Инвестиционная діяльність предприятия

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАИНЫ.

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНИВЕРСИТЕТ.

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ Й МЕНЕДЖМЕНТА.

КАФЕДРА УЧЕТА І АУДИТА.

Р Є Ф Є Р, А Т.

на задану тему: Інвестиційна діяльність підприємства з дисципліни «Основи бібліографії «.

Виконала: студентка групи АУ-11з.

Щербакова О.Е.____________________.

________ «__ «_______2000г.

Науковий руководитель:

Ржевцева Н.Л. _____________________.

_________.

" __ «______2000г.

Севастополь 2000.

СОДЕРЖАНИЕ Введение…4.

1 Інвестиції та би їхнє місце у економічній системе…6.

2 Види інвестиційної деятельности…8.

2.1 Види зовнішніх инвестиций…8.

2.1.1 Статутний капитал…8.

2.1.2 Емісія цінних бумаг…8.

2.1.3 Емісія облигаций…9.

2.1.4 Комерційний кредит…9.

2.1.5 Кредит…10.

2.1.6 Лизинг…12.

2.2 Самофинансирование…14.

2.2.1 Фонд накопления…15.

2.2.2 Амортизаційні отчисления…15.

2.2.3 Резервний фонд…16.

Заключение

…17.

Список використаних источников…18 Додаток, А Структура инвестиций…19.

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ І УМОВНИХ ОБОЗНАЧЕНИЙ.

КМУ — Кабінет міністрів Украины.

% - процент.

т. буд. — так далее.

т. п. — тому подобное.

Характерними рисами ринкової економіки є динамічність економічної середовища, постійна зміна зовнішніх чинників, визначальних політику підприємства, зміна конкурентних ціни продукцію, коливання курсів валют, інфляційне знецінення коштів господарюючого суб'єкта, поява конкурентів, які надають продукцію ідентичну чи перевищує за якістю продукцію. Задля підтримки конкурентоспроможності підприємства його частка ринку збуту, підприємству постійно треба виробляти реконструкцію виробничих потужностей, відновлення наявної матеріально-технічної бази, нарощування обсягів виробничої діяльності, часом з’являтимуться нові видів деятельности.

Для проведення реконструкції й купівлі нового устаткування підприємству необхідно велике вкладати гроші, яке підприємству, частіше всього, недоступно через відсутність вільних коштів. Для залучення необхідних коштів у підприємства має здійснювати агресивну інвестиційну политику.

Інвестиційна діяльність у тій чи іншій ступеня властива кожному підприємству. При великому виборі видів інвестицій «додаток А» підприємство постійно стикається з завданням вибору інвестиційного рішення. Прийняття інвестиційного рішення вимагає обліку наступних чинників: вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту, множинність доступних проектів, обмеженість фінансових ресурсів, доступних для інвестування, ризик, пов’язані з прийняттям тієї чи іншої рішення і др.

Тягар відпо-відальності за прийняття інвестиційного проекту на рамках тієї чи іншої напрями різна. Тож якщо йдеться про заміщення наявних виробничих потужностей, рішення може з’явитися досить безболісно, оскільки керівництво підприємством ясно сподівається, в про який обсяг і з якими характеристиками необхідні нові основні кошти. Завдання ускладнюється, якщо йдеться про інвестиції, що з розширенням основний діяльності, що у такому разі слід врахувати низку нових чинників: можливість зміни розташування фірми на ринку товарів, доступність додаткових обсягів матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, можливість освоєння нових та др.

У разі ринкової економіки можливостей для інвестування досить багато. Проте дуже істотний чинник ризику. Інвестиційна діяльність завжди ввозяться умовах невизначеності, ступінь якій у змозі значно варіювати. Так було в момент придбання основних коштів ніколи не можна точно передбачити економічний ефект цієї операції. Тому нерідко рішення приймає на інтуїтивної основе.

Україна має, через невизначеності та заплутаності законів регулюючих інвестиційного розвитку підприємства, можливість і реальність інвестицій у реальний сектор економіки сильно обмежена, хоч і світовою практикою розроблений низку інвестиційних коштів предприятия.

1 ІНВЕСТИЦІЇ ТА ЇХНІ МІСЦЕ У ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМЕ.

Інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу різні сфери економіки з його збереження та збільшення. Розрізняють реальні (капиталообразующие) інвестиції — вкладення для створення нових, реконструкцію чи технічне переозброєння існуючих підприємств, виробництв і фінансові (портфельні) вкладення придбання акцій та обігу цінних паперів держави, інших підприємств, інвестиційних фондів. У першому випадку підприємство інвестор, вкладывающее кошти, збільшує свій виробничий капітал — основні виробничі фонди й необхідні їхнього функціонування його оборотні кошти. У другий випадок інвестор збільшує свій фінансовий капітал, одержуючи дивіденди — дохід на цінні папери. Вкладення коштів у створення виробництв у своїй здійснюють інші підприємства міста і організації, выпустившие акції для залучення фінансових коштів у здійснення їх інвестиційних проектов.

Іншими формами інвестування є: придбання земельних ділянок, майнові права (оцінюваних грошовим еквівалентом), ліцензій передати прав промислової власності, секретів виробництва, патентів на винаходи, свідчень налаштувалася на нові технології, корисні моделі і промислові зразки, товарні знаки, фірмові найменування, сертифікати продукції і технологію виробництва, права землекористування тощо. п.

Інвестиції, вкладені для створення нові й відтворення діючих основних фондів без капіталовкладень у потрібні його оборотні кошти, мають форму капітальних вкладень. Капітальні вкладення становлять переважну частину всіх коштів, які забезпечують просте та розширене відтворення основних фондів. До них належать все капітальні видатки приріст і відшкодування зносу основних фондів, включаючи видатки капітальний помешкання і модернізацію основних фондов.

Усі джерела інвестицій поділяються за власні (внутрішні) і внешние.

До власним джерелам інвестицій относятся:

— власні фінансові ресурси, створювані внаслідок нарахування амортизації на діючий основний капітал, відрахувань від прибутку потреби інвестування, сум, виплачених страхові компанії і установами як відшкодування збитків від стихійних та інших лих, тощо. п.;

— інші види активів (основні фонди, земельні ділянки, промислова власність як патентів, програмних продуктів, торгових марок тощо. п.); залучені кошти на результаті випуску підприємством, і продажу акций;

— кошти, виділені вищестоящими холдинговими і акціонерними компаніями, промислово-фінансовими групами на безповоротної основе;

— благодійні та інші аналогічні взносы.

До зовнішніх джерелам інвестицій относятся:

— асигнування державного, регіональної та місцевої бюджетів, різних фондів підтримки підприємництва, надані на безоплатної основе;

— іноземні інвестиції, надані у вигляді фінансового чи іншого матеріального і нематеріального участі у статутний капітал спільних підприємств, соціальній та формі прямих вкладень (в грошової форми) міжнародних організацій фінансових установ, держав, підприємств і закупівельних організацій різної форми власності і доходи приватних лиц;

— різноманітні форми позикових коштів, зокрема кредити, що надає держава і фондами підтримки підприємництва на поворотній основі (зокрема на на пільгових умовах), кредити банків та інших інституціональних інвесторів (інвестиційних фондів і нафтопереробних компаній, страхових товариств, пенсійних фондів), інших підприємств, векселі та інші средства.

Якщо ж розглядати інвестиції у межах їхні стосунки до економіки взагалі, можна помітити, що інвестиційна діяльність (банківські кредити, ввіз до України коштів і устаткування, лізинг, випуск акцій тощо.) займає абсолютне лідируючу позицію над ринком руху коштів впливає на абсолютна більшість показників, визначальних економічного розвитку держави у целом.

2 ПЛАНИ ИНВЕСТИЦИОННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ.

2.1 Види зовнішніх инвестиций.

2.1.1 Статутний капитал.

Формування статутного капіталу залежить від організаційно-правовою форми підприємства. У суспільствах із обмеженою відповідальністю статутний капітал формується з допомогою вкладів засновників. Статутний капітал акціонерного товариства складається з номінальною вартості акцій суспільства, придбаних акціонерами. Номінальна вартість всіх звичайних акцій суспільства мусить бути однаковою. Статутний капітал суспільства визначає мінімальний розмір майна суспільства, що гарантує інтереси його кредиторов.

У оплату статутного капіталу можуть надходити: кошти; майнові внески; майнових прав; цінних паперів; кошти на иностранно валюті для акціонерних товариств, створюваних з участю іноземного капитала.

З досвіду розвинених країн, і навіть по наявного досвіду нашої країни великий величина статутного капіталу позитивно впливає інвестиції. Те є інвестор впевненіше вкладає свої гроші в інвестиційний проект, тому що в підприємства у що він вкладає кошти є можливість відшкодувати їй шкоду, у разі чи незадовільного результату реалізації інвестиційного проекту. У цьому вся разі статутний капітал ж виконує функцію гаранта надійності предприятия.

2.1.2 Емісія цінних бумаг.

Емісія цінних паперів дозволяє залучити додаткові кошти фінансування інвестиційного проекта.

Залежно потреб акціонерного товариства можна казати про видах, чи типах емісії, вкладених у їх удовлетворение:

— збільшення статутного капіталу емітента; зміни структури його акціонерного капіталу; для мобілізації ресурсів на інвестицій або поповнення оборотних засобів; на погашення кредиторську заборгованість эмитента.

Зазначені типи емісії є загальними і схематичними. На практиці найчастіше реалізуються їх комбінації, що зазвичай необхідно вирішити кілька завдань, наприклад мобілізувати кошти, змінити структуру акціонерного капіталу, і лише частково погасити кредиторську задолженность.

2.1.3 Емісія облигаций.

Суспільство вправі відповідно до його статутом розміщувати облігації й інші цінних паперів, передбачені правовими актами України — про цінних бумагах.

При розміщення облігацій підприємство отримує фінансовий кредит, необхідний подальшого развития.

2.1.4 Комерційний кредит.

Комерційний кредит можна охарактеризувати як кредит, наданий у товарній формі продавцями покупцям вигляді відстрочки платежу за продані товари. Він надається під зобов’язання боржника (покупця) погасити у визначений термін як сукупність основного боргу, і нараховані проценты.

Застосування комерційного кредиту вимагає того що в виробника достатнього резервного капіталу у разі уповільнення надходжень від должников.

Вирізняють п’ять основних способів надання комерційного кредиту: вексельний спосіб; рахунок; знижка за умови оплати у визначений термін; сезонний кредит; консигнация.

2.1.5 Кредит.

Кредит економіки країни, виконує певні функції: полегшує перерозподіл капіталів між галузями господарства і тим самим сприяє освіті середньої норми прибутку; стимулює ефективність праці; розширює ринок збуту товарів; прискорює процес реалізації товарів хороших і одержання прибутку; є потужною знаряддям централізації капіталу; прискорює процес накопичення та концентрації капіталу; забезпечує скорочення витрат обращения:

— що з зверненням денег;

— що з зверненням товаров.

Підприємства всіх форм власності дедалі більше виникає потреба залучення позикових коштів на здійснення діяльності і одержання прибутку. Найпоширенішою формою залучення коштів є отримання банківської позички але кредитному договору.

Кредит — надання грошей, або товарів у борг, зазвичай, з сплатою відсотків; непідвладна інфляції вартісна економічна категорія, невід'ємний елемент товарно-грошових відносин. Виникнення кредиту пов’язано безпосередньо з сферою обміну, де власники товарів протистоять друг другу як власники, готові розпочати економічні отношения.

Можливість виникнення та розвитку кредиту пов’язані з кругообігом і оборотом капіталу. У процесі руху основного і обігового капіталу відбувається вивільнення ресурсів. Кошти праці використовують у процесі виробництва тривалий час, їхню вартість переноситься на вартість готової продукції частинами. Поступові відновлення вартості основного капіталу грошової форми призводить до того, що высвобождающиеся грошові кошти осідають на рахунках підприємств. Разом про те іншою полюсі виникає потреба у заміні зношених коштів праці та досить великих одноразових витратах. Аналогічні за своїм характером процеси відбуваються й у русі обігового капіталу. Понад те, тут коливання в кругообіг і обороті проявляються різноманітніше. Так було в силу сезонності виробництва, нерівномірних постачання і іншого відбувається розбіжність створення та звернення продукції. У одних суб'єктів з’являється тимчасовий надлишок коштів, в інших — їхній недолік. Це створює можливість виникнення кредитних відносин, тобто кредит дозволяє відносне протиріччя між тимчасовим осіданням засобів і необхідністю, їх використання їх у господарстві. Місце й ролі кредиту на економічної системі суспільства визначаються також передусім виконуваними їм функціями як загального, і селективного характера.

Функції кредита:

Пере розподільна функция.

У разі ринкової економіки ринок позичкових капіталів виступає в ролі своєрідного насоса, откачивающего тимчасово вільні фінансові ресурси лише з сфер господарської діяльності й подає в інші, щоб забезпечити, зокрема, вищі прибутки. Орієнтуючись на диференційований її у різних галузях чи регіонах, кредит виступає у ролі стихійного макрорегулятора економіки, забезпечуючи. задоволення потреб динамічно та розвитку об'єктів докладання капіталу додаткових фінансових ресурсах.

Прискорення концентрації капитала.

Процес концентрації капіталу є необхідною передумовою стабільності розвитку пріоритетним метою будь-якого суб'єкта господарювання. Реальну при вирішенні це завдання надають позикові кошти, дозволяють істотно розширити масштаб виробництва (чи іншого господарської операції) отже, забезпечити додаткову масу прибутку. Навіть з урахуванням про необхідність виді-лення частини її до розрахунку з кредитором залучення ресурсів більше виправдано, ніж орієнтація виключно за власні средства.

Прискорення науково-технічного прогресса.

У повоєнні роки науково-технічний прогрес став визначальним чинником економічного розвитку кожної держави і окремого суб'єкта господарювання. Найнаочніше роль кредиту на його прискоренні то, можливо відстежено з прикладу процесу фінансування діяльності науковотехнічних організацій, специфікою яких завжди був більший, ніж у інших галузях, тимчасовий розрив між початковою вкладенням капіталу і реалізацією готової продукції. Саме тому нормальне функціонування більшості наукових центрів (крім що є на бюджетному фінансуванні) немислимо без використання ресурсів. Так само необхідний кредит й у здійснення інноваційних процесів у вигляді безпосереднього впровадження у виробництво наукових розробок та технологій, видатки які спочатку фінансуються підприємствами, зокрема і з допомогою цільових середньо — і частка довгострокових позичок банка.

Отже, кредит — це економічних відносин, виникаючі між кредитором і позичальником щодо вартості, предаваемой у тимчасове пользование.

У разі ринкової економіки кредит виконує такі функції: акумуляція тимчасово вільних коштів; перерозподіл коштів за умов їх наступного повернення; створення кредитних знарядь звернення (банкнотів казначейських квитків) і кредитних операцій; регулювання обсягу сукупного грошового оборота.

Кредит є основним інструментом інвестування грошей до предприятие.

2.1.6 Лизинг.

Лізинг — форма кредитно-фінансових відносин, яка полягає у довгострокової оренді промисловими, транспортними та інші підприємствами машин і устаткування або в підприємств, які виробляють їх, або в спеціально створюваних лізингових компанії. У лізингової угоді крім зазначених сторін беруть участь як і страхові компанії, комерційні чи інвестиційні банки, здатні мобілізувати необхідних цього кошти у фінансування операций.

У разі дефіциту фінансових коштів, спрямованих на інвестиційні мети, важливим засобом для активізації інвестиційної діяльності є лизинг.

Причиною поширення лізингу є низка його переваг проти іншими формами інвестування. Основні з них є: інвестування у вигляді майна на відміну грошового кредиту знижує ризик не повернення коштів, оскільки за лизингодателем зберігаються права власності на передане майно; лізинг передбачає 100-відсоткове кредитування і потребує негайного початку платежів, що дозволяє без різкого фінансового напруги оновлювати виробничі фонди, набувати дороге майно; часто підприємству простіше отримати майно в лізинг, ніж позичку з його придбання, оскільки лізингове майно виступає заставою; лізингове угоду гнучкіше, ніж позичка, оскільки надає можливість обидва боки виробити зручну схему виплат. По взаємної домовленості сторін лізингові платежі можуть здійснюватися після отримання виручки від товарів, вироблених на взятому в кредит устаткуванні. Ставки платежів може бути фіксованими і плаваючими; для лізингоодержувача зменшується ризик морального та фізичного зносу і устаревания майна, оскільки майно не купується у власність, а береться у тимчасове користування; оскільки платежі в лізинг не прив’язані до норм амортизації, то, при лізингових відносинах лизингополучатель має працювати з прискореної амортизацією майна; лізингове майно не значиться у лізингоодержувача на балансі, що ні збільшує її активи і від сплати податку це; лізингові платежі ставляться на витрати виробництва (собівартість) лізингоодержувача і знижують оподатковуваний прибуток; виробник отримує додаткових можливостей збуту, оскільки обмежене фінансування інвестицій часто вже не дозволяє підприємствам своєчасно оновлювати технологічну систему.

За наявності в підприємства альтернативи — взяти позику купівлю устаткування чи придбати це устаткування на певний час по договору лізингу — її вибір потрібен з урахуванням результатів фінансового анализа.

2.2 Самофинансирование.

Самофінансування — обов’язкова умова успішної господарської підприємств за умов ринкової економіки. Цей принцип виходить з повної окупності витрат з виробництву продукції і на розширенню производственно — технічної бази підприємства, воно означає, що підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати з допомогою власних источников.

Сенс інвестування засобів у виробництво продукції полягає у отриманні чистого доходу, і якщо виручка перевищує собівартість, то підприємство одержує її як прибутку. Прибуток і амортизаційні відрахування результат кругообігу коштів, вкладених у виробництво, і сягають до власним фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно. Оптимальний використання амортизаційних відрахувань і чистого прибутку за призначенням дозволяє відновити виробництво своєї продукції розширеній основе.

Прибуток, залишається у розпорядженні підприємства — це багатоцільовий джерело фінансування його потреб, але основних напрямів її використання можна з’ясувати, як накопичення і споживання. Втім, пропорції розподілу прибутків на накопичення і споживання визначають перспективи розвитку предприятия.

Амортизаційні відрахування і частка прибутку, яку направляють на накопичення, становлять грошові ресурси підприємства, використовувані з його виробниче і науково — технічне розвиток, формування фінансових активів — придбання цінних паперів, вклади в статутний капітал інших підприємств тощо. п. Інша ж частина прибутку, використовувана на накопичення, іде на зарплату підприємства. Частина прибутку використовується споживання, у результаті виникають зав’язуванні фінансових відносин між підприємством, і особами, як зайнятими, не зайнятими на предприятии.

За сучасних умов господарювання розподіл і амортизаційних відрахувань і чистого прибутку на підприємствах який завжди супроводжується створенням відособлених грошових фондів. Амортизаційний фонд як такої не формується, а вирішення питання розподілі прибутку на фонди спеціального призначення залишено до компетенції підприємства, але ці не змінює сутності розподільних процесів, що відбивають використання фінансових ресурсів предприятия.

Оскільки фінанси підприємства як стосунки є частиною економічних відносин, що виникають у процесі господарську діяльність, принципи їх організації визначаються основами господарську діяльність підприємств. Виходячи із цього, принципи організації фінансів можна сформулювати так: самостійність у сфері фінансової діяльності, самофінансування, зацікавленість у результати фінансово — господарську діяльність, відповідальність до її результати, контролю над фінансово — господарської діяльністю предприятия.

Цільові фонди, зазвичай створювані підприємством з нерозподіленого чистої прибыли.

2.2.1 Фонд накопления.

Цей фонд є джерело коштів господарюючого суб'єкту, акумулючим прибуток та інші джерела до створення нового майна, придбання основних фондів, обігових коштів і т.п. Фонд накопичення показує зростання майнового стану господарюючого суб'єкту, збільшення власних його коштів. Разом про те операції з придбання і створення нової майна господарюючого суб'єкту не зачіпають фонд накопления.

2. Амортизаційні отчисления.

Призначення амортизаційних відрахувань — забезпечувати відтворення основних виробничих фондів і нематеріальних активов.

Амортизаційні відрахування є стійким джерелом фінансових ресурсів. Амортизаційні відрахування здійснюються лише до перенесення балансову вартість фондів на собівартість продукції (робіт, послуг) і рецидив звернення. Амортизаційні відрахування можуть нараховуватися рівномірним чи прискореним методами.

2.2.3 Резервний фонд.

Резервний фонд створюється господарюючими суб'єктами у разі припинення своєї діяльності покриття кредиторську заборгованість. Освіта резервного фонду обов’язковий для акціонерного суспільства, кооперативу, підприємства з іншими інвестиціями. Відрахування в резервний фонд та інші аналогічні за призначенням фонди виробляються до досягнення розмірів цих фондів, встановлених установчими документами.

Фонд споживання є джерелом коштів господарюючого суб'єкту, зарезервований реалізації заходів із соціального розвитку (крім капітальних вкладень) і матеріального заохоченню коллектива.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Структура джерел інвестування характеризується такими даними: частку власних джерел інвестування випадає, майже 20% всіх спрямованих коштів, частка кредитів банків загальній сумі інвестицій становить 30%. Частка бюджетних коштів приблизно 10% і має постійну тенденцію до їх зниження. Інші 40% є різноманітні форми лизинга.

Основним джерелом інвестування на складі внутрішніх коштів є амортизація. Її частка перевищує 70%.

У зв’язку з наявністю інфляційних процесів і відставанням даних балансового обліку вартості основних фондів від реальної ринкової вартості, відставанням переоцінки основних фондів від темпів інфляції, а також у зі значною мірою зносу основних фондів яка нараховується амортизації замало навіть простого відтворення. Тому однією з коштів підвищення інвестиційної активності підприємств є прискорена амортизація основних фондов.

У разі дефіциту припливу зовнішніх фінансових коштів, спрямованих на інвестиційні мети, важливим засобом для активізації зовнішньої інвестиційної діяльності є лізинг. Нині у зв’язку з законодавчим обмеженням пільг підприємствам з іншими інвестиціями лізинг набуває дуже широкий размах.

З іншого боку через нерозвиненою законодавчої бази для України та ручним управлінням економікою із боку КМУ, і навіть надмірного фіскального тиску реальний сектор економіки, Україна може розраховувати найближчим часом до зростання інвестицій для її экономику.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ИСТОЧНИКОВ.

1. Іллінська О.М. Інвестиційна діяльність. — С-Пб.: Фінанси і статистика 1997. — 288 з. 2. Ковальова А. М. Фінанси. — М.: Фонд «Правова культура », 1996. — 313 з. 3. Когут А.Є. Управління інвестиційної діяльністю підприємства. — М.: Перспектива, 1997. — 237 з. 4. Котова М. М. Інвестиційна діяльність фірми. — М.: Перспектива, 1996. — 191 с.

ДОДАТОК А.

Малюнок А.1 — Структура інвестицій ———————————;

Наука й наукове обслуживание.

Підготовка й перепідготовка персонала.

Створення соціальної инфраструктуры.

Створення товароматериальных запасів і резервов.

Створення виробничої инфраструктуры.

Розширення чи модернізація производства.

Инвестиции.