Іноземні інвестиції

I.

Введение

.

залучення інвестицій на російську економіку є однією з найважливіших завдань, які мають найближчими роками вирішити економічному керівництву Росії. Звернення до закордонним джерелам капіталу необхідно країні за кільком причинам:

— економічна криза та різке скорочення внутрішніх інвестиційних ресурсів роблять необхідним звернення до закордонним джерелам фінансування як конкретних проектів, у сфері виробництва, і бюджетних установ (через збільшення зовнішньої державної долга);

— привносимые іноземними інвесторами на російську економіку сучасні технології здатні істотно підвищення конкурентоспроможності вітчизняних (що особливо важливо задля экспортноориентированных отраслей);

— підприємства з іншими інвестиціями, створюючи нові робочі місця, сприяють повышениею рівня зайнятість населення Росії і близько зниження соціальної напряженности;

— конкуренція підприємств із іноземними інвестиціями зі «старими» російським підприємствами на внутрішньому ринку може істотний значення боротьби з монополизмом;

— в в довгостроковій перспективі «убудовування» Росії у світової цикл руху капіталу сприятиме інтеграції країни у світове господарство і віднайденню оптимальної «ніші» у світовому поділі труда.

У цьому рефераті ми розглядати форми іноземних інвестицій, пов’язані з непосред-ственным залученням іноземного капіталу (створення спільних підприємств, залучення капіталу російськими компаніями над ринком цінних паперів, створення біля Росії підприємств, повністю що належать іноземним власникам, залучення капіталу з урахуванням концесій і угод про поділ продукції), залишаючи в боці таких форм, як отримання зарубіжних кредитів, отримання устаткування основі лізингу тощо. Інвестиції що така, на свій чергу, зручно розділити на дві категории:

— прямі, у яких іноземного інвестора отримує контроль над підприємством біля Росії чи бере активну участь під управлінням им;

— портфельні, у яких участь іноземного інвестора в управлінні підприємством відсутня або проводитиметься дуже пасивно (переважно випадків такі інвестиції виробляються над ринком вільно обертаються цінних паперів). До розряду портфельних ставляться також вкладення зарубіжних інвесторів над ринком державних підприємств і муніципальних цінних бумаг.

Кордон між двома видами інвестицій досить умовна (зазвичай передбачається, що вкладення лише на рівні 10−20 і від відсотків акціонерного (статутного) капіталу підприємства прямі, менш 10−20 відсотків — портфельними), проте, оскільки мети, переслідувані прямими і портфельними інвесторами не однакові (що показано нижче), такі розподіл видається цілком целесообразным.

II. Іноземні інвестиції у Росії - загальний обзор

Активна діяльність із залучення иност-ранных інвестицій у вітчизняну економіку почалася СРСР роки перебудови — 1987 року було прийнято перші нормативні документи з приводу створення і функціонуванні спільних підприємств російських організацій із зарубіжними партнерами, які стали початком регулювання прямих іноземних інвестицій у російську економіку. Найважливішим законодавчим актом, і з сьогодні регулюючим діяльність іноземних інвесторів у Росії, з’явився ухвалений 1991 року закон «Про іноземних інвестицій в РРФСР». Головним результатом прийняття закону надання підприємствам, з іноземними інвестиціями національного режиму, у якому на такі підприємства користуються біля країни рівними юридичними правами і рівні обов’язки з суто російськими, підприємствами (крім дея-тельности у деяких стратегічних галузях эко-номики). Процес масової приватизації у Росії у 1992;94 роках, стрімкий розвиток російського ринку цінних паперів й створення його нормативної бази вперше у вітчизняній історії створили передумови у розвиток зарубіжних портфельних інвестицій у Росії. Разом про те, попри певний прогрес у останнє час, суперечливість, неповнота й соціальна нестабільність нормативно-правової бази залишаються серед найважливіший перешкод шляху залучення іноземних інвестицій у Россию.

Статистика іноземних інвестицій у російську економіку дуже суперечлива. Міністерство эко-номики, Центральний Банк РФ, Держкомстат же Росії та зарубіжні економічні інститути, провідні така статистика, дають відмінні друг від друга дані. Проте, користуючись даними Держкомстату, накопичений обсяг вкладень іноземного капіталу Росію до початку 1996 року близько 6 млрд доларів, із яких близько 4,8 млрд доларів довелося на прямі інвестиції і близько 1,2 млрд — на портфельні. У цьому динаміка іноземних вкладень за літами вкрай нерівномірна — та їх середній щорічний обсяг в 1992;94 роках становив близько 1,0 млрд доларів, за 1995 рік — близько 1,6 млрд доларів, а очікувана величина інвестицій у 1996 року вбирається у 1,2 млрд доларів. Слід відзначити, що цей рівень іноземних вкладень є (враховуючи масштаби російської економіки) вкрай низьким, особливо у тлі залучення іноземних інвестицій іншими світу. Так було в останні роки щорічний приплив лише прямих іноземних капіталовкладень у економіку Таїланду сягав 2,5 млрд доларів, Мексики і Малайзії - 10 млрд доларів, Китаю — 25 млрд доларів, а економіку США — 60−65 мільярдів долларов.

Наслідком незначний обсяг інвестицій є мала роль вже існуючих підприємств із іноземними інвестиціями Росії - їхня частка, із найбільш оптимістичним даним, припадає менше 2% загального обсягу промислового виробництва, у Росії (у разі сюди, відповідно до Закону «Про іноземних інвестицій», включені підприємства, вклади іноземних інвесторів у які оплачені в іноземній валюті, чи підприємства, у яких іноземцям тут понад 50% акцій (паев)).

Причиною цій ситуації є існуючий несприятливий інвестиційний клімат Росії, основними характеристиками якого являются:

— висока загальна політична нестабильность;

— різке зменшення кількості виробництва, у період із 1991 року, наслідком, зокрема, є різке скорочення внутрішнього попиту промислову продукцію та услуги;

— надвисока інфляція, і низька передбачуваність курсу рубля по іноземних валютам;

— недосконалість нормативно-правової бази на економіки загалом й у області іноземних інвестицій у частности;

— високий рівень оподаткування нафтопереробки і внеш-неторговых пошлин;

— нерозвиненість російського ринку капиталов;

— недолік якісної инфраструктуры;

— фактичну відсутність єдиної державної політики у сфері залучення іноземних инвестиций.

Всі ці причини призводять до того, що у рейтингах інвестиційної привабливості Росія останні роки стійко займає місце у другий сотні держав світу — потенційних одержувачів іноземних інвестицій (лідерами цих рейтингів — найпривабливішими для інвесторів країнами — є у останні роки держави Південно-Східної Азии).

Разом про те вже існуюча практика іноземних інвестицій у Росії виявила певні закономірності, що дозволяють аналізувати сформовану структуру вкладень іноземного капіталу й прогнозувати розвиток інвестиційного процесу у найближчими роками. Розглянемо спершу практику прямих іноземних інвестицій у російську экономику.

III. Прямі іноземні інвестиції в России.

Основними способами залучення прямих ино-странных капіталовкладень у економіку Росії являются:

— залучення іноземного капіталу пред-принимательской формі шляхом створення спільних підприємств (зокрема — шляхом продажу закордонним інвесторам великих пакетів акцій російських акціонерних обществ);

— реєстрація біля Росії підприємств, повністю що належать іноземному капиталу;

— залучення іноземного капіталу з урахуванням концесій чи угод про поділ продукции;

— створення вільних економіч-них зон (ВЕЗ), спрямоване на активне залучення іноземних інвесторів у визначені регіони страны.

У першому етапі залучення іноземних інвестицій у економіку колишнього СРСР, в 1987;1991 рр. серед усіх цих форм залучення капіталу переважало створення спільних підприємств російських юри-дических на осіб із зарубіжними партнерами, створювалися у вигляді закритих корпорацій (в нинішньої російської термінології фактично — суспільств, із обмеженою відповідальністю чи закриті акціонерні товариств). Надалі, коли недоліки «радянської» форми СП — довільна оцінка вкладів сторін, неможливість контролю виробництва іноземним партнером, неліквідність внеску до статутного фонду — стали очевидними, переважної (особливо великих інвесторів) формою капіталовкладень у Росії стало придбання великих пакетів відкритих АТ (що було особливо актуальним під час приватизації) чи створення 100%-ых дочірні підприємства. Обидві ці форми пряме інвестування залишаються переважати й у справжнє время.

До цього часу не одержало розвитку залучення інвесторів на основі концесій і угод про поділ продукції (цій формі широко застосовується у інших країнах у першу чергу щодо залучення іноземних капіталовкладень у розробку надр, лісових та головних водних ресурсів, використання государственных земель). Попри те що, що з іноземних інвесторів вже проводилися тендери освоєння на концесійних засадах низки російських родовищ (зокрема. Сахалінського нафтового шельфу), практичне їх освоєння не почалося. Підписаний ж Президентом РФ у грудні 1995 р. закон «Про угоди щодо розділі продукції» поки що практично недосяжний на практиці, т.к. відсутня забезпечує його выпол-нение нормативна база.

Не отримали поки належного розвитку на Росії і близько вільні економічні зони (ВЕЗ). За відсутності эакона про ВЕЗ вже зони (ВЕЗ «Знахідка» в Примор’я, ВЕЗ «Янтар» в Калінінградській області та інших.) існують практично в правовому вакуумі. Це спричиняє постійним конфліктів місцевих податків та федеральної влади, произвольному запровадження та скасуванню пільг для інвесторів тощо., що в рахунку зводить нанівець зусилля з залучення у ВЕЗ іноземних вложений.

Аналіз структури вже залучених прямих інвестицій у першу чергу показує дуже вузьку галузеву спрямованість. Левову частку таких інвестицій іде або у експортно-орієнтовані галузі (ПЕК /включаючи нафтохімію/, гірничодобувна промисловість, деревообрабатыва-ющая і целюлозно-паперова промисловість), або у надприбуткові проекти з малими термінами оку-паемости і незначною фондоємністю (торгівля, телекомунікації, громадське харчування, будівництво офісних і готельних будинків на великих містах, харчова промисловість, фінансові послуги). Безумовним лідером є паливно-енергетичний комплекс — за даними Держкомстату, в 1995 року йому довелося 49,5% (522 млн доларів) від загального обсягу прямих іноземних капіталовкладень у Росії, що оцінюється прибл. в 1,05 млрд доларів. Після інвестиціями ПЕК йдуть вкладення сферу торгівлі, і комунального харчування (103 млн доларів — 9,8% прямих вкладень), будівництво (59 млн доларів — 5,6% прямих інвестицій), деревообробну і целюлозно-паперову промисловість (49,5 млн доларів — 4,7%). Отже, ці чотири галузі торік поглинули майже 70% вкладень іноземного капіталу; у своїй загальний обсяг іноземних інвестицій, наприклад, у таку фондоемкую галузь, як машинобудування металообробки становив лише близько 43,5 млн доларів (близько чотирьох відсотків загального объема).

Такий «галузевої перекіс» випадковий — він у значною мірою відбиває реальний стан сьогоднішньої Росії у у міжнародному поділі праці. Країна виступає поставляють на світовий економічної сцені як експортер сировинних ресурсів немає і продуктів першої переробки, як і імпортер іноземної высоко-технологичной продукції та послуг, розрахованих насамперед на споживчий попит. У той самий час така галузева структура інвестицій свідчить про те, які категорії іноземних інвесторів у першу чергу готові виробляти прямі вкладення Росію, попри високі ризики та вкрай несприятливий інвестиційний клімат. Насамперед это:

— найбільші транснаціональні корпорації, розглядають вкладення Росію спосіб отримання доступу до російських ресурсів та внутрішньому ринку. Інвестиції з Росією для них лише відносно невеликий частиною глобальної довгострокової інвестиційної стратегії, що дозволяє йому миритися із високим ризикованою і тимчасової невыгодностью вкладень. До цього розряду розряду можна віднести найбільших іноземних інвесторів у російському паливно-енергетичному комплексі (Exxon, Amoco, Occidental Petroleum), хімічної промисловості (Procter & Gamble), харчової промисловості (CocaCola, BAT Industries, Philip Morris), фінансовому бізнесі (Chase Manhattan Bank, Citibank, ABN-AMRO), почасти — у сфері телекомунікацій (Siemens, Alcatel, US West);

— середній та малий іноземний капітал, приваблюваний з Росією надвисокої рентабельністю і швидкої окупністю окремих проектів (як правило, у своїй, які потребують дуже високих капітальних видатків), колись всього — торгувати, будівництві та сфері послуг. Зазначені переваги перекривають у власних очах цих інвесторів загальні вади суспільства і ризики, властиві інвестиційного клімату России;

— інвестори із представників російської діаспори у зарубіжних країнах, і навіть компанії, вкладають у Росію незаконно вивезений до її межі України та легалізований там капітал. Для таких інвесторів й у першу чергу характерні вкладення високорентабельні і быстроокупаемые проекти; ризики інвестицій у Росію їм істотно знижуються з допомогою хорошого знання місцевої специфіки та обширних ділових та статусних контактів в стране.

У цьому, як було відзначено, окреслені категорії інвесторів мало направляють інвестицій у фондомісткі галузі, перебувають у найбільш тяжкому економічному становищі. Окрім спільних ризиків, властивих всім вкладенням з Росією, інвесторів відлякують низька рентабельність і необхідність довгострокові інвестиційні програм з технічного переоснащення, характерні більшість російських машинобудівних і ме-таллургических підприємств, висока конкуренція із боку виробників із багатьох країн з стабільнішої економікою (виробництво високотехнологічної про-дукции, легкої промисловості), відсутність приватної власності на грішну землю (сільськогосподарське про-изводство).

Крім «галузевого перекосу» у прямих ино-странных інвестиціях у Росію видно террито-риальная нерівномірність — за даними Держкомстату, в 1995 року понад 55 відсотків зарубіжних вкладень довелося на Москву і Московську область, та ще понад двадцять% - частку всього семи інших суб'єктів Російської Федерації. Отже, левова частка інвестицій з-за кордону йде або у регіони з розвиненою торгової, транспортної (насамперед — зовнішньоторговельної) й інформаційної інфраструктурою і високим споживчим попитом (Москва і науковотехнологічна галузь, Санкт-Петербург, почасти — Приморський край), або у регіони із високим щільністю экспортноориентированных підприємств ПЕК (Тюменська, Томська, Самарська, Нижегородська області, Татарстан).

Вищеописана тенденція до нерівномірному галузевому і територіальному розподілу прямих іноземних інвестицій у поєднані із їх не-значительным для економіки загалом обсягом підштовхує до висновок про практично маргінальною ролі прямих іноземних інвестицій у сьогоднішньої Росії. Іноземний капітал, не надаючи майже ніякого значного на розвиток національного господарства за цілому, відіграє і нині роль «каталізатора зростання» лише кількох вузьких секторах виробництва, орієнтованих насамперед на зарубіжний попит. Розвиток цієї тенденції (навіть за кількісному зростанні іноземних інвестицій) може призвести до т.зв. «венесуэлизации» російської економіки — структурі національного господарства, коли він очевидна ослаблення зв’язків та глибокий технологічний розрив передовими експортно-орієнтованими галузями, значною мірою контрольованими іноземним капіталом (ПЕК, деревообробка, нафтохімія, гірська промисловість, металургія і обслуговує ці галузі інфраструктура) і примітивним, низькопродуктивною виробництвом інших галузях, орієнтованих лише з внутрішній попит (й інші отрасли).

Уникнути цієї тенденції і прагнучи домогтися істотного кількісного збільшення прямих іноземних капіталовкладень у російську економіку можна, очевидно, шляхом вироблення комплексною державною про-граммы по залученню іноземних інвестицій. З огляду на досвід багатьох розвинених країн, до необхідні Росії заходів у цьому напрямі (крім загального поліпшення політичної й макроекономічної ситуації) повинні войти:

— створення реально діючої системи пільг для іноземних інвесторів у окремих галузях, і регіонах (зокрема, реалізація механізму розділу продукції і на створення реально діючих вільних економічних зон);

— чітке розмежування власності між господарюючими суб'єктами, і навіть між федеральними та місцевими владними структурами;

— створення стабільного економічного і зовнішньоторговельного законодавства, включаючи нормативну базу по концессиям і поділу продукции;

— зниження податкового навантаження спрощення структури налогов;

— запровадження приватної власності на землю;

— створення механізмів страхування іноземних инвестиций.

Прикладом того, як невирішеність них призводить до зриву великих іноземних вкладень, може бути невдала продаж великого пакета акцій російської телекомунікаційної компанії «Связь-инвест» італійському концерну STET у грудні 1995 року. Успішний продаж державою 25% акцій цієї холдингової компанії могла принести до федерального бюджету 1,5 млрд доларів, зробивши вкладення STET найбільшої зарубіжної інвестицією з Росією. Проте невизначена структура власності самого АТ «Зв'язокінвест» і відсутність механізму надійного страхування подібних вкладень на міжнародному ринку призвела до зриву цієї найбільшої сделки.

На жаль, слід зазначити, що на даний час реалізація перелічених вище заходів представляється справою досить віддалене майбутнє. Цей чинник у умовах високу конкуренцію із боку інших країн за залучення іноземних інвестицій Демшевського не дозволяє, на мою думку, очікувати істотного кількісного розвитку і зміни структури прямих зарубіжних капіталовкладень у Росію у кілька лет.

IV. Портфельні іноземні інвестиції в Россию.

Метою портфельних інвестицій є вкладення коштів інвесторів у цінних паперів найбільш эффек-тивно працюючих підприємств, соціальній та цінні папери, эмитируемые державними та місцевими органами влади з єдиною метою отримання максимального доходу на вкладені кошти. Портфельний інвестор, на відміну прямого, займає позицію «стороннього спостерігача» по відношення до предприятию-объекту інвестування і, зазвичай, не втручається у управління им.

залучення іноземних портфельних інвестицій є також для російської економіки найважливішим завданням. З допомогою коштів зарубіжних портфельних інвесторів можливе вирішення наступних економічних задач:

— поповнення власного капіталу російських підприємств у цілях довгострокового розвитку шляхом розміщення акцій російських акціонерних товариств серед зарубіжних портфельних инвесторов;

— акумулювання позикових коштів російськими, підприємствами для реалізації конкретних проектів пу-тем розміщення серед портфельних інвесторів боргових цінних паперів російських эмитентов;

— поповнення федеральних і до місцевих бюджетів суб'єктів Російської Федерації шляхом розміщення серед іноземних інвесторів боргових цінних паперів, емітованих відповідними органами власти;

— ефективна реструктуризація зовнішнього боргу Російської Федерації шляхом його конвертації в госу-дарственные облігації з наступним розміщенням їх серед зарубіжних инвесторов.

Нижче розглядатимуться дві основні потоку залучуваних з Росією іноземних портфельних инвестиций:

— вкладення портфельних інвесторів у акції та облігації російських акціонерних товариств, вільно які звертаються російському і зарубіжному ринку цінних бумаг;

— вкладення іноземних портфельних інвесторів в зовнішні та внутрішні боргові зобов’язання Російської Федерації, і навіть цінних паперів, емітовані суб'єктами Федерации.

Ринок корпоративних цінних бумаг.

Проникнення західних портфельних інвесторів російський ринок корпоративних цінних паперів почалося фактично лише ході ваучерної приватизації у 1992;93 рр. Приватизація вперше забезпечила ринкове пропозицію акцій російських промислових підприємств для сторонніх інвесторів, привабливість капіталовкладень у які пояснювалася такими факторами:

— ваучерна (і рання грошова) приватизація мало переслідувала мети отримання до державного бюджету доходів від приватизації - головною її єдиною метою було формальне юридичне перетворення державних підприємств у акціонерні товариства й створення в такий спосіб передумов до виникнення у Росії ринку. Наслідком такого підходу з’явився досить довільний порядок визначення статутних капіталів нових акціонерних товариств та вкрай низька ціна, через яку акції продано державою (так, капи-тализация нафтовидобувного об'єднання «Сургут-нефтегаз» з обсягом щорічного видобутку нафти понад 33 млн. тонн по ціні чекового аукціону 1994 року становила лише близько 16 млн доларів). Тож з найважливіших чинників, які сприяли придбання акцій російських АТ іноземними портфельні інвестори, була величезна не-дооцененность цих цінних паперів порівняно з подібними компаніями інших країнах (з урахуванням країнового ризику России);

— акції багатьох російських підприємств (особливо — підприємств экспортноориентированных галузей) мали, з погляду портфельних інвесторів, великий потенціал курсового зростання майбутньому. Попри те що, що на даний час компанії що неспроможні дозволити собі виплату дивідендів своїм акціонерам, перспектива їх розвитку дозволяє припустити, у майбутньому ці АТ можуть бути стійко прибутковими, а отже — виплачувати високі дивіденди за своїми акціям, наслідком з’явиться їх курсової рост;

— висока ризиковість капіталовкладень у Росію, эко-номическая і політичний нестабільність мали неминуче призвести до високої нестабільності курсів російських акцій і створити можливість отримання високої спекулятивної прибуток від операцій із ними.

Разом про те високий загальний рівень ризиків і майже повну відсутність правовим регулюванням ринку цінних паперів стримували орієнтованих вкладення Росію інвесторів. У результаті першими іноземними фінансовими інститутами, котрі почали піде у 1993;94 рр. свої погляди і клієнтські вартість російському ринку корпоративних цінних паперів, з’явилися або відділення великих міжнародних компаній (Credit Suisse First Boston, Fleming, Pioneer), або молоді компанії, створені фахівцями, добре знайомими з російською специфікою (Brunswick, група «Диалог»).

Специфіка новонароджуваного ринку цінних паперів Росії сприяла з того що країна опинилася віднесена інвесторами до так званим «які виникають ринків» (emerging markets), традиційно який вирізняється високими ризиками, нерозвиненою інфраструктурою ринку, нестійкістю курсів цінних паперів. Портфельні інвестиції на таких ринках як і традиційно поєднані із високим ймовірністю значних збитків і ліквідності вкладень, але, з нестійкості ринку спроможні давати і фан-тастические для стійких ринків прибутку. Робота з портфельному інвестуванню на «виникаючих ринках» є дуже специфічним виглядом фінансового бізнесу, що привертає дуже малу і найбільш ризиковану частина інвестиційного капіталу розвинутих країн. Саме капітал що така і став у першу чергу вкладатися акції російських акціонерних товариств, освічених в процесі приватизации.

Бурхливий зростання курсів російських акцій у 1994 року, відразу після закінчення чекової приватизації (курси багатьох акцій зросли період із травня до вересня у кілька разів), сприяв досить значному припливу іноземного капіталу російський фондовий ринок. Знову створювані на Заході спеціальні інвестиційні фонди, призначені для інвестицій у російські акції, упродовж такого року інвестували у яких, з різних даним, від 500 до 800 млн доларів (порівнювати — загальний обсяг іноземних портфельних інвестицій у Росію за 1991;93 рр. становив лише 60 млн долларов).

У цей час було виявлено і найпривабливіші для західних портфельних інвесторів акції російських підприємств. За дуже рідкісними винятками до них относились:

— акції найбільших нафтогазовидобувних підприємств, підприємств кольорової металургії, целюлозно-паперової в промисловості й деяких інших сировинних галузей, значною мірою орієнтованих експорт власної продукції, і навіть обслуговуючих експорт морських пароходств;

— акції підприємств — національних чи регіональних монополістів в стратегічних галузях національного господарства — енергетиці, телекоммуникациях і т.п.

Цікавою рисою цих вкладень було те, що перевага при вкладеннях віддавалася цінних паперів тих підприємств, контрольні пакети акцій яких було закріплено за державою. Причиною цього і те, що звернення акцій «нових АТ» після завершення чекової приватизації багато в чому полягав в скуповуванні їх російськими фінансовими групами, які борються повним контроль над приватизованими підприємствами. Разом про те практика «виникаючих ринків» (цілком підтвердившаяся у Росії) свідчить у тому, що з цих ринків дуже характерні грубих порушень прав дрібних акціонерів великими, що зумовлює різкого знецінення акцій, що належать портфельним інвесторам (які, зазвичай, володіють щодо невеликими пакетами). Перебування контрольного пакети акцій у держави, в такий спосіб, є своєрідною страховкою від цього произвола.

Зазначений вище вибір активів для портфельного инвстирования не була випадковий. Багато в чому він повторює логіку прямих іноземних капіталовкладень у Росію — інвестори воліли вкладати кошти на акції підприємств, на продукцію що у в довгостроковій перспективі існує зовнішній чи внутрішній платоспроможний попит, що дозволяє очікувати у майбутньому істотних прибутків цих АТ і високих дивідендів з їхньої акциям.

Разом про те багатьох портфельних інвесторів приваблювала російський ринок акцій у першу чергу можливість отримання надвисоких прибутків з допомогою спекуляцій з російськими цінними паперами, мають дуже нестабільну курсову динаміку. Крім традиційних для «виникаючих ринків» ризиків, у Росії такий нестабільності сприяв дополни-тельный специфічний фактор.

Чекова приватизація, що стала практично безплатної роздачею державної власності як акцій новостворених АТ у приватні руки, призвела до того, що російських підприємств виявилися позбавлені одній з своїх титульних функцій — даючи акціонеру декларація про що у управлінні акціонерним суспільством, і частини його прибутку на вигляді дивідендів, вони були інструментом залучення засобів у основний капітал підприємства для довгострокового розвитку. Навіть ті щодо незначні кошти, отриманих від продажу частини акцій на грошових аукціонах, пішли не так на пряме фінансування відповідних передприйнять, перетворених на АТ, а федеральний і регіональні бюджети. Отже, ринок російських акцій виявився практично відірваний від рельного сектора, й акції багато в чому перетворилися на суто ігровий, спекулятивний фінансовий інструмент. Цьому сприяв і те що, що переважна більшість «нових АТ» навіть за сприятливою макроекономічної ситуації у змозі платити дивіденди за своїми акціям тільки кілька років — в такий спосіб, практично неможливим було й визначення скільки-небудь розумної ціни тих чи інших акцій виходячи з імовірних дивидендов.

З причин спекулятивні тенденції серед іноземних портфельних капіталовкладень у Росії стали фактично домінуючими — моє погляд, і вони визначають обличчя іноземних інвестицій у російські акції та по сьогодні. Відрив спекулятивного ринку від потребує інвестиціях реального сектора призводить до того, що портфельні інвестиції в акції, попри досить значне обсяг (в 1995 року, з різних даним, їх обсяг становив від 600 млн до 1,2 млрд доларів — від 30 до 60 відсотків усіх інвестицій у Росію) не надають практично яких-якої-ні-якого прямого позитивного на економіку й не виконують своєї основної мети — залучення фінансового капіталу найбільш эф-фективные би в економічному сенсі галузі й пред-приятия.

Вираженням такого відриву є й те, що російським підприємствам (навіть з-поміж тих нечисленних, які намагаються робити це) поки вдасться залучити срдства іноземних портфельних інвесторів шляхом випуску нових емісій акцій і облігацій, реальні кошти від продажу яких пішли на фінансування производства.

Отже, можна дійти невтішного висновку у тому, що у сьогодні іноземні портфельні інвестиції в акції промислових підприємств не грають для російської економіки значної позитивну роль. Причина цього, проте, лежить над природі цих інвестицій, суть у тому становищі на російському ринку капіталів, яке склалося внаслідок загального економічної кризи і проведення чекової при-ватизации. У зв’язку з цим регулювання ринку і їх у відповідність до нормальної світовою практикою є найважливішим чинником якого щодо залучення портфельних вкладень з-за кордону включення коштів іноземних портфельних інвесторів у російський інвестиційний цикл. Основними завданнями, що стоять у цьому разі перед російськими економічними владою та підприємствами, являются:

— створення стабільної та всеосяжної нормативно-правової бази на, котра регламентує випуск цінних паперів російськими, підприємствами і Порядок їх звернення на фондовому рынке;

— правове забезпечення прав акціонерів і власників інших корпоративних цінних бумаг;

— створення надійної загальнонаціональної инфра-структуры ринку, відкритої як отечест-венных, так зарубіжних инвесторов;

— організація випуску російськими, підприємствами нових емісій цінних паперів, призначених, зокрема, й у розміщення закордонних ринках капиталов;

— створення внутрішньоросійській системи кол-лективных інвестицій (в першу чергу — инвес-тиционных фондів і трастових структур), що має надати ринку цінних паперів додаткову ста-бильность і знизити його привабливість для спеку-лятивного іноземного капитала.

Ці заходи, безумовно, що неспроможні власними силами за умов економічного і політичну кризу призвести до різкого збільшення обсягу іноземних портфельних інвестицій, проте і їх реалізації ця галузь інвестицій виявиться практично втраченої у розвиток російської экономики.

Ринок державних підприємств і муніципальних цінних бумаг.

Фінансування дохідних статей державних підприємств і до місцевих бюджетів за рахунок залучення коштів зару-бежных портфельних інвесторів у випущені відповідними органами влади боргові цінні папери є дуже широко що застосовуються у інших країнах засобом для вирішення бюджетних проблем. Істотним його перевагою і те, що таке фінансування бюджету є неин-фляционным — це особливо важливо задля практиці тих держав, які, як у Росії, поруч із фінансуванням бюджету потребують проведенні жорсткої грошової политики.

Існує дві традиційних методики залучення таких інвестицій у державні цінні бумаги:

— залучення (допуск) іноземних портфельних інвесторів ринку державних (муніципальних) облігацій внутрішніх позик, зазвичай, номини-рованных у Раді національної валюте;

— розміщення государственых (муніципальних) облігацій, спеціально виділені на іноземних інвесторів, закордонних фінансові ринки. Такі облігації, є частиною зовнішнього государ-ственного боргу, зазвичай номінуються на одній із провідних світових валют.

До останнього часу Росії не були спроби залучення іноземного капіталу цей ринок. Єдиним виглядом російських державних цінних паперів, що крутився-обертався на зару-бежном фінансовому ринку були т.зв. облігації Внеш-экономбанка СРСР і облігації внутрішньої позики 1993 р., які несли функції залучення іноземних інвестицій, а були лише юридичним оформленням валютної кредиторську заборгованість держави перед російськими, і зарубіжними предприятиями.

Він з’явився в 1993 року ринок короткострокових карбованцевих облігацій внутрішньої позики (ГКО/ОФЗ), має за мету фінансування федерального бюджету рахунок коштів російських інвесторів, на перших порах закрили для вкладень зарубіжних коштів. Така заборона, що у різні форми за кордоном світу, загалом цілком обгрунтований — ринок внутрішнього боргу також і потужними інструментами реалізації Грошової Політики, і приплив чи відтік із цього більш «мобільних», ніж кошти внутрішніх інвесторів, іноземних грошей може істотно дестабілізувати грошове господарство країни. Разом про те надвисока дохідність ГКО/ОФЗ, сприятлива динаміка курсу рубля по відношення до долара й менша ризиковість капіталовкладень у ці цінних паперів по порівнянню коїться з іншими російськими активами призвели до того, що закордонні портфельні інвестори (насамперед — дрібні) стали вкладати грошей цьому ринку обхід існуючих заборон, укладаючи договору з російськими банками, заснувавши у Росії спеціальні дочірні фірми тощо. Статистики таких прихованих вкладень немає, але, за деякими оцінкам, частку іноземних інвесторів до початку 1996 року доводилося до 3- 5 відсотків усіх капіталовкладень у ГКО/ОФЗ, що становило від 600 млн до 1 млрд долларов.

Цей чинник, як і того, що до початку 1996 року стало очевидним нестача коштів на россйских інвесторів на фінансування видатків бюджету, привело до того, у лютому 1996 року іноземні портфельні інвестори допустили російський ринок короткострокових облігацій внутрішніх позик. Проте запропонована російською владою схема інвестицій, покликана захистити стабільність ринку ГКО/ОФЗ від непред-сказуемого притоку/відтоку іноземного спекулятивного капіталу, істотно знизила дохідність і ліквідність таких вложений.

Попри це, лібералізація ринку ГКО/ОФЗ призвела до досить значному проникненню цей ринок зарубіжних портфельних інвесторів — за оцінками Банку Росії, загальний обсяг вкладень іноземців цьому ринку до початку серпня 1996 р. становить близько 14 трлн крб. Основними іноземними інвесторами, котрі вкладають гроші над ринком внутрішнього російського боргу кошти своїм клієнтам, є найбільші зарубіжні фінансові структури — Merrill Lynch, Lehman Brothers, J.P. Morgan, Credit Suisse тощо. Судячи з всьому, частка іноземних інвестицій цьому ринку, складова на цей час близько 20% з його обсягу, зростатиме — за умов нестачі внутрішніх інвестиційних ресурсів немає і нерозвиненості зовнішніх запозичень Росії зарубіжні вкладення над ринком ГКО/ОФЗ є з основних источ-ников поповнення федерального бюджету. Для обеспе-чения таких вкладень російська влада, очевидно, проводитимуть подальшу лібералізацію цього ринку, щоби підвищити його принадність у очах іноземних портфельних инвесторов.

На відміну від залучення коштів іноземних інвесторів ринку внутрішнього державного боргу перед, зусилля федеральних і регіональних влади Росії з залученню довгострокових позикових коштів у міжнародному ринку цінних паперів доки увінчалися успе-хом (випуск спеціальних державних облігацій, номінованих у міністерствах закордонних валютах і розміщуваних поза Російської Федерації, дозволило б залучати в федеральний бюджет кошти не набагато більший термін й під набагато менший відсоток, ніж ринку облігацій внутрішніх займов).

Проте високий ризик довгострокових (терміном понад один рік) вкладень навіть у державні цінних паперів Росії і близько тяжкий стан російського бюджету неможливо поки організувати розміщення таких цінних паперів на західних ринках. Разом із цим у час Міністерство фінансів Росії ведеться підготовка до випуску перший транш т.зв. рос-сийских «єврооблігацій» — довгострокових государ-ственных облігацій, номінованих в доларах і виділені на розміщення на європейських ринках. Розміщення цих облігацій за посередництва найбільших міжнародних инвести-ционных структур (J.Р. Morgan і SBC Warburg), очевидно, розпочнеться о 1997 року, що має стати початком прин-ципиально нового етапи у залучення коштів ино-странных портфельних інвесторів у російську економику.

Муніципальні цінних паперів, эмитируемые ре-гиональными владою, доки зустріли інтересу з боку іноземних інвесторів, під час першого чергу — унаслідок їх меншою проти державними облігаціями надійністю. Єдиною целена-правленной спробою російських регіональної влади залучити кошти інвесторів закордонних ринках капіталів був проект випуску «єврооблігацій» Санкт-Петербурга, про яку було оголошено на початку 1996 року; проте, через труднощі міського бюджету, цьому проекті поки існують лише з папері. Очевидно, про залучення коштів іноземних інвесторів у муніципальні папери російських регіонів можна буде говорити лише після виходу міжнародні ринки державних облігацій РФ і відносній стабілізації економічної ситуації стране.

V.

Заключение

.

Підсумовуючи усе сказане вище, можна назвати, що притягнення іноземних інвестицій у російську економіку, що є однією з необхідних умов країни на економічний просвіток, вимагає значних нормотворчих і організаційних зусиль як із російських федеральних і регіональної влади, і від окремих підприємств і фінансових установ. У цілому нині це мають бути спрямовані на:

— поліпшення загального інвестиційного клімату Росії, стабілізацію економічної та створення ефективного економічного законодательства;

— організацію ефективного внутрішньоросійського ринку, забезпечує повноцінну зв’язок ринку цінних паперів із реальним сектором;

— вихід Російської Федерації та промислових підприємств Росії на міжнародних ринках цінних бумаг.

Проте, т.к. ці заходи вимагають для реалізації досить великої часу, у найближчі дватри роки нинішня, дуже незадовільна для російської економіки ситуація з іноземних інвестицій навряд чи зазнає якісні изменения.