анг. М."Дело", 1992 г.

35. «Методичні вказівки за оцінкою ефективності інвестиційних проектів та його на фінансування», М. «Информэлектро», 1990 г.

36. Меякулов Я. С. Економічну оцінку ефективності інвестицій та фінансування інвестиційних проектів. — М.: ДКС, 1997. — 160 с.

37. Моїсєєва М.К., Анискин Ю. П. «Сучасне підприємство: конкурентоспроможність, маркетинг, відновлення», т. 1 і 2, М. «Зовнішторгвидав», 1993 г.

38. Народне господарство України у 1993 року. Статистичний щорічник. До. Техніка. 1994, с.13;221;

39. «Основи управління персоналом». Під ред. проф. Б. М. Генкина, М. «Вищу школу», 1996 г.

40. Портер М. Міжнародна конкуренція — С-инфо, М, 1993 г.

41. Перминов С. Б., Петров А.І. «Малі науково-технічні фірми (закордонний та вітчизняний досвід)», М. «Знання», 1990 г.

42. Ризик інвестицій і теоретико-игровой підхід для її оцінці / Бузанова С. В., Перепелиця В. А.; Запорож. держ. ун-т. — Запоріжжі, 1996. — 27 с.

43. Санто Б. «Інновація як економічного розвитку». Пер. з венг. М. «Прогрес», 1990 г.

44. Серегин А. М. «Ефективність бізнесу», М. «Економіка», 1990 г.

45. Сучасна інвестиційна політика України та способи стимулювання іноземних інвесторів / УДЭНТЗ о-ва «Знання» України. — До., 1995. — 15 с.

46. Спільні підприємства в Україні: організація й умови ефективного розвитку: Підручник для студентів ун-в, екон. вузів та фак. / Д.Г.Лук'яненко, В.А.Білошапка, О.І, Пестрєцова; Київський держ. економ. ун-т. — До.: хвиляПрес, 1995. — 176 с.

47. «Статистика науку й інновацій». Короткий термінологічна словник. Центр досліджень, і статистики науки. М. 1996 г.

48. Твисс Б. «Управління науково-технічними нововведеннями», М. «Економіка», 1989 г.

49. Тодрина І.В. Зарубіжні інвестиції як головний чинник структурних змін у економіці затяжного перехідного періоду: Автореф. діс… канд. экон. наук: 08. 01. 01 / Харківський держ. ун-т — Х., 1995. — 18 с.

50. Тоні Райс, Брайан Койли. Фінансові на інвестиції та ризик. / Общ. ред., вступить. стаття М.А. Хасан-Бек. — До., 1995. — 590 с.

51. Троян В. М. Спільне підприємництво. — Тернополі: Тарнекс, 1995. — 132 с.

52. Уотерман Р. «Чинник відновлення». Пер. з анг. Академія народного господарства в часи уряду РФ, М. «Річ», ЛТД, 1995 г.

53. Функціонування СП України: Теоретичні і практичні аспекти / Томілін Н.А., Киржнер Л. А., Лепейко. — Х.: Основа, 1994 — 80 с.

54. Хучек М. «Інновації на підприємств і впровадження», М. «Промінь», 1992 г.

55. Хрулев З. Інвестиції в СП — вигоди же Росії та Заходу. Що порушує це рівновагу. // Інвестиції у Росії, — М. 1997. — № 9/10 — з. 22−24.

56. Цай Т. М. та інших. Конкуренція і управління ризиками на підприємствах, у умовах ринку. / Т.ЗВ. Цай, М. Аланс. 1997. — 288 с.

57. «Економіка й бізнес (теорія і практика підприємництва)». Під ред. В. Д. Камаева, М., 1993 г.

58. «Економіка і статистика фірм». Під ред. проф. С. Д. Ильенковой, М. «Фінанси і статистика», 1996 г.

59. Експертиза інвестицій. На допомогу предпренимателю і банкіру. — М.: Дж. ИПАЛАлимитед, 1992.

60. Економіка життя й. // 1995 — № 2.

61. Фінанси України. // 1997. — № 2 — с.48−53.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою